Система корекцiйних вправ для занять з дiтьми, що мають фонетико-фонематичнi вади мови

ПЛАН

Вступ

Роздiл 1. Особливостi формування фонетико-фонематичного виникнення вад мови та методи корекцii

1.1 Виникнення вад мови та методи корекцii

1.1.1 Особливостi розвитку фонематичного слуху

1.1. 2 Патологii розвитку захворювань (дизартрii, ринололii, афазii та iншi, коротка характеристика хвороб мови), що сприяють виникненню фонетико-фонематичних дефектiв мови

1.2 Особливостi занять з дiтьми дошкiльного вiку, що мають фонетико-фонематичнi вади мови

1.2.1 Особливостi корекцiйних занять з дiтьми дошкiльного вiку, що мають фонетико-фонематичнi вади мови

1.2.2 Можливостi впровадження корекцiйних вправ в навчально-виховному процесi фiзичного виховання дiтей дошкiльного вiку

Роздiл 2. Задачi, методи та органiзацiя дослiдження

2.1 Задачi дослiдження

2.2 Характеристика методiв дослiдження

2.3 Органiзацiя дослiдження

Роздiл 3. Розробка методичних рекомендацiй по проведенню логопедичних занять з дiтьми дошкiльного вiку, що мають фонетико-фонематичнi вади мови

3.1 Можливiсть впровадження корекцiйних вправ в процесi фiзичного виховання дiтей дошкiльного вiку

3.2 Розробка рекомендацiй по впровадженню логоритмiчних занять для дiтей дошкiльного виховання з урахуванням вiку дiтей

Висновки

Список використаноi лiтератури

Вступ

За останнi роки поглибилися методолого-методичнi принципи логопедii, створене ii програмно-методичне забезпечення, виконаний ряд фундаментальних i практикоориiнтованих дослiджень, спрямованих на вивчення, подолання i попередження порушень розвитку мови.

Актуальнiсть:

З кожним роком збiльшуiться кiлькiсть дiтей з фонетико-фонематичними вадами мовлення. Тому проблема полягаi в тому, що за допомогою логаритмiчних впорав цi вади якнайшвидше лiквiдувати. До цiii категорii вiдносяться дiти з нормальним слухом та iнтелектом.

З розвитком логопедичноi науки, фiзiологii i психологii мовлення, стало зрозумiло, що у випадках порушення артикулярноi iнтерпретацii почутого звуку може погiршуватися його сприйняття.

Робоча гiпотеза: передбачалось, що впровадження в практику роботи вчителiв фiзкультури корекцiйних вправ дозволить пiдвищити ефективнiсть виправлення фонетико-фонематичних вад мови.

Метою дослiдження: i впровадження системи корекцiйних вправ для занять з дiтьми, що мають фонетико-фонематичнi вади мови.

Об`iкт дослiдження: навчально-виховний процес фонетико-фонематичнi вади мови.

Суб`iкт дослiдження: дiти, якi мають фонетико-фонематичнi вади мови

Завдання дослiдження:

1. Вивчити процес формування фонематичного сулху дiтей дошкiльного вiку та причини виникнення вад мови

2. Вивчити особливостi корекцiйних занять з дiтьми дошкiльного вiку, що мають фонетико-фонематичнi вади мови

3. Узагальнити данi науково-дослiдницькоi роботи по впровадженню корекцiйних вправ в процесi фiзичного виховання дiтей дошкiльного вiку;

4. Розробити методичнi рекомендацii по проведенню занять з метою корекцii фонетико-фонематичних вад мови.

Методи дослiдження:

1. Аналiз науковоi i науково-методичноi лiтератури.

2. Аналiз педагогiчного досвiду.

3. Педагогiчне спостереження

4. Практичнi розробки занять

Наукова новизна: узагальненi сучаснi науковi данi про деякi шляхи пiдвищення ефективноi корекцii фонетико-фонематичних вад мови при застосування рiзних вправ.

Практична значимiсть: в процесi фiзичного виховання розроблена система корекцiйних вправ для занять з фiзичного виховання з дiтьми, що мають фонетико-фонематичнi вади.

1.1 Виникнення вад мови та методи корекцii

1.1.1 Особливостi розвитку фонематичного слуху

Фонематичний слух тАУ тонкий систематизований слух, який маi здатнiсть здiйснювати операцii розрiзнення i операцii фонем, якi складають звукову оболонку.

Фонематичне сприймання тАУ спецiальнi розумовi дii та диференцiацii фонем i встановленню звуковоi структури слова. Порушення фонематичного слуху виявляються в сприйняттi власноi мови як нормальноi, що пояснюiться зниженням артикуляцiйнi кiнестезii i патологiчний зворотний зв'язок.

Корекцiйно-педагогiчна робота з усунення ринолалii передбачаi диференцiйований пiдхiд до хворих у залежностi вiд особливостей будови артикуляцiйного апарата, голосоведения, звуковимови, мiцностi патологiчних навичок, стану слуху й iндивiдуальноi реакцii хворого на свiй стан. Однак для усiх хворих прийнятi три загальних етапи роботи:

1) активiзацiя пiднебiнно-глоткового затвора, корекцiя дихання, вироблення спрямованого повiтряного струменя;

2) постановка голосу, пiдготовка органiв артикуляцii до виправлення звуковимови;

3) координацiя навичок правильного фонацiйного дихання, голосоведення i вимови, постановка приголосних звукiв.

Основою для корекцii голосу i мови при ринолалii i нормалiзацiя дихання. З огляду на те, що в даноi категорii хворих функцiя зовнiшнього дихання з народження розвивалася з вiдхиленнями, постановцi як фiзiологiчного, так i фонацiйного дихання придiляiться важливе мiсце в комплексi заходiв вiдновного лiкування.

На заняттях в кабiнетi лiкувальноi фiзкультури виробляють навичка дiафрагмально-реберного дихання зi спiввiдношенням вдиху до видиху 1:3. Цей тип дихання дозволяi збiльшити життiву iмнiсть легень, регулювати дiафрагмою i мiжреберними м'язами швидкiсть видиху, фонiрувати у грудному регiстрi, у результатi чого в остаточному пiдсумку подовжуiться видих i зменшуiться носовий вiдтiнок голосу.

Постановцi фонацiйного дихання передуi виконання вправ для вироблення спрямованого повiтряного струменя, без якого неможливi нi ротовий видих, нi артикуляцiя мовних фонем.

Корекцiя фонацiйного дихання передбачаi вироблення подовженого мовного видиху на ВлопорiВ». Вiдчуття ВлопориВ» досягаiться довiльним контролем за поступовому, рiвнобiжним видихом i рiвним по довжинi синтагмi пiдйомом дiафрагми i наступним ii розслабленням. Спочатку для засвоiння кiнестезii рекомендуiться стоячи вимовляти перебiльшене звукосполучення Влпф тАУ ф тАУ ф ..В» пiднiмаючи дiафрагму, а потiм, завершивши проголошення, розслабити ii. Подiбним чином вправляються в проголошеннi всiх голосних i доступних фрикативних фонем. Пiзнiше переходять до проголошення iзольованих слiв, ВлдiiвiдмiнiВ» фраз на ВлопорiВ» i не тiльки привчають хворих виконувати на ВлопорiВ» усi мовнi вправи, але i намагаються якомога ранiше ввести цю навичку в побутову мову.

Пiсля оволодiння навичкою протяжливого проголошення слiв з ВлопороюВ» на Влр i голоснi в грудному регiстрi, аналогiчно вiдпрацьовують iншi згоднi звуки в мiру iхньоi корекцii (спочатку фрикативнi, потiм вибуховi). При цьому указують хворому на необхiднiсть редукцii приголосних звукiв у словi, коротке ненапружене iхнi проголошення й проголошення голосних фонем. Цю манеру проговорювання уводять у фрази i побутову мову, поступово, у мiру автоматизацii навички, пiдводячи ii до звичайного темпу. Для дiтей, пiдлiткiв i жiнок, що володiють високим голосом, фiзiологiчна фонацiя в головному регiстрi, але носовий вiдтiнок голосу в цьому випадку зменшуiться тiльки при достатньому пiднебiнно-глотковому затворi i рухливiй пiднебiннiй фiранцi.

Вокальнi вправи при ринолалii в пiдлiткiв i дорослих дозволяють не тiльки збiльшити рухливiсть пiднебiнноi фiранки, але i розвити слух i розширити дiапазон голосу. Вправи охоплюють середнiй дiапазон голосу хворого. Спiв крайнiх нот дiапазону неприпустимий. Початковi вправи будуються на терцiях, потiм переходять до спiву тризвуку по звукоряду i до доступних музичних фраз з популярних пiсень. Для тренування голосу немаi необхiдностi спiвати, називаючи ноти. Хворi спiвають голоснi звуки, виконуючи вправи, як вокалiзи, 3тАФ5 разiв пiдряд у 2тАФ3 прийоми на протязi одного заняття.

Велику увагу потрiбно придiляти вихованню фонематичного слуху. Робота ця повинна проводитися у визначенiй послiдовностi. Спочатку вiдпрацьовуiться диференцiацiя голосних на початку, в серединi, наприкiнцi слова (у планi сприйняття), потiм самостiйна вимова слiв iз голосними звуками, придумування нових слiв з голосними; диференцiацiя слiв з голосними, що вiдпрацьовуються, на слух, а потiм iз власного вимовляння. Така ж послiдовнiсть дотримуiться й у роботi з диференцiацii приголосних звукiв. Спочатку беруться наявнi в дитини приголоснi звуки, причому далекi за своiми моторними i акустичними властивостях (наприклад, звуки л тАФ к). Потiм беруться знову поставленi звуки, причому спочатку проводиться робота з диференцiацii звукiв рiзних артикуляторних груп, а потiм диференцiацiя звукiв, близьких мiж собою i що змiшуються (л тАФ к, р тАФ к, р -л).

При логопедичних заняттях з дiтьми, що мають явища апраксii, логопед широко використовуi наочнiсть, образнiсть, зв'язуючи необхiдну артикуляцiйну позу того або iншого звуку з визначеним уявленням, наприклад: ВлпарусВ».тАФ пiдйом переднього краю мови для звуку ш, ВлсвисточекВ» тАФ для звуку с, тАЬкулочоктАЭ тАУ для звуку к, тАЬпаровозтАЭ тАУ для звуку ч i т.д.

Будова i конфiгурацiя порожнин надглоткових резонаторiв, iх м'язових стiнок мають величезне значення в перетвореннi основного ларингеального звуку в людський голос завдяки iндивiдуальному тембральному забарвленню. При збiльшеннi або зменшеннi частки участi тiii або iншоi порожнини черепа в резонансi вiдразу специфiчно змiнюiться тембр голосу. Найбiльш помiтний i неприiмний для слухача надлишковий носовий (назальний) вiдтiнок голосу тАФ вiдкрита ринофонiя. При вiдкритоi ринофонii носова порожнина стаi парним ротовоi порожнини резонатором унаслiдок порушення анатомiчноi цiлостi пiднебiння або функцiональноi недостатностi пiднебiнно-глоткового затвора, коли не забезпечуiться iзоляцii порожнин носа в потоцi мови. Найчастiше вiдкритоi ринофонiiю страждають особи з уродженим незаростанням пiднебiння, у iх голосi крiм тембральных змiн, виникають i iншi вiдхилення.

1.1.2 Патологii розвитку захворювань (дизартрii, ринололii, афазii та iншi, коротка характеристика хвороб мови), що сприяють виникненню фонетико-фонематичних дефектiв мови

У роботах Р. Е. Левиноi, В. К. Орфинськоi, Л. П. Голубiвоi i iнших i цiкавi спостереження про звуковi порушення при рiзних рiвнях недорозвинення мови в дiтей. Так, наприклад, вони вiдзначають, що дiти з недорозвиненням мови в бiльшостi випадкiв користуються значною кiлькiстю звукiв, однак багато хто з них не всi звуки вимовляють правильно. Цi данi вiдносяться до старшого дошкiльного i молодшого шкiльного вiку.

Задачею нашоi роботи було простежити особливостi звукових порушень у дiтей у вiцi 4тАФ6 рокiв (це вiк, коли й у нормi можливi всякого роду вiдхилення вiд правильноi вимови, так називане фiзiологiчна недорiкуватiсть) i виявити найбiльш характернi порушення звуковоi сторони мови при рiзних видах мовних розладiв.

Дiти з нормальним розвитком до 4 рокам користуються бiльшiстю звукiв рiдноi мови. Несформованими в цьому вiцi залишаються iнодi шиплячi звуки i ротовi соноры (р, л), що можуть або опускатися, або спотворюватися, або замiнятися iншими звуками. Як правило, звуковi замiни (субститути) до чотирирiчного вiку виявляються стабiльними i кiлькiсть варiантiв звичайно не перевищуi двох.

Приведемо данi аналiзу двох типiв порушень фонетичноi сторони мови, що найбiльш часто зустрiчаються, тАФ звуковi замiни i перекручування звукiв.

Аналiз проводився двiчi: при надходженнi i при виписцi дитини. Це дало можливiсть зробити деякi" висновки про найбiльш загальнi тенденцii в динамiку фонетичного розвитку дiтей з рiзними мовними порушеннями.

Обстеження велося за наступним планом:

1. РЖзольована вимова звукiв (самостiйне i вiдбите).

2. Звуки в складах (вiдкритих i закритих).

3. Звуки в окремих словах (початок тАФ середина тАФ кiнець, при стiканнi згодних).

4. Звуки в мовному потоцi.

Вiдповiдно до клiнiчноi картини Влмовного порушення дiти були роздiленi на три групи:

перша група тАФ дiти з моторноi алалiiю;

друга група тАФ дiти з дизартричними розладами;

третя група тАФ дiти з заiкуватiстю.

Перша група. До цiii групи були вiднесенi дiти, у яких мовний дефект не обмежувався тiльки дефектом фонетичноi сторони мови. Порушення сполучилося з порушенням словника i граматичного ладу, тобто було порушення всiх компонентiв мови. Таких дiтей називають моторними алаликами. Як показують спостереження, по характерi звукових порушень моторнi алалики неоднорiднi.

За аналогiiю з моторними афазиками, яких проф. А. Р. Лурiя подiляi на аферентних i еферентних, ми умовно роздiлили дiтей першоi групи на двi пiдгрупи.

Так, у першу пiдгрупу ввiйшли дiти, у яких недорозвинення мови зв'язане з порушенням аферентних моторних систем. Друга пiдгрупа тАФ дiти з порушенням еферентних моторних систем.

Для цих дiтей найбiльш характерною рисою i пошуки артикуляцiй. Цi пошуки артикуляцiй не завжди виявляються вдалими, унаслiдок чого найбiльш вiдмiтною особливiстю порушення звуковимови i звуковi замiни. Звуковi замiни найчастiше носять рiзноманiтний характер (до 5тАФ6 замiн одного звуку): шуба тАФ суба, туба, фуба, хуба, щуба, i т.п. РЖнодi дiти замiняють найбiльш простi в артикуляцiйному вiдношеннi звуки складними, i навпаки. Наприклад, собака тАФ шабака, чабака, цабака, тобто бiльш простий звук iз замiняiться бiльш складним ш, ч, ц, хоча- цi звуки (ш, ц, ч) у самостiйнiй мовi дiтей можуть отсутствовать або замiнятися iншими: чай тАФ тяй, сяй; шапка тАФ сяпка, фапка; чапля тАФ тяпля, сяпля.

З ускладненням текстового матерiалу збiльшуiться кiлькiсть порушень у вимовi Так, у складах звичайно буваi до трьох замiн, а в словах i фразах тАФ до п'яти-шести.

Можна вiдзначити також, що при iзольованiй вимовi звуку або при проголошеннi звуку в складi спостерiгаються в основному замiни звукiв, близьких по артикуляцii, а при проголошеннi звукiв у словах i фразах спостерiгаються найрiзноманiтнiшi замiни. Наприклад, склад ра дитина вимовляi як ля або я, тобто замiняi звук р звуками, вiдносно близькими ль або йот. У словi ВлрамаВ» звук р замiняiться всiлякими звуками: ляма, дама, гамору, вама.

У словах, що ввiйшли в повсякденну мову (простому або складнi по звуковому складi), звуки можуть вимовлятися правильно i можуть бути всiлякi замiни, наприклад: бада, пекла (вода), аова, пекла (корова).

Це пояснюiться своiрiдною особливiстю в динамiцi формування звуковимови. Тому що вiдсутнi в iзольованiй вимовi звуки самостiйно в цих дiтей майже не формуються, iх необхiдно поставити. Особливi труднощi виникають на етапi "автоматизацii звукiв i включення iх у слова. Автоматизований звук у знову тАЬпридбанийтАЭ дитиною словник входить краще, нiж у той, котрим дитина користувалася ранiш. У словах, що ранiше вимовляла дитина, звуки замiняються як i ранiше (це ж вiдзначаiться й у нормi), наприклад: лiтак тАФ фамолет, пшмалет, хамалет (стара вимова). Слова, знову опанованi, дитина вимовляi правильно, наприклад: сова, чоботи.

У зв'язку з цим приходиться звукову оболонку майже кожного слова формувати заново. За час перебування дитини в стацiонарi вдаiться звичайно автоматизувати в нових i старi словах одну групу звукiв або з однiii артикуляцiйноi групи 1тАФ2 звуки (наприклад, з, з iз групи свистячих звукiв).

У дiтей другоi пiдгрупи помiтно обмеженi експресивний словник i практично вiдсутня фраза. Майже не вiдзначаються пошуки артикуляцiй на вiдмiну вiд дiтей першоi пiдгрупи. Замiни звукiв звичайно стабiльнi й одиничнi. Наприклад, звук ш замiняiться або звуком с, або звуком т (шуба тАФ суба, туба).

Для дiтей цiii пiдгрупи характернi замiни бiльш складних в артикуляторному вiдношеннi звукiв бiльш простими (с тАФ т), немаi рiзких розходжень мiж вимовою звукiв у складi, у словах i фразах, тобто кiлькiсть варiантiв замiн стабiльна (якщо два варiанти в складах, стiльки ж залишаiться в словах).

У рядi випадкiв у дiтей цiii пiдгрупи, на вiдмiну вiд дiтей першоi пiдгрупи, iзольований звук вимовляiться менш чiтко, нiж у складi або в словi. У словах звук вимовляiться правильно, а в iзольованому видi або зовсiм опускаiться, або спотворюiться. У дiтей даноi пiдгрупи ранiше вiдсутнi звуки або виникають самостiйно в процесi роботи над словником i фразою, або викликаються по наслiдуванню. Труднощi в постановцi звукiв спостерiгаються в основному при перекручуваннi в звукопроизно-шении (бiчне, межзубное й iн.). Автоматизацiя звукiв вимагаi тривалого часу, i ii успiх багато в чому залежить вiд динамiки розвитку словника i фрази.

Звуки автоматизуються в першу чергу в знову придбаних дитиною словах i з працею включаються в ранiше, що мався словник. Формування звуковоi сторони мови в цих дiтей йде паралельно з розвитком словника -i фрази. Розглянемо результати порiвняльного аналiзу особливостей порушень звуковоi сторони мови в дiтей.

З огляду на розходження в характерi звукових порушень у дiтей першоi i другоi пiдгрупи виникаi необхiднiсть деференцiйованого пiдходу до усунення недолiкiв вимови звукiв.

Так, при роботi з дiтьми першоi пiдгрупи основна увага придiляiться вихованню правильноi вимови наявних в активному словнику дитини слiв i фраз, використовуючи зоровий i тактильний аналiзатори. При роботi з дiтьми другоi пiдгрупи основна увага придiляiться розвитковi словника i фрази i формуванню звуковимови на базi накопиченого мовного матерiалу. Крiм того, при роботi з дiтьми першоi пiдгрупи ведеться робота над постановкою звукiв, а з дiтьми другоi пiдгрупи в основному над уточненням артикуляцii звукiв i включенням цих звукiв у мову.

Друга група. У цю групу ввiйшли дiти, у яких при медичному обстеженнi виявилася чiтка неврологiчна симптоматика (парези тих або iнших черепномозкових нервiв) i в зв'язку з цим явища дизартрii.

Мовна патологiя цих дiтей обмежувалася порушенням фонетичноi сторони мови. Словник i фраза в них сформованi. Причини неправильного звукозвуковимовляння були моторного порядку, тобто страждала рухова система. Причому патологiя носила стiйкий характер. Мовосприймаюча система була збережена. У тих же випадках, коли мали мiсце деякi недолiки фонематичного слуху, вони носили вторинний характер.

Аналiз звуковоi сторони мови в дiтей даноi групи показав, що найбiльш характерним для них i перекручена вимова тих або iнших звукiв або групи звукiв (мiжзубний, бiчний, сигматизм i т.д.). Замiни бувають у межах однiii групи , або сумiжних груп, у залежностi вiд моторних порушень. Як правило, вони стабiльнi. Вiдсутнiй звук звичайно замiняiться iншим, перекручено вимовним звуком. Наприклад, ш замiняiться мiжзубним с.

У дiтей даноi групи немаi рiзких розходжень у вимовi звуку в iзольованому положеннi й у словах, фразах. Якщо дитина вимовляi неправильно якийсь звук, то так само вона його буде вимовляти в словах i фразах.

Характерним для дiтей даноi групи i ще i те, що правильна артикуляцiя звуку може страждати, але по своiх акустичних властивостях звук виявляiться близьким до норми.

Наприклад, дитина замiнюi звук з звуком д. У результатi роботи удалася поставити з мiжзубне. Артикуляцiя звуку виявилася недостатньо гарною, але по своiх акустичних властивостях звук, який вимовляiться, близький до норми.

У дiтей другоi групи дефект мови стiйкий, важкокомпенсуiмий. Звуки ставляться i автоматизуються в процесi працi. Для цього потрiбне тривалий час. У роботi з цiiю групою дiтей особливе значення маi диференцiйована артикуляцiйна гiмнастика, лiкувальна фiзкультура i диференцiйоване медикаментозне лiкування.

Третя група. До цiii групи були вiднесенi дiти, у яких порушення звуковимовляння супроводжувалося синдромом заiкуватостi. Серед дiтей третьоi групи видiлилися двi пiдгрупи.

При обстеженнi виявилося, що в одних дiтей була перекручена вимова звукiв: мiжзубна, бiчна, нижня вимова шиплячих. (Ми iх видiлили в першу пiдгрупу.) У цих дiтей спостерiгалася згладженiсть носо-губноi складки, вiдхилення мови в ту або iншу сторону, тобто, власне кажучи, мовне порушення в дiтей цiii пiдгрупи можна було розглядати як стерту форму дизартрii. Основнi труднощi в роботi з дiтьми даноi пiдгрупи тАФ це постановка й автоматизацiя звукiв. Самостiйно правильна вимова в них не формуiться.

На вiдмiну вiд дiтей першоi пiдгрупи для дiтей другоi пiдгрупи найбiльш характернi були не перекручування, а замiни звукiв, що може бути зв'язане як з порушенням фонематичного слуху, так i з недорозвиненням аферентноi частини моворуховоi функцiональноi системи, що виявляiться в явищах апраксii (тобто коли дитина не запам'ятовуi i не утримуi потрiбну артикуляторну позу).

У даноi пiдгрупи дiтей сама постановка звукiв часто не представляi особливих труднощiв, в окремих випадках звуки навiть викликаються по наслiдуванню, але автоматизацiя iх йде на превелику силу.

Аналiзуючи данi, отриманi при обстеженнi дiтей, ми виявили, що фонетичнi недолiки мови можуть бути однаковими при рiзних мовних порушеннях (пропуски, замiни, перекручування звукiв). Однак у залежностi вiд типу мовного порушення вони можуть варiювати.

Робота з дiтьми, у яких рiзнi види порушення звуковимовляння, вимагаi диференцiйованого пiдходу. Так, у роботi з моторними алаликами належна увага придiляiться розвитковi словника i фразовоi мови. РЖнодi формування словника йде з опорою на наявнiсть правильно вимовних дитиною звукiв. При диференцiйованiй артикуляцiйнiй гiмнастицi тренуються тi групи м'язiв, що виявились найбiльш слабкими. Якщо у дитини виявляiться слабiсть правоi половини губ, то усi вправи даються з бiльшим навантаженням на цю сторону; якщо ослабленi рухи кiнчика мови, то застосовуються такi вправи, як облизування мовою губ, зуб iз зовнiшньоi i внутрiшньоi сторони, постукування переднього краю язика об верхнi рiзцi (т, д), лакательнi руху язика i т.д.

При слабостi кореня язика рекомендуiться наступна вправа: логопед своiю рукою, обгорненою чистою марлею або бинтом, притримуi висунутий кiнчик язика дитини i пропонуi дитинi заховати його в порожнину рота. Якщо язик рухаiться вправо гiрше, нiж улiво, то рухiв вправо виробляiться в два-три разiв бiльше, нiж улiво, або рухи вправо виробляються з опором, наприклад гра ВлПiдсунь сiрникВ».

В артикуляцiйних вправах треба домагатися точностi темпу рухiв i по можливостi плавного переключення з одного руху на iнший.

Часто в дiтей зi стертою формою дизартрii, на вiдмiну вiд виражених дизартрикiв, органiзацiя рухiв не викликаi великих труднощiв. Наприклад, дитина не може пiдняти мову вгору, тодi потрiбно посадити його перед дзеркалом i показати, як цей рух вiн робить у процесi iжi, закрiпивши таким чином, можна ввести його в логопедичнi заняття.

При постановцi звуку потрiбно уважно стежити за тим, як дитина артикулюi звук, i не ставити його по слуху. Необхiдно використовувати в роботi дзеркало, тобто пiдключати спочатку зоровий аналiзатор. При виправленнi фонетичного дефекту в цих дiтей рекомендуiться починати роботу не з постановки вiдсутнiх звукiв, а з вправ в органiзацii рухiв артикуляторного апарата на бiльш простих звуках, що не вимагають чiткоi локалiзацii, у першу чергу на голосних. На цих вправах дiти повиннi навчитися вiдчувати пози артикуляцiйного апарата i навчитися як би володiти ними. Пiсля цих вправ ми переходимо до постановки вiдсутнiх звукiв, тобто вiд бiльш простих рухiв язика до бiльш складних, котрi розвивають окремi групи м'язiв. Як уже говорилося, ця група дiтей маi потребу у фiзiопроцедурах, лiкувальнiй фiзкультурi й у диференцiйованому медикаментозному лiкуваннi.

У тих випадках, коли зустрiчаються не грубi перекручування.у звуковимовi, а замiни звукiв, обумовленi недорозвиненням фонематичного слуху або явищами апраксii, сама постановка звукiв може не викликати особливих труднощiв. Основнi труднощi в роботi з такими дiтьми полягають в автоматизацii звукiв.

У логопедичнiй роботi з такими дiтьми необхiдно використовувати зоровий i мовно-слуховой аналiзатори, а також тактильне i кiнестетичне вiдчуття.

У лiтературi голос при уроджених незаростаннях пiднебiння був неодноразово описаний як глухий, здавлений, сиплий, хрипкий, слабкий, що виснажуiться, приглушений, непольотний. М. Зеiман навiть видiлив порушення голосу при уроджених незаростаннях пiднебiння як самостiйний розлад тАФ палатофiнiя.

Багаторiчнi спостереження показують, що по всiх якостях, за винятком вираженого носового вiдтiнку, голос дiтей з незаростанням пiднебiння приблизно до 7 рокiв не вiдрiзняiться вiд голосу дiтей з нормальною будовою верхньоi щелепи. Потiм голос дiтей з уродженим незаростанням пiднебiння починаi погiршуватися: зменшуiться його сила, з'являiться виснаженiсть, осиплiсть, припиняiться розширення дiапазону. При мiографii виявляiться несиметрична реакцiя мускулатури глотки, визуально спостерiгаються тоншання слизовоi оболонки i зниження глоткового рефлексу. Таким чином, iснують всi ознаки розладу руховоi функцii голосоутворюючого апарата, що остаточно формуiться i закрiплюiться до пiдлiткового вiку.

Можна видiлити три основнi причини виникнення патологii голосу при уроджених незаростаннях пiднебiння. По-перше, це порушення механiзму пiднебiнно-глоткового змикання. Вiдомо, що м'яке пiднебiння i гортань функцiонально тiсно зв'язанi. Завдяки багатiй аферентнiй iннервацii пiднебiнна фiранка i задня частина глотки i центральним вокальним рефлекторним збудником. Найменша змiна положення м'язiв м'якого пiднебiння впливаi на положення голосових складок. При уроджених незаростаннях пiднебiння ця реакцiя виявляiться змiненою: м'язи, що пiднiмають i розтягують пiднебiнну фiранку, замiсть того щоб бути синергистами, працюють як антагонiсти. Унаслiдок зниження функцiонального навантаження й у них, i в м'язах глотки розвиваiться дистрофiчний процес. Патологiчний механiзм змикання пiдсилюiться через уроджену асиметрiю лицьового черепа i поржнин гортанi.

По-друге, при уроджених незаростаннях пiднебiння i функцiональноi недостатностi тАУ пiднебiнно-глоткового змикання часто спостерiгаiться артикуляцiя ряду дзвiнких приголосних звукiв ларингеальним способом, при якому щiлини i змикання здiйснюються на рiвнi гортанi й озвучуються тертям повiтря об краi голосових складок. Такий процес, безумовно, не залишаiться байдужним для голосових складок i може провокувати iхню набряклiсть i вузловi утворення.

По-третi, на розвиток голосу впливають особливостi поведiнки пiдлiткiв i дорослих, якi страждають вiдкритою ринофонiiю, особливо якщо вона сполучиться зi змiнами в будовi лицьовоi частини черепа (уроджена ущелина губи, деформацiя носа, вираженi змiни прикусу). Соромлячись своii дефектноi мови, такi хворi часто звикають говорити дуже тихим голосом, максимально обмежують мовне спiлкування, тим самим знижуючи можливостi розвитку сили голосу i розширення його дiапазону.

Вiдомо, що при незаростаннях пiднебiння розвиваiться важкий мовний розлад тАФ ринолалiя, при якому страждають усi сторони мови: дихання, голос, спостерiгаються змiни в м'язах глотки i ротовоi порожнини, розвиваiться патологiчна артикуляцiя, порушуiться фонематичний слух, змiнюiться слухове сприйняття. Особливостi зовнiшнього дихання виражаються в прискореному i поверхневому диханнi, що приводить до зменшення максимальноi вентиляцii легень i резерву дихання, життiвоi iмностi легень, екскурсii грудноi клiтки. У хворих переважаi ключичний тип дихання. Фонацiйний видих рiзко укорочений, що зв'язано з витоком значного об`iму повiтряного потоку в носову порожнину. У бiльшостi хворих спостерiгаiться повна дискоординацiя фонацiйного дихання з голосоведенням.

В органах артикуляцii при уроджених ураженнях пiднебiння спостерiгаються наступнi змiни. Пiсля уранопластики звiд твердого пiднебiння часто сплощений, пiднебiнна фiранка укорочена, малорухома, вiдзначаються ii рубцевi змiни. Активнiсть м'язiв глотки знижений унаслiдок дистрофiчного процесу. У результатi цих змiн достатнього замикання пiднебiнно-глоткового затвора при мовi не вiдбуваiться.

Часто анатомiчний дефект пiднебiння сполучиться з ураженням губи i деформацiями зубiв i щелеп. Вiдхилення в будовi органiв порожнини рота обумовлюють розвиток дефектних артикуляцiй. У цьому планi найбiльш характерноi для ринолалii i патологiчна позицiя язика, гiпертрофований корiнь якого вiдтягнутий до глотки, а млявий кiнчик лежить всерединi порожнини рота, не приймаючи участi в звукоутвореннi.

Вiдкритий прикус, прогенiя, дiастеми, дефекти альвеолярного вiдростка заважають контактам губ, губ i зубiв, язика i зубiв i перешкоджають губно-губним, губно-зубним i язично-зубним артикуляцiям. Коротке пiд'язичне зв'язування зменшуi обсяг рухiв язика, а масивнi рубцi, що утворяться пiсля хейлопластики, i щiльне прикрiплення верхньоi губи до альвеолярного вiдростка обмежують руху губ. Внаслiдок укорочення пiднебiнноi фiранки значно утрудняiться вимова язично-пiднебiнних приголосних. Витiк повiтря в нiс приводить до зниження тиску повiтря в порожнинi рота, у результатi чого знижуються кiнестезii i рiзко утрудняiться утворення спрямованого повiтряного струменя, необхiдноi для проголошення всiх приголосних. Часто спрямований повiтряний струмiнь вiдсутнiй i його замiняi глотковий видих.

Ослаблення спрямованого повiтряного струменя, патологiчна позицiя язика, змiни в будовi артикуляцiйного апарата приводять до розвитку компенсаторного перекрученого звукоутворення, при якому артикуляцii щiлин i смичок вiдбуваються на рiвнi глотки (фарингеальнi артикуляцii) або навiть гортанi (ларингеальнi артикуляцii). Зрозумiло, можливi й iншi патологiчнi замiни, але для ринолалii найбiльш характернi гортанно-глотковi.

Виправлення мови в пiдлiткiв i дорослих з уродженими незаростаннями пiднебiння являi собою складний комплексний процес перебудови умовно-рефлекторних зв'язкiв у центральнiй нервовiй системi, оскiльки в них уже сформована мiцна патологiчна навичка, закрiплена багаторiчним неправильним мовним стажем.

У дорослого, що свiдомо вiдноситься до занять, легко домогтися правильного виконання окремих елементiв рухiв, але дуже важко скоординувати навички правильного фiзiологiчного i фонацiйного дихання, артикуляцii i голосоведення в iдиний стереотип спонтанноi мови.

Психiка дорослих хворих, яким протягом багатьох лiт проводять неефективне лiкування i роблять невдалi операцii, часто виявляiться травмованою, у них вiдзначаються визначенi особистiснi змiни. Виправлення мови в таких хворих повинне спиратися на постiйну рацiональну психотерапiю, при проведеннi якоi необхiдно враховувати характернi риси особистостi пацiiнта i його патофiзиологiчних особливостей, будову артикуляцiйного апарата i стан слуху. Психотерапiя сприяi тому, що хворi включаються в активну дiяльнiсть, що вимагаi мобiлiзацii iхньоi духовноi i фiзичноi можливостей. Вона пiдкрiплюi прагнення хворих до самовдосконалення i виховуi соцiальну домiнанту, що допомагаi вiдсунути на другий план iндивiдуальнi реакцii.

Усвiдомлення дефекту, як правило, приходить у дитячому саду. Надходження дитини з ринолалией у масовий дитячий сад для батькiв сполучено з поруч труднощiв, тому що працiвники дошкiльних установ не хочуть приймати дiтей iз зовнiшнiми дефектами i невиразною мовою, причому ущелина губи викликаi бiльш виражену негативну реакцiю, чим порушення мови. Тим часом цi дiти, що володiють нормальним лнтеллектом, повиннi виховуватися саме в масових дитячих установах, паралельно, займаючись виправленням, мови з логопедом.

У молодших групах дитячого саду хлопчики i дiвчатка з ринолалiiю почувають себе спокiйно i впевнено. До них швидко звикають i дiти, i вихователi, розумiють iхню мову. Дiти адаптуються в колективi, активно беруть участь у його життi. Однак протягом усього перебування в дитячому саду дитина з ринолалiiю вiдсторонений вiд виступiв на святах i вiдповiдей на групових заняттях. Це викликано установкою педагогiв дошкiльного виховання на те, що дiти повиннi чути тiльки правильну мову, а тому виступати i вiдповiдати на заняттях можуть тiльки володiють правильним звуковимовою. Але при цьому дiтей з бездоганною дикцiiю в молодших i середнiх групах дитячого саду одиницi. З iнших дитина з дефектом тАФ гiрша, тому саме iй найчастiше забороняють виступати. Так дитина позбавляiться природноi форми самовираження, зв'язаноi iз самоствердженням, i в такий спосiб формуються передумови для усвiдомлення своii неповноцiнностi.

Тим часом унаслiдок нерозвиненостi фонематичного слуху дитина з ринолалiiю вважаi себе нормальною. Вона виявляi активнiсть на заняттях, але постiйно одержуi вiдмови, пiдкрiпленi посиланням на його погану вимову, при цьому найчастiше вихователiв не стримуiться у присутностi iнших дiтей. Погана мова стаi причиною глузувань: 55% дiтей з ринолалiiю вiдзначили, що iх дражнили однолiтки в дитячому саду за нерозбiрливу вимову, усi дiти, якi вiдвiдували дитячий сад були вiдстороненi вiд виступiв на святах.

Багаторазова щоденна вказiвка на дефект приводить до усвiдомлення дiтьми, своii неповноцiнностi. У них з'являiться страх перед школою, що зв'язаний не з зовнiшнiм проявом дефекту, а саме з його усвiдомленням. Незалежно вiд умов виховання (у дитячiй установi або будинку) i вiдношення навколишнiх (спiвчутливих, байдужих або презирливого) приблизно 50% дiтей бояться йти в школу саме через порушення мови.

У школi однокласники i педагоги звертають увагу на невиразну носову вимову дiтей з ринолалiiю. Фiксацiя уваги на iхнiй мовi приводить до природноi психологiчноi реакцii.

1.2.1 Особливостi корекцiйних занять з дiтьми дошкiльного вiку, що мають фонетико-фонематичнi вади мови

РЖгри в руховiй терапii можна використовувати самостiйно або в поiднаннi з рiзними ритмiчними, логоритмiчними, музично-ритмiчними комплексами. РЖгри вносять розмаiтiсть i емоцiйнiсть у лiкувальнi процедури (при дизартрiях, ринолалiях, афазiях). РЖгровий метод у виглядi лiкувальноi процедури знаходить усе бiльше застосування в дитячiй практицi. Вiдповiдно психофiзичному розвитковi дiти легко пiддаються впливовi за допомогою iгор. У дитини увага хитка, вона важко затримуiться на одному предметi тривалий час. Його особливо утрудняi роздвоiнiсть уваги. Часто дитина забуваi правильно дихати або зупиняi подих на якийсь час при виконаннi рухових завдань. Пiдтримка правильного диханн

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi