Формування культури мовлення молодших школярiв на уроках рiдноi мови

Мiнiстерство освiти та науки Украiни

Тернопiльський нацiональний педагогiчний унiверситет

iменi Володимира Гнатюка

Кафедра рiдноi мови i

методики ii викладання

Дипломна робота

ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРРЖВ НА УРОКАХ РРЖДНОРЗ МОВИ

Виконала

студентка 53 групи

факультету ПВПК

Корчевська Л.

Науковий керiвник

кандидат педагогiчних наук, доцент

Наумчук М.М.

Тернопiль 2008

ЗМРЖСТ

ВСТУП

РОЗДРЖЛ РЖ. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГРЖЧНРЖ ЗАСАДИ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРРЖВ

1.1 Психолого-педагогiчне трактування сутностi поняття Влкультура мовленняВ»

1.2 Психолого-лiнгвiстичнi основи формування культури мовлення у молодших школярiв

РОЗДРЖЛ РЖРЖ. ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРРЖВ НА УРОКАХ РРЖДНОРЗ МОВИ

2.1 Розвиток усного i писемного мовлення молодших школярiв на уроках рiдноi мови

2.2 Диференцiйована система творчих робiт учнiв як засобу формування культури мовлення молодших школярiв на уроках рiдноi мови

2.3 Експериментальна перевiрка запропонованоi методики формування культури мовлення молодших школярiв на уроках рiдноi мови

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОРЗ ЛРЖТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

В умовах нацiонального та соцiально-культурного вiдтворення, становлення державностi та демократизацii суспiльства, вiдродження iнтелектуального та духовного потенцiалу громадян Украiни, розширення сфер функцiонування украiнськоi мови як державноi особливоi ваги набуваi культура усного мовлення тАУ найважливiшого засобу спiлкування, виховання i всебiчного розвитку особистостi. Вiдповiдно до сучасних потреб прийнято ряд документiв, якi визначають шляхи реалiзацii наскрiзного завдання в галузi мовноi освiти Нацiональна доктрина розвитку освiти Украiни у ХХРЖ столiттi, окреслюючи перспективи подальшого вдосконалення навчально-виховного процесу, наголошуi на тому, що тАЬосвiта сприяi формуванню високоi мовноi культури та мовноi компетентностi громадян, поваги до державноi мовитАЭ. Вiдтак, особливоi значущостi набуваi робота, спрямована на формування культури украiнського мовлення, починаючи з початковоi ланки загальноосвiтньоi школи, оскiльки набутi в молодшому шкiльному вiцi лiнгвiстичнi знання та мовленнiвi вмiння стають пiдТСрунтям комунiкативноi досконалостi та нормативностi мовлення.

Проблема культури мовлення завжди була у центрi посиленоi уваги вiтчизняних лiнгвiстiв i методистiв (Н.Д. Бабич, РЖ.К. Бiлодiд, О.М. Бiляiв, С.Я.РДрмоленко, М.А. Жовтобрюх, А.П. Канiщенко, А.П.Коваль, Л.РЖ.Мацько, М.РЖ. Пентилюк, М.М. Пилинський, В.М. Русанiвський та iн.). Вченими визначено питання мовноi культури людини та суспiльства, теорii мовноi норми, комунiкативнi якостi культури мовлення., психологiчний та психолiнгвiстичний аспекти породження та особливостей усномовленнiвих висловлювань, якi дослiджували Л.С. Виготський, М.РЖ. Жинкiн, РЖ.О. Зимня, О.О. Леонтьiв, С.Л. Рубiнштейн, РЖ.О. Синиця та iн.

Однак дослiдниками висвiтлено питання вдосконалення мовноi майстерностi тих, хто вже одержав шкiльну освiту (студентська молодь, вчителi), тодi як систематична робота щодо формування й удосконалення мовленнiвоi культури, саме учнiв загальноосвiтньоi школи, зокрема початковоi, залишаiться актуальною i водночас недостатньо розробленою. Окремi аспекти розвитку мовленнiвоi культури школярiв початковоi ланки знаходимо, аналiзуючи дослiдження методичного характеру: становлення i розвиток орфоепiчних норм мовлення молодших школярiв (М.Л.Микитин), прийоми вироблення у дiтей навичок украiномовного етикету (Р.М. Миронюк), формування орфографiчних норм украiнськоi мови у молодших школярiв (Р.РЖ. Черновол-Ткаченко) тощо.

Натомiсть пошук шляхiв оптимiзацii мовного виховання, перш за все формування нормативного украiнського мовлення учнiв ще не був предметом спецiального дослiдження вчених. Гостра необхiднiсть розробок цiii лiнгводидактичноi проблеми у звтАЩязку з потребами сьогодення зумовили вибiр теми нашого дослiдження тАЬФормування культури мовлення молодшихшколярiв на уроках рiдноi мовитАЭ.

ОбтАЩiкт дослiдження тАУ процес формування культури мовлення молодших школярiв.

Предмет дослiдження тАУ педагогiчнi умови формування культури мовлення молодших школярiв на уроках рiдноi мови.

Мета дослiдження тАУ теоретично обТСрунтувати та експериментально перевiрити ефективнiсть педагогiчних умов формування культури мовлення молодших школярiв на уроках рiдноi мови.

Гiпотеза дослiдження тАУ якщо пiд час оволодiння загальномовленнiвими вмiннями та навичками впроваджувати науково обТСрунтовану та методично доцiльну педагогiчну технологiю формування культури мовлення, яка включаi поетапнiсть засвоiння основних комунiкативних ознак мовленнiвоi культури, рацiональне використання адекватних методiв, прийомiв i засобiв мовленнiвого розвитку, вiдповiдну органiзацiю навчально-мовленнiвоi дiяльностi шляхом мовного забезпечення i побудови системи вправ, то це пiдвищить ефективнiсть оволодiння молодшими школярами нормативним мовленням.

Вiдповiдно до мети та гiпотези дослiдження були поставленi такi завдання:

1. На основi аналiзу психолого-педагогiчноi, лiнгвiстичноi та навчально-методичноi лiтератури, шкiльних програм i пiдручникiв, практики сучасноi початковоi школи вивчити стан дослiджуваноi проблеми.

2. Розкрити змiст поняття "культура мовлення", зтАЩясувати психологiчнi, психолiнгвiстичнi та лiнгвiстичнi основи формування культури мовлення.

3. ОбТСрунтувати психолого-педагогiчнi передумови процесу формування мовленнiвоi культури учнiв початкових класiв.

4. Визначити провiднi принципи та критерii добору мовного матерiалу, згiдно з якими розробити лiнгводидактичну технологiю формування культури мовлення молодших школярiв.

5. Експериментально перевiрити лiнгводидактичну технологiю формування культури мовлення молодших школярiв.

6. Зробити висновки i запропонувати вчителям-практикам рекомендацii щодо формування основних комунiкативних ознак мовленнiвоi культури.

Для вирiшення поставлених завдань використанi такi методи дослiдження:

а) теоретичнi тАУ вивчення й аналiз психолого-педагогiчноi, лiнгвiстичноi та навчально-методичноi лiтератури з проблеми дослiдження, прогнозування i моделювання навчально-мовленнiвоi дiяльностi; синтез емпiричного матерiалу;

б) емпiричнi тАУ цiлеспрямоване педагогiчне спостереження та аналiз урокiв украiнськоi мови i читання; вивчення продуктiв мовленнiвоi дiяльностi учнiв; анкетування, бесiди; узагальнення передового педагогiчного досвiду; педагогiчний експеримент (констатувальний i формувальний); методи математичноi обробки експериментальних даних.

Використанi методи забезпечили комплексне пiзнання предмета дослiдження, дали можливiсть кiлькiсно та якiсно проаналiзувати експериментальнi данi.

Дослiдження здiйснювалось у три етапи.

На першому етапi (2005-2006 рр.) вiдбувалося теоретичне вивчення i аналiз лiнгвiстичноi, психолого-педагогiчноi та методичноi лiтератури, наукових праць з проблеми започаткованого дослiдження. Проводилась робота, спрямована на визначення i конкретизацiю обтАЩiкта, предмета i гiпотези дослiдження, уточнювалися завдання i методика дослiдно-експериментального навчання, здiйснено констатувальний експеримент.

На другому етапi (2006-2007 рр.) теоретично обТСрунтовано i перевiрено на практицi компоненти (педагогiчнi умови) технологii формування культури украiнського мовлення молодших школярiв, проведено формувальний експеримент, пiд час якого перевiрялася ефективнiсть запропонованоi технологii формування мовленнiвоi культури.

На третьому етапi (2007-2008 рр.) здiйснювалось узагальнення й уточнення основних результатiв дослiдження, теоретичне осмислення експерименту.

Наукова новизна i теоретична значущiсть дослiдження полягаi у створеннi науково обТСрунтованоi лiнгводидактичноi технологii формування культури мовлення молодших школярiв, визначеннi психолого-педагогiчних умов ii реалiзацii, етапiв i методiв навчально-мовленнiвоi дiяльностi щодо вироблення основних комунiкативних ознак мовленнiвоi культури.

Практичну значущiсть дослiдження становлять визначенi провiднi принципи та критерii добору мовного матерiалу, дiбрана система вправ для формування основних комунiкативних ознак мовленнiвоi культури.

Розроблений змiст лiнгводидактичноi технологii може бути використаний учителями початкових класiв у практицi навчально-мовленнiвоi дiяльностi з вивчення украiнськоi мови. Результати дослiдження слугуватимуть полiпшенню професiйноi пiдготовки майбутнiх учителiв початкових класiв, розробцi навчально-методичних посiбникiв для розвитку мовлення у молодших школярiв.

Дипломна робота складаiться зi вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаних лiтературних джерел та додаткiв.

РОЗДРЖЛ РЖ. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГРЖЧНРЖ ЗАСАДИ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРРЖВ

1.1 Психолого-педагогiчне трактування сутностi поняття Влкультура мовленняВ»

У всi часи у рiзних народiв цiнувалися люди з високою культурою, здатнi вiдстоювати свою точку зору, говорити просто, логiчно, доступно, лаконiчно, але в той же час впевнено. Сьогоднi вмiння вести дiалог, дискусiю, презентацiю, викликати певнi емоцii, бажання висловлюватися цiнуiться високо i i необхiдною якiстю культурноi сучасноi особистостi.

У нових соцiально - економiчних умовах розвитку державностi зростаi значення i вимоги до формування соцiально - активноi, культурноi та духовно багатоi особистостi. Однiiю iз основних умов цього процесу i набуття школярами умiнь i навичок вiльно i грамотно володiти рiдною мовою. Не володiючи досконало багатством рiдноi мови, громадянин буде не спроможним розвинути свою думку, оформити дiловий документ, грамотно i переконливо представити виробничi iнтереси, а вiд цього будуть гальмуватись функцii, що покладенi на нього суспiльством. Тому одним iз найголовнiших завдань школи, i педагогiв зокрема, i навчити школярiв змiстовно, граматично правильно i стилiстично вправно висловлювати своi думки. Саме з цих завдань визначаються шляхи подальшого вдосконалення роботи вчителя початкових класiв.

Державна нацiональна програма тАЮОсвiта" одним iз прiоритетних напрямкiв перебудови школи вважаi формування мовленнiвоi культури в процесi оволодiння рiдною (украiнською) мовою. Вчитель, щоденно спiлкуючись з учнями, може формувати iхню мовну культуру та здiйснювати мовне виховання.

РЖснуi велика кiлькiсть дефiнiцiй щодо визначення сутностi поняття тАЮкультура мовлення". Вiдомi науковцi, по-рiзному визначають цей термiн. [100, с. 50]

Культура мовлення здавна була обтАЩiктом багатьох дослiджень росiйських та вiтчизняних учених (Д.Розенталь, Г.Винокур, Л.Скворцов, Б.Головiн, К.Горбачевич, М.Шанський, М.Васильiва, РЖ.Бiлодiд, Н.Бабич, О.Бiляiв, М.Жовтобрюх, М.РЖльяш, А.Коваль, С.РДрмоленко, П.Дудик та iншi). Про це свiдчать рiзноманiтнi визначення самого поняття залежно вiд того, що береться за основу. Наприклад, Б.Головiн зазначаi, що поняття мовленнiвоi культури маi два аспекти: сукупнiсть i система комунiкативних якостей мовлення i вчення про сукупнiсть i систему комунiкативних якостей мовлення. Пропонуi пiд термiном тАЬкультура мовленнятАЭ розумiти рiвень оволодiння системою якостей мовлення окремими носiями мови [22, 8]. Вiдомий росiйський мовознавець професор Г.Винокур запропонував iдею про розмежування двох рiвнiв володiння культурою мовлення: тАЬправильнiсть i вправнiстьтАЭ [17,33]. Розвиваючи цей пiдхiд, професор Л.Скворцов розумii тАЬволодiння нормами усноi i писемноi лiтературноi мови (правила вимови, наголошування, граматики, слововживання тощо), а також умiння використовувати виразнi мовнi засоби в рiзних умовах спiлкування вiдповiдно до мети i змiсту висловлюваннятАЭ [81, 119]. С.РДрмоленко зазначаi, що тАЬкультура мовлення повтАЩязана, з одного боку, з правильнiстю мовитАж, а з другого тАУ з мовною майстернiстю, стилiстичним чуттям слова, доречнiстю використання варiантних мовних формтАЭ [31, 81]. М.РЖльяш вважаi, що культура мовлення тАУ це 1) володiння лiтературними нормами на всiх мовних рiвнях, в уснiй та писемнiй формi мовлення, вмiння користуватися мовностилiстичними засобами i прийомами з урахуванням умов i мети комунiкацii; 2)упорядкована сукупнiсть нормативних мовних засобiв, вироблених практикою людського спiлкування, якi оптимально виражають змiст мовлення i задовольняють умови та мету спiлкування; 3) самостiйна лiнгвiстична дисциплiна [37, 5-6].

Як зазначаi Н.Бабич, поняття культура мовлення маi теоретичний (достатньо висвiтлений у ТСрунтовних працях) i практичний аспект, який тАЬне може бути вичерпаний нiколи, бо виявляi себе щоразу для кожного мовця неповторно, не може передбачити всi можливостi ситуацii функцiонування iндивiдуального мовленнятАЭ [2, 28]. Таким чином, культура мовлення тАУ це нормативнiсть i доцiльнiсть викладу iнформацii, тобто фiлологiчне i психолого-педагогiчне обТСрунтування використання граматичних структур вiдповiдно до умов i вимог конкретноi ситуацii.

Культура мовлення - це система вимог, регламентацiй щодо вживання мови в мовленнiвiй дiяльностi (уснiй i писемнiй).

Належна культура мовлення - це свiдчення розвинутого iнтелекту i високоi загальноi культури особистостi. Одним iз завдань культури мовлення i подолання мовних стереотипiв: стереотипи мовлення - це стереотипи мислення.

Тiльки через високу культуру мовлення проявляються невичерпнi потенцii мови, гармонiя ii функцiй. Культура мовлення маi велике нацiональне i соцiальне значення: вона забезпечуi високий рiвень мовленнiвого спiлкування, ефективне здiйснення всiх функцiй мови, ошляхетнюi стосунки мiж людьми, сприяi пiдвищенню загальноi культури особистостi та суспiльства в цiлому. Через культуру мовлення вiдбуваiться культивування самоi мови, ii вдосконалення.

Проблема культури мовлення проявляiться в таких основних аспектах: нормативнiсть, адекватнiсть, естетичнiсть, полiфункцiональнiсть мовлення. Нормативнiсть - це дотримання правил усного i писемного мовлення: правильне наголошування, iнтонування, слововживання, будова речень, дiалогу, тексту тощо. Нормативнiсть - це, так би мовити, "технiчна" сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартiв. Мова наша багата, iй властива розвинена синонiмiка та варiантнiсть на фонетичному, лексичному i граматичному рiвнях. Наше завдання - розвинути в собi здатнiсть оптимального вибору мовних засобiв вiдповiдно до предмета розмови, спiвробiтника, мовленнiвоi ситуацii.

Умiй слухати себе та iнших з погляду нормативностi. Будь вдячний тому, хто виправляi твоi мовленнiвi помилки. Своi ж зауваження, поради та рекомендацii iншим роби тактовно, делiкатно.

Естетичнiсть мовлення - це реалiзацiя естетичних уподобань мовця шляхом використання естетичних потенцiй мови. Оптимально дiбраний темп i звучнiсть мовлення, уникнення нагромадження приголосних чи голосних, рiзноманiтнiсть синтаксичних конструкцiй, доречнiсть цитати чи фразеологiзму, прислiв'я чи приказки, тропiв чи фiгур, взагалi нестандартнiсть мовлення - усi цi та iншi резерви мови засоби неструктурноi естетики роблять мовлення естетично привабливим. РЖ навпаки. Культура мовлення суспiльства - це чи не найяскравiший показник стану його моральностi, духовностi, культури взагалi. Словесний бруд, що заполонив мовлення наших спiвгромадян, мовленнiвий примiтивiзм, вульгарщина - тривожнi симптоми духовного нездоров'я народу.

Експериментально доведено, що грубе слово як негативний подразник дii кiлька секунд, але реакцiя на нього триваi декiлька годин i навiть днiв. Як наслiдок - порушення нервовоi та серцево-судинноi дiяльностi людини, ii хвороба, а iнодi й смерть. Тому висока культура мовлення - це не iнтелiгентська забаганка, а життiва необхiднiсть для народу.

Полiфункцiональнiсть мовлення - це забезпечення застосування мови в усiх перелiчених аспектах, у кожнiй сферi спiлкування. Коли ж людина поставлена через необхiднiстю вживати слова iншоi мови, то i пiдстави говорити хiба що про культуру суржику. А саме в такiй ситуацii опиняються зараз мовцi в технiчнiй, виробничiй, дiловiй та деяких iнших сферах.

Культура мовлення несумiсна з багатослiв'ям, словоблуддям, фальшивою патетикою, славослiв'ям. Шляхи пiдвищення особистоi культури мовлення рiзноманiтнi.

Плекання культури мовлення - обов'язок кожного. Для багатьох категорiй мовцiв воно входить у професiйнi обов'язки. Це освiтяни, працiвники культури, державного апарату, засобiв масовоi iнформацii, духовенство.

Рiдне слово i важливим засобом виховання людини. Вiдомий украiнський педагог В.Сухомлинський писав: тАЬМова тАУ це вiконця, через якi дитина бачить свiттАЭ. Видатний учитель вважав, що мова i складовою духовноi культури дитини та ii культури мови зокрема: тАЬБагата мова тАУ багатий духовний свiт, розвинуте почуття краси слова тАУ висока моральна культура. Убогiсть слова тАУ це убогiсть думки, а убогiсть думки веде до моральноi, iнтелектуальноi, емоцiйноi, естетичноi товстошкiростiтАЭ [89, 507].

Якби дитина, навчаючись говорити змалку, розвиваючи своi мовлення в дитячому садку, оволодiваючи мовою в школi, постiйно чула правильну, лiтературно-нормативну вимову, просто вiдпала б проблема неграмотностi (залишилися б лише поодинокi випадки iндивiдуальноi низькоi грамотностi).

Безперечно, дбання про високу культуру мовлення в школi i професiйним обовтАЩязком передовсiм учителя початкових класiв. Саме вiн повинен дати зразок змiстовного, точного, виразного та емоцiйного, бездоганно грамотного мовлення.

З часу виникнення педагогiки як науки вимоги до вчительського мовлення неодноразово перебували в центрi уваги дослiдникiв. Розробляючи теорiю методiв навчання, Я.Коменський придiляв особливу увагу словесним методам. РЗх цiннiсть вiн вбачав у тому, що вони активiзують дитяче мислення й мовлення, пiдтримують увагу, сприяють успiшному засвоiнню учнями зразкiв дiй (читання, письмо, малювання тощо). Необхiдною умовою реалiзацii всiх цих завдань i, на думку великого педагога, досконале вчительське мовлення. Саме на нього розраховував Я.Коменський, коли писав: тАЬНехай учитель змушуi дiтей наслiдувати те, що вiн говорить, нехай вiн звертаi увагу на те, як вони наслiдують, i нехай того, хто помиляiться, вiн вiдразу виправляiтАЭ [44, 126].

Творчий розвиток iдей видатного педагога минулого бачимо в численних працях К.Ушинського. Класифiкуючи методи навчання, вiн зiставляв результативнiсть використання вчителем бесiди й розповiдi на уроцi, вiддаючи перевагу дiалоговi. При побудовi запитань для бесiди вчений радить чiтко продумувати iх змiст i логiку, ясно й зрозумiло формулювати. Педагог вважав, що бесiда маi бути фронтальною.

К.Ушинським визначено основнi вимоги до звтАШязного викладу, а саме: усна розповiдь вчителя повинна бути недовгою i обовтАШязково доступною для дитячого сприймання, а головна думка маi легко визначатися учнями. Текст повiдомлення, якщо вiн узятий з наукового джерела, повинен трансформуватися вчителем так, щоб учнi вiдчували живе слово, а не тАЬчужу фразутАЭ[ 94, 213].

Отже, заслугою К.Ушинського i глибоке усвiдомлення ним ролi вчительського мовлення в навчально-виховному процесi, визначення основних вимог до нього, а також розробка конкретних методичних рекомендацiй щодо користування бесiдою й розповiддю як основними словесними методами навчання молодших школярiв. Знання, на думку видатного вченого, треба доводити до свiдомостi учня, а для цього необхiдна жива мова вчителя, його вмiння захопити, зацiкавити, змусити розмiрковувати. Мовлення вчителя, його ерудицiя, вмiння вчасно посилатися на яскравий переконливий факт, скористатися прислiвтАШям, приказкою, iнодi вдалим жартом, а там, де потрiбно, показати, як дослiджуване мовне явище застосовуiться на практицi, навести приклади.

Професiйне мовлення вчителя початкових класiв перебувало в центрi уваги послiдовникiв К.Ушинського тАУ М.Бунакова, В.Вахтерова, В.Водовозова, Д.Тихомирова та iн., якi подiляли погляди видатного педагога щодо необхiдностi досконало володiти навчальним дiалогом. Заслуговуi на увагу iхня спроба визначити основнi якостi вчительського мовлення, якi узагальнено можна подати так: доступнiсть, варiативнiсть, яснiсть, простота, точнiсть, логiчнiсть, емоцiйнiсть.

Про якостi вчительського мовлення свого часу говорив i Л.Толстой. Спираючись на власнi педагогiчнi спостереження, найближче пiдiйшовши до визначення стилiстичноi вправностi, вiн справедливо вiдзначав: тАЬЧим легше вчителю вчити, тим важче учням учитися. Чим важче вчителю, тим легше учнямтАЭ [91, 341]. Вчений зазначаi, що вчителевi необхiдно суворо i вимогливо пiдходити до вiдбору лексичних засобiв для повiдомлення чи пояснення на уроцi, уникати тАЬнезрозумiлих слiв,тАж знаходити слова простiшi i доступнiшiтАЭ[ 91, 340].

Отже, аналiз поглядiв видатних педагогiв i методистiв минулого даi пiдстави зробити висновки про те, що прогресивна наука завжди обстоювала думку про важливу соцiальну значущiсть дiяльностi вчителя початкових класiв i ставила високi вимоги до його пiдготовки тАУ теоретичних знань та практичних умiнь. На одному з перших мiсць було володiння професiйним мовленням.

Поняття тАЬвчительська моватАЭ у вiтчизнянiй науковiй лiтературi вперше знаходимо в розвiдцi тАЬМова вчительська на КамтАШянеччинiтАЭ (1926 рiк) В.Зборовця [34, 116].

У цей же час видатнi педагоги (А.Макаренко, С.Шацький та iн.) здiйснювали пошук шляхiв удосконалення професiйноi майстерностi вчителя, наголошували на необхiдностi високоi культури його мовлення. Хоча вмiння володiти усним словом не завжди видiлялось як обовтАШязкове, все ж А.Макаренко наполегливо рекомендував особливо молодим учителям самовдосконалюватись у цьому напрямку. Вiн пропонував проводити етюднi роботи з метою оволодiння словесною майстернiстю, культурою поведiнки та спiлкування з аудиторiiю. Адже без цих знань i вмiнь тАЬжоден вихователь не може бути хорошим вихователем, не може працювати, тому що тАж вiн не може розмовляти з дитиною, не знаi, в яких випадках як треба говорититАЭ [60, 152].

Надзвичайно великого значення надавав слову вчителя В.Сухомлинський: тАЭВ руках вихователя слово тАУ такий же могутнiй засiб, як музичний iнструмент в руках музиканта, як фарби в руках живописця, як рiзець i мармур в руках скульпторатАЭ [88, 160]. Культура слова, за В.Сухомлинським, виховуi емоцiйну культуру, яка впливаi на загальну поведiнку людини. Педагог прагнув того, щоб тАЬце життiдайне джерело тАУ багатство рiдноi мови тАУ було вiдкрите для дiтей з перших крокiв iхнього шкiльного життятАЭ, домагався, щоб тАЬдiти вiдчували красу слова, дбали про його чистотутАЭ [87, 202].

В.Сухомлинський закликаi вчителiв бути надзвичайно обережними, тАЬщоб слово не стало батогом, який, торкаючись нiжного тiла, обпалюi, залишаючи на все життя грубi рубцi. Слово оберiгаi душутАж тiльки тодi, коли воно правдиве i йде вiд душi вихователя, коли воно позбавлене фальшi, упередженостiтАжтАЭ[ 86, 509].

Бiльшiсть рекомендацiй стосовно вироблення цiнних якостей вчительського мовлення не втратила свого значення i сьогоднi.

Кожен учитель повинен володiти здоровим, неупередженим вiдчуттям мови (без архаiзаторства, примiтивiзму, пуризму), постiйно стежити за змiнами, якi вiдбуваються в нормах вимови, наголошування, слововживання у звтАЩязку з глибшим вивченням загальнонародноi мови, тенденцiiю до взаiмозбагачення нацiональних мов, вирiвнюванням дiалектiв.

Готуючись до будь-якого уроку (а не лише до заняття з украiнськоi мови та читання), треба не лише продумувати його змiст, порядок викладу, пояснення матерiалу, але тАУ й це надзвичайно важливо тАУ мовне оформлення: як, якими словами передати дiтям потрiбну навчальну iнформацiю.

Формуючи культуру мовлення учнiв, педагог звертаi iхню увагу на виразнiсть, правильнiсть, логiчнiсть мовлення, вмiння користуватися мовностилiстичними засобами, бачити красу живого народного слова та водночас уникати помилок, повтАЩязаних з негативним впливом просторiчноi, дiалектноi лексики, жаргонiзмiв, суржику тощо. Учитель насамперед повинен дбати про чистоту мовлення. Розглянемо докладнiше цей термiн.

Комунiкативна якiсть мовлення - його чистота - отримуi визначення й може бути описана на базi спiввiдношення мовлення з лiтературною мовою та моральною стороною нашоi свiдомостi. За визначенням Б.Головiна, чистим ми називаiмо таке мовлення, в якому немаi чужорiдних лiтературнiй мовi елементiв (передусiм слiв i словосполучень) i немаi елементiв мови, що вiдмiтаються моральними нормами [22, 166]. Украiнське суспiльство зацiкавлене в здiйсненнi широкоi системи освiтнiх i виховних заходiв, метою яких i розвиток загальноi та мовленнiвоi культури людини, зокрема викорiнення з мови людей мовних засобiв, якi руйнують ii чистоту.

Якi ж це засоби? На думку Б.Головiна, це територiальнi та соцiальнi дiалектизми, варваризми, вульгаризми, слова-паразити, а також канцеляризми (при вживаннi у нетипових для них стилях мови) [22, 167].

Нам би хотiлося доповнити точку зору цього дослiдника. Чистота мовлення виявляiться, на наш погляд, у трьох аспектах:

1. В орфоепii тАУ правильна лiтературно-нормативна вимова, вiдсутнiсть iнтерферентних явищ, так званого акценту;

2. У слововживаннi тАУ вiдсутнiсть позалiтературних елементiв: дiалектизмiв, вульгаризмiв, канцеляризмiв, плеоназмiв, макаронiзмiв, штампiв, слiв-паразитiв;

3. В iнтонацiйному аспектi тАУ вiдповiднiсть iнтонацii змiстовi та експресii висловлення, вiдсутнiсть брутальних, лайливих, лицемiрних ноток.

Але одразу зауважимо, що, як слушно зазначаi А.Коваль, боротьба за чистоту, за культуру мови не повинна зводитися до дистилювання ii, до повноi "стерилiзацii" [42, 21]. А такi спроби, на жаль, подекуди i. Побоюючись iндивiдуальних авторських особливостей, своiрiдностi авторськоi мови, деякi редактори намагаються "переганяти" ii через "Украiнський правопис" та украiнсько-росiйськi i росiйсько-украiнськi словники, вважаючи все, чого нема в названих книгах, вiдхиленням вiд лiтературноi норми. Тому, не вiдмовляючись вiд боротьби iз засмiченням мови, ми повиннi свiдомо ставитись i до небезпеки "пуризму" - невмотивованоi причепливостi до окремих мовних явищ. "Пуризм" i справжня боротьба за чистоту i виразнiсть мови несумiснi. Боротьба за чистоту мови передбачаi розвиток i вдосконалення мови на широкiй народнiй основi. А "пуристи" борються насамперед проти всього незвичного для них, не вживаного ними, без урахування того, яке мiсце в загальнонароднiй мовi це мовне явище посiдаi i яку роль воно вiдiграi в тому чи iншому художньому творi [42, 22].

У наш час найголовнiшими недолiками мовлення учнiв i використання жаргонiзмiв (зокрема молодiжного сленгу) та територiальних дiалектизмiв. Обидва явища мають яскраво виражений психологiчний аспект. тАЬЖаргон тАУ суперечливе мовне явище. Вiн захоплюi дiтей своiю експресивнiстю, незвичайнiстю, несхожiстю на унормоване мовлення. Багато спецiалiстiв розглядають жаргон як засiб самоутвердження дiтей, своiрiдну тАЬдитячу хворобутАЭ, яка охоплюi кожне поколiння й поступово зникаi. Дехто бачить у жаргонах важку мовну хворобу, з якою слiд наполегливо боротисятАЭ [25, 147].

Як указуi О.Бiляiв, хоча видiлення дiалектноi лексики для вчителя не i особливо важким, про що свiдчить нечасте ii використання без спецiального стилiстичного мотивування, однак наявнiсть ii в мовленнi учнiв говорить про певнi недолiки в роботi вчителя, спрямованоi на пiдвищення культури мовлення [7, 43]. РЖ основна прогалина в цьому повтАЩязана, очевидно, не стiльки з тим, що школяр не вiдчуваi недопустимостi вживання того чи iншого слова, скiльки в тому, що вiн не володii основними знаннями про межi лiтературноi мови, про мiсце, яке займають дiалектизми в системi лексики. Тiльки усвiдомлення того, що мовлення, наповнене територiальними та соцiальними елементами, i свiдченням мовноi неграмотностi та низькоi загальноi культури може стати важливим стимулом для роботи школярiв над своiм мовленням.

При цьому у формуваннi мовленнiвоi культури школярiв в умовах дiалектного оточення доречною i проблема стосункiв мiж учителями та учнями не як протилежних полюсiв, а як взаiмодоповнюючих елементiв одного цiлiсного механiзму в навчально-виховному процесi. Школярi не повиннi бути обтАЩiктом навчання й виховання. Такий пiдхiд, як зазначаi К.Климова, порушуi принцип спiльностi iхньоi працi. тАЭВажливим i принцип максимуму того, кого навчають. Пiд цим принципом ми розумiiмо таку органiзацiю навчально-виховного процесу, коли навчання органiчно перетворюiться на самонавчання, а виховання тАУ на самовихованнятАЭ [39, 182]. Пiд час навчання вiдбуваiться внутрiшня перебудова особистостi, яка розвиваi мотивацiю до пiзнання, коригуi ставлення до себе й iнших. Учень помiчаi помилки не тiльки в чужому мовленнi, а й у своiму, зокрема дiалектизми та суржик, хоча це надзвичайно важко, бо мовленнiва привтАЩязанiсть тАУ тАЬрефлекс материнськоi говiркитАЭ (термiн Т.Назаровоi) тАУ дуже велика.

Висока культура мовлення немислима без дотримання так званого мовленнiвого етикету, що полягаi в умiннi уважно, з цiкавiстю слухати спiврозмовникiв, нiкого не перебиваючи, тактовно включатися в розмову, докладно та зрозумiло висловлюватися. Й у цьому знову найпершим взiрцем i учитель. Саме вiн повинен своiм прикладом дати дiтям уявлення про мовленнiвий етикет.

Слiд наголосити на тому, що рiвень мовленнiвоi культури можна набагато пiдвищити за умови безперервного навчання. Бо справжнiй учитель тАУ це завжди учень. Потрiбно постiйно збагачувати й оновлювати власнi знання з предмета, вдосконалювати мовлення, пiдвищувати його культуру.

До вчителя здавна ставилися особливi вимоги, якi сформулював ще, зокрема, украiнський письменник i педагог О.Духнович:

тАЬ1. Той, хто бажаi вчити, повинен мати справжнi покликання до цiii служби.

2. Повинен мати добрi i правильнi знання й вiдомостi з того предмета, який хоче викладати iншим.

3. Повинен мати чистий i непорочний норов i процвiтати доброчесностями.

4. Повинен бути вже вiд природи лагiдним, поважним, з благородним характером муж.

5. Повинен учнiв своiх любити, iхню любов також до себе заслужити.

6. Вiд природи треба йому володiти легким, зрозумiлим способом викладати.

7. Повинен мати потрiбнi засоби для навчання i наставляння.

8. Повинен добрий порядок поважатитАЭ [103, 371].

Додамо:

9. Повинен досконало володiти мовою, щоб навчити своiх вихованцiв говорити точно, логiчно, чисто, доречно, виразно, гарно (багатою, рiзноманiтною, але небагатослiвною мовою, образно й емоцiйно).

Мовлення вчителя повинно вiдзначатися такими ознаками:

В· виразнiсть - змiстова, iнтонацiйна (й експресивна), вiзуальна;

В· правильнiсть тАУ орфоепiчна, граматична, орфографiчна, пунктуацiйна;

В· чистота тАУ що не допускаi ультрапуризму (словникового, стильового чи колоритного), штучностi, фальшивого професiоналiзму;

В· лаконiзм тАУ при збереженнi змiстовоi вичерпностi, рiзноманiтностi засобiв для висвiтлення теми.

Такий учитель виховаi учнiв, якi усвiдомлюватимуть, що людина, байдужа до власноi мови, - тАЬдикунтАЭ, i що культура людини тАУ це i культура ii мовлення, що культура спiлкування тАУ це не лише власне добре мовлення, а й умiння вислуховувати спiвбесiдника, етика спiлкування засобами мови, i що мiмiка, жести (в тому числi поза), iнтонацiя мовлення тАУ теж засоби комунiкацii, якi часом володiють бiльшою силою впливу, нiж слово. РЖ ще усвiдомлюватимуть, що спецiалiст за освiтою, який робить граматичнi й стилiстичнi помилки, не може бути справжнiм спецiалiстом, бо що нечiтко уявляiш, то нечiтко i висловлюiш, а неясно висловлюiш, бо неясно мислиш. Мова тАУ засiб набуття i передачi знань, умова життя нацii.

Шляхiв до мовноi досконалостi безлiч. Але всi вони починаються з любовi до рiдноi мови, бажання майстерно володiти нею, з вiдчуттям власноi вiдповiдальностi за рiдну мову.

1.1ПСИХОЛОГО-ЛРЖНГВРЖСТИЧНРЖ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРРЖВ

Коли йдеться про гармонiйне виховання особистостi, насамперед мають на у вазi музичну освiту людини, вмiння розумiтися на мистецтвi, знання iноземних мов, фiзичний розвиток тощо. Та чи часто доводиться чути, що важко назвати людину досконалою без умiння вправно володiти рiдною мовою? Але ж мова тАУ це те що, виявляi саму сутнiсть людини, i тому мовне виховання маi бути першоелементом у цiлiснiй системi розвитку особистостi. тАЭЛюдина може володiти кiлькома мовами. Залежно вiд ii здiбностей, нахилiв i прагнень, але найкраще, найдосконалiше людина маi володiти, звичайно, рiдною мовоютАЭ [1;12] - зазначав Б. Антоненко-Давидович, сам щиро закоханий в украiнське слово та глибоко переконаний в тому, що однiiю й тiiю ж мовою.. можна i полову вiяти, й святий вогонь викрешувати, усе залежить вiд того, як хто вмii володiти цим чарiвним iнструментом, що ним i мова. Людина повинна поцiновувати таку ж вiдповiднiсть змiсту i форми в мовленнi iнших.

Виховувати мовленнiву культуру потрiбно розпочинати з раннього дитинства, i чи не провiдна роль у цьому належить найближчому оточенню дитини тАУ сiмтАЩi та вчителю початковоi школи. Це середовище, в якому юнiй особистостi передаiться виховний соцiальний досвiд народу, багатство духовноi культури, нацiональна ментальнiсть.

Вiдомо, що до птАЩяти рокiв дитина оволодiваi 60% загального лексичного запасу, який забезпечуi можливiсть спiлкування, щоб потiм розвиватись i вдосконалюватись пiд активним впливом соцiальних факторiв.

Вже у початковiй школi мовленнiвий розвиток повинен спиратися на вивчення теорii, оскiльки саме теорiя даi систему базових лiнгвiстичних знань, без яких неможливе вiльне i грамотне володiння як мовою, так i мовленням. Розвиток мовлення учнiв не треба вiдокремлювати вiд вивчення теоретичних вiдомостей про мову. Вiн нерозривно повтАЩязаний з вивченням системи мови.

Знання теорii мови тАУ ще не обовтАЩязкова умова гарного мовлення, але знання системи мови, закономiрностей функцiонування ii одиниць розвиваi мовлення учнiв, вдосконалюi його. З iншого боку, усвiдомлення ролi мовних засобiв для розвитку мовлення i стимулом до освоiння теоретичних вiдомостей, мотивуi вивчення мовноi системи.

Щоб сформувати мовну особистiсть необхiдно враховувати данi психологii. Сучасному вчителю без подiбних знань неможливо обiйтися на уроках. Практика ж показуi, що досить часто вчителi нехтують саме цим компонентом. Але ж спiлкування тАУ не проста передача iнформацii однiii особи iншiй. Спiлкування тАУ це необхiдна умова розвитку людини в суспiльствi.

Сучасна шкiльна методика навчання учнiв мовлення виходить з теорii мовленнiвоi дiяльностi, концептуальнi положення якоi розробленi видатними вченими Л.С.Виготським, О.М.Лiонтьiвим, О.Р.Лурiiю, М.РЖ.Жинкiним та iн. Цi iдеi практично були реалiзованi в працях Т.А.Ладиженськоi, М.Р.Львова, В.РЖ. Капинос, Н.А.РЖпполiтовоi.

Л.С.Виготський висунув такi iдеi: мовленнiва дiяльнiсть - це знакова дiяльнiсть; мовний розвиток тАУ процес, повтАЩязаний iз психiчним розвитком, розвитком практичноi дiяльностi, соцiальних форм поводження; розвиток знакового позначення в мовленнiвiй дiяльностi i розвитком узагальнення за допомогою мовного знаках[19; 26].

Послiдовник Л.С.Виготського О.М.Лiонтьiв, розглядаючи структуру спiлкування як дiяльнiсть, видiляi такi його риси: iнтернацiональнiсть (наявнiсть специфiчноi мети, специфiчного мотиву); результативнiсть, тобто ступiнь збiгу досягнутого результату з накресленою метою, обовтАЩязковий соцiальний контроль за процесом спiлкування i його результатами [55; 95].

На основi теорii дiяльностi О.М.Лiонтьiва розвиваiться теорiя поетапного формування розумових дiй П.Я.Гальперина. Вона дозволяi зробити висновок про те , що навчання мови маi розглядатися як навчання рiзних видiв мовленнiвоi

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi