Формування здорового способу життя молодших школярiв

Змiст

Вступ

Роздiл 1 Теоретико-методичнi основи здорового способу життя

1.1 Сучаснi пiдходи до визначення змiсту i структури здорового способу життя

1.2 Визначення поняття ВлздоровтАЩяВ» людини, його компоненти та передумови

1.3 Визначення здорового способу життя та шляхи його формування

1.4 Досвiд вивчення здорового способу життя

1.5 Формування здорового способу життя засобами фiзичноi культури

Роздiл 2 Методи та органiзацiя дослiдження

2.1 Методи дослiдження

2.2 Органiзацiя дослiдження

Роздiл 3 Рiвень соматичного здоровтАЩя учнiв початкових класiв

Роздiл 4. Рiвень фiзичноi пiдготовленостi учнiв молодших класiв

Загальнi висновки

Список використаних джерел

Вступ

ЗдоровтАЩя i iнтегральною характеристикою особистостi i визначаi якiсть життя. Сьогоднi в Украiнi фiксують високий рiвень захворюваностi населення, особливо серед дiтей i пiдлiткiв. Зокрема, за перiод навчання у школi кiлькiсть здорових дiтей з першого до одинадцятого класу зменшуiться у 3-4 рази [1, 2]. Тому збереження i змiцнення здоровтАЩя дiтей, формування духовних потреб i навичок здорового способу життя (ЗСЖ) i прiоритетними напрямами розвитку суспiльства.

За останнi роки проблема збереження здоровтАЩя дiтей молодшого шкiльного вiку, iх оздоровлення та профiлактика найбiльш розповсюджених тАЮшкiльнихтАЭ хвороб i предметом фундаментальних наукових дослiджень. Значення фiзичного виховання у формуваннi соцiально активноi особистостi вивчали фахiвцi у галузi педагогiки, фiзичноi культури i спорту

Проведенi у цьому напрямi дослiдження дають змогу констатувати, що основою ефективного фiзичного виховання у школi повинна бути iндивiдуалiзацiя процесу навчання, орiiнтована на прiоритети особистостi, iнтереси i потреби у вiльному i самостiйному розвитку [3, 4, 5].

РЖнтерес дiтей до фiзичноi культури належить до мотивацiйноi сфери особистостi. Значна кiлькiсть дослiджень присвяченi вивченню формування здорового способу життя та мотивацii до нього у школярiв старших класiв та студентiв [19, 43, 48]. Проблема виховання iнтересу до фiзкультурно-оздоровчоi роботи у закладах освiти та мотивацiя до ЗСЖ дiтей молодшого шкiльного вiку залишаiться актуальною i потребуi наукового обТСрунтування.

За енциклопедичним визначенням здоровтАЩя тАУ це природний стан органiзму, що характеризуiться його врiвноваженiстю iз навколишнiм середовищем та вiдсутнiстю будь-яких хворобливих змiн. Здоров'я людини визначаiться комплексом бiологiчних (успадкованих та набутих) та соцiальних факторiв. Останнi мають настiльки важливе значення у пiдтриманнi стану здоров'я або виникненнi i розвитку хвороби, що у преамбулi до статуту Всесвiтньоi органiзацii охорони здоров'я (ВООЗ) записано: тАЮЗдоров'я тАУ це стан повного фiзичного, духовного i соцiального добробуту, а не лише вiдсутнiсть хвороб та фiзичних дефектiвтАЭ. Однак, те, наскiльки широке соцiологiчне визначення здоров'я i дещо суперечливим, оскiльки соцiальна повноцiннiсть людини не завжди збiгаiться з ii бiологiчним станом. Взагалi, поняття здоров'я i дещо умовним та об'iктивно встановлюiться за сукупнiстю антропометричних, клiнiчних, бiохiмiчних та фiзiологiчних показникiв, що визначаються iз урахуванням статевого, вiкового факторiв, а також клiматичних та географiчних умов [24, 37].

Здоров'я необхiдно характеризувати не лише якiсно, а й кiлькiсно, оскiльки iснуi поняття про ступiнь здоров'я, який визначаiться шириною адаптацiйних (пристосувальних) здатностей органiзму. Хоча здоров'я являi собою стан, протилежний хворобi, воно може бути пов'язане з рiзними перехiдними станами i не мати чiтких меж. Стан здоров'я не виключаi наявностi в органiзмi хвороботворного начала, яке ще не проявилося, або суб'iктивних коливань у самопочуттi людини. У зв'язку з цими властивостями виникло поняття тАЮпрактично здорова людинатАЭ, за якого патологiчнi змiни, що спостерiгаються в органiзмi, не впливають на працездатнiсть людини i ii самопочуття. Разом з тим, вiдсутнiсть кричущих порушень ще не свiдчить про вiдсутнiсть стану хвороби, оскiльки перенапруження захисно-пристосувальних механiзмiв, не порушуючи здоров'я, може призвести до розвитку хвороби в умовах впливу на органiзм надзвичайних подразникiв. До факторiв, що визначають здоров'я людей, вiдносяться реальнi прибутки, тривалiсть робочого дня, ступiнь iнтенсивностi та умов трудового навантаження, наявнiсть професiйних шкiдливих умов, рiвень та характер харчування, житловi умови, стан охорони здоров'я у даному регiонi i, що, вкрай важливе тАУ спосiб життя, який обираi для себе кожна людина самостiйно. Однозначного критерiю, за яким можна було б судити про стан здоров'я населення, не iснуi, бо навiть середня тривалiсть життя тАУ це недостатнiй критерiй, якщо не враховувати цiлий комплекс соцiально-бiологiчних чинникiв. У ХХ столiттi ВООЗ були визначенi засади науковоi органiзацii охорони здоров'я окремих осiб: пiдвищення захисних властивостей людського органiзму, а також створення умов, якi попереджують контакт людей з особливими патогенними подразниками або послаблюють iхню дiю на органiзм [40, 54].

Охорона здоров'я в усьому свiтi, в тому числi i в Украiнi, прагне розвивати, охороняти та змiцнювати людське здоров'я. Цьому сприяi профiлактичний характер сучасноi медицини, розсповсюдженiсть квалiфiкованого безкоштовного лiкування, загальнодоступнiсть медицини, широка мережа лiкувально-профiлактичних закладiв (санаторiiв, профiлакторiiв тощо). Особливе мiсце у системi охорони здоров'я належить фiзичнiй культурi та спорту, а отже, i фiзичному вихованню.

Фiзична культура тАУ частина загальноi культури суспiльства, одна з сфер соцiальноi дiяльностi, спрямована на змiцнення здоров'я, розвиток фiзичних здiбностей людини. Основнi показники стану фiзичноi культури в суспiльствi тАУ рiвень здоров'я i фiзичного розвитку людей, ступiнь використання фiзичноi культури у сферi виховання та освiти, у виробництвi, побутi, спортивнi досягнення.

Фiзичне виховання тАУ це органiчна частина загального процесу виховання, соцiально-педагогiчний процес, спрямований на змiцнення здоров'я, гармонiйний розвиток форм i функцiй людського органiзму. Основнi засоби фiзичного виховання тАУ виконання фiзичних вправ, загартування органiзму, гiгiiна працi та побуту [12, 27].

На вiдмiну вiд охорони здоров'я, фiзична культура не маi чiтко визначеноi областi дii, вона призначена для всебiчного розвитку людського тiла i духу. Кажучи спрощено, якщо охорона здоров'я бореться з наслiдками негативних процесiв, то фiзична культура iй попереджаi, допомагаi iх уникнути.

Здоровий спосiб життя i не лише невiд'iмною складовою частиною фiзичного здоров'я людини, але й складовою найпроблематичнiшою: те, чи дотримуватися засад здорового способу життя, чи нi тАУ завжди залежить вiд бiльш чи менш свiдомого вибору людини. Головними ВлворогамиВ» здорового способу життя можна назвати культурнi забобони, деякi соцiальнi чинники (недостатня матерiальна забезпеченiсть тощо), а також так званi Влшкiдливi звичкиВ», якi мають одночасно психологiчну, культурну i соцiальну природу. Фiзичне виховання покликане послабити та нейтралiзувати дiю цих негативних факторiв, якi щороку призводять до зростання смертностi та погiршення загального стану здоров'я населення Украiни.

Те, що погiршення здоров'я молодi тАУ основного i найпродуктивнiшого носiя генофонду нацii тАУ може призвести до демографiчноi катастрофи, не може бути пiддане сумнiву. Екологiчна ситуацiя в Украiнi склалася так, що дослiдники з сумом i розпачем свiдчать: навряд чи навiть 5% населення може бути визнане об'iктивно здоровим. Отже, пiд переважну бiльшiсть об'iктивно нездорових пiдпадаi i бiльша частина молодi.

Ситуацiю в Украiнi неможна назвати винятково поганою. Анi на Сходi, анi на iдеалiзованому з деяких точок зору Заходi тАУ нiде i досi не вдалося досягти повноi вiдмови вiд шкiдливих звичок та iншоi дiяльностi, що перешкоджаi здоровому способу життя. З об'iктивними труднощами завжди необхiдно боротися об'iктивними методами. На жаль, освiтня система Украiни робить наголос на загальне, масове фiзичне виховання, яке сприймаiться бiльшiстю учнiв як невиправдане i необ'iктивне.

Що ж стосуiться захiдного досвiду, то там майже скрiзь проблема фiзичного виховання вирiшена за допомогою особистого пiдходу до учнiв, проектування iхнього реального стану здоров'я на комплекс заходiв, що мають бути щодо нього вжитi.

Основнi пiдходи до формування здорового способу життя та змiцнення здоровтАЩя визначенi Державною програмою тАЮДiти УкраiнитАЭ, де наголошуiться, що здоровтАЩя пiдростаючого поколiння тАУ це iнтегративний показник суспiльного розвитку, могутнiй фактор впливу на економiчний i культурний потенцiал краiни. У науковiй i методичнiй лiтературi здоровий спосiб життя визначаiться як комплекс оздоровчих заходiв, що забезпечують гармонiйний розвиток та змiцнення здоровтАЩя [11, 23, 44, 45].

ОбтАЩiкт дослiдження тАУ процес фiзичного виховання молодших школярiв.

Предмет дослiдження тАУ процес формування здорового способу життя молодших школярiв.

Мета роботи тАУ розглянути i виявити шляхи формування здорового способу життя учнiв початкових класiв.

Мета була реалiзована через вирiшення завдань дослiдження:

1) Визначити теоретико-методичнi основи здорового способу життя.

2) Визначити засоби фiзичноi культури для формування здорового способу життя у дiтей молодшого шкiльного вiку.

3) Визначити рiвень соматичного здоровтАЩя учнiв молодших класiв.

4) Визначити рiвень фiзичноi пiдготовленостi учнiв молодших класiв.

Практичне значення роботи полягаi у визначеннi засобiв фiзичноi культури для формування здорового способу життя школярiв молодших класiв, визначеннi рiвня соматичного здоровтАЩя учнiв молодших класiв.

Результати дослiдження можуть бути використанi в процесi фiзичного виховання учнiв молодших класiв.

Роздiл 1. Теоретико-методичнi основи здорового способу життя

1.1 Сучаснi пiдходи до визначення змiсту i структури здорового способу життя

Науковими дослiдженнями [7, 15, 16, 18] встановлено, що стан здоровтАЩя, у великiй мiрi, залежить вiд способу життя людини. В звтАЩязку з цим, у психолого-педагогiчнiй та спецiальнiй лiтературi ведеться досить активна дискусiя про визначення й обТСрунтування такого способу життя, який би дав можливiсть максимально пiдвищити рiвень здоровтАЩя у дiтей, молодi та дорослих [33, 38, 52]. Це призвело до виникнення термiну тАЬздоровий спосiб життятАЭ.

Аналiз науковоi i методичноi лiтератури свiдчить, що витоки уявлень про шляхи i засоби збереження та змiцнення здоровтАЩя виникли в глибокiй давнинi. Вже в Стародавнiй РЖндii, за шiсть столiть до н.е., у Ведах сформульовано основнi принципи дотримання здорового способу життя, подано розумнi поради щодо збереження здоровтАЩя людини [19].

Уявлення людей про здоровий спосiб життя зустрiчаються в натурфiлософських побудовах лiкарiв Косськоi школи, яку прийнято ототожнювати з iменем Гiппократа. В його роботах здоровий спосiб життя розглядаiться як певна гармонiя, до якоi слiд прагнути шляхом дотримання цiлоi низки профiлактичних заходiв. Гiппократ пише: тАЬОтже, вiдповiдно до вiку, пори року, звички, краiни, мiсцевостi, будови тiла слiд влаштовувати i спосiб життя так, щоб ми могли протистояти i спекам, i холодам, бо тiльки таким чином досягаiться найкраще здоровтАЩя [57].

Через всю наукову творчiсть Гiппократа проходить прагнення не навтАЩязувати органiзмовi необхiдних, з точки зору лiкаря, дiй, а допомогти йому перебороти хворобу суворо iндивiдуальними оздоровчими дiями.

Висвiтлення проблеми здорового способу життя дiстаi подальший розвиток у Давньому Римi в працях римських фiлософiв Цiцерона i Галена [57].

Цицерон, наприклад, вважаi, що тАЬiжа та догляд за тiлом повиннi бути спрямованi на збереження здоровтАЩя i сил, а не насолоду. РЖ якщо ми, крiм того, захочемо розглянути, в чому полягаi перевага та гiднiсть людськоi природи, то ми зрозумiiмо, як ганебно впасти в розпусту та жити розкiшно й зманiжено i як прекрасно в моральному розумiннi жити ощадно, стримано, суворо i тверезотАЭ [57].

Послiдовник Гiппократа римський лiкар Гален, керуючись натурфiлософськими поняттями, прагне охопити гiгiiнiчними заходами майже всi сторони людського буття. У своiх трактатах вiн також робить важливi практичнi висновки з медико-гiгiiнiчних поглядiв Гiппократа про здоровий спосiб життя.

Гален видiлив промiжний стан мiж здоровтАЩям i хворобою тАУ тАЬтретiй стантАЭ органiзму, який став обтАЩiктом пильноi уваги лише в наш час. На його думку, здоровтАЩя тАУ це стан, за якого тiло людини по натурi й сполученню частинок таке, що всi дii, якi вiдбуваються, здiйснюються суворо та повнiстю. У здоровтАЩi вiн бачить стан, протилежний хворобi. Третiй стан визначаi як тАЬанi здоровтАЩя, анi хворобатАЭ. Галену також належить ряд важливих вказiвок про використання фiзичноi працi в лiкувально-профiлактичних цiлях. Його працi мiстять прогресивнi для того часу рекомендацii щодо застосування гiмнастики, дiiти й масажу в лiкуваннi та профiлактицi захворювань [58].

Мислителi античного перiоду намагаються видiлити в поняттi тАЬздоровий спосiб життятАЭ людини специфiчнi його елементи. Так, наприклад, Гiппократ акцентуi увагу на фiзичному здоровтАЩi людини. Демокрiт, зi свого боку, найповнiше описуi духовне здоровтАЩя людини, що становить, на його думку, тАЬблагий стан духутАЭ, коли душа перебуваi у спокоi та рiвновазi, не непокоiться через будь-якi страхи, забобони та iншi переживання [58].

Стобей першим намагаiться розкрити способи досягнення гармонii мiж рiзними видами стану людського органiзму i вказуi на обовтАЩязкову наявнiсть мiри в рiзних видах дiяльностi людини. Вiн пояснюi: тАЬТой, хто прагне благого стану духу, не повинен понад мiру займатися приватними чи громадськими справами, а в своiй дiяльностi не брати на себе нiчого понад своi сили та природнi здiбностi. Навпаки, слiд виявляти велику обережнiсть, i навiть якщо доля пошле йому щастя, що спроможне, вочевидь, дати бiльше можливого, вiн повинен ухилитися i не братися за те, що понад його силитАЭ [15].

Велика увага здоровтАЩю i шляхам його змiцнення надавалася в античнiй цивiлiзацii. В цей час здоровий спосiб життя обовтАЩязково включав систематичне виконання фiзичних вправ. У цей перiод закладаються принципи управлiння процесом формування здорового способу життя людей, що набули подальшого розвитку в пiзнiшi часи. Так, Пiфагор створюi вiдому Пiфагорську спiлку, спосiб життя членiв якоi грунтуiться на необхiдностi дотримання особливих вимог тАУ тАЬакусмататАЭ. Основнi положення iх зводяться до такого: тАЬПiдкорення iндивiда цiлому, повага до традицiйних звичаiв, шанування богiв, батькiв, наставникiв та старших, умiння пiдкорятися, самовладдя, вiдповiдальне ставлення до своiх обовтАЩязкiв, вiрнiсть у стосунках iз друзями, що межуi iз самопожертвою, фiзична витривалiсть, вiдраза до чуттiвих насолод, простота в одязi, помiрнiсть в iжi, а також прагнення до одухотворення життя i до гармонiйного розвитку фiзичних та духовних силтАЭ [57].

Специфiка становлення механiзму саморегуляцii явища тАЬздоровий спосiб життятАЭ людини в даний перiод полягаi в тому, що вона йде вiд моралi до державного управлiння i вiд нього повертаiться до повсякденних норм i побуту людей.

В античному свiтi формуються першi концепцii здорового способу життя. Одна з них тАУ це тАЬпiзнай самого себетАЭ, друга тАУ тАЬпiклуйся про самого себетАЭ.

Отже, в античному перiодi простежуiться наявнiсть усiх цiкавих для нас аспектiв дослiджуваноi проблеми. Вперше у науковий обiг тут запроваджуiться поняття тАЬздоровий спосiб життятАЭ людини, даiться пiдтвердження iснування всiх трьох компонентiв структури явища тАЬздоровий спосiб життятАЭ. Досить рiзноманiтною i географiя виявлених джерел про мету, способи, критерii та провiднi тенденцii ведення розумноi життiдiяльностi людей [57].

Специфiка даного перiоду полягаi в тому, що на перший план виходить фiзичний компонент здорового способу життя, духовний i соцiальний тАУ лише починають прокладати собi дорогу до життя. Уявлення про них поки що хибують на надмiрну наiвнiсть i прямолiнiйнiсть, а також мають переважно мiфологiчний характер, що пояснюiться недосконалiстю суспiльноi й науковоi свiдомостi.

У середнi вiки на переднiй план виходить духовний компонент структури здорового способу життя. В розвитку духовного свiту людини в цей перiод найсильнiшою виявляiться теологiчна лiнiя. Церква прагне монополiзувати формування свiтогляду людей. Фактично загальна релiгiйнiсть стаi могутнiм спонукальним механiзмом до виконання всiх релiгiйних ритуалiв, в тому числi оздоровчих i гiгiiнiчних правил. Бiблiя, як основа християнства, виступаi своiрiдним проповiдником здорового способу життя людини. В нiй вiдображено спосiб життя давнiх народiв, обовтАЩязковiсть дотримання ними постiв, що становлять перевiренi життiвою практикою рекомендацii пiдтримання в нормi людського органiзму.

У ранньому середньовiччi трансформацiя уявлень про здоровий спосiб життя здiйснюiться в наукових школах мусульманського Сходу, який пiсля занепаду культури античного свiту стаi мiсцем розвитку великих наукових центрiв. Нагромадження античностi вiдбуваiться тут у спецiальних школах-академiях (найбiльша з них Гундишапурська), де працi Гiппократа, Галена та iнших мислителiв перекладаються з грецькоi та латинськоi на арабську мову. Через це основнi уявлення про здоровтАЩя, здоровий спосiб життя тут тотожнi розглянутим вище i зводяться до такого: тАЬЗдоровтАЩя тАУ це i стан, у якому тiло людини i природним i за поiднанням частинок i таким, що всi дii, якi спричиняються ним, здiйснюються свiдомо й повнiстю [57].

На думку iнших дослiдникiв, здоровий спосiб життя тАУ це спосiб органiзацii виробничоi, побутовоi i культурноi сторiн життiдiяльностi, який склався у людини, що дозволяi в певнiй мiрi реалiзувати свiй творчий потенцiал [3, 33, 38].

В.П. Горащук здоровий спосiб життя розглядаi як дiяльнiсть, спрямовану на формування, збереження, змiцнення i вiдновлення здоровтАЩя людей як умови i передумови здiйснення, розвитку iнших сторiн i аспектiв способу життя [24].

В поглядах науковцiв можна видiлити два основнi пiдходи до змiсту здорового способу життя. Представники першого пiдходу розглядають цей термiн глобально, тобто як форми людськоi життiдiяльностi (соцiальнi, фiзичнi, психiчнi), якi приведенi у вiдповiднiсть з гiгiiнiчними вимогами [3, 9, 13, 51].

Цi вченi визначають здоровий спосiб життя як спосiб бiосоцiальноi дiяльностi людини, який безпосередньо змiцнюi ii здоровтАЩя. Вони виходять з методологiчноi установки, що здоровий спосiб життя не можна вiдривати вiд його умов. Умови вони розумiють як властивостi самого субтАЩiкта, якi по вiдношенню до здорового способу життя виступають як зовнiшнi потенцiали життiдiяльностi, що можуть бути реалiзованi в нiй. Пiд змiстом здорового способу життя дослiдники розумiють як саму життiдiяльнiсть, так i умови ii функцiонування.

Згiдно з другим пiдходом, здоровий спосiб життя автори розглядають як вiдносно окрему частину життя людини, на яку вiдводиться певний час [15, 36, 29].

Прихильники цього пiдходу висловлюють протилежну думку щодо включення до структури здорового способу життя його умов, вважаючи, що вiн i конкретною дiяльнiстю.

Спiльною рисою у визначеннi здорового способу життя i його спрямованiсть на формування здоровоi людини. Вiн виступаi як дiiвий i надiйний засiб збереження та змiцнення здоровтАЩя, i основою первинноi профiлактики захворювань, однiiю з найбiльш ефективних форм iх запобiгання [14, 41, 49].

Потрiбно зазначити, що вiдсутнiсть загальноприйнятого визначення змiсту i структури здорового способу життя, як це не парадоксально, обумовлене вiдсутнiстю добре розробленоi теорii здоровтАЩя. Тобто, для розумiння змiсту i структури здорового способу життя необхiдно визначитися з поняттям тАЬздоровтАЩятАЭ.

Немаi у людини цiнностi бiльшоi за здоровтАЩя. ЗдоровтАЩя людей належить до числа глобальних проблем, що мають життiво важливе значення для всього людства. Саме тут загострення сьогоденних та майбутнiх протирiч може призвести в перспективi до катастрофiчних наслiдкiв [23].

ЗдоровтАЩя тАУ це не вiдсутнiсть хвороби, а фiзична, соцiальна, психологiчна гармонiя людини, доброзичливе, спокiйне вiдношення з людьми, з природою, з самим собою. Наука, i в першу чергу фiлософiя, розробляi методологiю та свiтогляднi аспекти глобальних проблем, та головне тАУ вона вирiшуi задачi iх правильноi постановки [55]. Автори по-рiзному формулюють глобальну проблему здоровтАЩя людей; вiд частковоi задачi лiквiдацii небезпечних iнфекцiйних захворювань до алормiстських (вiд фр. аlarme тАУ тривога, хвилювання) постановок, звтАЩязаних з тАЬвиживаннямтАЭ людства на планетi. Академiк П.Л. Капiца включаi iнтереси людства в рiшення будь-якоi глобальноi проблеми: тАЬЗараз визначаються три основних аспекти глобальних проблем:

1) технiко-економiчний, повтАЩязаний з виснаженням природних ресурсiв земноi кулi;

2) екологiчний, повтАЩязаний з екологiчною противагою людини та живоi природи при глобальному забрудненнi навколишнього середовища;

3) соцiально-полiтичний, оскiльки цi проблеми повтАЩязанi з необхiднiстю iх вирiшення у масштабi всього людстватАЭ.

На думку П.Л. Капiци, однiiю з найбiльш важливих глобальних проблем, якi визначають долю людства, i проблема тАЬякостiтАЭ народонаселення, пiд якою вiн розумii тАЬкомплекс медико-генетичних та соцiально-психологiчних характеристик життя людей, iх фiзичне здоровтАЩя, рiвень розвитку iнтелектуальних здiбностей, психофiзiологiчний комфорт життя, механiзм вiдтворення iнтелектуального потенцiалу суспiльства i т.д. В той же час загально визнаного наукового пiдходу до рiшення цiii проблеми ще немаiтАЭ [31].

Проблема здоровтАЩя людини тАУ одна з найбiльш складних комплексних соцiально-фiлософських проблем сучасноi науки. Дослiдженню рiзноманiтних сторiн здоровтАЩя iндивiдуума, рiзних соцiальних та статево-вiкових груп, а також всього населення присвячено велику кiлькiсть праць. В одних працях обговорюiться саме поняття тАЬздоровтАЩятАЭ, в iнших дослiджуються клiнiчнi аспекти здоровтАЩя (вiрнiше патологii), а ще iншi присвяченi дослiдженню факторiв, що визначають здоровтАЩя. Самостiйну групу представляють працi, що розглядають шляхи та засоби охорони здоровтАЩя населення. Частину дослiджень складають теоретичнi, фундаментальнi розробки, якi вирiшують фiлософсько-методологiчнi питання здоровтАЩя, iншi ж носять бiльш прикладний характер i широко використовуються в практицi.

Все частiше тi чи iншi види дослiджень здоровтАЩя обтАЩiднуються в комплекснi, мiждисциплiннi, що багато в чому пiдвищуi iх ефективнiсть в теоретичному та практичному планi. При цьому в проблемах дослiдження здоровтАЩя разом з вченими-медиками беруть участь представники суспiльних наук. Разом з тим, для бiльшостi робiт, що присвяченi здоровтАЩю, притаманна одна особливiсть. При розглядi того чи iншого аспекту здоровтАЩя iндивiдуума чи населення, воно характеризуiться за допомогою показникiв, якi вiдображають не стiльки здоровтАЩя, скiльки його патологiю. Тобто аналiзуiться у бiльшостi випадкiв негативна сторона дiалектичноi iдностi тАЬхвороба тАУ здоровтАЩятАЭ. В той же час прямi характеристики здоровтАЩя використовуються недостатньо, що призводить до однобiчного тлумачення людського здоровтАЩя та його чинникiв. Недаремно iснуi думка, що медицина, вихiдною точкою якоi i хвороба, буде тiльки допомагати тАЬлатати прогрiхитАЭ в здоровоi людини, але нiколи не навчиться керувати життiдiяльнiстю органiзму [32].

Для вирiшення всiх наукових i практичних питань здоровтАЩя, важливе значення маi сучасне визначення самого поняття здоровтАЩя. В лiтературi можна зустрiти дуже багато визначень здоровтАЩя. За даними Е.Г. Булич, Г.В. Муравова [16], у науковiй лiтературi iснуi 99 визначень поняття здоровтАЩя.

Для фiлософського розгляду здоровтАЩя, на думку РЖ.РЖ. Брехмана, важливо розумiти, що воно вiдображаi необхiднiсть сутностi явищ, а хвороба тАУ випадковiсть, яка не маi загального характеру. ЗдоровтАЩя слiд розглядати не в статицi, а в динамiцi змiн навколишнього середовища i в онтогенезi. В цьому вiдношеннi заслуговуi уваги твердження, що здоровтАЩя визначаiться процесами адаптацii. Це не результат iнстинкту, а чергова реакцiя на соцiально створену реальнiсть. Адаптацiя створюi можливiсть пристосуватись до змiннного навколишнього середовища, до росту та старiння, до лiкування при порушеннях, стражданнях та мирному чеканню смертi [15].

А.Я. РЖванюшкiн розглядаi тАЬздоровтАЩятАЭ з точки зору наукового його змiсту та цiнностей смислу. Вiн пропонуi три рiвнi цiнностей:

1) бiологiчний тАУ початкове здоровтАЩя припускаi досконалiсть саморегуляцii органiзму, гармонiю фiзiологiчних процесiв i як наслiдок максимум пристосування;

2) соцiальний тАУ здоровтАЩя i мiркою соцiальноi активностi, вiдношенням дiяльностi людини до свiту;

3) психологiчний, особистiсний тАУ здоровтАЩя i не вiдсутнiстю хвороби, а скорiш запереченням ii, тобто переборенням.

РЖ.РЖ. Брехман даi визначення, виходячи з концепцii тАЬлюдина в потоцi iнформацiiтАЭ, тАЬздоровтАЩя людини тАУ ii здатнiсть зберiгати вiдповiдно вiку стiйкiсть в умовах рiзких змiн кiлькiсних та якiсних параметрiв триiдиного потоку сенсорноi, вербальноi та структурноi iнформацiiтАЭ [15].

Розглядаючи питання про здоровтАЩя, багато авторiв вживають термiн тАЬздорова людинатАЭ. Цей термiн, так як i термiн здоровтАЩя, носить вiдносний, абстрактний характер. Воно i конкретним тiльки тодi, коли привтАЩязане до конкретного iндивiдуума.

Г. Сигерист даi наступне визначення здоровоi людини: тАЬздоровою може вважатись людина, яка характеризуiться гармонiйним фiзичним та розумовим розвитком i добре адаптована до навколишнього фiзичного та соцiального середовища. Вона повнiстю реалiзуi своi фiзичнi й розумовi здiбностi, може пристосуватись до змiн у навколишньому середовищi, якщо вони не виходять за рамки норм i вносять посильний вклад у благополуччя суспiльства, що вiдповiдаi його здiбностямтАЭ [54].

Е.Н. Кудрявцева видiляi декiлька типiв здорових людей, маючи на увазi те, що iх всiх обтАЩiднуi, тАУ повноцiнне та ефективне виконання соцiальних функцiй:

1. У повнiй мiрi здорова людина повноцiнно та ефективно виконуi соцiальнi функцii.

2. У даний момент здорова, але на протязi року перенесла респiраторне захворювання без ускладнень. Це захворювання не вiдобразилося на можливостях iндивiдуума повноцiнно виконувати соцiальнi функцii.

3. Здорова, але маi вогнища хронiчноi iнфекцii (карiiс зубiв, вогнища iнфекцii в мигдалинах та iнше), якi викликають зниження функцiй i не заважають повноцiнному виконанню соцiальних обовтАЩязкiв.

4. Вважаi себе здоровою, i за обтАЩiктивними даними у лiкаря теж здорова, хоча час вiд часу маi тi чи iншi скарги, якi свiдчать про можливу наявнiсть нерозпiзнаного преморбiдного стану, але всi своi соцiальнi функцii виконуi досить повно.

5. Здорова, але iнколи вiдчуваi недомагання, якi повтАЩязанi, наприклад, з процесом аклiматизацii, з перебуванням у стресовiй ситуацii.

6. Умовно можна вiднести до здорових iндивiдуумiв i тих, хто на думку лiкарiв i за особистою оцiнкою здоровий, повноцiнно та ефективно виконуi своi соцiальнi функцii, але одночасно маi порушення в способi життя (курить, дуже часто вживаi алкоголь, не виконуi необхiдних гiгiiнiчних вимог до режиму дня, харчування, вiдпочинку i т.д.). Хоча такий тип iндивiдуума у даний момент i здоровим, потенцiйно вiн не здоровий, оскiльки перерахованi порушення i фактами ризику, що можуть призвести до того чи iншого захворювання [34].

М.М. Амосов запропонував поняття тАЬкiлькiсть здоровтАЩятАЭ i технологiю визначення суми тАЬрезервних потужностей основних функцiональних систем органiзмутАЭ [3]. Слiд вiдмiтити, визначення рiвня здоровтАЩя за резервом функцiональних систем не пiдходить до людей, якi займаються спортом. Дослiдження свiдчать, що з пiдвищенням рiвня пiдготовленостi спортсмена, а з ним i суми тАЬрезервних потужностейтАЭ збiльшуiться кiлькiсть захворювань за рахунок пригноблення оптимального функцiонування iмунноi системи.

Аналiзуючи здоровтАЩя iндивiдуума i його мiнливостi пiд дiiю середовища iснування (природного i соцiального), важливо видiлити найбiльш iнформативнi критерii, якi змогли б у сукупностi вiдобразити процес адаптацii, тобто, щоб можна було в певних умовних межах встановити змiни здоровтАЩя i характеризувати його як полiпшення або погiршення [2,3].

С.М. Громбах (1965) запропонував для оцiнки здоровтАЩя дiтей i пiдлiткiв використовувати щонайменше 4 критерii:

1) наявнiсть (або вiдсутнiсть) у момент обстеження хронiчних захворювань;

2) рiвень функцiонування основних систем органiзму;

3) ступiнь опiрностi органiзму до несприятливих впливiв;

4) рiвень досягнутого фiзичного розвитку i ступiнь його гармонiйностi.

Цi критерii, на думку А.Г. Сухарiва, (1991) потрiбно конкретизувати: вони повиннi вiдображати динамiчнiсть процесу i давати можливiсть кiлькiсно оцiнювати рiвень здоровтАЩя iндивiдуума. Такими критерiями i досягнутий на момент обстеження рiвень фiзичноi працездатностi i морфо функцiонального розвитку, детермiнований бiологiчними факторами та реально iснуючими соцiальними умовами. Крiм того, критерiями оцiнки здоровтАЩя повиннi служити не тiльки наявнiсть або вiдсутнiсть хронiчних захворювань, але й фiзичних дефектiв, що обмежують соцiальну дiiздатнiсть дiтей та пiдлiткiв. Для оцiнки здоровтАЩя дiтей i пiдлiткiв пропонуiться використовувати чотири критерii:

1) вiдповiднiсть процесу росту й розвитку iндивiдуума бiологiчним законам i соцiальним потребам суспiльства;

2) досягнутий рiвень фiзичноi працездатностi, що вiдображаi функцiональнi можливостi органiзму;

3) наявнiсть хронiчних захворювань i фiзичних вад (дефектiв);

4) ступiнь резистентностi органiзму.

Визначення спiввiдношення процесiв росту й розвитку вiковим закономiрностям i тим самим соцiальним вимогам, якi ставляться до дiтей i пiдлiткiв, i досить складним i вiдповiдальним процесом.

Важливим показником, що вiдображаi соцiальне благополуччя дiтей, i рiвень фiзичного i нервово-психiчного розвитку. Без включення цих показникiв оцiнка стану здоровтАЩя буде неповною.

Оцiнка досягнутого рiвня фiзичного розвитку i ступеня його гармонiйностi проводиться шляхом спiвставлення отриманих даних з регiональними стандартами.

Визначення фiзичноi працездатностi дозволяi кiлькiсно оцiнити рiвень здоровтАЩя людини, ступiнь розвитку функцiональних можливостей рiзних систем органiзму i, в першу чергу, енергетичноi (яка забезпечуi транспортування кисню до тканин). РЗi функцiональнi можливостi можуть бути виявленi пiд час максимальноi роботи.

У вiдповiдностi iз запропонованою НДРЖ гiгiiни дiтей i пiдлiткiв схемою, дiти, в залежностi вiд сукупностi показникiв здоровтАЩя, подiляються на 5 груп. Перша група тАУ це особи, у яких вiдсутнi хронiчнi захворювання, не хворiли, або рiдко хворiли в перiод спостереження i мають нормальний, що вiдповiдаi вiковi, фiзичний та нервово-психiчний розвиток (здоровтАЩя без вiдхилень). Другу групу складають дiти та пiдлiтки, якi не страждають хронiчними хворобами, але мають деякi функцiональнi й морфологiчнi вiдхилення, а також часто (не менше 4-х разiв на рiк) або тривалий час (бiльше 25 днiв по одному захворюванню) хворiли (здоровтАЩя з морфологiчними вiдхиленнями та пониженою опiрнiстю). Третя група обтАЩiднуi осiб, що мають хронiчнi захворювання, або вроджену патологiю у станi компенсацii, з рiдкими й неважкими ускладненнями хронiчних захворювань, без вираженого порушення загального стану i самопочуття (хворi в станi компенсацii). До четвертоi групи вiдносяться дiти й пiдлiтки з хронiчними захворюваннями, вродженими вадами розвитку в станi субкомпенсацii, порушеннями загального стану й самопочуття пiсля загострення, iз тяжким перiодом реконвалесценцii пiсля гострих iнтеркуррентних захворювань (хворi у станi субкомпенсацii). ПтАЩяту групу складають хворi з тяжкими хронiчними захворюваннями у станi декомпенсацii iз значним пониженням функцiональних можливостей (хворi в станi декомпенсацii). Як правило, такi хворi не вiдвiдують дитячих i пiдлiткових закладiв загального профiлю i не проходять медичного огляду.

Таким чином, у сучаснiй науково-методичнiй лiтературi немаi загальноприйнятого визначення здоровтАЩя та критерiiв його оцiнки. Досить часто навiть оцiнка ефективностi засобiв фiзичноi культури проводиться за критерiями захворюваностi. Тому значна частина фахiвцiв з фiзичного виховання не володii методами й критерiями оцiнки здоровтАЩя i, часто, працюють наослiп, без належного усвiдомлення механiзмiв дii фiзичних вправ, що використовуються [21].

Розвиток iдей здорового способу життя вимагаi визначення основних його компонентiв. Бiльшiсть науковцiв i практикiв вважають, що здоровий спосiб життя включаi трудову дiяльнiсть, оптимальний руховий режим, вiдмову вiд шкiдливих звичок, особисту гiгiiну, загартування, рацiональне харчування [38 47].

Дещо подiбнi компоненти здорового способу життя подають американськi фахiвцi Р.С. Паффенбаргер i Е. Ольсен: регулярне трьохразове харчування, щоденний снiданок, регулярна рухова активнiсть середньоi iнтенсивностi, повноцiнний сон (7-8 годин), вiдмова вiд палiння, пiдтримка оптимальноi маси тiла, невживання або обмежене вживання алкоголю. До цих компонентiв вони ще додають додаткове вживання вiтамiнiв А, С, Е i бетакаротiна, зниження стресу й залучення до громадськоi дiяльностi.

Здоровий спосiб життя також передбачаi визначення i виконання оздоровчоi технологii iндивiдуальноi оздоровчоi системи (масаж, дихальнi вправи, аутогенне тренування тощо). РД декiлька принципiв активного життя:

тАУ знати, яку користь дають фiзичнi вправи. Найбiльш ефективна мотивацiя залучення до активного способу життя;

тАУ не звертати увагу на досить розповсюджену точку зору про закономiрностi процесу старiння;

тАУ бути досить гнучким i, навiть, обережним на шляху до здорового способу життя. Не вiдмовлятися вiд iнших видiв дiяльностi, якi приносять радiсть (наприклад, вiдвiдування театру). Якiсний аспект життя такий же важливий, як i кiлькiсний;

тАУ використовувати для зниження маси тiла ефективний метод контролю тАУ поiднання рацiонального режиму харчування з виконанням фiзичних вправ. Корекцiя маси тiла тiльки дiiтою низькоефективна, оскiльки надлишкова маса швидко вiдновлюiться;

тАУ забезпечення регулярного виконання фiзичних вправ [36].

В останнiй час, враховуючи iндивiдуальнi особливостi людей, введено термiн тАЬстиль здорового способу життятАЭ, що обумовлений особистiсно-мотивацiйним втiленням своiх соцiальних, психологiчних i фiзичних здiбностей та можливостей [3]. Це поняття обтАЩiднуi такi компоненти дiяльностi:

тАУ усвiдомлення цiлеспрямованого застосування для вiдпочинку рiзноманiтних форм фiзкультурноi активностi;

тАУ цiлеспрямоване навчання i виховання гiгiiнiчних норм та навичок охорони здоровтАЩя;

тАУ навички використання природних факторiв для змiцнення здоровтАЩя i цивiлiзованого вiдношення до оточуючого середовища;

тАУ створення i корекцiя нормальних психологiчних умов на виробництвi та в побутi;

тАУ боротьба iз шкiдливими звичками;

тАУ пропаганда i впровадження здорового способу життя серед дiтей.

Як показують науковi дослiдження, ведення здорового способу життя прямо впливаi на збереження, змiцнення i вiдновлення здоровтАЩя i опосередковано тАУ на успiх у навчаннi, сприяi iнтелектуальному й духовному розвитку особистостi. Вiн впливаi на фiзичний стан органiзму, сприяi гармонiйному розвитку тiла людини та високому рiвню функцiонування систем органiзму. Людина, яка веде здоровий спосiб життя, вiльнiше долаi психоемоцiйнi труднощi, стре

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi