Формування лексико-фразеологiчних норм в усному i писемному мовленнi майбутнiх учителiв початкових класiв
ДИПЛОМНА РОБОТА
Формування лексико-фразеологiчних норм в усному i писемному мовленнi майбутнiх учителiв початкових класiв
План
Вступ
Роздiл РЖ. Культура мовлення учителя початкових класiв як науково-методична проблема
1.1 Роль i значення культури мовлення вчителя початкових класiв для його фаховоi дiяльностi
1.2 Комунiкативнi якостi в усному i писемному мовленнi студентiв ПВПК
Роздiл РЖРЖ. Формування лексико-фразеологiчних умiнь i навичок у мовленнiвiй дiяльностi майбутнiх вчителiв початкових класiв
2.1 Способи збагачення лексичного запасу мовлення студентiв
2.2 Робота вчителя початкових класiв над збагаченням лексико-фразеологiчного запасу в мовленнi молодших школярiв
Висновок
Список використаноi лiтератури
Додаток
Культура мовлення, як складова шкiльноi культури, один iз найважливiших чинникiв цивiлiзованостi суспiльства. Не володiючи досконало мовленням, громадянин новоi держави не буде спроможний виконувати покладенi на нього суспiльством рiзнi функцii. Тому одним iз найголовнiших завдань школи в галузi мовноi освiти i завдання навчити майбутнiх вчителiв, а вiдтак школярiв змiстовно, граматично правильно та акустично вправно висловлювати своi думки. Тому вдосконалення культури усного мовлення - одне iз iстотних завдань пiдготовки майбутнього учителя початкових класiв, класовода чи вихователя дошкiльних установ. РЗх усне мовлення маi бути правильним i точним, дохiдливим i логiчно побудованим, виразним i захопливим. Досягти цього можна за умови уважного ставлення до власноi мови i усвiдомленого прагнення досягти намiченого - стати вчителем, вихователем.
Формування мовленнiвоi культури - проблема не лише учителiв-мовникiв, учитель початкових класiв - також словесник, i його обов'язок - брати участь у вихованнi особистостi, надiленоi "умiннями i навичками вiльно, вправно, виправдано користуватися мовними засобами в сприйняттi (слуханнi й читаннi), у створеннi (говорiннi й письмi) висловлювань у рiзних сферах, формах, видах, жанрах мовлення, тобто в забезпеченнi iх всебiчноi мовленнiвоi компетенцii" (Державна нацiональна програма "Освiта").
Проблему культури мовлення вивчали украiнськi мовознавцi, методисти, педагоги: О. Синявський "Нариси украiнськоi лiтературноi мови", РЖ. Чередниченко "Нариси iз загальноi стилiстики сучасноi украiнськоi мови" (К., 1962), М. Пилинський "Мовна норма i стиль" (К., 1976), А. Коваль "Культура украiнськоi мови" (К., 1976), С. Караванський "Секрети украiнськоi мови" (К., 1994), Н. Бабич "Основи культури мовлення" (Львiв.: 1990), Б. Антоненко-Давидович "Як ми говоримо" (К., 1991), О. Сербенська "Культура усного мовлення" (К.: 2004), О. Пономарiв "Культура слова" (К., 2001) та багато iнших.
Проте проблема культури мовлення майбутнього вчителя початкових класiв, як передумова фаховоi дiяльностi, не була предметом спецiального дослiдження. Цим визначаiться актуальнiсть нашоi дипломноi роботи.
Об'iкт дослiдження - усне i писемне мовлення майбутнiх учителiв початкових класiв.
Предмет дослiдження - процес формування лексико-фразеологiчних норм у мовленнi майбутнiх учителiв початкових класiв.
Мета роботи - на основi аналiзу курсових, дипломних робiт, а також усного i писемного мовлення студентiв факультету ПВПК визначити основнi шляхи i засоби покращення iхньоi мовленнiвоi культури.
Для досягнення цiii мети поставлено такi завдання:
ЗтАЩясувати основнi аспекти i стан вивчення дослiджуваноi проблеми в науково педагогiчнiй лiтературi.
Охарактеризувати комунiкативнi ознаки фахового мовлення вчителя початковоi школи.
3. Визначити найважливiшi мовнi норми в усному i писемному мовленнi.
4. Дослiдити процес формування лексико-фразеологiчних норм у мовленнi майбутнiх учителiв початкових класiв.
Методи дослiдження: Описовий, порiвняльний, аналiтико-синтетичний.
Гiпотезою дипломноi роботи i припущення, що на основi аналiзу мовлення студентiв, запропонованоi методики i пiдiбраних вправ i завдань можна пiдвищити мовленнiву культуру майбутнiх учителiв початкових класiв.
Наша робота складаiться зi вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаноi лiтератури, додаткiв.
Загальний обсяг роботи становить 92 сторiнки.
Культура мовлення учителя початкових класiв ТСрунтуiться на знаннях теоретичних основ, норм сучасноi украiнськоi лiтературноi мови, що сприяi формуванню мовленнiвих умiнь i навичок. Цей процес i довготривалим, оскiльки починаiться з того часу, коли дитина починаi навчатися в школi, тому надто важливо, щоб учитель початкових класiв володiв цими умiннями i навичками, а також умiв, у мiру викладання мовного матерiалу молодшим школярам, сформувати в дiтей правильнiсть мовлення, також iншi комунiкативнi якостi.
Засвоiння норм лiтературноi мови - тривалий процес, який починаiться з дитинства, а вивчення й застосування функцiональних можливостей мови триваi впродовж усього свiдомого життя. Адже того, що засвоiно з уст матерi, в життi замало. Коли дитя йде до школи, критерiiм iстини для нього здебiльшого стаi слово учителя. РЖ не лише бездоганне знання свого предмета, не лише педагогiчна майстернiсть, досконалiсть методичних прийомiв, а й словесно-естетичний рiвень подання знань формуi юну особистiсть. Тому дуже прикро, коли цей рiвень недосконалий, коли вчитель байдужий до свого мовлення i до мовлення учнiв. З цього починаються "дивнi", "несподiванi" помилки дикторiв, редакторiв, авторiв посiбникiв, творчих i керiвних працiвникiв, iнженерiв, вихователiв дитячих садкiв, молодих матерiв та iн [2; 20].
Виховання культури мовлення - справа не лише учителя-словесника. Його правильний наголос, точно вжите слово, чiтка побудова фрази будуть безслiдно зруйнованi, якщо фiзик, математик, бiолог чи iсторик це ж слово наголосять неправильно або невдало введуть у контекст. РЖ даремнi будуть намагання мовника - вiн не маi академiчного часу для загострення уваги на всiх можливих помилках акцентуацii, слововжитку, вимови.
Кожен учитель повинен володiти здоровим, неупередженим вiдчуттям мови (без архаiзаторства, примiтивiзму, ультрапуризму), постiйно стежити за змiнами, якi вiдбуваються в нормах вимови, наголошування, слововживання у зв'язку з глибшим вивченням загальнонародноi мови, тенденцiiю до взаiмозбагачення нацiональних мов, вирiвнюванням дiалектiв. Треба вмiти самому i навчити учнiв уважно (iнколи з олiвцем) читати наукову, технiчну, публiцистичну, художню лiтературу. Неможливо весь педагогiчний шлях пройти тiльки з багажем, набутим у стiнах вузу [6; 28].
Труднощi починаються з першоi хвилини перебування в класi. Потрiбно пiдготувати учнiв до роботи. РЖ як запитати: "хто чергóвий чи хто черговий?" (черговий!), "яке було домашнi завдання чи завдáння?" (завдання!), або: "Що було дано, завдано чи задано додому?" (задано!). А як правильно сказати: "розкрийте, розгорнiть чи вiдкрийте зошити (книжки)?" (вiдкрийте); "покладiть, положiть чи поставте ручки?" (положiть, краще - покладiть); "витрiть, стерiть чи зiтрiть дошку, чи з дошки" (витрiть дошку, але зiтрiть з дошки!); "пiднiмiть, пiдiймiть, здiймiть чи пiднесiть руку?" (пiднесiть!); "слiдкуйте чи стежте по тексту чи за текстом?" (слiдкуйте за текстом!)"слухайте перше питання чи запитання?" (запитання!); "перевернiть чи перегорнiть сторiнку?" (перегорнiть!) i багато iн. [4, 7]. Потрiбно зробити зауваження - i чуiмо: "не мiшай!" (не заважай!); "не списуй у товариша" (вiд товариша); "у тебе нечiтка уява про подii" (уявлення); "вiдповiдь невiрна" (неправильна); "тихше!" (тихо!); "замовчiть" (замовкнiть!) та iн. А ось пiдсумовують i дають домашнi завдання: "коротше кажучи" (коротко кажучи), "другим разом" (iншим разом), "це пiдготуi хтось другий" (iнший), "слiдуючий урок" (наступний), "на домашнi читання" (читання) i т.д. Стереотипiв у учительськiй мовнiй практицi i чимало, але вони повиннi бути точними, вiдповiдати сучасним нормам [19].
Трапляються труднощi не лише у застосуваннi стереотипiв, а й у використаннi специфiчноi лексики, професiоналiзмiв, термiнiв (загальнонаукових i спецiальних). Адже багато слiв змiнило наголос за час, вiдколи iх засвоiли вчителi старшого поколiння: родовий вiдмíнок, простé речення, дефíс, вчéння, генéзис, догмáт, епiлóг, живóпис, знáхiдка, зубожíлий, буржуазíя, éкскурс, катáлог, iндустрiя, компромíс, металургiя, повстáння, пóзначка, пóмiщиця, рáкурс, сегмéнт, центнéр, цемéнт, áдресний (вiд адрес) i адрéсний (вiд адреса), безпредмéтний, iретик, вигнáнець, експéрт i т.д. Близькозвучнi слова (напр., професiйний i професiональний, диференцiйний i диференцiальний, пропорцiйний i пропорцiональний, гармонiйний i гармонiчний, декорацiйний i декоративний, ситуацiйний i ситуативний) можуть бути термiнами рiзних галузей знань, i "довiльнiсть" iх використання неприпустима, а можуть бути тотожними за семантикою, але вiдмiнними за активнiстю функцiонування (порiвн. застарiлi: офiцiальний, емоцiональний, диференцiональний, нормативнi: офiцiйний, емоцiйний, диференцiйний тощо). Мовний режим повинен бути iдиним для всiх шкiльних пiдручникiв, усiх педагогiв (i адмiнiстраторiв), мовним етикетом повиннi володiти учнi й учителi [24, 33].
У наш час говорять не лише про мовний етикет, а й про мовний стиль учителя. Його визначальними рисами i вiдповiднiсть сучасним мовним нормам, бездоганне володiння позамовними засобами (мiмiкою, жестом, правилами членування мовленнiвого потоку, темпом мовлення, тембром звука), "таiмницями" виразного читання. Важливо, щоб у вчительському колективi панувала атмосфера доброзичливоi уваги i до мовлення колег, i до мовлення учнiв. Треба боротися зi шкiльним юнацьким жаргоном, викорiнювати слова типу "законно, сила, класна, супер, залiзна, цвайка, зрiзатись, зарiзати та iн. (порiвн. учительськi жаргонiзми: запаритись (втомитись), зiрватись (втратити контроль над собою), врiзати (виставити) двiйку, туберкульозна (слабка) трiйка, деша (директор школи) тощо; студентськi жаргонiзми: хвiст (двiйка), общага (гуртожиток), стипуха (стипендiя), завал (не скласти iспиту), зредукувати (втекти) i т.д.)." Учнiв потрiбно навчати долати труднощi, якi виникають у процесi мовного спiлкування, а не уникати iх.
У школi готуiться майбутнiй громадянин - творець матерiальних РЖ культурних цiнностей, людина активноi позицii. Логiчна, точна мова, умiння вибрати темп, тон мовлення, iнтонацiю бесiди, здатнiсть не лише словом, а й його змiстом, естетикою вплинути на слухача повиннi бути внутрiшньою потребою нашого сучасника.
Така потреба сформуiться, якщо протягом одинадцяти-дванадцяти шкiльних рокiв перед нашими очима буде один з найавторитетнiших прикладiв - учитель з високим рiвнем культури мовлення.
Таким же авторитетом учитель повинен бути i для батькiв своiх учнiв. Не варто зводити батькiвськi збори лише до аналiзу успiшностi й поведiнки конкретного учня, констатацii його позитивних чи негативних якостей. Варто б давати батькам уроки вiковоi психологii, елементарнi знання сiмейноi педагогiки. Сьогоднi виникла потреба виховати i в деяких батькiв любов до рiдного слова, повернути iх в лоно рiдноi мови, навчити шанувати старших, поважати школу i учителiв. Стриманiсть, коректнiсть, внутрiшнi переконання будуть супроводжуватися фразами: "Слухаю"; "Менi здаiться, що краще.. "; "Чи не спробувати б нам.. "; "Ви краще знаiте, але.. "; "Ви, очевидно, маiте рацiю, та лише в тому, що.. "; "Дякую за iнформацiю, але нам спiльно.. "; "Дякую, що допомагаiте нам робити спiльну справу".
Учитель - професiя особлива. РЖ який би настрiй не був у нього пiсля розмови з адмiнiстратором чи з нетактовним батьком, у клас вiн мусить увiйти вiльним вiд цих вражень, зi свiтлим i доброзичливим поглядом, стриманим i налаштованим на клас, на тему уроку. Нi загравання з учнями, нi менторського тону! Творча, дiлова, емоцiйно динамiчна (вiдповiдно до характеру завдань, мети) обстановка в класi потребуватиме рiзноманiтного, чистого, емоцiйно-експресивного (нейтральнiсть теж входить в це поняття) мовлення. Тут треба остерiгатися слiв-паразитiв i лексичних покручiв, напр.: ну, ну от (ну), так от, так би мовити, так сказать, як це, дальше, ребята; мовних штампiв на зразок: червоною ниткою, у дусi часу, син свого часу, маi велике (важливе) значення, посiв належне мiсце, гострий конфлiкт та iн. Багатство й рiзноманiтнiсть мовлення учителя - джерело збагачення мови учня, чистота й досконалiсть, образнiсть мови учителя - запорука поваги учня до естетичних цiнностей, створених засобами мови. Мовлення учителя повинно вiдзначатися такими ознаками:
1) виразнiстю - змiстовою, iнтонацiйною (й експресивною), вiзуальною;
2) правильнiстю - орфоепiчною, граматичною, орфографiчною, пунктуацiйною;
3) чистотою - що не допускаi ультрапуризму (словникового, стильового чи колоритного), штучностi, фальшивого професiоналiзму;
4) лаконiзмом - при збереженнi змiстовоi вичерпностi, рiзноманiтностi засобiв для висвiтлення теми. Учитель не смii помилятись, бо виправити враження про фаховий рiвень знань, про загальну ерудицiю важко (краще утриматись вiд експромтiв у вiдповiдях на запитання, якщо i хоч найменший сумнiв щодо iх точностi). Учитель повинен умiти помiчати i виправляти свою помилку - це не руйнуi авторитету (невиправлена помилка авторитету не збереже) [4; 102].
Мова i однiiю з характерних ознак сучасноi нацii. Мову створили люди, вони ii розвивають, удосконалюють. Основна функцiя мови - бути засобом спiлкування, збереження й передачi знань, взаiмного розумiння. Мова - слово багатозначне (див., напр., термiнологiчнi словники). Сучасний тлумачний словник так пояснюi його основне значення: "Мова - це сукупнiсть довiльно вiдтворюваних загальноприйнятих у межах суспiльства звукових знакiв для об'iктивно iснуючих явищ i понять, а також загальноприйнятих правил iх комбiнування у процесi вираження думок" [26; 168]. Мова - iдина, цiлiсна складна знакова система, точнiше, система систем: фонем, морфем, слiв, словосполучень, речень, яка служить не лише засобом комунiкацii, обмiну думками, закрiплення думок, а й засобом iх формування - адже мислення здiйснюiться на мовнiй основi, а мова (нормативна) завжди осмислена. Мова як специфiчно людський засiб спiлкування належить одночасно суспiльству й iндивiдууму. У будь-якому разi вона i продуктом iсторичного розвитку суспiльства, яке користуiться надбанням попереднiх етапiв життя мови. Мова спiльна для усiх представникiв нацii. Але мова живе тiльки у мовленнi, без нього вона буде мертвою.
Мовлення - "спiлкування людей мiж собою за допомогою мови, мовна дiяльнiсть" [67; 170]. Отже, мовлення - це практичне користування мовою в конкретних ситуацiях i з наперед визначеною метою; це дiяльнiсть за допомогою мови, особлива психiчна дiяльнiсть.
Мова - це:
1) унiверсальний засiб навчання i виховання людини;
2) енциклопедiя людського досвiду;
3) першооснова нагромадження культурних цiнностей, засiб вираження змiсту культури, спосiб введення окремоi людини в процес суспiльного культурного розвитку;
4) один з компонентiв духовноi культури суспiльства;
5) засiб координацii усiх виробничих процесiв;
6) функцiонуюча система, нерозривно пов'язана з усiма галузями суспiльного життя. Мовлення - це:
1) спосiб iснування i вияву мови, "мова в дii", мовний процес у багатьох його видах i формах (говорiння, писання, слухання, читання), мовчазна розмова з самим собою, обдумування майбутнього свого чи сприйнятого вiд iнших повiдомлення" [68; 11] ;
2) вияв процесу формування (а не втiлення) думки;
3) вияв одиниць мови усiх рiвнiв i правил iх поiднання;
4) засiб конкретизацii спiлкування (мовного спiлкування).
Мова i мовлення полiфункцiональнi. Функцii мови:
1) засiб спiлкування i об'iктивацii спiлкування;
2) засiб пiзнання i його об'iктивацii;
3) засiб творення нових одиниць мовних пiдсистем i об'iктивацii цього процесу;
4) засiб вираження емоцiй, внутрiшнього стану людини i волi;
5) засiб створення i об'iктивацii словесних художнiх образiв. Функцii мовлення:
1) здiйснення реалiзацiя процесу спiлкування (комунiкативна функцiя);
2) здiйснення) процесiв пiзнання (пiзнавальна функцiя);
3) здiйснення процесiв творення нових одиниць мовних пiдсистем;
4) здiйснення, реалiзацiя процесу вираження емоцiй (емотивна функцiя);
5) здiйснення, реалiзацiя процесу творення художнiх образiв, творiв (естетична функцiя) [65, 15-29]. Отже, функцiонально мова характеризуiться як засiб, а мовлення - як процес.
Мова для всiх ii носiiв одна, але реалiзацiя ii в мовленнi для кожного мовця маi своi особливостi (при збереженнi соцiальноi природи мовлення) видiляють такi форми iснування мови: нацiональна мова (лiтературна i дiалектна - територiальнi, професiйнi дiалекти, сленг), iндивiдуальна мова; форми iснування мовлення такi: зовнiшнi мовлення (усне i писемне), внутрiшнi мовлення [65, 29-39]. Мовлення може бути iндивiдуалiзованим, а мова завжди спiльна для ii носiiв. Вiдмiннiсть мiж усною i писемною формами зовнiшнього мовлення вбачають переважно у функцiях: усне мовлення - це сприймана органами слуху усна артикуляцiя мовних звукiв, воно розраховане на передачу iнформацii iншим людям з метою впливу на iхню поведiнку й дiяльнiсть; писемне ж мовлення - це умовне вiдображення цих звукiв на письмi з тiiю ж що й усне мовлення, метою. Обидвi форми мають своi переваги, що не дають пiдстав вважати жодну з них багатшою чи виразнiшою: у писемному виявi мовлення бiльш органiзоване, вiдзначаiться ретельнiстю добору лексики, граматично оформлюiться складнiше, чiткiше, рiзноманiтнiше, дотримання - норм тут строгiше; в усному мовленнi може безпосередньо застосовуватись iнтонацiя, паузи, мiмiка i жести; так само може здiйснюватися правка тексту (застосовуiться варiативнiсть мовних елементiв). Отже, усне мовлення твориться (i вiдтворюiться) у кiлькох виявах: словесному, iнтонацiйному i вiзуальному (мiмiка, жести). Писемному мовленню два останнiх вияви не властивi. Усне мовлення вважаiться ситуативним, писемне - контекстуальним. Хоча "навiть у високоосвiчених людей усне i писемне мовлення значно вiдрiзняються своiю досконалiстю. Людина може добре говорити, але посередньо, а то й погано писати" [1, 20].
РЖснуi чимало визначень лiнгвiстичного (стилiстичного) поняття "культура мовлення". Наприклад, Б. Головiн пише, що поняття культур; мовлення маi два семантичних аспекти:
1) сукупнiсть i система комунiкативних якостей мовлення;
2) вчення про сукупнiсть i систему комунiкативних якостей мовлення [14; 7].М. РЖлляш вважаi: культура мовлення - це 1) володiння лiтературними нормами на всiх мовних рiвнях, в уснiй та писемнiй формi мовлення, умiння користуватися мовностилiстичними засобами i прийомами з урахуванням умов i цiлей комунiкацii;
2) упорядкована сукупнiсть нормативних мовленнiвих засобiв, вироблених практикою людського спiлкування, якi оптимально виражають змiст мовлення i задовольняють умови i мету спiлкування;
3) самостiйна лiнгвiстична дисциплiна [66, 5-6].
В енциклопедii подаiться таке визначення культури мовлення - це система вимог, регламентацiй стосовно вживання мови в мовленнiвiй дiяльностi [68; 263].
Отже, поняття культура мовлення маi два аспекти: теоретичний - достатньо висвiтлений у зазначених працях i практичний, який не може бути вичерпаний нiколи, бо щоразу виявляi себе для кожного мовця неповторно, не може передбачити всi можливi ситуацii функцiонування iндивiдуального мовлення.
Практична культура мовлення близька до стилiстики мовлення, яка вивчаi своiрiднiсть складу та функцiонування окремих конкретних форм мовлення, практичноi мовленнiвоi дiяльностi. Об'iктами вивчення стилiстики i не лише специфiчнi засоби мови (слово, речення), а й позамовнi, екстралiнгвiстичнi засоби: мiмiка, жести (рук, голови), рухи тiла, погляди, реакцiя спiвбесiдника, обстановка та iн. Функцiональна стилiстика розкриваi специфiку використання лексичних, морфологiчних, синтаксичних та iнших засобiв у кожному стилi, а стилiстика мовних одиниць вивчаi стилiстичнi ресурси всiх мовних рiвнiв (лексики, фразеологii, морфологii, синтаксису), системнi вiдношення експресивно забарвлених мовних засобiв у зiставленнi з нейтральними; практична стилiстика вчить вживати виражальнi i експресивнi можливостi одиниць мовлення [66].
Отже, культура мовлення оцiнюiться i з позицii функцiонального стилю мовлення (його словника, синтаксичноi органiзацii, дiапазону експресивностi). Стильовий дисонанс рiзко знижуi рiвень мовленнiвоi культури, тому змiшування навiть функцiонально близьких стилiв недопустиме - кожен iз стилiв (розмовний, художнiй, офiцiйно-дiловий, публiцистичний, науковий, конфесiйний) маi своi критерii культури мовлення. За винятком тих авторських випадкiв, коли змiщення стилiв додаi якусь свою, навмисну рису, особливу i особисту виразнiсть - як свiдчення творчого володiння стилем. Окрiм того, треба враховувати засоби реалiзацii усноi чи писемноi форм того чи iншого стилю, оскiльки всi сучаснi функцiональнi стилi лiтературноi мови мають обидвi форми вираження - усну i писемну.
Культура мовлення тiсно пов'язана з курсом конкретноi граматики, адже граматика, як вiдомо, вчить правильно писати i говорити - вiдповiдно до чинних у конкретний час правил, а стилiстика (i культура мовлення) навчаi добре писати i говорити - тобто точно, доступно, доречно, переконливо для кожноi конкретноi ситуацii спiлкування. До того ж про належний рiвень культури мовлення можна говорити лише тодi, коли опануiш лiтературну мову, володiтимеш нею (ii нормами i варiантами норм). У граматицi оперуiмо лише двома оцiнками - "правильно" - "неправильно", а в культурi мовлення цi оцiнки рiзноманiтнiшi: "точно" - "неточно", "доречно" - "недоречно", "виразно" - "невиразно", "рiзноманiтно" - "одноманiтно" та iн. Отже, основними ознаками культури мовлення i правильнiсть, точнiсть, чистота, багатство (рiзноманiтнiсть), виразнiсть, доречнiсть [3, 19].
Зв'язок культури мовлення з психологiiю i логiкою знаходить вираження у логiчностi мовлення, що здебiльшого реалiзуiться у точностi мовлення. РЖндивiдуальне мовлення матиме цi ознаки, якщо мовець буде небайдужим до власноi мови, естетики мовленого слова, етики спiлкування. Культура мовлення i ознакою i складовою частиною загальноi культури людини, без якоi неможливо вважати будь-яку людину освiченою.
Проте навiть оволодiвши орфоепiчними, лексичними, граматичними, стилiстичними та iншими нормами сучасноi лiтературноi мови, людина не може бути цiлком гарантована вiд окремих помилок.
Основнi причини недостатнього рiвня культури мовлення такi:
Бiльшiсть сучасних учнiв мало читаi, зокрема художнiх текстiв; окремi мовцi не володiють навичками швидкого й осмисленого читання, у них слабо розвиненi почуття естетичного задоволення вiд спiлкування з книгою.
Вiк технократii виробив у багатьох людей байдужiсть до гуманiтарних дисциплiн, зокрема до мови як предмета шкiльноi програми (лiтература маi бiльше засобiв естетичного i виховного виливу), у зв'язку з цим подекуди втратились елементи творчостi, усвiдомлення практичноi необхiдностi знання мови, потреби системностi у засвоiннi нормативноi граматики, а це продукуi поверховiсть, фрагментарнiсть знань тощо.
Практика бiлiнгвiзму, яка в Украiнi маi деформований змiст, спричинюi у деяких мовцiв численнi явища iнтерференцii, звiльнитися вiд яких можна лише за умови глибокого знання систем обох мов. Дотримання цiii умови необхiдне i при перекладах (для практичного застосування у конкретнiй сферi дiяльностi) спецiальноi науковоi чи технiчноi лiтератури з росiйськоi мови украiнською. При перекладах з iнших мов також трапляються русизми саме внаслiдок тривалого користування в науцi лише росiйською мовою.
4. Вiдсутнiсть в окремих людей навичок користування довiдковою лiтературою (словниками, довiдниками тощо), а часом i недостатнiсть таких видань зумовлюють консерватизм знань, поступову тенденцiю до iх зменшення i, зрештою, вiдставання вiд розвитку загальнонародноi мови, адже норми лiтературноi мови змiнюються, удосконалюються, вимагаючи вiд ii носiiв уваги до процесiв цього вдосконалення. Вiдсутнi навички постiйного навчання, у тому числi й мови, - для багатьох воно закiнчуiться разом з отриманням диплому.
5. Одним iз найефективнiших засобiв формування загальнонародноi мовленнiвоi культури i добрий зразок. Це не тiльки твiр класика, сучасного майстра художнього слова, а й передусiм мова батькiв - у сiм'i, вихователя - у дитячому садку, учителя - у школi. Та чи завжди iх мовлення зразкове?! РЖ чи завжди такi еталони культури мовлення, як преса, радiо i телебачення, вiдповiдають сучасним вимогам?! А чи завжди театр i кiномистецтво пам'ятають про свою функцiю у вихованнi етики, у тому числi мовленнiвоi, глядача-мовця?!
6. Поява час вiд часу "модних вiянь" у мовленнiвiй практицi суспiльства - то на iншомовнi слова, то на ультрапуризм, то на вульгаризацiю спiлкування i т. iн. - i можливiсть потрапити пiд iх вплив окремих мовцiв i загрозою не меншою, анiж байдужiсть до власного мовлення. Найгiрше те, що "моднi" тенденцii засвоюють не тi, хто володii лiтературною мовою, а саме тi, хто повинен би ii навчатися (знавець мови "модним" слiвцем може й не погiршити свого доброго мовлення, а лише з вiдчуттям стилю його "оздобить") [25; 102].
Отже, щоб пiдвищувати рiвень мовленнiвоi культури, необхiдно:
1) шанувати мову, якою спiлкуiшся, i людей, з якими спiлкуiшся цiiю мовою;
2) багато читати - творiв рiзних стилiв, майстрiв iндивiдуального художнього стилю, читати вдумливо, прагнучи до системностi у пiдборi лiтератури;
3) намагатися, користуючись на практицi кiлькома мовами, добре оволодiти нормами кожноi з них, осмислити iх специфiку, не допускати змiшування мовних явищ, усувати прояви iнтерференцii;
4) незалежно вiд сфери своii дiяльностi стежити за змiнами норм, якi фiксуються у нових виданнях словникiв, правописних збiрниках та iн.;
5) критично (i творчо) ставитися до написаного i промовленого слова, звiряючи його i з кодексами норм, i з практикою визнаного (i визначного) зразка (письменника, учителя, лектора i т.д.);
6) не йти за "модними" тенденцiями, якi виявляють себе в окремих виданнях, в окремих авторiв або соцiальних чи професiйних груп людей (напр., у вживаннi iншомовних слiв, жаргонiзмiв, термiнологiзмiв, "телеграфного"стилю мовлення, нарочитоi спрощеностi тощо).
Таким чином, головними теоретичними засадами культури мовлення i осмислення мовноi норми, знання про функцiональнi стилi лiтературного мовлення; усвiдомлення взаiмозв'язкiв системи мови, структури мовлення i немовленнiвих (екстралiнгвiстичних) структур. Практичними засадами культури мовлення вважаiмо систематичнiсть знань, iх постiйне поглиблення, iнтерес, увагу до мови взагалi i до рiвня класного мовлення зокрема, полiфункцiональнiсть мовленнiвоi практики й переконанiсть у суспiльнiй цiнностi високого рiвня культури мовлення.
Пiд культурою мовлення розумiiться володiння нормами лiтературноi мови у вимовi, вживаннi слiв i iх форм, у будовi речень i вмiннi користуватися мовними засобами в певних ситуацiях спiлкування. Власне предмет "культура мовлення" маi на метi сприяти виробленню у студентiв 1) правильностi усного мовлення, тобто вiдповiдностi лiтературнiй мовi, i 2) майстерностi мовлення, що виявляiться в умiннi добирати з iснуючих у мовi варiантiв тi мовнi одиницi, якi дохiдливе й виразно (ясно, чiтко) формулюють висловлення. Висловлення - це одиниця мовленнiвого спiлкування, яка маi смислову цiлiснiсть. У переважнiй бiльшостi воно вiдповiдаi реченню як синтаксичнiй категорii. Однак висловлення бувають такi, якi в граматичну схему речення не вкладаються, наприклад, слова так, нi (у синтаксисi iх називають словами-реченнями), реплiки в дiалогах: ого, хе, еге тощо. Це - висловлення, але не речення в строгому розумiннi термiна.
Кiнцева мета освоiння культури мовлення пов'язуiться з досягненням навикiв говорити правильно i гарно. [4; 8]
Кожна людина володii певною кiлькiстю слiв, яка забезпечуi ii фахову дiяльнiсть та контакти з iншими людьми. Словниковий запас значною мiрою iндивiдуальний. Вiдома героiня роману РЖ. РЖльфа i РД. Петрова мала в обiгу всього 30 слiв (звичайно, маiмо тут сатиричне загострення), натомiсть автори художнiх творiв уживають.10 тис. i бiльше слiв. Учитель професiiю якого i слово, як i журналiст, письменник, громадський чи полiтичний дiяч, правник, проповiдник, маi протягом усього життя збагачувати свiй словник, поповнювати пам'ять стiйкими виразами-фразеологiзмами. Адже це забезпечить важливу якiсть висококультурноi мови - багатство словника, яке даi змогу точно, доступно i влучно висловити свою думку - чи то письмово, чи в уснiй формi. Як збагатити власний запас слiв та виразiв, як добитися точностi та рiзноманiтностi висловлювання, як уникнути засмiчення своii мови?
1. Багатство словника. Украiнська мова належить до розвинутих мов свiту, i це пiдтверджуiться наявними загальними словниками, як-то "Словник украiнськоi мови" в 11 томах, численними галузевими словниками (iнакше - термiнологiчними з рiзних галузей науки i виробництва) та перекладними [60]. Але словники, становлячи собою систематизований збiр лексики украiнськоi мови, не вiдтворюють усе ж тiii реальноi кiлькостi слiв, якi побутують у рiзних текстах - художнiй лiтературi, публiцистицi, наукових працях - та в усному мовленнi. Отже, тим, хто хоче збагатити свiй словниковий та фразеологiчний запас, вiдкриваються широкi можливостi. Читання книг авторитетних авторiв - це поки що один iз найбiльш ефективних шляхiв засвоiння нових слiв, вивчення мови взагалi, кращого не вигадано в свiтi. Але водночас повинна вiдбуватися й цiлеспрямована робота над словом: виписування незнайомих слiв, з'ясовування iх значень, запам'ятовування влучних, свiжих слiв, якi ранiше вам не траплялись. Другий шлях - це виробити звичку читати словники, звертатися до них, щоб довiдатися про значення слова. Ця звичка конче потрiбна вчителевi: не можна йти на урок, детально не з'ясувавши значення термiнiв чи просто незрозумiлих слiв, якi трапилися у викладi матерiалу в пiдручнику. Навчаючи дiтей, учитель навчаiться i сам. Третiй спосiб розвинути свою мову - слухати промови, лекцii квалiфiкованих промовцiв, що дасть змогу не лише запам'ятати окремi слова, а й iх правильну вимову, контекст, у якому вони вживаються. Нарештi, вiчним джерелом збагачення особистого словника i усна народна мова: на базарi, в електричцi, на селi у родичiв не раз можна почути нове, свiже та влучне слово, приказку, прислiв'я, що вражають своiю точнiстю та дотепнiстю. Отже, кожний, хто хоче оволодiти словом, маi взяти собi за правило записувати на окремi картки чи в зошити прочитанi чи почутi слова i вирази, якi сподобались, запам'ятались: колись вони стануть вiрними помiчниками в пiдготовцi доповiдi, виступу, статтi тощо. У минулому столiттi, коли не було спецiальних наукових установ, де б укладали словники украiнськоi мови, та й сама мова офiцiйно не була визнана урядом, справу фiксацii слiв i виразiв украiнськоi мови взяли на себе нечисленнi представники украiнськоi iнтелiгенцii - вчителi, лiкарi, письменники, якi вели записи усного народного мовлення. Наслiдком такоi подвижницькоi роботи, заснованоi лише на любовi до рiдного народу i рiдного слова, постав "Словарь украiнськоi мови" за редакцiiю Бориса Грiнченка на 68 тис. слiв, що вийшов протягом 1907-1909 pp.
2. Точнiсть слововживання. Для того, щоб мова була ясною i зрозумiлою, а спiвбесiдник чи читач розумiв вас саме так, як ви того хочете, необхiдно висловлюватися точно. Що означаi точнiсть висловлювання? Це вiдповiднiсть слова тому предметовi чи явищу, яке воно називаi. Таким чином той, хто говорить, повинен добре знати предмет, про який вiн повiдомляi, i його назву. Нечiтке, неясне уявлення про предмет, вiдсутнiсть чiтко сформульованоi думки спричиняi помилки у виборi слiв в усному i писемному мовленнi. Для того, щоб iх уникнути, слiд знати про деякi властивостi слiв, про способи iх. органiзацii в словниковому складi, роль у iх твореннi словотвiрних частин слова - префiксiв, суфiксiв, про стилiстичнi вiдтiнки та iн. Насамперед слiд пам'ятати про таку властивiсть слова, як багатозначнiсть. Пiд нею розумiють здатнiсть слова одночасно вживатися з кiлькома значеннями. Наприклад: слово лагiдний може означати внутрiшнi риси людини: "спокiйний, сумирний, тихий" (лагiдний характер, вдача), "нiжний, ласкавий" (лагiдний до дiтей), людськi стосунки, риси, ставлення тощо: "дружнiй, пройнятий доброзичливiстю" (лагiдне життя, лагiднi взаiмини, лагiдне запрошення). Водночас лагiдний уживаiться iз значенням "приiмний для сприймання, нерiзкий, м'який, нiжний", але властиве предметам, явищам природи: лагiдне свiтло, лагiдна осiнь, лагiднi хвилi, лагiдний берег ("рiвний, нестрiмкий"). Якщо мовцевi вiдоме лише перше значення - стосовно людини, то таким чином вiн позбавлений можливостi використати це слово для характеристики рiзних явищ природи, а це збiднюi мову. Довiдатися ж про iншi значення слiв можна лише читаючи художню лiтературу, слухаючи живе усне мовлення, використовуючи словники.
Явище багатозначностi - природний засiб економii мови, зусиль мовця: обмежена кiлькiсть слiв допомагаi вiдтворити рiзноманiтнiсть природи, наслiдки розумовоi дiяльностi людини, ii складний психiчний свiт. Однак приблизне або неточне уявлення про рiзнi значення полiсемiчного (тобто багатозначного) слова може спричинити помилки, порушення норм слововживання. Так, наприклад, в усному мовленнi, у текстах наукового або публiцистичного характеру помiчаiмо вживання слова зустрiчатися щодо явищ абстрактного характеру: зустрiчаються помилки, зустрiчаються факти, зустрiчаються труднощi. Чи правильно це? Звернiмося до тлумачного Словника украiнськоi мови. Вiн фiксуi такi значення цього слова:
1) Зближатися, сходитися один з одним, рухаючись назустрiч: "Ми на вулицi зустрiлись - Лена з татусем i я" (П. Тичина).
2) Сходитися разом, бачитися де-небудь: "Сказать iй хочу так багато, а як зустрiнуся - мовчу.." (В. Сосюра). Цi значення мають цiлий ряд вiдтiнкiв, серед них i такий, як "траплятися на шляху, десь, у якомусь мiсцi, що передбачаi стосунок до конкретного предмета, який справдi трапляiться на шляху того, хто рухаiться": "До самого села не зустрiлося жодноi живоi душi.." (О. Гончар) [60]. Однак наявнiсть такого вiдтiнку не даi пiдстав використовувати слово зустрiчатися в сполученнi з словами факти, помилки тощо. Краще використати синонiм траплятися. Отже, недостатнi знання значень слова зустрiчатися призводить до порушення норм украiнського слововживання.
Вiд багатозначностi слiд вiдрiзняти омонiми - слова, однаковi за звучанням, але рiзнi за значенням. Уживання iх не становить труднощiв, оскiльки омонiмiя легко усуваiться контекстом, тобто в реченнi завжди можна встановити значення того чи iншого омонiмiчного слова. Наприклад: "М'яке вечiрнi свiтло вливалося у вiкна" i "У хатинi чисто, охайно, свiтло". Значення омонiмiв свiтло (iменник) i свiтло (прислiвник) не потребуi якихось додаткових роз'яснень. Складнiшими i випадки, коли маiмо справу з словами iншомовного походження. Без знання iх значень контекст не завжди даi точне уявлення про змiст слова. Пор.: "Кораблi стоять на рейдi" - тiльки з словника можемо довiдатись, що рейд означаi зручну для стоянки судiв частину моря бiля берега. РЖнший приклад: "Лiс - найнадiйнiший друг партизанiв. Звiдси вони щодня робили рейди, пiдстерiгаючи на шляхах обози, нападали на французiв" (Кочура). Контекст даi досить приблизне уявлення про значення слова, точнiше визначення знайдемо в словнику: "несподiване проникнення в гл
Вместе с этим смотрят:
WEB-дизайн: Flash технологии
РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському
РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня
РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури
РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi