Формування нацiональноi свiдомостi засобами народноi педагогiки

Вступ

На сучасному етапi розвитку педагогiчноi думки в Украiнi, коли одним iз основних завдань i забезпечення нацiональноi спрямованостi освiти, питання iсторii розвитку украiнськоi етнопедагогiки, ii реалiзацii в навчально-виховному процесi закладiв освiти рiзних типiв i надзвичайно актуальним. Адже на початку третього тисячолiття, коли Украiна здобула незалежнiсть, стало надто очевидним, що освiта потребуi докорiнноi переорiiнтацii. Майбутнi повинне бути освячене вiдродженням i розвитком нацii, держави, науки й культури, освiтнiх i виховних систем, плiдним мiжнародним спiвробiтництвом, високою духовнiстю й мораллю, свободою особистостi i розмахом творчих сил людини. Акт проголошення державноi незалежностi Украiни, Декларацiя про ii суверенiтет вимагають забезпечення нацiонально-культурного вiдродження украiнського народу, його iсторичноi свiдомостi й традицiй, нацiонально-етнографiчних особливостей, функцiонування украiнськоi мови в усiх сферах життя.

Педагогiка, за справедливим визначенням К.Д. Ушинського, не тiльки наука, а й мистецтво. А мистецтво, як правило, маi своi нацiональне вираження. Педагогiка через виховання та навчання молодi вiдтворюi, продовжуi i розвиваi у кожному наступному поколiннi народ, нацiю.

Сьогоднi розгорнулася широка робота з дослiдження шляхiв реалiзацii у змiстi освiти закономiрностей iсторичного розвитку, етнiчноi iсторii та етногенезу украiнцiв. Набуваi першочергового значення реформування змiсту виховання, наповнення його культурно-iсторичними надбаннями украiнського народу, формування поваги до iсторii рiдного народу.

Значного розмаху в нашiй краiнi набуваi рух за впровадження здобуткiв украiнськоi етнопедагогiки, украiнознавства в навчання у вищих навчальних закладах, школах. З цього питання було проведено ряд Всеукраiнських науково-практичних конференцiй, також велике значення маi заснування кафедр украiнознавства у вузах Украiни, вiдкриття й робота РЖнституту украiнознавства АПН Украiнии, функцiонування лабораторiй з украiнськоi етнопедагогiки в РЖнститутi педагогiки АПН Украiни, iнших установах нашоi держави

Однак освiта в Украiнi ще далеко не розв'язала цих проблем. На нашу думку, вимагаi глибокого вивчення такий аспект даного питання, як взаiмовплив i iднiсть народного, нацiонального та загальнолюдського, виявлення iх спiввiдношень i втiлення у здобутках свiтовоi педагогiчноi думки. Немаi спецiальних дослiджень, що дозволяли б видiлити в педагогiчнiй культурi украiнського народу тi нацiональнi риси виховання, якi мають демократичний, гуманiстичний характер, неминущу пiзнавально-виховну, науково-теоретичну та практичну цiннiсть, i пов'язати iх з поступовим духовним розвитком людства. Назрiла потреба пiднесення ролi украiнськоi нацiональноi школи в життi суспiльства, що сприятиме формуванню у молодi нацiональноi свiдомостi i самосвiдомостi, свiтогляду, патрiотизму, глибокоi поваги до споконвiчних традицiй свого народу.

Реформування освiтньо-виховноi галузi в нашiй державi спрямоване на пiдняття на вищий щабель гуманiстичного виховання, освоiння фундаментальних цiнностей людства, серед яких чiльне мiсце посiдають гуманiстичнi цiнностi, нацiональнi прiоритети. Актуальнiсть дослiдження обумовлена концептуальним положенням сучасноi теорii виховання, спрямованоi на своiчасне використання потенцiйних неповторних можливостей розвитку кожноi дитини, формування нацiональне свiдомоi особистостi на засадах народноi педагогiки, яка стала першоосновою науковоi педагогiки.

Особистiсний розвиток людини несе на собi вiддзеркалення особливостей свого народу, нацii, якi необхiдно враховувати в процесi навчання та виховання. З народом пов'язанi характер дiяльностi людини, особливостi ii мислення, коло ii запитiв, iнтересiв, а також соцiальнi прояви. Традицii, звичаi i обряди об'iднують минуле i майбутнi народу, старшi i молодшi поколiння, iнтегрують етнiчну спiльнiсть людей у високорозвинену сучасну нацiю. Практично прилучаючись до традицiй, звичаiв i обрядiв народу, молодь вбираi в себе iхнiй фiлософський, iдейно-моральний, психологiчний i етнiчний змiст, поступово стаючи невiд'iмною частиною рiдного народу, нацii.

Багато педагогiв звертали увагу на необхiднiсть глибокого вивчення i правильного застосування принципу народностi в процесi виховання i навчання. Значний внесок у розробку питань теорii i практики реалiзацii принципу народностi здiйснили класики педагогiки Я. Коменський, И. Песталоццi, А. Дiстервег, Г. Сковорода, а пiзнiше К. Ушинський, В. Сухомлинський та iншi. Важливе мiсце принципу народностi в роботi школи вiдводили украiнськi педагоги О. Духнович, С. Русова, Г. Ващенко, Б. Грiнченко, М. Драгоманов.

Цiннi iдеi з цiii проблеми висловили в своiх працях лiтератори-просвiтники Т. Шевченко, РЖ. Франко, Б. Грiнченко, П. Кулiш, Леся Украiнка, О. Кониський та iншi.

Новим етапом у розвитку принципу народностi, i взагалi етнопедагогiки, i перiод 70-х рокiв XXстолiття. З'явилося ряд монографiчних видань М. Гайдая, С. Бабишкiна, РД. Сявавко, Н. Гаврилюка, З. Васильцова, В. Скуратiвського, О. Волкова тощо. Сьогоднi iсторико-педагогiчнi аспекти проблеми висвiтленi в пiдручниках М.Фiцули, РЖ. Харламова, М. Стельмаховича, О. Любара, Д.федоренко, В. Кравця, Ю. Руденка, В. Недiлька, А. Бондаренка, РЖ. Семенчука, Л. Мацьо.

Таким чином, проблема застосування принципу народностi у педагогiчнiй теорii та практицi була i залишаiться надзвичайно актуальною.

Аналiз науково-методичноi лiтератури показав, що рiзноплановi аспекти дослiдження поставленоi проблеми виявляють загальнi пiдходи до врахування i реалiзацii принципу народностi в процесi виховання нацiональне свiдомоi особистостi, не конкретизують органiзацiйно-педагогiчне забезпечення реалiзацii принципу народностi в конкретних видах навчальноi i виховноi дiяльностi молодi в освiтнiх закладах.

Актуальнiсть цiii проблеми, ii недостатнi дослiдження зумовили вибiр теми магiстерськоi дисертацii ВлФормування нацiональноi свiдомостi засобами народноi педагогiкиВ».

Об'iкт дослiдження;формування нацiональноi свiдомостi молодi засобами народноi педагогiки.

Предмет дослiдження;органiзацiйно-педагогiчне забезпечення формування нацiональноi свiдомостi молодi засобами народноi педагогiки в навчально-виховному процесi школи.

Мета;теоретично обгрунтувати та експериментальне перевiрити механiзм формування нацiональноi свiдомостi молодi засобами народноi педагогiки в навчально-виховному процесi на уроках украiнськоi мови i лiтератури.

Для досягнення поставленоi мети ставилися такi завдання дослiдження;

1. Вивчити iсторичнi, теоретичнi та методичнi основи проблеми.

2. ОбТСрунтувати теоретичнi засади щодо застосування здобуткiв народноi педагогiки при вирiшеннi завдань сучасноi освiти.

3. З'ясувати реальний стан формування нацiональноi свiдомостi засобами народноi педагогiки, визначити основнi чинники орiiнтацii на вiдродження нацiональноi гiдностi, патрiотизму, громадськоi особистостi.

4. Узагальнити методику реалiзацii системи навчально-виховних завдань щодо формування нацiональноi свiдомостi вчителями-словесниками.

Методи дослiдження; тАв теоретичний аналiз наукових джерел з проблеми дослiдження;

тАв аналiз педагогiчного досвiду на основi спостережень за процесом навчання та виховання;

тАв бесiди, анкетування;

тАв аналiз програм i пiдручникiв;

тАв узагальнення i систематизацiя результатiв педагогiчного дослiдження.

Апробацiя та впровадження результатiв дослiдження

Результати дослiджень доповiдались на засiданнi кафедри педагогiки та психологii (2002 р.), на засiданнi науково-методичного семiнару кафедри педагогiки та психологii (2002 р.), пiд час проведення практичних занять на 1 курсi факультету украiнськоi фiлологii, на Мiжнароднiй науковiй конференцii ВлФункцiонування мовних одиниць у художньому i публiцистичному мовленнiВ». Результати дослiдження частково викладено у статтях ВлФормування нацiональноi свiдомостi засобами художнього мовлення (на матерiалi творчостi Лiни Костенко)В», ВлПринципи i роздiли украiнськоi етнопедагогiкиВ» у збiрниках наукових праць ВлПiвденний архiвВ» (Випуск ХУ.-С. 52тАУ54) та ВлПедагогiчнi наукиВ» (Випуск ЗО).

Практичне значення дослiдженняполягаi в опрацюваннi механiзму етапiв i методiв формування нацiональноi свiдомостi молодi, у розробцi конспектiв урокiв з украiнськоi мови, лiтератури, семiнарських занять iз педагогiки, iсторii педагогiки, дидактичного матерiалу, який може знайти застосування в практицi роботи вчителя, студентiв пiд час педагогiчноi практики.

Результати дослiдження можна використати у практицi вчителiв-словесникiв, класних керiвникiв, у пiдготовцi студентiв з курсу ВлМетодика викладання украiнськоi мови i лiтературиВ», ВлПедагогiкаВ», ВлЕтнопедагогiкаВ», ВлЕтнопсихологiяВ».

Робота складаiться зi вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку лiтератури, додаткiв.

1. РЖсторична еволюцiя нацiональноi системи навчання i виховання та загальнопедагогiчнийконтекст

1.1 Нацiональна система навчавння та виховання в Украiнi

Сучасний перiод розвитку украiнськоi держави вимагаi докорiнноi перебудови процесу виховання молодого поколiння.

В Украiнi, як i в iнших краiнах свiту, iсторично склалася своя система виховання, яка максимально враховуi нацiональнi риси i самобутнiсть украiнського народу. Дослiдження, особливо останнiх рокiв, свiдчать, що пращури украiнцiв в епоху глибокоi античностi, часiв трипiльськоi культури мали власну писемнiсть, агрокалендар, багатий фольклор, виховнi традицii i звичаi. Протягом тисячолiть народна система виховання зароджувалась, розвивалась, захищаючи вiд руйнiвного впливу, як прямих чужоземних загарбникiв, так i замаскованих тАУ реакцiйних, шовiнiстичних полiтичних сил.

РЖсторiя людини на Землi розпочалася близько трьох мiльйонiв рокiв тому. Первiсна дородова община раннього палеолiту за своiм характером була ще дуже близькою до стада тварин, але ii члени у процесi добування засобiв до життя виготовляли i застосовували знаряддя працi, а також мали звукову мову.

Виховання дiтей в первiснiй дородовiй общинi носило, в основному, наслiдувальний характер, проте вже iснували певнi заборони-застереження: ВлОбережно, можеш пошкодитись, не смiй, залиш у спокоiВ» та подiбнi.

Поступово виховання стаi особливою формою громадськоi дiяльностi. Воно носило рiвний характер, всi дiти i пiдлiтки набували рiвноцiнних знань, необхiдних для самостiйного життя. У цей перiод

розвитку найбiльш примiтивноi органiзацii суспiльства провiдна виховна роль (пестення, згодування, формування певних рис характеру) належить матерi, адже лише зароджуiться матрiархат, який триватиме через всi етапи палеолiту.

Саме жiнка того часу виступала i старiйшиною роду, i жрицею первiсних храмiв.

В перiод матрiархату складаються першi уявлення про жiнку-матiр як хранительку роду, своiрiдний оберiг, що прямо i опосередковано спонукало появi перших народно-педагогiчних уявлень про роль матерi у вихованнi дiтей, про формування певних навичок i умiнь, рис характеру, про ставлення до жiнки.

В середньому палеолiтi сховане корiння перших паремiографiчних творiв давнього населення Украiни: приказок i прислiв'iв, загадок та iнших, близьких до афористичних творiв, що уже брали участь у виховному процесi, бо мова i мовлення набули тодi досить високого рiвня, хоча iдиноi мови населення ще не iснувало.

Основою органiзацii населення Украiни епохи палеолiту стали роди i племена. У племена об'iднувалися окремi родини, що мешкали у своiму дворищi, мали вiдокремленi оселi. Очолювався рiд найбiльш поважною особою тАУ старшиною.

Декiлька родiв, об'iднуючись мiж собою, створювали бiльшу групу населення тАУ плем'я. На чолi роду i племенi епохи матрiархату стояли жiнки, якi були i воiначальницями у бiльшостi випадкiв. Племена, що заселяли територiю Украiни епохи середнього палеолiту, схилялися до найдавнiших форм релiгiйних уявлень i вiрувань, а саме: тотеiзму, магii i анiмiзму.

Так, кожна родова група людей вiрила, що маi спiльного предка у виглядi тварин або рослини, перед якими шановливо схилялась, вважаючи ii покровителем i родоначальником. Тотем став об'iктом i культом поколiння для всiх членiв родовоi громади, у тому числi i для дiтей, яких навчали легендам i переказам давнини, отим мiфам, що збереглися через столiття. Кожен рiд мав своi свята на честь тотему, що супроводжували досить давнi обряди i традицii, наприклад, обряд жертвоприношення, що проiснували кiлька тисячолiть.

Магiя уже в ту давнину стала розподiлятися на бiлу i чорну або ту, що сii зло. Дiти тогочасного населення виховувалися в дусi вiри магiчним дiям знавцiв (наставникiв, знахарiв, волхвiв), поширеним серед дорослих людей прикметами i забобонами, що здiйснювалося безпосередньо в сiм'i.

Поступово рiд розпався на родини, проте випаси, лiси, озера залишались в громадському користуваннi. У цьому iсторичному перiодi розвитку суспiльства теж визначна роль жiнки, яка першою виступила за парний шлюб, за кохання двох, за мiцну сiм'ю.

Виникло первiсне мистецтво, що стало можливим лише за умови значного пiднесення людськоi свiдомостi, коли людина перейшла вiд пасивного сприйняття i споживання до вiдтворення, вiдображення, фiксування у певних образах та формах. Десь тут, в цiй тривалiй iсторii пiзнього пелеолiту, i ховаiться поява абстрагованого Найвищого духу, бо, як видно з наступноi мезолiтичноi доби, населення Украiни, нацiональний дух, вiра в богiв, наслiдування вимогам моралi, що сформувалися протягом багатьох столiть, стануть домiнуючими. В цьому прошарку iсторii людськоi епохи пiзнього палеолiту Украiни закрiпилися уявлення про виховання, традицii виховноi дiяльностi, першi постулати народноi педагогiки, яка уже в iнший iсторичний час розвинеться i переросте у нацiональну етнопедагогiку.

Прадавнi населення Украiни, опинившись у певних iсторичних умовах життя та iснування, розвитку i формування взаiмин безпосередньо мiж членами свого роду-племенi та зв'язкiв iз сусiднiми поселеннями, дiйшло до праобразу майбутнiх шкiл з формування певних ремiсничих (господарчих) та бiйцiвських (мисливських) якостей пiдлiткiв. Таке навчання носило форму практичних занять, персонального учнiвства, iнколи тАУ групового. Нi про якi програми чи пiдручники того часу ще не могло йти мови, бо населення раннього палеолiту не мало писемностi.

Важливим фактором розвитку народно-педагогiчних уявлень про виховання юного поколiння населення Украiни епохи пiзнього палеолiту (становлення традицiй, формування основних положень-тверджень, норм моралi i моральних взаiмин, духовностi кожноi особистостi членiв роду) i людське мовлення i мова.

Мови населення Украiни епохи пiзнього палеолiту складалися з великоi кiлькостi говiрок, що сполучалися у ширшi мiсцевi виявлення тАУ говори, групи говорiв, на яких здiйснювалося виховання пiдростаючого поколiння. Це родовi мови, говори забезпечили передачу первинного досвiду родинного виховання, етнiзацiю i соцiалiзацiю дитини в давнiй сiм'i, оту пансофiю, що у майбутньому допоможе украiнському народовi зберегти риси нацiональноi незалежностi, самобутностi i менталiтету.

Неолiт став можливий також переходом родинно-побутового устрою до племiнного. Настали досить бурхливi еволюцiйнi перетворення родових мов у мови племеннi, що виникли в результатi асимiляцii одних родових мов iншим i лягли в основу мов окремих народностей. Це розширило можливостi розвитку культури, мистецтва, первiсноi науки вiдповiдно до розвитку суспiльних взаiмин, у виглядi зведень-спостережень i досвiду, що передавали новим поколiнням, канонiчних суджень, а подекуди тАУ ВлодягненихВ» у шата легенд. В довгоплиннi роки неолiту закладенi i сформованi основнi ознаки праукраiнцiв.

Залучення досягнень археологii, iсторii, мистецтва, археографii i палеографii дозволяi вiдновити, а то й реанiмувати народно-педагогiчнi уявлення наших далеких пращурiв.

Давнi украiнцi трипiльськоi культури розпочинали виховання своiх дiтей розповiдями про рiд, предкiв, сповiщали своiм чадам легенди про перших людей, про свiтобудову, про своiх богiв, закладаючи основи моралi i моральностi тогочасноi людностi. Змiст i характер виховання визначався умовами життя i виробничою дiяльнiстю дорослих. ВлУ племенах, де займалися землеробством, дiтей здебiльшого призвичаювали до землi, мисливських тАУ до мисливства i т.д.

З-помiж багатьох обов'язкiв родини чи не найголовнiшим було виховання дiтей. Слово ВлвихованняВ» в украiнцiв, очевидно, пiшло вiд ВлховатиВ», тобто заховати (уберегти) вiд небезпеки, смертi, хвороби, Вллихих очейВ», поганих впливiв. Згодом воно набуло узагальненого змiсту, виражаючи процес систематичного впливу на культурний розвиток, формування свiтогляду, духовного свiту й моральноi поведiнки дiтей та молодi.

Виникло виховання ще на початку iснування людського суспiльства як засiб трансмiсii людських знань i досвiду вiд поколiння до поколiння. Нашi предки, поряд з розвитком ремесел i промислiв, створили оригiнальну систему виховання, яка вiдображала вимоги народу й тогочаснi соцiальнi вiдносини.

Родинне виховання дiтей йшло в контекстi життя i потреб сiм'i. На цьому грунтi i постала народна педагогiка, провiдними виховними засобами якоi стали: поведiнка i вчинки батькiв, рiдна (материнська) мова, праця, фольклор, родинно-побутова культура, народнi звичаi i традицii, мистецтво, ремесла й промисли, вiрування, свята, обряди, символи, дитячi iгри i iграшки.

Змiстом виховання i навчання був реальний процес повсякденного побутового i трудового життя людини, а основними засобами тАУ спостереження, показ i багаторазовi повторення рiзних дiй. Виховання мало загальнонародний характер, однаково для всiх дiтей, за винятком вiдмiнностей, зумовлених iх статевими i вiковими особливостями. Побувавши на Украiнi, чужоземцi вiдзначали, що анти i словени щирi i привiтнi, товариськi, ласкавi й гостиннi, свободолюбнi, хоробрi, правдивi й чеснi, людянi, життiрадiснi, спiвучi. Дiтей своiх теж привчали дивитися на свiт веселими очима, виявляти особливу увагу до старших в родi, до пам'ятi своiх предкiв.

Життя стаi складним i суперечливим. Виникаi проблема соцiальноi пiдготовки до нього, що було зумовлене необхiднiстю рацiонального усвiдомлення суперечностей моральноi практики, виробленням морально-понятiйних норм, якi б виконували функцiю регулятора поведiнки в системi суспiльних вiдносин.

Перехiд вiд зовнiшнього регулювання поведiнки людини (через формально-показовi дii) до внутрiшнього (на основi вiдповiдних моральних принципiв) сприяв пiднесенню украiнськоi народноi педагогiки на новий вищий рiвень ii розвитку. Адже в центрi виховноi практики вперше стала проблема формування духовних якостей особистостi.

Невичерпним джерелом, з якого зароджувалася i поступово набувала сталостi, узагальненостi система виховання, була життiдiяльнiсть наших пращурiв ще в дохристиянськi часи. Передача життiвого досвiду, набутих знань, умiнь вiд поколiння до поколiння складало сутнiсть iсторичного буття народу. Трудова, насамперед хлiборобська дiяльнiсть наших предкiв набувала прiоритетного напрямку в життi i вихованнi пiдростаючих поколiнь.

З глибини вiкiв розвивалась сповнена чарiвноi краси, високоi моралi розмаiта народна творчiсть тАУ пiсенна, музична, танцювальна, декоративно-прикладна та iн. Багатогранна за змiстом i формою народна творчiсть була могутнiм джерелом поповнення iдей, засобiв, методiв i прийомiв самобутнього виховання.

В епоху Киiвськоi Русi система виховання набуваi чiтко окреслених нацiональних ознак. Функцiонували такi ii головнi ланки: родинне виховання, початковi училища, середня i вища школа. Для потреб держави, розвитку культури готувалися лiтописцi, фiлософи, оратори, письменники, церковнi та державнi дiячi тощо. Ще в домонгольську добу лише в Киiвi, вiдомо, дiяло бiльше 400 церков i монастирiв, при них були i школи. У часи Киiiвськоi Русi при зустрiчi дiти низько били чолом i торкалися руками землi, бажаючи цим самим зустрiчнiй людини здоров'я, сили i щедростi Землi-Матерi, Землi-годувальницi.

У наступнi перiоди зароджувалася традицiйна народна виховна мудрiсть, основними засобами якоi були фольклор, мiфологiя, народний календар, мистецтво та iн. У системi виховання утверджувався культ людини i культ природи. Виховнi засоби були настiльки високоефективними, що дiти чуйно ставилися до всього живого на землi: без потреби не зiмнуть, не зiрвуть травинку-билинку, не знищать камашнину, не завдадуть болi живiй iстотi. Громадською думкою, звичаями заборонялося, наприклад, бити палицею по землi. Система виховання культивувала глибокi гуманiстичнi засади особистостi.

Вершинних успiхiв досягла украiнська нацiональна система виховання в епоху великого нацiонального Вiдродження (ХУРЖ-ХУШ ст.). Цей перiод став Влзоряним часомВ» ii розвитку. РЖдеi свободи i незалежностi Украiни, звiльнення вiд соцiального i нацiонального гноблення, утвердження визвольного козацького руху як могутньоi вiльнолюбноi суспiльно-полiтичноi i вiйськовоi сили сприяли високому духовному пiднесенню украiнського народу. Бурхливо розвивася фольклор, мистецтво i ремесла, народний театр, книгодрукування, iншi галузi культурно-iсторичного життя.

В епоху Вiдродження утверджувалася на очах всiii РДвропи самобутня украiнська система виховання молодi. Усталювалася нинi дiюча структура компонентiв народноi педагогiки, виникали новi типи навчально-виховних закладiв, змiнювалися демократичнi i гуманiстичнi принципи iх роботи. Всю територiю Украiни покривала мережа братських, козацьких, сiчових, дякiвських, церковних, монастирських шкiл, а також шкiл народних мистецтв i ремесел. Виникали академii тАУ першi всесвiтньо вiдомi вузи на територii не лише Украiни, а й схiдних слов'ян. Вони вписали золотi сторiнки в iсторiю розвитку украiнськоi нацiональноi системи виховання, науки i культури, пiднiсши iх на рiвень iвропейських народiв.

Украiнське Вiдродження дало свiтовi блискучу плеяду видатних учених, освiтнiх i громадських дiячiв (Л. Баранович, РЖ.Гiзель, Л. Зизанiй, З. Копистецький, М. Смотрицький, Ф. Прокопович та iн.), якi розвивали не лише украiнську, а й iншi системи нацiонального виховання.

В епоху пiдготовки i проведення успiшноi нацiонально-визвольноi вiйни пiд проводом Б. Хмельницького (1648тАУ1654 р.р.), мужнього вiдстоювання полiтичного, державного, економiчного i культурного суверенiтету Украiни система виховання сягнула на той час апогею свого розвитку.

Украiнську систему виховання збагачували суспiльно-полiтичнi, науковi iдеi, високi моральнi iдеали та iншi цiнностi, якi складали сутнiсть дiяльностi соцiальних iнститутiв, демократичних громадсько-культурних рухiв, органiзацiй. Подив i захоплення у всьому свiтi викликав республiканський лад Запорiзькоi Сiчi тАУ форпосту свободи i незалежностi Украiни (принципи етнiзацii i проведення козацьких Рад, виборнiсть гетьманiв, отаманiв Сiчi, полковникiв та iншоi козацькоi старшини). У козацько-гетьманськi часи на Украiнi дiяли демократичнi традицii нацiонального самоврядування i судочинства. Конституцiя гетьмана П. Орлика (1710 р.) мiстить у собi такi iдеi, положення на захист прав людини, нацii, суверенностi держави, якi були новим явищем в iвропейськiй i свiтовiй полiтичнiй i правознавчiй думцi. Завдяки цьому в нацiональнiй системi виховання утверджувалися iдеi народовладдя, гуманiзму, самоврядування, вiдданостi iнтересам народу.

Козацько-гетьманська епоха, яка забезпечувала вiльний i незалежний вiд iнших краiн розвиток нацiональноi педагогiчноi теорii i практики, породила незвичайний феномен тАУ козацьку педагогiку. Грунтуючись на iдеях козацького свiтогляду та iдеологii, козацька педагогiка ввiбрала в себе демократичнi, гуманiстичнi основи навчання i виховання, формувала особистiсть з яскраво вираженими нацiональними iдеями, пiднесла на новий, вищий рiвень украiнську педагогiку. Козацька педагогiка виховувала справдi вiльну, нi вiд кого незалежну людину, украiнського патрiота, незламного громадянина тАУ борця за права народу, господаря своii краiни, землi. Козацька педагогiка i козацька система виховання, реалiзованi в козацьких сiм'ях, сiчових, козацьких i братських школах насамперед, в епоху украiнського Вiдродження стали найвищим досягненням нацiональноi системи виховання.

З утратою полiтичноi i державноi незалежностi Украiни починала слабшати i занепадати украiнська система виховання в офiцiйних навчально-виховних закладах. Польськi, росiйськi i австро-угорськi реакцiонери-шовiнiсти, заграбавши украiнськi територii, прагнули знищити здавна iснуючу систему виховання, щоб пiдрiзати коренi, якi живили нацiональну свiдомiсть i самосвiдомiсть украiнцiв, iхню самобутню державнiсть, культуру. Закривали украiнськi школи, колегiуми, академii та iн., заборонялася рiдна мова. Загарбники нав'язували украiнськiй молодi чужу мову, культуру, традицii i звичаi. Частина молодi денацiоналiзувалася, переходила на чужу мову, вiру, поповнювала ряди вiдступникiв вiд рiдного народу, духовних яничарiв, манкуртiв.

У таких драматичних полiтичних умовах украiнська система виховання зазнавала удару за ударом, розвивалася суперчливо. Вона продовжувала функцiонувати здебiльшого в рамках сiм'i. Видатнi сини i дочки народу (вченi, культурнi i освiтнi дiячi та iн.), нацiональне свiдомi украiнцi берегли, як найдорожчу святиню, виховнi народнi традицii, духовнiсть.

Джерела нацiональноi духовностi продовжували струмувати в життiдiяльностi народу, його представникiв тАУ учених, письменникiв, педагогiв i т.д. Генiальний украiнський фiлософ, поет, педагог Г.С. Сковорода пiдкреслював: ВлКожен повинен пiзнати свiй народ i в народi пiзнати себеВ». Вiдстоюючи принцип природовiдповiдностi виховання, необхiднiсть вiдродження нацiональноi системи виховання, вiн зазначав: ВлЯкщо ти украiнець, будь ним. Якщо ти поляк, то будь поляком. Ти нiмець? Будь нiмцем. Татарин? Будь татарином. Все добре на своiму мiсцi i своiю мiрою, i все прекрасне, що чисте, природне, тобто непiдробнеВ».

За вiдродження нацiональноi системи виховання все життя боровся Великий Кобзар Украiни Т. Шевченко. В 1861 роцi вiн видав украiнську абетку, наснаживши ii iдеями i засобами народноi педагогiки, народознавства. Т. Шевченко мрiяв написати також пiдручники iсторii, географii, етнографii Украiни, боровся за нацiональнi педагогiчнi кадри.

Естафету боротьби за нацiональну систему виховання дружньо пiдхопили дiячi науки, культури i освiти другоi половини XIX тАУ початку XX столiття. Яскравим свiдченням розвитку украiнськоi системи виховання було розгортання дослiджень iз гуманiтарних i природних наук (iсторii, фiлософii, математики, бiологii та iн.). У всьому свiтi шанують здобутки украiнських iсторикiв тАУ лiтописцiв Величка, Граб'янку, Самовидця, а також Д. Бантиш-Каменського, М. Костомарова, В. Антонича, М. Грушевського, М. Аркаса та iн. Свiтову етнографiю збагатили видатнi украiнськi народознавцi РЖ. Франко, В. Гнатюк, Ф. Колесса, П. Чубинський, Ф. Вовк, М. Кравченко та iн. Палку синiвську любов до мови, рiдного народу пробуджують працi вiдомих мовознавцiв О. Бодянського, Б. Грiнченка, А. Кримського, О. Потебнi, П. Житецького i т.д.

В умовах жорстокоi русифiкаторськоi полiтики самодержавства, цiлеспрямованоi денацiоналiзацii украiнцiв, руйнування iхнiх виховних традицiй дiяли нацiонально-виховнi заклади (колегiуми, лiцеi, гiмназii тощо), в яких реалiзувалися певнi ланки, елементи украiнськоi системи виховання. Так, у колегii (iншi назви тАУ лiцей, коледж) iменi Павла ТРалаТСана, яка функцiонувала в 1871тАУ1920 р.р., в навчально-виховному процесi домiнували народнi духовнi традицii. За рiвнем науковостi викладання, iнтелiгентностi, вихованостi випускникiв сучасники прирiвнювали цей заклад до Царськосельського лiцею, Оксфордського i Кембрiджського коледжiв. Колегiя iменi Павла ТРалаТСана виховала справжню плеяду вчених, дiячiв культури i освiти, серед них: президент АН Украiни В. Липський, академiки Н. Котляревський, А. Кримський, В. Грабар, Г. Костюк, Н. Максименко, письменники М. Драй-Хмара, П. Филипович та багато iнших.

Незважаючи на всiлякi перешкоди, на Украiнi виникали педагогiчнi товариства ВлПросвiтаВ», ВлРiдна школаВ», освiтньо-виховнi органiзацii, молодiжнi об'iднання ВлПластВ» (1912 р.), ВлСокiлВ», ВлСiчВ» та iн., дiяльнiсть яких грунтувалася на вiтчизняних культурно-iсторичних традицiях, в тому числi козацьких.

Яскраво вираженi ознаки духовностi украiнського народу маi, наприклад, дiяльнiсть спортивно-громадськоi, молодiжно-виховноi органiзацii ВлПластВ», яка була утворена на зразок скаутизму. Назва органiзацii походить вiд слова ВлпластуниВ» (так називалися козацькi розвiдники). Бiля витокiв цiii органiзацii були П. Франко (син РЖ.Я. Франка) та РЖ. Чмола. Органiзацiйно-iдейнi основи ВлПластуВ» розробив доктор О. Тисовський. Змiст, iдейно-моральнi основи ВлПластуВ» грунтуються на культурно-iсторичних традицiях, вiдповiдають iнтересам украiнськоi нацii.

Становленню украiнськоi школи та нацiональноi системи виховання в Галичинi в кiнцi ХРЖХ-на початку XXстолiття великою мiрою сприяла подвижницька праця освiтнiх дiячiв i народних учителiв У. Кравченко, Н. Кобринськоi, О. Поповича, Л. Гарматiя та iн. На Буковинi, чинячи опiр румунiзацii i онiмеченню мiсцевого населення, пiдвалини украiнськоi школи закладав Ю. Федькович, його послiдовники.

Пiд час революцii 1905тАУ1907 р.р. починалось поступове вiдродження украiнськоi нацiональноi школи, системи виховання. Пiсля лютневоi та жовтневоi революцii 1917 року розпочалося нове полiтичне, державне i нацiональне пiднесення Украiни. Бурхливо вiдроджувалися культурно-нацiональнi виховнi традицii. Розвивалася нацiональна педагогiка, готувалися нацiональнi педагогiчнi кадри. У 20тАУ30-х роках вiдбувалося дальше становлення украiнськоi системи тих народiв, що жили на Украiнi. Так, у 1929тАУ1930 навчальному роцi на Украiнi було росiйських шкiл 1261, iврейських тАУ 768, нiмецьких тАУ 628, польських тАУ 381, молдавських тАУ 121, болгарських тАУ 73, чеських тАУ 15, татарських тАУ 11 (не рахуючи кримських шкiл), вiрменських тАУ 6, по однiй шведськiй, ассiрiйськiй i грецькiй. Державнi i громадськi органiзацii, установи дбали, в тому числi i Мiнiстерство освiти УРСР, про вiдповiднiсть кiлькостi нацiональних шкiл процентному складу населення.

Реалiзувалася державна програма пiдготовки нацiональних педагогiчних кадрiв. У Киiвi дiяли польський педагогiчний iнститут, iврейський педагогiчний iнститут, у Житомирi тАУ iврейський педагогiчний технiкум тощо. Украiнськi школи i педагогiчнi навчально-виховнi заклади вiдкривалися за межами Украiни в мiсцях компактного проживання наших землякiв тАУ на Кубанi, у Зеленому Клину на далекому Сходi та iн.

Першi багатообiцяючi пагони нацiональноi системи виховання були штучно загальмованi i багато в чому знищенi лютим морозом перiоду тоталiтарного режиму в СРСР. У часи культу особи i застою панували лженауковi, антигуманнi iдеi, теорii Влзлиття нацiйВ», Влстаршого братаВ», Влбезнацiонального комунiзмуВ» та iн., якi привели до глибокоi кризи адмiнiстративно-чиновницькоi системи навчання i виховання.

У нову добу перебудови (з 1985 р.) суспiльного життя представники iнтелiгенцii, зокрема педагоги Украiни поглиблюють i вдосконалюють нацiональну систему виховання.

Так, iнiцiатором реалiзацii iдеi Г.С. Сковороди про Духовну Украiну став вiдомий письменник-патрiот Олесь Бердник. РЖдея створення Украiнськоi Духовноi Республiки (УДР) сколихнула тисячi людей, зокрема молодi (студентiв, учнiв тощо). Плануiться будiвництво Храму Украiни-Матерi, вiдкриття взiрцевих навчально-виховних нацiональних закладiв (гiмназiй, колегiй, лiцеiв та iн.). Подiляючи iдеi УДР, учнi i студенти глибоко вивчають рiдну культуру, вiдновлюють забутi i занедбанi пам'ятки iсторii та iн. Осередки УДР за мiсцем проживання, навчання i трудовоi дiяльностi молодi стали дiйовим засобом формування нацiональноi свiдомостi i самосвiдомостi, характеру i свiтогляду особистостi.

Визначною подiiю в суспiльному життi i вiдродження козацьких культурно-iсторичних, у тому числi виховних традицiй i звичаiв у формi Украiнського козацького товариства (УКТ). Глибоке i всебiчне знання про краiну Козакiв, Козацьку Украiну, Козацьку Республiку (так нерiдко називали Украiну) тАУ це невичерпне джерело iдейно-моральноi та емоцiйно-естетичноi енергii, снаги, практично перетворюючоi дii. По всiй Украiнi створюються молодiжнi первиннi осередки УКТ (ВлСiчВ», ВлЧайкаВ», ВлКозацьке братствоВ» та iн.). У школах, iнших навчально-виховних закладах органiзовуються загони юних козакiв, лицарiв честi тощо. Учнi оволодiвають тими iдейно-моральними традицiями, цiнностями, якi були притаманнi козацькому характерництву, братству, побратимству, товариству та iн. Дослiдження i впровадження в теорiю i практику виховання такого феномена, як козацька педагогiка, сприятиме поглибленню нацiональноi системи виховання.

Зробленi першi кроки у вiдродження украiнськоi системи виховання: в життi родини, школи впроваджуються iдеi народноi духовностi, засоби етнопедагогiки, украiнознавства, створюються концепцii розвитку нацiональних навчально-виховних закладiв тАУ вiд дитсадка до вузу.

Сучасна украiнська нацiональна система виховання грунтуiться як на досягненнях рiдного народу, його культурно-iсторичних традицiях, так i на кращих здобутках iнших народiв свiту, iдеях i положеннях мiжнародних документiв Декларацii прав людини (1947 р.), Концепцii про права дитини (1989 р.), Декларацii про державний суверенiтет Украiни та iн.

Державна нацiональна програма ВлОсвiтаВ» визначила стратегiю розвитку освiти в Украiнi, прiоритетнi напрями та шляхи створення життiздатноi системи безперервного навчання i виховання для досягнення високих освiтнiх рiвнiв, забезпечення можливостей постiйного духовного самовдосконалення особистостi, формування iнтелектуального та культурного потенцiалу як найвищоi цiнностi нацii.

Тривалий час вона нехтувалась, заборонялась, а в останнi десятирiччя взагалi була вiдкинута i замiнена так званою системою комунiстичного виховання. Нинi, спираючись на глибиннi нацiонально-виховнi традицii свого народу поступово вiдроджуiться нацiональна система виховання. За своiм характером виховання завжди i нацiональним. В його основу закладено украiнський виховний iдеал.

Нацiональне виховання тАУ це iсторично зумовлена i створена самим народом сукупнiсть iдеалiв, поглядiв, переконань, традицiй, звичаiв та iнших форм соцiальноi практики, спрямованих на органiзацiю життiдiяльностi пiдростаючих поколiнь, у процесi якоi засвоюiться духовна i матерiальна культура нацii, формуiться нацiональна свiдомiсть i досягаiться духовна iднiсть поколiнь.

Нацiональне виховання тАУ це виховання студентiв у дусi украiнського виховного iдеалу на багатовiкових традицiях. Воно ТСрунтуiться на засадах родинного виховання, iдеях i засобах народноi педагогiки, науковоi педагогiчноi думки, що уособлюють кращi зразки виховноi мудростi народу.

Основнi положення нацiонального виховання тАУ гуманiзм, демократизм, народнiсть, iднiсть родинного i шкiльного впливу, природо вiдповiднiсть, виховання у працi, самодiяльнiсть учнiв.

Конкретний змiст нацiонального виховання залежить вiд державного устрою, свiтогляду, релiгii i моралi, рiвня розвитку культури, нацiональноi свiдомостi i самосвiдомостi народу. Виховний iдеал тАУ це мета виховання. Образ iдеальноi людини, на який маi орiiнтуватися педагог, виховуючи учнiв. Виховний iдеал як мета виховання визначаi систему освiти i виховання, ii змiст, методи, форми.

Наука доводить, що справжнi виховання глибоко нацiональне за змiстом, характером та iсторичним п

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi