Формування культури писемного мовлення майбутнього вчителя початкових класiв

Дипломна робота

Формування культури писемного мовлення майбутнього вчителя початкових класiв

Змiст

Вступ

Роздiл 1. Науковий стиль украiнськоi мови

1.1 Поняття про стилi сучасноi украiнськоi мови

1.2 Науковий стиль, його особливостi та риси

Роздiл 2. Методика написання наукових робiт у вищих школах

2.1 Робота над пiдготовкою реферату

2.2 Пiдготовка i написання науковоi статтi

2.3 Методика написання курсових i дипломних робiт

2.4 Основнi типи помилок у науково-методичних роботах майбутнiх вчителiв початкових класiв

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Одним iз стратегiчних завдань, визначених нацiональною доктриною розвитку освiти Украiни у ХХРЖ столiттi, i створення умов для формування професiйноi культури вчителя. Вiд цього залежить успiшнiсть розвтАЩязання комплексу проблем модернiзацii всiii системи освiти на сучасному етапi ii розвитку. Тому серед прiоритетних напрямкiв педагогiчноi науки вагоме мiсце посiдаi дослiдження широкого кола питань якiсноi пiдготовки педагогiчних кадрiв. Вiдтак особливоi значущостi набуваi проблема культури писемного мовлення майбутнього вчителя початкових класiв, яку слiд удосконалювати на етапi професiйного становлення, у перiод навчання у вищих школах.

В умовах орiiнтацii вищоi освiти на посилення звтАЩязку змiсту навчання з обраною професiiю особливого значення для формування культури писемного мовлення студентiв набуваi вдосконалення змiсту вищоi освiти, спрямованого на забезпечення всебiчноi мовленнiвоi компетенцii особистостi, що виявляiться в нормативностi та правильностi писемного мовлення. Показниками правильного писемного мовлення i знання особливостей наукового стилю мовлення, активного словника, знання морфологiчних, лексико-граматичних, синтаксичних норм украiнськоi мови, лаконiчнiсть, комунiкативна доцiльнiсть тощо.

Проблема формування правильностi писемного мовлення вчителя початкових класiв не була предметом спецiального дослiдження, хоча у деяких аспектах вона вивчалася у працях вiдомих украiнських науковцiв i методистiв. Проте для сучасноi вищоi i початковоi школи вона i надто важливою. Цим зумовлюiться актуальнiсть i новизна нашоi дипломноi роботи.

Правильнiсть писемного мовлення вчителя сучасноi украiнськоi школи розглядалися у багатьох посiбниках таких авторiв: Н. Бабич [3], М. Кожина [29], М. Коваль [27], О. Сербенська [49, 50], О. Пономарiв [41] та iнших.

Аналiз якостей писемного мовлення знаходимо у мовознавчих студiях С. Яреми [56], РЖ. Чередниченка [54], К. Городенськоi [18], Б. Антоненка-Давидовича [2], О. Бiляiвоi [5], В. Виноградова [10,11], Г. Волкотруб [14] тощо.

Крiм цього, проблема формування культури писемного мовлення дослiджувалась i в науково-методичних статтях, зокрема О. Бiляiвоi [5], М. Гiнзерук [16], М. Ковальська [28], Л. Кулiш [30], Т. Нiколаiва [37] тощо.

Отже, вчитель не повинен помилятись, бо виправити враження про фаховий рiвень знань, про загальну ерудицiю важко. Тому проблема формування у майбутнiх вчителiв початкових класiв правильностi писемного мовлення i актуальною.

ОбтАЩiктом вивчення у дипломнiй роботi i процес формування у майбутнiх вчителiв початкових класiв правильностi писемного мовлення.

Предмет тАУ правильнiсть писемного мовлення вчителiв початкових класiв як основна професiйна ознака.

Мета дослiдження полягаi в теоретичному вивченнi правильностi писемного мовлення та виявленню найбiльш ефективних шляхiв ii формування у майбутнiх учителiв початкових класiв.

Гiпотеза ТСрунтуiться на припущеннi, що ефективнiсть формування умiнь i навичок правильностi писемного мовлення значно пiдвищиться, якщо використовувати у навчальному процесi студентiв i школярiв науково i методично обТСрунтованi, спецiально розробленi вправи i завдання.

Згiдно з метою i висунутою гiпотезою необхiдно було розвтАЩязати такi завдання:

1. Проаналiзувати рiвень вивчення в науково-методичнiй лiтературi формування культури писемного мовлення.

2. Дати змiстовну характеристику основних ознак писемного мовлення

3. Розробити систему вправа, спрямованих на формування у майбутнiх учителiв початкових класiв правильностi мовлення.

4. Виявити ефективнi шляхи формування правильностi писемного мовлення.

Для розвтАЩязання поставлених завдань використано такi методи: теоретичнi тАУ вивчення та аналiз науково-методичноi лiтератури, навчальних програм, узагальнення iнформацii для визначення теоретико-методологiчних основ дослiдження. Структурно-системний аналiз використовувався для побудови шляхiв i засобiв формування культури писемного мовлення студентiв i школярiв. Емпiричнi тАУ педагогiчне спостереження за навчальним процесом, анкетування.

Практична значущiсть роботи полягаi в тому, що запропонований пiдхiд, а також вправи i завдання можуть бути використаннi у методичних рекомендацiях, курсових роботах, у фаховiй дiяльностi вчителя початкових класiв.

Робота складаiться iз вступу, 2 роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 79 сторiнок.

Роздiл 1. Науковий стиль украiнськоi мови

1.1 Поняття про стилi сучасноi украiнськоi мови

Мова - це найважливiший, унiверсальний засiб спiлкування, органiзацii та координацii всiх видiв суспiльноi дiяльностi: галузi виробництва, побуту, обслуговування, культури, освiти, науки.

Утвердження украiнськоi мови як державноi неможливе Влбез органiчноi взаiмодii принаймнi двох засад:

- створення такоi мовноi ситуацii, за якоi б украiнська мова мала б усi можливостi безперешкодного вживання, вияву комунiкативних функцiй, властивих iншим високорозвинутим лiтературним мовам у сучасних цивiлiзованих суспiльствах;

- ефективного вивчення на рiзних дiлянках освiти у поiднаннi з мовним вихованнямВ».

Стиль (вiд латин. Stilus - паличка для письма). Стиль лiтературноi мови - рiзновид мови (ii функцiонувальна пiдсистема), що характеризуiться вiдбором таких засобiв iз багатоманiтних мовних ресурсiв, якi найбiльше вiдповiднi завданням спiлкування мiж людьми в тих чи iнших умовах. Це своiрiдне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобiв iз певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свiфт влучно зауважив, що стиль - це власне слова на власному мiсцi. Кожний стиль маi:

- сферу поширення i вживання (коло мовцiв);

- функцiональне призначення (регулювання стосункiв, повiдомлення, вплив, спiлкування тощо);

- характернi ознаки (форма та спосiб викладу);

- система мовних засобiв i стилiстичних норм (лексику, фразеологiю, граматичнi форми, типи речень тощо).

Цi складовi конкретизують, оберiгають, певною мiрою обмежують, унормовують кожний стиль i роблять його досить стiйким рiзновидом лiтературноi мови. Оскiльки стилiстична норма i частиною лiтературноi, вона не забезпечуi останньоi, а лише використовуi слова чи форми в певному стилi чи з певним стилiстичним значенням.

Термiн тАЬстиль мовленнятАЭ слiд розглядати як спосiб функцiонування певних мовних явищ. Розрiзнення стилiв залежить безпосередньо вiд основних функцiй мови - спiлкування, повiдомлення i дiяння, впливу.

Високорозвинута сучасна лiтературна украiнська мова маi розгалужену системi стилiв, серед яких:

- розмовний;

- художнiй;

- науковий;

- публiцистичний;

- епiстолярний;

- офiцiйно-дiловий;

- конфесiйний.

Для видiлення стилiв мовлення важливе значення мають форми мови - усна й писемна, розмовна i книжна. Усi стилi мають усну й писемну форми, хоча усна форма бiльш притаманнi розмовному стилю, а iнша - переважно писемна. Оскiльки останнi сформувалися на книжнiй основi iх називають книжними.

Стрижневим поняттям стилiстики i стиль. Це слово походить вiд латинського stilus тАУ тАЬзагострена паличка для писаннятАЭ. Воно маi багато значень, вживаiться для характеристики певних напрямкiв у музицi, живописi, лiтературi, архiтектурi, дiяльностi i поведiнцi людини, одязi, iнтертАЩiрi тощо.

У мовознавствi пiд стилем розумiють сукупнiсть мовних засобiв (слiв, граматичних морфем, синтаксичних конструкцiй) дiбраних вiдповiдно до мети, змiсту, сфери спiлкування.

Як зазначаi С.РДрмоленко у сучасних дослiдженнях послуговуються термiном тАЬфункцiональний стильтАЭ, окреслюючи ним власне лiнгвiстичний (а не лiтературознавчий) змiст стилю, а також обТСрунтовуючи окремий напрямок дослiдження й теоретичнi засади функцiональноi стилiстики [23:270].

Починаючи вiд представникiв Празькоi лiнгвiстичноi школи, якi першi почали опрацьовувати функцiональнi стилi, вченi пропонують рiзнi визначення цього поняття. Тривалий перiод в украiнськiй лiнгвiстицi вважалося найбiльш науково обТСрунтованим, чiтко окресленим визначенням В. Виноградова (його наведено i в академiчному виданнi тАЬСУЛМ. Стилiстика.тАЭ, i в пiдручнику А. Коваль тАЬПрактична стилiстикатАЭ, i в працях О. Паномарева)

В. Виноградов зазначаi:

тАЬСтиль тАУ це суспiльно усвiдомлена i функцiонально зумовлена внутрiшньо обтАЩiднана сукупнiсть прийомiв уживання, вiдбору й поiднання засобiв мовного спiлкування у сферi тiii чи iншоi загальнонародноi, загальнонацiональноi мови, спiввiдносна з iншими такими ж способами вираження, що служать для iнших цiлей, виконують iншi функцii в мовнiй суспiльнiй практицi даного народутАЭ[10].

Проте, на думку М. Кожиноi, у цьому визначеннi не досить чiтко окреслено поняття тАЬсфера спiлкуваннятАЭ. Його можна тлумачити по-рiзному, наприклад: спiлкування на вулицi, на виробництвi, у дружньому колi тощо.

Отже, мета i завдання спiлкування в обумовленiй таким чином сферi визначаються призначенням вiдповiдноi форми суспiльноi свiдомостi, типом мислення, який властивий цiй сферi, типовими особливостями змiсту [29: 48].

Таким чином, функцiональний стиль тАУ це своiрiдний характер мовлення того чи iншого його рiзновиду, що вiдповiдний певнiй сферi суспiльноi дiяльностi й спiввiдноснiй з нею формi свiдомостi, який твориться особливостями функцiонування у цiй сферi мовних засобiв i специфiчною мовленнiвою органiзацiiю, що створюi певне загальне ii стилiстично забарвлення (тАЬмаркуваннятАЭ) [29:49].

С. РДрмоленко також пiдкреслюi, що стиль диктуi мовну поведiнку, певний тип мислення, активiзацiю вiдповiдних лексичних, фразеологiчних, граматичних одиниць, частоту iх використання в текстi, способи органiзацii й компонування мовно-виразевих знакiв в текстовi структури.

Стиль тАУ це явище, тiсно повтАЩязане iз екстралiнгвiстичним, iнакше зумовлене ним. Його можна зрозумiти лише при врахуваннi мети, завдань, ситуацii i сфери спiлкування i самого змiсту висловлювань.

Не випадково в основу класифiкацiй функцiональних стилiв та iх рiзновидiв бiльшiсть учених ставить саме позамовнi фактори, що iх розглядають в iдностi з власне лiнгвiстичними. Вони лежать в основi визначення поняття стиль, запропонованого В.Виноградовим.

Мовознавцi виявили цiлi комплекси таких екстралiнгвiстичних факторiв, пiд впливом яких формуються функцiональнi стилi.

Який чи якi iз них все-таки доречно взяти за основу класифiкацiй функцiональних стилiв?

Розглянемо погляди дослiдникiв iз цього приводу. Бiльшiсть учених видiляють функцiональнi стилi виходячи iз рiзних функцiй мови (цей принцип викладено у працях: Чередниченко РЖ.Г, академ. вид. стилiстики, М. Пентилюк, О. Паномарiв та iн. тАУ тАЬРозрiзнення стилiв залежить вiд основних функцiй мови тАУ спiлкування, повiдомлення i дiяння, впливутАЭ [42:108].

Однак, як зазначаi М. Кожина, хоч i здавалось би природнiм класифiкувати функцiональнi стилi, виходячи iз функцiй мови, такий принципи не i досконалим.

Адже на основi трьох функцiй мови видiляiться птАЩять стилiв: функцiя спiлкування (розмовний), функцiя повiдомлення (дiловий i науковий), функцiя впливу (художнiй i публiцистичний) тАУ так видiляi В.Виноградов у працi тАЬСтилистика. Теория поэтичесской речи.тАЭ

тАЬА на якiй же основi,- запитуi М. Кожина, - розрiзняються зазначенi тАЬпаритАЭ стилiв?тАЭ [29:67].

Визначення функцiонального стилю спираiться такою i на сфери спiлкування. РЗх звичайно треба враховувати пiд час класифiкацii стилiв.

Як ми уже зазначили вище, поняття тАЬсфера спiлкуваннятАЭ, тАЬвид суспiльноi дiяльностiтАЭ уточнюiться представниками Пермськоi школи функц. стилiстики, якi вважають, що пiд час систематизацii функц. стилiв логiчно спиратися на форми суспiльноi свiдомостi (наука, полiтика, право, мистецтво), кожнiй з яких вiдповiдаi певний вид дiяльностi i традицiйна сфера спiлкування [29: 67-68].

Подiбноi думки дотримуються i С. РДрмоленко, вважаючи, що тАЬСтиль тАУ це не автоматично заданий вибiр (селекцiя) та iнтегрування мовних одиниць у певному текстi, а принципи узгоджуваностi складникiв висловлювання, що вiдповiдають характеровi, типовi мислення в кожнiй сферi мовноi дiяльностiтАЭ [23: 272].

М.Кожина зазначаi, що, як екстралiнгвiстичну основу для розумовно-побутового стилю слiд назвати сферу побутових вiдношень i спiлкування, а в кiнцевому разi тАУ побут як область вiдношень людей поза iх безпосередньо виробничою й суспiльно-полiтичною дiяльнiстю. Ця сторона буття i сфера спiлкування свого роду тАЬнульоватАЭ вiдносно названих вище форм свiдомостi i видiв дiяльностi iз вiдповiдними iх сферами спiлкування [29:68].

Отже, на зазначенiй екстралiнгвiстичнiй основi видiляють функцiональнi стилi: науковий, дiловий, публiцистичний, художнiй, розмовно-побутовий [29:68].

Причому в кожнiй сферi спiлкування i свiй базовий комплекс стилетворчих факторiв, якi визначають його специфiку.

Це: 1. Призначення;

2. Форма думки;

3. Тип змiсту;

4. Мета i завдання спiлкування.

Функцiональнi стилi i основними найбiльш соцiально значимими мовленнiвими рiзновидами.

Звичайно, у реальнiй мовнiй дiйсностi функцiональнi рiзновиди мовлення iснують як у тАЬчистомутАЭ виглядi (типовi тексти наукового, офiцiйно-дiлового стилiв), так i в бiльш чи менш близьких до них варiантiв, промiжних.

Кожний функцiональний стиль подiляiться на пiдстилi, якi в свою чергу мають власнi жанровi ознаки (у всiх рiзновидах науковоi мови - науково-навчальноi, науково-популярноi тощо - i своi особливостi), проте вони зберiгають основнi ознаки певного стилю.

Отже, в реальному мовленнi функцiонально-стилiстичний подiл мови не зводиться до 5 основних стилiв. Стилi взаiмодiють, i той чи iнший конкретний текст в цiлому маi поiднувати риси рiзних стилiв.

Зрозумiло, що складнiсть i багатогранiсть поняття ФС зумовлюi багато пiдходiв як до визначення цього поняття, так i до встановлення кiлькостi iх у нацiональнiй мовi.

В одних джерелах видiляють такi стилi мовлення:

1. Художньо-белетристичний,

2. Суспiльно-полiтичний,

3. Наукового викладу,

4. Виробничо-технiчний,

5. Офiцiйний документ,

6. Епiстолярний.

(Немаi розмовно-побутового)

РЖ. Чередниченко говорить про:

1) мова живого усного загальномовного спiлкування;

2) офiцiйно-дiловий;

3) мова науковоi i технiчноi лiтератури;

4) стилi масовоi преси та агiтацiйно-масовоi публiцистики [54:42].

Пропонуються й iншi класифiкацii, якi в основi мало чим вiдрiзняються. Розходження мають здебiльшого термiнологiчний характер. Основних 5 стилiв переважно видiляються всiма лiнгвiстами. Додатково визначено також епiстолярний стиль, ораторський.

М. Кожина вважаi, що останнiй можна вiднести до публiцистичного, вважати його пiдстилем, що i взаiмодiiю письмово-публiцистичного i усно-публiцистичного мовлення. На користь такого твердження свiдчать призначення i мета тАУ вплив на слухачiв, плюс повiдомлення).

Сьогоднi також слiд говорити про iснування конфесiйного стилю (специф. мета, засоби, змiст, структура мови).

Отже, принципових розбiжностей у класифiкацii стилiв немаi.

Щодо внутрiшньоi диференцiацii стилiв, видiлення пiдстилiв, також на сьогоднi немаi iдностi. Проте у бiльшостi праць подано таку систематизацiю:

Науковий стиль подiляiться на пiдстилi:

1) власне науковий,

2) навчально-науковий,

3) науково-популярний,

4) науково-публiцистичний,

5) виробничо-технiчний.

Офiцiйно-дiловий:

1) адмiнiстративно-канцелярський,

2) дипломатичний,

3) законодавчий (юридичний).

Публiцистичний:

1) газетна публiцистика,

2) радiо-, теле, кiнопублiцистика,

3) ораторське мовлення.

Художнiй:

1)худ. проза,

2) драматургiя,

3) поезiя (однакова функцiя, взаiмоперехiднi).

Розмовно-побутовий:

1) монологiчне мовлення (усне).

2) дiалогiчне мовлення.

1.2 Науковий стиль. Його особливостi та риси

У найзагальнiших рисах науковий стиль характеризуiться як функцiонально-стилiстична сукупнiсть мовних засобiв, елементи якоi становлять певну невизначену множину; при цьому стилеутворюючi елементи не спiввiдноснi з елементами системи мови. Останнi беруть участь в утворення перших; ця участь полягаi у комбiнуваннi елементiв системи мови i створеннi специфiчних ланцюгiв при реалiзацii стилю у мовленнi. Основнi функцiональнi фактори наукового стилю - мета й завдання комунiкацii - були не раз обтАЩiктом визначення як у спецiальних працях, присвячених науковому стилю, i побiжно тАУ у працях, присвячених iншим питанням. РЖснуi визначення основного функцiонального спрямування наукового стилю, зроблене акад. В. Виноградовим, за яким це спрямування полягаi у термiнологiчному поiднаннi вiдповiдних понять i явищ i логiчно узагальнюючiй системi послiдовного викладу [35:14]. Пiзнiше, начебто розвиваючи першу частину наведеноi вище думки, акад. Виноградов пише: Вл Безпосереднiм предметом вивченням для тiii чи iншоi науки служить не само явище, не явище само по собi, а поняття про нього, утворене пiд певним кутом зоруВ» [35:14].

Визначаючи три основнi функцii мови тАУ спiлкування, повiдомлення, вплив тАУ акад. В. Виноградов основною функцiiю науковоi мови вважаi повiдомлення, iнформування (усе, що утруднюi здiйснення цього завдання, - утруднюi iнформацiю i тому не правомiрне у науковому стилi).

Наукова iнформацiя визначаiться як результат пiзнання, вiдображення усiii рiзноманiтностi явищ дiйсностi у свiдомостi людини як члена суспiльства, яка фiксуiться також i в iнформацiйних обтАЩiктах (книгах, рукописах, таблицях).

РЖнформацiя завжди повтАЩязана з певною системою матерiальних тiл - носiiм iнформацii. Загальновiдомим в науцi i положення про те, що iнформацiя не iснуi поза матерiальними системами; конкретна iнформацiя (хоча б з точки погляду ii обсягу) i, як висловлюються математики, функцiiю стану конкретноi матерiальноi системи. Звiдси, зокрема, випливаi, що Влматерiальна система, яка реалiзуiться в одному i тiльки в одному станi, не може бути використана в ролi носiя чи джерела нетривiальноi iнформацiiВ»[35:15], (маiться на увазi, що в матерiальнiй системi, призначенiй для використання з iнформацiйною метою, хоча б деякi елементи ii структури повиннi бути змiнними).

Коли ми говоримо про науковий стиль як про певну невизначену множину елементiв, ми якраз i мали на увазi оцю рису тАУ змiннiсть елементiв структури, призначеноi для використання з iнформацiйною метою.

В обмiнi iнформацiiю, зокрема в науковому процесi, основне значення маi смислова, семантична iнформацiя, тiсно повтАЩязана з мовою та мисленням. Ця iнформацiя, як осмислений результат переробки людиною зовнiшнiх даних, одержаних з навколишнього ii свiту, може виступати в уснiй або писемнiй формi, тобто може бути виражена безпосередньо природною мовою (крам того, вона може потiм зазнати цiлого ряду перетворень i виступати в прихованiй, закодованiй формi). Необхiдно врахувати ще одну важливу особливiсть семантичноi iнформацii, яка вiдрiзняi ii вiд iнших видiв iнформацii, а саме: семантична iнформацiя завжди маi суспiльний характер.

Кожне повiдомлення потенцiально стосуiться невизначено великоi кiлькостi предметiв: кiлькiсть виявлених у ньому предметiв звичайно залежить вiд квалiфiкацii, ерудицii та iнтересiв людини, що сприймаi iнформацiю, взаiмодiя предметiв, про якi повiдомляiться, породжуi новi предмети, не передбаченi автором повiдомлення.

Предмети, якi належать до конкретних наук, утворюють сукупностi, до досить повiльно змiнюють свiй склад. Змiна ii складу вiдбуваiться в основному за рахунок включення нових предметiв (у вiдповiдностi з розвитком науки) i виключення предметiв, якi втрачають актуальнiсть i науковий змiст. Предмети, належнi до кола суспiльно-полiтичних наук, змiнюються значно частiше; змiни повтАЩязанi зi змiнами в суспiльствi.

Найскладнiшою в якiсному вiдношеннi i iнформацiя, здiйснювана як результат процесу мислення, розглянутий в аспектi його передачi вiд одних членiв суспiльства до iнших (людина тут виступаi як творець i як джерело семантичноi iнформацii, яка набираi мовних форм).

Таким чином, ми встановили, що основним комунiкативним функцiональним фактором наукового стилю i iнформативнiсть наукового функцiонального стилю.

До певних функцiональних факторiв належить також фактор змiсту i соцiальноi сфери спiлкування. Панiвна роль проявляiться перш за все у тому, що змiст маi кардинальне значення при квалiфiкацii стилю й жанру тексту, при iнтуiтивному доборi мовних засобiв для вираження певноi iнформацii. З другого боку, змiст i i тiiю цементуючою основою, яка не даi руйнуватися текстам при внесеннi в них елементiв iншого стилю.

Змiст вiдiграi вирiшальну роль при видiленнi, зокрема, пiдстилiв наукового стилю: подiл цього стилю на пiдстилi, якi обслуговують рiзнi галузi науки, зумовлено виключно цим фактором.

Наявнiсть пiдстилiв пояснюiться iснуванням внутрiшнiх розмежувань у тiй сферi спiлкування, за якою закрiплений стиль. Пiдстилi i специфiчними внутрiшнiми роздiлами стилю, в якому вони видiляються; ця специфiка проявляiться у тому, що вони рiзняться - у мовному вираженнi тАУ насамперед своiю лексикою.

Якщо в основному видiленнi пiдстилю покласти вiдмiннiсть сфер спiлкування i понять, якими оперують у цiй сферi, то кiлькiсть таких пiдстилiв, залежно вiд настанов видiлення, може збiльшуватися до безмежностi: в межах кожноi галузi науки можна видiлити рiзнi ii аспекти, рiзнi теми, школи, напрямки та iн. переважна кiлькiсть мовознавцiв негативно ставляться до практики вживання таких дефiнiцiй, як Влбiологiчний стильВ», Влхiмiчний стильВ». ВлНасправдi таких стилiв немаi, - пише Р. Будагов, - хоча медик пише своi науковi працi не зовсiм та, як хiмiк, а хiмiк тАУ не зовсiм так, як бiолог чи, тим бiльше, фiлолог. РЖ все ж усi цi вченi оперують стилем наукового викладу, як би його не розумiв кожний спецiалiст окремо i якою б мiрою майстерностi вiн не володiв. Разом з тим кожна наука, саме як наука, використовуi стиль наукового викладу, який маi певнi ознакиВ»[6:17]. Думку Р. Будагова подiляють i iншi мовознавцi.

Що стосуiться подiлу наукового стилю як обтАЩiкту дослiдження на науковий i науково-технiчний стилi, то для цього немаi достатнiх пiдстав.

Проте оскiльки такий подiл належить уже до Влмовознавчих традицiйВ», зупинимося на ньому бiльш детально. Тексти науковi i науково-технiчнi рiзняться мiж собою не бiльше, нiж тексти рiзних галузей науки всерединi наукового стилю. Той факт, що значна частина професiйно-технiчних термiнiв перебуваi поза межами лiтературноi мови, не i достатньою пiдставою для видiлення професiйно-технiчних текстiв у окремий стиль: адже й чисто науковi термiни також у переважнiй бiльшостi не вживаються поза вiдповiдними текстами, тобто у лiтературнiй мовi вони практично вiдсутнi.

Мовна характеристика кожного стилю (в найзагальнiших рисах) визначаiться, в кiнцевому рахунку, метою висловлення i його змiстом тАУ тобто екстралiнгвiстичними факторами. Спiльним для усiх галузей науки i Влпояснення явищ в конкретнiй практичнiй ситуацiiВ»; це серцевина всього пiзнавального процесу. Саме тут Влреалiзуiться система мовних засобiв теорii, даючи iстинну картину свiтуВ»[6:18].

Отже, подiл наукового стилю на пiдстилi базуiться на особливостях змiсту науковоi iнформацii.

Велике значення маi також i те, на яку аудиторiю розрахована повiдомлювана iнформацiя.

Той самий змiст семантичноi iнформацii може бути призначений для неоднакових категорiй читачiв, а залежно вiд того, на яку аудиторiю розрахована iнформацiя, змiнюiться й добiр матерiалу, систематизацiя його, спосiб викладу, мовнi засоби: зокрема iнформацiя може бути оформлена як власне наукова (наукова стаття, монографiя), як науково-популярна (науково-популярнi, науково-художнi тексти) i як дидактична (пiдручники, посiбники).

Хоча умови сприймання, наявнiсть чи вiдсутнiсть аудиторii, форма спiлкування (усна чи писемна), технiчнi умови передачi iнформацii належать до вторинних комунiкативних функцiональних факторiв, вони також значною мiрою впливають на остаточне формування наукового тексту (оскiльки, реалiзуючись, стиль не може бути виявлений поза однiiю з двох форм мовлення та у вiдривi умов сприймання).

Рiзновиди наукового стилю, якi виникають залежно вiд форм спiлкування (усноi чи писемноi; монологiчноi чи дiалогiчноi), обставин спiлкування (наявнiсть чи вiдсутнiсть аудиторii), технiчних обставин спiлкування (текст, виступ, радiопередача, телепередача), звуться звичайно варiантами стилiв.

Характерною рисою варiантiв i те, що вони повторюються у рiзних стилях (тобто iснують не тiльки як рiзновиди наукового стилю, а й як рiзновиди iз кожного зi стилiв украiнськоi мови). Основна вiдмiннiсть мiж варiантами припадаi на синтаксис i фонетичнi засоби(i значно меншою мiрою на лексичнi засоби).

Спiввiдношення Влусна тАУ писемна форма мовиВ» не належить до найпростiших i очевидних при застосуваннi його до рiзних стилiв мови. Характер писемноi мови значною мiрою визначаiться специфiчними умовами спiлкування тАУ вiдсутнiстю спiвбесiдника у момент висловлення думки. Усне мовлення тут виразно вiдрiзняiться вiд писемного: якi б складнi думки не висловлювали спiвбесiдники в процесi розмови, вони завжди будуть спиратися на ситуацiю, в якiй протiкаi ця розмова.

Невизначену кiлькiсть аудиторii, обслуговуi, як правило, писемна мова, одиницею якоi i текст.

Основною формою вияву тексту i писемна мова. У писемнiй мовi визначаються такi ii найважливiшi риси:

1) Вториннiсть писемноi мови (вона спираiться на усну мову як на своi природне джерело);

2) Фiксацiя мовного матерiалу в просторi й часi (це забезпечуi збереження й вiдтворюванiсть мовлення i пiсля здiйснення акту мовлення);

3) Графiчна матерiальна форма (спираiться оптично);

4) Монологiчнiсть;

5) Бiльша, нiж в уснiй мовi, увага до регламентацii мовних засобiв (це випливаi з рис, названих вище);

6) Збiльшення ролi засобiв субтАЩiктивно-оцiнних оцiнок, якi замiщують тут iнтонацiю, мiмiку, жести;

7) Традицiйнiсть i писемний консерватизм (причина: суворi загальнообовтАЩязковi норми графiки, орфографii та пунктуацii);

8) Бiльша функцiональна диференцiацiя за сферами спiлкування; прикрiпленiсть деяких форм спiлкування тiльки до сфери писемноi мови;

9) Потенцiально наобмежана вiдтворюванiсть i можливiсть i можливiсть дублювання цiii мови у тотожнiй писемнiй формi;

10) Здатнiсть трансформуватися у живу звукову мову, яка не i простою копiiю писемноi мови;

11) Замiна субтАЩiкта писемноi мови (звiдси можливiсть рiзного осмислення вiдтiнкiв змiсту).

Стосовно до наукового стилю украiнськоi мови, зокрема до його писемного варiанту, цi риси характеризуються так:

1) Вториннiсть писемноi мови по вiдношенню до усноi зберiгаi й тут свою силу: ВлПоява науки у писемностi, - писав О.О. Потебня, - не i часом ii народження, а мовлення з незапамтАЩятних часiв мало значення чисто практичне i разом пiдготовляло наукуВ»[44:24].

2) Що стосуiться графiчноi матерiальноi форми, то у науковому текстi при незмiнностi висловлюваного змiсту графiчна його форма може зазнати перетворень: вона може конструюватися як iз гомогенних одиниць (у даному випадку з графем украiнськоi писемноi мови), так i з гетерогенних одиниць (з графем украiнськоi писемноi мови i символiв науки тАУ з рiзними кодами)[6: 25].

3) Фiксацiя мовного матерiалу у просторi й часi маi для наукового стилю величезне значення: без можливостi фiксування здобутоi науковоi iнформацii наука не могла б досягти сучасного рiвня розвитку. Наявний у науковому стилi i на сучасному етапi розвитку науки вторинним, похiдним, бо усне наукове мовлення викристалiзовуiться у писемнiй формi (у виглядi читаннi й продумування писаних текстiв, попереднього формулювання думок у виглядi тез). Отже, писемний варiант наукового стилю i його визначальним варiантом.

4) Монологiчнiсть наукового стилю i його переважаючою рисою: основний тип висловлювання тут тАУ це монолог; проте зрiдка у специфiчний ситуацiях зустрiчаються й дiалогiчнi тексти. Дослiджуючи iх у порiвняннi з монологiчним, Л. Кулiш свiдчить, що Влв цiлому мiж вживанням i монологiв i дiалогiв загальнонауковоi, спецiальноi та загальновживаноi лексики iстотноi вiдмiнностi немаiВ»[30:25]. Це значить, що випадки вкраплення у текст дiалогiчноi мови не порушують лексичноi тканини наукового тексту, залишаючись компонентами чисто синтаксичного плану, що виразно вiдрiзняi науковий текст вiд текстiв, належних до iнших стилiв мовлення (наприклад, публiцистичного, де елементи дiалогу в монолозi вносять змiни i в його лексичний склад).

5) Говорячи про писемну мову, Г. Винокур визначав у нiй ту особливiсть, що кожен автор Влзмушений думати про свою мову, вибирати слова й вирази, тобто дiяти стилiстичноВ»[12:25]. Це особливо стосуiться наукового стилю, який в усiх своiх пiдстилях тяжii вiд строгоi писемноi традицii.

Умови функцiонування писемноi мови, у свою чергу, викликають якiснi змiни в природi компонентiв тексту, зокрема в природi лексичноi одиницi, яка тут втрачаi безпосереднiй i тiсний звтАЩязок з ситуацiiю i виявляiться значно бiльшою мiрою зумовленою (щодо форми i значення) iншими лексичними одиницями, якi ii оточують. З другого боку, в писемнiй формi кожна лексична одиниця чiткiше й виразнiше протиставляiться iншим лексичним одиницям (близьким за змiстом, але таким, що вживаються значно в iнших контекстах).

6) Така риса писемноi форми мовлення, як зростання в нiй ролi засобiв субтАЩiктивноi оцiнки (порiвняно з усним мовленням), у науковому стилi проявляiться досить своiрiдно.

Апрiорно можна було б твердити, що оскiльки в науковому стилi естетична функцiя мови повтАЩязана з якiстю i точнiстю викладу, а не iз засобами прямого естетичного впливу на читача (як це маi мiсце у стилi художньоi лiтератури), то науковий стиль, пiдпорядковуючись принципу логiчного розгортання думки, як правило не повинен застосовувати засобiв, що мають вiдтiнки емоцiйно-експресивного значення.

Проте в дiйсностi це питання значно складнiше. Так, при ближчому ознайомленнi з рiзними типами мовлення виявляiться, що нiякоi рiзкоi гранi мiж емоцiйним мовленням у широкому значеннi цього слова i мовленням неемоцiйним (тобто мовленням строго логiчним), провести неможливо. Логiчне мовлення може мати емоцiйне забарвлення, емоцiйне мовлення може бути строго логiчно побудованим.

Причини появи емоцiйностi в наукових текстах знайшли рацiональне пояснення в працi Е. Скороходька. Вiн пише: ВлМовлення, яке описуi дану ситуацiю й несе при цьому принципово найменшу кiлькiсть iнформацii (тiльки смислову iнформацiю), i стилiстично нейтральним. Мовлення, яке несе бiльше iнформацii, нiж це в принципi необхiдно для опису даноi ситуацii, i стилiстично забарвленимВ»[52:26], а це значить, що наявнiсть чи вiдсутнiсть емоцiйно-експресивних документiв у науковому текстi залежить вiд характеру iнформацii в ньому.

Таким чином можна твердити, що в дослiджуваних текстах емоцiйнiсть наявна; проте вiд оцiнки цього явища залежать також практичнi рекомендацii щодо його застосування. З цього можна зробити певнi рекомендацii:

А) у науковому стилi всякий прояв iндивiдуального i припустимим, але це органiчна якiсть стилю;

Б) поняття емоцiйностi й образностi не механiчно переноситься з стилю в стиль, а набуваi кожного разу своiрiдностi, завдяки чому не порушуються загальнi закономiрностi стилю;

В) елементи iндивiдуального ВлвкраплюютьсяВ» в текст наукового викладу, залишаючись при цьому чужо стильними (у художньому стилi вони визначають його;

Г) стилiстичне забарвлення емоцiйних елементiв у науковому стилi виступаi особливо виразно, контрастно: при вживаннi цих мовних одиниць у звичному при них середовищi забарвлення зливаiться з загальним колоритом, а при перенесеннi у незвичну обстановку виступаi особливо виразно.

Науковий стиль украiнськоi мови, як i iншi ii стилi, - категорiя iсторична. Вiн формуiться й розвиваiться пiд впливом таких чинникiв, як загальний стан науки i наукових знань на Украiнi, як ступiнь розвитку лiтературноi мови, а також пiд впливом мовноi практики визначних майстрiв тАУ письменникiв i вчених, громадських дiячiв i дiячiв культури, - якi зверталися до рiдноi мови у своiх наукових, iсторичних, економiчних, лiтературно-критичних та iнших творах.

Проте на рiзних етапах становлення й розвитку наукового стилю украiнськоi мови роль цих чинникiв була неоднакова.

Науковий стиль Влбув би неможливий, якби багато вчених, i насамперед найбiльш видатнi, його не творили, - пише Р. Будагов. тАУ Але, викинувши на певному етапi розвитку культури народу i його лiтературноi мови, науковий стиль набуваi певних рис спiльностi й стiйкостi, подальший рух яких починаi визначатися Влмасовою науковою продукцiiюВ».

Науковий стиль в украiнськiй мовi сьогоднi тАУ це не лише сума текстiв, написаних нехай навiть видатними вченими й добрими стилiстами; це ще величезний потiк майже ВлбезiменноiВ» iнформацii (у виглядi рефератних журналiв, каталогiв, iнструкцiй, оглядiв), яка вiдзначаiться досить високим ступенем стандартизацii i яка, в свою чергу, й визначаi основнi риси наукового стилю.

7) Така риса писемноi форми, як традицiйнiсть i писемний консерватизм, проявляiться у наукових текстах з особливою виразнiстю. ЗагальнообовтАЩязковi норми графiки, орфографii чи пунктуацii, що дiють у писемних варiантах усiх стилiв украiнськоi мови, тут пiдтримуються також строгими правилами вживання наукових символiв, правилами поiднання в текстi символiв ф графiчних знакiв, значною кiлькiстю чiтко вiдшлiфованих формулювань (законiв, правил).

У писемному варiантi наукового стилю значно бiльше, нiж в усному, витрачаiться працi й старань на спецiальну обробку мови, що пояснюiться прагненням компенсувати вiдсутнiсть рiзноманiтних супровiдних засобiв розмовноi мови засобами лексичними, синтаксичними, композицiйними.

На характер нормативностi писемного варiанту наукового стилю впливають ще такi його особливостi, як одностороннiй контакт з аудиторiiю, який вимагаi особливоi Вллогiчноi виразностiВ» тексту, а значить тАУ i вiдповiдного добору мовних засобiв.

Серед решти рис писемноi мови заслуговуi найбiльшоi уваги функцiональна диференцiацiя за сферами спiлкування (значно бiльш виразна, деталiзована i внутрiшньо оформлена) в писемнiй формi мови.

Усна форма мовлення вiдрiзняiться вiд писемноi насамперед матерiальною формою своii реалiзацii. Одиницi звукового мовлення, як вiдомо, не вiдповiдають одиницям писемного мовлення не тiльки на рiвнi фонем i графем, але й на рiвнi бiльших одиниць тАУ слiв (наприклад, у звуковому мовленнi енклiтики й проклiтики утворюють з основним словом iдине цiле; у писемнiй мовi цi елементи нiяк спецiально не позначаються, тут iснуi тiльки лiнiйна послiдовнiсть слiв). Таким чином, як писемне мовлення сприймаiться нами як набiр дискретних одиниць, усне мовлення тАУ як цiлiсний вiдрiзок мовлення.

Розрив мiж усною i писемною формами мовлення, на думку окремих мовознавцiв, такий великий, що писемна мова стала розглядатися як особлива, окрема мова (а

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi