Традицiйнi народнi промисли i ремесла як засiб формування смакiв та iдеалiв у молодших школярiв
Змiст
Вступ
Роздiл 1. Народнi промисли i ремесла як засiб естетичного виховання молодших школярiв
1.1 Сутнiсть та iсторiя розвитку народних промислiв i ремесел
1.2 Використання народних промислiв i ремесел Тернопiльщини в естетичному вихованнi учнiв
Роздiл 2. Використання народних промислiв i ремесел в естетичному вихованнi учнiв початкових класiв
2.1 Особливостi естетичного виховання учнiв засобами народних промислiв i ремесел
2.2 Методика експериментального дослiдження
2.3 Результати експериментального дослiдження
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Актуальнiсть теми. Розбудова системи освiти в Украiнi передбачаi вiдтворення творчого потенцiалу народу, пiдвищення соцiальноi ролi особистостi. З огляду на це перед школою постало завдання забезпечити якiсть освiти учнiв, зокрема навчити самостiйно здобувати знання i творчо iх застосовувати у розв'язаннi практично-творчих завдань. Тому, як слушно зазначаiться у Нацiональнiй доктринi розвитку освiти, актуальною i проблема iнтенсивного навчання й розвитку учнiв, формуванню в них творчоi активностi, умiння самостiйно оволодiвати знаннями.
Украiнськi народнi промисли i ремесла, що разом утворюють декоративне мистецтво - це "величезний свiт духовноi i матерiальноi спадщини етносу, набуток художнiх iдей численних поколiнь народу, дорогоцiнна скарбниця, що живить сьогоднi професiйно-мистецьку творчiсть" [3, 9]. Народнi промисли i ремесла поiднують в собi духовно-матерiальну дiяльнiсть людини, виражену в художнiх творах.
Народна творчiсть - це iсторична основа, на якiй розвивалася i розвиваiться свiтова художня культура, одна iз форм суспiльноi свiдомостi i суспiльноi дiяльностi, явище соцiально зумовлене. Народна творчiсть включаi в себе рiзнi види художньоi дiяльностi, промисел i ремесел народу - поетичну творчiсть, театральне, музичне, танцювальне, декоративне, образотворче мистецтво, народне будiвництво тощо.
Народна творчiсть iснуi як сукупнiсть численних видiв, жанрiв, родiв. Усi ii види об'iднуi основне - пiзнання та вiдображення трудовоi дiяльностi людства, його iсторii, побуту тощо, хоча кожен iз них маi певнi особливостi функцiонального призначення, матерiалу, засобiв вираження.
Народнi промисли i ремесла виникли у нелегкому, тривалому процесi колективноi трудовоi дiяльностi [5, 8-9]. В процесi трудовоi дiяльностi людей розвивались естетичнi почуття людини, ii вухо, очi вчилися бачити та вiдчувати красу форм, кольорiв, звукiв i т. iн. Для того, щоб народилось мистецтво, людина повинна була навчитись не тiльки вправно працювати iнструментами та з iхньою допомогою вiдображувати бачене на каменi, в глинi, вiдтворювати звуки, але вона повинна була навчитись художньо-образно сприймати дiйснiсть. Але й образне мислення - це ще не мистецтво. Воно стаi мистецтвом лише тодi, коли матерiалiзуiться в певних доступних людинi засобах - в словi, каменi, звуцi, жестi i т. iн. Художня творчiсть була водночас пiзнанням свiту, образним мисленням i практичною дiiю.
Народне мистецтво яскраво характеризуi нацiональнi особливостi нацii, локальнi вiдмiни етнографiчних груп; це тАЬминуле в сучасномутАЭ. З минулим народнi художнi твори iднаi традицiя та колективний спосiб ii регулювання. Лише завдяки незлiченним повторенням схем, мотивiв, образiв, форм утверджуiться художня традицiя i передаiться з поколiння у поколiння, удосконалюючись i набуваючи чарiвноi довершеностi.
Унiкальна своiрiднiсть украiнського народного декоративно-прикладного мистецтва виформувалась пiд впливом природних, етнопсихологiчних, соцiально-iсторичних, економiчних та iнших умов [22, 7]. Вона складаiться iз сумарних художнiх вiдмiн i внескiв багатьох iсторико-етнокультурних регiонiв та територiй етнографiчних груп.
Сьогоднi в умовах гострих протирiч мiж технiчними досягненнями людства i низьким рiвнем моральностi, що загрожуi знищенням антропосфери, особливоi ваги набувають виховання пiдростаючого поколiння на засадах краси i моральностi. Однак у нашiй мистецтвознавчiй науцi ще недостатньо провадяться комплекснi синтетичнi дослiдження впливу народного декоративного мистецтва на естетичне виховання учнiв.
У зазначеному контекстi наукових завдань нам видаiться актуальним дослiдження народних промислiв i ремесел в контекстi естетичного виховання молодших школярiв. РозвтАЩязання цiii проблеми дасть змогу заповнити iснуючу прогалину, що маi теоретичне i практичне значення, вiдкриваi перспективи для наступних дослiджень у галузi украiнського декоративного мистецтва.
Мета роботи - обТСрунтувати можливостi народних промислiв i ремесел в естетичному вихованнi молодших школярiв.
ОбтАЩiкт дослiдження - народнi промисли i ремесла.
Предмет дослiдження - особливостi використання народних промислiв i ремесел в естетичному вихованнi учнiв початкових класiв.
Для досягнення зазначеноi мети передбачено наступнi завдання:
1) визначити основнi iсторичнi вiхи розвитку народних промислiв i ремесел;
2) проаналiзувати основнi напрямки розвитку народних промислiв i ремесел;
3) теоретично обТСрунтувати можливостi народних промислiв i ремесел в естетичному вихованнi молодших школярiв;
4) експериментально перевiрити можливостi народних промислiв i ремесел у формуваннi основ естетичноi культури учнiв початкових класiв.
Для розвтАЩязання поставлених завдань i перевiрки гiпотези використано такi методи дослiдження: аналiз, порiвняння, систематизацiя та узагальнення теоретичних даних, педагогiчне спостереження, бесiди, педагогiчний експеримент, узагальнення експериментальних даних.
Структура дослiдження. Дипломна робота складаiться iз вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаноi лiтератури, додаткiв.
Поняття "культура" охоплюi як духовнi, так i матерiальнi цiнностi, виробленi народом упродовж його iсторii. До духовноi культури належать досягнення в галузi науки, мистецтва, лiтератури, фiлософii, моралi, освiти тощо. Матерiальна культура охоплюi всi матерiальнi цiнностi, створенi народом. Часом не можна провести чiткоi межi мiж духовними i матерiальними цiнностями: скажiмо, книги, картини, скульптура чи ювелiрнi вироби - це водночас пам'ятки i матерiальноi, i духовноi культури, тому часто вони розглядаються у взаiмозв'язку.
Враховуючи багатоплановiсть i невичерпнiсть теми, доцiльно спинитися лише на деяких загальних аспектах украiнськоi матерiальноi культури, починаючи з господарськоi дiяльностi, оскiльки вона була тим грунтом, на якому формувались основнi види матерiальноi культури украiнцiв. Опис матерiальноi культури народу мусить вiдображати ii особливостi у таких аспектах:
1) у дiахронii - вiд найдавнiших часiв до сьогодення;
2) у рiзних галузях матерiальноi культури;
3) у рiзних соцiальних верствах населення [8, 42-43].
Народне образотворче i декоративне мистецтво своiми коренями сягаi глибокоi давнини. Воно нерозривно поiднано з магiчно-обрядовою i господарською дiяльнiстю людини. Саме тому твори народного мистецтва мiстять як духовнi, так i матерiальнi ознаки. Мiж звичайними побутовими предметами з дерева, глини, каменя та iнших матерiалiв i предметами-творами народного мистецтва не iснуi чiткоi межi.
Поширене твердження, що кожна рiч, виготовлена вручну, маi певнi художнi якостi. Щоправда цi якостi спiврозмiрнi лише з природними властивостями матерiалу та результатом його обробки (фактурою, текстурою, кольором тощо). Усi природнi й технологiчнi показники неодмiнно утворюють художню виразнiсть первинного рiвня. Але якщо народний майстер свiдомо й цiлеспрямовано посилюi художню виразнiсть завдяки спiврозмiрностi форми, конструкцii, цiлiсностi й семантики орнаментальних структур, то такий вирiб набуваi особливоi виразностi вищого рiвня. Вiн сприймаiться емоцiйно-чуттiво, стаi не лише предметом, а твором мистецтва [24, 539].
В iсторичному аспектi народне мистецтво передовсiм розвивалося як творчiсть селян i мешканцiв передмiсть у вiльний вiд хлiборобства час. Вони виробляли необхiднi предмети, у тому числi й художнi, для власних потреб. З появою вотчинних майстрiв при князiвських, помiщицьких i монастирських господарствах виникаi професiйне мистецтво. Майстри осiдали в мiстах, вони не обробляли землi, а лише займалися вiдповiдним тАЬрукомеслом" - гончарством, бондарством, ткацтвом тощо. Вони виготовляли продукцiю на мiсцевий ринок, а для кращоi спiвпрацi й збуту виробiв обтАЩiднувалися в цехи.
Художнiми ремеслами вважалися види професiйноi дiяльностi, якi вимагали складного устаткування i тривалого навчання: малярство, сницарство, шовкоткацтво, художнi ковальство, золотарство та iн. Ремiсники обовтАЩязково мали документи про опанування фахом i дозвiл на заснування власноi майстернi. унаслiдок розкладу феодального господарювання окремi талановитi сiльськi майстри потрапляють на мiськi ринки, складаючи конкуренцiю ремiсникам [31, 21].
Так поступово термiн тАЬремiсник" втрачаi своi первiсне значення, стаючи набутком i сiльських майстрiв. Сьогоднi пiд ремiсництвом розумiiмо не тiльки професiйне цехове мистецтво, а й сучаснi твори народних майстрiв галузей зi складною технологiiю (ткацтва, килимарства, токарства, гутництва, гончарства тощо). Однак ремiсниками не вважають майстрiв вишивки, витинанки, розпису писанок, сирноi прашки тощо. Таким чином, народне мистецтво iснуi у двох формах: перша - творчiсть народних майстрiв для себе i близьких; друга - народнi художнi промисли - ручне виготовлення художнiх виробiв окремими майстрами й органiзованими пiдприiмствами для збуту [8, 167].
Споконвiку народне декоративне мистецтво розвивалося у двох напрямах: як домашнi ремесла для потреб своii родини, i як органiзованi промисли, що створювали товари для продажу. Часто вироби народного мистецтва виготовлялися спецiально на замовлення споживача [34, 311]. Органiзованi художнi промисли виникали на основi домашнiх ремесел. У Киiвськiй Русi значного розвитку досягли художнi ремесла в Киiвi, Чернiговi, Львовi, Галичi та iнших мiстах. В XIX ст. в Украiнi створювалися ремiсничi цехи, якi згодом переросли в майстернi та мануфактури.
Звичайно, промисли подiляють за ступенем художньо-творчоi працi на кiлька груп. Першу групу становлять ремесла, в яких переважаi виробничо-ремiснича майстернiсть. Це нерозписаний гончарний посуд, iншi речi утилiтарного призначення. Друга група - ремесла, в яких творчий i виробничий процеси займають приблизно однакове мiсце: розписний та фiгурний посуд, дитячi iграшки, ткацькi вироби, вишивка тощо. Третя група - промисли, в яких творчий процес вiдiграi головну, вирiшальну роль: декоративний посуд, виготовлення мистецьких сувенiрних виробiв, настiннi художнi розписи (мальовки) тощо.
Отже, народнi художнi промисли - це органiзоване виробництво творiв декоративно-ужиткового мистецтва, призначених для продажу. Пiд декоративно-ужитковим мистецтвом розумiiмо галузь художньоi творчостi, яка формуi естетично-художнi середовище в побутi людини. До декоративно-ужиткового мистецтва вiдносимо предмети побуту: меблi, тканини, керамiку, фарфор, художнi рiзьблення, декоративний розпис, вишивку, вибiйку, художнi литво, карбування тощо [3, 47].
Ремесло - це дрiбне виробництво ужиткових та мистецьких товарiв, основою якого i переважно ручна технiка без виробничого подiлу працi. Технологiчнi навички в народних ремеслах, як правило, передавалися вiд батька до сина з поколiння в поколiння. Тому часто саме в народному мистецтвi збереженi найдавнiшi традицii, художнi стилi, вiками нагромаджений ремiсничий i художнiй досвiд. Народне мистецтво протягом багатьох вiкiв живило нацiональну культуру, давало наснагу професiйним митцям.
Розподiл мiж домашнiми ремеслами i художнiми промислами досить умовний, якщо гончарство належить до промислiв, то вишивка, ткацтво можуть бути як хатнiми ремеслами, так i промисловими (тобто виготовлятися спецiально на продаж) [39, 217].
Говорячи про народнiсть художнiх ремесел, водночас не слiд забувати про роль окремих творчих iндивiдуальностей, талановитих майстрiв, якi часто й формують традицii того чи iншого промислу. Хоча в цiлому художнi обличчя промислу визначаiться спiльними стильовими особливостями, характерними для певного регiону чи осередку. Тому для "традицiйних промислiв природною i вiдсутнiсть "авторського права" на стильовi та сюжетно-тематичнi новацii (вони стають надбанням всього колективу); вироби створюються саме на продаж, безпосередньо - з рук у руки, або через посередництво художнiх салонiв.
Народнi художнi промисли - явище характерне майже для всiх областей Украiни. Найбiльшоi ж популярностi в XX ст. досягли такi художнi центри, як Опiшня, Решетилiвка на Полтавщинi; РЖчня, Дiгтярi на Чернiгiвщинi; Петрикiвка на Днiпропетровщинi; Кролевець на Сумщинi; Бубнiвка, Клембiвка на Вiнниччинi; Яворiв та Пистинь на РЖвано-Франкiвщинi; Вiнниця в Чернiвецькiй областi та ряд iнших [51, 66].
Мистецтво вiдображення людиною навколишнього свiту, як вiдомо, виникло на ранньому етапi людськоi iсторii. Звичайно, i наш народ мав своiх попередникiв, якi створювали мистецькi вироби ще в перiод пiзнього палеолiту, 25-15 тисяч рокiв тому.
У палеолiтичних стоянках давнiх мисливцiв археологи знаходять вироби з кiсток мамонта, статуетки жiнок, птахiв, тварин, деякi з них прикрашенi геометричними орнаментами. Такi предмети знайдено в Киiвi (Кирилiвська стоянка), у Мезинi (або Мiзинi на Деснi), поблизу Новгород-Сiверського, на Днiстрi та в iнших мiсцях Украiни. Деякi iз знайдених речей розмальовувалися фарбою червоного кольору, яка добре збереглася. Зображення тварин у печерах, гротах Кам'яноi Могили поблизу Мелiтополя свiдчать про мисливськi заняття, скотарство, рибальство, землеробство (малюнок бикiв, запряжених у гарбу, рибальськi сiтi). У зображеннях Кам'яноi Могили вiдтворено кiлька етапiв розвитку мистецтва вiд неолiту до епохи бронзи [43, 241].
Культура трипiльських племен найширше представлена виробами розписноi керамiки. Цiкаво, що основнi елементи орнаментiв (спiралi, зигзаги, смуги) та зображення людей i тварин (собак, бикiв, кiз, птахiв, риб) i в нашi часи не дуже вiдрiзняються вiд трипiльських розписiв. Особливо такi зображення притаманнi украiнським керамiчним плиткам.
У III тисячолiттi до н. i. з'являiться зображення людини у скульптурi. Це кам'янi баби, iх ще називають скiфськими бабами. Характерно, що скiфи дуже дбайливо зберегли своi традицii скульптурного мистецтва, охороняючи його вiд iноземних впливiв (особливо грецького). Тому скiфськi кам'янi iдоли дають нам справжнi уявлення про скульптурнi риси скiфського мистецтва. У музеях Украiни зберiгаiться чимало таких скульптур [36, 12].
Усi найкращi здобутки мистецтва скiфiв нiби сконцентрованi у царськiй пекторалi - шийнiй прикрасi з кургану Товста Могила (на Днiпропетровщинi). Це справжнiй шедевр свiтового значення.
З надзвичайною майстернiстю в чудовий орнамент вплiтаються сюжетнi сцени скiфського побуту; в пекторалi гармонiйно поiдналися реалiзм зображення людей i тварин з декоративнiстю вишуканого орнаментального узору [44, 28].
Першi житловi споруди на територii Украiни; дослiдженi вченими, належали племенам трипiльськоi культури. Цiкавим i традицiйне планування поселень, яке i нинi вважають найбiльш рацiональним i сприятливим для людського життя: це розмiщення будiвель концентричними колами з великою площею посерединi. Вiкна будiвель теж були напiвкруглими, стiни фарбувалися, розписувалися орнаментами.
РЖнтер'iр украiнських жител простий, але надзвичайно декорований вишитими рушниками, тканими лiжниками, керамiкою, рiзьбленням тощо. Цi традицii зберiгаються й до нинi, незважаючи на значний розвиток промислового виробництва товарiв народного вжитку. В XX ст. пiд впливом мiськоi моди, звичайно, поширилися сучаснi меблi, килими, проте чимало елементiв традицiйного украiнського стилю залишилося в селах, а iнодi й мiських квартирах.
Поряд iз землеробством, скотарством та iншими галузями господарства украiнцi здавна займалися рiзноманiтними ремеслами й промислами. Ремесла, пов'язанi з обробкою мiнеральних речовин i продуктiв тваринництва, iснували вже за часiв трипiльськоi культури. У Киiвськiй Русi налiчувалося понад 100 ремiсничих спецiальностей - ковалi, гончарi, ткачi, склодуви тощо. У XV-XVII ст. таких спецiальностей було вже понад 270; почалося об'iднання ремiсникiв у цехи. Чимдалi поширювалися селянськi домашнi промисли й ремесла, пов'язанi з землеробством та скотарством i спiвiснуючi з ними [31].
На XIX - початок XX ст. обробка дерева у виглядi теслярства, столярства, бондарства, стельмаства, гребiнництва, плетiння, ложкарства досягла свого апогею. Кожна родина займалася прядiнням i ткацтвом, використовуючи такi знаряддя, як терницi, прядки й самопрядки, снiвницi, стави та кросна. По селах ходили кушнiри та шевцi, якi шили кожухи й кожушанки, свити, чемерки, взуття та iн. У кожному селi була кузня - шанована серед селян споруда. У коваля можна було не лише замовити серп, нiж чи сапу, пiдкувати коня тощо, а й почути свiжi новини.
На Полiссi широко розповсюдженими були лiсохiмiчнi промисли - смолокурiння, дiгтярний, напiрний, дещо ранiше - поташний, селiтряний. На базi рудного промислу набули багатьох нових рис металургiя та обробка залiза. У районах Лiсостепу, особливо на Правобережжi, iснував каменотесний промисел. Дiяло багато мiсцевих центрiв гончарства, яке стало окрасою украiнського ремесла. Солеварiння i транспортування солi, пов'язане з чумацьким промислом, свiчкарний, цегельний, миловарний i безлiч iнших промислiв свiдчили про надзвичайну рiзноманiтнiсть занять украiнського народу. Украiнськi ремiсники й кустарi виявляли величезнi творчi здiбностi, надаючи своiм речам художньоi виразностi, оригiнальноi форми, своiрiдноi стилiстики.
Народнi промисли i ремесла - одна з форм суспiльноi свiдомостi i суспiльноi дiяльностi. Воно зародилось у первiсному суспiльствi, коли людина жила в умовах родового ладу, а засоби для iснування добувала примiтивними знаряддями. Тодi вся дiяльнiсть могла бути тiльки колективною. Розподiл працi проходив таким чином: праця чоловiкiв (мисливство) i праця жiнок (приготування iжi, виготовлення одягу, ведення домашнього господарства) [4, 81].
Починаючи з первiснообщинного суспiльства, впродовж наступних вiкiв люди удосконалювали домашнi виробництво речей, якi задовольняли побутово-життiвi потреби. Величезним здобутком пiзнавально-трудовоi дiяльностi було те, що людина почала добирати, пiдготовляти i опрацьовувати потрiбну сировину. Дрiбне ручне виготовлення готових виробiв при вiдсутностi внутрiвиробничого подiлу працi називаiться ремеслом. Вiдповiдно до рiзних iсторичних етапiв суспiльного виробництва та розподiлу працi ремесла були домашнiми, на замовлення i на ринок.
Домашнiм виробництвом називаiться виробництво виробiв для задоволення власних потреб господарства. Цi ремесла ще не вiдокремилися вiд головних галузей господарськоi дiяльностi. Домашнi ремесло - невiдтАЩiмна частина натурального господарства - збереглося i в окремих галузях в перiод капiталiзму. Поглиблення суспiльного подiлу працi зумовило появу розвинутiших видiв ремесел, вони почали вiддiлятися вiд основного заняття людей. Таким чином виникли ремесла на замовлення i на ринок [43].
У ремеслах художня робота стаi головним видом дiяльностi майстра, тут скорiше вдосконалюiться трудомiсткi види художньоi дiяльностi, зростаi кiлькiсть ремiсничих спецiальностей та звужуiться спецiалiзацiя ремiсникiв. Уже в давньосхiдних рабовласницьких державах 3 - 1 тис. до н. е. були ремiсники, якi працювали на замовлення. Виготовлення керамiки, тиснення, декоративних виробiв з металу, каменю досягло високого рiвня в РДгиптi, Ассирii, РЖранi, Китаi, РЖндii, в античних рабовласницьких державах Грецii, Риму. Уже в цю епоху поряд iз речами широкого вжитку виготовляються предмети розкошi.
На Украiнi дрiбнi промисли набули характеру капiталiстичних мануфактур, де на другий план усунулося вiками нагромаджене рукотворне мистецтво ремесла. Знижувалася вартiсть художньоi продукцii. Перехiд вiд мануфактури до фабрики вiдкинув з давнiх давен набулу ручну вмiлiсть майстра, а за тим технiчним переворотом руйнувалися суспiльнi вiдносини виробництва. Капiталiстична конкуренцiя пiдiрвала економiчний грунт традицiйних центрiв народних промислiв, а зменшення попиту на вироби, призвело до звуження iхнього виробництва, а подекуди до занепаду [53, 52].
Таким чином, народне мистецтво Украiни розвивалося у двох основних напрямах - домашнi художнi ремесло й органiзованi художнi промисли, повтАЩязанi з ринком. Цi двi форми йшли паралельно, тiсно переплiтаючись мiж собою i взаiмозбагачуючись, кожна iсторична епоха вносила своi змiни. Природнi багатства Украiни, вигiдне географiчне i торгiвельне положення сприяли розвитковi домашнiх ремесел та органiзованих домашнiх промислiв. Як уже зазначалося, перехiд вiд мануфактур до капiталiстичних фабрик, промислового виробництва у ХРЖХ ст. негативно позначився на домашньому розвитковi художнiх промислiв, основа яких - традицiйна художня рукотворчiсть.
Народнi художнi промисли - одна з форм народноi творчостi органiзована у виробництво творiв декоративно-ужиткового мистецтва, призначених для продажу.
До 1960 р. народнi промисли були зосередженi у кооперативних артiлях, згодом реорганiзованих у державнi фабрики художнiх виробiв. Багато з них з 1968 р. увiйшли у виробничо-художнi обтАЩiднання. В наш час народнi промисли Украiни розвиваються на основi поiднання кращих традицiй народноi творчостi з сучасними здобутками декоративно-ужиткового мистецтва, збагачуються новими видами, формами, сюжетами, беруть активну участь у задоволеннi матерiальних, духовних i естетичних запитiв народу [56].
Користуються попитом не тiльки мiсцевого населення, але й численних гостей нашоi областi, туристiв з рiзних куткiв нашоi неосяжноi Украiни та з-за кордону. Важко назвати, яке з провiдних мiсць займаi зараз декоративно-прикладне мистецтво: керамiка, вишиванки, декоративний розпис, витинанки, килимарство, рiзьблення по дереву.
З другоi половини XIX ст. народнi ремесла i промисли на Украiнi починають занепадати, не витримуючи конкуренцii зi зростаючою промисловiстю. Виняток становили хiба що Полiсся й Карпати. Дiапазон сучасних ремесел i промислiв значно звузився, але тi iхнi види, що збереглися до сьогоднi, розвиваються як важливi складовi декоративно-прикладного мистецтва, що задовольняють здебiльшого художнi запити населення.
В XIX-XX ст. на територii Тернопiльщини були розвинутi ткацтво килимарство, вишивання, гончарство, рiзьблення по дереву, лозо - i рогозоплетiння, ковальство, розписи на стiнах хат, скринях, писанках, витинанки. Найбiльш розвиненими видами народних художнiх промислiв на Тернопiльщинi i ткацтво та килимарство.
Для розвитку ткацтва в тому чи iншому регiонi потрiбна сировинна база. Сировиною для ткацтва i вовна, конопля та льон. Все це традицiйно вирощувалося i вироблялося на Тернопiллi. Ткацтвом займалися переважно жiнки у вiльний вiд польових робiт осiннiй та зимовий час. Батькам допомагали дiти i засвоювали iх ремесло. Класичним зразком кустарного ткацтва i дорiжка шириною 90 - 100 сантиметрiв iз смугастим орнаментом. Такi дорiжки виготовляють i нинi в селах Раковцi Збаразького, Мединi Пiдволочиського, Боложiвцi й РЖловицi Шумського районiв [22, 76].
Визначним килимарським осередком XIX ст. було с. Вiкно (Гусятинський район), де у 1888 р. В. Федорович заснував килимарську школу, в якiй вивчали мiсцевi традицii народного ткацтва, виготовляли килими, застосовуючи рослиннi орнаменти, зокрема з мотивами галузок чи листочкiв, що чергуються з площинно трактованими плодами. Дiяльнiстю цiii школи цiкавились мистецтвознавцi з Вiдня.
Ще одним цiкавим з мистецького i культурного погляду центром розвитку ткацтва був Бучач. В 70-х рр. ХРЖХ ст. один з трьох братiв Потоцьких, до яких належав тодi Бучач, Оскар, заснував майстерню з виробництва гобеленiв. Для цього вiн пристосував будiвлi на островi Папiрня, що був на рiчцi Стрипi в селi Пiдзамочок. Сировину i майстрiв вiн привiз з Лiону. Мiсцевi ремiсники, що до цього часу займалися тiльки оздобленням народного одягу довго вчилися роботi з шовком i металевими нитками, якi застосовувались для виготовлення гобеленiв. Тому на початках в майстернi виготовлялися гобелени з вовни. Перший вiдомий нам Бучацький шовковий гобелен походить з 1878 р. А вже пiсля крайовоi виставки у Львовi 1894 р. слава цих гобеленiв розiйшлася по РДвропi. Пiд кiнець ХРЖХ ст. в майстернi працювало 10 ткачiв усi з родини Нагужанських. У спогадах мешканцiв Бучача згадуiться ще одна родина - Крижанiвських. За 60 рокiв майстерня виготовила понад 4 тис. гобеленiв. Крiм гобеленiв там вироблялися декоративнi наволочки i крайки. На початку ХХ ст. стали виникати численнi пiдробки бучацьких гобеленiв. РЗх пiдробляли iврейськi ремiсники з Коломиi, а в Андруховi спецiалiзувалася фабрика Гриндшпана. Майстерня працювала до 1939 р [20]
.
На початку XX ст. не менш вагомим центром килимарства було старовинне мiстечко Вишгородок на Кременеччинi, нинi Лановецького району. У килимах майстрiв цього осередку переважав рослинний орнамент, здебiльшого на чорному або сiрому тлi.
У килимах майстрiв Захiдного Подiлля переважав геометризований рослинний орнамент. Центральну частину складав вiзерунок з одного або кiлькох вiночкiв iз барвистих квiтiв, iнодi квiтковi мотиви вкривали цiлу поверхню килима, а довкола них йшов бордюр з рослинних елементiв. В орнаментах переважали рожева, темно-червона, зелена, жовта, бордова та синя фарби.
Багато спiльних рис мають килими, виготовленi сучасними майстрами, якi проживають в Кобиллi, Шилах, Романовому, Горах Стрийовецьких, Добриводах, Заруддi, Красносiльцi Збаразького, Вишгородку, Москалiвцi, Злащенцях Лановецького, Гаях Розтоцьких, Гаях за Рудкою, Заложцях Зборiвського, а також Мединi, Голотках, Кошляках, Богданiвцi, КамтАЩянках, Клебанiвцi, Панасiвцi Пiдволочиського, РЖване-Пустому i Михайлiвцi Борщiвського районiв. Водночас кожному з килимарiв притаманний власний творчий почерк, що виявляiться у неповторному укладi орнаментальних форм й оригiнальному колоритному вирiшеннi виробу.
Здавна славилась своiми килимами Збаражчина. Ще на початку XIX столiття вироби братiв РЖвахових з села Кобилля були в великiй шанi за кордоном i неодноразово отримували медалi на мiжнародних виставках.
Нинi на Тернопiльщинi можна визначити декiлька центрiв ткацтва та килимарства, зосереджених у Пiдволочиському, Збаразькому, Шумському, Лановецькому i Борщiвському районах. Один iз найбiльших знаходиться в селi Токи Пiдволочиського району, в якому працюi 10 вiдомих майстрiв ткацтва. Це М. Безкоровайна, Н. Дереш, Г. Гасай, О. Хам, П. Тiшин та iншi. Там виготовляють килими i з геометричним, i з рослинним орнаментом. Композицii з геометричним орнаментом побудованi за принципом давнiшнiх зразкiв: вони мають домiнуючий мотив у центрi поля, що утворюiться з одного чи двох великих ромбiв, у якi вписанi розетки. Центральне поле (здебiльшого вишневого кольору) обрамляi кайма. У килимах з рослинним орнаментом середину заповнюi великий букет троянд на чорному тлi. Кайма в них утворюiться з дрiбних галузок i квiтiв. Вона може бути подвiйною - коли внутрiшнiй пасок вужчий вiд зовнiшнього, а то й потрiйною на довгих сторонах килима.
Названим промислом займаються в бiльшостi сiл Шумського району. Так, в даний час в районi працюi бiля 60 ткачiв. Найбiльшi осередки ткацтва знаходяться в селах В. РЖловиця, Пiдгiрське та Цеценiвка. Виконавською майстернiстю вiдзначаються роботи ткачiв П. Слюсарчука, М. Собчук, Я. Мушак з Цеценiвки.М. РЖванчук з В. РЖловицi, В. Козицькоi та М. Пожелiнськоi з Катеринiвки, РЖ. Головатюк з Андрушiвки, К. Панасюк та Ф. Парфом'юк з Обича [46].
Жителям областi вiдомi такi майстри, як М. Дембовська з Пахинi, Г. Парило з Снiгурiвки, О. Кушнiрчук з Борщiвки, Г. Янчишин з Кошкiвець, П. Копайська та К. Кульпака з Вербовець Лановецького району, М. Вiльчинська з Кобилля, Г. Крива та М. Вавро з села Шили Збаразького району, Н. Фафруник з Днiстрового та Г. Соломон з Боришковець Борщiвського району.
Вiдомi майстри Тернопiльщини С. РД. Пчола, А.М. РЖвахiв, Д.Р. Кравчук узяли за основу класичний зразок мiсцевого художнього ткацтва. Ромби, розетки, клинцi i кривулi на своiх виробах вони укладають пасмами в ритмiчному чергуваннi, покриваючи всю поверхню. Добiр подаiться у смiливих контрастних сполученнях. Тло килима, виступаючи широкими кольоровими плямами, вiдiграi важливу композицiйну роль. Кайма тут зовсiм вiдсутня або буваi подвiйною, що характерно, наприклад, для ткання РЖвана Покиданця. Внутрiшня робиться ширшою i спiвзвучною за тоном iз тлом килима, а зовнiшня - вужча, нiжнiша, кольором перегукуiться з розетами, якi i композицiйним центром.
Роботи тернопiльських майстрiв завжди користуiться заслуженим успiхом на виставках, вiдзначаються нагородами. Кращi з них закуповують музеi. Окремi майстри-надомники збувають своi вироби через художнiй фонд Украiни, звiдки одержують вiдповiднi матерiали для виготовлення килимiв [20, 8].
Велику школу життя пройшли А.М. РЖвахiв, С. РД. Пчола, К.М. Романюк, РЖ.П. Покиданець, Д.Р. Кравчук, П.В. Курницький та iншi майстри. Вони пiдготували надiйну змiну; тепер уже iхнi учнi навчають початкуючих килимарiв. Так, однiiю з послiдовниць К.М. Романюк i здiбна майстриня Софiя Ваврух - учасниця виставок народного мистецтва, автор самобутнiх витворiв, оригiнальних композицiй.
Однак окремi початкiвцi не завжди продовжують кращi традицii попередникiв. Захопившись модернiзацiiю, вони вiдходять вiд уставленого, пiдтримуваного народом традицiями. Застосовують для вовни замiсть рослинних анiлiновi фарби, зiставляють надто яскравi кольори, для створення орнаментiв використовують особливо яскравi флуоресцентнi фарби, вживають чорний замiсть традицiйного малинового свiтлого. Все це знижуi своiрiднiсть тернопiльських килимiв.
Значною галуззю художнiх промислiв на Тернопiллi i гончарство. Словник декоративно-ужиткового мистецтва даi таке визначення: гончарство - це виготовлення з глини рiзних за призначенням гончарних виробiв - посуду, кахлiв, iграшок, малоi скульптури тощо. З появою гончарного круга воно стало окремим ремеслом. Уже в добу неолiту гончарнi вироби прикрашали прокресленим декором, вiдбитками шнура, гребiнця тощо. З VРЖ ст. гончарство в Украiнi розвинулось у самобутнiй художнiй промисел, який у ХVРЖРЖ - ХVРЖРЖРЖ ст. набув вищого рiвня розвитку. Гончарна зона Подiлля, до якоi входить Тернопiльщина, особливо багата глинами. Тут здавна iснувало чимало осередкiв.
Для народноi керамiки Тернопiльщини властивi рiзнi форми i своiрiднi технiчнi засоби декорування - розпис, гравiрування, гладження, флендрування, заливання, мармурування. Димлений посуд виготовляли в Микулинцях, Залiщиках, Струсовi, Скалатi, Устечку, Торському. Посудом з пiдполивними розписами славилось мiстечко Буданiв. На спецiальнi замовлення гончарi цього центру виробляли великi гладуни мiсткiстю близько 350 лiтрiв. Слiд вiдзначити чорний посуд буданiвського майстра Т. Земського, прикрашений рослинним орнаментом, що виконаний технiкою гладження [3, 67].
Високими мистецькими якостями вiдзначалася керамiка Бережан, Пiдгайцiв, Копичинцiв. Майстри з Бережан надавали посудовi оригiнальних форм та прикрашали його своiрiдними композицiями, фляндрованим розписом на бiлому та червоному тлi. Фляндрованi прикраси знаходимо на дзбанках, тиквах та мисках, виконаних майстрами Пiдгайцiв на початку нашого сторiччя.
Своiрiдне фляндрування бiлими або зеленими смужками на коричневому тлi характеризуi вироби Миколи Марченка з Кременця. Рiзноманiтнiстю рiзних кольорiв та багатством орнаментальних мотивiв вiдзначаiться бережанський посуд.
У наш час народна керамiка збагатилась новими орнаментальними та композицiйними мотивами. Гончарними центрами стали села Вишнiвець, Залiсцi та Великий Кунинець Збаразького, Сураж Шумського, Гончарiвка Монастириського, Товсте Гусятинського районiв та мiсто Борщiв.
У мiстах Товсте, Копичинцi, Пiдгайцi, Бережани робили посуд з пiдполивними розписами. Сiрою лискучою керамiкою вiдомi Микулинцi, Струсiв, Буданiв, Гончарiвка. У Кременцi та прилеглих селах робили кахлi та посуд. Великий Кунинець та Малi Садки - центри товстостiнноi неполиваноi керамiки.
Найвизначнiшим осередком розписноi керамiки було мiсто Товсте (нинi село Товсте Гусятинського району). Тут прикрашали миски ритуванням. Вироби одного з тодiшнiх майстрiв Я. Пригарського можна побачити у музеях Львова i Тернополя Своiрiдний характер маi його розпис на мисках: на побiлкованому фонi орнамент нанесений гравiруванням. Центральними мотивами цього розпису були птахи, а також риби, оленi [24].
РД на картi Тернопiльщини село, назва якого промовисто говорить сама за себе - Гончарiвка. Розвиток промислу в Гончарiвцi здавна зумовлений iснуванням тут добрих покладiв глини. РЖ тепер на мiсцевiй сировинi на краю села працюi кахлевий завод. Вiдомо: рiдко зустрiчаiться глина, яка в безпосередньому виглядi маi всi необхiднi пластичнi та втАЩязкi якостi. Здебiльшого необхiдно змiшувати два ii види. Саме так ведеться i в Гончарiвцi: ближче до села - поклади тАЮпiсноi" глини з домiшками пiску, характерного жовтого кольору, а далi, в тАЮкорчахтАЭ, де починаiться лiс, залягаi глина сивуватого вiдтiнку - втАЩязка, тАЮгладонькатАЭ. Цi два сорти змiшують на половину, обливають водою, традицiйно тАЮзбивають рискалем", тобто рiжуть лопатою на пласти. У процесi вироблення глини до того iдеального стану, що дозволяi якнайповнiше виявити ii високi природнi якостi, тепер, як i завжди, найдовершенiшим тАЮiнструментом" залишаiться чутливiсть людського дотику. Глину довго вимiшують босими ногами, рiжуть металевим лезом тАЮстругомтАЭ - раз по раз, дрiбно, щоб вилучити всi камiнчики, i знову обливають водою, знову мiсять чотири-п'ять разiв.. Хто без шани, без любовi робитиме це? Вiд батька до сина, вiд дiда до внука - в кровi передаiться потяг до чудодiйноi глини, що не завжди давала на хлiб i до хлiба.
В Копичинцях прикрашали посуд геометричним орнаментом, виконаним рiжкуванням бiлою i зеленою фарбою на коричневому тлi. Стрункi дзбанки з водою i розширеною шиiю розписували здебiльшого декiлькома горизонтальними поясами геометричного орнаменту або тАЮпiд мармуртАЭ [23].
Ще донедавна чимало гончарiв працювало в селi Залiсцi Збаразького району. Майстри, якi залишились, виготовляють зараз здебiльшого неполиваний червоний посуд. Тривогу викликаi те, що на гранi завмирання виготовлення чорнолощеноi керамiки, якою славилась колись Тернопiльщина. Цим промислом в даний час володiють лише РЖ. Бойко з Гончарiвки Монастириського району, С. Дякiв з Голгоче Бережанського району, С. Романюк з Духова Кременецького району, та окремi майстри з села Залiсцi Збаразького району.
Вiдродити i продовжити традицii гончарiв з Товстого вирiшив випускник Косiвського училища прикладного мистецтва В. Бардачевський, який у 1989 р. заснував тут гончарську школу. До гончарноi справи вiн залучив учнiв мiсцевоi школи.
На гранi завмирання гончарство в Шумському районi. Якщо в недалекi часи в селi Сураж було близько 70 майстрiв, то зараз цим промислом займаiться лише одна сiм'я П. Вознюка. На жаль перестали iснувати як центри керамiки Пiдгайцi, Копичинцi, Кунинець.
По всьому словтАЩянському краю здавна побутував особливий вид глиняноi пластики - рiзноманiтнi фiгурки звiрiв, птахiв з проду
Вместе с этим смотрят:
WEB-дизайн: Flash технологии
РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському
РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня
РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури
РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi