Розвиток пiзнавальноi активностi другокласникiв засобами гри

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Тернопiльський нацiональний педагогiчний унiверситет

iменi Володимира Гнатюка

Кафедра образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, дизайну та методики iх викладання

Дипломна робота

ВлРозвиток у молодших школярiв уявлень про народне мистецтво

(на прикладi творчостi Катерини Бiлокур)В»

виконала студентка 32 групи

факультету пiдготовки

вчителiв початкових класiв,

заочного вiддiлення

Ворожбит Оксана Михайлiвна

науковий керiвник

Цибулько Михайло

Богданович

Тернопiль 2009

Змiст

Вступ

Роздiл 1. Теоретичнi основи народного мистецтва

1.1 Сутнiсть та основнi види народного мистецтва

1.2 Педагогiчнi можливостi засобiв народного мистецтва

1.3 Твори К.Бiлокур у структурi народно-мистецькоi творчостi

Роздiл 2. Аналiз педагогiчноi практики використання творiв К. Бiлокур у початкових класах

2.1 Використання творiв народного мистецтва у навчальному процесi

2.2 Образотворчi засоби та художня манера живопису К. Бiлокур

2.3 Використання творчоi спадщини К.Бiлокур на уроках образотворчого мистецтва

Висновки

Список використаноi лiтератури

Додаток

Вступ

Актуальнiсть теми. Украiнське народне декоративне мистецтво тАУ це величезний свiт духовноi i матерiальноi спадщини етносу, набуток художнiх iдей численних поколiнь народу, дорогоцiнна скарбниця, що живить сьогоднi професiйно-мистецьку творчiсть. Унiкальна своiрiднiсть украiнського народного декоративно-прикладного мистецтва сформувалась пiд впливом конкретних природних, етнопсихологiчних, соцiально-iсторичних, економiчних та iнших умов. Вона складаiться iз сумарних художнiх вiдмiн i внескiв багатьох iсторико-етнокультурних регiонiв та територiй етнографiчних груп.

Сьогоднi в умовах гострих протирiч мiж технiчними досягненнями людства i низьким рiвнем iхньоi моральностi, що загрожують знищенням антропосфери, особливоi ваги набувають екологiя природи та екологiя культури [31]. Однак у нашiй мистецтвознавчiй науцi ще недостатньо провадяться комплекснi синтетичнi дослiдження народного декоративного мистецтва визначних осередкiв i регiонiв, а також окремих, найвидатнiших його представникiв. Переважно вивчають окремi види мистецтва або локальнi художнi проблеми, але дослiдження декоративного мистецтва в ракурсi його видатних представникiв дозволило б з'ясувати закономiрностi розвитку i згасання етномистецьких традицiй, причинно-наслiдковi зв'язки й взаiмовпливи.

У зазначеному контекстi наукових завдань нам видаiться актуальним дослiдження народного декоративного мистецтва у традицii видатноi художницi Катерини Бiлокур. Дане дослiдження i важливим у планi ТСрунтовного пiзнання нацiональноi художньоi спадщини та локальноi етномистецькоi традицii, яка сьогоднi нестримно втрачаi прiоритети розвитку. Сформульована наукова комплексна проблема поставлена для розв'язання, ii виконання дасть можливiсть заповнити iснуючу прогалину, маi теоретичне i практичне значення, вiдкриваi перспективи для наступних дослiджень у галузi украiнського декоративного мистецтва.

Катерина Василiвна Бiлокур тАУ майстер народного декоративного живопису. Вона втiлила в своiх картинах поезiю, фiлософiю й вiдчуття краси народу, до якого належала. ВлСаме ii було обрано носiiм цього дивовижного таланту, в якому земна краса навколишнього свiту ставала по-небесному пiднесеною, а тлiнне перетворювалося на вiчнеВ» [12, 4].

У днi, коли Украiна вiдзначаi сторiччя вiд дня народження народноi художницi Катерини Бiлокур, з новою силою хвилюi загадка ii непересiчноi особистостi й творчоi долi. Народившись у селi i не одержавши навiть початковоi освiти, вона все своi життя провела в колi одвiчних буденних турбот тАФ як потiм напише сама, Влпряла, ткала, бiлила, мила, копала, садила, полола, збирала i все дiло робилаВ» [9, 4]. Яка ж вразливiсть душi, який нестримний потяг до гармонii, яка дивовижна духовна сила були в цiй простiй украiнськiй жiнцi, що змушували ii, забувши про перевтому, про осуд оточення (ВлЯк можна марнувати час за отим малюванням?В»), про кожному серцю бажане кохання, брати у руки вуглинку, згодом тонесенький пензлик i лишати на полотнi, паперi чи навiть фанерi своi прекраснi напiвсни, де втрачалися риси конкретноi реальностi й творилося справжнi мистецтво.

РЗi талант формувався без стороннiх впливiв, стихiйно, у глибинах народноi пiдсвiдомостi й надсвiдомостi. Лише в зрiлому вiцi вона довiдаiться про деякi обовтАЩязковi закони художньоi творчостi. Тим бiльше вражаi ii безпомилкова мистецька iнтуiцiя, яка допомагала в кожнiй роботi так добирати барви, що ii можна назвати справжньою майстринею колориту.

Важко сьогоднi сказати, як би склалася доля майстринi, якби свого часу вона не надiслала однiii зi своiх картин до видатноi спiвачки Оксани Петрусенко з вдячностi за прекрасний спiв. Артистка попросила працiвникiв Полтавського будинку народноi творчостi допомогти художницi. Саме з виставки творiв Катерини Бiлокур у Полтавi почалися для неi щасливi змiни в життi. РЗi картини демонструються в Киiвi, Москвi. У Парижi серед захоплених шанувальникiв ii творчостi тАФ Пабло Пiкассо, який майстриню з украiнського села Богданiвки назвав генiальною.

У доробку Катерини Бiлокур i й пейзажi, й натюрморти з щедрими плодами рiдноi землi, й портрети близьких людей, та найбiльшу частину ii доробку становлять намальованi нею з надзвичайним захопленням i любовтАЩю квiти: ВлКвiти за тиномВ», ВлКвiти в туманiВ», ВлКвiти увечерiВ», ВлПольовi квiтиВ», ВлКвiти на блакитному тлiВ» та iн.

Захоплений малярською поезiiю Катерини Бiлокур з ii Влмагiчною силою й майже фантастичною красоюВ», письменник Олесь Гончар свого часу передбачав, що Влслава художницi з кожним роком буде ростиВ» [55, 1]. Надзвичайно важливо нинi розглянути й проаналiзувати формальнi засоби стилю Катерини Бiлокур: яким чином усе це може ВлзасвоiтисяВ» сучасним малярством. Адже шлях вiд традицii (зв'язку професiонального й народного самовиразу) до "самого себе" найкоротший.

Вiдповiдно до сучасних процесiв в освiтi й культурi методику проведення урокiв образотворчого мистецтва не можна розглядати без елементiв iсторii народного мистецтва й дослiдження творчостi видатних особистостей даноi сфери. Це й зумовило вибiр теми дипломноi роботи тАУ тАЮРозвиток у молодших школярiв уявлень про народне мистецтво (на прикладi творчостi Катерини Бiлокур)тАЭ.

ОбтАЩiкт дослiдження тАУ народне мистецтво як компонент культурноi спадщини украiнського народу.

Предмет дослiдження тАУ особливостi використання народно-мистецькоi творчостi К.Бiлокур на уроках образотворчого мистецтва в початковiй школi.

Мета дипломноi роботи тАУ обТСрунтувати особливостi використання народно-мистецькоi творчостi Катерини Бiлокур на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах.

Вiдповiдно до мети, обтАЩiкта i предмета висунуто такi завдання дослiдження:

1. Вивчити стан дослiдження проблеми у мистецтвознавчiй та методичнiй лiтературi.

2. Визначити сутнiсть та основнi види народного мистецтва, виявити його педагогiчнi можливостi.

3. Охарактеризувати твори К.Бiлокур у структурi народно-мистецькоi творчостi.

4. Описати особливостi використання творчоi спадщини К.Бiлокур у навчальному процесi початковоi школи.

5. Дослiдити специфiку образотворчих засобiв та художньоi манери живопису К.Бiлокур.

6. ОбТСрунтувати педагогiчнi умови використання творчоi спадщини К.Бiлокур на уроках образотворчого мистецтва в початковiй школi.

Методи дослiдження:

¾ теоретичнi: аналiз та узагальнення науковоi iнформацii з проблеми дослiдження; аналiз, синтез, узагальнення i систематизацiя iсторичних та теоретичних даних.

¾ емпiричнi: бесiди з вчителями, учнями; анкетування вчителiв початкових класiв.

Практична значущiсть дослiдження полягаi у розкриттi системи творчостi Катерини Бiлокур та особливостей ii використання на уроках образотворчого мистецтва у початковiй школi.

Структура та обсяг дослiдження. Дипломна робота складаiться iз вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаноi лiтератури, додаткiв. Обсяг роботи тАУ 84 сторiнки.

Роздiл 1. Теоретичнi основи народного мистецтва

1.1 Сутнiсть та основнi види народного мистецтва

У всезагальнiй народнiй культурi важливу роль вiдiграi декоративне мистецтво тАФ широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формуi матерiальне середовище, створене людиною. До нього належать такi види, як декоративно-прикладне, монументально-декоративне, оформлювальне, театрально-декорацiйне тощо.

Народне декоративно-прикладне мистецтво визначаiться як одна iз форм суспiльноi свiдомостi i суспiльноi дiяльностi [57, 12]. Воно зародилось у первiсному суспiльствi, коли людина жила в умовах родового ладу, а засоби для iснування добувала примiтивними знаряддями. Тодi вся дiяльнiсть могла бути тiльки колективною. Вiдсутнiсть складних трудових операцiй призводила до того, що всi члени колективу мали однi й тi ж обов'язки, опановували однi й тi ж трудовi навички. Розподiл працi проходив так: праця чоловiкiв (мисливство) i праця жiнок (приготування iжi, виготовлення одягу, ведення домашнього господарства).

Спiльна праця зумовлена спiльною власнiстю на знаряддя працi, землю, продукти колективного виробництва. Майновоi нерiвностi ще не було. Народне мистецтво створювалось у сферi колективного матерiального домашнього виробництва. У ньому вiдбивалися риси первiсноi свiдомостi людини, мiфологiчний характер спiлкування з природою. Знаряддя працi, зброя, одяг, житло повиннi були передусiм бути зручними, магiчними, щоб нiщо, нiякi ворожi сили не перешкоджали людинi жити i працювати [27, 85].

Пам'ятки кожноi конкретноi епохи показують, як люди навчились працювати з природними матерiалами i що з них виготовляти, яку силу надавати iм за допомогою символiв-знакiв (орнаменту) i що робило звичайнi речi побутового призначення творами мистецтва. На всiх етапах iсторичного розвитку твори народного мистецтва, залишаючись невiд'iмною частиною матерiальноi культури, водночас i важливою галуззю духовноi культури народу. Основи художнього, духовного, естетичного в них невiддiльнi вiд утилiтарного. РЗхня iднiсть обТСрунтовуi глибоку життiву правду народного мистецтва [46, 83-84].

Починаючи з первiснообщинного суспiльства i впродовж наступних вiкiв люди удосконалювали домашнi виробництво речей, якi задовольняли побутово-життiвi потреби. Поступово шлiфувались технiчно-художнi засоби, якi формувались колективним досвiдом, передавались iз поколiння в поколiння, перевiрялися практикою. Людина навчилася виконувати багато процесiв працi, створюючи предметний свiт: тканини, посуд, меблi тощо [2, 67]. Величезним здобутком пiзнавально-трудовоi дiяльностi було те, що людина почала добирати, пiдготовляти й опрацьовувати потрiбну сировину. Дрiбне ручне виготовлення готових виробiв при вiдсутностi внутрiвиробничого подiлу працi називаiться ремеслом. РЖсторичний розвиток ремесел зумовлений змiною соцiальноi формацii. Вiдповiдно до рiзних iсторичних етапiв суспiльного виробництва та розподiлу працi ремесла були домашнiми, на замовлення i на ринок.

Домашнiм ремеслом називаiться виробництво виробiв для задоволення власних потреб господарства, членами якого вони виготовленi. Цi ремесла ще не вiдокремилися вiд головних галузей господарськоi дiяльностi. Домашнi ремесло тАФ невiд'iмна частина натурального господарства тАФ збереглося i в окремих галузях в перiод капiталiзму [15]. Наприклад, займаючись мисливством, скотарством, землеробством, люди паралельно виготовляли дрiбнi ремiсничi вироби. Поглиблення суспiльного подiлу працi зумовило появу розвиненiших видiв ремесел, вони почали вiддiлятися вiд основного заняття людей. Так виникли ремесла на замовлення i на ринок.

У ремеслах художня робота стаi головним видом дiяльностi майстра, тут скорiше вдосконалюiться майстернiсть, виникають новi, трудомiсткi види художньоi дiяльностi, зростаi кiлькiсть ремiсничих спецiальностей та звужуiться спецiалiзацiя ремiсникiв. Уже в давньосхiдних рабовласницьких державах РЖРЖРЖтАФРЖ тис. до н. е. були ремiсники, якi працювали на замовлення: ковалi, будiвельники, столярi, зброярi, ткалi, золотарi тощо. Виготовлення керамiки, тканин, декоративних виробiв iз металу, каменю досягло високого рiвня в РДгиптi, Ассирii, РЖранi, Китаi, РЖндii, в античних рабовласницьких державах Грецii i Риму [1]. Уже в цю епоху поряд iз речами широкого вжитку виготовлялися предмети розкошi, доступнi лише панiвнiй верхiвцi.

В умовах бiльш високого рiвня розвитку продуктивних сил при феодалiзмi ремiсники отримали ширшi можливостi для вдосконалення свого фаху. Виникли новi галузi ремесел, звужувалася спецiалiзацiя ремiсникiв, робилися своiрiднi вiдкриття, винаходи. Китай, РЖндiя, РЖран, Японiя, краiни Середньоi i Передньоi Азii, РДвропи славилися виготовленням художнiх предметiв побуту (посуд, тканини, килими, холодна i вогнепальна зброя, лицарський обладунок, вози, меблi, ювелiрнi прикраси, культовi предмети тощо). До скарбницi свiтового мистецтва увiйшли китайськi та японськi лаки, рiзьблення на деревi, вироби з ниток, китайська порцеляна, iндiйськi тканини i металевi вироби, iранськi i туркменськi килими та iн. [40].

Високого художнього рiвня досягли художнi ремесла у схiдних слов'ян (метал, керамiка, рiзьблення на деревi тощо). Декоративно-прикладне мистецтво слов'янського населення на територii майбутнiх росiйських, украiнських i бiлоруських земель тАФ ТСрунт, на якому розвинулася самобутня культура Киiвськоi Русi [44, 51]. Давньоруськi ремiсники дотримувалися багатовiкових традицiй схiднослов'янського мистецтва, творчо осмислюючи найкращi здобутки свiтового мистецтва. РЗх оригiнальну художню творчiсть засвiдчують збереженi пам'ятки, лiтописнi данi та описи iноземцiв, якi за рiвнем художнього ремесла ставили Русь на друге мiсце пiсля Вiзантii.

У Киiвськiй Русi переважали домашнi ремесла. Пов'язанi iз сiльським господарством, вони вiдiгравали роль допомiжного заняття. Селяни самi виготовляли рiзнi вироби, полотна, сукна, взуття тощо для власних потреб. Феодали отримували цю продукцiю селянського ремесла у виглядi повинностей [49]. У господарствах феодалiв також виготовляли вироби. Ремiсники працювали i в княжих, боярських та монастирських дворах.

Розвиток торгiвельно-грошових вiдносин сприяв кiлькiсному зростанню ремiсникiв, поселенню iх в мiстах та невеличких мiстечках. Вже за часiв Киiвськоi Русi видiлилися три основнi категорii ремiсникiв: сiльськi, вотчиннi та мiськi. Сiльськi ремiсники обслуговували певну територiальну групу сiльського населення (наприклад, ковальськi, кушнiрськi ремесла). Вотчиннi ремiсники феодально залежали вiд помiщикiв, князiв, бояр, монастирiв. РЗхня праця була примусовою. У мiстах, мiстечках поселялись ремiсники, що виготовляли вироби на замовлення, на ринок. Вони мали кращi умови працi, були квалiфiкованими [2, 13-14]. Як сiльське, так i мiське ремесло поiднувалось iз землеробством. Зростання мiст, розвиток торговельно-виробничих вiдносин стали тими важливими факторами, котрi активiзували процеси вiдокремлення ремесла вiд сiльського господарства, сприяли поглибленню професiйноi майстерностi ремiсникiв, збiльшенню кiлькостi ремiсничих спецiальностей.

Розвиток товарного обмiну привiв до того, що виготовлення виробiв на продаж стало основним заняттям окремих ремiсникiв, посилилися процеси вiдокремлення ремесла вiд землеробства. На основi домашнiх ремесел виникли ремiсничi органiзацii. Натуральне господарство, вузькiсть внутрiшнього ринку, утиски з боку державноi адмiнiстрацii зумовили необхiднiсть iднання мiських ремiсникiв. В XIтАФXII ст. в мiстах Захiдноi РДвропи, а також Киiвськоi Русi поступово виникали i поширювалися iхнi корпорацii тАФ цехи. Вони об'iднували майстрiв однiii чи кiлькох спецiальностей з метою захисту iхнiх iнтересiв вiд дрiбних виробникiв [16]. Конкретно-iсторичнi умови позначилися на специфiцi цехiв, що утворювались на Украiнi. Тут цехова система виробництва поширилась у XIVтАФXV ст. У Киiвi iснували цехи ковалiв, золотарiв, кравцiв, кушнiрiв, шевцiв. Вiдомi рiзнi за профiлем цехи у Луцьку, Чернiговi та iн.

У 1425 р. у Львовi дiяли 9 цехiв (ковалiв, шевцiв, кравцiв, лимарiв, кушнiрiв), а наприкiнцi XV ст.тАФ14 цехiв об'iднували ремiсникiв понад 50 професiй. Цехове ремесло бурхливо розвивалось у мiстах, якi здобули так зване магдебурзьке право,тАФ у Киiвi Львовi, Полтавi, Чернiговi, Новгородi-Сiверському, Житомирi, Бердичевi, Нiжинi, Кременцi, Кам'янцi-Подiльському. Цеховi органiзацii вiдiгравали позитивну роль у життi як мiських, так i сiльських ремесел ранньоi епохи феодалiзму. Вони сприяли пiднесенню художнього рiвня виробiв, розширенню iх асортименту.

У цехових статутах визначалося, якi саме i скiльки виробiв будуть виробляти; iхнi розмiри, форми, колiр тощо; кiлькiсть майстрiв i пiдмайстрiв, iхнi права; розмiр внескiв майстрiв до спiльноi кари; кiлькiсть робiтникiв та учнiв, яких мав право тримати майстер, строки учнiвства; розмiр заробiтноi плати пiдмайстрам та учням; правила прийому нових членiв у цехи; кiлькiсть сировини, iнструментiв i матерiалiв; тривалiсть робочого дня, штрафи за порушення статутiв i т. iн. [2, 152]. У цехах панiвне становище посiдали майстри, iм пiдпорядковувались пiдмайстри й учнi. За виконанням статутiв слiдкували обранi на загальних зборах цехових майстрiв (братчанах) старшин тАФ цехмiстри. Кожен цех мав своi прапори, знаки, грамоти тощо.

Важливо, що при вступi майстрiв до цеху ретельно перевiряли iхнi знання, вмiння зробити ВлшедеврВ» тАФ взiрець певного виробу [24, 66]. Вiдбувалися своiрiднi iспити-конкурси майстрiв. Це, безперечно, сприяло вдосконаленню ремiсничоi майстерностi. У мiстах працювали позацеховi майстри тАФ партачi. Вони жили переважно на передмiстi, були обмеженi у своiй дiяльностi, не мали права продавати власнi вироби на мiському ринку. Це було причиною конкурентних сутичок. Цеховi i позацеховi майстри зазнавали утискiв з боку володарiв мiст. Глибокi соцiальнi суперечностi посилювали боротьбу проти феодальноi системи.

Проникнення у ремiсниче виробництво нових вiдносин зумовлене як економiчними змiнами, так i рiвнем розвитку ремесел. РЖз поглибленням подiлу працi вiд окремих ремiсничих професiй вiдгалужувалися новi спецiальностi [42, 26]. Так, серед ремiсникiв-текстильникiв видiлилися ткачi, полотнярi, шерстяники, прядильники (ниткарi), сукновали i постригачi сукна, мотузники, канатники тощо; серед деревообробникiв тАУ бондарi, теслярi, колiсники, рiзьбярi, ТСонтарi, каретники, кошикарi, ситники i т. iн. РЖз зростанням попиту на ремiсничi вироби з боку мiського i сiльського населення, ускладненням i диференцiацiiю самого ремесла поглиблювалося майнове розшарування цехових i позацехових ремiсникiв. Бiльш заможнi майстри перетворювалися на дрiбних пiдприiмцiв i скупникiв. В умовах зародження капiталiстичних вiдносин цехова, замкнена за визначеними обмеженнями органiзацiя гальмувала ремiсниче виробництво.

Вiльнiшi можливостi для дiяльностi, не такi обмеженi, як у цехових майстернях, мали сiльськi i мiськi домашнi промисли, тобто дрiбне ручне товарне виробництво. Воно iснувало в умовах натурального господарства, де iз наявноi сировини виготовляли вироби на продаж. Власниками промислiв були представники майже всiх прошаркiв населення Украiни тАФ мiщани, селяни, козаки, купцi, шляхта i т. iн. Серед домашнiх промислiв найбiльшого поширення набули текстильнi, шевськi, кравецькi, кушнiрськi [67, 59]. Селяни традицiйно вирощували у своiх господарствах льон i коноплi, стригли вiвцi, iз наявноi сировини виготовляли тканини iнтер'iрного й одягового призначення для себе i на продаж.

У XVIтАФXVII ст. на основi ремесел i домашнiх промислiв зародилася нова, бiльш висока форма виробництва тАФ мануфактура. Капiталiстичне пiдприiмство ТСрунтувалося на ремiсничiй технiцi й подiлi працi. Ця стадiя розвитку промисловостi iсторично передувала великiй машиннiй iндустрii. Процес звуження ремiсничих спецiальностей тривав (часто виконувалась тiльки одна операцiя). Дещо полегшувались трудомiсткi роботи, удосконалювались iнструменти тощо. Шляхи виникнення мануфактур були рiзними [2, 71-72]. Дрiбнi промисли (майстернi) змiцнювались, розширювались, поступово переростали у бiльшi виробничi заклади з подiлом працi. Окремi виробники пiдпорядковувались представникам торгового капiталу, який проникав у всi сфери господарства у зв'язку з розвитком торгово-грошових, капiталiстичних вiдносин. Цi процеси вiдбувалися в умовах феодалiзму, де панувала крiпосницька система.

За характером виробничих вiдносин на Украiнi можна видiлити три типи крiпосних мануфактур: казеннi, вотчиннi (помiщицькi) й посесiйнi [52, 55]. Наприклад, вiдомими були казенна мануфактура по виробництву шовкових виробiв тАФ Катеринославська; посесiйнi сукнянi мануфактури тАФ Глушкiвська i Ряшкiвська; помiщицька мануфактура, де вироблялись фарбованi i тонкi сукна, у с. Платкове Стародубського повiту на Чернiгiвщинi та iн. Найпоширенiшими були ткацькi мануфактури. Крiм ткацьких мануфактур, на Украiнi у XVIIтАФXVIII ст. користувались визнанням мануфактурнi вироби тАФ посуд, скло, шкiрянi i под. У XVIII ст. зросла кiлькiсть мануфактур, вони розширювали виробництво, але повiльно впроваджувалися новi технiчно-технологiчнi вiдкриття. Ручне виробництво творче, приховуi у собi таiмницi справжньоi краси, критерii якоi в народному мистецтвi вироблялися вiками.

Наявнiсть мiсцевоi сировини, людей, якi опанували традицiйнi навички працi, виготовляючи певнi вироби, давала змогу розширювати виробництво, впроваджувати деякi новi технологiчнi методи, полегшувати ручну працю за допомогою машин [24, 42]. Отже, закономiрно, що в iсторичнiй послiдовностi тривав розвиток народного декоративного мистецтва у таких формах, як домашнi й органiзоване виробництво: у цехах, майстернях, мануфактурах.

Зародження i розвиток мануфактур на Украiнi вiдбувалися у XVIтАФXVIII ст. за крiпацтва. Перша половина XIX ст.тАФ це перiод розкладу i кризи феодально-крiпосницькоi системи. У цей час складалися новi, бiльш прогресивнi капiталiстичнi вiдносини. РЖз подальшим розвитком дрiбних промислiв, крiпосницькоi мануфактури i товарно-грошових вiдносин визрiвали умови для переходу до капiталiстичноi мануфактури тАФ фабрики [2, 34-35]. Виробництво очолив великий капiтал, формуючи капiталiстичнi вiдносини мiж його учасниками.

З переходом до наступного, бiльш прогресивного способу виробництва зростала роздрiбненiсть виробничих операцiй, зумовлюючи деградування професiйноi майстерностi, занепад творчоi основи в процесi працi. На Украiнi дрiбнi промисли набули характеру капiталiстичних мануфактур, де на другий план усунулося вiками нагромаджене рукотворне мистецтво ремесла. Знижувалася вартiсть художньоi продукцii. Перехiд вiд мануфактури до фабрики вiдкинув з ручну вмiлiсть майстра, а за технiчним переворотом руйнувалися суспiльнi вiдносини виробництва. Капiталiстична конкуренцiя пiдiрвала економiчний ТСрунт традицiйних центрiв народних промислiв, а зменшення попиту на вироби призвело до звуження iхнього виробництва, а подекуди до занепаду [42, 16].

Таким чином, народне декоративне мистецтво Украiни розвивалось у двох основних формах тАФ домашнi художнi ремесло й органiзованi художнi промисли, пов'язанi з ринком [24, 42-43]. Цi двi форми йшли паралельно, тiсно переплiтаючись мiж собою i взаiмозбагачуючись, кожна iсторична епоха вносила своi змiни. Природнi багатства Украiни, вигiдне географiчне i торговельне положення сприяли розвитковi домашнiх ремесел та органiзованих художнiх промислiв. Як уже зазначалося, перехiд вiд мануфактур до капiталiстичних фабрик, промислового виробництва у XIX ст. негативно позначився на дальшому розвитковi художнiх промислiв, основа яких тАФ традицiйна художня рукотворнiсть.

Типологiя декоративно-прикладного мистецтва ТСрунтуiться на рiзних принципах класифiкацii: за матерiалом тАФ камiнь, дерево, метал, скло та iн.; за технологiчними особливостями тАФ ткацтво, вишивка, плетiння, в'язання, розпис тощо; рiдше за функцiональними ознаками тАФ меблi, посуд, прикраси, одяг, iграшки. У декоративно-прикладному мистецтвi застосовуiться близько 20 матерiалiв та ще бiльше рiзновидiв. Крiм цього, iснуi понад 100 головних технiк i технологiй художньоi обробки [2, 15-16]. Усе це даi вагомi пiдстави стверджувати, що художнi ремесла i промисли i найбiльшою i найбагатшою галуззю художньоi творчостi. Для ii повноцiнного морфологiчного аналiзу нiяк не обiйтися без диференцiацii на види, роди i жанри.

Декоративне мистецтво (естетичне освоiння життiвого середовища) складаiться iз монументально-декоративного, театрально-декорацiйного, оформлювального, декоративно-прикладного i художнього конструювання [1, 27]. Як бачимо, сусiдами декоративних видiв i також види архiтектури i види образотворчого мистецтва. Вони певною мiрою визначають межi декоративно-прикладного мистецтва. З одного боку, в його прикладнiй галузi виступають об'iмно-площиннi принципи побудови форми, аналогiчно художньому конструюванню й архiтектурi, а з другого тАФ у декоративнiй областi мають мiсце зображальнi принципи. У тематичних, фiгуративних творах вони близькi до образотворчих видiв.

До прикладноi галузi декоративно-прикладного мистецтва вiдносимо ужитковi твори об'iмно-просторовоi форми, виготовленi переважно з твердих i тривких матерiалiв, в яких доцiльнiсть i виразнiсть конструкцii поiднанi з декором: дерево, камiнь, кiстка i рiг. РЗх обробляють технiкою рiзьблення, точiння та iн. [24, 59].

Декоративна галузь ужитково-прикладного мистецтва маi значну перевагу художнiх засад оздоблення над утилiтарними i складаiться iз видiв-технiк. Для зручностi останнi групуiмо за домiнуючими виражальними ознаками [42, 23-24].

1) Полiхромна група: ткацтво, килимарство, вишивка, батiк, вибiйка, бiсер, писанкарство, емалi, розпис (дерево, керамiка, скло та iн.).

2) Монохромна група: iнкрустацiя, випалювання, чернь, гравiювання.

3) Пластична: рiзьблення, тиснення, карбування, пластика малих форм.

4) Ажурно-силуетна група: кування i слюсарство, просiчний метал, скань, мереживо, витинанки, ажурно-силуетна пластика.

Мiж групами немаi чiткоi межi. Тому твiр-iнкрустацiя, твiр-вибiйка можуть мати не лише монохромнi, а й полiхромнi особливостi, твiр-рiзьблення тАФ монохромнi, пластичнi й ажурнi, вишивка трапляiться монохромна (бiла по бiлому чи навпаки) й ажурна (мережка, вирiзування, виколювання), а витинанки тАФ барвистi i неажурнi. У загальнiй масi таких творiв з вiдхиленням небагато i вони не спростовують групування видiв.

Мiж прикладною i декоративною галузями i промiжна тАУ декоративно-прикладна, що поiднуi в собi ужитковi i функцiональнi якостi об'iмно-просторовоi конструкцii та художню експресiю вiдповiдного декору [14]. Вона пiдпорядковуiться аналогiчним морфологiчним концепцiям.

Таким чином, декоративно-прикладне мистецтво з його багатством матерiалiв, декоруючих технiк, помножених на функцiональнi типи побутових предметiв утворюi надзвичайно розгалужену морфологiчну систему, для аналiзу якоi необхiдно насамперед скористатися низкою розроблених естетичних категорiй: вид, рiд, жанр, твiр.

Види декоративно-прикладного мистецтва тАФ головна структурна одиниця типологii. Це тАФ художнi деревообробництво, художня обробка каменю, художня обробка кiстки й рогу, художня керамiка, художнi скло, художнiй метал, художня обробка шкiри, художнi плетiння, в'язання, художнi ткацтво, килимарство, вишивка, розпис, батiк, писанкарство, фотофiльмодрук, вибiйка, випалювання, гравiювання, рiзьблення, карбування, художнi ковальство, скань, просiчний метал, витинанки, мереживо, виготовлення виробiв з бiсеру, емалi, а також меблiв, посуду, хатнiх прикрас, iграшок, одягу, ювелiрних виробiв. Усi вони вiдносяться до декоративно-прикладного мистецтва, як частина до цiлого, мають вiдповiднi спiльнi риси i своiрiднi ознаки [2, 36-37]. Кожен з видiв унiкальний за специфiкою матерiалiв i технологiчним процесом обробки, за художньо-композицiйними закономiрностями структури образiв.

Однi види широко функцiонують у сферi побуту i загалом у вiзуальнiй культурi, наприклад, художнiй метал, дерево, керамiка, ткацтво. РЖншi, такi, як мереживо, батiк, вироби з бiсеру, писанки, навпаки, мають порiвняно вузьке функцiональне середовище. Звiдси морфологiчна структура у першому випадку поширена, а в другому тАФ звужена (або цiлком вiдсутня). Поширення вiдбуваiться методом уведення додаткових, промiжних диференцiйних одиниць тАФ пiдвид, пiдгрупа тощо. Так, пiдвиди в керамiцi ТСрунтуються на якiсних характеристиках матерiалiв (майолiка, фаянс, фарфор, кам'яна маса, шамот) та технологiях виготовлення; пiдвиди в обробцi дерева тАФ це технiки його обробки (рiзьбярство, столярство, токарство, бондарство). РЖнколи вони становлять значнi самостiйнi галузi художньоi творчостi iз своiрiдними засобами виразностi [24, 76].

Рiд тАФ наступна сходинка класифiкацii, торкаiться найзагальнiших особливостей та ознак виробiв, iхнiх функцiональних вiдмiн. Рiд тАФ категорiя, що виникла у лiтературознавствi, але нинi успiшно застосовуiться в iнших видах мистецтва, набуваючи загально-естетичного значення. Як свiдчить практика, один майстер, наприклад столяр, не може з однаковим умiнням виготовляти меблi, транспортнi засоби, музичнi iнструменти, iграшки тощо. Тому вiдбуваiться вузька спецiалiзацiя за родами художньоi творчостi [42, 24]. Отож, у декоративно-прикладному мистецтвi родовi вiдмiни найкраще вираженi у видах-матерiалах з найбiльшою структурою виробiв: деревообробництво, метал, керамiка, скло, обробка шкiри, плетiння. Родовi форми мають тут узагальнений функцiональний характер виробiв, наприклад, меблi, посуд, знаряддя працi, культовi предмети, iграшки, прикраси та iн. (обробка дерева); посуд, начиння, зброя, культовi предмети, прикраси тощо (метал); посуд, iграшки, керамiчнi прикраси. Однаковi родовi форми, що рiзняться за матерiалами, iнколи об'iднуються дослiдниками для зручностi аналiзу i викладу теми у новi види декоративно-прикладного мистецтва функцiонального спрямування тАФ посуд, iграшки, прикраси, меблi i т. iн.

Поняття жанру склалося у типологii бiльшостi видiв мистецтва. У морфологii декоративно-прикладного мистецтва також i необхiднiсть введення аналогiчноi категорii для визначення менших внутрiшнiх структурних одиниць функцiональноi форми предметiв та iхнього призначення [1, 31-32]. Але вираз Влжанр вази, дзбанка, миски чи горняткаВ» звучить неприродно. Тому доцiльно означувати твори вiдповiдною типологiчною групою.

Типологiчна група тАФ порiвняно стале поiднання однотипних предметiв, де тип виступаi як абстрактний узагальнений зразок предметiв [2]. Наповнення типу локальними та iндивiдуальними особливостями перетворюi його в конкретний твiр. Порiвняно iз видами декоративно-прикладного мистецтва i родами творiв, типологiчнi групи i класифiкацiйною категорiiю третього порядку. Якщо в образотворчих видах мистецтва жанрова структура творiв ТСрунтуiться на тематичних принципах, то у декоративно-прикладних типологiчнi групи мають конструктивно-функцiональну концепцiю. Вони розкривають певну функцiональну композицiйну спiльнiсть групи предметiв (творiв). Кожна така типологiчна група творiв декоративно-прикладного мистецтва вирiзняiться сукупнiстю деяких зовнiшнiх, формотворчих ознак, що сприяють ii розпiзнанню.

Типологiчна група тАФ форма iсторично мiнлива, ii динамiка залежить вiд соцiальних змiн. У сферi типологii форм вiдчутнi реальнi тенденцii до об'iднання i роз'iднання окремих типологiчних груп, пiдгруп i типiв [42]. РЖз змiнами традицiйного народного побуту наприкiнцi XIX тАФ на початку XX ст. поступово занепали професiйнi художнi ремесла, народнi промисли, iз творчого процесу вибули десятки функцiональних груп i типiв виробiв: порохiвницi, кресала, ярма, дерев'яний посуд, дукачi, ТСердани тощо. У наш час i випадки вiдродження давнiх типологiчних груп, виникають новi: мiнi-гобелени, серветки, накидки на телевiзор, хлiбницi, цукерницi тощо. Таким чином, кожна iсторична епоха маi свою типологiю груп, i навпаки, типологiя груп виробiв i своiрiдним дзеркалом епохи.

Художнiй твiр (вирiб) становить останню сходинку типологiчноi структури декоративно-прикладного мистецтва. Це особливий соцiально-культурний предмет, який вiдбиваi художньо-духовну концепцiю та маi утилiтарну цiннiсть [24, 19]. Якщо художня концепцiя вiдсутня або деформована, твiр не належить до мистецтва.

Твори декоративно-прикладного мистецтва перебувають пiд впливом духовноi наповненостi часу. Чим бiльший вiк твору, тим його духовна наповненiсть сильнiше збуджуi нашi естетичнi почуття. Можна навести чимало прикладiв, коли предмет-твiр, знайдений археологами, мало чим вiдрiзняiться вiд теперiшнього виробу.

1.2 Педагогiчнi можливостi засобiв народного мистецтва

РЖсторичний досвiд украiнського народу маi яскраве втiлення в етнохудожнiх цiнностях, традицiях естетичного освоiння навколишньоi дiйсностi. Все це зобовтАЩязуi нацiональну школу тАЮактивно використовувати естетико-виховний потенцiал народного образотворчого мистецтва, навчати молоде поколiння на прикладi високих духовних традицiй та цiнностей, що своiм змiстом, формою i функцiями вiдтворюють прекрасне у життi й мистецтвiтАЭ [16, 27].

Реалiзацiя естетико-виховних можливостей народного образотворчого мистецтва стаi можливою, на наш погляд, за певних умов [42]. Серед них, передусiм, слiд видiлити тi, що забезпечують соцiальнi параметри функцiонування i розвитку етнохудожнiх цiнностей. Вiдповiдальне ставлення дiтей до творчостi народних майстрiв зумовлене демократичною i гуманiстичною природою народного образотворчого мистецтва, яке передаi створений столiттями чуттiво-практичний досвiд поколiнь, демонструi розумiння закономiрностей i фундаментальних цiнностей життя. Учнiвська молодь з розумiнням ставиться до народного образотворчого мистецтва i з урахуванням соцiально-культурних аспектiв його функцiонування виявляi готовнiсть до його збереження i примноження.

У ставленнi школярiв до народного образотворчого мистецтва важливим i те, що етнохудожнi цiнностi виступають частиною нацiональноi культури. Та обставина, що нацiональна культура базуiться на народному мистецтвi, пiдвищуi iнтерес до вивчення його своiрiдностi, закономiрностей розвитку тощо [4, 21].

Дiалектично розвиваючись у межах специфiки своiх видiв, твори народного образотворчого мистецтва нiколи не були iзольованими вiд загального художнього процесу епохи i за всiii непомiтностi розвитку завжди вiдповiдали його прогресивним i демократичним iдеям. В умовах сьогодення, коли освоiння дiйсностi за законами краси набуваi особливого змiсту i значення, актуальнiсть народного образотворчого мистецтва зростаi, забезпечуючи тим умови можливостей. На новому соцiально-iсторичному ТСрунтi народне образотворче мистецтво традицiйно генеруi iдеi добра i краси, поваги до людини i вiдтак сприяi формуванню високоi духовностi молодого поколiння, збагачуi його моральнi цiнностi, розвиваi творчу активнiсть.

Естетико-виховнi можливостi народноi художньоi творчостi реалiзуються i використовуються на всiх етапах становлення особистостi. У кожний вiковий перiод формування людини етнохудожнi цiнностi спроможнi передавати естетичний досвiд, забезпечуючи тим самим необхiднi умови для розвитку ii почуттiв, цiннiсних орiiнтацiй, духовних потреб. Водночас зазначений процес маi певнi особливостi [1].

Так, уже в дошкiльному та молодшому шкiльному вiцi народне образотворче мистецтво вперше входить у свiт особистостi. У своiх малюнках дiти наслiдують багатовiковий цикл накопичення декоративно-зображувального фонду народного мистецтва, починаючи вiд п

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi