Управлiння розвитком виховноi системи ВНЗ РЖ-РЖРЖ рiвнiв акредитацii (на прикладi Старбiльського обласного медичного училища)
Магiстерська робота
ВлУПРАВЛРЖННЯ РОЗВИТКОМ ВИХОВНОРЗ СИСТЕМИ ВНЗ РЖ-РЖРЖ РРЖВНРЖВ АКРЕДИТАЦРЖРЗ (НА ПРИКЛАДРЖ СТАРОБРЖЛЬСЬКОГО ОБЛАСНОГО МЕДИЧНОГО УЧИЛИЩА)В»
Змiст
Вступ
1. Теоретичнi основи управлiння виховною системою навчального закладу
1.1 РЖсторичний аналiз досвiду управлiння виховною системою
1.2 Сутнiсть i змiст управлiння розвитком виховноi системи
2. Органiзацiя управлiння розвитком виховноi системи навчального закладу
2.1 Управлiння етапами розвитку виховноi системи
2.2 Модель виховноi системи Старобiльського обласного медичного училища
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальнiсть теми дослiдження зумовлена сучасними тенденцiями розвитку системи освiти. Початок ХХРЖ столiття i часом освiтнiх реформ, спрямованих на те, щоб системи освiти вiдповiдали вимогам сучасного соцiуму. Сучасний освiтнiй заклад як складна соцiально-педагогiчна система i елементом бiльш складноi системи-суспiльства. Саме тому вони швидко реагуi на змiни, що вiдбуваються на кожному етапi суспiльного розвитку. Що до стратегiчних цiлей освiти, вiдбуваються конкретнi змiни у сучасному виховному процесi, що вимагаi визначення сучасних пiдходiв до управлiння процесом виховання у вищих навчальних закладах.
Суспiльно-полiтичнi та соцiально-економiчнi змiни, що вiдбуваються в Украiнi, мають суттiвий вплив на дiючу систему освiти. Зараз формуiться нова iдеологiя i практика життiдiяльностi сучасноi школи як соцiально-педагогiчноi системи [67]. У 2001 роцi Мiнiстерство освiти i науки спiльно з Академiiю педагогiчних наук Украiни розробило Нацiональну доктрину розвитку освiти Украiни у ХХРЖ столiттi, у якiй зазначено, що реформування галузi передбачаi передусiм модернiзацiю управлiння освiтою. Нова система управлiння повинна бути державно-громадською, враховувати регiональнi особливостi, орiiнтувати освiтнiй заклад на розвиток. Визначено головну мету i завдання, що постають перед навчальними закладами. Йдеться про збереження i розвиток культури, виховання патрiотизму, соцiальну i особистiсну вiдповiдальнiсть, формування активноi життiвоi позицii, збереження здоров'я, свiдомоi пiдготовки молодi до здiйснення професiйноi кар'iри тощо. Модернiзацiя системи освiти передбачаi регулярне оновлення усiх ii компонентiв у зв'язку зi змiнами, що вiдбуваються у сферах культури, економiки, науки i технологiй. Тенденцii i орiiнтири становлення та розвитку новоi системи украiнськоi освiти, суттiвi змiни у педагогiчнiй теорii i практицi висувають перед керiвниками навчальних закладiв новi завдання.
Управлiння i тим важелем, тiiю рушiйною силою, яка нацiлена на активiзацiю дiяльностi людини шляхом створення оптимальних умов для прояву та розвитку ii творчого потенцiалу. Керiвнику освiтнього закладу потрiбно орiiнтуватися у рiзноманiттi сучасних, управлiнських iдей, вивчати i успiшно впроваджувати досягнення науки i перспективного педагогiчного досвiду, органiзовувати творчу дiяльнiсть педагогiв. У зв'язку з цим проблеми управлiння освiтнiми процесами визнанi як гостро актуальнi. практика свiдчить про недостатню готовнiсть керiвникiв закладiв освiти до професiйноi управлiнськоi дiяльностi, а саме до створення та управлiння виховними системами.
Виховнi системи, що складаються в освiтнiх установах, в даний час не забезпечують очiкуваноi результативностi. Зокрема, нерегульованi виховнi процеси, що стихiйно складаються, в освiтнiх установах не лише призводять до зниження рiвня вихованостi що вчаться, але i до зростання бездуховностi в молодiжному середовищi.
Отже, цi процеси, як i сама виховна система освiтньоi установи, потребуi впорядкування, в побудовi цiлiсноi структури управлiння. Зокрема, виникаi необхiднiсть не лише в розробцi новоi моделi виховноi системи, але i визначеннi змiсту дiяльностi всiх учасникiв педагогiчного процесу по ii формуванню i розвитку, створення таких умов, при яких ця дiяльнiсть забезпечувала б якiсно вищий результат виховання. молодоi людини.
Ускладнення соцiально-педагогiчних функцiй сучасного навчального закладу, особливо в умовах переведення його в режим розвитку, змiна змiсту ii дiяльностi i умов, в якому вiн працюi, визначаi необхiднiсть пошуку нових форм i методiв управлiння виховною системою закладу. Проте слiд зазначити, що проблема управлiння розвитком виховноi системи навчального закладу теорii i практицi педагогiчноi науки розкрита ще не в повному обсязi.
Проблемами менеджменту займалися вченi тАУ управлiнцi П. Друккер, Фредерiк, У. Тейлор, Френк Б.Гiлберт, Генрi Л. Гантт, Анрi Файоль, О. Черч, Т. Кабаченко, Г. Кунц, М. Мескон, РД. Миняiв, Г. Саймон, Д. Синтбург, В. Томпсон, Д. Трейсi, Р.Фiнгер, Б. Хелмiцький.
Базуючись на теорii соцiального управлiння та положеннях наукового менеджменту, вiтчизнянi дослiдники досить докладно вивчили загальнi механiзми управлiння середнiми закладами освiти, що дiстало вiдображення у вiдповiдних працях В. Бегея, РД. Березняка, В. Бондаря, Л. Даниленко, Г.РДльни-ковоi, Н.М. Островерховоi, В.Пiкельноi тощо. Функцiональнi аспекти управлiння навчальними закладами були дослiдженi i висвiтленi в роботах РД. Хрикова, Л. Калiнiноi, Л. Карамушки, Коломiнського, Т. Перевезiй, О. Афанасьiва, Андруш-кiва, Г. Артюх.
В Украiнi вивченням проблеми управлiння займаються вченi Даниленко Л.РЖ., Дмитренко Г.А., РДльнiкова Т.В., Мармаза О.РЖ., Павлютенков РД.М., Крижко В.В., Хриков РД.М. Однак розробка проблеми управлiння виховною системою закладу освiти знаходиться на початковiй стадii, тому, можна вiдмiтити назрiле та поки ще не вирiшене протирiччя мiж актуальнiстю розробки проблеми у сучасних умовах та недостатнiм рiвнем ii вивчення.
Вiтчизнянi та зарубiжнi економiсти та фахiвцi у галузi управлiння (Г. Дмитренко, А. Кисельов, В. Луговий, А. Попов, О. Пономарьов, О. Романовський, В. Шепель, Р. Блейк, Т. Бойдел, П. Вейл, П. Друкер, Ф. Тейлор, А. Файоль та iн.) акцентують увагу на аналiзi управлiнськоi дiяльностi та ii впливi на ефективнiсть функцiонування обтАЩiкта управлiння; культурологи (I. Вiтаньi, М. Епштейн, М. Каган, М. Коул, Н. Крилова, Ю. Лотман, Е. Маркарян, Л. Уайт та iн.) тАУ на загальнiй культурi керiвника; соцiальнi психологи (С. Бочарова, Е. Берн, Д. Кайдалов, I. Кон, М. Коул, Б. Паригiн, М. Удальцова та iн.) звертають увагу на особистiснi характеристики культури керiвника.
Сучасна педагогiчна лiтература розкриваi принципи, змiст та методику виховання учнiв, пiдлiткiв, молодi у процесi рiзних видiв дiяльнiстi (А. Бойко, В.Бiлоусова, Г. Ващенко, Н. Дем'яненко, РЖ. Надольний, Л. Нечепоренко, РЖ. Харламов, Н. Щуркова та iн.), визначаються основнi напрямки удосконалення процесу виховання молодi у концепцiях культурологiчного (Г. Дегтярьова, Н. Крилова, Ю. Нагорний та iн.), системного (В. Афанасьiв, Л. Буiва, I. Зязюн, Н. Кузьмина та iн.), комплексного (О. Архангельський, Ю. Бабанський та iн.) та iнших пiдходiв до цiii проблеми.
Водночас дослiджуються особливостi процесу управлiння розвитком особистостi (РД. Бабосов, Б. Бiтiнас, А. Донцов, Л. Рувинський та iн.), методи вивчення вихованостi молодi (I. Звiрiва, Л. Коваль, П. Фролов та iн.). Таким чином, можна стверджувати, що в основному створенi теоретичнi i методичнi передумови розробки цiлiсноi концепцii вдосконалення процесу виховання школярiв, студентiв i молодi та шляхiв ii реалiзацii.
Проте проблема управлiння виховною системою вищого навчального закладу нажаль розглянута недостатньо.
Для вирiшення протирiччя мiж соцiальними очiкуваннями пiдвищення виховного потенцiалу навчального закладу i реальною педагогiчною практикою, визначення соцiально i особистiсне значущих цiлей i завдань шкiльного виховання, необхiдна ретельна розробка педагогiчною наукою i практикою проблеми управлiння розвитком виховноi системи вищоi школи.
Розробка концепцii училища i технологii управлiння розвитком виховноi системи вимагаi визначення методологiчних пiдходiв до органiзацii дослiдно-експериментальноi роботи i конкретизацii iх стосовно дослiджуваноi проблеми. Як основнi методологiчнi пiдходи використовуються системно-дiяльнiсний, синергетичний, особистiсно-орiiнтований, дiалогiчний i культурологiчний пiдходи.
Вiдсутнiсть в науцi цих теоретичних розробок i зумовило вибiр нами теми магiстерськоi роботи ВлУправлiння розвитком виховноi системи ВНЗ РЖ-РЖРЖ рiвнiв акредитацii (на прикладi Старобiльського обласного медичного училища), що визначило основнi iдеi, цiлi i логiку дослiдження.
Об'iкт дослiдження: процес управлiння розвитком виховноi системи ВНЗ РЖ-РЖРЖ рiвнiв акредитацii.
Предмет дослiдження: педагогiчнi умови управлiння розвитком виховноi системи ВНЗ РЖ-РЖРЖ рiвнiв акредитацii (на прикладi Старобiльського обласного медичного училища).
Мета дослiдження полягаi в обТСрунтуваннi умов управлiння розвитком виховноi системи ВНЗ РЖ-РЖРЖ рiвнiв акредитацii.
Для досягнення мети дослiдження були поставленi наступнi завдання:
1. Розкрити сутнiсть i структуру виховноi системи вищоi школи;
2. ОбТСрунтувати технологiю побудови виховноi системи сучасноi освiтньоi установи;
3. Виявити умови ефективного функцiонування i розвитку управлiння виховною системою училища;
4. Розробити змiст дiяльностi всiх учасникiв виховного процесу по управлiнню розвитком виховноi системи навчального закладу;
5. ОбТСрунтувати сукупнiсть критерiiв оцiнки ефективностi виховноi системи i управлiння нею.
Гiпотеза дослiдження заснована на припущеннi про те, що управлiння розвитком виховноi системи училища буде ефективнiшим, якщо:
- основними пiдходами до побудови виховноi системи стануть: системно-дiяльнiсний, синергетичний, особистiсно-орiiнтований, дiалогiчний, культурологiчний i визначена iх специфiка;
тАУ буде розроблена технологiя управлiння виховною системою, що дозволяi здiйснити ii розвиток: становлення, функцiонування i оновлення системи;
тАУ основними органiзацiйно-педагогiчними умовами формування i розвитку виховноi системи стануть: прийняття всiма суб'iктами сукупностi цiлей створення виховноi системи; органiзацiя дiяльностi суб'iктiв системи, спрямованоi на реалiзацiю поставленоi мети; органiзацiя спiвпрацi суб'iктiв системи; створення стосункiв мiж суб'iктами системи; формування середовища що виховуi на основi вiдбору змiсту i спiвпрацi учасникiв виховного процесу; створення системи управлiння виховною системою;
тАУ буде визначено змiст управлiнськоi дiяльностi всiх учасникiв виховного процесу.
Наукова новизна i теоретичне значення дослiдження полягаi в тому, що:
розкрита сутнiсть, структура виховноi системи навчального закладу i виявлений системостворюючий компонент виховноi системи сучасноi освiтньоi установи; виявленi умови ефективного функцiонування i розвитку управлiння виховною системою училища; обТСрунтована технологiя побудови виховноi системи училища.
Практична значущiсть дослiдження полягаi в тому, що:
положення i виводи теоретично-експериментального дослiдження пiдтвердженi практикою i можуть бути рекомендованi до використання в процесi модернiзацii управлiння створенням i розвитком виховноi системи сучасним навчальним закладом, пропонована технологiя побудови виховноi системи, змiст управлiнськоi дiяльностi всiх учасникiв виховного процесу iз створення i розвитку виховноi системи, критерii оцiнки ii ефективностi, а також система управлiння розвитком виховноi системи можуть бути застосована в iнших освiтнiх установах; матерiали дослiдження можуть бути використанi в системi професiйноi перепiдготовки i пiдвищення квалiфiкацii керiвникiв i вчителiв освiтнiх установ.
Методологiчна основа дослiдження базуiться на чотирьох рiвнях (фiлософському, теоретичному, технологiчному i конкретно-предметному).
Як фiлософська основа виступали фiлософсько-антропологiчнi уявлення про людину як соцiальну iстоту i суб'iкта дiяльностi (К.А. Абдульханова-Славська, Б.Г. Ананьiв I.K. Анохiн, В.РЖ. Вернадський, Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьiв, Н.В. Маслова, С.Л. Рубiнштейн та iн.); фiлософськi i психолого-педагогiчнi концепцii пiзнання як суспiльно-iсторичного процесу (Д. Карнегi, А.Н. Леонтьев, С.Л. Рубiнштейн, Ст. Шацкий i iн.); розгляд управлiння як соцiального процесу (В.Г. Афанасьiв, А.РЖ. Берг, Е.Г. Юдiн i iн.).
Як спецiальна теоретична основа дослiдження виступали системно-дiяльнiсний, синергетичний, особистiсно-орiiнтований, дiалогiчний i культурологiчний пiдходи (Д.А. Белухiн, РЖ.В. Блауберг, Е.В. Бондаревська B.C. Бiблер, О.С. Газман, Т.М. Давиденко, РЖ.П. РЖванов В.А. Караковський, Ф.Ф. Корольов, А.Т. Куракiн, СП. Курдюмов A.B. Мудрик, Л.РЖ. Новiкова, М.М. Поташник И. Пригожий, В.Н. Садовський, В.П. Симонов, П.РЖ. Третьяков Г. Хакен, Т.РЖ. Шамова, Н.Е. Щуркова.
Для вирiшення поставлених завдань на рiзних етапах роботи був використаний комплекс взаiмодоповнюючих методiв: теоретичний аналiз фiлософськоi, психологiчноi, педагогiчноi лiтератури; дiагностичнi методи (тестування, анкетування, бесiда); експериментальнi методи (констатуючий i що формуi експерименти); методи статичноi обробки отриманоi iнформацii, кiлькiсного, якiсного i графiчного аналiзiв для подальшого використання.
У числi iнформацiйних джерел використовувалися науковi книги, журнальнi статтi, доповiдi, звiти i матерiали наукових конференцiй i семiнарiв, вiтчизнянi i зарубiжнi статистичнi джерела, офiцiйнi документи у виглядi кодексiв законiв, законодавчих i iнших нормативних актiв, у тому числi положення i iнструкцiй.
Базою дослiдження було Старобiльське обласне медичне училище (423 студента) м. Старобiльськ Луганськоi областi.
Структура роботи: робота складаiться зi вступу, двох роздiлiв з висновками, заключення, списку використаних джерел (найменування), додаткiв на сторiнках. Текст магiстерськоi роботи проiлюстровано таблицями та малюнками.
1.Теоретичнi основи управлiння виховною системою навчального закладу
1.1 РЖсторичний аналiз досвiду управлiння виховною системою
Проблеми управлiння ВлправлiнняВ» державою вже на перших етапах вивчення iх фiлософами (бiльш 5000 рокiв назад) пов'язувалися з деякими умовами iх успiшного рiшення. Серед них: iснування мудрого керiвника (Влвиголошувались потреби до особистостi керiвникаВ»); iснування мудрих законiв; iснування системи виховання в державi, вiд ВлмудростiВ» якоi залежить ВлдобробутВ» народу.
Вже давнi фiлософи примiтили, що Закони управлiння постiйно змiнювалися.
Середнi вiки, епоха Вiдродження дали новий стан розвитку науки управлiння. Кращою владою визнаiться Республiка як держава Влрiвних можливостейВ» (одновластнiсть керiвника в нiй вiдсутня тАУ Мор, Кампанелла, Бекон, Локк, Монтеск'i та iн.). Найбiльш близько пiдходить до управлiння як технологiчного процесу Ф. Бекон, який розробив спецiальнi iнструкцii для людей управлiнського апарату. Вiн висловив думку, що управляти можуть тiльки люди ВлвченiВ» (у нього тАУ аристократiя).
Розумiння ВлправаВ» пов'язуiться з розвитком ВлрозумуВ» людей. Спiноза приходить до висновку, що Влособисте благоВ» залежить вiд Влзагального благаВ», а останнi, як Влблаго для всiхВ» може бути реалiзоване тiльки через управлiння.
Прослiджуiться взаiмозв'язок виховання i управлiння. Перше тАУ це осмислення Влморальноi гiдностi людиниВ»; друге тАУ громадськi закони, якi захищають цю гiднiсть. Людство приходить до iдеi загального виборчого права (Монтеск'i). Знову утверджуiться залежнiсть Законiв вiд реальноi дiйсностi. Разом з тим, iдеалiзуiться така форма правлiння, як Конституцiйна монархiя (Юм, Гегель, Кант).
Росiйськi та украiнськi просвiтителi (Бестужев, Пнiн, Попугаiв та iн.), висловлюючись про права людини та управлiння державою, пiдкреслювали, що освiта тАУ iдиний i головний Влзасiб до щастя народуВ». РЖнтереси суспiльства ставилися вище iнтересiв iндивiда Влблаго народу тАУ i його благоВ». Загальний висновок такий: без освiти немаi мудрого управлiння державою.
До особи керiвника пред'являються новi вимоги: це повинна бути особа сильна, безперечно освiчена, випробувана в управлiннi та здатна управляти (народ повинен довiряти своiму керiвнику).
Разом з тим, у XIX столiттi швидко розвиваiться iндустрiя, великi монополii, фiрми. Виникла об'iктивна необхiднiсть у конкретнiй галузi знань тАУ в науцi управлiння.
На початку ХХ столiття, в наслiдок революцii у Росii, зтАЩявляiться нова держава i виникають важливi завдання Влнавчитися управлятиВ». З цiiю метою пропонувалося:
тАв залучити до управлiння найбiльшу кiлькiсть робiтникiв i селян (демократизацiя управлiння);
тАв почати пiдготовку управлiнських кадрiв (оголошуiться конкурс на укладання спецiальних пiдручникiв з управлiння, пропонуiться створення школи з управлiння); при призначеннi людини на керiвну посаду пропонуiться проводити екзаменацiйний контроль на знання науки управлiння;
тАв здiйснюiться контроль управлiння ВлзнизуВ», щоб не було спроб встановити Влодноманiтнiсть зверхуВ»;
тАв основним iз принципiв управлiння оголошуiться принцип гласностi,
оскiльки ВлбезгласнiстьВ» народ сприятиме як Влзловживання владоюВ»;
тАв не призначати на мiсце керiвника органiзацii партiйного керiвника, якщо вiн не i фахiвцем у вiдповiднiй сферi дiяльностi, так як це призведе до великоi кiлькостi помилок.
Положення про те, що управлiння i функцiiю суспiльноi працi, охоплюi сферу матерiального i духовного виробництва тАУ актуальне й сьогоднi.
Нацiональна доктрина визначаi новi прiоритети розвитку освiти на засадах демократii та гуманiзму. Як зазначаi О.Я. Савченко, гуманiстична спрямованiсть i найвиразнiшою ознакою мети новоi освiти на фiлософському рiвнi.
В.М. Мадзiгон пiдкреслюi, що iстотним показником демократизацii освiти i плюралiзм iдей i концепцiй, думок, пiдходiв щодо розв'язання конкретних педагогiчних проблем.
Такi пiдходи в перiод становлення Украiни як незалежноi держави стали основою оновлення управлiння школою. Склалася певна колективна думка щодо важливих передумов цього процесу, а саме: пiдвищення наукового рiвня управлiння школою, вмiння керiвникiв заохочувати вчителiв до iнновацiйноi дiяльностi, залучати iх до прийняття важливих рiшень, спiвпрацювати з громадськими органiзацiями.
Проте, управлiння сучасною школою характеризуiться сукупнiстю протирiч:
тАв мiж суспiльною формою iснування управлiнськоi дiяльностi, колективним характером працi, що зумовлюi мiжособистiсну взаiмодiю, та iндивiдуальною формою опанування управлiнських технологiй кожним керiвником;
тАв мiж об'iктивними вимогами суспiльства до особистостi та дiяльностi керiвника й обмеженiстю умов для розвитку його професiоналiзму в повсякденнiй практицi;
тАв мiж цiлiснiстю змiсту управлiнськоi дiяльностi та значною кiлькiстю ii напрямкiв;
тАв мiж зверненiстю свiдомостi керiвникiв до минулого соцiального досвiду та необхiднiстю орiiнтацii iх на майбутнi змiни в освiтi;
тАв мiж необхiднiстю забезпечення розвитку педагогiчноi системи навчального закладу, що потребуi iнновацiйних пiдходiв, i особистою неготовнiстю до впровадження iнновацiй;
тАв мiж прагненням керiвникiв до творчого пошуку та недосконалiстю нормативно-правовоi бази.
Проблема оновлення управлiння школою у вiтчизнянiй теорii та практицi маi глибокi традицii [85]. Так, наприкiнцi сiмдесятих рокiв досвiд управлiння школою в Украiнi був проаналiзований у книзi ВлКерiвництво школоюВ». У вступi до неi РД.С. Березняк пiдкреслюi необхiднiсть наукових пiдходiв до управлiння школою, всебiчного наукового аналiзу дiяльностi школи. В.М. Анжiiвський висловлюi таку думку: ВлДиректор школи маi бути людиною високоi педагогiчноi культури, всебiчно компетентною в питаннях педагогiки i психологii, теорii i практики, глибоко знати змiст предметiв, якi вивчаються в шкiльному курсi, вмiти згуртовувати колектив i вести його за собою, всебiчно розвивати iнiцiативу, впроваджувати позитивний досвiд у практикуВ». Пiдтверджують таку позицiю власними прикладами вiдомi в той перiод директори шкiл Украiни, а саме: РЖ.Г. Ткаченко, директор Богданiвськоi середньоi школи Кiровоградськоi областi, заслужений учитель, кандидат педагогiчних наук; СРЖ. Бiлоусов, директор Василькiвськоi школи-iнтернату Киiвськоi областi, заслужений вчитель, кандидат педагогiчних наук; В.Д. Лаврiв, директор Волинськоi середньоi школи №1 РЖвано-Франкiвськоi областi, кандидат педагогiчних наук; Л.В. Обiдiна, директор середньоi школи №36 м. Херсона, заслужена вчителька Украiнськоi РСР. Багатий досвiд управлiння навчальним закладом склався i у Луганськiй областi. Провiднi фахiвцi-управлiнцi висвiтлили у своiх статтях проблеми впровадження наукового досвiду в практику роботи школи, органiзацii самоосвiти вчителя, удосконалення стилю управлiння школою, опанування нового педагогiчного досвiду.
Досвiдчений директор школи, вчений М.Г. Захаров у своiй книзi ВлОрганизация труда директора школыВ» зазначив, що управлiння школою забепечуiться трьома чинниками, а саме: вмiння керiвника чiтко й об'iктивно отримати iнформацiю щодо основних показникiв навчально-виховного процесу, оцiнка цiii iнформацii та прийняття рiшення, а також професiйна квалiфiкацiя вчителiв. Тобто важливою i не тiльки управлiнська компетентнiсть-керiвника, а i вплав його на рiвень виконання професiйних обов'язкiв вчителями.
М.Г. Захаровим обТСрунтовано також деякi принципи управлiнськоi дiяльностi школи, якiй зараз сприймаються, як сучаснi Такими принципами вiн вважаi:визначення перспективи й найближчоi мети роботи школи; постiйний аналiз промiжних, кiнцевих i вiддалених результатiв роботи; планування; завершенiсть управлiнських iдей; участь усiх членiв колективу в управлiннi школою; створення сприятливою психологiчноi атмосфери у колективi. Автор пiдкреслював, що найважливiший показник ефективного управлiння тАУ це здатнiсть колективу до самоорганiзацii.
У цей же перiод (70-тi роки) Г.РЖ. Горська звертаi увагу на необхiднiсть постiйного, цiлеспрямованого професiйного спiлкування керiвникiв школи з вчителями, уважного ставлення до iхнього теоретичного та методичного зростання, заохочення до опанування основ педагогiчноi майстерностi.
На початку вiсiмдесятих рокiв М.Л. Портнов у роботi ВлТруд руководителя школыВ» зазначаi, що за рубежем iснують теорii управлiння системами. Вiн придiляi значну увагу системному пiдходу в управлiннi школою, вiдокремлюi такi етапи: визначення основноi мети, промiжних цiлей дiяльностi школи; аналiз ресурсiв; складання плану; прийняття рiшення; здiйснення контролю. Але визначну роль автор залишаi за особистiстю керiвника: за його ерудицiiю, професiйною пiдготовленiстю, тактовнiстю, енергiйнiстю, органiзацiйними здiбностями. М.Л. Портнов висловлюi впевненiсть у тому, що бiльшiсть недолiкiв у роботi керiвникiв шкiл зумовлена недостатньою теоретичною та методичною пiдготовкою.
Наприкiнцi вiсiмдесятих рокiв з'являiться тенденцiя протистояння керiвникiв шкiл проявам формалiзму в управлiннi освiтою. Цей пiдхiд вiдображено в монографii В.П. Симонова ВлДиректору школы об управлении учебно-воспитательным процессомВ». Автор узагальнюi та науково обТСрунтовуi досвiд тих керiвникiв шкiл, якi творчо ставляться до проблем управлiння. Автор наголошуi, що неформально ставиться до своiх обов'язкiв той керiвник, який намагаiться досягти якiсних, а не тiльки кiлькiсних показникiв, вiддаi перевагу змiсту i якостi освiти, а не традицiйним формам Влборотьби за успiшнiстьВ».
Проте В.П. Симонов визначаi управлiння навчально-виховним процесом як цiлеспрямований вплив субтАЩiкта управлiння (керiвника) на обтАЩiкт (пiдлеглi, учнi) шляхом наукового обТСрунтованого планування, органiзацii, координацii та контролю за iхньою дiяльнiстю. Такий пiдхiд вiдрiзняiться вiд сучасного тим, що визнаi вчителiв i учнiв обтАЩiктами дiяльностi. Наука ж та практика сучасного управлiння прагне досягти субтАЩiкт-обтАЩiктивних стосункiв. Також В.П. Симонов науково обТСрунтовуi цiлi, змiст, методи управлiння на засадах системного пiдходу. В.П. Симонов актуалiзуi аналiтичну i прогностичну функцii керiвника школи. Ми можемо також провести паралель iз сучасними пiдходами до здiйснення освiтнього монiторингу.
Украiнський вчений В.РЖ. Бондар у книзi ВлУправленческая деятельность директора школы: дидактичний аспектВ» вiдзначаi, що пiд закономiрностями управлiнськоi дiяльностi слiд розумiти стiйкий взаiмозвтАЩязок мiж процесом управлiння та зовнiшнiми суспiльними системами, а також взаiмозумовленiсть компонентiв самого процесу управлiння. Дослiдник визначаi найбiльш значущi функцii управлiння, а саме: науково-теоретичну та контрольно-оцiнювальну.
Дiяльнiсть керiвника школи представлена як Влпедагогiчне управлiнняВ» в монографii ВлОсновы внутришкольного управленияВ» за редакцiiю П.В. Худоминського. Такий термiн пiдкреслюi, що функцii управлiння, до яких належать планування, органiзацiя, контроль, мають сенс тiльки тодi, коли наповнюються педагогiчним змiстом. Оскiльки функцii управлiння доповнюють одна одну, то ефективним буде системний, iнтегрований пiдхiд, якiй дозволяi розглядати школу як цiлiсне динамiчне утворення, соцiальну систему. Автори пiдкреслюють зумовленiсть дiяльностi школи соцiальним середовищем. Тому успiшно працюючий директор школи i соцiально активною особистiстю. Названо також необхiднi моральнi якостi керiвника школи: працелюбнiсть, вiдповiдальнiсть, гуманiзм, патрiотизм. Вмiння аналiзувати, оцiнювати, прогнозувати розвиток школи, рацiонально використовувати матерiальнi, кадровi, фiнансовi ресурси, зосереджувати зусилля на головному напрямку, знаходити оригiнальнi пiдходи, нестандартнi рiшення, брати участь у дослiдницький роботi тАУ такий змiст наповнюi управлiнську дiяльнiсть керiвника школи.
У навчальному посiбнику П.Т. Фролова ВлШкола молодого директораВ» викладено пiдходи до управлiння, якi можна вважати найбiльш наближеними до сучасних. Так, за основу методологii прийнято системний пiдхiд, який пов'язуiться з необхiднiстю опанування закономiрностей педагогiчного процесу. Система педагогiчноi дiяльностi розглядаiться як механiзми досягнення мети. Мета, завдання, змiст, методи, засоби, форми взаiмодii педагогiв i учнiв, а також результати визначено як процесуальнi компоненти системи. Видiлено такi групи методiв: органiзацiйно-педагогiчнi, соцiально-психологiчнi, адмiнiстративно-господарчi.
Аналiтичну функцiю управлiння глибоко дослiджував Ю.А. Конаржев-ський [43]. Саме вiн обТСрунтував iдею управлiння навчальним закладом на засадах педагогiчного аналiзу. У зв'язку з цим учений вiдзначив цiлеспря-мованiсть управлiння, акцентував увагу на необхiдностi опрацювання iнформацii для здiйснення функцii прогнозування та вибору оптимального рiшення
На початку 90-х рокiв погляди на проблему управлiння школою стають бiльш широкими. Новi пiдходи ТСрунтуються на теоретичних висновках фiлософii, соцiологii, психологii, економiки. Саме в цей перiод виходить монографiя Р.Х. Шакурова ВлСоциально-психологические основи управлення: руководитель и педагогический коллективВ». У нiй управлiння характеризуiться в широкому значеннi як регулювання стану будь-якоi системи з метою одержання певного результату. Управлiння педагогiчним колективом, на думку автора, спрямоване на двi мети. По-перше, це органiзацiя навчально-виховного процесу, а по-друге, тАУ задоволення потреб i iнтересiв учасникiв навчально-виховного процесу. Разом вони утворюють цiльовi функцii внутрiшкiльного управлiння. Особливу групу управлiнських функцiй Р.Х. Шакуров називаi операцiйними. До них належать планування, надання iнструкцiй, контроль, аналiз, координацiя. Вчений дiйшов висновку, що директори бiльш цiнують професiйно-дiловi та органiзаторськi якостi, а вчителi прагнуть бачити у своiх керiвникiв морально-комунiкативнi якостi.
Р.Х. Шакуров також придiляi увагу тим умовам, за яких можлива демократизацiя управлiння. До них вiднесено розвиток самоврядування, педагогiчноi культури, рацiональну органiзацiю працi, позитивне сприйняття критики. Причинами, що перешкоджають демократичним процесам у школi, автор вважаi усталенi стереотипи авторитарного управлiння, вiдсутнiсть iнiцiативи.
Новим кроком у теорii управлiння школою стали працi М.М. Поташника, В.С. Лазарева та очолюваного ними колективу науковцiв щодо необхiдностi розвитку педагогiчноi системи школи та ТСрунтовного науково-методичного забезпечення цього процесу. Так, у монографii ВлУправление развитием школыВ» вченi зазначають, що управлiння розвитком школи тАУ це один iз аспектiв управлiнськоi дiяльностi, який засобами планування, органiзацii, керiвництва та контролю процесiв розробки та опанування iнновацiй забезпечуi цiлеспрямованiсть i органiзованiсть набуття освiтнього потенцiалу школи, пiдвищення рiвня його використання, в наслiдок чого можна отримати якiсно новi результати освiти. Разом iз розвитком педагогiчноi системи школи, на думку авторiв, маi оновлюватися, модернiзуватися структура управлiння. Саме тому пiдкреслюiться, що суб'iктами управлiння стають директор, його заступники, вчителя, учнi, а об'iктом тАУ iнновацiйний навчально-виховний процес. Управлiнськi технологii, якi подаються як такi, що забезпечують розвиток школи, мають ознаки менеджменту, хоча саме це поняття не вводиться.
Суттiвою ознакою управлiння школою на рубежi столiть стаi опанування теорii менеджменту. Менеджмент i формою управлiння соцiально-економiчними процесами. На вiдмiну вiд командно-адмiнiстративноi форми управлiння менеджмент максимально враховуi особистiсний потенцiал кожного працiвника, створюi умови для його професiйного розвитку, взаiмодii в процесi професiйноi дiяльностi, заохочуi до досягнення максимально можливого результату. Менеджмент формуi новий стиль управлiнського мислення, орiiнтуi на цiнностi та прiоритети, методи та iнструментарiй управлiнськоi дiяльностi в умовах ринковоi економiки, актуалiзуi закономiрностi Влне командноiВ» економiчноi системи.
Ю.А. Конаржевський у визначеннi менеджменту пiдкреслюi, що вiн i новою фiлософiiю управлiння, яка пiдвищуi роль управлiнця та менеджера в суспiльному життi, а також соцiальну значимiсть професii управлiнця [43]. Вчений пiдкреслюi також значення керiвника як менеджера-лiдера, який i носiiм змiн, мотивуi спiвробiтникiв до досягнення мети, веде iнших до успiху. Автор подаi розгорнуту характеристику основних рис менеджера-лiдера, пiдкреслюючи його комунiкабельнiсть, доброзичливiсть, активнiсть, толерантнiсть, креативнiсть, врiвноваженiсть.
Аналiзуючи сучаснi дослiдження проблем управлiння школою в украiнськiй науцi, слiд вiдзначити, що в них значно розвинуто iдеi демократизацii, гуманiзацii, системностi, iнновацiйностi управлiння, впровадження менеджменту, цiльового та адаптивного управлiння [35; 66; 67; 98].
Окремоi уваги потребують тi пiдходи, якi суттiво впливають на становлення сучасноi теорii управлiння школою, але поки що не знайшли свого конкретного втiлення в управлiнських технологiях.
Серед них нова галузь фiлософii тАУ синергетика. Уперше iдеi синергетики виникли в природознавствi. Створення науковоi моделi синергетики пов'язане з iменами РЖ. Пригожина, Г. Бакена. Синергетика даi розумiння того, як iз хаосу виникаi впорядкована складна система, а також обТСрунтовуi унiверсальне бачення iдностi свiту. Завдяки синергетицi ми усвiдомлюiмо не лiнiйнiсть, багатофакторнiсть, ймовiрнiсть свiту, полiварiантнiсть шляхiв його розвитку.
РЖдеi синергетики поширюються й у педагогiцi. Педагогiчний процес розглядаiться як нелiнiйний, педагогiчнi закономiрностi виявляються в конкретних педагогiчних ситуацiях залежно вiд зовнiшнiх i внутрiшнiх умов педагогiчного процесу. Педагогiчний процес принципово вiдрiзняiться тим, що досягнення мети залежить вiд особистiсних якостей, творчостi, iнтелекту, культурного потенцiалу суб'iктiв.
У системi освiти набуваi актуальностi тенденцiя глобалiзацii як чинник якiсних змiн соцiального розвитку. Людина, ii доля в майбутньому тАУ головний iмператив сучасного стану глобального розвитку. Яке мiсце посiдаi людина в новому глобальному свiтi, у глобальнiй економiцi, таким буде суспiльний розвиток. Однiiю з визначальних рис новоi глобальноi економiки i ii iнформацiйно-iнтелектуальний чинник. Людина стаi головним економiчним ресурсом.
В.Е. Лунячек вважаi, що для кожноi iз пiдсистем дiяльностi загальноосвiтнього навчального закладу рiзного рiвня можна створити вiдповiдний алгоритм управлiння нею [54; 55]. Алгоритми управлiння пiдсистемами нижчого рiвня будуть основою для створення алгоритмiв управлiння дiяльнiстю пiдсистем вищого рiвня або соцiально-педагогiчноi системи загальноосвiтнього навчального закладу в цiлому.
Ю.К. Бабанський та М.М. Поташник вiдмiчають, що оптимальним
можна вважати тiльки таке управлiння, при якому, по-перше, досягаються
максимально можливi педагогiчнi результати i, по-друге, це вiдбуваiться при рацiональних витратах часу i зусиль у процесi управлiння.
У науковiй лiтературi пiдкреслюiться, що дiяльнiсть керiвникiв школи, в основному, повторюiться з року в рiк. Дослiдження пiдтверджують, що 90% всiх дiй i службових вiдносин пiдлягають вiдноснiй стандартизацii i нормуванню. Ця циклiчнiсть, щорiчна повторюванiсть видiв дiяльностi у певнi термiни року зумовленi iсторично виробленими педагогiчними пiдходами, законодавчими актами та нормативними документами, що регламентують органiзацiю роботи школи як установи освiти.
Таким чином, розглядаючи соцiально-педагогiчну систему загальноосвiтнього навчального закладу з позицiй теорii систем i використовуючи метод декомпозицii, треба видiлити в загальноосвiтньому навчальному закладi (ЗНЗ) кiлька рiвнiв пiдсистем дiяльностi. Це iнтегральнi системи дiяльностi i пiдсистеми дiяльностi першого, другого та нижчих рiвнiв.
Це також знаходить пiдтвердження в наукових дослiдженнях, автори яких вiдмiчають, що рiвень декомпозицii визначаiться розробником вiдповiдного проекту.
На базi пiдсистем дiяльностi другого рiвня розробленi алгоритми управлiння цими пiдсистемами, якi згрупованi у вiдповiдностi до пiдсистем дiяльностi першого рiвня (табл. 1.1).
Таблиця 1.1 Алгоритми управлiння органiзацii виховного процесу
Пiдсистеми дiяльностi загальноосвiтнього навчального закладу | Алгоритми управлiння |
| Пiдготовка та проведення виховних заходiв | Алгоритми виховноi роботи ЗНЗ |
| Дiяльнiсть класного керiвника | Алгоритми дiяльностi класного керiвника |
| Дiяльнiсть учнiвського комiтету | Алгоритми роботи учнiвського комiтету загальноосвiтнього навчального закладу |
| Робота з учнями, схильними до девiантноi поведiнки | Алгоритми роботи з учнями, схильними до девiантноi поведiнки |
| Дiяльнiсть прес-центру | Алгоритми роботи прес-центру загальноосвiтнього навчального закладу |
| Дiяльнiсть шкiльних музеiв | Алгоритми дiяльностi музеiв загальноосвiтнього навчального закладу |
Вместе с этим смотрят:
WEB-дизайн: Flash технологии
РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському
РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня
РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури
РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi