Роль родинного виховання у формуваннi особистостi дiтей з iнтелектуальною недостатнiстю

КУРСОВА РОБОТА

"Роль родинного виховання у формуваннi особистостi дiтей з iнтелектуальною недостатнiстю"

Змiст

Вступ

1. Психологiчний аспект та iндивiдуальнi потреби родини

1.1 Проблеми сiмтАШi, в якiй народилася неповносправна дитина

1.2 Наслiдки деривацii

2. Пiдготовка розумово вiдсталоi дитини до навчання в школi

2.1 Шкiльна адаптацiя розумово вiдсталоi дитини

2.2 Формування пiзнавально-психiчних процесiв у дiтей з iнтелектуальними порушеннями

3. Органiзацiя процесу виховання розумово вiдсталоi дитини

3.1 Корекцiйне сiмейне виховання

3.2 Основнi напрямки та завдання виховання дитини зi зниженим iнтелектом у сiмтАШi

Висновки

Список використаноi лiтератури

Вступ

Народження дитини в сiмтАШi тАУ одна з найбiльших радостей в життi родини. РЖ хоча догляд за дитиною потребуi багато часу, але цi турботи приносять задоволення.

Але все вiдбуваiться iнакше, якщо дитина народжуiться з вiдхиленнями у розвитку. В батькiв починають виникати простi запитання: ВлЧому саме в мене?В». Почуття страху тАУ це велика сила у руйнуваннi сiмтАШi. На допомогу приходять квалiфiкованi фахiвцi. Вони допомагають батькам повiрити в себе i своi сили.

Чи може бути щасливою доля дитини, яка народилася i на все життя зостанеться iнвалiдом? Чи одне не заперечуi друге? На це питання дав гарну вiдповiдь один уже старший лiкар, який пропрацював усе своi життя з дiтьми з особливими потребами: ВлНеповносправна людина може бути такою щасливою i такою ж нещасною, як i кожна людинатАжВ»

Важливо, щоб батьки полюбили свою дитину. Увага батькiв маi особливе значення. СiмтАШя вiдiграi провiдну роль у вихованнi i навчаннi розумово вiдсталоi дитини.

Ця робота адресована насамперед батькам дiтей з особливими потребами. Нiщо не i так важливе у життi дитини, як ii сiмтАШя. Без любовi та пiдтримки батькiв дитина не зможе долати життiвi перешкоди. Цього не може замiнити жодна реабiлiтацiйна методика, жоднi найсучаснiшi лiки. РЖ те, чим найбiльше хочеться подiлитися з батьками тАУ це не професiйними знаннями, а досвiдом спiлкування з iншими сiмтАШями, якi попри неповносправнiсть дитини змогли вiднайти у життi радiсть, свiтло, надiю.

Актуальнiсть теми курсовоi роботи полягаi в тому, що роль родинного виховання та навчання дитини з iнтелектуальною недостатнiстю вiдiграi велике значення у ii всебiчному розвитку.

Предметом курсового дослiдження i роль родини в розвитку дитини.

Мета i завдання:

- охарактеризувати проблеми взаiмин у родинах;

- висвiтлити проблеми навчання i виховання;

- показати важливiсть iдиного освiтньо-корекцiйного простору;

- визначити основнi напрямки роботи у вихованнi i навчаннi дитини.

1. Психологiчний аспект та iндивiдуальнi потреби родини

1.1 Проблеми сiмтАШi в якiй народилася неповносправна дитина

Зовсiм iншi сподiвання маi молоде подружжя, коли з нетерпiнням очiкуi на народження своii дитини, яка маi утвердити iх у власних очах i в очах оточуючих у iхнiй батькiвськiй ролi, скрiпити iхню любов, стати ii виявом, ii плодом тАУ безумовно найгарнiшою, найкращою дитиною в свiтi. Та й чи батьки молодi чи старшi, i дитина перша чи нi, очiкуючи на народження дитини, вони уже наперед вимрiюють ii долю тАУ найщасливiшу, найдобрiшутАж

Батьки мрiють про той день, коли ця дитина прийде на свiт, про те, як з любов'ю i радiстю вони ii приймуть, яке iм'я iй дадуть, як вона буде рости i розвиватися iм на радiсть., як колись пiде до школи, буде приносити додому гарнi оцiнки i батьки будуть пишатися неютАж Мрii батькiвськi летять ще далi: як дитина закiнчить школу, здобуде престижну освiту, роботу, одружиться, приведе в iх дiм онукiв, забезпечить iм спокiйну, зiгрiту турботою i любов'ю старiстьтАж РЖ разом з батьками на цю дитину чекають iх близькi родичi, друзiтАж

РЖ ось цей довгоочiкуваний день настаi, i дитина народжуiться тАУ вимрiяна, очiкувана з таким нетерпiнням i хвилюваннямтАж Комусь уже вiдразу в пологовому будинку, а комусь згодом, за декiлька мiсяцiв, коли з'являться вiдхилення у розвитку, або нещасний випадок чи хвороба дадуть серйозне ускладнення, лiкарi проголосять: ВлВаша дитина буде не така, як iншi дiти, ваша дитина буде iнвалiдомтАжВ»

Для батькiв цi слова прозвучать як вирок смертi усiм iхнiм очiкуванням та мрiям, iх дитина не буде найкращою, ii розвиток вiдставатиме вiд розвитку ровесникiв: чи зможе вона ходити, бiгати? чи буде говорити? чи зможе ходити до школи i вчитись, як iншi дiти? iх дитина не буде найгарнiшою: викривлене неконтрольованими рухами обличчя, скуте паралiчем тiлотАж РЖ доля ii не та, про яку мрiялось: неповносправнiсть, з якою доведеться жити усе життя; чи будуть у неi друзi? своя сiм'я? професiя? чи знайде вона своi мiсце у свiтi, суспiльствi? i що з нею буде потiм, коли батьки постарiють i уже не зможуть турбуватися про неi, коли вони помруть?тАж РЖ ця дитина не буде гордiстю батькiв в очах iх родини, друзiв тАУ багато хто з них сприйме ii як Влнещасний випадокВ», про який намагатимуться не згадувати в розмовi, а може ще i радити вiдмовитись вiд неi, здати в iнтернат. Кардинально мiняiться i доля батькiв: тепер вони уже на усе життя Влприв'язанiВ» до дитини необхiднiстю турботи про неiтАж

Тому проголошення дiагнозу стаi для батькiв немов землетрусом, який руйнуi усi вибудуванi ними мрii та сподiвання, з якими пов'язували вони своi i дитини щастя. Усвiдомлення втрати усiх цих мрiй призводить багатьох до справжнього емоцiйного шоку.

ВлНi!!! Це неправда! Цього не може бути!В» Бажання вхопити дитину i бiгти до iншого лiкаря, зробити повторне обстеження в надii почути: ВлВашiй дитинi поставили помилковий дiагноз, насправдi усе добреВ». Жах i бiль, який охоплюi душу. Пекучий розпач, вiд якого хочеться кричати, трощити з люттю усе довкола. Панiчний страх: ВлЩо тепер буде? Як жити далi?В» Бажання втекти кудись на край свiту. Болюче питання: ВлЧому я? Чому з усiх людей саме я?В» Жаль до себе та образа на цiлий свiт. Увесь цей вихор почуттiв охоплюi душу.

Народiть собi другу.В» Конфлiкти в сiм'i: взаiмозвинувачення, розпач, що виливаiться злiстю на цiлий свiт i один на одного; вiдчуження, коли кожен замикаiться сам у собi, ховаючи свiй бiль. Родичi, якi приходять, щоб пiдтримати, i починають радити таке, що краще б не приходили. Злiсть на Бога, який допустив усе це, чи безсиле намагання зрозумiти, за що ця кара. Усе це раптово вриваiться в життя сiм'i, неначе стихiйне лихо.

Справитися з цiiю бурею тАУ завдання як сiм'i, так i тих, хто i поруч з нею у цей нелегкий час. Причому справитись якнайшвидше та з найменшими втратами. Це важливо з огляду на багато причин.

По-перше тому, що поки Влкорабель сiм'iВ» крутиться на мiсцi в тiй бурi, а батьки повнiстю паралiзованi розпачем, поруч чекаi на батькiвську любов, турботу iхня дитина. Атмосфера родинного затишку i тепла, вiдчуття, що батьки люблять тебе i радiють тобою, необхiднi дитинi для росту i розвитку, особливо на першому роцi життя, не менше, нiж iжа та повiтрятАж

Буря почуттiв може заслiпити батькiвський розум, перешкодити iм прийняти мудрi i вчаснi рiшення стосовно необхiдноi дитинi медичноi допомоги, програми реабiлiтацii. Можна скiльки завгодно ходити вiд одного професора до iншого в надii, що хтось з них скасуi невтiшний дiагноз, але увесь той час губиться, бо необхiдного лiкування дитина не отримуiтАж Вiд питань: ВлМоже це неправда? Хто винен? Чому це сталось саме з нами?В» тАУ треба переходити до: ВлЩо треба робити, щоб допомогти дитинi?тАжВ»

Справитися з бурею важливо ще й тому, що в цей перiод, коли батьки не завжди можуть контролювати своi почуття та ясно мислити, необдуманi вчинки, злi слова можуть призвести до сумних наслiдкiв тАУ розпад сiм'i, розрив з близькими родичами, друзями, величезнi фiнансовi витрати на ВлцiлителяВ», що обiцяi чудесне зцiлення; не кажучи уже про справдi трагiчнi тАУ самогубство, вiдкинення, скривдження дитинитАж

Що ж може допомогти сiм'i справитися iз цiiю бурею?

Насамперед, звiсно, розумiння та пiдтримка один одного, а також пiдтримка близьких родичiв та друзiв.

Безумовно, дуже важливу роль на цьому етапi проголошення дiагнозу вiдiграють лiкарi. Батьки на усе життя запам'ятовують, як представив iм дiагноз дитини лiкар. РЖ часом на багато рокiв залишаiться у серцi болюча рана вiд слiв, якими дозволив собi хтось поставити на дитинi ВлхрестВ».

РЖ навпаки, багато рокiв можуть зiгрiвати серце слова пiдтримки лiкаря, його мудрi поради, його турбота про дитину i сiм'ютАж

Батьки потребують вiд лiкаря об'iктивноi iнформацii про стан дитини, поданоi зрозумiлою мовою, вказiвок, що робити, щоб допомогти дитинi розвиватись, емоцiйноi пiдтримки. Не менш важливим завданням лiкаря i допомогти батькам побачити всю багатограннiсть дитини, не зосередити увагу лише на ii ВлдефективностiВ». Адже кожна неповносправна дитина тАУ це насамперед людина з потребою любити i бути любленою, смiятись, бавитись, приносити радiсть батькам, жититАж

Тому так важливо, щоб члени сiм'i: чоловiк, жiнка, старшi дiти могли вiдкрито говорити про своi почуття одне з одним, а не ховати iх у собi, топити в алкоголi чи в будь-який iнший спосiб шукати вiд них втечi. Тодi роздiлений бiль зближуi сiм'ю, робить ii дружнiшою, додаi сили кожномутАж Тодi стихаi буря i з'являiться довiра, що разом, пiдтримуючи один одного, мудрiстю та любов'ю можна долати усi перешкоди. Тодi з'являiться бажання жити, бо життя i життя i треба прийняти усе, що воно несетАж

Народження хвороi дитини безпосередньо змiнюi стан сiмтАШi, особливо ii психологiчний клiмат. Всi члени сiмтАШi i в першу чергу мати, знаходяться в станi емоцiйного стресу. Протягом перших рокiв життя дитини цей стрес не зменшуiться, а зазвичай наростаi. Виникають напруженi, а часто i конфлiктнi стосунки мiж подружжям та iншими членами сiмтАШi.

Стан хронiчного стресу призводить до пiдвищеноi роздратованостi, порушення сну, головного болю, рiзноманiтних проявiв вегето-судинноi дисфункцii.

Емоцiйний стрес мами передусiм вiдображаiться на взаiмовiдносинах з чоловiком. Понижений фон настрою, постiйна стурбованiсть, роздратованiсть матерi, повне переключення ii уваги на хвору дитину формують у батька вiдчуття дискомфорту, емоцiйно хворобливий стан.

Поява хвороi дитини пiдсилюi i проявляi прихований внутрiшнiй конфлiкт: постiйнi взаiмнi звинувачення в народженнi хвороi дитини. Стосунки стають все бiльш напруженими, i часто достатньо одного необережного слова родичiв чи лiкаря, щоб сiмтАШя зруйнувалась.

В тих же сiмтАШях, де стосунки до народження дитини були довiрливими, теплими, будувались на взаiморозумiннi i любовi, народження хвороi дитини може ще бiльше зблизити сiмтАШю. Але i ця сiмтАШя потребуi моральноi пiдтримки навколишнiх, близьких i суспiльства.

Афективна напруга матерi, котра виникаi при народженнi хвороi дитини, накладаi неприiмнi вiдчуття не лише на подружнi стосунки, але перш за все на стосунки зi своiю дружиною. Така мати скута, напружена, вона рiдко усмiхаiться, з дитиною поводить себе непослiдовно. Дитина в цьому випадку зазвичай росте нервовою, збудливою, потребуi до себе постiйноi уваги, вона не вiдпускаi матiр нi на крок, але в ii присутностi не заспокоюiться, а збуджуiться ще бiльше. В подальшому формуiться своiрiдна хвороблива залежнiсть: мати тАУ дитина. Ми спостерiгали такi сiмтАШi, в яких мати, як правило, кидала роботу, ставила на собi хрест, вiддававши всi своi сили лише дитинi. Дитина росла розбещеною, вередливою, погано адаптованою до навколишнього. Багато таких сiмей розпадались.

Зовсiм iнша обстановка створюiться в сiмтАШi, якщо мати знаходить в собi сили i зберiгаi позитивний душевний стан. Така мати стаi активним помiчником своiй дитинi. Вона намагаiться якнайкраще зрозумiти проблеми своii дитини, чуйно прислуховуiться до порад спецiалiстiв, виробляi в собi цiлий ряд нових якостей, i перш за все спостережливiсть. Така мати часто веде щоденник спостережень за своiю дитиною. Ведення щоденника може бути дуже важливим не лише для батькiв, але й для спецiалiстiв, котрi спостерiгають за розвитком дитини. Вона не забуваi i про домашнiй затишок, проблеми чоловiка, залишаючись не лише люблячою жiнкою, але й порадницею i другом, вона постiйно намагаiться розширити свiй кругозiр, слiдкуi за своiю зовнiшнiстю. При такiй ситуацii зберiгаiться найбiльш сприятлива сiмейна атмосфера для допомоги хворiй дитинi.

Пiсля того як дитинi встановлено дiагноз, перед сiмтАШiю стоiть запитання: що буде далi? чи зможе iхня дитина в подальшому ходити, говорити, навчатися i т.д.? При наявностi песимiстичного прогнозу, особливо при таких захворюваннях, як хвороба Дауна, важка форма дитячого церебрального паралiчу, перед сiмтАШiю часто стоiть запитання, чи залишити дитину в сiмтАШi, чи вiддати в спецiальний дитячий заклад системи спецiального забезпечення. Практика показуi, що багато конфлiктiв в сiм тАШi виникають при вирiшеннi цього запитання. Пiдказати правильне рiшення може лiкар, одначе батькам слiд памтАЩятати, що нiякi пояснення i доведення спецiалiстiв не можуть бути сильнiшими за волю iх власного серця. Тому рiшення завжди приймають самi батьки. При цьому слiд зважувати на те, чи i в сiмтАШi ще дитина. РЗх рiшення повинно оберiгати i захищати майбутнi iншоi дитини.

При вирiшеннi цiii проблеми батьки не повиннi ставити це питання дуже суворо тАУ Влабо тАУ абоВ». Або сiмтАШя, або дитячий будинок. Адже, якщо батьки i вирiшили вiддати дитину в заклад системи спецiального забезпечення, це ще не означаi що вони ii покинули. Дитину можна покинути, i залишивши ii вдома. Важливо, чи будуть вони проявляти турботу та увагу до дитини, яку вiддали в лiкувальний заклад. Добре вiдомо, що в будь-який дитячий заклад батьки можуть приходити, коли iм заманеться, вони можуть гуляти зi своiю дитиною, на деякий час забирати ii додому, проводити з нею вiдпустку. Все залежить вiд них.

Добре вiдомо, що внесок батькiв в розвиток дитини не обмежуiться лише бiологiчним чинником повтАЩязаним iз спадковiстю. Велику роль вiдiграють тi сiмейнi умови, в яких виховуiться дитина. Як показують спецiальнi дослiдження, несприятливi умови для розвитку дитини складаються в сiмтАШях, в яких батьки мають психiчнi захворювання, зловживають алкоголем i наркотиками, ведуть асоцiальний стиль життя. Саме в таких сiмтАШях дiти зазвичай мають низьку вагу при народженнi i бiльш низькi показники психiчного розвитку у порiвняннi з ровесниками. Саме у цих дiтей вже в ранньому вiцi спостерiгаються прояви вiдставання психомоторного розвитку, пiдвищена збудливiсть, порушення сну i апетиту, а в подальшому ознаки руховоi розгальмованостi, гiперактивноi поведiнки, важкiсть навчання, а в подальшому ознаки соцiальноi незрiлостi i рiзноманiтнi форми дезадаптацii в суспiльствi.

Погано впливають на розвиток хвороi дитини грубi стосунки батькiв, якi виражаються у скандалах i непорозумiннi. Зазвичай таке подружжя виникаi iз питущих сiмей, у яких були прийнятi фiзичнi покарання дiтей.

У свiтовiй лiтературi накопичений великий досвiд, який вказуi на негативну дiю розлучень на психiчний стан батькiв i емоцiйний розвиток дiтей. Дуже висока кiлькiсть розлучень у сiмтАШях, якi мають дiтей з вiдхиленнями у розвитку. Доведено, що дiти iз таких сiмей розвиваються значно гiрше i важче компенсують свiй дефект у порiвняннi з дiтьми з аналогiчним по характеру i степеню вираження ураження мозку, але якi виховуються у повнiй сiмтАШi. У дiтей, якi походять iз неповних сiмей значно частiше виникаi стан декомпенсацii, що потребуi стацiонарноi психiатричноi допомоги. У них, як правило, спостерiгаються бiльш вираженi емоцiйнi порушення i важкiсть мiж особистiсного спiлкування. Батьки в цих сiмтАШях переносять своi психiчне навантаження на стосунки з дитиною. Вiдомо, що дiти з менш вираженим iнтелектуальним дефектом особливо хворобливо реагують на розлучення батькiв. Доведено, що реакцii дiвчат на розлучення батькiв, як правило, проходять легше, нiж у хлопцiв. Для бiльш успiшноi соцiальноi адаптацii хлопцiв важливе значення маi присутнiсть контакту iз розлученим батьком.

Батькам хвороi дитини слiд навчитися виконувати функцii психотерапевта у своiй сiмтАШi. Особливо це стосуiться сiмей у яких i дiти з церебральним паралiчем, раннiм дитячим аутизмом, синдромом Ретта, епiлепсiiю, шизофренiiю, вираженими формами розумовоi вiдсталостi. Спецiалiсти навчають цих батькiв догляду за дитиною в оволодiннi методами корекцiйноi роботи.

РЖснують i iншi несприятливi для дитини форми поведiнки батькiв у сiмтАШi. Так, деякi батьки, забезпечивши дитину всiм необхiдним: повноцiнним харчуванням, красивим одягом, iграшками, в той же час пiдсвiдомо ВлвiдгороджуютьВ» ii. Це появляiться у вiдсутностi зацiкавлення у дiтей, недостатнiй взаiмодii з ними. Батько, який пiдсвiдомо ВлвiдгороджуiВ» свою хвору дитину, може епiзодично допускати з нею грубу поведiнку, а iнколи i фiзичнi покарання. Особливо негативно дiють на хвору дитину такi форми психологiчного вiдторгнення, якi заставляють дiтей думати, що вони ВлпоганiВ», Влне вартi батькiвськоi любовi i увагиВ». В таких випадках у дiтей формуiться понижений фон настрою, понижена самооцiнка, невпевненiсть у собi, пасивнiсть.

ВлВiдстороненiВ» дiти потерпають вiд нестачi емоцiйно-позитивноi стимуляцii зi сторони батькiв. Це ще в бiльшiй мiрi викликаi у них затримку розвитку мовлення i соцiальних навикiв, призводить до затримки розвитку активних пiзнавальних форм поведiнки. У таких дiтей частiше спостерiгаiться понижений фон настрою, схильнiсть до депресивних станiв.

Батькам важливо памтАЩятати, що ВлшрамиВ» в душi дитини залишають не лише фiзичнi покарання, але й психологiчне вiдсторонення. Психологiчне вiдсторонення пiдсилюi чи визначаi моторну та iнтелектуальну недостатнiсть дитини, формуi у дiтей пiдвищену тривожнiсть, схильнiсть до страхiв i фантазування, призводить до порушень сну, апетиту, може стати причиною стiйкого енурезу.

Встановлено, що матерi, котрi схильнi до фiзичних покарань своiх дiтей, виявляють, як правило, ознаки агресивностi, то матерi, якi психологiчно вiдсторонюють своiх дiтей, володiють низьким рiвнем взаiмодii з ними.

Несприятливу дiю на розвиток психiки хвороi дитини викликаi i надмiрна опiка ii батьками. Багато батькiв, шкодуючи хвору дитину, мають пiдсвiдоме вiдчуття провини перед нею, надмiрно опiкують i пестять ii, намагаються все зробити за дитину, попередити кожне ii бажання. Такий тип виховання часто зустрiчаiться у сiмтАШях дiтей з церебральним паралiчем. В таких випадках дiти ростуть пасивними, несамостiйними, невпевненими в собi, егоцентричними. Для них характерна психiчна i особливо соцiальна незрiлiсть, що охоплюi всi сфери дiяльностi дитини i перешкоджаi ii соцiальнiй адаптацii.

Для правильного виховання i розвитку хвороi дитини дуже важлива адекватна адаптацiя сiмтАШi до ii стану. Вiдомо, що народження хвороi дитини завжди i трагедiiю для сiмтАШi. Протягом девтАШяти мiсяцiв батьки i всi члени сiмтАШi з нетерпiнням i радiстю чекали появи на свiт дитини. Народження хвороi дитини завжди i сiмейною катастрофою, трагiзм якоi можна лише порiвняти iз несподiваною смертю самоi близькоi людини.

Вважаiться загальноприйнятим, що переживання сiмтАШi i особливо гострими в першi часи пiсля народження дитини. Дiяльнiсть спецiалiстiв у цей час спрямована не лише на дiагностику i лiкування хвороi дитини. Але й на психологiчну допомогу сiмтАШi з метою помтАШякшити перший удар i прийняти дану ситуацiю такою, якою вона i, з орiiнтацiiю батькiв на активну допомогу дитинi. Досвiд доводить, що першi гострi почуття, якi вiдчувають батьки у формi шоку, провини, нiколи не зникають зовсiм, вони начебто дрiмають, являючись постiйною частиною емоцiйного життя в сiмтАШi. В певнi перiоди сiмейного циклу вони спалахують з новою i новою силою i дезадаптують сiмтАШю. Тому сiмтАШi, що мають дiтей з вiдхиленнями у розвитку, потребують постiйноi психологiчноi допомоги i пiдтримки.

Чим менша дитина, тим бiльше iлюзiй вдаiться зберегти батькам вiдносно ii подальших успiхiв у розвитку. Це спостерiгаiться особливо в тих випадках, коли мова йде про важкi ураження мозку.

Багато батькiв маленьких дiтей з хворобою Дауна i iншими важкими вiдхиленнями в розвитку в першу чергу стривоженi тим, чи зможе дитина навчатись в масовiй школi, коли дiти пiдростають, батьки починають розумiти i приймати необхiднiсть спецiального корекцiйного навчання. Але це не звiльняi сiмтАШю вiд стресу.

Сiм тАШя, у якоi i дитина з вiдхиленнями у розвитку, протягом життя проживаi серiю критичних станiв, обумовлених субтАЩiктивними i обтАЩiктивними причинами. Цi стани описують самi батьки, як чергування ВлзлетiвВ» i ще бiльше глибших ВлпадiньВ». СiмтАШi з кращою психологiчною i соцiальною пiдтримкою легше переживають цi кризиснi стани. При важких вiдхиленнях у розвитку, обумовлених iнвалiднiстю дитини, особливо важко переживаiться батьками прихiд ii повнолiття. Спецiалiсти часто недооцiнюють важливiсть цiii сiмейноi кризи в порiвняннi з бiльш ранньою, повтАШязаним зi встановленням дiагнозу, явними ознаками вiдставання у розвитку i обмеженоi можливостi дитини до навчання.

Ранiше за кордоном. Особливо в США, суспiльство орiiнтувало батькiв на вiдмову вiд дитини з вродженими вiдхиленнями в розвитку, наприклад, з хворобою Дауна, безпосередньо в пологовому будинку, з метою, щоб мати не встигла до неi звикнути. Останнiм часом спостерiгаiться зворотня тенденцiя тАУ до виховання дитини в сiмтАШi. Це спричинюi хронiчну стресову ситуацiю, навiть в тих сiм тАШях, якi на перший погляд виглядають цiлком сприятливими. У батькiв, як правило, виникаi почуття безнадiйностi, знижуiться самооцiнка, може зтАЩявитися дисгармонiя подружнiх стосункiв. Такi сiмтАШi частiше розпадаються. В цих сiмтАШях чоловiки схильнi звинувачувати дружину в народженнi хвороi дитини, навiть в тих випадках, коли достовiрно знають, що причина криiться в них.

Але лише розвинута сiтка соцiальноi допомоги може забезпечити нормальну психологiчну обстановку в кожнiй сiмтАШi, яка маi дитину з вiдхиленнями в розвитку. Тiльки в цих умовах сiмтАШя може почувати себе захищеною, i лише в цих умовах батьки одержують можливiсть контролювати свою сiмейну ситуацiю. На даний час у всьому свiтi, в тому числi i в нашiй краiнi, розширюiться сiтка асоцiацiй батькiв дiтей з рiзноманiтними захворюваннями, в тому числi i з вiдхиленнями в розвитку.

Часто найважче переживають наявнiсть в сiмтАШi хвороi дитини ii молодшi здоровi брати i сестри.

Старшi здоровi сестри бувають незадоволенi додатковими обовтАЩязками по догляду за дитиною i стурбованi влаштуванням свого особистого життя в майбутньому. Найсприятливiший психологiчний клiмат будуiться в сiмтАШях, якi мають не менше двох здорових дiтей.

Батькам слiд мати на увазi, що психологiчний стан в сiмтАШi може погiршуватись, коли у дитини з вiдхиленнями в розвитку поряд з ii головним дефектом можуть проявлятися епiзодично чи спостерiгатись достатньо стiйко рiзноманiтнi психiчнi розлади. Висока частота цих ускладнень, до 50% i вище i цiлком негативна iх дiя на загальну адаптацiю як дитини, так i членiв ii сiмтАШi, обумовлюють необхiднiсть особливоi уваги до них батькiв i спецiалiстiв. Так, у глибоко розумово вiдсталих дiтей, особливо в перiод статевого розвитку, можуть виникати рiзноманiтнi стани декомпенсацii у виглядi пiдвищеноi психомоторноi розгальмованостi, порушень сексуальноi розгальмованостi, агресивноi поведiнки i т.д.

У пiдлiткiв з бiльш збереженим iнтелектом i важкою руховою недостатнiстю, наприклад при дитячому церебральному паралiчi, можуть виникати переживання, повтАЩязанi з вiдчуттям власноi неповноцiнностi, неможливостi приймати участь в життi здорових дiтей. В таких випадках мають мiсце понижений фон настрою, порушення сну i апетиту, у важких випадках можуть спостерiгатися суiциднi думки i навiть вчинки.

РЖнколи у пiдлiткiв з церебральним паралiчем можуть виникати особливi форми поведiнки, зовнiшньо нагадуючи аутизм. Вони починають уникати контактiв з однолiтками, в них зтАЩявляiться страх викликати увагу навколишнiх до свого дефекту, розвиваiться пiдвищена чутливiсть, схильнiсть до фантазування.

У всiх цих випадках необхiдна консультацiя лiкаря-психiатра, а також сiмейна та iндивiдуальна психотерапiя.

Для успiшного розвитку дитини важливий не лише позитивний психологiчний клiмат в сiмтАШi, але й збереження активних контактiв сiмтАШi з друзями, колегами i свiтом. Важливо, щоб сiмтАШя не зачинялась у своiму горi, не йшла Влв себеВ», не соромилась своii хвороi дитини. Батькам слiд памтАЩятати, що зберiгаючи контакти з соцiальним навколишнiм свiтом, вони сприяють як соцiальнiй адаптацii своii дитини, так i гуманiзацii суспiльства, формуючи у здорових ii членiв правильне вiдношення до хвороi дитини, спiвчуття i бажання надавати iй допомогу.

Виховання дитини з вiдхиленнями в розвитку в сiмтАШi i виконання наших порад вимагають вiд батькiв великих фiзичних i духовних сил. Тому важливо, щоб вони зберегли своi фiзичне здоровтАШя i душевну рiвновагу та оптимiзм.

1.2 Наслiдки депривацii

Депривацiя тАУ це втрата чи обмеження можливостей задовiльняти життiво важливi потреби. В залежностi вiд того, чого саме обмежена людина, видiляють рiзноманiтнi види депривацii тАУ рухову, сенсорну, iнформацiйну, соцiальну, материнську та iн.

Сенсорна депривацiя виникаi, коли людина вiдчуваi так званий сенсорний голод: не одержуi достатню кiлькiсть вражень тАУ зорових, слухових та iн. В психологii схожi життiвi умови позначають поняттям Влзбiднiле середовищеВ». Таке середовище згубно впливаi на розвиток дитини. Для нормального розвитку мозку в молодшому i ранньому вiцi необхiдна достатня кiлькiсть вражень. Якщо дитина знаходиться в умовах сенсорноi iзоляцii, яка спостерiгаiться в дитячих будинках, яслах, лiкарнях i в iнших закладах закритого типу, то своiчасно не розвиваються рухи, не виникаi мовлення, гальмуiться розумовий розвиток.

У дiтей одним з наслiдкiв руховоi депривацii i пiдвищення тривожностi, може спостерiгатися стан депресii, емоцiйноi слабкостi. У дитини, позбавленоi можливостi нормально рухатись, виникаi компенсаторна рухова активнiсть тАУ розгойдувати тiло зi сторони в сторону, стереотипнi рухи руками, смоктання пальцiв та iн.

Якщо не проводити спецiальну педагогiчну роботу поступовий iнтелектуальний розвиток ВлпогойдуванняВ» дiтей i порушенням, так як стан моторноi недостатностi сам по собi не проходить. Необхiдно створювати дитинi умови для розвитку руховоi сфери. Це важливо тим, що розвиток рухiв в ранньому дитинствi тiсно повтАЩязаний з формуванням вiдчуття i образу Я тАУ основ самосвiдомостi.

Серйознi порушення особистостi i спiлкування виникають в результатi соцiальноi депривацii тАУ дефiциту чи вiдсутностi контактiв з навколишнiми (соцiальноi iзоляцii). Наприклад, дiтям, якi виховуються в умовах закритого типу, властивi вибухи емоцiй тАУ бурхливi радостi, гнiву на фонi вiдсутностi глибоких стiйких вiдчуттiв. Спiлкування таких дiтей з навколишнiми характеризуiться навтАЩязливiстю, невгамовнiй потребi любовi i уваги. При цьому з часом у них встановлюiться вимогливе ставлення до дорослих i однолiткiв, засноване на iх практичнiй корисностi для дитини.

Найважливiший для дитини контакт тАУ це контакт з мамою. Недостатнiсть материнського тепла i турботи може призвести до важких соматичних захворювань. Погладжування, взяття на руки, притискання до грудей, голос матерi, можливiсть смоктання для немовляти не менш важливе, нiж створення необхiдних гiгiiнiчних умов (наявнiсть iжi, певна температура повiтря i т.д.). присутнiсть матерi, сенсорний звтАЩязок з нею необхiдний для формування у дитини можливостi переносити рiзноманiтнi перешкоди, допомагаi iй бути бiльш активною у складних ситуацiях. Постiйнiсть та iнтенсивнiсть материнськоi турботи i обовтАЩязковою умовою для появи у дитини раннього вiку базового вiдчуття довiрливостi до зовнiшнього свiту. Найважчий наслiдок материнськоi депривацii тАУ вiдсутнiсть такоi довiрливостi до навколишнiх, що породжуi страх, агресивнiсть, недовiру до iнших людей i до самого себе. Для того, щоб пiзнавати нове, дитинi слiд побороти страх перед невiдомим. В ранньому вiцi це можливе лише в присутностi матерi. Тому обмеження контактiв з мамою гальмуi активнiсть малюка. Пiдтвердженням цього служить порушення iнтелектуального розвитку дiтей-сирiт.

Будь-якi спотворенi стосунки з батьками призводять до порушень розвитку дитини. Дитину, яку забирають вiд батькiв i пристосовують до умов iнтернату, понижуiться загальний психiчний тонус, порушуються процеси саморегуляцii. У бiльшостi дiтей виникаi вiдчуття тривоги та невпевненостi в собi, зникаi зацiкавлене ставлення до навколишнього свiту, гальмуiться iнтелектуальний розвиток. Чим ранiше дитина вiдриваiться вiд батькiвськоi сiмтАШi, чим в довшiй i в бiльшiй iзоляцii вона знаходиться в установi, тим бiльше вираженi деформацii за всiма шляхами становлення психiки. Головним набутим дефектом i затримка i спотворення iнтелектуального i особистiсного розвитку. Спостерiгаiться недорозвиток мовлення, слабка увага, затримка у оволодiннi предметними дiями, вiдсутнiсть самостiйностi.

В подальшому специфiчнi вiдхилення в iнтелектуальнiй i мотивацiйнiй сферах психiки не зрiвнюються. Затримуiться формування образного мислення, що призводить до наступного зростання складностi в засвоiннi учбового матерiалу.

В корекцiйнiй роботi з розумово вiдсталими дiтьми слiд враховувати:

- допомога у виявленнi i усвiдомленнi мотиву дiяльностi;

- навчання дiтей використовувати мовлення для контролю своiх дiй;

- емоцiйне навчання з опорою на iгровi ситуацii;

- пояснення навчального матерiалу за допомогою наочних засобiв;

- дозування обтАЩiму навчального матерiалу i темпу його вивчення;

- моделювання для дитини ситуацii успiху (в навчальнiй, i трудовiй дiяльностi);

- врахування стану здоровтАШя дитини;

- забезпечення турботою, увагою.

2. Пiдготовка розумово вiдсталоi дитини до навчання в школi

2.1 Шкiльна адаптацiя розумово вiдсталоi дитини

Основним завданням батькiв i педагогiв розумово вiдсталоi дитини дошкiльною вiку i формувати у неi готовнiсть до школи. Пiдготувати малюка до школи тАУ це не значить навчити читати, писати, рахувати. Готовнiсть дитини до школи торкаiться усього ii психiчного розвитку i передбачаi формування у неi:

тАУ позитивного ставлення до школи в цiлому та до навчання,

тАУ пiзнавальноi та емоцiйно-вольовоi сфери, дiяльностi, поведiнки i передусiм iх довiльностi,

тАУ характерологiчних рис, важливих до навчання та дiяльностi в шкiльному колективi.

Необхiднiсть спецiального формування у дитини готовностi до школи пов'язана з важливiстю вступу ii до школи, що i переломним моментом у життi, переходом до нових умов життiдiяльностi, нового статусу у суспiльствi, нових стосункiв з дорослими й однолiтками. Вона тАУ вже не маленька. Вона стане школярем, учнем i ходитиме до школи. Основне, що маi робити учень тАУ це навчатися. Навчання тАУ це для дитини ii ВлроботаВ», яка цiнуiться у суспiльствi, воно стаi обов'язковою дiяльнiстю учня, основною метою якоi i засвоiння знань, умiнь i навичок. Дитинi потрiбно вiдповiдально ставитися до навчання, оскiльки вона маi суспiльну значущiсть. У школяра i й власнi права.

Шкiльне життя пiдкоряiться вимогам i правилам, якi необхiдно виконувати. Оскiльки форма навчання у школi тАУ це урок, який розрахований до хвилин. На уроцi потрiбно стежити за вказiвками вчителя, чiтко iх виконувати, вiдволiкатися i не займатися сторонньою справою.

Зi вступом дитини до школи зтАШявляються особливi стосунки мiж нею та учителем як реальним носiiм суспiльних вимог до учня. Оцiнка, яку отримуi учень на уроцi, тАУ не прояв особистого ставлення вчителя до дитини (симпатii чи антипатii), а обтАШiктивна мiра ii знань, виконання нею учнiвських обовтАШязкiв.

Стосунки дитини в класi, з однолiтками, теж мають своi специфiчнi особливостi. Положення дитини в колективi однолiткiв найбiльше визначаiться тим, як вона вчиться, якi оцiнки за успiшнiсть вона маi та яка мiра ii участi у розвтАШязаннi поставлених перед учнями спiльних навчальних i громадських завдань.

Усi цi особливостi життiдiяльностi школяра зумовлюють необхiднiсть пiдготовки повтАШязаних з ними сфер розвитку дитини як в умовах спецiального дошкiльною закладу, так i в умовах сiм'i.

У чому ж полягаi формування у розумово вiдсталоi дитини готовностi до школи?

Дитина не зможе адаптуватися до умов i вимог шкiльного навчання, якщо вона не хоче бути школярем, не хоче ходити до школи, не хоче в нiй навчатись (а не гратись), тобто негативно ставиться до школи. Дитинi буде важко вчитися у школi i тодi, коли вона байдуже ставиться до неi. Тобто, необхiдною умовою успiшноi адаптацii матюка до умов школи i його позитивне ставлення до навчання у школi. За вiдсутностi такого йти до школи, перебувати в нiй у колi однокласникiв, виконувати шкiльнi обовтАШязки, вимоги вчителя, навчатися ляже на дитину важким тягарем. Успiшнiсть у навчаннi буде невисокою, у дитини можуть з'явитися шкiльна тривожнiсть, страх, замкнутiсть, плаксивiсть, неслухнянiсть.

Позитивне ставлення до школи виникаi передусiм на основi бажання стати школярем. РЖ це бажання для першокласникiв тАУ провiдний мотив навчання у школi. Однак це бажання щонайбiльше пов'язуiться iз зовнiшнiми атрибутами школи: дитина хоче ходити до школи, а не до дитячого садка, хоче мати ранець, шкiльнi приладдя, форму, свiй буквар, iншi книжки, зошити та iн., сидiти за партою, вчитися (а не гратися), iй подобаiться, що в школi уроки, перерви, ставлять оцiнки та iн. Все це виявляiться у висловлюваннях дiтей: ВлУ школi менi подобаiться, бо там ставлять оцiнки''; ВлУ школi вчителька, партаВ». ВлМенi подобаiться ходити до школи, менi купили рюкзак i костюмВ» i т.д.

Незважаючи на те, що це лише зовнiшнiй бiк шкiльного життя, на його, початку вона маi велике значення для дитини i займаi найвагомiше мiсце у визначеннi позитивного ставлення до школи. РЖ цей привабливий бiк тАУ бажання бути школярем потрiбно розкривати перед дитиною якомога ширше, пiдтримувати i посилювати. Батьки, знаючи свою дитину, ii прiоритети у смаках i бажаннях, можуть спиратися на них при формуваннi у неi бажання ходити до школи. Зацiкавлене ставлення до зовнiшнього боку шкiльного навчання маi позитивне значення для пiдготовки дитини до школи i для ii розвитку в цiлому через те, що воно свiдчить про прагнення дитини змiнити своi мiсце у суспiльствi, серед iнших людей.

Для становлення у дитини бажання ходити до школи важливо ii готувати до спiлкування з учителем та однокласниками. У цьому планi ii необхiдно налаштовувати на спiвробiтництво з дорослими тАУ не лише з батьками, а й педагогами тАУ людьми, якi ii навчають, виховують i пiклуються про ii майбутнi, яких потрiбно поважати, слухати i виконувати iхнi завдання та вимоги.

Не менш важливо сприяти адаптацii дитини до спiлкування з однолiтками. Для цього необхiдно привчати ii гратися з iншими дiтьми. Розумово вiдсталi дiти граються переважно поруч, а не разом з iншими. Зумовлено це, з одного боку, тим, що вони не вмiють гратися. Навiть у старшому дошкiльному вiцi бiльшостi дiтей важко виконуванi ролi, якi заданi у грi, дотримуватися правил та вимог. З iншого боку, дiти з нормальним iнтелектуальним розвитком уникають гратися з ними, оскiльки розумово вiдсталi дiти затримують процес гри, iнколи дратують своiю повiльнiстю, труднощами у розумiннi, на iх погляд, очевидною. Та й самi дiти з вадами в розвитку, щоб запобiгти неуспiховi та переживань негативного характеру, уникають гратися з iншими. Це переноситься ними й на спiлкування з такими ж дiтьми.

З огляду на це батькам дуже важливо турбуватися про найближче оточення дитини як з кола дiтей, що нормально розвиваються, так i з кола дiтей, що мають певнi пораження у розвитку. Важливо створювати умови, в яких дитина могла б гратися з iншими. Тут важливо, щоб у ставленнi оточуючих до вашоi дитини вiдчу

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi