Робота над удосконаленням орфоепiчних навичок молодших школярiв

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Тернопiльський нацiональний педагогiчний унiверситет

iменi Володимира Гнатюка

Кафедра рiдноi мови та методики ii викладання

ДИПЛОМНА РОБОТА

ВлРобота над удосконаленням орфоепiчних навичок молодших школярiвВ»

Пiдготувала:

студентка V курсу

факультету пiдготовки

вчителiв початкових класiв

Процюк Оксана Миколаiвна

Науковий керiвник:

кандидат фiлологiчних наук, доцент

Одинцова Галина Степанiвна

Тернопiль-2009

Змiст

Вступ

Роздiл 1. Теоретичнi передумови вивчення орфоепii сучасноi украiнськоi лiтературноi мови

1.1 Орфоепiя як самостiйний роздiл мовознавства

1.2.Основнi одиницi орфоепii

Роздiл 2. Методика вивчення орфоепii в початкових класах

2.1 Система засвоiння орфоепiчних знань у початкових класах

2.2 Робота над наголосом

2.3 Робота над вимовою звукiв

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Одним iз прiоритетних завдань, визначених Нацiональною доктриною розвитку освiти в Украiнi, i створення передумов для виховання компетентноi особистостi, здатноi творчо мислити, гнучко реагувати на змiни в умовах перебудови всiх сфер життiдiяльностi суспiльства. У звтАЩязку з цим нинi вiдбуваiться модернiзацiя нацiональноi системи освiти та вироблення новiтнiх концепцiй виховання людини.

Вiдповiдно до мети i завдань початковоi освiти сучасний школяр повинен Влвiльно i досконало володiти рiдною мовою як засобом спiлкування, вираження власноi думки, творчостiВ» [12, 28]. При цьому успiх навчання школярiв залежить вiд умiння виконувати логiчнi операцii, що сприяють формуванню iнтелектуальних можливостей людини, тАУ Влабстрагувати, порiвнювати, аналiзувати, видiляти головне, встановлювати причиново-наслiдковi звтАЩязки тощоВ» [14, 2]. Засвоiти цi прийоми роботи можна за умови, коли Влдидактичний матерiал на уроцi пропонують у виглядi таких завдань, якi розвивають творче начало, пiзнавальну самостiйнiсть i активнiсть учнiвВ».

Науковцями доведено, що Влпроцес мовно-мовленнiвого розвитку школярiв iнтенсифiкують лiнгвiстичнi засоби рiдноi мови, якi передбачають урахування функцiй мовиВ» [4, 31], а також Влрозвивальнi методи i прийоми навчання, спрямованi на вдосконалення лiнгвiстичноi кмiтливостi, лiнгвiстичноi iнтуiцii, нестандартного мислення, iнтелектуальноi гнучкостiВ» [13, 43].

Чинна програма для середньоi школи [59] визначаi для вивчення школярами такий теоретичний i поняттiвий мiнiмум iз орфоепii: органи мовлення, звуки мовлення, голоснi i приголоснi звуки, твердi, мтАЩякi, помтАЩякшенi, глухi та дзвiнкi приголоснi звуки (парнi й тi, що не мають парних звукiв), наголос, наголошений i ненаголошений звук (голосний), склад, уподiбнення приголосних звукiв.

Формування вiдповiдних умiнь у школярiв початкових класiв безпосередньо залежить вiд повноти i точностi орфоепiчних знань. Так, учнi повиннi вмiти дiлити слово на склади, визначати в словах наголошенi i ненаголошенi, вiдкритi й закритi склади, видiляти у словi звуки, спiввiдносити iх iз буквами, визначати звукове значення букв у словi, виконувати повний i частковий фонетичний розбiр слiв, характеризуючи кожен звук у словi, розрiзняти наголошенi i ненаголошенi голоснi, дзвiнкi i глухi, мтАЩякi i твердi приголоснi, правильно i чiтко вимовляти всi звуки мовлення, наголошувати слова в усному мовленнi, знаходити невiдповiднiсть мiж вимовою i написанням слiв, удосконалювати власне та чуже мовлення.

Значення i мiсце орфоепii у шкiльному курсi украiнськоi мови обумовлене тiiю тАЮроллю, яку вiдiграi ii звукова сторона. Звуки i матерiальним засобом реалiзацii лексичних i граматичних значень, будiвельним матерiалом для слiв i словоформтАЭ [7, 12]. Усi мовнi значення тАФ i лексичнi, i граматичнi тАФ виражаються за допомогою звукiв i поза звуковою формою не iснують.

Орфоепiя тАФ складова частина загальноi структури мови, одна з ii систем. Таке розумiння орфоепii даi можливiсть побудувати вивчення лексики i граматики на орфоепiчнiй основi, здiйснюючи цим самим принцип випереджаючого навчання усного мовлення, i вивчати теоретичнi вiдомостi з орфоепii Влне iзольовано, а як перший рiвень цiлiсноi структури рiдноi мовиВ». Розкрити учням роль у мовi звуковоi сторони, показати зв'язок орфоепii з лексичними i граматичними явищами тАФ важливе теоретичне завдання вивчення орфоепii в школi, бо Влбез знайомства з орфоепiчною системою мови неможливе ii теоретичне чи практичне вивченняВ» [50, 61].

Для того, щоб своiю мовою впливати на слухачiв, недостатньо однiii якостi i чистоти дикцii, необхiдна ще й правильнiсть вимови окремих слiв. Можна ясно i чiтко вимовляти окремi звуки i слова, але якщо вимова iх не вiдповiдаi орфоепiчним нормам, то мова в цiлому не забезпечить легкостi i швидкостi розумiння змiсту, який вона виражаi. Тому орфоепiя маi важливе значення в технiцi мовлення учнiв. Це система загальноприйнятих правил, що визначають iдино правильну лiтературну вимову. Якщо дикцiя тАФ це правильна роздiльна вимова окремих мовних звукiв, то орфоепiя тАФ правильна вимова цих звукiв.

Сучаснi тАЮнорми украiнськоi орфоепii тАФ це iдинi для всiх фонетичнi закони лiтературноi мовитАЭ [27, 125]. Вони iсторично склалися на основi вимови полтавсько-киiвських говiрок. На жаль, ще не в усiх учителiв та учнiв мова бездоганна. Багатьом властиве серйозне порушення орфоепiчних норм, вiдхилення вiд них пiд впливом певних причин.

У науково-методичнiй лiтературi iснуi велика кiлькiсть спроб класифiкувати вiдступи вiд норм лiтературноi мови та вимови i порушення принципу комунiкативноi доцiльностi, що призводять до виникнення у мовленнi школярiв помилок та недолiкiв (М. Кожина, Т. Ладиженська, В. Мельничайко, М. Пентилюк, Т. Чижова та iн.). Ученi зазначають, що тАЮзнання цих вiдхилень учителю необхiдне для правильного й рацiонального планування роботи з формування технiки усного мовленнятАЭ [26, 82].

Зважаючи на вiковi особливостi учнiв молодших класiв i особливостi лiнгвiстичного матерiалу, який вони засвоюють на уроках рiдноi мови, формування системи загальнонавчальних умiнь маi здiйснюватися на основi аналiзу, синтезу, видiлення головного, порiвняння, узагальнення, систематизацii, конкретизацii, експериментування, аналогii, моделювання, постановки i розвтАЩязання проблеми.

Вивчення орфоепii украiнськоi мови маi велике значення на усiх етапах шкiльного навчання. Особливо важливим i засвоiння такого матерiалу в початкових класах. Молодшi школярi повиннi опановувати новий матерiал, володiти основними орфоепiчними поняттями. Працюючи над вивченням звукiв i наголосу у початкових класах, учнi також набувають навичок самостiйноi роботи над новим матерiалом, удосконалюють свою вимову. Однак вiковi психологiчнi особливостi дiтей молодшого шкiльного вiку зумовлюють специфiку подачi навчального матерiалу та його засвоiння. Цей факт слугуi причиною того, що чи не найважливiшу роль у засвоiннi матерiалу вiдiграi зацiкавленiсть учнiв, зрозумiлiсть та доступнiсть пропонованого навчального матерiалу.

Проблему засвоiння орфоепiчних знань на уроках рiдноi мови у початкових класах розглядали А. Багмут, В. Бадер, О. Бондаренко, М. Вашуленко, В. Зiвако, С. Непийвода, Л. Кацюк, М. Львов, О. Передрiй та iншi вченi. Проте дана проблема залишаiться до кiнця нерозвтАЩязаною, оскiльки методистами окреслено лише загальнi вимоги до вивчення елементiв орфоепii початкових класах. Практично вiдсутнi методичне забезпечення вивчення орфоепiчного матерiалу. Саме згаданi вище чинники роблять проблему вивчення орфоепii актуальною для сучасноi початковоi школи.

Важливiсть формування орфоепiчних навичок на всiх рiвнях та вiкових етапах мовно-мовленнiвого розвитку молодшого школяра обумовлюi вибiр теми дипломноi роботи: ВлРобота над удосконаленням орфоепiчних навичок молодших школярiвВ».

Мета дипломноi роботи тАУ обТСрунтувати особливостi формування орфоепiчних навичок молодших школярiв на уроках украiнськоi мови.

Об'iкт дослiдження тАУ орфоепiя як самостiйний роздiл мовознавства.

Предмет дослiдження тАУ методичне забезпечення процесу формування орфоепiчних навичок на уроках рiдноi мови в початкових класах.

Для досягнення мети роботи необхiдно виконати такi завдання:

1) проаналiзувати наукову лiтературу з проблеми дослiдження;

2) охарактеризувати орфоепiю як самостiйний роздiл мовознавства;

3) виявити шляхи засвоiння орфоепiчних знань у початкових класах;

4) розробити систему вправ для опрацювання наголосу та роботи над вимовою звукiв як елементiв орфоепii.

При написаннi роботи були використанi такi методи педагогiчного дослiдження: а) аналiз тематичноi лiтератури; б) спостереження; в) бесiди; г) теоретичне узагальнення.

Практична значущiсть дипломноi роботи випливаi з актуальних завдань удосконалення навчально-виховного процесу у планi формування орфоепiчних навичок молодших школярiв. Матерiали дослiдження можуть використовувати учителi початковоi школи для ефективноi реалiзацii розвивального потенцiалу урокiв рiдноi мови, доповнення навчального матерiалу пiдручникiв та iнших педагогiчних та освiтнiх цiлей.

Структура дослiдження. Дипломна робота складаiться зi вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел, додаткiв.

Роздiл 1. Теоретичнi передумови вивчення орфоепii сучасноi украiнськоi лiтературноi мови

1.1 Орфоепiя як самостiйний роздiл мовознавства

Важливе значення в технiцi мовлення учнiв маi орфоепiя, тобто тАЮсистема загальноприйнятих правил, що визначають iдино правильну лiтературну вимовутАЭ [27, 124]. Якщо дикцiя тАФ це правильна роздiльна вимова окремих мовних звукiв, то орфоепiя тАФ правильна вимова цих звукiв.

Для того, щоб своiю мовою впливати на слухачiв, недостатньо однiii якостi i чистоти дикцii, необхiдна ще й правильнiсть вимови окремих слiв i звукiв. Можна ясно i чiтко вимовляти окремi звуки i слова, але якщо вимова iх не вiдповiдаi орфоепiчним нормам, то мова в цiлому не забезпечить легкостi i швидкостi розумiння змiсту, який вона виражаi.

Орфоепiя (вiд лат. оrthos тАУ прямий, правильний, рiвний i epos тАУ слово, мова) тАУ це тАЮсукупнiсть правил лiтературноi вимови звукiв i словосполученьтАЭ [50, 60]. В орфоепii також вивчаються правила наголосу.

Що стосуiться iсторичного аспекту орфоепii, то початок теоретичноi нормалiзацii украiнськоi мови, теорii i практики ii культури пов'язанi з укладенням перших граматик, риторик i словникiв, тобто з описом з навчальною метою системи украiнськоi мови, ii норм. Це вiдбулося тодi, коли почався процес формування новоi украiнськоi лiтературноi мови (XVIIтАФXVIII ст.).

Елементарнi вiдомостi про украiнську мову з'являються з чисто практичних потреб тАФ ознайомити з украiнською мовою людей, що ii не знали. Тому цi вiдомостi стосувалися того, як треба читати лiтери або iх сполучення в украiнських текстах. Такi зауваження знаходимо уже в першiй украiнськiй граматицi (1643) РЖ. Ужевича (роздiли ВлКоментар до лiтерВ», ВлПро частини мовиВ»), першiй друкованiй украiнськiй граматицi О.Павловського, потiм у фольклорних збiрниках М. Цертелiва, М. Максимовича, РЖ. Срезневського, А. Метлинського [64].

В науково-теоретичному планi особливу роль вiдiграла стаття В. Науменка ВлОбзор фонетических особенностей малорусской речиВ» (1889), в якiй загалом правильно визначенi основи орфоепiчних норм украiнськоi мови. Досить вагомими для розвитку теорii й культури украiнськоi мови були статтi i зауваження Б. Грiнченка, мiркування РД. Тимченка, А. Кримського, РЖ. Нечуя-Левицького, П. Залозного, Р. Шерстюка та iн.

На початку ХХ ст. проблеми нормалiзацii украiнськоi мови стали надзвичайно актуальними. Вони були прямо пов'язанi з пiдвищенням ролi культури мови, проте у численних статтях, що стосувалися культури украiнськоi мови, про орфоепiю навiть не згадувалося [67]. Тiльки у 30-тi роки теоретично обТСрунтовуються основнi особливостi украiнськоi вимови. РЗх знаходимо у наукових працях О. Синявського, М. Йогансена, РЖ. Трояна, в навчальних посiбниках М. Наконечного, П. Горецького i О. Шалi. Цi теоретичнi працi сприяли формуванню i усталенню орфоепiчних норм, проте практично iдиних лiтературних норм ще не iснувало.

На цей же час припадаi вироблення принципiв, якi повиннi були, на думку вчених, лягти в основу дальшого унормування украiнськоi лiтературноi вимови. По-новому ставиться сама проблема лiнгвiстичноi основи, на якiй повинна розвиватися украiнська орфоепiя. Як вважають ученi, орфоепiчна норма не може орiiнтуватися на вузьку дiалектну базу, при встановленнi ii слiд зважати i на вимову у селах i мiстах [68]. Орфоепiчнi норми мають бути легкими в засвоiннi i далеко не вiдходити вiд правопису.

У 50тАФ60-тi роки зростаi науковий iнтерес до питань культури мови i зокрема орфоепii. Порiвняно глибоко науково обТСрунтовано розглядаються цi питання М.Наконечним у роздiлi ВлКурсу сучасноi украiнськоi лiтературноi мовиВ» [50]. В останнi десятилiття культура украiнськоi мови стала самостiйною науковою дисциплiною, яка маi свiй предмет i об'iкт дослiдження, мету i завдання, методику i прийоми наукового дослiдження й опису матерiалу.

Сьогоднi вченими Украiни вже чимало зроблено в теоретичнiй розробцi проблематики культури мови як окремоi галузi лiнгвiстики. Серцевиною науки про культуру мови i вчення про ii нормативнiсть, ВлправильнiстьВ». Саме цьому питанню присвячена праця М. Пилинського ВлМовна норма i стильВ». Значну роль у закрiпленнi норм украiнськоi лiтературноi мови вiдiграi Академiчна граматика украiнськоi мови ВлСучасна украiнська лiтературна моваВ» [75].

У центрi уваги дослiдникiв стоiть функцiональний пiдхiд до проблем нормативностi. Саме тому постаi тепер питання лiнгвiстичного виховання, вироблення мовного чуття, вмiння якнайкраще користуватися мовою.

Теоретичнi засади украiнськоi орфоепii найбiльш повно i досконало розробленi науковцями РЖнституту мовознавства iменi О. Потебнi АН Украiни. Втiленi вони в словнику-довiднику ВлУкраiнська лiтературна вимова i наголосВ» за ред. М. Жовтобрюха. Важливу роль у справi усталення й закрiплення норм наголошування вiдiграв словник наголосiв М.Погрiбного. також велику користь принесла нова його робота ВлОрфоепiчний словникВ», який об'iктивно вiдбиваi орфоепiчнi норми i систему наголошування сучасноi украiнськоi лiтературноi мови.

Одному з питань украiнськоi орфоепii (наголошування слiв i iх форм та тенденцii у iх наголошуваннi) присвячена монографiя В. Винницького ВлНаголос у сучаснiй украiнськiй мовiВ» [16].

В останнi десятирiччя з'явилося чимало робiт, що стосуються методики розвитку усного мовлення учнiв, у тому числi робiт, що стосуються вироблення й закрiплення орфоепiчних норм украiнського лiтературного мовлення. Це насамперед пiдручники з украiнськоi мови та окремi методичнi розробки.

Велику користь для вчителiв мають посiбники Н. Тоцькоi [69], Л. Симоненковоi [64] та М. Вашуленка [15]. Систему методiв i прийомiв розвитку усного мовлення учнiв на уроках украiнськоi мови в 1тАФ4 класах висвiтлено у навчальних i методичних посiбниках. Питанням методики вивчення орфоепii присвяченi й численнi статтi в журналi тАЮПочаткова школатАЭ, тАЮПочаткове навчання i вихованнятАЭ, тАЮРозкажiть онукутАЭ та iн.

Сучаснi норми украiнськоi орфоепii тАФ це iдинi для всiх фонетичнi закони лiтературноi мови. Вони iсторично склалися на основi вимови полтавсько-киiвських говiрок. На жаль, ще не в усiх учителiв та учнiв мова бездоганна. Багатьом властиве серйозне порушення орфоепiчних норм, вiдхилення вiд них пiд впливом певних причин.

Вивчення лiтературноi норми на сучасному етапi розвитку мови проводиться на рiзних рiвнях тАФ орфоепiчному, граматичному, лексичному, фразеологiчному та iн. [8].

Поняття мовноi норми iснуi вже понад сто рокiв i за цей перiод зазнало iстотних змiн. Норма мови тАФ основне поняття культури мови, яке носить суспiльний характер. В.Бойко визначаi мовну норму як тАЮреальний, iсторично зумовлений i порiвняно стабiльний мовний факт, що вiдповiдаi системi мови i становить iдину можливiсть або найкращий для даного випадку варiант, вiдiбраний суспiльством на певному етапi його розвитку iз спiввiдносних фактiв нацiональноi мови в процесi спiлкуваннятАЭ [7, 12].

Автор розрiзняi: 1) загальномовнi норми, 2) функцiонально-стилiстичнi норми мови, 3) функцiонально-стилiстичнi норми мовлення, 4) ситуативно-стилiстичнi норми мовлення [7, 12-13]. До першоi групи вiн зараховуi найзагальнiшi норми вимови, словозмiни, синтаксису, словотвору, загальновживану лексику i фразеологiю, до другоi тАУ мовнi засоби, що диференцiювалися у функцiонально-стилiстичному вiдношеннi на рiвнi мови. Норми мовлення i базою для формування функцiонально-стилiстичних норм мови. За словами автора, "у мовi немаi нiчого, чого б не було у мовленнi, навпаки, у мовленнi немаi нiчого, чого хоча б у зародку не було б у мовi" [7, 14].

Орфоепiя украiнськоi мови, як i будь-якоi iншоi мови, маi своi правила; вони склалися iсторично на основi вимови, властивоi середньонадднiпрянським (киiвським i полтавським) говорам, хоч, зрозумiло, на них мали вплив й iншi украiнськi говори [11]. У процесi iсторичного розвитку украiнська орфоепiя шлiфувалась i удосконалювалась.

Орфоепiчнi норми тАУ це норми вимови. Лiтературнiй вимовi притаманнi деякi стилiстичнi особливостi. Своiрiднiсть iх залежить вiд змiсту мовлення, його призначення та умов. РД стилi вимови в монолозi i дiалозi, у мовленнi ораторському й побутовому, поетичному i прозовому. Правильне уживання звука тАУ найменшоi одиницi мовлення тАУ важливий елемент у досягненнi мелодiйностi мови. Якi б доцiльнi та вишуканi слова не були дiбранi, однак неграмотно вимовлений звук зiпсуi всi намагання висловитися влучно.

У "Словнику лiнгвiстичних термiнiв" Д. Ганич та РЖ. Олiйник подають нормуяк "закрiпленi в практицi зразкового використання мовнi варiанти (в галузi вимови, слововживання, граматичних та iнших мовних засобiв), якi найкраще i найповнiше з числа iснуючих в мовi виконують свою суспiльну функцiю" [3, 9].

Таким чином, нормативним у мовi i все, що: 1) вiдповiдаi системi мови, не суперечить ii законам; 2) не веде до стилiстичного i стильового дисонансу; 3) увиразнюi, уточнюi контекст, даi додаткову i вичерпну iнформацiю; 4) не мiстить елементiв норми iнших мов.

Б.Головiн визначаi орфоепiчнi норми як норми вимови, що регулюють вибiр акустичних варiантiв фонеми або фонем ([злочи'не^иц']), а не ([злач'iн'iц]). Серед орфоепiчних норм видiляються акцентологiчнi норми, або норми наголошування, що регулюють вибiр варiантiв розташування i перемiщення наголошеного складу серед ненаголошених (кiлометр, а не кiлометр, старий, а не старий) [39, 18].

М. Пентилюк у пiдручнику "Стилiстика i культура мови" визначаi орфоепiчнi норми як такi, що регулюють правильну лiтературну вимову звукiв i словосполучень, наголос у словах. Норма фiксуiться у словниках, довiдниках, правописi, пропагуiться навчальними посiбниками, методичними журналами, окремими часописами [65, 13].

У науково-методичнiй лiтературi iснуi велика кiлькiсть спроб класифiкувати вiдступи вiд норм лiтературноi мови та вимови i порушення принципу комунiкативноi доцiльностi, що призводять до виникнення у мовленнi школярiв помилок та недолiкiв (М. Кожина, Т. Ладиженська, В. Мельничайко, М. Пентилюк, Т. Чижова та iн.), якi зазначають, що знання цих вiдхилень учителю необхiдне для правильного й рацiонального планування роботи з формування технiки усного мовлення.

Усi помилки, що спостерiгаються у мовленнi учнiв, можна подiлити на мовнi, тобто такi, що пов'язанi з порушенням норм у використаннi мовних одиниць, та мовленнiвi, тобто такi, що викликанi недотриманням законiв побудови тексту як одиницi зв'язного мовлення (недотримання точностi мовлення, бiднiсть використовуваних мовних засобiв, невиразнiсть, порушення принципу комунiкативноi доцiльностi) [28, 69-70].

Недотримання виразностi тАУ один з найтиповiших недолiкiв усного мовлення учнiв початкових класiв. Усунення його досягаiться внаслiдок використання тих мовних засобiв, якi допомагають якнайповнiше передати емоцiйно-експресивне забарвлення. Та це стаi можливим завдяки вiдбору стилiстично забарвлених, мовних одиниць, а також внаслiдок використання iнтонацiйних засобiв мовлення (темпу, сили, голосу, логiчного наголосу, тембру, пiдвищення чи зниження голосу). Невмiння користуватися цими засобами з метою надати висловлюванню потрiбноi виразностi вважаiться недолiком в усному мовленнi молодших школярiв, оскiльки за програмою ознайомлення з цими iнтонацiйними властивостями передбачено в кожному класi.

Тiльки в усному мовленнi зустрiчаються орфоепiчнi та iнтонацiйнi помилки, а також порушення евфонii (милозвучностi) та норм наголошення украiнськоi мови. Зокрема, помилки, що виникають через порушення норм орфоепii тАФ лiтературноi вимови голосних i приголосних тАФ становлять групу орфоепiчних, серед яких розрiзняють:

Вз неправильну вимову ненаголошених [е], [и];

Вз неправильну вимову ненаголошеного звука [о] перед складом з [у];

Вз глуху вимову дзвiнких приголосних перед глухими та в кiнцi слiв [каска], [дуп];

Вз м'яку вимову приголосного [р] в кiнцi складу i в кiнцi слова [зв'iр'];

Вз м'яку вимову шиплячих звукiв [н'iч'], [ч'асто];

Вз роздiльну вимову дж, дз у словах типу дзвiнок, джмiль [37, 26].

До групи усних помилок вiдносять тi, що пов'язанi порушенням норм наголошування. Окремо серед недолiкiв усного мовлення видiляють невмiння учнiв робити логiчний наголос, паузи мiж частинами речення, реченнями, абзацами, невмiння дотримуватися потрiбноi сили голосу, швидкостi, невмiння надавати голосу емоцiйного забарвлення, вiдповiдно до ситуацii спiлкування. Усi цi рiзновиди об'iднують у групу iнтонацiйних мовленнiвих недолiкiв.

На побутовому рiвнi в поняття орфоепii входить виразна i чiтка вимова всiх звукiв мови, що полегшуi слухове сприйняття мовлення. Проте для актора i вчителя початкових класiв це тАУ базовий iнструмент його професiйноi дiяльностi. Бездоганна ВлстерильнаВ» вимова стаi основою, на яку педагог накладаi iндивiдуальнi мовнi характеристики свого персонажа, розробленi вiдповiдно до трактування образу i загального рiшення спектаклю [33, 12]. При необхiдностi в мовi персонажа може з'являтися акцент або прононс, ВлоканняВ», шепелявiсть i т. iн.

Проте, поза сумнiвом, подiбними виразними засобами повною мiрою здатна користуватися лише людина, котра досконало володii артикуляцiiю i голосовим апаратом. Яскравiсть розробленоi мовноi характеристики i особливостей дикцii персонажа робить його особливо виразним. Вiдповiдно фахiвцi зi сценiчноi мови з легкiстю визначають школу актора за особливостями його вимови.

Вiдомий росiйський педагог В. Галендiiв стверджуi, що вимова кожноi людини iндексуi практично всю ii бiографiю тАУ вiд побутових умов формування (включаючи штучне або материнське годування в дитинствi; технiчнi характеристики будинку, в якому росла людина, тАУ цегляний, панельний; i т.д.) до iнтелектуального i культурного рiвня [48, 13].

Правильна вимова звукiв тАУ одна з найважливiших сторiн культури мовлення. Щоб забезпечити легке сприймання змiсту твору дiтьми, учитель повинен мати не тiльки добре розвинутi якостi голосу, а й бездоганну дикцiю, тобто чiтку правильну вимову кожного мовного звука. При неправильнiй орфоепii навiть добре поставлений голос i вмiле використання засобiв виразностi не забезпечать успiху читцевi, тим бiльше вади його вимови можуть призвести до негативних наслiдкiв, оскiльки дiтям молодшого шкiльного вiку властиве мовне наслiдування.

Недолiки вимови бувають рiзного характеру, i виникають вони внаслiдок певних органiчних (вроджених) i неорганiчних (набутих) вад мовного апарату [49]. Неорганiчнi вади можуть мати той самий характер вимови, що й органiчнi (гугнявiсть, шепелявiсть, гаркавiсть, сюсюкання тощо). Однак причини iх пояснюються насамперед неправильним засвоiнням засобiв артикуляцii окремих звукiв або недбалим користуванням мовним апаратом чи окремими його складовими частинами.

Недолiки вимови властивi багатьом дiтям. Виправленням iх повиннi займатися не тiльки медичнi установи, а й учителi. Неорганiчнi вади вимови можна лiквiдувати за допомогою певного комплексу тренувальних вправ. Органiчнi недолiки вимови не можна виправити лише виконанням вправ. Проте деякi з них можуть бути усуненi завдяки медичному втручанню. У дитячому вiцi це ще не викликаi особливих труднощiв, та значно складнiше виправити недолiки в дорослоi людини. Тому й не бажано, щоб люди з природними дефектами вимови потрапляли на педагогiчну роботу. Вчитель, як i артист, диктор, повинен бездоганно володiти мовним апаратом.

Як вiдомо, украiнська мова вiдзначаiться милозвучнiстю, яка досягаiться завдяки використанню спецiальних мовних засобiв, або ж навпаки, вiдсутнiстю збiгy приголосних у певних позицiях. Оскiльки молодшi школярi не отримують елементарних вiдомостей про засоби вираження евфонii, а тАЮпрактично iм доводиться будувати зв'язнi уснi висловлювання, у яких необхiдно дотримуватися i певних закономiрностей у використаннi приголосних звукiвтАЭ [57, 12], учителевi слiд принагiдно виправляти недолiки, що призводять до виникнення таких вiдхилень.

Щоб забезпечити легке сприймання змiсту твору дiтьми, учитель повинен володiти поряд iз добре розвинутими якостями голосу й дихання ще й бездоганною, тобто чiткою i правильною вимовою кожного мовного звука [64, 21]. При неправильнiй орфоепii навiть добре поставлений голос i вмiле використання засобiв виразностi не забезпечать успiху читцевi, тим бiльше вади його вимови можуть призвести до негативних наслiдкiв, оскiльки дiтям молодшого шкiльного вiку властиве мовне наслiдування.

Психологи вважають, що тАЮорфоепiчнi навички i навичками розумовимитАЭ [17, 263]. На початковому етапi розвитку дитини (в дошкiльному вiцi) формуються вимовнi навички. Вони здiйснюються в процесi наслiдування. Проте у ранньому дошкiльному вiцi вимовнi навички i неусвiдомленими. На наступних стадiях оволодiння мовленням, як вказуi О.Гвоздев, вiдбуваiться тАЮпiд впливом оточеннятАЭ [19, 27]. Саме в цей перiод важливо розвивати у дiтей мовно-слухову увагу.

До школи дiти приходять уже iз сформованими вимовними навичками, якi, на жаль, не завжди вiдбивають норми лiтературноi вимови, тобто не i орфоепiчними. Саме тому тАЮв початкових класах слiд проводити велику роботу, щоб вони стали орфоепiчнимитАЭ [26, 51]. Така перебудова, як правило, дуже тривала, бо старi зв'язки не руйнуються, а лише загальмовуються. Пiд керiвництвом учителя налагоджуються новi зв'язки, якi тiльки в результатi довготривалоi роботи можуть стати постiйними. Саме тому у 1тАФ4 класах треба органiзувати роботу так, щоб заняття з орфоепii стали систематичними, i тiльки тодi можна сформувати орфоепiчнi навички.

Ученi видiляють такi основнi дii (операцii): фiзичнi тАФ зовнiшнi, iнтелектуальнi тАФ внутрiшнi, якi учень виконуi в процесi спiлкування: активна вимова i сприймання мовних одиниць, розумiння мовних одиниць i вмiння зiставляти свою вимову з орфоепiчною, запам'ятовування [36, 48]. Оскiльки процес вироблення навичок пов'язаний iз розумовими операцiями, то, природно, вiн повинен бути педагогiчно сформованим.

Дослiдники вважають, що вироблення орфоепiчних навичок в учнiв проходить три етапи [48, 11-12]. У перiод формування орфоепiчних умiнь переважають аналiтичнi прийоми навчання. Це значить, що учень повинен умiти сприймати потрiбний звук на слух, вимовляти його як окремо, так i в мовному оточеннi. Далi йде процес переростання орфоепiчних умiнь в орфоепiчнi навички. В данiй ситуацii укладання мовних органiв для учнiв i звичним. Тепер же учнi навчаються вимовляти потрiбнi звуки у будь-яких позицiях. Цi звуки вони вимовляють уже вiльно, але увага ще зосереджуiться на цьому процесi. При виробленнi навичок застосовуються як аналiтичнi, так i iмiтацiйнi прийоми. Третiй етап тАФ це процес автоматизацii орфоепiчних навичок. Основним прийомом i iмiтацiйний. Учнi вiдтворюють уже орфоепiчне звучання слiв легко, автоматично.

Вироблення, формування й закрiплення орфоепiчних навичок в учнiв 1тАФ4 класiв вимагаi того, щоб цi процеси були навчальними. Тому природним повинно бути визначення орфоепiчноi мети на кожному уроцi [59]. Тiльки за таких умов можна не лише виробити i сформувати орфоепiчнi навички, а й закрiпити iх. М. Лабащук зазначаi: ВлУ розвитку усного мовлення мусить бути така ж система i такий мовний режим, як у писемному. Неправильно сказане слово повинно викликати в учнiв таку ж реакцiю, як i неправильно написанеВ» [41, 37].

Така робота повинна проводитись упродовж вивчення всього курсу украiнськоi мови. Звичайно, найбiльша увага цим питанням маi бути придiлена при вивченнi роздiлу ВлФонетикаВ».

У процесi теоретичного вивчення фонетики й орфоепii слiд перш за все застосовувати пояснювально-iлюстративний (слово вчителя, пояснення з використанням пiдручника) i частково-пошуковий (бесiда, спостереження над мовою) методи. Вченi вказують на особливе значення спостережливостi. Так, РЖ. Синиця вiдзначаi: ВлВажливим, нерiдко вирiшальним у розвитку мовлення учнiв i iхня мовна спостережливiсть, увага до слова. Вправляння у спостережливостi за мовленням може бути на кожному уроцi. Вiд спостереження за мовленням iнших учням легше перейти до спостереження за власним мовленнямВ» [7, 12]. Зiставлення артикуляцii рiзних звукiв в украiнськiй мовi, порiвняння дiалектноi вимови з лiтературною допоможе усвiдомити специфiку кожного звука. Належне мiсце в роботi над фонетикою й орфоепiiю мають зайняти наочнi й технiчнi засоби (схеми, що показують положення мовних органiв при вимовi голосних i приголосних; рiзнi таблицi, на яких демонструiться спiввiдношення дзвiнких i глухих, твердих i м'яких чи слова з певними звуками; магнiтофоннi стрiчки й платiвки iз записами зразковоi вимови тощо).

Рiзноманiтною маi бути i система тренувальних вправ з фонетики й орфоепii. Найголовнiшi з них такi: фонетичний розбiр, рiзнi види списування (з фонетичним i орфоепiчним завданням), навчальнi диктанти (вибiрковий, словниковий, творчий, диктант-переклад), робота з орфоепiчним словником, виразне читання текстiв, вивчення напам'ять спецiально пiдiбраних текстiв з метою удосконалення орфоепiчних навичок [11, 54-55]. Зрозумiло, що вибiр методiв навчання маi бути усвiдомлений, iх так треба поiднувати на уроцi, щоб результати були якнайкращими.

Необхiдно, щоб праця над фонетикою i орфоепiiю проводилася впродовж вивчення всього шкiльного курсу украiнськоi мови, зокрема у зв'язку з вивченням лексики, орфографii i граматики та роботою з розвитку мовлення. Вивчення словотвору в межах рiзних частин мови, вiдмiнювання немислиме без зв'язку з фонетикою i орфоепiiю.

1.2 Основнi одиницi орфоепii

Орфоепiя у своiй структурi мiстить правила лiтературноi вимови звукiв i словосполучень, а також правила наголосу.

Звуковi одиницi мови реально iснують i функцiонують не iзольовано, а в мовному потоцi, в певному зв'язку одна з одною. Аналiз умов сполучуваностi голосних i приголосних звукiв, утворення груп приголосних, рiзних комбiнацiй iх i мiсця в словi, як i вивчення частотностi фонем, маi велику теоретичну й практичну вагу.

Предметом нашого дослiдження i Влзвукова субстанцiя мовленняВ» та особливостi ii артикуляцii. До вивчення звукового сигналу пiдходять багатоаспектно, адже звук генеруiться, передаiться i приймаiться. Мовленнiва комунiкацiя являi собою процес, модель якого можна зобразити у наступнiй послiдовностi: субтАЩiкт, що говорить, тАУ канал звтАЩязку, по якому передаiться iнформацiя, тАУ обтАЩiкт, що приймаi дану iнформацiю [41]. Кожна людина виступаi як в ролi субтАЩiкта, так i в ролi обтАЩiкта мовлення.

Оскiльки звуки ми вимовляiмо й чуiмо, то цi два iх аспекти тАУ вимова (артикуляцiйний аспект) та сприйняття (акустичний аспект) i складають сутнiсть звука. Якщо говорити точнiше, то останнiй аспект включаi до свого складу два рiзних явища тАУ власне акустику, тобто характеристику звука як фiзичноi величини, як коливання пружного середовища, i фiзiологiю тАУ сам аспект сприйняття, при якому коливання, що лягають на барабанну перетинку вуха, перетворюються в слуховi узагальнення мозку [43]. Вимова звука тАУ це не тiльки робота апарату мовлення, а й корегуюча дiяльнiсть артикуляторних узагальнень мозку.

Звуком називаiться Влколивальний рух рiзноманiтних тiл з наступним поширенням цих коливальних рухiв у навколишньому середовищiВ» [61, 17]. Джерелом мовних звукiв служать коливання голосових зв'язок у гортанi й тертя повiтряного струменя об стiнки мовного апарата.

Звук мови вiдрiзняiться вiд iнших звукiв тим, що вiн, по-перше, i носiiм найменшоi одиницi мови тАФ фонеми, яка маi структурне значення, по-друге, вiдображений у свiдомостi носiiв мови як такий звукотип, котрий характеризуiться певним набором акустичних, анатомо-фiзiологiчних i психофiзичних (психоакустичних) ознак [67, 56]. Цей набiр ознак набуваi соцiального статусу i закрiплюiться в свiдомостi носiiв мови як орфоепiчна норма.

Звуки подiляються на тони й шуми. Тони виникають внаслiдок перiодичних коливань повiтряного середовища, а шуми тАФ внаслiдок неперiодичних коливань [61]. У чистому виглядi як тони, так i шуми зустрiчаються рiдко. Як правило, до тону завжди бiльшою чи меншою мiрою прилучаiться шум, а до шуму тАФ незначний елемент тону. Тому рiзкоi межi мiж тонами й шумами немаi. Проте мовнi звуки розрiзняються залежно вiд того, що лежить у iх основi тАФ тон чи шум,тАФ i вiдповiдно подiляються на двi групи: голоснi i приголоснi. Голоснi тАФ це звуки, в основi яких лежить тон. Приголоснi тАФ це звуки, в основi яких лежить шум, до якого може долучатися й голос (при утвореннi сонорних або дзвiнких приголосних).

Звуки (тони i шуми) розрiзняються за iнтенсивнiстю, висотою, спектром i тривалiстю [76, 267].

РЖнтенсивнiсть звука залежить в основному вiд амплiтуди коливань голосних зв'язок, яка, в свою чергу, обумовлюiться силою, з якою тисне на голосовi зв'язки чи iншi перепони на його шляху видихуваний струмiнь повiтря. Чим бiльша амплiтуда коливання, тим бiльша iнтенсивнiсть (сила) звука. При цьому останню як об'iктивну характеристику звука слiд вiдрiзняти вiд гучностi.

Пiд гучнiстю розумiють сприйняття iнтенсивностi звука слуховим апаратом людини. Залежнiсть мiж iнтенсивнiстю й гучнiстю звука визначаiться висотою. Звуки, однаковi за силою, але рiзнi за висотою, можуть сприйматися як звуки рiзноi гучностi.

Висота звука визначаiться швидкiстю коливань за одиницю часу. Звуки людськоi мови за своiю природою складнi. Внаслiдок коливань голосових зв'язок утворюiться основний тон, який завжди найнижчий. Його висота залежить передусiм вiд довжини голосових зв'язок i ступеня iх напруженостi. Змiни висоти основного тону в мовленнi характеризують його мелодику.

Тони, якi виникають у гортанi, можуть резонуватися (викликати вториннi коливання) у надгортанних порожнинах (ротовiй, носовiй, глотковiй), внаслiдок чого виникають додатковi тони (парцiальнi, складовi тони, обертони). Вони в цiле число разiв вищi за основний тон, тому вони звуться гармонiчними складовими тонами [8, 34].

Додатковi тони, що виникають у надгортанних порожнинах, при вимовi рiзних звукiв неоднаковi силою, висотою й областю iх концентрацii.

Сукупнiсть основного тону i додаткових тонiв складаi його спектр, що i дуже iстотною в лiнгвiстичному вiдношеннi характеристикою звука, оскiльки з якiсного боку рiзниця мiж окремими звуками визначаiться саме на основi iх спектра.

Лiнгвiстичний (соцiальний, фонологiчний) аспект маi на увазi вивчення ролi звуковоi сторони мови з погляду ii смислових функцiй. Наприклад, звуки [н] i [н'] здатнi розрiзняти слова (пор. стан i стань), а звуки [а], [у], [и] можуть розрiзняти i слова, i форми слiв (пор. лак, лук, лик; книга, книгу, книги) й под. Такi одиницi, що служать для розрiзнювання слiв i форм слiв, на

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi