Театральна педагогiка i акторське мистецтво

Змiст

Вступ. 2

Роздiл РЖ. Теоретичнi основи акторськоi майстерностi в педагогiчнiй дiяльностi 4

1.1 Стан розробки пролбеми акторськоi майстерностi в працях психологiв, педагогiв та нормативних документах освiти. 4

1.2 Театральна педагогiка як фактор гуманiзацii освiтньоi системи. 7

1.3 Елементи педагогiчноi i акторськоi майстерностi 10

Роздiл РЖРЖ. Акторська майстернiсть i практична дiяльнiсть вчителя. 18

2.1 Акторська майстернiсть викладача як категорiя педагогiчноi технологii 18

2.2 Стимулювання емоцiй, почуттiв та iнтересiв учнiв засобами театральноi педагогiки 24

2.3 Формування артистизму як професiйноi навички майбутнiх учителiв музики в умовах занять з хорового класу. 33

2.4 Формування навичок театральноi майстерностi на уроках читання. 41

Висновки. 48

Список використаних джерел. 50

Вступ

Складний етап розвитку суспiльства, на якому перебуваi Украiна, cпричиняi глибокi соцiокультурнi перетворення, змiни, особливо у сферi духовного вiдродження украiнськоi нацii та у сферi освiти. Духовнiсть, культура все бiльше пронизують значущi подii суспiльного життя i свiдомiсть людей. За таких умов постаi завдання виховання розвиненоi особистостi, здатноi до освоiння, успадкування та подальшого розвитку загальнолюдських духовних надбань. Цей процес маi бути постiйним i повтАЩязаним iз спецiальною педагогiчною дiяльнiстю, зорiiнтованою на формування i розвиток духовноi особистостi.

Державна нацiональна програма тАЮОсвiтатАЭ (тАЮУкраiна ХХI столiттятАЭ) одним iз першорядних завдань визначила необхiднiсть докорiнного реформування всiii системи освiти, яка б забезпечила формування iнтелектуального i культурного потенцiалу особистостi як найвищоi цiнностi нацii. Програмою визначено основний напрям поступу вiтчизняноi освiти тАУ створення умов для пiдготовки новоi генерацii педагогiчних кадрiв, здатних на практицi впроваджувати у життя особистiсно орiiнтовану систему навчання i виховання на засадах гуманiстичноi педагогiки, пiдвищення iх професiоналiзму i майстерностi.

У Нацiональнiй доктринi розвитку освiти констатуiться, що освiта у нашiй державi маi ТСрунтуватися насамперед на культурно-iсторичних цiнностях украiнського народу, його традицiях i духовностi.

Вiд викладача соцiологiчних наук, його професiйноi дiяльностi залежить оновлення сучасноi вищоi освiти. РЖснуюча пряма залежнiсть якостi вищоi освiти вiд фаховоi пiдготовки викладача вiдносить формування педагогiчноi майстерностi до однiii з найважливiших проблем вищоi педагогiки.

Проблеми професiйноi пiдготовки вчителя з використанням театральноi педагогiки дослiдженi досить широко. Водночас зазначимо, що аспект формування педагогiчноi акторськоi майстерностi майбутнiх викладачiв соцiальноi роботи, вчителiв за допомогою цiлiсного циклу театральних дисциплiн поки що не знайшов розкриття у педагогiчних дослiдженнях. Дотепер не розроблено i теоретично не обТСрунтовано систему навчання майбутнiх фахiвцiв пiд час вивчення дисциплiн театрального циклу, яка дала б змогу забезпечити ефективне формування педагогiчноi майстерностi вихователiв в галузi соцiальноi роботи.

Це даi пiдстави вважати, що означена проблема потребуi вiдповiдного теоретичного обТСрунтування, розробки методичного забезпечення i практичного впровадження.

Актуальнiсть i нерозробленiсть проблеми, необхiднiсть пошуку нових технологiй пiдготовки майбутнiх викладачiв соцiальноi роботи, соцiальних працiвникiв зумовили вибiр теми дослiдження тАУ тАЮАкторська майстернiсть у педагогiчнiй дiяльностi викладача соцiальноi роботитАЭ.

ОбтАЩiкт дослiдження тАУ професiйна пiдготовка майбутнiх викладачiв соцiальноi роботи у вищих навчальних закладах.

Предмет дослiдження тАУ змiст, форми i методи формування акторськоi майстерностi при здiйсненнi педагогiчноi дiяльностi вчителя початкових класiв.

Мета дослiдження тАУ розглянути, проаналiзувати елементи акторськоi майстерностi в педагогiчнiй дiяльностi вчителя початкових класiв.

Були поставленi наступнi завдання:

1. На основi аналiзу лiтературних джерел виявити специфiку формування педагогiчноi майстерностi вчителя.

2. Виявити елементи акторськоi майстерностi, необхiднi вчителю початкових класiв.

3. Проаналiзувати складовi педагогiчноi майстерностi.

4. Проаналiзувати викорситання вчителями початкових класiв елементiв театральноi дiяльностi для розвитку дiтей.

Роздiл РЖ. Теоретичнi основи акторськоi майстерностi в педагогiчнiй дiяльностi

1.1 Стан розробки пролбеми акторськоi майстерностi в працях психологiв, педагогiв та нормативних документах освiти

До вивчення феномену акторськоi майстерностi в дiяльностi педагогiв, педагогiчноi майстерностi зверталися: О.А. Абдуллiна, РД.С. Барбiна, РЖ.А. Зязюн, Н.М. Тарасевич, Р.РЖ. Хмелюк (у контекстi психолого-педагогiчних проблем становлення майбутнiх учителiв); М.М. Барахтян, Л.Ф. Спiрiн (формування професiйних умiнь); В.О. Кан-Калик, О.М. Леонтьiв (культура i акторська майстернiсь спiлкування); А.Й. Капська, Р.РЖ. Короткова (оволодiння культурою мовлення); В.Ц. Абрамян, П.В. Галахова, Г.РЖ. Переухенко (театральна педагогiка); РЖ.С. Дмитрик, Г.О. Олiйник та iншi (формування педагогiчноi технiки i технологii, логiко-емоцiйноi виразностi читання).

Взаiмодiя педагогiки i театру маi глибокi iсторичнi й соцiальнi коренi. Навчання i виховання учнiв iз застосуванням елементiв театрального мистецтва у педагогiчнiй дiяльностi здiйснювалося i в давнi i в новiтнi часи (Аристотель, Квiнтiлiан, Платон, Сократ, Цицерон, Я.А.Коменський, С.Полоцький та iншi).

Нетрадицiйний метод театрального мистецтва тАУ театралiзацiю (яскраву, образну, емоцiйну форму) в навчаннi i вихованнi студентiв практикували Ф. Прокопович, Г.С. Сковорода. Цей метод у педагогiчнiй дiяльностi використовували видатнi педагоги: Я. Корчак, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський та iншi. Можливостi театрального мистецтва у пiдготовцi вчителiв до педагогiчноi дiяльностi на сучасному етапi розвитку дослiджують Н.А.Абалкiн, В.Ц.Абрамян, М.М.Барахтян, Р.Х.Баталов, Р.РЖ.Короткова та iншi. Вони розглядають акторську майстернiсть як педагогiчне мистецтво, як засiб удосконалення творчого потенцiалу вчителя, його педагогiчноi майстерностi та гармонiйного особистiсного розвитку.

РЖсторiя науки знаi багато прикладiв, коли видатнi вченi були водночас i блискучими лекторами; М.В. Ломоносов, Д.РЖ. Менделiiв, К.А. Тiмiрязiв, Н.Н. Лузiн, О.Ю. Шмiдт - цей список можна було б продовжити. На жаль, не всiм педагогiчний талант даiться вiд народження, i якщо його немаi, його обов'язково потрiбно виховувати, розвивати в собi. О.С. Макаренко сподiвався, що прийде час, коли майбутнiх педагогiв будуть навчати тому, як увiйти в аудиторiю, де i як стояти, як привiтати, як посмiхнутись i навiть як подивитись на своiх вихованцiв.

На важливiсть iмпровiзацiйних умiнь педагога вказували ще К.Ушинський, А.Макаренко, В.Сухомлинський, а також сучаснi вченi С.Дудель, В.Загвязинський, В.Кан-Калик, Н.Кузьмiна, М.Нiкандров та iн. У психолого- педагогiчнiй лiтературi дослiдниками проблеми педагогiчноi iмпровiзацii (Л.Берiкханова, В.Смиренський, В.Харькiн, Т.Фокiна) розробленi й запропонованi рiзнi пiдходи до формування iмпровiзацiйноi готовностi у студентiв та вчителiв, визначенi структура та компоненти цiii готовностi, а також умови ii досягнення.

Отож, можна говорити про необхiднiсть навчання iмпровiзування, про включення iмпровiзацii у процес професiйноi пiдготовки майбутнього викладача.

В останнi десятилiття проблема педагогiчноi майстерностi дослiджувалась багатома вченими. У iхнiх роботах дослiджуiться проблема пiдготовки викладача творчого, що маi яскраву iндивiдуальнiсть, здатного до безперервного самовиховання i самоосвiти.

Педагогiчна майстернiсть тАУ це своiрiдний сплав особистоi культури, знань i свiтогляду вчителя, його всесторонньоi теоретичноi пiдготовки з удосконаленням оволодiння прийомами навчання й виховання, педагогiчною технологiiю та передовим досвiдом [5]. Разом з тим тАУ це вид дiяльностi, який торкаiться переважно внутрiшньоi сфери вчителя: бажання стати майстром педагогiчноi справи; переконання в тому, що майстернiсть забезпечуi не лише високу результативнiсть працi, а й почуття задоволення вiд неi, утвердження себе як фахiвця.

В Концепцii нацiонального виховання про сутнiсть виховання на Украiнi, про особистiсть вчителя i завдання його творчостi (роздiл п'ятий "Критерii ефективностi виховноi дiяльностi педагога") вказуiться: Педагогiчна майстернiсть тАФ комплекс властивостей особистостi вчителя, що забезпечуi самоорганiзацiю високого рiвня професiйноi дiяльностi на рефлексивнiй основi [3, 30].

У працi тАЮРозмова з молодим директором школитАЭ В.О. Сухомлинський зазначив: тАЮДосвiд багатьох рокiв переконуi, що суттю педагогiчноi творчостi i думка, iдея, яка повтАЩязана з тисячами повсякденних явищ. Педагогiчна iдея тАУ це, образно говорячи, повiтря, на якому пливуть крила педагогiчноi майстерностiтАЭ [23, 426].

Першим ввiв поняття "майстернiсть вихователятАЭ i тАЬпедагогiчна технiкатАЭ А.С. Макаренко у своiй статтi " Деякi висновки з мого педагогiчного досвiду": "Майстернiсть вихователя не i якимось особливим мистецтвом.. але це спецiальнiсть, якiй треба вчити, як треба вчити лiкаря його майстерностi, як треба вчити музиканта" [17, 141].

.О.Сухомлинський продовжив розвиток теорii про педагогiчну майстернiсть. У працях В.О.Сухомлинського "Сто порад вчителю", "Павлиська середня школа", "Як виховати справжню людину", "Розмова з молодим директором школи" та багатьох iнших велика увага придiляiться творчостi вчителя в становленнi справжньоi людини, громадянина, патрiота Батькiвщини. "Ми маiмо справу з найскладнiшим, неоцiнним, найдорожчим, що в життi, - з людиною. Вiд нас, вiд нашого вмiння, майстерностi, мистецтва, мудростi залежить ii громадянське й iнтелектуальне обличчя, ii мiсце i роль у життi, ii щастя" [22, 217].

В статтi 24 Закону Украiни ВлПро освiтуВ» в роздiлi ВлПедагогiчнi працiвникиВ» зазначаiться: Педагогiчним працiвником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка маi вiдповiдну педагогiчну освiту, належний рiвень професiйноi пiдготовки, здiйснюi педагогiчну дiяльнiсть, забезпечуi результативнiсть та якiсть своii роботи, фiзичний та психiчний стан здоров'я якоi дозволяi виконуватипрофесiйнi обов'язки в навчальних закладах системи загальноi середньоi освiти. Перелiк посад педагогiчних працiвникiв системи загальноi середньоi освiти встановлюiться Кабiнетом Мiнiстрiв Украiни [1].

1.2 Театральна педагогiка як фактор гуманiзацii освiтньоi системи

На початку XXI проблема гуманiзацii освiти, набуваючи унiверсального характеру, перебуваi в центрi уваги свiтового i вiтчизняного наукового загалу i широкоi громадськостi. Це пояснюiться тим, що вже в кiнцi XX ст. гуманiзм як соцiокультурне явище перетворюiться на сутнiсний елемент громадянського суспiльства практично всiх демократичних краiн свiту. Саме гуманiзм сьогоднi найбiльш адекватно виражаi прагнення людини реалiзувати iдеали свободи у власнiй життiдiяльностi, ii рiшучiсть мужньо зустрiчати i вiдповiдати на виклики майбутнього.

Докорiннi змiни в сучасному свiтi повтАЩязанi з впровадженням в рiзнi сфери суспiльного буття нових iнформацiйних технологiй. Головне завдання освiти полягаi в пiдготовцi молодого поколiння до роботи з новими iнформацiйно-комунiкативними технологiями, що суттiво змiнюють характер працi i ii органiзацiю, потребуючи тим самим, вмiння працювати i в нових органiзацiйних структурах.

У зв'язку з цими новими життiвими реалiями набуваi нового змiсту саме поняття тАЬгуманiзмтАЭ i потребуi впровадження в першу чергу тАУ в освiтi. В цьому новому розумiннi виховання iндивiда повинне бути орiiнтоване не на миттiве задоволення матерiальних потреб, прагнення нескiнченного споживання, формування не марiонетки за заданими соцiальними стандартами, а здатноi самостiйно мислити творчоi особистостi.

Гiперболiзацiя можливостей абстрактно-логiчного мислення як основного iнструмента формування новоi особистостi в ходi реалiзацii педагогiчного процесу за часiв Радянського Союзу, привели до примiтивiзму i спрощення розумiння духовного життя, девальвацii гуманiстичних цiнностей у свiдомостi багатьох молодих людей. Саме на це звертали увагу видатнi вченi, говорячи про ерозiю загальнолюдських цiнностей i гуманiстичних iдеалiв (Д.С. Лихачов.), деградацiю Духа (О.Ф.Лосiв.).

Гуманiстичне освiта як рiзновид педагогiчноi дiяльностi покликана формувати новi i вдосконалювати вже набутi особистiснi iнтелектуальнi, моральнi, духовнi якостi i здiбностi.

Проблеми творчого розвитку особистостi зберiгають свою актуальнiсть ще з часiв античностi. Саме гармонiйно розвинена особистiсть i уособленням споконвiчних прагнень людства досягти вищоi досконалостi, гармонii та краси. З цих позицiй театральне мистецтво розглядаiться як ефективний засiб, що дозволяi розвивати iнтелектуальну, духовну, фiзичну сфери людини, ефективно реалiзовувати ii творчий потенцiал.

Досвiд роботи педагогiв-новаторiв пiдтверджуi думку про те, що навчально-виховний процес потребуi впровадження елементiв театральноi педагогiки як iнновацiйноi освiтньоi технологii. Оскiльки, ще К.Д. Ушинський вважав, що педагогiка не наука, а мистецтво, найбiльше, найскладнiше, найвище та найнеобхiднiше з усiх мистецтв.

Використання елементiв театральноi педагогiки сприяi розвитку творчих здiбностей, формуванню iнiцiативностi, вмiння самостiйно вирiшувати проблеми. Допомагаi розвивати iнтелектуальну (формування розумовоi дiяльностi: аналiз, синтез, порiвняння, узагальнення; розвиток дiалогiчного мислення), емоцiйно-вольову (культура почуттiв, творча уява, асоцiативна пам'ять, спостережливiсть) сфери; формувати морально-цiннiснi орiiнтацii (розвиток спiвчуття, спiвпереживання); сприяти фiзичному вдосконаленню; пiдвищувати мовленнiвий рiвень (вiдпрацювання технiки вимови, навичок словесноi виразностi) дитини.

Театральна педагогiка, тАУ ефективний компонент освiтньо-виховноi дидактики. Вона, дослiджуючи специфiку театру через сценiчну дiю, фiзичну i психiчну змiстовнiсть акторськоi творчостi, виявляiться дуже близькою до педагогiчноi практики.

Основоположником театральноi педагогiки як науки вважають К.С. Станiславського, популярнiсть iдей якого серед свiтового i вiтчизняного педагогiчного загалу невпинно зростаi. Педагоги в своiй практичнiй дiяльностi керуються рекомендацiями: зробити важке звичним, звичне - легким i приiмним.

Розробка проблеми застосування засобiв театральноi майстерностi у навчаннi та вихованнi молодших школярiв, пiдводить до думки, що:-

театральне мистецтво (використання сценiчних прийомiв у процесi предметного навчання) i значущим у творчому розвитку особистостi;

використання засобiв акторського мистецтва повинно носити системний характер;

результативнiсть методики впровадження елементiв театральноi педагогiки у навчально-виховний процес в освiтi значною мiрою залежить вiд того, наскiльки цiлеспрямовано органiзована пiдготовча робота учнiв-виконавцiв, органiчно поiднанi сценiчний(iгровий) i лiтературно-художнiй компоненти уроку (розвиток читацьких навичок з одночасним удосконаленням виконавськоi технiки);

театральна педагогiка сприяi iнтеграцii рiзних видiв i форм творчоi дiяльностi учнiв початкових класiв; пiдвищенню рiвня сприйняття навчального матерiалу, вдосконалення вмiння виразного читання, цiлiсноi характеристики образу, об'iкта, явища в сукупностi словесних i невербальних його складових; збагаченню мовленнiвоi культури розвитку особистiсного спiлкування.

Формування у молодших школярiв творчих здiбностей - це спроба виявити реальнi можливостi театральноi педагогiки в удосконаленнi початковоi освiти, визначити найбiльш ефективнi та вiдповiднi вiковим особливостям молодших школярiв методи, прийоми, види i форми органiзацii навчально-виховноi дiяльностi.

1.3 Елементи педагогiчноi i акторськоi майстерностi

Найважливiшим завдання освiти на сучасному етапi i пiдвищення якостi виховання та навчання молодi, пiдготовка ii до життя. Успiшне вирiшення цього завдання значною мiрою залежить вiд викладача, його професiйноi квалiфiкацii.

Специфiка педагогiчноi роботи полягаi в тому, що основним знаряддям працi педагога i власна особа, професiйна зрiлiсть якоi дозволяi знаходити оптимальнi рiшення в постiйно змiннiй тАЬвиробничiйтАЭ ситуацii i яка врештi-решт визначаi результати всiii практичноi дiяльностi педагога.

Зрозумiло, що педагогiчна дiяльнiсть тАУ творчий процес, оскiльки вона не зводиться до повторення колись засвоiного алгоритму i оскiльки в ньому постiйно виникаi щось нове.

Властивостi педагогiчноi майстерностi: гуманiстична спрямованiсть дiяльностi вчителя, професiйнi знання, вмiння та навички, педагогiчнi здiбностi (забезпечують швидкiсть самовдосконалення), педагогiчна технiка (гармонiзуi структуру педагогiчноi дiяльностi). Педагогiчна дiяльнiсть тАФ творчий процес.

Творчiсть - це процес створення чогось нового на основi перетворення пiзнаного : нового результату або оригiнальних шляхiв i мета дiй його одержання [18, 33]. Характеристики творчостi: новизна i перетворення. Педагогiчна творчiсть - процес створення i перетворення особистостi вихованця. Педагогiчна творчiсть виявляiться в науковiй дiяльностi педагога i в творчiй педагогiчнiй роботi ( оригiнальне вирiшення педагогiчних завдань, розробка нових педагогiчних методiв, прийомiв, застосування педагогiчного досвiду в нових умовах, удосконалення системи роботи з учнями, iмпровiзацiя в педагогiчному процесi).

У багатьох ситуацiях викладачу доводиться дiяти не за тАЬстатутомтАЭ, а приймати рiшення на основi особистих знань i цiнностей, використовувати всю свою акторську майстернiсть, здiбностi. Чим багатша людина як особистiсть, тим вона цiннiша як член органiзацii, якщо, звичайно, органiзацiя занепокоiння не лише збереженням статус тАУ кво, а й вдосконаленням дiяльностi, створення мов для творчостi й розвитку.

Творче начало i основною рисою, яка визначаi результативнiсть усiх вчинкiв i дiй людей в умовах безперервних змiн реальноi дiйсностi. Успiшне вирiшення складних завдань навчання i виховання пiдростаючого поколiння великою мiрою визначаiться професiйною майстернiстю викладача. У звтАЩязку з цим мета виховання й освiти у вищiй школi повтАЩязуiться з формуванням особистостi педагога, якому притаманнi певнi творчi якостi, постiйна готовнiсть до iнтенсивного розвитку творчого потенцiалу, готовнiсть до iмпровiзацii у навчально-виховному процесi школи.

Займаючись творчою дiяльнiстю, створюючи нове, педагог перш за все звертаiться до iмпровiзацii, сутнiсть якоi складаi швидке i гнучке реагування на виникаючi педагогiчнi завдання. Педагогiчна iмпровiзацiя завжди повтАЩязана з творчiстю: в умовах педагогiчноi iмпровiзацii йде процес самоактуалiзацii i мобiлiзацii творчих сил i здiбностей, вiдбуваiться творчий саморозвиток педагога. Вiдмiнною ознакою педагогiчноi iмпровiзацii i те, що вона маi загально-педагогiчну цiннiсть, педагогiчну значущiсть, i показником якостi творчого навчання i виховання школярiв. Як зазначаi В.Харькiн, в основi педагогiчноi iмпровiзацii лежать загальнокультурнi i психолого-педагогiчнi знання, вмiння i навички, творча домiнанта, спецiальнi знання, сутнiсть педагогiчноi iмпровiзацii, вмiння i навички iмпровiзування. Вiн визначив складовi готовностi педагога до педагогiчноi iмпровiзацii: психолого-педагогiчнi знання, знання предмета i методики його викладання, розподiлена увага, розвинена уява, творче самопочуття (натхнення, творчий пошук), вмiння спiлкуватися, володiння мовленням, вмiння перевтiлюватися, рефлексивнi вмiння, розвинену iнтуiцiю, вмiння швидко приймати рiшення i миттiво публiчно iх реалiзовувати, вмiння органiчно переходити вiд експромтного до запланованого [6].

Зовнi акторська майстернiсть педагога тАУ це вирiшення рiзноманiтних педагогiчних завдань, успiшна емоцiйно насичена органiзацiя навчально-виховного процесу й отримання вiдповiдних результатiв, але ii сутнiсть полягаi в певних професiйних i особистiсних якостей, якi породжують цю дiяльнiсть i забезпечують ii ефективнiсть. Тому справжнiй педагог повинен бути в постiйному творчому поривi оптимiзацii як професiйного так i особистiсного потенцiалу, оскiльки педагогiчна майстернiсть тАУ це своiрiдний сплав особистоi культури, знань i свiтогляду педагога, його всебiчноi теоретичноi пiдготовки з досконалим володiнням прийомами навчання i виховання, педагогiчного технiкою i передавали досвiдом.

Основнi риси педагогiчноi майстерностi:

бути майстром педагогiчноi справи тАУ це означаi мати вихiдну позицiю, яка i особистiсно-гуманного;

це яскрава особистiсть, мудра, чуйна, доброзичлива i принципова людина;

це першодослiдник теоретичних рекомендацiй, який може переконливо довести або спростувати.

На думку науковцiв (Т.Касяновича, С.Гончарна, Н.Никало, В.Ягукова та iн.) основою педагогiчноi майстерностi i педагогiчна культура, основнi складовi якоi тАУ педагогiчна спрямованiсть, психолого-педагогiчна ерудицiя, висока педагогiчна майстернiсть i органiзованiсть, умiння продуктивно поiднувати навчально-виховну; науково-дослiдницьку дiяльнiсть, сукупнiсть професiйно-важливих якостей, постiйне самовдосконалення.

Педагогiчну дiяльнiсть здавна квалiфiкують як творчу. Як i в будь-якому видi творчостi, в нiй своiрiдно поiднуються нормативнi (що випливають iз встановлених законiв, правил) i евристичнi (створенi пiд час власного пошуку) елементи. В роботi викладача чимало типового, повторюваного, сталого, але чимало також змiнного, варiативного, iндивiдуального.

Маючи багато спiльного з iншими видами творчостi (наукова, художня, технiчна), педагогiчна i своiрiдною, повтАЩязаною iз характером процесу, iз його результатом тАУ особистiстю студента. Педагогiчна творчiсть жорстоко обмежена в часi. Досить часто викладач не маi можливостi передбачити все наперед. У той ж час, вiн не може чекати, доки прийде тАЬосяяннятАЭ, йому необхiдно швидко приймати рiшення, часто без достатньоi логiчноi обТСрунтованостi, покладаючись на iнтуiцiю i на акторськi здiбностi. Однак правильнiсть iнтуiтивно прийнятого рiшення значною мiрою залежить вiд досвiду викладача, його знань, умiнь, педагогiчноi майстерностi й творчого пiдходу до професiйноi дiяльностi. У цьому сенсi творчiсть проявляiться в таких аспектах:

вмiння вiльно застосовувати вiдомi дидактичнi засоби в нових стандартних (або нестандартних) ситуацiях;

здатнiсть оптимально вирiшити ситуацiю iншим шляхом, вiдмiнним вiд уже вiдомих,

здатнiсть до iмпровiзацii, як прояву акторськоi майстерностi [5].

Рiвнi педагогiчноi творчостi (за РЖ.П. Раченко): рiвень професiйного становлення, рiвень стихiйного самовдосконалення, рiвень плановоi рацiоналiзацii, рiвень оптимiзацii процесiв та результатiв працi.

Форми виявлення творчих сил викладача - творче самопочуття, творче натхнення, творчий пошук чи експеримент, творча педагогiчна дiяльнiсть, науково тАУ дослiдна дiяльнiсть.

Особливостi педагогiчноi творчостi: обмеженiсть часу ; необхiднiсть завжди давати позитивнi результати; публiчнiсть обставин творчостi; спiвтворчiсть усiх учасникiв процесу тощо.

Педагогiчна технiка тАФ це система добре вiдпрацьованих професiйних навичок i вмiнь: iнтелектуальних, поведiнкових i комунiкативних, завдяки яким учитель-професiонал виконуi необхiдну роботу швидко, чiтко й максимально результативно, витрачаючи на це мiнiмум часу й зусиль [12, 60].

Перспективним iз погляду на розв'язання проблеми формування професiйноi майстерностi i виокремлення РЖ.А. Зязюном основних вимог до психологiчних утворень особистостi педагога, без яких у принципi неможлива успiшна педагогiчна робота. Головнi з них тАФ це любов до дiтей i до педагогiчноi дiяльностi, наявнiсть спецiальних знань у тiй галузi науки, культури чи технiки, якоi вiн навчаi, високорозвинений iнтелект, високий рiвень моральностi й загальноi культури вчителя. Додатковими факторами становлення педагогiчноi майстерностi i такi риси особистостi викладача, як комунiкабельнiсть, артистичнiсть, гарний смак як розвиненiсть естетичних почуттiв, доброзичливий характер.

У ходi педагогiчноi дiяльностi головнi й додатковi фактори iнтегруються в iдину систему педагогiчноi майстерностi вчителя, яка функцiонуi як його iндивiдуальний стиль. Кожний хороший учитель i унiкальною й своiрiдною особистiстю.

У свiй час видатний украiнський педагог А С. Макаренко i великий росiйський театральний дiяч К.С. Станiславський видiлили кiлька основних принципiв, орiiнтуючись на якi, педагог може дiйти верхнiх щаблiв педагогiчноi майстерностi. Вони i такими:

1. Принцип активностi: лише дiючи й задiюючи iнших, розвиваiться людська особистiсть.

2. Принцип органiзацii ефективного педагогiчного впливу, пов'язаний iз необхiднiстю побудови системи перспективних лiнiй як чiткого усвiдомлення тактичних (продиктованих основними завданнями педагогiчного процесу), оперативних (викликаних до життя особливостями педагогiчноi ситуацii, що склалася) i стратегiчних (пов'язаних iз розвитком особистостi та пiзнавального потенцiалу учнiв) цiлей.

3. Принцип паралельноi дii передбачаi вплив на конкретну особистiсть учня, вихованця не безпосередньо, а опосередковано. Апелюючи до колективу, педагог тим самим висуваi вимоги й до конкретноi особистостi; контролюючи групу, вiн контролюi й особистiсть, яка себе iдентифiкуi з нею й приймаi вiдповiдальнiсть за ii стан.

4. Принцип життiвоi правди (об'iктивноi зорiiнтованостi змiсту) вимагаi вiд педагога забезпечення добору й викладання знань на рiвнi вимог сьогодення, досягнення вiдкритостi й вiдвертостi у стосунках з учнями, органiзацii iхньоi педагогiчноi взаiмодii у системi суб'iкт-суб'iктних вiдносин.

5. Принцип руху колективу. Суть принципу пов'язана з необхiднiстю рахуватися з фактом розвитку будь-якоi групи як соцiальне-психологiчноi цiлiсностi. Це, вiдповiдно, потребуi перегляду цiлей i засобiв педагогiчного впливу. Передбачаiться, що завдяки педагоговi ця група у своiму русi еволюцiонуi.

Вiдомий сучасний дидакт вищоi школи В. РЖ. Гiнецинський творчо розвиваi позначений пiдхiд, видiляючи такi принципи як системоутворюючi чинники технологii органiзацii високопродуктивного впливу педагога-майстра:

1. Принцип рефлективностi: педагог повинен розглядати себе, своi знання, здiбностi й цiнностi як суттiвий фактор ефективностi педагогiчного впливу.

2. Принцип ефективностi педагогiчного впливу: цей вплив повинен здiйснюватися так, щоб намiчений результат досягався найменшими зусиллями й в найкоротший строк.

3. Принцип результативностi: педагогiчний вплив маi мiсце тодi, коли досягнуто попередньо визначеного психологiчно доцiльного результату.

4. Принцип особистiсноi зорiiнтованостi: в якостi кiнцевого ефекту педагогiчного впливу, як проекцii його основноi мети, завжди треба розглядати змiну особистостi об'iкта впливу.

5.Принцип гармонiйностi: одиничний педагогiчний вплив включаiться в систему iнших педагогiчних впливiв таким чином, щоб сприяти досягненню загального ефекту.

6. Принцип iмперативностi: знання про об'iкти дiйсностi педагогтАФсуб'iкт педагогiчного впливу тАФ повинен переосмислити як таке, що пiдлягаi обов'язковому засвоiнню навчальною аудиторiiю.

Вiдповiдно до Закону Украiни тАЮПро загальну середню освiтутАЭ сучасне реформування освiти в нашiй краiнi передбачаi реальну переорiiнтацiю дiяльностi педагога, всього процесу навчання з передавання знань на розвиток особистостi учня, формування його основних компетенцiй. Педагог у кiнцевому пiдсумку повинен не просто передати iншiй людинi (вихованцевi, учневi, студентовi) суму знань, умiнь i навичок, а сформувати ii компетенцii. Поняття компетенцiй не зводиться тiльки до знань i навичок, а належить до сфери складних умiнь i якостей особистостi [1]. Компетенцiя (або компетентнiсть) тАФ це загальна здатнiсть людини, яка базуiться на знаннях, досвiдi, цiнностях i здiбностях, набутих завдяки ii навчанню.

Основними групами компетенцiй, яких потребуi сучасне життя, i такi:

тАв соцiальнi, пов'язанi з готовнiстю брати .на себе вiдповiдальнiсть, бути активним у прийманнi рiшень, у суспiльному життi, у врегулюваннi конфлiктiв ненасильницьким шляхом, у функцiонуваннi й розвитку демократичних iнститутiв суспiльства;

тАв полi культурнi тАФ стосуються розумiння несхожостi людей, взаiмоповаги до iхньоi мови, релiгii, культури тощо;

тАв комунiкативнi тАФ передбачають опанування важливим у роботi й суспiльному життi ефективним усним i писемним спiлкуванням, оволодiння кiлькома мовами;

тАв iнформацiйнi, зумовленi зростанням ролi iнформацii в сучасному суспiльствi i передбачають оволодiння iнформацiйними технологiями, умiннями здобувати, критично осмислювати й використовувати рiзноманiтну iнформацiю;

тАв саморозвитку й самоосвiти, пов'язанi з потребою й готовнiстю постiйно навчатися як у професiйному планi, так i в особистому й суспiльному життi;

тАв iншi, що реалiзуються в прагненнi й здатностi до рацiональноi продуктивноi, творчоi дiяльностi. Компетенцii i iнтегрованим результатом активноi дiяльностi вчителiв i учнiв. Вони формуються передусiм на основi опанування учнями змiстом сучасноi освiти пiд керiвництвом педагога. Зрозумiло також, що педагог не може сформувати такi характеристики в когось iншого, сам не володiючи ними. А тому формування iх в учня доцiльно вважати основним показником результативностi педагогiчноi працi вчителя, вихователя, об'iктивним iндикатором його професiйноi компетентностi та педагогiчноi майстерностi.

Роздiл РЖРЖ. Акторська майстернiсть i практична дiяльнiсть
вчителя

2.1 Акторська майстернiсть викладача як категорiя педагогiчноi технологii

РЖснуi багато видiв професiйноi дiяльностi, що безпосередньо стосуються людини, але i серед них професii лiкаря, юриста, педагога, викладача якi впливають на ii долю. Ось чому кожна з цих професiй повинна бути не лише дiяльнiстю, а й покликанням.

Викладач великiй кiлькостi людей даi можливiсть не лише багато чого дiзнатися, а й вiдчути ту особливу емоцiйну доторканiсть до науки, до пiзнання, до педагогiчноi творчостi, що по сутi маi ту саму природу, що й зiткнення з художньою творчiстю на концертах i виставах за участю великих майстрiв.

Важко переоцiнити значення цiii емоцii у розвитку особистостi молодоi людини, ii смакiв, пристрастей i всього того, що можна було б назвати iнтелектуальним, естетичним i просто духовним багатством. Значення особистостi педагога в педагогiчному процесi, його акторськi здiбностi накладають на нього велику вiдповiдальнiсть i вимагають великоi постiйноi роботи над собою. Педагог обов'язково повинен багато працювати для вдосконалення себе як викладача, майстра своii справи, актора.

Щоб досягти довершеностi, йому потрiбно повсякчас не лише вивчати свiй предмет, його iсторiю, фiлософiю, а й вдосконалити технiку свого викладання, розвивати творчi здiбностi. У цьому вiдношеннi дiяльнiсть викладача дуже близька до дiяльностi актора.

Педагогiчна майстернiсть - це професiйне вмiння оптимiзувати всi види навчально-виховноi дiяльностi, спрямувати iх на всебiчний розвиток та удосконалення особистостi, що забезпечуi високу органiзацiю педагогiчного процесу. Вона характеризуiться високим рiвнем розвитку спецiальних узагальнених вмiнь, i, звичайно, суть ii - в особистостi викладача, його позицii, здатностi керувати дiяльнiстю на високому рiвнi. Велике значення у цьому контекстi маi володiння викладачем педагогiчною технiкою. Володiння цiiю технiкою вiдзначаiться вмiнням перетворювати на апарат педагогiчного впливу своi емоцii, голос (тон, сила, iнтонацiя, жести, мiмiку).

Вмiння керувати своiм психiчним станом, педагогiчно активно i емоцiонально вiдкрито, виявляти своi ставлення до предмета i студентiв i однiiю з ознак технологiчноi культури, викладача.

У дiяльностi актора i педагога загальним i участь живоi людини у процесi сприйняття iншою людиною (для актора - глядачi, слухачi; для педагога - студенти).

У роботi викладача сприйняття, як i в актора, визначаiться особистiстю педагога. Викладач передаi студентам не лише своi знання, а й своi ставлення.

При будь-якому пiдходi до визначення змiсту педагогiчноi технiки постiйно зберiгаiться ряд елементiв, а саме:

- культура спiлкування викладача зi студентами;

- саморегуляцiя технiчноi дiяльностi (самоконтроль, витримка), управлiння внутрiшнiм самопочуттям;

- оволодiння увагою аудиторii;

- виразний показ почуттiв i вiдношень (мiмiка, пантомiмiка, зовнiшнiй вигляд педагога);

- володiння мовою (голос, дихання, дикцiя, грамотнiсть, iнтонацiйна гнучкiсть, емоцiйна виразнiсть, тощо).

Загальною ознакою цих елементiв i iх найтiснiший зв'язок з iндивiдуальноi особливостю викладача.

Розглянемо спiлкування як важливий професiйний iнструмент педагогiчноi дiяльностi. Педагогiчне спiлкування - це професiйне спiлкування викладачiв i студентiв пiл час занять або поза ними, спрямована на створення сприятливого психологiчного клiмату, яке маi такi функцii; пiзнання особистостi i обмiн iнформацiiю, органiзацiя дiяльностi, обмiн ролями, спiвпереживання, самоствердження.

На етапi управлiння спiлкуванням необхiдно вмiння пiдтримувати iнiцiативу студентiв органiзувати дiалогiчне спiлкування. Природно, що викладач у навчальнiй дiяльностi i поза нею повинен бути iнiцiатором в управлiннi спiлкуванням. Для цього необхiдно звернути увагу на демонстрацiю власноi прихильностi до аудиторii, показ яскравих цiлей дiяльностi, передачу студентам розумiння викладачем iхнього внутрiшнього стану пiд час навчання, органiзацiю контакту з усiiю аудиторiiю.

Усе це допомогаi переборювати перешкоди, що заважають ефективному навчанню i виникаi на початку викладацькоi дiяльностi. Передусiм це деякий страх перед аудиторiiю. Вiн знiмаiться психологiчним настроюванням, переключенням уваги на iнтерес до майбутньоi роботи, пошуком емоцiйного "ядра" спiлкування. Викладачевi необхiдно розвивати в собi оптимiстичнi прогнозування своii дiяльностi.

Фактор умiння спiлкуватись дуже аргументовано викладений у книзi Д.Карнегi '' Як завойовувати друзiв i впливати на людей", а також у книзi А.РЖствуда "Я Вас слухаю". Педагог повинен володiти арсеналом засобiв за допомогою яких вiн передаi свiй досвiд, своi уявлення. Цi засоби завжди iндивiдуальнi неповторнi. Окрiм слiв, голосу, iнтонацii в арсеналi педагога i ще жести, рухи, ритм. Але, насамперед, очi! Вченi вже давно встановили, що ефективне спiлкування викладача iз студентами пере буваi на рiвнi його сугестивноi дii, оскiльки заняття або лекцii - творчiсть педагога.

За Станiславським творче почуття - це таке душевне i тiлесне почуття актора на сценi, яке благотворно сприяi творчому процесу [17].

Творче самопочуття викладача нiколи не залишаiться безслiдним. Воно проникаi, впливаi на почуття i свiдомiсть студентiв, переборюi психологiчнi бар'iри, народжуi творче сприйняття матерiалу i залишаiться не лише надовго в пам'ятi, а й стаi якоюсь мiрою iхньою життiвою позицiiю.

У науковiй психолого-педагогiчнiй лiтературi видiляються такi компоненти творчого самопочуття викладача:

- зiбранiсть, поглиненiсть вчителя головними завданнями заняття його пiзнавальним виховним задумом; усвiдомлення задуму цiлей i завдань, якi впливають на волю, розум i почуття, стаючи збуджувачем його творчостi; усвiдомлення задуму цiлей i завдань вп

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi