Роль громадських органiзацiй у поширеннi освiти на Подiллi в кiнцi ХРЖХ-на початку ХХ ст.

Дипломна робота на тему:

Роль громадських органiзацiй у поширенi освiти на Подiллi в кiнцi ХРЖХ тАУ на початку ХХ ст.

ЗМРЖСТ

ВСТУП

РОЗДРЖЛ 1. СТАН РОЗВИТКУ ОСВРЖТИ НА ПОДРЖЛЛРЖ В ДРУГРЖЙ ПОЛОВИНРЖ ХРЖХ тАУ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

1.1 Полiтичнi передумови розвитку освiти на Подiллi наприкiнцi ХРЖХ початку ХХ столiття

1.2 Економiчнi передумови розвитку освiти на Подiллi наприкiнцi ХРЖХ початку ХХ столiття

РОЗДРЖЛ 2. РОЛЬ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНРЖЗАЦРЖЙ НА ПОШИРЕННЯ ОСВРЖТИ НА ПОДРЖЛЛРЖ НАПРИКРЖНЦРЖ ХРЖХ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛРЖТТЯ

2.1 Земства та iх вплив на поширення освiти на територii Подiлля наприкiнцi ХРЖХ початку ХХ столiття

2.2 Громадсько-просвiтницькi товариства та iх роль в поширеннi освiти на Подiллi наприкiнцi ХРЖХ початку ХХ столiття

2.3 Молодiжнi громадськi органiзацii та iх роль в поширеннi освiти

ЗАГАЛЬНРЖ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

У сучасних умовах розбудови украiнськоi держави перед нашим суспiльством постала актуальна проблема наукового вивчення i переосмислення iсторичного минулого украiнського народу. Об'iктивне висвiтлення проблем становлення i розвитку просвiтницьких товариств стало можливим тiльки з проголошенням незалежностi Украiни. Новi полiтичнi умови уможливили використання нових архiвних матерiалiв, документiв. В них ТСрунтовно висвiтлюються проблеми становлення та розвитку просвiтницьких товариств, форм i методiв iх дiяльностi, пiдкреслюiться iх роль в украiнському нацiонально-культурному та освiтньому русi.

Актуальнiсть дослiдження зумовлена науковою цiннiстю та практичною значущiстю, дiяльностi громадських нацiонально-культурних органiзацiй, що дiяли на територii Подiлля наприкiнцi ХРЖХ тАУ початку ХХ ст. Вивчення й осмислення iсторичних традицiй i досвiду iх дiяльностi, мають важливе значення для сучасностi i даi можливiсть: по-перше, вивчити процес становлення i розвитку просвiтницького руху на Подiллi у контекстi украiнського нацiонально-культурного вiдродження, де осередками освiти насамперед виступали мiста; по-друге, виявити провiднi тенденцii i напрямки розвитку цього руху, осмислити творчий досвiд визначних просвiтителiв краю, що зумовили позитивну трансформацiю цiлiсних основ украiнознавчого свiтогляду; по-третi здiйснити актуалiзацiю всього цiнного з минулого для соцiуму сьогодення. Вивчення просвiтницького руху на Подiллi, як складового компоненту вiдродження духовностi Украiни, даi можливiсть краще зрозумiти ii iсторiю та культуру.

Мета дослiдження полягаi у розкритi значення громадських органiзацiй у поширенi освiти на Подiллi в другiй половинi XIX тАУ початку XX ст.

Об'iктом дослiдження i розвиток культурно-просвiтницького руху на Подiллi в другiй половинi ХРЖХ тАУтАУ на початку ХХ ст.

Предметом дослiдження i роль громадських органiзацiй у поширенi освiти на Подiллi в зазначений перiод.

Завдання:

1) розкрити економiчнi та полiтичнi передумови розвитку освiти на територii Подiлля наприкiнцi ХРЖХ тАУ початку ХХ столiття;

2) зтАЩясувати стан та розвиток освiти на Подiллi в другiй половинi XIX тАУ першоi третини XX ст.;

3) охарактеризувати дiяльнiсть громадських органiзацiй, та iх вплив на поширення освiти на Подiллi в другiй половинi ХРЖХ тАУ на початку ХХ ст.;

4) розкрити роль молодiжних органiзацiй, що дiяли на територii Подiлля, на поширення освiти.

РОЗДРЖЛ 1. СТАН РОЗВИТКУ ОСВРЖТИ НА ПОДРЖЛЛРЖ В ДРУГРЖЙ ПОЛОВИНРЖ ХРЖХ тАУ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

1.1 Полiтичнi передумови розвитку освiти на Подiллi в рамках загальноiмперськоi системи освiти

Розглядаючи полiтичнi передумови розвитку освiти на Подiллi в другiй половинi XIX - на початку XX ст., потрiбно вiдштовхуватись вiд того, про яку освiту буде йти мова - нацiональну систему освiти чи про освiту на Подiллi в руслi ВлвеликодержавницькоiВ» освiтньоi полiтики. РЖ в тому, i в iншому випадку перш за все потрiбно брати за основу законодавчу базу Мiнiстерства народноi освiти Росiйськоi iмперii, як основоположне джерело реформ i перетворень в сферi розвитку освiти. Проте, якщо для системи росiйськомовноi освiти це був позитивний вплив, то для украiнськоi нацiональноi - переважно негативний, а то й руйнiвний. Насамперед, пiд полiтичними передумовами слiд розглядати тi умови для розвитку освiтньоi галузi, якi були складенi в результатi рiшень керiвних органiв щодо даноi сфери. В даному випадку, пiд ними ми можемо розумiти укази iмператора, циркуляри мiнiстрiв освiти, постанови уряду чи iншi правовi акти, якi мали на територii Росiйськоi iмперii юридичну силу i були обов'язковими для виконання. Особливо прогресивними були в той час реформи, в тому числi i в сферi освiти.

З середини XIX ст. в iмперську економiку почали активно проникати елементи ринкових вiдносин. Крiпацтво з його натуральним характером та екстенсивними методами нарощування виробництва вже доживали останнi своi днi, адже не могли забезпечити конкурентоздатнiсть росiйських товарiв на свiтовому ринку. Промисловцi почали запозичувати досвiд захiдних сусiдiв, якi досягали кращих результатiв у виробництвi з використанням найманоi i квалiфiкованоi працi. Вiдповiдно, це дало поштовх полiтикам до усвiдомлення необхiдностi реформ в економiцi. А оскiльки дана сфера напряму залежала вiд робочоi сили i ii якостi, то почати реформування саме iз неi було найдоцiльнiше.

Прямим результатом цього можна вважати i реформування в сферi освiти, адже побудова новоi освiтньоi мережi була обумовлена потребами капiталiстичного розвитку господарства.[4, с.104] Власне це i можна вважати однiiю iз полiтичних передумов розвитку освiти у вищезгаданий перiод як по всiй Росiйськiй iмперii, так i в Подiльськiй губернii зокрема.

Вiдмiна крiпосного права в Росiйськiй iмперii теж посприяла подальшому поштовху до розвитку народноi освiти в ii окраiнах, в тому числi i на Подiллi.[18, с.42-45]

Додатковою передумовою для такого розвитку, що безпосередньо пов'язана iз полiтичною сферою, стали подii польського повстання 1860-х рокiв. Як реакцiя на тi подii, на Правобережжi i на Подiллi зокрема почався наступ на народне шкiльництво i систему украiнськоi школи, щоб унеможливити повторення польського сценарiю.

Загалом, на Правобережнiй Украiнi ще на початку XIX ст. склалася система державного управлiння за зразком Росiйськоi iмперii. Коли було утворено Мiнiстерство народноi освiти, то пiд його егiдою почала формуватись нова мережа навчальних закладiв. До неi входили навчальнi заклади чотирьох типiв:

-парафiяльнi училища, якi призначалися для дiтей найвищих станiв;

-повiтовi училища для дiтей дворян, купцiв, державних службовцiв, заможних ремiсникiв;

-класичнi повiтовi гiмназii i неповнi прогiмназii - найпоширенiший тип середньоi школи;

-лiцеi, унiверситети - вищi навчальнi заклади.

Найбiльше вiдкривалось платних приватних пансiонiв для дiтей дворян.

На Подiллi iснували всi згаданi типи навчальних закладiв, крiм вищих. Вищу освiту подоляни здобували поза межами краю, в унiверситетах Киiва, Харкова, Одеси..[3, с.10]

Але в краi були всi необхiднi передумови для успiшного впровадження перетворень у сферi освiти, в тому числi i полiтичнi. В другiй половинi XIX - на початку XX ст. тут були мiста, в яких, з огляду на помiтну урбанiзацiю, було просто необхiдно засновувати новi навчальнi заклади. Зокрема, повiтова Вiнниця Подiльськоi губернii своiм статусом вiдповiдала стратегii уряду: Влвiдкривати навчальнi заклади в мiстах, що являють собою центри релiгiйноi, духовноi i громадськоi дiяльностiВ».[27]

У зв'язку iз соцiально-економiчними реформами iснуюча система освiти зазнала значних змiн, якi вносилися i регулювалися вiдповiдними урядовими постановами.

Отже, спочатку про початкову освiту i ii правове регулювання в пореформений перiод.

Про те, якi зрушення в сферi освiти спровокувала лiквiдацiя крiпацтва свiдчить, зокрема, той факт, що одночасно зi звiльненням селянства, редакцiйними комiсiями iз селянських справ були поданi в головний комiтет попереднi проекти про сiльськi школи, i вже 28 липня 1861 року було засновано особливий комiтет для складання попереднього плану органiзацii народних шкiл, а 18 сiчня 1862 року Влза особливими обставинами захiдних губернiйВ» Мiнiстерство народноi освiти Росiйськоi iмперii спiльно з Мiнiстерством внутрiшнiх справ, не чекаючи кiнцевого варiанту положення про народнi училища, зайнялись влаштуванням тут народних училищ. Було вiдпущено близько 10 тис. крб. для обладнання шкiльних примiщень.[50]

У пореформений перiод вiдбулися безумовно позитивнi змiни i в галузi початковоi освiти: iснуючi типи початкових шкiл, якi передбачались статутом 1828 року, а саме: повiтовi i сiльськi школи мiнiстерства освiти, училища Мiнiстерства державних маiтностей, церковно-парафiяльнi i iпархiальнi школи, зберiгалися i оголошувалися загальнодоступними. Вони об'iднувалися однiiю назвою - початковi народнi училища i повиннi були працювати за iдиною програмою. Жiнки отримували дозвiл на вчителювання в народних училищах.Отже, створювалась iдина система початковоi освiти з курсом на поступове запровадження на мiсцях загального початкового навчання.[17, с.11-13]

У процесi реалiзацii урядового курсу, практика народних училищ дiйшла i на Подiлля. Так, 1 квiтня 1908 року Вiнницька дума прийняла рiшення Влвiдкривати кожного року по однiй двокомплектнiй школiВ» (училище з двома учителями на 100 учнiв). [29]

В квiтнi 1915 року Вiнницький голова повiдомляв подiльського губернатора, що згiдно плану в мiстi було вiдкрито 11 училищ, зокрема в районах: Дубовецькiй Слободi, Липках (Замостя), Садках, Старому мiстi, Малих хуторах, при окружнiй лiкарнi, в ВлМурахВ» та iн. Цi школи переважно були однокласними i двокласними. В перших навчалися три роки, в других - чотири.

Починаючи з 70-х рокiв XIX ст. , в мiстах, в тому числi i на Подiллi, вiдкривались початковi школи нового типу з шестирiчним термiном навчання, якi отримали назву мiських вищих училищ. РЗх поява була обумовлена потребами капiталiстичного розвитку господарства. Вищi училища давали випускникам закiнчену початкову освiту, необхiдну для роботи в канцелярiях, на транспортi тощо.[4, с.103]

Щодо правового регулювання середньоi освiти, то тут в результатi реформування намiтились такi зрушення.

Мiнiстерство народноi освiти Росiйськоi iмперii, реагуючи на об'iктивну вимогу часу, коли державi потрiбнi були освiченi освiтнi кадри для промисловостi, торгiвлi та iнших галузей капiталiстичного господарства, 19 листопада 1864 року затвердило статут реальних гiмназiй.[11] Вони прирiвнювались до класичних гiмназiй, але курси стародавнiх мов - латини i грецькоi, були замiненi на сучаснi iвропейськi мови: французьку, нiмецьку, англiйську. Реальнi гiмназii вiдкривали шлях випускникам у вищi навчальнi заклади, а в практичнiй дiяльностi давали можливiсть стати помiчниками iнженерiв.[4, с.92]

У 1871 роцi росiйський уряд провiв нову реформу середньоi школи, спрямовану на повне вiдокремлення класичноi освiти вiд реальноi. Згiдно цiii реформи класичнi гiмназii повиннi були залишатися закладами освiти для привiлейованих, а реальнi гiмназii перетворювались в реальнi училища, якi призначалися для Влсреднего сословия, которое еще не привыкло долго и много учитьсяВ».[28]

Навчальна програма реальних училищ будувалась на зовсiм новiй органiзацiйнiй основi: надання учням загальноi освiти i технiчних знань з врахуванням практичних вимог регiону. Входячи з мiсцевих потреб, реальнi училища могли мати вiд трьох до семи класiв.

Наступним етапом на шляху реформування системи освiти стало вiдкриття жiночих навчальних закладiв. РЖ першим провiсником нового часу стали саме закони про всестанову жiночу освiту вiдкритого типу.[46, с.9]

Питання про органiзацiю жiночоi середньоi освiти на державному рiвнi вирiшувалось в Мiнiстерствi народноi освiти. Вихiдним пунктом перетворень у цьому вiдомствi щодо жiночих шкiл була доповiдь мiнiстра освiти С. Норова 5 березня 1856 р., в якiй вiн детально виклав своi погляди на головнi вади iснуючоi системи. Мiнiстр пiдкреслив, що особи середнього стану в губернських i повiтових мiстах не мають можливостi дати своiм дочкам необхiдну освiту. ВлМiж тим вiд цього залежить як розвиток в масах народних справжнiх уявлень про обов'язки кожного, а також i всiляке покращення сiмейних нравiв та суспiльноi свiдомостi взагалi, на що жiнка маi могутнiй i надзвичайний впливВ». Тому заснування середнiх жiночих навчальних закладiв вiдкритого типу було б, на його думку, подiiю величезноi ваги для краiни.

Схвалююча резолюцiя Олександра II на цю доповiдь поклала початок органiзацii середньоi жiночоi освiти на державному рiвнi. У травнi 1858 року вiн затвердив ВлПоложення про жiночi училища вiдомства Мiнiстерства народноi освiтиВ». Але на територii Украiни воно поширювалося на всi губернii, крiм трьох - Киiвськоi, Подiльськоi та Волинськоi. Попечителi шкiльних округ i начальники губернiй вказували на головну ваду цього документу - усунення вiд управлiння училищами представникiв тих станiв i товариств, на кошти яких вони утримувалися, а також про надмiрнiсть повноважень навчальних закладiв. Тому вже через два роки - 10 травня 1860 р. - було затверджено проект нового положення про жiночi училища Мiнiстерства народноi освiти, згiдно з яким при кожному училищi засновувалися двi ради: попечительна i педагогiчна. Основна iдея положень 1858 - 1860 рокiв полягала в тому, щоб залишити за жiночими училищами характер приватних навчальних закладiв. Зi свого боку, уряд взяв на себе iнiцiативу керiвництва цiiю справою через начальникiв губернiй та училищне керiвництво Мiнiстерства народноi освiти з наданням цим закладам деяких прав нарiвнi з державними.

Досвiд iснування перших закладiв нового типу протягом десятирiччя виявив необхiднiсть внесення змiн у навчальний процес. Тому в травнi 1870 року було затверджено нове положення про жiночi гiмназii i прогiмназii Мiнiстерства народноi освiти, за яким жiночi училища перейменовувались на гiмназii i прогiмназii. Крiм того, згiдно з новим положенням, для проходження повного курсу в гiмназii вводилося сiм рокiв навчання замiсть шести, як це було ранiше.[75, с.68]

Загалом, цiлий ряд жiночих навчальних закладiв на територii Росiйськоi iмперii дiяли за окремими статутами i положеннями.

Щодо жiночоi середньоi освiти в украiнських Правобережних губернiях, то 26 травня 1869 року було затверджено положення про жiночi гiмназii i прогiмназii в Киiвськiй, Подiльськiй i Волинськiй губернiях. Дане положення розповсюджувалось i на бiлоруськi Вiтебську та Могилiвську губернii. Уряд надавав вихованню жiноцтва в Захiдному краi особливого полiтичного значення i прагнув сприяти ii розвитку двома способами:

1) органiзовувати державнi училища;

2) надавати грошову допомогу особам росiйського походження, якi утримували приватнi пансiони.

Уряд взяв на своi утримання жiночi училища в цьому регiонi з тiiю метою, щоб не залучати коштiв громадськостi, яка, в свою чергу, буде вимагати своii участi в управлiннi закладами.

Ще одна вiдмiннiсть - остаточне рiшення про заснування нових жiночих гiмназiй у межах цього регiону приймалося виключно iмператором.[75, с.69]

Згiдно цього положення в м. Немировi була вiдкрита перша на Подiллi Влдля приходящих дiвчатВ» прогiмназiя з чотирирiчним термiном навчання. Дещо пiзнiше жiночi учбовi заклади почали дiяти в iнших мiстах губернii.

В липнi 1900 р. в складi пiдготовчого i чотирьох молодших класiв у Вiнницi вiдкрилась жiноча гiмназiя. РЖншi класи - п'ятий-сьомий, вiдкривали вiдповiдно роком пiзнiше. Через десять рокiв на кошти земства був вiдкритий восьмий (педагогiчний) клас.[4, с.99]

Взагалi мережа середнiх жiночих навчальних закладiв на Подiллi створювалася дуже повiльно, навiть порiвняно з iншими регiонами Украiни, адже уряд штучно стримував iх зростання. Так, на 1897 рiк у Подiльськiй губернii було всього 9 гiмназiй Мiнiстерства народноi освiти, в той час, як в Полтавськiй, Чернiгiвськiй iх вiдповiдно було по 14 i 20.[19, с.187] Цi данi свiдчать про те, що царський уряд розглядав систему освiти на Подiллi передусiм як елемент полiтичного впливу на суспiльство, як iнструмент великодержавницькоi шовiнiстичноi полiтики вiдносно населення окраiнних провiнцiй iмперii, а не як засiб поширення освiченостi серед широких народних мас.

У пореформений перiод в систему середнiх навчальних закладiв для дiвчат, крiм гiмназiй, входили iпархiальнi жiночi училища (вiдав Синод), Марийськi училища, згодом гiмназii (вiдомство iмператрицi Марii Федорiвни), iнститут благородних дiвчат та приватнi пансiони, якi давали незакiнчену середню освiту.

Такого типу навчальнi заклади дiяли i на Подiллi. Зокрема, в м. Кам'янець-Подiльський дiяла в перiод 1867-1917 рокiв Марiйська гiмназiя.[71, с.99]

Для втiлення в життя реформи загальноi освiти, а також для обслуговування мiських вищих училищ виникла нагальна потреба в педагогiчних кадрах. Для iх пiдготовки створювались учительськi iнститути i учительськi семiнарii - середнi навчальнi заклади з трирiчним курсом навчання. РЖнститути готували вчителiв для мiських вищих училищ, семiнарii - для початкових училищ сiльськоi мiсцевостi. Навчання в семiнарiях велося по скороченому варiанту програми учительських iнститутiв.

На той час на Подiллi не було навчального закладу такого типу, а питання про вiдкриття учительськоi семiнарii у м. Вiнницi вирiшувалося протягом 29 рокiв. Вперше клопотання було подане в 1878 роцi, а вдруге - 1907 р.[78, с.25] РЖ лише у груднi 1907 року вчительська семiнарiя була вiдкрита у с. Потоки, а в червнi 1909 року переведена до Вiнницi. За перiод свого iснування з ii стiн вийшло багато вчителiв, якi сприяли поширенню освiти серед подолян. Проте педагогiчна семiнарiя не могла повною мiрою задовольнити потребу регiону в педагогiчних кадрах, а тому 1 липня 1912 року за рiшенням Мiнiстерства освiти у Вiнницi був вiдкритий учительський iнститут. Вiн був восьмим в Украiнi. У перший рiк у ньому здобували освiту 25 юнакiв та дiвчат, а згодом iх було 71. Термiн навчання становив три роки.[76, с.56]

Крiм цих педагогiчних закладiв на Подiллi було вiдкрито ще два: учительську семiнарiю в Кам'янцi-Подiльському (1913 р.) i учительську семiнарiю в Ольгополi. РЖснуючим планам вiдкрити семiнарii в iнших мiстах не губернii не судилося бути реалiзованими.[72, с.284]

Отже, прямим результатом державноi полiтики в сферi освiти в другiй половинi XIX ст. було значне розширення мережi навчальних закладiв як початковоi освiти, так середньоi, зокрема i в Подiльськiй губернii. Зокрема, на передоднi Першоi свiтовоi вiйни лише у Вiнницi iснували такi навчальнi заклади: реальне училище, чоловiча гiмназiя, три жiночi гiмназii, комерцiйне училище, учительський iнститут, учительська семiнарiя, церковно-учительська школа, залiзничне училище, 12 початкових училищ.[16, с.56]

Перелiченi вище заклади вже цiлком вiдповiдали потребам ринку працi, соцiально-полiтичним та економiчним особливостям регiону в умовах становлення капiталiстичного господарства.

Проте зi змiною полiтичноi влади в Украiнi в 1919 роцi змiнились i передумови розвитку освiти. Система освiти, яка добре функцiонувала за Росiйськоi iмперii, тепер просто на просто була зруйнована бiльшовиками. Так, на весну 1919 року за розпорядженням Подiльського губернського революцiйного комiтету всi наявнi тут навчальнi заклади були лiквiдованi, а в 1920 роцi почали вiдкривати радянськi навчальнi заклади - трудовi семирiчнi школи.

Якщо говорити власне про полiтичнi передумови розвитку освiти в той чи в iнший перiод, не потрiбно забувати, що не завжди цi передумови i сприятливими. Справа в тому, що освiтня галузь, будучи в той же час i однiiю зi сфер полiтичноi дiяльностi влади, загалом пiдкоряiться полiтичнiй стратегii урядового курсу. Досить часто, особливо якщо мова йде про багатонацiональнi держави та iмперii, освiтня система меншин мусить переходити на унiфiковану i систему для забезпечення централiзованоi полiтики i полегшення управлiння освiтньою сферою. РЖ цей процес i дуже болiсним для нацiональних меншин чи iнших народiв, адже вони позбавляються чи обмежуються в правi користуватись рiдною мовою в навчальному процесi, а вiдповiдно i вiдчувають тиск нацiонального гноблення.

Така ситуацiя склалась i в Росiйськiй iмперii вiдносно Украiни, в тому числi i вiдносно Подiльськоi губернii.

Розвиток капiталiстичних вiдносин в Росiйськiй iмперii у серединi XIX ст. дав поштовх до корiнних перетворень в усiх сферах життя суспiльства, в тому числi i в нацiональнiй культурi, науцi, освiтi. Вiдбувалися змiни у суспiльнiй свiдомостi украiнського народу, зростали ряди революцiйно-демократичноi iнтелiгенцii, що сприяло боротьбi за вiдновлення державностi i подолання вiдсталостi в соцiально-економiчному, культурному i освiтньому вiдношеннi, та прискорювало прихiд украiнськоi весни нацiонального i культурного вiдродження.[51, с.76-123] Проте царизм брутально придушував цей рух. Росiйська iмперiя, прагнучи зберегти свою територiальну цiлiснiсть, посилювала репресивну полiтику денацiоналiзацii та насильницькоi русифiкацii украiнського населення Надднiпрянщини.[25, с.178]

Самодержавна Росiя, на територiя якоi проживало приблизно 85% украiнцiв, не мала своii конституцii. Законодавство ТСрунтувалося на верховнiй волi iмператора. Розцiнюючи Украiну як свою провiнцiю, царизм неодноразово робив спроби лiквiдацii украiнськоi мови, культури i освiти. Царське самодержавство добре розумiло, що знищивши мову i культурнi надбання народу, буде знищений i сам народ. Тому в другiй половинi XIX - на початку XX ст. царизмом було видано ряд заборонних указiв, направлених на знищення украiнськоi мови, культури, науки i освiти.[25, с. 179]

Почалися переслiдування освiтян. Першою жертвою стала нацiональна школа: у 1862 роцi були забороненi украiнськi недiльнi школи; в 1863 р. заборонено друкувати украiнськi пiдручники та книжки для народу. Вiдомим документом - листом мiнiстра внутрiшнiх справ П.Валуiва до мiнiстра народноi освiти О. Головiна вiд 18 липня 1863 року, що увiйшов в iсторiю пiд назвою Валуiвського циркуляру, рух за нацiональну школу був припинений. В цьому листi говорилося, що Влнiякоi малоросiйськоi мови (тобто украiнськоi) не було, нема i бути не можеВ», а друкування книжок малоросiйською мовою як духовного змiсту, так i начальних i для початкового читання народу треба призупинити.[26, с.45]

На вiдмiну вiд П.Валуiва, освiтянин О.Головiн вiдповiдав йому, що заборона чи дозвiл на видання книги полягаi в сутностi думки, а не в мовi чи нарiччi, та зазначав, що Влнамагання лiтераторiв обробити граматично кожну мову або нарiччя i для цього писати нею i друкувати вельми корисно з огляду на народну освiту i заслуговуi повноi повагиВ». Але його думку не було взято до уваги.[55, с.15]

Таким чином, iдея розвитку нацiональноi освiти досить глибоко проникла у свiдомiсть iнтелiгенцii та освiтян того часу. Таке розумiння ТСрунтувалося на реальних потребах самого суспiльства. Але царська влада дiяла всупереч iнтересам народу, посилюючи русифiкаторську полiтику в Украiнi, Валуiвський циркуляр набув чинностi. Тенденцiя репресивних заходiв набула стiйкого характеру.

Подальшим кроком росiйськоi iмперськоi влади в цьому напрямку став вiдомий Емський указ Олександра II про заборону друку i поширення книжок украiнською мовою, виданий 1876 року. Крiм того, указ забороняв ввозити з-за кордону книжки, виданi Влна малоросiйському нарiччiВ», не допускав читання украiнською мовою i т.д. В результатi реалiзацii цього указу постраждали всi ступенi системи украiномовноi освiти. В унiверситетах звiльнялись викладачi. Також не обминули репресii i середню школу. Вчителiв з украiнофiльськими поглядами теж звiльняли з роботи або переводили до Росii.[26, с.45]

Проте украiнське учительство не збиралося вiдмовлятися вiд своiх поглядiв щодо розбудови нацiональноi школи. Репресивна полiтика царського уряду тiльки посилювала напругу. Педагогiчна громадськiсть активiзувала свою дiяльнiсть. На нарадах, зборах, конференцiях вчителi заслуховували доповiдi, приймали резолюцii, звернення. Влада вороже поставилася до активiзацii педагогiчного руху за нацiональну школу. Попечителям навчальних округiв Мiнiстерство народноi освiти надсилало таiмнi циркуляри, де вимагалося подавати iнформацiю про неблагонадiйних вчителiв, схильних до украiнофiльства. Звичайним явищем на той час у школах були несподiванi перевiрки, i при наявностi вiдповiдних доказiв учителiв звiльняли з роботи.

Пiсля Емського указу пiшла цiла черга несприятливих для розвитку украiнськоi нацiональноi освiти указiв та постанов: 1881 р. - указ Олександра II про дозвiл друкувати окремi словники украiнською мовою, але росiйським правописом; 1888 р. - указ про заборону вживання украiнськоi мови у всiх державних установах, в тому числi i в освiтнiх закладах; 1895 р. тАУ заборона Головного управлiння у справах друку видавати i розповсюджувати книги для дiтей украiнською мовою.[25, с.179]

Внаслiдок вказаних вище репресивних заходiв щодо украiнськоi освiти украiнська молодь була позбавлена можливостi знайомитися з кращими зразками прозових та поетичних творiв украiнських авторiв, не мала змоги прилучатися до культурних надбань свого народу. Щодо навчання народних мас, то бiльшiсть дiтей шкiльного вiку залишалися поза навчальними закладами i неминуче прирiкалася на неписьменнiсть. У дев'яти украiнських губернiях з корiнним населенням 23,5 млн. чоловiк налiчувалося 1320 початкових шкiл рiзних типiв, у яких навчалося 67129 учнiв. Тобто 1 учень приходився в середньому на 163 жителi. Ще гiршим показник був у Подiльськiй губернii - 1 учень на 400 чоловiк. Отже, 98% дiтей шкiльного вiку не мали змоги здобути елементарноi початковоi освiти.[69, с.135]

Такий стан справ викликав хвилю обурення серед украiнськоi iнтелiгенцii. У перiодичних виданнях почали з'являтися численнi публiкацii на пiдтримку нацiональноi школи. Такi ж домагання ставили деякi земства, мiськi думи, науково-просвiтнi i технiчнi з'iзди, пiдкреслюючи, що украiнське суспiльство потерпаi через вiдсутнiсть своii школи i вiдповiдноi лiтератури. Нарештi сама Рада мiнiстрiв Росiйськоi iмперii визнала наприкiнцi 1904 року, що низький рiвень грамотностi украiнського населення i результатом зборони видання популярноi лiтератури рiдною мовою. РЖ поки в урядових колах обмiрковувалося питання освiтньоi полiтики на Украiнi, на початку 1905 р. вибухнула революцiя, прискоривши розв'язання проблеми. У вереснi того ж року Кабiнет мiнiстрiв Росiйськоi iмперii скасував заборону украiнського друкованого слова, визнавши ii несвоiчасною.[26, с.46] З певними змiнами такий стан справ зберiгався до початку Першоi свiтовоi вiйни. В питаннi мови викладання з боку царату i надалi проводилась шовiнiстична полiтика, спрямована на заборону украiнськоi мови. Всi педагогiчнi заклади на Украiнi, в тому числi i на Подiллi, мали готувати викладачiв для початкових народних училищ виключно росiйською мовою.

Лише пiсля жовтневоi революцii, у 1917 роцi Украiнська Центральна Рада почала здiйснювати систематичну полiтику украiнiзацii школи. В березнi 1917 року керiвництво Центральноi Ради добилось вiд Мiнiстерства освiти i Тимчасового уряду Росii дозвiл на викладання украiнською мовою у початкових школах тих регiонiв, де проживаi украiнське населення. В цей же перiод були розробленi новi принципи освiти: обов'язковiсть, безкоштовнiсть, наступнiсть, якi були схваленi Украiнським нацiональним конгресом 6-8 квiтня 1917 року. Було засновано курси перепiдготовки вчителiв. В нових школах вивчали курс ВлукраiнознавстваВ», створювались бiблiотеки, лабораторii, започатковано випуск навчальних кiнофiльмiв, вийшло бiля 680 назв книг украiнською мовою, до осенi 1917 року на Украiнi засновано було близько 2 тис. ВлПросвiтВ».

Украiнiзацiя освiти на Подiллi мала значнi успiхи. Заходи Центральноi Ради пiдтримала Подiльська iпархiя на першому вiльному iпархiальному з'iздi православного духовенства Подiлля, що вiдбувся 18-23 квiтня 1917 року.[30] При Вiнницькому вчительському iнститутi було вiдкрито однорiчнi педагогiчнi курси украiнськоi мови.

Таким чином, дiяльнiстю Украiнськоi Центральноi Ради було закладено полiтичнi передумови для розбудови украiнськоi школи, за яку боролися передовi демократичнi верстви протягом усього XIX ст., становище школи починаi покращуватись i змiцнюватись.[18, с.45]

1.2 Економiчнi передумови розвитку освiти на Подiллi наприкiнцi ХРЖХ початку ХХ столiття

До скасування крiпацтва у 1861 роцi освiта народних мас Украiни, а зокрема територii Подiлля, перебувала на низькому рiвнi. Достатньо сказати, що на той час одна школа припадала на майже 10 тис. жителiв. Намагаючись пiдняти рiвень освiти, передова iнтелiгенцiя органiзовувала безплатнi недiльнi школи. Першу з них було вiдкрито 1859 р. у Киiвi. Невдовзi в Украiнi iх функцiонувало вже 110. Т. Шевченко написав для недiльних шкiл ВлБукварь южнорусскiйВ». Навчання у бiльшостi цих освiтнiх закладiв велося украiнською мовою. На жаль, 1862 р. недiльнi школи царським указом були закритi. [31, с.260]

На початку 60-х рокiв Росiйська iмперiя стояла на порозi кардинальних змiн та зрушень в освiтнiй сферi. З одного боку, самодержавство розумiло, що чим нижчий рiвень освiти народу, тим простiше ним управляти за допомогою централiзованого бюрократичного апарату, з iншого тАФ розпочата модернiзацiя суспiльства зумовлювала гостру потребу у високоосвiчених, квалiфiкованих робiтниках та пiднесення загального освiтнього та культурного рiвня народу, оскiльки тiльки за таких умов можна було масово запровадити новiтню технiку, передовi технологii, бiльш ефективнi форми органiзацii працi.

Пiд тиском цих обставин царизм 1864 р. проводить освiтню реформу, суть якоi полягаi у створеннi iдиноi системи освiти. Початкову освiту давали початковi народнi училища, що працювали за iдиним навчальним планом та програмою. Мета цих освiтнiх закладiв полягала в навчаннi учнiв Закону Божому, читанню, письму та чотирьом дiям арифметики. Навчальний процес здiйснювався росiйською мовою. Наприкiнцi XIX ст. кiлькiсть початкових шкiл в Украiнi порiвняно з 1856 р. зросла майже в 13 разiв i досягла майже 17 тисяч, проте, навiть таких кардинальних зрушень було недостатньо, адже поза школою залишилося понад 70% дiтей. Через це вiдсоток грамотних в украiнському суспiльствi був на рубежi вiкiв ще досить низьким тАФ у рiзних губернiях Украiни вiн коливався вiд 15,5 до 27,9% (рiвень грамотностi по Росiйськiй iмперii в цiлому становив 21%).[31, с.262]

Наступною ланкою, створеною реформою 1869 р. системи освiти, були гiмназii, якi давали середню освiту. Вони подiлялися на класичнi (перевага надавалася гуманiтарним предметам, особливо грецькiй i латинськiй мовам) та реальнi (вивчалися насамперед предмети природничого циклу). Закiнчення класичноi гiмназii давало право вступу без iспитiв до унiверситету, а реальноi тАФ лише до вищих технiчних навчальних закладiв. На початку 70-х рокiв вiдбулася нова реорганiзацiя, внаслiдок якоi класичнi гiмназii залишилися, а реальнi гiмназii стали училищами. Наприкiнцi XIX ст. в Украiнi дiяло 129 гiмназiй, 19 реальних та 17 комерцiйних училищ.

У другiй половинi XIX ст. фахiвцiв з вищою освiтою готували Харкiвський, Киiвський та Новоросiйський (заснований на базi Рiшельiвського лiцею в Одесi 1865 р.) унiверситети, студентами яких у 90-х роках були 4 тис. осiб. Характерно, що у пореформену добу статус унiверситетiв зазнав iстотних змiн. Спочатку вони функцiонували на основi демократичного, прогресивного статуту 1863 р., який надавав автономiю цим навчальним закладам, розширював права унiверситетських рад тощо. Проте хвиля контрреформ кардинально змiнила ситуацiю тАФ вiдповiдно до нового статуту 1884 р. унiверситетська автономiя лiквiдовувалася, було скасовано право виборностi викладацьких та адмiнiстративних посад, встановлено державний контроль за благонадiйнiстю професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладiв. [2, с.92-93]

Модернiзацiя економiки, завершення промислового перевороту зумовили гостру необхiднiсть у фаховiй диференцiацii, спецiалiзацii кадрiв, що отримують вищу освiту. Цi обставини сприяли виникненню низки вищих спецiальних навчальних закладiв: Нiжинського iсторико-фiлологiчного iнституту, Глухiвського учительського iнституту, Харкiвського ветеринарного iнституту, Пiвденноросiйського технологiчного iнституту в Харковi, Киiвського полiтехнiчного iнституту, Вищого гiрничого училища в Катеринославi.

На кiнець XIX - початок XX ст. Подiлля являло собою переважно аграрний район. Однак вiд багатьох iнших, суто сiльськогосподарських зон, звiдки вивозилася лише сировина, вiн вiдрiзнявся добре розвиненою переробною промисловiстю. Наявнiсть великих i високоврожайних плантацiй цукрового буряка, iнтенсивне хлiборобство й значний розвиток тваринництва та садiвництва зумовили основний напрямок промисловостi губернii - головним чином, харчовоi. На ii долю припадало 98% вартостi виробництва фабричноi промисловостi Подiлля.

Скасування панщини в Австрiйськiй та Росiйськiй iмперiях наблизило пiдвладнi iм народи до iвропейського шляху розвитку. У господарствi iвропейських краiн швидко зростаi значення промисловостi, широко використовуються паровi й електричнi двигуни. Цi краiни все бiльше потребують сiльськогосподарськоi продукцii й сировини. Подiлля по обидва боки Збручу, залишаючись сiльськогосподарським краiм, з кожним роком бiльше постачаi таку продукцiю на продаж у промисловi центри. Головними сiльськогосподарськими культурами залишаються зерновi, але на змiну посiвам жита розширюються площi, зайнятi пшеницею, яка була продуктивнiшою культурою й дорожче цiнувалась на ринку. На Схiдному Подiллi торгiвля хлiбом у порiвняннi з дореформеними часами у 80-тi роки XIX ст. подвоiлася. [34, с.156]

Протягом другоi половини XIX ст. у Подiльськiй губернii значно зросли посiви цукрових бурякiв для потреб харчовоi промисловостi й тваринництва. У 1882 р. цi посiви займали 52 тис. десятин землi, а наприкiнцi 90-х рокiв тАФ 95 тис. десятин. Губернiя посiла за площею, вiдведеною пiд цю культуру, друге мiсце пiсля Киiвщини. Утричi зросло вирощення й переробка картоплi, швидко розвивалося садiвництво, городництво, бджiльництво. У заможних селянських господарствах Тернопiльщини в цей час також зростаi вирощування на продаж картоплi та зерна.

У зв'язку з пiднесенням сiльськогосподарського виробництва розвиваiться переробна промисловiсть: борошномельна, пивоварна, шкiряна. У 1883 роцi на Тернопiллi працювало 8 великих парових та 680 водяних млинiв. Найбiльшим пiдприiмством краю була Монастириська тютюнова фабрика (вона стала до ладу ще 1812 р.). 1914 року тут працювало 1130 робiтникiв. Серед iнших найбiльших пiдприiмств на початку XX ст. вiдзначимо Пiдволочиський консервний завод (100 робiтникiв у 1913 р.), паровий млин у Збаражi (70-80 робiтникiв) та iншi. Але при цьому найважливiшi галузi промисловостi були в руках австрiйцiв, нiмцiв тощо. Для захисту власних iнтересiв украiнськi пiдприiмцi об'iднувалися довкола ВлКрайового кредитного союзуВ», ВлСоюзу спiлок для збуту худобиВ», спiлок ВлНародна торгiвляВ», ВлСiльський господарВ», страхового товариства ВлДнiстерВ» та iнших. [14, с.33]

Хоча за темпами промислового розвитку Подiльська губернiя вiдставала вiд iнших губернiй Украiни, але й тут ми бачимо значне зростання: якщо 1862 року тут було 567 пiдприiмств, то 1901 - iх налiчувалося вже 5197. Особливо швидко фабрики i заводи будувалися останньому десятирiччi XIX ст. Але це були переважно невеликi пiдприiмства, на яких працювало не бiльше 10 чоловiк. Вiд загальноi кiлькостi населення губернii (понад 3 млн. чоловiк ) число робiтникiв було незначним - близько 28 тисяч.

Провiдну роль на Схiдному Подiллi вiдiгравала цукрова промисловiсть. 1861 року тут працювало 32 цукрозаводи, у 1895 р. iх дiяло вже 52. Другою важливою галуззю промислового виробництва було ТСуральництво. На кiнець сторiччя ТСуралень тут налiчувал

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi