Твори украiнського народного мистецтва як чинник формування нацiонально-культурноi свiдомостi молодших школярiв

Дипломна робота

Змiст

Вступ

Роздiл 1. Народне мистецтво як засiб формування нацiонально-культурноi свiдомостi школярiв

1.1 Сутнiсть народного декоративного мистецтва

1.2 Характернi ознаки народного декоративного мистецтва

1.3 Можливостi народного мистецтва у нацiональному вихованнi учнiв

Роздiл 2. Формування нацiонально-культурноi свiдомостi молодших школярiв засобами народного мистецтва

2.1 Методика експериментального дослiдження

2.2 Органiзацiя i змiст експериментального дослiдження

2.3 Результативнiсть експериментального дослiдження

Висновки

Список використаноi лiтератури

Додатки

Вступ

Актуальнiсть дослiдження. Всебiчний розвиток людини як особистостi та формування ii нацiональноi самосвiдомостi становить головну мету концепцii гуманiзацii та гуманiтаризацii системи освiти, проголошеноi державною нацiональною програмою освiти тАЬУкраiна ХХРЖ столiттятАЭ. Про виховання особистостi в дусi любовi до Батькiвщини й усвiдомлення свого громадянського обовтАЩязку на основi нацiональних духовних цiнностей в поiднаннi iз загальнолюдськими йдеться i в законах Украiни тАЬПро освiтутАЭ та тАЬПро загальну середню освiтутАЭ. Проект тАЬКонцепцii 12-рiчноi середньоi загальноосвiтньоi школитАЭ також видiляi формування особистiсних якостей громадянина-патрiота Украiни серед прiоритетiв змiсту освiти.

За останнi десятилiття пiд гучними гаслами демократизацii та гуманiзацii суспiльства, вiдродження нацiональноi iсторii та культури фактично сталася iх полiтизацiя. На вiстрi iдеологiчноi боротьби опинилася школа. Викладання ведеться за пiдручниками, написаними прозахiдними та проросiйськими авторами. Про низький стан патрiотичних почуттiв учнiв початкових та середнiх класiв свiдчать результати соцiологiчних i педагогiчних дослiджень [30, 12].

Любов до Батькiвщини i однiiю з визначальних рис кожного справжнього громадянина. Будучи якiстю синтетичною, патрiотизм включаi в себе емоцiйно-моральне i дiiве ставлення до себе та iнших людей, до рiдноi природи, до своii нацii, до матерiальних та духовних надбань суспiльства.

Система нацiонального виховання школярiв на сьогоднiшнiй день регулюiться такими законодавчими документами, як Указ Президента Украiни з приводу покращення патрiотичного виховання громадян, Нацiональна програма патрiотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовностi та змiцнення моральних засад суспiльства, затверджена постановою Кабiнету Мiнiстрiв Украiни. Проте основнi положення цих документiв на практицi не виконуються.

У сучаснiй педагогiчнiй науцi патрiотичне виховання визначаiться як iсторично зумовлена сукупнiсть iдеалiв, поглядiв, переконань, традицiй, звичаiв та iнших форм соцiальноi поведiнки, спрямованих на органiзацiю життiдiяльностi пiдростаючих поколiнь, у процесi якоi засвоюiться духовна i матерiальна культура нацii, формуiться нацiональна свiдомiсть i досягаiться духовна iднiсть поколiнь [47, 6].

Нацiональне виховання ТСрунтуiться на засадах родинного виховання, на iдеях i засобах народноi педагогiки, науковоi педагогiчноi думки, що уособлюють вищi зразки виховноi мудростi украiнського народу тАФ любов до рiдноi землi, до свого народу, його традицiй, звичаiв, готовнiсть до мирноi та ратноi працi в iм'я Украiни, почуття гордостi за Батькiвщину, вiрнiсть Украiнi, власну вiдповiдальнiсть за ii долю.

Важливе мiсце у системi засобiв формування нацiональноi свiдомостi учнiв посiдаi народне мистецтво, яке унiкальним чином iнтегруi у собi побутовi, мистецькi, педагогiчнi традицii (Н. Вишнякова, РД. Горунович, С. Дiденко, О. Ковальов, С. Коновець та iн.) [29]. Своiрiдним рiзновидом украiнського народного мистецтва i художнiй розпис, що якнайкраще пiдтверджуi нерозривнiсть становлення окремоi людини i людства.

Аналiз педагогiчних дослiджень свiдчить, що декоративному розпису вiдведено важливе мiсце у вихованнi нацiональноi свiдомостi у сучасних початкових школах (Л. Артемова, О. Батухтiна, А. Грабовська, Е. Горунович, А. Грибовська, Г. Вишнева, Л. Калуська, Л. Сiрченко та iн.) [25]. Однак поза спецiальною увагою залишилися теоретичнi i методичнi аспекти використання декоративного розпису саме в цьому аспектi, хоча сучаснiй науцi вiдомо, що твори народного мистецтва впливають на розвиток пiзнавальноi, емоцiйноi сфер особистостi, ii творчих здiбностей, сприяють нацiональному вихованню.

Соцiальна та педагогiчна значущiсть проблеми формування нацiонально-культурноi свiдомостi пiдростаючого поколiння, ii недостатня теоретична та методична розробленiсть зумовили вибiр теми дипломноi роботи: "Твори украiнського народного мистецтва як чинник формування нацiонально-культурноi свiдомостi молодших школярiв".

Об'iкт дослiдження тАУ твори народного мистецтва.

Предмет дослiдження тАУ педагогiчнi умови формування нацiонально-культурноi свiдомостi молодших школярiв засобами народного декоративного мистецтва.

Мета дослiдження тАУ розробити, теоретично обТСрунтувати й експериментально перевiрити методику використання народного декоративного мистецтва як засобу формування нацiонально-культурноi свiдомостi молодших школярiв.

В основу дослiдження було покладено гiпотезу про те, що ефективнiсть формування нацiонально-культурноi свiдомостi молодших школярiв пiдвищиться завдяки органiзацii оптимальних педагогiчних умов опанування ними iсторii, теорii та практики зображення творiв народного декоративного мистецтва.

Об'iкт, предмет, мета i гiпотеза дослiдження зумовили необхiднiсть розв'язання таких завдань:

- вивчити сутнiсть, iсторiю, композицiйнi правила та прийоми творiв народного декоративного мистецтва;

- розкрити педагогiчнi можливостi творiв народного декоративного мистецтва як засобу формування нацiонально-культурноi свiдомостi молодших школярiв ;

- визначити критерii, показники i рiвнi сформованостi нацiонально-культурноi свiдомостi молодших школярiв засобами народного декоративного мистецтва;

- виявити педагогiчнi умови оптимiзацii формування дослiджуваного феномена;

- науково обТСрунтувати та експериментально перевiрити методику формування нацiонально-культурноi свiдомостi молодших школярiв засобами народного декоративного мистецтва.

У дослiдженнi використовувалися методи, якi вiдповiдали природi явища, що вивчалося, i були адекватнi поставленим завданням: аналiз, порiвняння та узагальнення даних з проблеми дослiдження на основi вивчення мистецтвознавчоi, психолого-педагогiчноi та методичноi лiтератури; спостереження за навчально-виховним процесом; вивчення та узагальнення педагогiчного досвiду; анкетування учнiв i вчителiв; опитування учасникiв експерименту; перегляд та аналiз продуктiв народноi та дитячоi творчостi; констатуючий та формуючий педагогiчнi експерименти; кiлькiсний i якiсний аналiз експериментальних даних.

Вiрогiднiсть результатiв та висновкiв дослiдження забезпечуiться теоретичним обТСрунтуванням вихiдних положень; використанням комплексу взаiмодоповнюючих методiв, що вiдповiдають сутi визначеноi проблеми, метi та завданням дослiдження; проведенням дослiдно-експериментальноi роботи у природних умовах навчально-виховного процесу початкових класiв загальноосвiтнього навчального закладу.

Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатiв полягаi у тому, що:

В· уточнено поняття "народне декоративне мистецтво", розкрито його змiст, композицiйнi правила i прийоми зображення;

В· вперше обТСрунтовано положення про можливiсть формування нацiонально-культурноi свiдомостi молодших школярiв засобами народного декоративного мистецтва;

В· визначено педагогiчнi умови, якi забезпечують ефективнiсть формування дослiджуваноi якостi;

В· розроблено методику формування нацiонально-культурноi свiдомостi учнiв початкових класiв у процесi включення iх у рiзнi види творчоi дiяльностi по опануванню народним декоративним мистецтвом.

Практичне значення одержаних результатiв полягаi у розробцi та впровадженнi у навчально-виховний процес початковоi школи методичних рекомендацiй з формування нацiонально-культурноi свiдомостi учнiв молодшого шкiльного вiку засобами народного декоративного мистецтва. Матерiали дослiдження можуть бути використанi при розробцi програм, посiбникiв з теорii та методики навчання образотворчого мистецтва.

Структура та обсяг дослiдження. Дипломна робота складаiться iз вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел та додаткiв.

Роздiл 1. Народне мистецтво як засiб формування нацiонально-культурноi свiдомостi школярiв

1.1 Сутнiсть народного декоративного мистецтва

Народне декоративно-прикладне мистецтво тАФ одна iз форм суспiльноi свiдомостi i суспiльноi дiяльностi. Воно тАЮзародилось у первiсному суспiльствi, коли людина жила в умовах родового ладу, а засоби для iснування добувала примiтивними знаряддямитАЭ [38, 17]. Тодi вся дiяльнiсть могла бути тiльки колективною. Вiдсутнiсть складних трудових операцiй призводила до того, що всi члени колективу мали однi й тi ж обов'язки, опановували однi й тi ж трудовi навички.

Розподiл працi проходив таким чином: праця чоловiкiв (мисливство) i праця жiнок (приготування iжi, виготовлення одягу, ведення домашнього господарства). Спiльна праця зумовлена спiльною власнiстю на знаряддя працi, землю, продукти колективного виробництва. Майновоi нерiвностi ще не було. Народне мистецтво створювалось у сферi колективного матерiального домашнього виробництва. У ньому вiдбивалися риси первiсноi свiдомостi людини, мiфологiчний характер спiлкування з природою. Знаряддя працi, зброя, одяг, житло повиннi були передусiм бути зручними, магiчними, щоб нiщо, нiякi ворожi сили не перешкоджали людинi жити i працювати.

Народне декоративне мистецтво Украiни розвивалось у двох основних формах тАФ домашнi художнi ремесло й органiзованi художнi промисли, пов'язанi з ринком [63, 19]. Цi форми йшли паралельно, тiсно переплiтаючись мiж собою i взаiмозбагачуючись, кожна iсторична епоха вносила своi змiни. Природнi багатства Украiни, вигiдне географiчне i торговельне положення сприяли розвитковi домашнiх ремесел та органiзованих художнiх промислiв. Як уже зазначалося, перехiд вiд мануфактур до капiталiстичних фабрик, промислового виробництва у XIX ст. негативно позначився на дальшому розвитковi художнiх промислiв, основа яких тАУ традицiйна художня рукотворнiсть.

Типологiя декоративно-прикладного мистецтва ТСрунтуiться на рiзних принципах класифiкацii: за матерiалом тАФ камiнь, дерево, метал, скло та iн.; за техноВнлогiчними особливостями тАФ ткацтво, вишивка, плетiння, в'язання, розпис тощо; рiдше за функцiональними ознаками тАФ меблi, посуд, прикраси, одяг, iграшки. У декоративно-прикладному мистецтвi застосовуiться близько 20 матерiалiв та ще бiльше рiзновидiв. Крiм цього, iснуi понад 100 головних технiк i технологiй художньоi обробки [69]. Усе це даi вагомi пiдстави стверджувати, що художнi ремесла i промисли i найбiльшою i найбагатшою галуззю художньоi творчостi. Для ii повноцiнного морфологiчного аналiзу нiяк не обiйтися без диференцiацii на види, роди i жанри.

Декоративне мистецтво (естетичне освоiння життiвого середовища) складаiться iз монументально-декоративного, театрально-декорацiйного, оформлювального, декоративно-прикладного i художнього конструювання [39]. Як бачимо, сусiдами декоративних видiв i також види архiтектури i види образотворчого мистецтва. Вони певною мiрою визначають межi декоративно-прикладного мистецтва. З одного боку, в його прикладнiй галузi виступають об'iмно-площиннi принципи побудови форми, аналогiчно художньому конструюванню й архiтектурi, а з другого тАФ у декоративнiй областi мають мiсце зображальнi принципи. У тематичних, фiгуративних творах вони близькi до образотворчих видiв.

До прикладноi галузi декоративно-прикладного мистецтва вiдносимо ужитковi твори об'iмно-просторовоi форми, виготовленi переважно з твердих i тривких матерiаВнлiв, в яких доцiльнiсть i виразнiсть конструкцii поiднанi з декором: дерево, камiнь, кiстка i рiг. РЗх обробляють технiкою рiзьблення, точiння та iн. [57].

Декоративна галузь ужитково-прикладного мистецтва маi значну перевагу художнiх засад оздоблення над утилiтарними i складаiться iз видiв-технiк. Для зручностi останнi групуiмо за домiнуючими виражальними ознаками [64, 88].

1) Полiхромна група: ткацтво, килимарство, вишивка, батiк, вибiйка, бiсер, писанкарство, емалi, розпис (дерево, керамiка, скло та iн.).

2) Монохромна група: iнкрустацiя, випалювання, чернь, гравiювання.

3) Пластична: рiзьблення, тиснення, карбування, пластика малих форм.

4) Ажурно-силуетна група: кування i слюсарство, просiчений метал, скань, мереживо, витинанки, ажурно-силуетна пластика.

Мiж групами немаi чiткоi межi. Тому твiр-iнкрустацiя, твiр-вибiйка можуть мати не лише монохромнi, а й полiхромнi особливостi, твiр-рiзьблення тАФ монохромнi, пластичнi й ажурнi, вишивка трапляiться монохромна (бiла по бiлому чи навпаки) й ажурна (мережка, вирiзування, виколювання), а витинанки тАФ барвистi i не ажурнi. У загальнiй масi таких творiв з вiдхиленням небагато i вони не спростовують групування видiв.

Мiж прикладною i декоративною галузями i промiжна тАФ декоративно-прикладна, що поiднуi в собi ужитковi i функцiональнi якостi об'iмно-просторовоi конструкцii та художню експресiю вiдповiдного декору [14]. Вона пiдпорядковуiться аналогiчним морфологiчним концепцiям.

Таким чином, декоративно-прикладне мистецтво з його багатством матерiалiв, декоруючих технiк, помножених на функцiональнi типи побутових предметiв утворюi надзвичайно розгалужену морфологiчну систему, для аналiзу якоi необхiдно насамперед скористатися низкою розроблених естетичних категорiй: вид, рiд, жанр, твiр.

Види декоративно-прикладного мистецтва тАФ головна структурна одиниця типоВнлогii. Це тАФ художнi деревообробництво, художня обробка каменю, художня обробка кiстки й рогу, художня керамiка, художнi скло, художнiй метал, художня обробка шкiри, художнi плетiння, в'язання, художнi ткацтво, килимарство, вишивка, розпис, батiк, писанкарство, фото-фiльмодрук, вибiйка, випалювання, гравiювання, рiзьблення, карбування, художнi ковальство, скань, просiчний метал, витинанки, мереживо, виготовлення виробiв з бiсеру, емалi, а також меблiв, посуду, хатнiх прикрас, iграшок, одягу, ювелiрних виробiв. Усi вони вiдносяться до декоративно-прикладного мистецтва, як частина до цiлого, мають вiдповiднi спiльнi риси i своiрiднi ознаки [2, 84-85]. Кожен з видiв унiкальний за специфiкою матерiалiв i технологiчним процесом обробки, за художньо-композицiйними закономiрностями структури образiв.

Однi види широко функцiонують у сферi побуту i загалом у вiзуальнiй культурi, наприклад, художнiй метал, дерево, керамiка, ткацтво. РЖншi, такi, як мереживо, батiк, вироби з бiсеру, писанки, навпаки, мають порiвняно вузьке функцiональне середовище. Звiдси морфологiчна структура у першому випадку поширена, а в другому тАФ звужена (або цiлком вiдсутня). Поширення вiдбуваiться методом уведення додаткових, промiжних диференцiйних одиниць тАФ пiдвид, пiдгрупа тощо. Так, пiдвиди в керамiцi ТСрунтуються на якiсних характеристиках матерiалiв (майолiка, фаянс, фарфор, кам'яна маса, шамот) та технологiях виготовлення; пiдвиди в обробцi дерева тАФ це технiки його обробки (рiзьбярство, столярство, токарство, бондарство). РЖнколи вони становлять значнi самостiйнi галузi художньоi творчостi iз своiрiдними засобами виразностi [14].

Художнiй твiр (вирiб) тАФ особливий соцiально-культурний предмет, який вiдбиваi художньо-духовну концепцiю та маi утилiтарну цiннiсть [22, 48]. Якщо художня концепцiя вiдсутня або деформована, твiр не належить до мистецтва.

Найпоширенiшим видом народного декоративного мистецтва i художнiй розпис тАУ це окремий вид декоративно-ужиткового мистецтва, технологiчна та орнаментацiйна система оздоблення будiвель i iх частин, ужиткових речей i предметiв розмалюванням. Художнiй розпис як галузь наукових знань видiляiться з початку ХХ ст. Виявлення художньоi специфiки розпису порiвняно з iншими видами народного та професiйного мистецтва, а також iсторичних звтАЩязкiв iз мистецтвом минулих часiв започатковуiться вченими-мистецтвознавцями К. Щероцьким, К. Кржемiн-ським, Л. Левитською, М. Щепотьiвою, А. Зарембським, РД. Берченком та iн.

РЖз початку 30-х i до середини 50-х рр. ХХ ст. спостерiгаiться перерва в дослiдженнi народного розпису, спричинена тим, що радянською наукою цей вид мистецтва визнано небезпечним нацiоналiстичним виявом з огляду на глибинну автентичну символiку його форм. РЖз сер. 50-х i до сер. 80-х рр. ХХ ст. тАЮстановлення науки про художнiй розпис як особливу систему знань вiдбуваiться в межах ТСрунтовних розробок науковцiв з iнших галузей декоративно-ужиткового мистецтватАЭ [37, 115].

Лише наприкiнцi ХХ ст. засвiдчено зростання науковоi зацiкавленостi мистецтвом художнього розпису. Це виявляiться передусiм у дисертацiйних розробках, що зумовлено намiром вiдкоригувати науковi принципи й методи, застосовуванi для аналiзу матерiалiв розпису.

За матерiалом, або обтАЩiктом декорування, розпис диференцiюють на розпис керамiки (пiдвиди тАУ розпис кахлiв, грубоi й тонкоi керамiки), розпис скла, дерева (пiдвид тАУ розпис скринь), тканини, металу, настiнний розпис (пiдвиди тАУ монументальний фресково-мозаiчний та монументальний iконописний, хатнiй розписи), художнiй декоративний розпис (напр., петрикiвський, яворiвський та iн. види розмальовування малих ужиткових форм) i писанкарство [42, 62].

Найдавнiшою розписувальною технiкою, за даними археологiв i мистецтвознавцiв, i стiнопис. З-помiж iнших культивуються у дохристиянськi часи, починаючи з доби неолiту, також розпис керамiки й настiнний фресково-мозаiчний розпис. У перiод християнiзацii Киiвськоi Русi освоюють також технiки розпису металевих виробiв, вiднаходять новий вид розпису, зокрема кахлiв у технiцi емалевого малюнка.

РЖз ХV ст. пiсля перерви в розвитку художнього розпису, спричиненоi бiльш нiж столiтньою татарською навалою, спершу в захiдноукраiнських мiстах, а з ХVРЖ ст. тАУ i в Центральнiй Украiнi та ПоднiпровтАЩi зтАЩявляiться розпис меблiв. На другу половину ХVРЖ тАУ початок ХVРЖРЖ ст. припадаi й найбiльший технологiчний прогрес у галузi керамiчного розпису. У ХVРЖРЖРЖ ст. потужний захiдноiвропейський мистецький вплив зумовив появу розпису на склi. Водночас у результатi еклектичного захоплення й бароковою мистецькою течiiю, i рококо, i класицизмом тАУ свiтськими за своiм призначенням тАУ занепадаi народне сiльське мистецтво, особливо в галузях розпису керамiки i виробiв з дерева [48].

Дослiдники украiнського мистецтва ХРЖХ ст. вiдзначають найбiльшу продуктивнiсть писанкарства i вiдчутний його вплив на мистецтво стiнопису. У цей час посилюiться роль художньо-промислових майстерень, заснованих у певних осередках народноi творчостi, наприклад, Миргородi, Глинську, Коломиi, Опiшнi, Хустi, Яворовi тАУ центрах розпису кухонного i столового посуду, деревтАЩяних ужиткових виробiв. У ХХ ст. вiдбуваiться становлення мистецтва розпису тканини, порцеляни, пiдлакового декоративного розпису, особливо на Днiпропетровщинi; спостерiгаiться розквiт настiнного розмальовування хат, водночас зникають як пiдвиди МХР малюнок на склi й печах, народне iкономалювання [68].

На сучасному етапi розвитку бiльшiсть дослiдникiв вiдзначають нагальнiсть вироблення поняттiвоi бази художнього розпису та стандартизацii його термiнологiчного апарату з метою адекватного сприйняття в постмодернiй реальностi таких форм художнього розпису, як сучаснi петрикiвськi мальовки на паперi, опiшнянськi, косiвськi, хустiвськi гончарнi вироби та iн.

Розписування стiн хат, а часом i господарських будiвель, було дуже популярне на украiнських землях в давнину, а мiсцями збереглося й донинi. Стiни в украiнськiй хатi майже завжди бiлилися, як i пiч, тому в хатi було багато вiльних площ для прикрашування вiшаними образами або ж мальованими рiзнобарвними орнаментами. Господинi чи iншi члени родини тАУ жiнки розмальовували стiни орнаментами рiзних кольорiв [5]. Найчастiше це були фантастичнi дерева з птахами, пiвниками, щигликами. Зовнi розмальовували обрамування вiкон та вiконницi (задля кольорового узгодження житла iз зеленню дерев та квiтiв довкола хати).

Традицiя розписування формувалася протягом тисячолiть i була тiсно пов'язана з магiчними вiруваннями та дiями. Символiка цих орнаментiв сьогоднi вже призабута, особливо ж iхнi апотропеiчне значення (охороннi засоби). Самi ж мотиви "дерева життя" ("райського дерева", дерева-"гильця") не мають в собi нiчого натуралiстичного чи реалiстичного, але як в цiлому, так i в деталях i чистим витвором фантазii з певними абстрактними оздобами, вигаданими птахами тощо.

Таким чином, це "дерево життя" i не природним, але надприродним, святим, таким, що маi магiчну силу приносити щастя, вiдвертати нечисть, всяку зловорожу силу [21]. Це тАУ своiрiдний образ вигаданого дерева, що стоiть десь у Бога в раю, якого нiхто не бачив, але яке повинно бути надзвичайно гарним i чудодiйним. Тому й кожне зображення цього дерева повинне бути найбiльш фантастичним, а через те й найбiльш магiчно дiiвим. Таку ж активну апотропеiчну силу мали й iншi мальованi символи: хрести (простi i свастико подiбнi), зiрки, розетки, очi тощо.

У пiзнiшi часи почали з'являтись бiльш натуралiстичнi мотиви в розписах (листки дуба, клена, хмелю, барвiнку, винограду, вiнки й букети, сови i павичi). Орнаменти стiнопису в окремих мiсцевостях наближаються до орнаментiв вишивок (особливо в розписах над вiкнами), килимiв (особливо в розписах над полом), пiчних кахлiв (на печах), але, як правило, пишнiшi. Розписують хати пiрцем, пензлями, рогозою, вiхтями. Квiти й листки найчастiше малюють пальцем [30].

Деякi регiони Украiни, як от Киiвщина, Уманщина, Катеринославщина, Херсонщина й Одещина, стали визнаними центрами народного розпису [46]. А вже з початку ХРЖХ столiття на основi настiнного розпису почав витворюватись розпис декоративний, який виконуiться на рiзних предметах повсякденного вжитку: вазах, тарiлках, глечиках, карафках, навiть елементах збруi та озброiння (давня традицiя мистецтва Запорозькоi Сiчi). Нинi цей декоративний розпис, що практикуiться народними майстрами-професiоналами, отримав назву "петрикiвського" (вiд назви села Петрiвка).

Декоративний розпис тАУ це тАЮодин з видiв декоративно прикладного мистецтва, що передбачаi сюжетнi зображення й орнаменти, якi створюються засобами живопису на стiнах та iнших частинах архiтектурних споруд, а також на ужиткових предметахтАЭ [48, 103]. Останнiм часом декоративний розпис виконують також на паперi, полотнi, картонi й експонують на художнiх виставках як твори станкового мистецтва. Протягом багатьох столiть у рiзних регiонах Украiни формувалися мiсцевi школи декоративного розпису зi своiм характером виконання орнаментальних мотивiв, здебiльшого рослинних: квiтiв, дерев, стебел, плодiв.

Яскравою сторiнкою увiйшов декоративний розпис в iсторiю культури украiнського народу. Початок свого розвитку цей вид народного мистецтва бере з настiнного малювання, поширеного з давнiх часiв у селах Украiни, особливо на Днiпропетровщинi, Подiллi, Буковинi. Протягом тривалого часу в кожнiй мiсцевостi вироблялись своi прийоми i технiчнi засоби зовнiшнього оздоблення сiльських будiвель, хатнього iнтер'iру, речей побуту. Залежно вiд цього у кожнiй мiсцевостi поступово створився свiй усталений характер орнаментальних мотивiв, образи яких навiяно щедрою украiнською природою i, мабуть, ще щедрiшою фантазiiю народних майстрiв [57].

У наш час, iз змiною побуту трудящих села, зазнало змiн i мистецтво розпису. Велике орнаментальне багатство з народноi архiтектури, з сiльського побуту перейшло в полiграфiю, фарфоро-фаянсову i текстильну промисловiсть, широко застосовуiться в монументальному оформленнi сучасних громадських споруд, а також стаi самостiйним видом народного мистецтва у формi малюнкiв на паперi, картонi тощо.

Про еволюцiю народного розпису розповiдають твори майстрiв Днiпропетровщини, Киiвщини, Черкащини, Чернiгiвщини, Хмельниччини, Херсонщини, якi не тiльки успадкували кращi мистецькi традицii, а й збагатили цей вид мистецтва новою тематикою, сучасними орнаментальними мотивами, яскравою полiхромною палiтрою фарб [48].

Петрикiвка на Днiпропетровщинi, i найбiльшим центром украiнського декоративного живопису, тут склалася своя школа. Малюнки петрикiвських майстрiв тАУ це тАЮiмпровiзацii, виконанi легко та вiртуознотАЭ [45, 43]. Художники використовують саморобнi пензлi, анiлiновi, акварельнi, темпернi або гуашевi фарби, розведенi на яiчному жовтку. Петрикiвський розпис широко вiдомий не тiльки в нашiй краiнi, але далеко за ii межами.

Серед вiдомих майстрiв декоративного розпису з Петрикiвки походять:

Бiлокiнь Надiя Аврамiвна (1893 - 1981) тАФ украiнська майстриня народно-декоративного розпису.

Панко Федiр Савович (* 1924) тАФ провiдний майстер петрикiвського розпису, член Нацiональноi спiлки художникiв Украiни.

Пата Тетяна Якимiвна (1884 - 1976) тАФ член Нацiональноi спiлки художникiв Украiни, родоначальниця петрикiвського розпису.

Пiкуш Андрiй Андрiйович (1950) тАФ голова правлiння та художнiй керiвник Центру народного мистецтва ВлПетрикiвкаВ».

Соколенко Василь РЖванович (?-1922) тАФ член Нацiональноi спiлки художникiв Украiни, заслужений майстер народноi творчостi Украiни.

Тимченко Марфа Ксенофонтiвна (* 1922) тАФ майстер декоративного розпису, учениця Т. Пати [57].

Яскравою сторiнкою ввiйшов декоративний розпис в iсторiю культури украiнського народу. Далеко за межами Украiни вiдомi iмена народних майстрiв села Петрикiвки. тАЮАжурний, графiчно чiткий орнамент, що у минулому розвивався як настiнний розпис i декор побутових предметiв, сьогоднi широко використовуiться в художнiй промисловостi, книжковiй графiцi, оформленнi i. т.п. Чарiвна петрикiвська квiтка розцвiла на чудовому порцеляновому блюдi, загадковим вiзерунком лiг на шовкову тканину, коштовним самоцвiтом заблискав на лакованiй поверхнi сувенiрноi скринькитАЭ [51, 7].

Отже, декоративний розпис в Украiнi тАУ один з найбiльш поширених видiв декоративно-прикладного мистецтва. Його твори - це свiт краси i фантазii, поетичного осмислення навколишньоi природи, адже в розписах народ висвiтлював своi мрii настроi, своi свiтосприйняття. Це вид народного мистецтва, в якому яскраво i глибоко вiдобразились естетичнi уявлення i художня культура народу. Використання i розвиток кращих народних традицiй маi велике значення у життi дитини.

Твори декоративного мистецтва перебувають пiд впливом духовноi наповненостi часу. Чим бiльший вiк твору, тим його духовна наповненiсть сильнiше збуджуi нашi естетичнi почуття. Можна навести чимало прикладiв, коли предмет-твiр, знайдений археологами, мало чим вiдрiзняiться вiд теперiшнього виробу.

1.2 Характернi ознаки народного декоративного мистецтва

Народне декоративне мистецтво тАУ складне, багатогранне художнi явище. Воно розвиваiться у таких галузях, як народне традицiйне (зокрема, народнi художнi промисли), професiйне мистецтво i самодiяльна творчiсть. Цi галузi змiстовнi i не тотожнi. Мiж ними iснують тiснi взаiмозв'язки i суттiвi розбiжностi. Народне декоративно-прикладне мистецтво живе на основi спадковостi традицiй i розвиваiться в iсторичнiй послiдовностi як колективна художня дiяльнiсть. Воно маi глибиннi зв'язки з iсторичним минулим, нiколи не розриваi ланцюжка локальних i загальних законiв, якi передаються iз поколiння в поколiння, збагачуються новими елементами.

У рiзнi iсторичнi епохи, залежно вiд змiни соцiальних формацiй, зазнавало змiн i народне декоративне мистецтво. Однак завжди його визначальними рисами залишалися колективний характер творчостi, спадковiсть багатовiкових традицiй [21, 167]. Постiйно дiяв метод навчання: вчитись працювати, як усi майстри, але при цьому зробити вироби краще вiд iнших. Ручний характер працi давав змогу iмпровiзувати, творити неповторне, мати Влсвою рукуВ», Влвласний почеркВ». Але що б нового не творила кожна людина, вона завжди залишалась у межах художнiх традицiй того осередку, де працювала.

На кожнiй виставцi образно та манерою виконання видiляються художнi твори, авторами яких i народнi майстри чи професiонали-художники або ж самодiяльнi умiльцi. Цi твори рiзнi за своiю суттю, рiзнi за рiвнем професiйноi пiдготовки iх автори, неоднаковi критерii iх оцiнок тощо [5]. А в загальному, мiж цими напрямами iснують тiснi взаiмозв'язки i проходять цiкавi процеси взаiмозбагачення. На творчiсть народних майстрiв впливають своiми новаторськими пошуками художники-професiонали, а в свою чергу самодiяльнi умiльцi часто здобувають професiйну освiту. В той же час вершин мистецького злету досягають художники-професiонали, якi працюють на основi народних художнiх традицiй.

Народнi художнi промисли тАФ одна з iсторично зумовлених органiзацiйних форм народного декоративно-прикладного мистецтва, сутнiсть якоi полягаi у виготовленнi художнiх виробiв при обов'язковому застосуваннi творчоi ручноi працi [39]. Сучаснi народнi художнi промисли Украiни тАФ пiдприiмства, неоднорiднi за своiю органiзацiйно-економiчною структурою, типами виробництва. Це об'iднання, фабрики, комбiнати, дiльницi, асоцiацii.

Самодiяльна художня творчiсть тАФ непрофесiйна творчiсть широких народних мас, це спосiб самовираження, а не традицiйне народне мистецтво [43]. Вона набула особливого поширення, розвитку i визнання в нашiй краiнi за останнi сiмдесят рокiв. Люди, рiзнi за фахом, соцiальним походженням, малюють i рiзьблять, плетуть, роблять макраме тощо. Часто вони тАФ члени тих чи iнших самодiяльних колективiв, студiй, гурткiв i т. iн. Художня самодiяльнiсть вiдрiзняiться вiд народного i професiйного декоративно-прикладного мистецтва. Самодiяльнi умiльцi працюють не за законами традицiйноi творчостi, а в силу своiх обдарувань, власного свiтосприйняття. Вони дещо наслiдують професiоналiв, але не володiють професiйними знаннями. Самоосвiта, ерудицiя, особисте обдарування i бачення навколишнього свiту тАФ важливi питання самодiяльноi творчостi.

Художня самодiяльнiсть тАФ важливий фактор розвитку соцiальноi активностi громадян, залучення найширших народних мас до безпосередньоi участi в художнiй творчостi [5]. Керiвництво самодiяльною творчiстю здiйснюють обласнi i мiськi науково-методичнi центри. РЗм надають допомогу мистецтвознавцi, музейнi працiвники, художники.

Вiдбиваючи колективний свiтогляд, твори народного декоративного мистецтва позначенi особистiстю майстра. Колективна та iндивiдуальна творчiсть завжди знаходяться у iдностi, доповнюючи i збагачуючи одна одну. У зв'язку з колективним характером творчостi вiками кристалiзувались творчi технологiчнi методи ручноi працi, якi вдосконалювались кожним наступним поколiнням. Завдяки цьому багато творiв народних майстрiв досягли вершин художнього рiвня, у них нерозривно поiднуються практичнiсть i декоративнiсть [64]. Майстри робили гарними звичайнi речi, якими користувалися щоденно: посуд, одяг, рушники, скринi. Цi вироби переконливо засвiдчують факт, що народнi майстри працювали Влза законами матерiалуВ», бо добре знали iхнi фiзичнi тАФ структурнi, еластичнi властивостi.

За змiстом, метою, виражальними засобами народне мистецтво не знаi нацiональноi замкненостi, територiальних обмежень. Воно увiбрало багатовiковий iсторичний досвiд народних мас, глибину художнього засвоiння дiйсностi, що зумовило правдивiсть образiв, захоплюючу силу iхнього художнього узагальнення.

Одним з найяскравiших видiв мистецтва, якi здавна поширенi в Украiнi, i декоративний розпис. Чимало видатних майстрiв украiнського декоративного розпису здобули своiю працею свiтову славу [57]. РЖ нi технiчний прогрес, нi новi матерiали та технологii не зможуть знецiнити, применшити того, що створене людським талантом упродовж столiть. Навпаки, люди нового тисячолiття ще бiльшою мiрою потребуватимуть справжнього мистецтва, живого i неповторного. Одним iз найбiльш розвинених на Украiнi видiв декоративно-прикладного мистецтва i декоративний розпис.

Декоративний розпис передбачаi сюжетнi зображення й орнаменти, якi створюються засобами живопису на стiнах та iнших частинах архiтектурних споруд, а також на ужиткових предметах [69]. Останнiм часом декоративний розпис виконують також на паперi, полотнi, картонi й експонують на художнiх виставках як твори станкового мистецтва. Твори декоративного розпису виконують олiйними, темперними, гуашевими, акварельними фарбами та керамiчними барвниками з подальшим випалюванням у керамiчних печах.

Своiрiдний декоративний орнамент маi давнi традицii, свою пластичну мову, технiку i свiй арсенал художнiх образiв. З поколiння в поколiння передавалися традицii розпису, самобутнього, переважно рослинного орнаменту, що згодом усе бiльш удосконалювалися. Побутовi речi з петрикiвським розписом, що знаходяться в музеях, вiдносяться до ХVШ-ХРЖХ сторiч. Сам же орнамент бере початок вiд стародавньоi традицiйноi орнаментики, що широко застосовувалася в побутi запорожцiв, якi прикрашали ним житла, начинку i зброю.

Так, характерною рисою петрикiвського розпису i те, що тАЮвесь малюнок розпису, нiби розгорнутий на площинi стiни, аркуша паперу чи декоративноi тарiлки, маi поверхневе зображення. При цьому лiнii стебел i гiлок не перетинаються мiж собою, а багато елементiв розпису (квiти, листя, ягоди тощо) мають силуетне зображення, що само собою пiдкреслюi декоративне зображення розпису. Фiгури птахiв, звiрiв, людей мають здебiльшого контурне зображення. Тварин малюють у профiль, а квiти тАФ в анфастАЭ [57, 29].

Зберiгаючи усi традицiйнi мотиви настiнних розписiв, декоративний розпис вирiзняiться розширенням дiапазону зображень садових (жоржини, айстри, тюльпани, троянди) та польових (ромашки, волошки) квiтiв, залученням до узорiв мотиву ягiд (калини, полуницi, винограду) та акантового листу ("папоротi"), також бутонiв. Крiм того, петрикiвськi орнаменти i мотиви розпису мають бiльше рис натуралiзму [5]. Окрiм традицiйних фарб рослинного походження, малювання якими потребувало перiодичного пiдновлення (двiчi на рiк), у декоративному розписi часто використовують олiйнi фарби.

Сучасний декоративний орнамент характеризуiться, насамперед, як рослинний, переважно квiтковий. Вiн ТСрунтуiться на уважному вивченнi реальних форм мiсцевоi флори i створеннi на цiй основi фантастичних, неiснуючих у природi квiтiв (наприклад, "лучка" чи "кучерявки"). Широке застосування мають мотиви садових (жоржини, айстри, троянди) i лугових (ромени, волошки) квiтiв i ягiд калини, полуницi i винограду. Характерними i також зображення листя, що називають "папороттю", бутонiв i пiр'ястого ажурного листя [69].

Для орнаменталiстiв характернi надзвичайно точний окомiр i дивна спритнiсть руки тАУ усi майстри малюють без попередньо намiченого контуру, не користаючись жодним вимiрювальним iнструментом. Вiртуознiсть виконання досягаiться писанням за допомогою тоненького пензлика з котячоi вовни. Крiм кистi, петрикiвськi майстри застосовують стебла, щiпочки, а ягоди i деякi квiти малюють просто пальцем [48].

Характерною рисою традицiйноi композицii, наприклад, "букета" i розташування в центрi трьох великих квiток, зi сторiн яких вiдгалужуються меншi за розмiром квiточки i бутони, що завершуються грацiозно вигнутими вусиками i стеблинками лугових трав. Кольорове рiшення такого букета завжди тримаiться на основних плямах, що акцентують, (у даному випадку - на трьох центральних квiтах), яким ритмiчно вiдповiдають - перегукуються з ним - маленькi кольоровi цятки другорядних елем

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi