Розвиток мовленнiвоi дiяльностi молодших школярiв на уроках читання

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Тернопiльський державний педагогiчний унiверситет

iменi Володимира Гнатюка

Кафедра рiдноi мови i

методики ii викладання

Д И П Л О М Н А Р О Б О Т А

Розвиток мовленнiвоi дiяльностi молодших школярiв на уроках читання

Виконавець:

студентка РЖРЖРЖ-го курсу

групи 31

факультету ПВПК

Мацько РЖ.Г.

Науковий керiвник:

канд. пед. наук, доц.

Наумчук М.М.

Тернопiль 2009

А н от а ц i я

Мацько РЖ.Г. Розвиток мовленнiвоi дiяльностi молодших школярiв на уроках читання тАУРукопис.тАФТНПУ iм. В. Гнатюка, 2009.-

У дипломнiй роботi розкриваються основнi положення проблеми розвитку мовленнiвоi дiяльностi на уроках читання в початкових класах, дослiджуiться сутнiсть та розвиток мовленнiвоi дiяльностi молодших школярiв, визначаються можливостi урокiв читання у формуваннi мовленнiвих умiнь i навичок учнiв початкових класiв; виявляються основнi характеристики читання як виду мовленнiвоi дiяльностi; аналiзуються методичнi особливостi проведення рiзних видiв вправ з розвитку мовлення молодших школярiв на уроках читання.

Представлена розробка експериментальноi методики органiзацii i проведення роботи з розвитку мовленнiвоi дiяльностi на уроках читання в початкових класах, а також експериментальне обгрунтування проаналiзованих теоретичних положень.

Дипломна робота мiстить 112 сторiнок, на яких представленi: вступ, два роздiли, висновки, 78 використаних науково-методичних джерел.

Ключовi слова: мовленнiвий розвиток, мовленнiва дiяльнiсть, читання, збагачення, уточнення, активiзацiя словникового запасу.

Змiст

Вступ

Роздiл 1. Розвиток мовленнiвоi дiяльностi молодших школярiв на уроках читання

1.1. Сутнiсть та розвиток мовленнiвоi дiяльностi молодших школярiв

1.2. Характеристика читання як виду мовленнiвоi дiяльностi

1.3. Можливостi урокiв читання у формуваннi мовленнiвих умiнь i навичок учнiв початкових класiв

Роздiл 2. Експериментальне дослiдження розвитку мовленнiвоi дiяльностi на уроках читання у початковiй школi

2.1. Органiзацiя i змiст експериментального дослiдження

2.2. Перевiрка ефективностi розвитку мовленнiвоi дiяльностi молодших школярiв в експериментальному дослiдженнi

Висновки

Список використаноi лiтератури

Додатки

Вступ

Навчання украiнськоi мови, як зазначаiться у Концепцii мовноi освiти 12-рiчноi школи, маi бути передусiм нацiлене на вiдродження й подальший розвиток украiнськоi мови на всьому теренi Украiни, формування мовноi особистостi як гаранта забезпечення й подальшого розвитку нацiональноi культури й державностi. [64,с.4]

Виконати поставлене завдання можливо лише за умов реалiзацii усiх змiстових напрямiв шкiльного курсу рiдноi мови - комунiкативного, мовознавчого, культорологiчного. У сучаснiй науково-методичнiй лiтературi знаходимо рiзноманiтнi технологii навчання, вiдповiднi методи й прийоми, використовуючи якi, вчитель досягатиме високого рiвня якостi урокiв, продуктивного використання навчального часу, перетворення класу в справжню педагогiчну майстерню.

Умiння говорити здавна привертало увагу людства. Про це яскраво свiдчить народна педагогiка, в якiй питання мови й мовноi пiдготовки людини посiло одне з центральних мiсць. РЖдеi народноi педагогiки щодо розвитку усного мовлення передували багатьом науковим методичним рекомендацiям, якi викладено в працях вiдомих педагогiв i лiнгвiстiв. Вiдомо, що основним i найважливiшим показником рiвня культури людини, ii мислення, iнтелекту i мовлення. Воно з являiться вперше в ранньому дитинствi у виглядi окремих слiв, якi ще не мають чiткого граматичного оформлення, але поступово воно збагачуiться й ускладнюiться. У процесi мовленнiвоi практики дитина оволодiваi фонетичною будовою i лексикою, засвоюi закономiрностi словозмiни й словотворення, логiку i композицiю висловлення, вiдшлiфовуi виразнiсть свого мовлення. Вл Висока культура усного й писемного мовлення, добре знання i чуття рiдноi мови, писав академiк В. В. Виноградов,-найкраща опора, найвiрнiша пiдмога й найнадiйнiша рекомендацiя для кожноi людини в ii суспiльному життi i творчiй дiяльностiВ». [25,с.47]

Проблеми розвитку мовлення почали висвiтлюватися в педагогiчнiй лiтературi ще в 20-30 роках XX ст. Однак практика вивчення рiдноi мови в сучаснiй школi свiдчить, що розвиток мовленя учнiв не посiдаi належного мiсця в системi педагогiчноi роботи й часто перетворюiться в нудне i часто незрозумiле для дитини заучування сухих мовних категорiй.

У програмi середньоi загальноосвiтньоi школи зазначаiться, що розвиток мовлення-це принцип у роботi з читання, граматики i правопису. Робота над правильною вимовою, чiткiстю й виразнiстю усного мовлення, над збагаченням словника, правильним i точним вживанням слова, над словосполученням i звтАЩязним висловленням, над орфографiчно грамотним письмом маi стати основою кожного уроку. [70, с.24]

Робота з розвитку мовлення молодших школярiв включаi такi напрями:

- вдосконалення звуковимови учнiв i пiдвищення iхньоi вимовноi культури;

- збагачення, уточнення й активiзацiя словникового запасу молодших школярiв;

- умiння вживати слова у властивому для них значенi, користуватися виражальними засобами мови залежно вiд ситуацii i мети висловлювання;

- послiдовно i логiчно викладати думки;

- удосконалення граматичного ладу мовлення дiтей;

- оволодiння нормами украiнського лiтературного мовлення;

- засвоiння найважливiших етичних правил спiлкування.

Перелiченi напрями роботи з розвитку мовлення становлять основу для формування в молодших школярiв умiнь сприймати, вiдтворювати й будувати звтАЩязнi висловлення рiзних типiв i стилiв.

Розвиток мовлення дiтей як одне iз основних завдань iхнього iнтелектуального виховання маi стати серцевиною, основою роботи класовода з читання. Навчити школярiв самостiйно будувати звтАЩязнi висловлення, користуватися дiалогом, говорити чiтко, правильно й виразно можна лише завдяки систематичним i цiлеспрямованим зусиллям учителя протягом тривалого часу. Цю роботу потрiбно здiйснювати не тiльки на спецiально вiдведених уроках, а й у процесi вивчення рiзних тем, опрацювання всього програмного матерiалу з читання.

Необхiднiсть навчання дiтей звтАЩязно висловлювати своi думки названо термiном ВлзвтАЩязне мовленняВ», який закрiпився в методицi викладання мов у початкових класах. Пiд цим термiном розумiiться процес, дiяльнiсть мовця, послiдовний усний чи письмовий виклад думок, знань. Наслiдком такоi дiяльностi стаi тексттАФсукупнiсть взаiмоповтАЩязаних самостiйних речень, обтАЩiднаних спiльним предметом(темою) й основною думкою висловлювання за допомогою мовних ( лексичних, граматичних та iнтонацiйних) засобiв. У методицi цi два поняття тАУ звтАЩязне мовлення i текст тАУ стоять поряд.

На розвиток мовлення, на формування комунiкативних умiнь заочною мiрою впливаi художнiй текст, який збуджуi емоцii, збагачуi думку. Розвиваi уяву, що i обовтАЩязковою ознакою творчого мислення. ВлХудожнiй текст i системою образiв, якi на тлi загальновживаноi нейтральноi лексики вибудовуються сувтАЩяззю емоцiйно-експресивноi лексики, рiзних видiв синонiмiв, антонiмiв, омонiмiв, фразеологiзмiв;використання зi стилiстичною метою iсторизмiв, архаiзмiв, дiалектизмiв, просторiчних елементiвВ» [57, с. 251].

Таким чином, художньому тексту властивi образнiсть, що виявляiться у майстерному змалюваннi картин i образiв засобами образно-поетичного слова, та конкретно-чуттiвий елемент, який бере участь у створеннi чуттiво-емоцiйних вражень. Саме цим вiдрiзняються тексти художнього стилю вiд iнших. Як лiнгвiстичне поняття текст характеризуiться iнформативнiстю, смисловим, структурно-стилiстичним взаiмозвтАЩязком його складових частин. Аналiзуючи текст, необхiдно: визначити тему й основну думку, тип мовлення, проаналiзувати мовнi засоби, за допомогою яких виражаiться iдейно-образний та естетичний змiст твору. Останнiй критерiй i надзвичайно важливим для формування комунiкативних умiнь i комунiкативноi культури в дiтей шкiльного вiку, оскiльки маi на метi формування комунiкативноi компетенцii школярiвтАФзабезпечення вмiнь створювати власнi висловлювання рiзних жанрiв i стилiв мовлення, адекватних ситуацii спiлкування, гармонiйний розвиток усiх видiв мовленнiвоi дiяльностi: комунiкативноi, лiнгвiстичноi i культурологiчноi.

Умiння гарно говорити, логiчно i чiтко формулювати своi думки, послiдовно i грамотно викладати iх на паперi тАУ потрiбнi кожнiй освiченiй людинi. Вiдсутнiсть таких умiнь часто створюi iстотнi незручностi як для самоi людини, так i для тих, хто ii оточуi.

Заняттям з розвитку звтАЩязного мовлення дiтей в усiх чинних сьогоднi програмах надаiться прiоритетне значення. Проте, на жаль, не завжди вони реалiзуються сповна, а вiдтак дiти не володiють навичками творчого розповiдання, не вмiють логiчно i звтАЩязно висловлювати власну думку, а бiльше повторюють розповiдь вчителя чи товариша.

Кожному, хто хоча б побiжно обiзнаний iз психологiiю як наукою, вiдомо, що писемне мовлення формуiться лише на базi усного, а не навпаки. Якщо дитина не навчилась складати уснi твори, то вона i надалi не зможе задовiльно писати творчi роботи. Дiти ж, навченi вiльно висловлюватись, логiчно будувати уснi розповiдi, порiвняно легко навчаться робити це i письмово. Таким чином, базою для успiшного письмового висловлювання думок у шкiльнi роки i розвиток мовлення дитини ще до того, як вона пiде до школи.

Мета кожного вчителя - зробити мовлення дiтей змiстовним, правильним, чiтким, виразним, багатим.

Школа маi готувати дитину до майбутнього життя i працi. Якщо учень досконало вивчить мову, то в майбутньому зможе брати активну участь у суспiльному життi Украiни, бо тiльки у розвиненому мовленнi формуються вмiння користуватися новими засобами, добирати iх з граничною точнiстю, виражати сприйняте, передавати iншим набутi знання. По тому, наскiльки змiстовно, чiтко i правильно учень висловлюi своi думки, можна судити про його загальний розвиток. Чим виразнiше i розвиненiше мовлення, тим бiльше виступають у ньому сама людина, ii духовний змiст, ii iнтерес.

Тому вчителям особливу увагу слiд придiляти розвитку усного i писемного мовлення, Для цього треба постiйно розширювати життiвий досвiд учнiв: вчити iх спостерiгати, уявляти, мислити й вiдчувати, оцiнювати i узагальнювати, а потiм передавати словом усе побачене, почуте, пережите.

Основна мета курсу украiнськоi мови тАФ забезпечити розвиток, удосконалення умiнь i навичок усного мовлення ( слухання-розумiння, говорiння); навчити дiтей читати i писати, працювати з дитячою книжкою, будувати звтАЩязнi писемнi висловлювання; сформувати певне коло знань про мову i мовнi умiння; забезпечити мотивацiю вивчення рiдноi мови.

Вiдповiдно до освiтньоi галузi Вл Мова i лiтератураВ» Державного стандарту початковоi загальноi освiти галузь (навчальний предмет) украiнська мова будуiться за такими змiстовими лiнiями: мовленнiвою, мовною, соцiокультурною.

Мовленнiва змiстова лiнiя, яка i основною, передбачаi розвиток усного i писемного мовлення учнiв, iхнi вмiння користуватися мовою як засобом спiлкування, пiзнання, впливу. З цiiю метою розвиваються, удосконалюються уснi види мовленнiвоi дiяльностi, якими учнi певною мiрою оволодiли у дошкiльному вiцi(слухання-розумiння; дiалогiчне, монологiчне мовлення), а також формуються, удосконалюються види мовленнiвоi дiяльностi, якi повтАЩязанi з писемним мовленням (читання вголос i мовчки, робота з дитячою книжкою, письмовi види робiт).

Програми передбачають набуття учнями елементарних знань про мовлення: усне i писемне, дiалогiчне i монологiчне; про особливостi висловлювань, обумовленнi iх комунiкативними завданнями, ситуацiiю спiлкування. Однак основну увагу в навчаннi слiд придiляти розвитку умiнь здiйснювати всi види мовленнiвоi дiяльностi: аудiювання, говорiння, читання, письмо. З цiiю метою необхiдно використовувати спецiальнi види роботи, забезпечувати постiйний контроль за сформованiстю вiдповiдних умiнь.

Читання тАУ один з основних компонентiв розвитку мовленнiвоi дiяльностi школярiв, один iз важливих засобiв формування особистостi. Тому так важливо в початкових класах сформувати в учнiв технiчну сторону читання, умiння працювати з рiзними видами текстiв, забезпечити максимальний вплив твору на школяра.

Читанню у початкових класах належить провiдна роль у художнiй. Суспiльно-iсторичнiй освiтi, громадському, моральному, естетичному вихованнi, у закладаннi основ самовиховання, саморозвитку, духовностi, нацiональноi свiдомостi.

Як наголошуi Л. С. Виготський, у процесi читання художнiх текстiв вiдбуваiться не просто засвоiння прочитаного, а усвiдомлення свого ставлення до творiв мистецтва або формування нових знань через своiрiдний дiалог мiж автором i читачем на основi тексту. Тому, опрацьовуючи будь-який жанр художнього тексту на уроцi, вчитель, виходячи з рiвня розвитку дiтей класу, спонукаi iх знаходити через форму слова позицiю автора, формулювати етичнi та естетичнi оцiнки дiйових осiб, ставити себе на мiсце того чи iншого персонажа, уявно дiяти за нього i передавати головний сенс його дiяльностi через творчу розповiдь.

Методика навчання на уроках читання i його змiст повиннi бути пiдпорядкованi розвтАЩязанню завдань, визначених шкiльною програмою: пiзнавальних(засвоiння iнформацii, що мiститься в творах); виховних, у тому числi i завдань розвивального навчання (морально-естетичне, трудове; розвиток мовлення, спостережливостi, памтАЩятi, культури слухання, аналiтико-синтетичних умiнь тАУ зiставлення, порiвняння, узагальнення, доведення, проведення аналогii, стiйкоi уваги, витримки, терпiння, самостiйностi, творчих здiбностей, навичок самоконтролю i т. iн.); спецiально-навчальних: удосконалення технiки читання (розширення поля читання, кореляцiя темпу, удосконалення правильних прийомiв читання, навичок виразного читання, розвиток мовленнiвого апарату i промовляння, вмiння iнтонувати речення i т.iн.); розвиток навичок звтАЩязного мовлення у звтАЩязку з прочитаним текстом(вiдповiдi на запитання;репродуктивний, вибiрковий, стислий i творчий перекази i т.iн.) [63, с.130].

Звiдси, метою даноi роботи i вивчення можливостей використання рiзних видiв вправ на уроках читання як засобу мовленнiвоi дiяльностi молодших школярiв у практицi шкiл.

Мета роботи визначила конкретнi завдання:

1) проаналiзувати педагогiчну та методичну лiтературу з проблеми дослiдження;

2) виявити сутнiсть та етапи розвитку мовленнiвоi дiяльностi молодших школярiв;

3) визначити можливостi урокiв читання у розвитку мовленнiвоi дiяльностi;

4) експериментально перевiрити ефективнiсть запропонованих вправ з розвитку мовлення молодших школярiв на уроках читання.

ОбтАЩiкт дослiдження тАФ процес мовленнiвого розвитку молодших школярiв на уроках читання.

Предмет тАФ методичне забезпечення процесу мовленнiвого розвитку на уроках читання.

Гiпотеза дослiдженнятАФякщо забезпечувати мовленнiву дiяльнiсть молодших школярiв на уроках читання у початковiй школi вiдповiдно до психолого-педагогiчних та методичних вимог, то це призведе до уточнення, збагачення i активiзацii словникового запасу молодших школярiв.

При написаннi роботи були використанi такi методи педагогiчного дослiдження:

а) аналiз тематичноi лiтератури;

б ) спостереження;

в) бесiди;

г) психолого-педагогiчний експеримент;

д) теоретичне узагальнення.

Методологiчними засадами дослiдження виступаi положення про роль мови у розвитку мовлення особистостi(О.О.Леонтьiв, Л.Мацько, Л. Паламар та iн.); зона найближчого розвитку дитини( Л. Виготський); лiнгводидактичнi погляди на розвиток комунiкативних умiнь i навичок молодших школярiв (М. Вашуленко, О. Хорошковська, М. Орап та iн.)

Експериментальна база. Дослiдження проводилося у НВК школа-садок №94 м. Львова та Львiвськiй середнiй школi № 38.

Практична значимiсть дипломноi роботи. Матерiали дослiдження можуть використовувати учителi початковоi школи для ефективноi реалiзацii розвивального потенцiалу урокiв класного та позакласного читання як засобiв розвитку мовленнiвоi дiяльностi учнiв початкових класiв а також студенти ВНЗ I- IV рiвнiв акредитацii при пiдготовцi до семiнарсько-практичних занять з методики викладання украiнськоi мови та пiд час проходження педагогiчноi практики.

Апробацiя результатiв дослiдження. Основнi положення i результати дипломноi роботи доповiдалися на педагогiчнiй радi навчально-виховного комплексу школи-садка №94 м. Львова у груднi та сiчнi 2008-2009 н. р., на засiданнi кафедри рiдноi мови та методики ii викладання у квiтнi-травнi 2009 року, а також у виступах на науково-практичних конференцiях ТНПУ iм. В. Гнатюка в 2008-2009н. роках та у виступах на педагогiчних читаннях у м. Львовi в 2007-2009рр.

Роздiл 1. Розвиток мовленнiвоi дiяльностi молодших школярiв на уроках читання

1.1. Сутнiсть та розвиток мовленнiвоi дiяльностi молодших школярiв

Кожна людина користуiться рiдною мовою, щоб передати своi думки i розумiння думок, висловлених iншими. Дитина, яка народилася, застаi в готовому виглядi рiдну мову. Але вона не тiльки засвоюi слова i граматичнi форми рiдноi мови. Засвоюючи дуже рано рiзнi слова, дiти вiдносять iх саме до того змiсту, який i значенням слова, закрiпленого за ним у рiднiй мовi всiм процесом iсторичного розвитку народу.

Проте на кожному етапi свого розвитку дитина розумii змiст слова по-рiзному. Адже слово завжди означаi щось, якийсь факт, явище, предмет, ознаку або вiдносини, що i насправдi. Глибина, повнота i правильнiсть вiдображення таких фактiв, ознак або зв'язкiв змiнюються в процесi розвитку дитини. Тому дворiчна дитина, вимовляючи слово ВлмамаВ», вiдносить його лише до своii матерi; старший дошкiльник може вiднести те саме слово до кiшки-матерi. РЖ лише значно пiзнiше, тобто вже в школi, учень може зрозумiти вислiв: ВлМати - сира земляВ».

Слово дитина засвоюi дуже рано разом з властивим йому значенням. А поняття, позначене цим словом, як узагальнений образ дiйсностi, зростаi, розширюiться i поглиблюiться з розвитком дитини.

Отже, мовлення тАФ це своiрiдна форма пiзнання людиною предметiв i явищ дiйсностi i засiб спiлкування людей мiж собою [1; С. 65]. На вiдмiну вiд сприймання тАФ процесу безпосереднього вiдображення речей тАФ мовлення i формою опосередкованого пiзнання дiйсностi, ii вiдображенням за допомогою рiдноi мови.

Можна сказати, що мова тАФ це загальне, а мовлення тАФ iндивiдуальне користування мовою. Тому мовлення бiднiше за мову, але водночас i багатше за неi [9; С. 24]. Адже людина в своiй практицi спiлкування звичайно використовуi лише незначну частину того словника i тих рiзноманiтних граматичних структур, якi становлять багатство ii рiдноi мови. Водночас мовлення багатше за мову, бо людина, говорячи про щось, передаi i своi ставлення до того, про що вона говорить, i до того, з ким говорить. ii мовлення набуваi iнтонацiйноi виразностi, змiнюiться його ритм, темп, характер. Тому людина в спiлкуваннi з iншими людьми може сказати бiльше, нiж означають тi слова, якi вона зжила (пiдтекст мовлення). Але для того, щоб людина могла досить точно i тонко передавати своi думки iншiй людинi, причому так, щоб впливати на неi, щоб ii правильно зрозумiли, вона повинна дуже добре володiти рiдною мовою.

Розвиток мовлення в дитини тАФ це процес оволодiння рiдною мовою, умiнням користуватися нею як засобом пiзнання навколишнього свiту, засвоiння досвiду, набутого людством, як засобом пiзнання самоi себе i саморегуляцii, як могутнiм засобом спiлкування i взаiмодii людей [5; С. 31].

Мовлення маi двi взаiмозв'язанi функцii: воно i засобом спiлкування (комунiкативна функцiя) i засобом позначення (сигнiфiкативна, тобто знакова, функцiя) [19; С. 28]. Якби слово не мало пiзнавальноi функцii, його б не могли зрозумiти iншi люди, тобто мовлення втратило б свою комунiкативну функцiю, перестало б бути мовленням.

Як засiб спiлкування, мовлення i й засобом впливу одних людей на iнших (доручення, наказ, переконання). У мовленнi людина передаi й своi ставлення до чогось: до того, з ким вона говорить, або до того, про що говорить. Жест, мiмiка також i засобами, що передають ставлення людини до змiсту мовлення спiврозмовника або до неi самоi. Цi виразнi засоби правильно ВлзчитуютьсяВ» спiврозмовниками i, отже, також i засобами спiлкування людей мiж собою. Звичайно, порiвняно з мовленням, iх використовують дуже рiдко.

Розрiзняють мовлення розумiюче тАФ слухання (його iнодi називають пасивним) розмовне (активне) [37; С. 102-103]. Розмовне мовлення в дiтей i дорослих звичайно бiднiше вiд розумiючого. У дiтей в процесi оволодiння мовою ця розбiжнiсть виступаi особливо рiзко.

Мовлення може бути голосним, тобто зовнiшнiм, i прихованим, внутрiшнiм (мовлення-думання). Засвоюючи грамоту тАФ читання i письмо, тАФ школярi опановують спецiальне письмове мовлення [65; С. 92].

Який би вид мовлення ми не вивчали, на якому б рiвнi його розвитку не була дитина, особливостi мовлення розкриваються лише через його вiдношення до мислення, до того змiсту, який людина за допомогою мови узагальнено вiдображаi.

Загальномовленнiвi вмiння передбачають формування культури мовлення i слухання. До провiдних серед них варто вiднести: вмiння слухати, вiдповiдати, запитувати, мiркувати [75; С. 84-85].

Вмiти слухати тАФ означаi одночасно розумiти i запам'ятовувати iнформацiю, визначати головне i другорядне, мати своi ставлення до прослуханого. Таке вмiння тiсно пов'язане з умiнням вiдповiдати на запитання вчителя (однокласника, тексту).

Умiння мiркувати тАФ це вмiння пов'язувати мiж собою рiзнi знання, щоб у кiнцевому рахунку переказати текст, змiнивши особу, вiд якоi ведеться розповiдь; скласти задачу, обернену данiй; змiнити умову задачi, залишивши запитання; на встановлення закономiрностей (продовжити ряд чисел, заповнити квадрати та iн.); визначення причинностi описаних подiй; висловлення своiх мiркувань щодо прочитаного ("Що вас здивувало у цьому творi?", "Про що дiзналися вперше?", "Коли найбiльше хвилювалися?", "Чому так називаiться твiр?" та iн.); складання задач за загальними характеристиками даних ("Складiть задачу, коли вiдомi вiдстань i швидкiсть"), за виразом, за поданим запитанням; добiр слiв, близьких (протилежний) за значенням; вiдгадування загадок, ребусiв, кросвордiв тощо.

Згаданi вмiння мають досить широку сферу застосування, формуються пiд час виконання всiх без винятку завдань, на матерiалi рiзних навчальних текстiв, однак ефективними i такi види вправ: переказ прочитаного; стислий i поширений опис добре вiдомих предметiв; продовження розповiдi; поширення речень; словесне малювання картин; складання казок, вiршiв, невеличких оповiдань, задач, розповiдей на вiльну тему [34; с. 286].

Необхiднiсть навчати дiтей зв'язно висловлювати своi думки викликала до життя термiн Влзв'язне мовленняВ», який закрiпився у методицi викладання мов у початкових класах. Пiд цим термiном розумiiться монологiчне мовлення, точнiше тАФ процес, дiяльнiсть мовця, послiдовний усний чи письмовий виклад думок, знань [9; С. 11]. Наслiдком такоi дiяльностi стаi текст, тобто сукупнiсть взаiмопов'язаних самостiйних речень, об'iднаних спiльним предметом (темою) й головною думкою висловлювання за допомогою мовних (лексичних, граматичних й iнтонацiйних) засобiв. У методицi мови цi два поняття Влзв'язне мовленняВ» i ВлтекстВ» стоять поряд.

У практицi початковоi школи термiном Влзв'язне мовленняВ» називають роздiл методичноi науки, який ставить своiм завданням навчати дiтей розумiти i будувати висловлювання з огляду на мету, умови спiлкування, дотримуючись норм лiтературноi мови [2; С. 67]. По сутi, цей термiн вiдповiдаi тому, що в програмi називаiться розвитком мовлення. Застосування термiну Влзв'язне мовленняВ» виправдовуiться тим, що воно актуалiзуi потребу навчати школярiв зв'язно висловлювати думки. А це стаi можливим завдяки навчанню дiтей монологiчному мовленню, яким вони слабко володiють у дошкiльному вiцi.

У молодшому шкiльному вiцi швидко росте пасивний словник тАФ кiлькiсть слiв, що розумii дитина. Дитина розумii всi слова, якими користуються дорослi, а також пояснення дорослого (iнструкцii) вiдносно сумiсних дiй. Оскiльки дитина активно пiзнаi свiт речей, манiпуляцiя предметами для неi i найбiльш значимою дiяльнiстю, а засвоiти новi дii з предметами вона може тiльки сумiсно з дорослим. РЖнструктивна мова, яка органiзуi дii дитини, розумiiться нею рано. Пiзнiше виникаi розумiння мови-розповiдi. Бiльш легко розумii дитина тi розповiдi, якi пов'язанi з предметами i явищами, що ii оточують. Для того, щоб вона зрозумiла розповiдь або казку, змiст яких виходить за межi безпосередньо сприйнятих нею ситуацiй, необхiдна додаткова робота тАФ дорослi повиннi цьому спецiально навчити дитину [38; С. 11-12].

Дуже швидко розвиваiться i активний словник, та все ж таки вiн вiдстаi вiд пасивного. На початку другого року життя в активнiй мовi дитини i 10тАФ12 слiв, в два роки тАФ близько 300 слiв, в три роки словник складаi 1200тАФ1500 слiв. Основною частиною активного словника дитини i iменники (до 60 %), дiiслова (25тАФ27 %) i прикметники (близько 10тАФ 12%) [5; С. 32-33].

Темп збагачення словника дитячого мовлення нерiвномiрний, у ньому i фази прискорення й уповiльнення. Спостерiгаються також значнi iндивiдуальнi вiдмiнностi як у темпi збагачення словника, так i в широтi його використання.

На другому роцi у дитини з'являються першi дво-трислiвнi речення, першi запитання. Ця мова здiйснюiться у формi дiалогу: ВлДай булкуВ», ВлВова хоче питиВ», ВлЩо це таке?В», ВлЯк це зветься?В» Охоче вступаючи з ними в дiалог, вiдповiдаючи терпляче на питання, дорослi розвивають у дiтей потребу в мовленнiвiй дiяльностi.

В дошкiльному дитинствi в основному завершуiться довгий i складний процес оволодiння мовою. До 6 рокiв мова стаi засобом спiлкування i мислення дитини, а також предметом свiдомого вивчення, оскiльки при пiдготовцi до школи починаiться навчання читанню i письму. Як вважають психологи, мова для дитини стаi рiдною.

Розвиваiться звукова сторона мови. Молодшi дошкiльники починають усвiдомлювати особливостi своii вимови. Але в них зберiгаються ще й попереднi способи сприйняття звукiв, завдяки чому вони впiзнають невiрно вимовленi дитячi слова. До кiнця дошкiльного вiку завершуiться процес фонематичного розвитку [49; С. 217].

РЖнтенсивно росте словниковий склад мови. Як i в ранньому дитинствi, тут значнi iндивiдуальнi вiдмiнностi: у одних дiтей словниковий запас значно бiльший, в iнших тАФ менший, що залежить вiд умов iх життя, вiд того, як i скiльки з ними спiлкуються близькi дорослi. Приведемо середнi данi за В.Т.Бадером. В 1,5 року дитина активно використовуi приблизно 100 слiв, в З роки тАФ 1000тАФi 2100, в 6 рокiв тАФ 2500-3000 слiв [5; С. 35].

Розвиваiться граматичний склад мови. Дiти засвоюють закономiрностi морфологiчного порядку (побудова слова) й синтаксичного (побудова фрази). Дитина 3-5 рокiв не просто активно володii мовою тАФ вона творчо засвоюi мовну дiйснiсть. У дошкiльника з'являiться оригiнальне словотворення, яке К.Чуковський описав у книзi ВлВiд 2 до 5В».

Те, що дитина засвоюi граматичнi форми слова i набуваi значний активний словник, дозволяi iй в кiнцi дошкiльного вiку перейти до контекстноi мови. Змiст такоi мови розкриваiться в самому контекстi, який стаi зрозумiлим для iнших. Вона може переповiсти прочитану розповiдь або казку, описати картину, зрозумiло для оточуючих передати своi враження про побачене. Але це не означаi, що в дитини повнiстю зникаi ситуативна мова. Вона зберiгаiться, в основному, в розмовах на побутовi теми i в розповiдях про подii, що мають яскраве емоцiйне забарвлення [1; С. 66]. Щоб отримати уявлення про особливостi ситуативноi мови, достатньо послухати як дiти розповiдають один одному побаченi мультфiльми, коли вони не закiнчують фрази, пропускають слова i т. iн. Щоб мовлення дитини успiшно розвивалося, треба:

1) видiляти певнi звукокомплекси (слова) з цiлого мовного потоку,
який дiти постiйно чують;

2) здiйснювати тонкий фонематичний аналiз кожного звуко-
комплексу, тобто розрiзняти схожi сполучення звукiв (фонеми) i слова,
наприклад: Влта-тоВ», Влба-баВ», Влхлопчик-м'ячикВ»;

3) вiднести видiлене слово до певного об'iкта (ознаки, дii, зв'язку), тобто розумiти слова;

4)узагальнювати однорiднi предмети (дii, ознаки, вiдношення) i називати iх тим самим певним словом;

5) розумiти цiле речення, тобто групу слiв, об'iднаних певними граматичними зв'язками; в реченнi завжди передана закiнчена думка;

6)засвоiти механiзм вимови (артикуляцiю);

7) засвоiти вмiння вiдбирати в кожному окремому випадку потрiбнi слова i, органiзовуючи iх у певнi граматичнi структури, передавати своi думки в зрозумiлих iншим людям реченнях [9; С. 21-23].

Усi цi складнi завдання дитина розв'язуi неодночасно i не однаково успiшно. Дiти засвоюють мову двома шляхами: в повсякденному, природному спiлкуваннi з навколишнiми дорослими i в процесi спецiально органiзованого педагогами й батьками навчання. Вiд змiсту, характеру i методiв такого природного i спецiального навчання залежить розвиток мовлення дитини в кожний перiод ii життя.

Мовна дiяльнiсть дiтей особливо бурхливо розвиваiться в перiод iх навчання в школi [37;с. 102]. Звертання вчителя до класу, роз'яснення, вказiвки, зауваження, запитання, поправки тАФ усе це передано в мовi. Щоб написати першу паличку в зошитi, школяр-початкiвець повинен слухати вказiвки вчителя: яке завдання виконувати, як взяти олiвець, який рядок знайти, де i з чого починати писати.

Протягом навчання в 1 класi дiти слухають, дивляться i дiють (олiвцем, ручкою, ножицями), працюють з дидактичним матерiалом. Школярi привчаються слухати пояснення вчителя i стежити за його думкою та вказiвками. У 1 класi слухання стаi одним з основних видiв спецiальноi пiзнавальноi дiяльностi школяра.

Але не тiльки при вивченнi граматики вдосконалюiться процес слухання учнiв. Читаючи художню лiтературу, газетнi тексти, дiти опановують багатство рiдноi мови. До 3-4 класiв словник зрозумiлих слiв в учнiв-рiзко зростаi. При цьому вiн поповнюiться й образними висловами, що чують дiти, слухаючи вiршi i художню прозу [47; С. 23].

Наприклад, працюючи над текстами Т. Г. Шевченка Вл Сонце заходитьВ» i Вл Реве та стогне Днiпр широкийВ», учитель може звернути увагу дiтей на фоносемантичнi засоби зображення картин природи. Доцiльними будуть такi завдання:

-Яку картину ви уявляiте, читаючи рядки вiрша Вл Сонце заходитьВ»?

-Якi слова допомагають нам зрозумiти, що настав вечiр? (чорнiють, тихне, нiмiють).

-Як ви вважаiте,вечiр настав зненацька, раптово, чи поступово день переходить у вечiр? (поступово, заходить сонечко, гори чорнiють(не почорнiли, дiя не завершена),перестають спiвати пташки, поховалися комашки, якi лiтали над полем).

-Як ви уявляiте вечiр, описаний поетом: вiн теплий, лагiдний, тихий чи неспокiйний, вiтряний? Чому? Тут вчитель звертаi увагу дiтей на приголоснi звуки, якi переважають у текстi: ш,ч,х,м якi приголоснi. Саме вони створюють лагiднiсть, упокоренiсть природи.

У ходi бесiди необхiдно з ясувати,що це текст, а не набiр окремих речень. Темою тексту i змалювання вечiрньоi пори лiтньоi доби, на що вказують ключовi вирази: гори чорнiють, пташечка тихне, поле нiмii.

Аналiзуючи рядки поезii ВлРеве та стогне Днiпр широкийВ», доцiльно запитати:

-Що можна почути за рядками цього вiрша?

-За допомогою яких слiв i звукiв змальовуiться картина бурi?

-Якi слова в текстi вжито в переносному значеннi?

-Яка картина постаi у вашiй уявi, коли читаiте поезiю?

Сформувати вмiння аналiзувати текст неможливо за один чи декiлька урокiв. Це процес довготривалий.Учитель початкових класiв закладаi лише основу цього процесу.РЖ чим мiцнiша вона, ця основа, буде, тим якiснiшою стане надбудова, змiстом якоi i умiння досконало володiти всiма засобами рiдноi мови в будь-якiй мовленнiвiй ситуацii.

Найiстотнiшою змiною в мовному розвитку дитини-школяра i ознайомлення ii з словом, з мовою як об'iктом пiзнання. З раннього дитинства мова була засобом спiлкування дитини з навколишнiми людьми. У школi дiти вивчають мову як спецiальний предмет. Першокласниковi спочатку важко розмежувати слово i предмет, який ним позначено [40; С. 17]. Тому першокласник довго не може зрозумiти, що слово ВлмалинаВ» тАФ ще не ягода малина. Слово тАФ лише назва вiдомоi йому смачноi темно-червоноi ягоди. Не вiдразу слово вiдокремлюiться вiд предмета, i першокласник, знову збиваючись, каже: ВлУ малинi три складиВ». Вчителька поправляi: ВлНе в малинi, а в словi ВлмалинаВ» три складиВ».

Засвоiння грамоти тАФ складна робота для школяра, вона ТСрунтуiться на тонкому i точному слухо-зорово-артикуляцiйному аналiзi i синтезi, на поiднаннi звуковоi форми слова з його значенням. Маленький учень часто читаi неправильно, ставить наголос не там, де треба, тому слова звучать спотворено, що заважаi розумiнню iх змiсту. Читаючи речення, школяр вчиться розумiти зв'язки мiж словами, правильно називати закiнчення слiв i читати прийменники та сполучники, що сполучають слова в реченнi.

Вiдповiдно до вимог програми в учнiв початкових класiв мають сформуватися деякi уявлення про мову i мовлення: 1) мова i найважливiшим засобом спiлкування мiж людьми; 2) найважливiшими одиницями мови i звуки, слова, сполучення слiв, речення, текст; кожна з них маi своi призначення: iз звукiв утворюються слова, iз слiв тАФ словосполучення i речення, iз речень тАФ зв'язнi висловлювання; 3) мова пов'язана з мисленням (за допомогою речень висловлюються думки); 4) украiнська мова тАФ мова украiнського народу; 5) знання з мови застосовуються у практичному мовленнi; щоб оволодiти мовленням, потрiбно знати слова i вмiти поiднувати iх; 6) i двi форми мовлення тАФ усна й писемна; 7) усне мовлення маi допомiжнi засоби увиразнення: iнтонацiю, мiмiку, жести; своiрiдними допомiжними засобами спiлкування i зоровi умовнi знаки i звуковi сигнали [34; С. 124-125].

Наведенi вiдомостi учнi повиннi не заучувати, а засвоювати у процесi навчання. У результатi повинно виробитись свiдоме ставлення до власних усних i писемних висловлювань, прагнення уникати помилок, дотримання етики мовлення тАФневiд'iмноi частини культури спiлкування. Робота над досягненням цiii мети починаiться на спецiально вiдведених уроках i продовжуiться при вивченнi всiх тем i роздiлiв програми, на заняттях з розвитку зв'язного мовлення.

Навчальний матерiал на уроцi не може бути просто викладений вчителем тАФ таку розповiдь дiтям було б важко сприйняти. Основою роботи маi стати пiдручник, головними методами тАФ спостереження мовних явищ i бесiда, у проведеннi якоi слiд постiйно спиратися на мовний досвiд учнiв, поступово збагачуючи його [37; С. 108]. Однак учитель повинен постiйно спрямовувати бесiду, роз'яснювати наведене в пiдручнику, при потребi доповнювати новими фактами.

Вже в 2 класi учнi дiзнаються про суспiльну природу мови тАФ ii створили люди для потреб спiлкування в умовах спiльноi працi. За допомогою мови люди виражають своi думки. Тому мова тiсно пов'язана iз мисленням. Дiтям слiд розказати, що люди, пiзнаючи навколишнiй свiт, явища дiйсностi, предмети, iх ознаки, дii, стали давати iм назви. Так з'явилися слова як своiрiдне позначення явищ дiйсностi [14; С. 132]. Найменування певного предмета, його ознаки чи дii тАФ це своiрiднi знаки тiii чи iншоi мови, якi допомагають вiдрiзнити один предмет, ознаку, дiю вiд iнших.

У ходi роботи доцiльно пiдкреслити, що слiв у мовi дуже багато (при цьому показати словники), що словниковий запас мови весь час поповнюiться. Недавно в нашу мову ввiйшли слова зорелiт, космонавт, мiсяцехiд, якими були названi новi машини, новi професii. РЖ навпаки, багато слiв ми перестали або перестаiмо вживати (соха, постоли). На основi таких даних у дiтей формуватиметься уявлений про розвиток мови у тiсному зв'язку з розвитком суспiльства.

У початкових класах дiтям прищеплюiться любов до рiдно

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi