Формування умiнь i навичок виразностi голосного читання в учнiв початковоi школи

Вступ

Виразному читанню, як одному з основних видiв мовленнiвоi дiяльностi, притаманнi всi ii функцii: виховна, комунiкативна, пiзнавальна, естетична. Виразне читання i не лише цiнним загальноосвiтнiм умiнням, а й важливим засобом виховання i розвитку мовленнiвоi та естетичноi культури учнiв. Умiння виразно читати розглядаiться як комплексне iнтелектуально-емоцiйне утворення, яке охоплюi низку iнших умiнь. Оволодiння ним i складним i поступовим процесом.

Тепер спiвiснують рiзнi визначення сутностi поняття Влвиразне читання у школiВ». Однi автори ототожнюють його з художнiм читанням, iншi тАУ звужують це поняття до використання iнтонацiйних засобiв виразностi. Цi розходження зумовленi рiзним розумiнням спiввiдношень у читаннi логiчного, образно-емоцiйного та естетичного аспектiв. Ще К.Д. Ушинський пропонував учителям поiднувати у навчаннi виразному читанню логiчну та емоцiйну сторони.

На розвиток навички виразного читання вплинула методика К. Станiславського, у якiй вже iснуючi пiдходи доповнювались залученням творчоi уяви читача, необхiднiстю природного звучання мовлення, виявом авторськоi позицii.

Виразне читання школярiв обтАЩiднуi такi напрямки тАУ розвиток технiки мовлення, пiдвищення культури мовлення та оволодiння емоцiйно-логiчними засобами виразностi. Вироблення навички виразного читання базуiться на знаннях теорii виразного читання: технiки мовлення, засобiв логiко-емоцiйноi виразностi читання, позамовних засобiв виразностi в процесi читання; на вмiннях пiдготувати твiр для читання та аналiзу.

Умiння i навичка виразного читання мають загальнонавчальний характер, i засобом вивчення практично всiх навчальних предметiв, сприяють саморозвитку i самовираженню особистостi дитини.

Актуальнiсть дослiдження зумовлена обмеженiстю вивчення проблеми формування i розвитку умiння i навички виразного читання в учнiв початковоi школи в теоретичному i практичному аспектах.

Проблема дослiдження Вдосконалення умiння i навички виразностi голосного читання в учнiв початковоi школи шляхом впливу на фактори, що пiдвищують якiсть читання.

Мета дослiдження Вивчення вимог до формування i розвитку читацьких умiнь i навичок молодших школярiв, спрямованих на вдосконалення виразностi читання як основного компоненту навички читання.

ОбтАЩiкт дослiдження тАУ формування умiння i навички голосного читання.

Предмет дослiдження тАУ шляхи формування i вдосконалення умiння i навички виразностi голосного читання.

Завдання дослiдження

I. Розробка методичних основ дослiдження теорii виразного читання.

II. Обгрунтування критерiiв ефективностi, якi будуть використанi пiд час методики опрацювання та в процесi розгляду особливостей читання творiв рiзних жанрiв.

III. Розробка авторських пiдходiв щодо використання матерiалу для формування i вдосконалення навички голосного читання.

IV. Обгрунтування iх рацiональностi.

V. Вивчення системи умов, якi будуть запорукою ефективностi.

Гiпотеза дослiдження Вдосконалення умiння i навички виразностi голосного читання буде бiльш ефективним, якщо воно вiдбуватиметься у процесi систематичного, цiлеспрямованого використання практичних завдань, якi пiдвищують якiсть читання.

Основнi етапи дослiдження та iх характеристика

I. Вивчення теоретичних основ виразного читання, компонентiв навички читання, характеру взаiмозвтАЩязкiв мiж вищеназваними компонентами.

II. Визначення i вiдбiр шляхiв формування i вдосконалення навички голосного читання в учнiв початковоi школи.

III. Вивчення, аналiз та узагальнення остаточних результатiв експериментальноi роботи.

Методи дослiдження

а) констатуючий етап: аналiз лiтературних джерел, метод теоретичного дослiдження, спостереження, вивчення шкiльноi документацii, творчих робiт учнiв, бесiда, вивчення передового педагогiчного досвiду;

б) формуючий етап: педагогiчний експеримент, спостереження, методи математичноi та статистичноi обробки контрольних зразкiв, прогнозування, моделювання;

в) пiдсумковий етап: методи теоретичного узагальнення.

Наукова новизна дослiдження

В процесi дослiдження розробленi теоретичнi основи технологii використання дидактичних матерiалiв, що сприяють формуванню i розвитку навички читання, вивчено навчальний потенцiал вправ i завдань, здiйснено iх порiвняльний аналiз, визначено ефективнiсть використання на кожному уроцi читання, обТСрунтовано дидактичнi умови оптимального вибору завдань в залежностi вiд вiкових та iндивiдуальних особливостей учнiв.

Теоретичне завдання дослiдження

У роботi поглиблюються i розширюються дидактичнi категорii Влчитацькi умiння i навичкиВ», Влсмислова i технiчна сторони читанняВ», Влтеоретичнi основи виразного читанняВ», Влособливостi читанняВ», Влметодика опрацюванняВ», доповнюються фактори, якi впливають на якiсть читання, встановлюються закономiрностi використання практичних завдань i вправ iз врахуванням психолого-педагогiчних та дидактичних умов.

Практичне значення дослiдження

Практичне значення пропонованих авторських пропозицiй полягаi у розробцi на основi психолого-педагогiчного експерименту конкретних рекомендацiй щодо вибору i використання практичних засобiв формування навички читання та пiдвищення на цiй основi ефективностi процесу засвоiння навчального матерiалу.

1. Теоретичнi основи виразностi читання

1.1 Змiст виразного читання у навчальнiй дiяльностi молодших школярiв

Виразного читання ми починаiмо навчатись у школi, насамперед на уроках з розвитку мовлення, але засвоюiмо його впродовж усього життя. Виразне читання обовтАЩязково повинно бути якiсною ознакою культури мовлення кожноi людини. Якiсть мовлення прямопропорцiйна розумовому, духовному, етичному й естетичному, емоцiйному розвитковi. Виразнiсть мовлення формуiться мовленням середовища та авторитетiв, художньою лiтературою. Таким чином виробляiться чуття мови, образу, емоцiй. Адже з допомогою мови люди передають своi почуття i переживання, захоплення i здивування, радiсть, горе, якi передбачають комунiкативнi цiлi, служать засобом самовираження. Найважливiшою практичною основою виразного мовлення i виразне читання, тому навчитися його повинен кожен, чия професiйна дiяльнiсть повтАЩязана з усним словом. А оскiльки живе слово здатне творити чудеса, то варто докладати зусиль, щоб творилася краса людського мовного спiлкування.

Тепер спiвiснують рiзнi визначення сутностi поняття Влвиразне читання у школiВ». Однi автори ототожнюють його з художнiм читанням (декламацiйним мистецтвом), iншi тАУ розумiють як читання, що вимагаi спецiальних умiнь, третi тАУ звужують це поняття лише до використання iнтонацiйних засобiв виразностi. Цi розходження зумовленi рiзним розумiнням спiввiдношення у читаннi логiчного, образно-емоцiйного та естетичного аспектiв. Ще К.Д. Ушинський пропонував учителям поiднувати у навчаннi молодших школярiв виразному читанню логiчну та емоцiйну сторони. На становлення методики виразного читання помiтно вплинула методика К.С. Станiславського, за якоi iснуючi пiдходи доповнювались такими важливими вимогами як залучення творчоi уяви читача, необхiднiсть природного звучання мовлення, спiвпереживання героям, вияв авторськоi позицii.

Виразне читання тАУ мистецтво складне i синтетичне. Складне тому, що визначаiться взаiмозвтАЩязанiстю багатьох роздiлiв i пiдроздiлiв теоретичних i методичних положень, якi в цiлому спираються на мовознавство (граматику), лiтературознавство, психологiю, логiку, естетику, фiзiологiю i педагогiку; складне ще й тому, що не легко у засвоiннi положень, а для використання iх як основного засобу впливу на особистiсть через твори художньоi лiтератури i власне слово треба виробити певнi навички й умiння, якi теж даються не легко.

Вироблення навички виразного читання базуiться на знаннях теорii виразного читання.

Потрiбно добре знати технiку мовлення у iдностi ii елементiв як необхiдну передумову словесноi дii i правильно нею користуватися (управляти диханням у процесi мовлення, читання, володiти правильною i чiткою дикцiiю, силою, чистотою i висотою голосу, орфоепiчними нормами вимови).

Високому результату словесноi дii мають передувати добрi знання технiки мовлення. Якщо не мати вiдповiдно пiдготовленого, розвиненого мовленнiвого механiзму, то високих результатiв словесноi дii не досягти.

Технiка мовлення складаiться з таких елементiв:

тАУ дихання-фiзiологiчноi основи мовлення;

тАУ голосу-головного iнструмента читця;

тАУ дикцii-чiткого вимовляння звукiв, слiв, виразiв;

тАУ орфоепii-правильноi лiтературноi вимови.

Основу розвитку технiки мовлення створюi правильна постановка дихання, яка здiйснюiться завдяки вправам дихального апарату. Вiд правильного дихання залежить сила i рiвномiрнiсть звучання мови, змiст i краса мовлення. Дихання безпосередньо повтАЩязане з паузами, а паузи диктуються змiстом i членують потiк мовлення на мовнi такти. Часте набирання повiтря пiд час читання створюi нiчим не виправданi паузи, а це в свою чергу впливаi на красу мовлення. Дихання з широкими iнтервалами позбавляi читця можливостi робити необхiднi за змiстом паузи i врештi призводить до монотонного мовлення. Отже, дихання може вiдiграти вiдповiдну роль у процесi читання лише за тiii умови, коли читець правильно ним керуватиме.

У керованого дихання вдихання, видихання i паузи пiдпорядкованi волi читця. Логiчна й емоцiйна сторони мовлення потребують вiд мовця певноi органiзацii цього процесу: швидкого вдихання i повiльного видихання, умiння керувати витратою повiтря. В процесi такого дихання повiтрям слiд наповнювати всi дiлянки легень. Найбiльше доцiльний при цьому комбiнований тип дихання.

Розмовному голосу будь-якоi людини властивi такi якостi: сила тАУ певний ступiнь гучностi його звучання; висота тАУ тональнi можливостi або дiапазон (його звуковий обсяг); тембр тАУ певне забарвлення, яке залежить вiд складу обертонiв. Природних даних цих якостей голосу для читця без постановки голосу замало. Якщо сила голосу й вiд природи забезпечуi добру гучнiсть, то не зможе забезпечити довготривалоi словесноi дii.

Забезпечити рухливiсть, якоi вимагаi експресивнiсть художнього тексту в процесi читання, може лише поставлений голос. Поставити голос тАУ це значить, настiльки розвинути, удосконалити його природнi якостi, щоб вони легко пiдкорялись творчiй волi читця вiдповiдно до завдань художнього твору чи iншого характеру мовлення. Якщо голос розвинений, то його якостi набувають нових вiдтiнкiв. Сила голосу надаi читцю можливiсть посилати його на далеку вiдстань без особливого напруження голосових звтАЩязок, довго не втомлюватись, тобто значно зростають гучнiсть i тривалiсть голосу. Висота голосу характеризуiться розширенням дiапазону, даi можливiсть читцю вiльно й легко користуватися тональними змiнами в межах пiвтори i бiльше октави. Тембр голосу позбавляiться вад (гугнявостi, хриплостi, верескливостi), набуваi чистого, дзвiнкого, приiмного звучання. Крiм цього, поставлений голос вiдзначаiться гнучкiстю, рухливiстю тАУ читець може легко сповiльнювати чи прискорювати темп мовлення, змiнювати силу, висоту, тембр (гучнiше-тихiше, сильнiше-слабше, нижче-вище, рiзкiше-мтАЩякше, нiжнiше).

До i пiсля постановки голос потребуi постiйного догляду, щоб не допустити псування i втрати його. Для цього слiд дотримуватися певних правил роботи мовного апарату i загальноi гiгiiни голосу:

тАУ у процесi читання не допускати висоти голосу поза межi виробленого, встановленого, можливого дiапазону, а також надмiрноi гучностi i тривалостi мовлення;

тАУ не допускати простудних захворювань, нервових зворушень;

тАУ не перевищувати денних норм голосового навантаження (4тАУ5 годин).

Необхiдно мати не тiльки добре розвинутi якостi голосу, а й бездоганну дикцiю тАУ чiтку, правильну вимову кожного мовного звука. При неправильнiй дикцii вади вимови можуть призвести до негативних наслiдкiв. Хиби вимови бувають рiзного характеру i виникають внаслiдок певних природжених i неприроджених вад у побудовi мовного апарату.

Причини виникнення неприроджених вад пояснюються неправильним засвоiнням засобiв артикуляцii окремих звукiв або недбалим користуванням мовним апаратом чи окремими його складовими частинами. Неприродженi вади вимови можна лiквiдувати за допомогою певного комплексу тренувальних вправ. Природжених недолiкiв вимови не можна позбутися лише виконанням вправ. Проте окремi з них можуть бути усуненi завдяки медичному втручанню. Виразнiсть i чистота дикцii досягаються правильнiстю артикуляцii, тобто чiткiстю укладки органiв мовлення i iх рухiв пiд час вимови звукiв. Тому роботу над усуненням хиб вимови слiд розпочинати з виправлення неправильно завчених ранiше рухiв органiв артикуляцii. Для того, щоб мати бездоганну дикцiю доцiльно проводити артикуляцiйну гiмнастику (розвиток нижньоi щелепи, губiв, язика).

Вона допоможе розвинути мовний апарат.

Артикуляцiйна гiмнастика

тАУ Розкрийте i закрийте рот, опускаючи нижню щелепу приблизно на два пальцi, але без напруги, мтАЩяко. Язик у ротi повинен лежати плоско, торкатися кiнчиком нижнiх переднiх зубiв. (6тАУ8 р.).

тАУ Злегка розкрийте рот. На зуби натягуйте губи так, щоб вони аж вгиналися всередину, i пiсля цього вiльно вiдпускайте iх (8тАУ10 р.).

тАУ Витягнiть губи щiльно трубочкою вперед, як на вимову[у], i тут же активно розтягнiть iх у сторони, як на усмiшку, не оголюючи зубiв (6тАУ8 р.).

тАУ Губи витягнiть трубочкою вперед. Робiть ними круговi рухи праворуч, потiм лiворуч. Нижня щелепа при цьому нерухома (6тАУ8 р.).

тАУ Розкрийте рот, правильне положення язика таке: лежить плоско, кiнчик злегка торкаiться нижнiх переднiх зубiв. Потiм перемiщуйте його кiнчик до верхнiх переднiх зубiв, не рухаючи нижньоi щелепи, а вiд них до пiднебiння. (до 10 р.).

В технiцi мовлення не менш важливе значення маi орфоепiя тАУ система загальноприйнятих правил, що визначають iдиноправильну, лiтературну вимову. Можна ясно i чiтко вимовляти окремi звуки i слова, але якщо вимова iх не вiдповiдаi орфоепiчним нормам, то мова в цiлому не забезпечить легкостi i швидкостi розумiння змiсту, який вона виражаi.

Орфоепiчнi норми вимови голосних i приголосних звукiв

Голоснi звуки украiнськоi лiтературноi мови вiдповiдають майже повнiстю орфографiчним знакам, тобто в наголошенiй позицii вони не пiддаються жодним змiнам.

Звуки [у, а, i] в усiх позицiях, незалежно вiд наголосу, вимовляються виразно, чiтко, послiдовно вiдповiдають орфографiчним [у, а, i].

Що ж до вимови [и, е, о], то в ненаголошенiй позицii вони мають тенденцiю наближатися до iнших.

1. Ненаголошений [и] маi схильнiсть наближатися до [е] i особливо перед складом з [е] та [а] (вишневий, бачила), а при швидкому темпi мовлення у цiй же позицii може повнiстю збiгатися з [е].

2. Ненаголошений [е] маi схильнiсть наближатися до [и],

особливо перед складом з [i], [у], [и] (берiть, несу, степи), а при швидкому темпi вимови у такiй позицii може зовсiм перейти на [и].

3. Ненаголошений [о], особливо перед складом з наголошеним [у] та [i], маi схильнiсть наближатися до [у] (голубка, тобi).

Голоснi середнi [е, о] i близький до них [и] щодо положення язика виявляють в украiнськiй мовi схильнiсть наближатися до так званого iндиферентного або байдужого положення язика у цiй частинi порожнини рота. Голосний[е] виявляi у ненаголошених складах загальну тенденцiю до звуження артикуляцii. Голосний [и] загалом виявляi в наголошених позицiях нахил до розширення, що веде до змiшування у вимовi наголошених [е] й [и], i тому в живiй мовi в багатьох позицiях не рiзняться або майже не рiзняться вимовою такi слова, як кленок i клинок, розвелося i розвилося та iн. Вимова ненаголошеного [о] також пiдлягаi тим самим закономiрностям, що й[и] та [е]. Проте це не значить, що ненаголошенi голоснi треба вимовляти з наближенням до iнших. Голоснi [и], [е], [о] в ненаголошенiй позицii мають схильнiсть наближатися до iнших. Все ж вимовляти iх треба чiтко i виразно, дотримуючись правильноi артикуляцii.

Дзвiнкi приголоснi (б, г, г, д, з, дж, дз) в кiнцi слова вимовляються дзвiнко. Дзвiнкi приголоснi (крiм г, г) перед глухими також вимовляються дзвiнко.

Дзвiнко вимовляються також глухi приголоснi перед дзвiнкими в серединi слова.

Африкати [дж, дз] вимовляються як один неподiльний звук. Якщо [д i ж], [д i з] належать до рiзних значущих частин слова, то вимовляються роздiльно, як два окремих звуки.

Губний приголосний [в] у кiнцi i в серединi слова пiсля голосного вимовляiться як нескладотворчий [у].

Сполучення ться, шся, жся, чся вимовляються як [ц':а, с':а, ц'с'а].

Дещо по-iншому, нiж пишуться, вимовляються звукосполучення, що зазнають асимiлятивних змiн, спрощень:

Д+жтАУджж т+ськтАУц'к

Д+чтАУджч ч+стАУц'с'

Д+штАУджш ч+цтАУц'ц'

Д+стАУдзс ш+стАУс'с'

Д+цтАУдзц ш+цтАУс'ц'

Д+ськтАУдз'к нт+сттАУнст

Ж+цтАУз'ц' нт+ськтАУн'с'к

З+жтАУжж ст+нтАУсн

З+чтАУжч ст+ц тАУ с'ц'

З+штАУшш i жш ст+чтАУшч

Зд+цтАУз'ц' т+ст тАУ цт

Т+цтАУцц i ц'ц' т+штАУчш

Т+чтАУчч

Норму украiнськоi лiтературноi вимови становить також словесний наголос. Неправильне наголошення складiв слiв у мовному потоцi, як i неправильна вимова iх, позбавляi виразностi i краси звучання мови, характеризуi низьку культуру людини. Крiм цього, може порушуватися смислове значення окремих фраз або й зовсiм вони руйнуватимуться. Зi змiною наголосiв у словах у мовному потоцi може змiнитися в одних випадках iх лексичне значення, в iнших тАУ граматичне. Щоб уникнути типових порушень нормативного наголосу, необхiдно добре усвiдомити i засвоiти найхарактернiшi його особливостi.

Слiд досконало знати положення, змiст i значення засобiв логiко-емоцiйноi виразностi читання в iх органiчному звтАЩязку (сутнiсть мовних тактiв, пауз, iх рiзновидiв i тривалостi, логiчних наголосiв тактових i головних, мелодики i ii видозмiн, темпу i його варiювання, емоцiйноi функцii наголошених слiв тАУ емоцiйного забарвлення тексту) i вмiти ними користуватися.

Засоби логiко-емоцiйноi виразностi читання тАУ це сукупнiсть органiчно повтАЩязаних мiж собою компонентiв виразностi, без осмислення i врахування яких неможливо передати логiчного та емоцiйного (внутрiшнього, психологiчного) змiсту мовлення.

До таких компонентiв належать:

тАУ паузи, iх функцiональнi рiзновиди i тривалiсть;

тАУ логiчнi наголоси (тактовi i головнi) з урахуванням емоцiйноi функцii наголошених слiв;

тАУ мелодика та ii основнi змiни;

тАУ темп i його видозмiни;

тАУ поза, жести, мiмiка.

Пауза тАУ це зупинка мiж мовними тактами, окремими словами i мiж складами слiв. Вiдповiдно до змiсту, почуттiв i намiрiв висловлення, а також обставин мiсця i часу паузи подiляються на: синтаксичнi, логiчнi, психологiчнi, логiчнi, вiршовi та фiзiологiчнi.

Необхiдно з особливою увагою ставитися до синтаксичноi структури мови автора, добре усвiдомлювати значення кожного роздiлового знака. Крапка, знак питання, знак оклику завжди вiдповiдають довгим паузам, оскiльки вiддiляють одне вiд одного висловлення з закiнченим змiстом. РЖншi роздiловi знаки: крапка з комою, тире, три крапки, двокрапка, дужки теж вiдповiдають обовтАЩязковiй паузi. Що ж до коми, то вона потребуi особливоi уваги. Як i iншi роздiловi знаки, кома збiгаiться з паузою але досить часто можна спостерiгати, коли за правилами пунктуацii кома обовтАЩязково потрiбна, а пауза не робиться. Тому виникаi потреба вмiти визначати, де за правилами пунктуацii кома потрiбна, а пауза не робиться:

1. Перед звертанням, якщо воно стоiть усерединi або в кiнцi речення;

2.Пiсля вигуку, який своiм змiстом нерозривно повтАЩязаний з наступними словами, наприклад:

тАУ Ох(,) i зголоднiв я! тАУ пищить Круть. (Украiнська народна казка).

3. Якщо вигук виступаi сам собою, а слова, що iдуть пiсля нього, характеризують укладенi в ньому певнi почуття, вольовi вияви, то в процесi читання треба видiляти його синтаксичною паузою, а нерiдко й психологiчною:

тАУ Ти ба! тАУ дивуiться Данило. (Г. Тютюнник).

4. Перед модальними, вставними словами, словосполученнями, наприклад: А красуня(,) знай, смiiться: ВлХай Мороз не задаiться!В»

(П. Воронько).

5. Перед короткими порiвняльними зворотами (в основному з одного слова) зi сполучниками мов, як, нiби: Квiтка гаряча(,) як сонце.

(Ю. Смолич).

6. У жвавому темпi перед пiдрядним реченням, дiiприкметниковим чи дiiприслiвниковим зворотом, якщо вiн за змiстом тiсно повтАЩязаний з тим словом, що стоiть перед комою: Одкриваi, пiзнаi геть усе (,) що в свiтi i.

(В. Фетисов).

7.Мiж двома словами, що повторюються як iдине цiле: тАУ РЖди(,) iди (,) Снiгуронько! РЖди(,) iди(,) дитинонько, повеселися з подружками! (Росiйська народна казка).

8. Пiсля сполучникiв i, та, то перед дiiприкметниковим чи дiiприслiвниковим зворотом, вставними словами:

тАУ Та(,) спасибi йому, Травень порадив, як iхати. (Украiнська народна казка).

Логiчна пауза тАУ це зупинка, яка зумовлюiться тiльки конкретним змiстом. Пiд час логiчноi паузи думка читця працюi активнiше. Такi паузи мiж мовними тактами чи пiсля речення пiдказують читцевi ставлення до подальшого тексту (слова чи речення), допомагаючи таким чином повнiше, емоцiйнiше передати його змiст. Особливого значення логiчна пауза набираi у власнiй мовi та при читаннi твору напамтАЩять, адже саме в цих випадках роздiловi знаки як орiiнтири для розстановки пауз вiдсутнi i читець маi спиратися тiльки на змiст, осмислений при пiдготовцi тексту.

Правильне мiсце логiчних пауз у текстi визначаiться теоретичним способом членування тексту на мовнi такти. Проте iснують випадки, коли обовтАЩязково потрiбно робити логiчнi паузи:

тАУ Пiдметова група слiв вiдокремлюiться логiчною паузою вiд присудковоi.

тАУ Логiчноi паузи вимагаi i необхiднiсть пiдкреслити присудок. Логiчна пауза у таких випадках, будучи короткою, завжди буваi вiдчутною тому, що вона роздiляi слова, якi вимовляються з рiзною силою акцентуацii.

тАУ Додаток або група слiв додатка, що знаходиться пiсля присудка, вiдокремлюiться паузою.

тАУ Паузою вiдокремлюються обставиннi слова.

тАУ Це ж стосуiться порiвняння в орудному вiдмiнку (воно виконуi обставинну функцiю).

РЖснують паузи, тривалiсть яких не повтАЩязана зi ступенем смислового звтАЩязку слiв, мiж якими вони виникають, а iх значення не зумовлюiться чiткою передачею думки. Такi паузи можуть збiгатися з логiчними, вiршовими, але в таких випадках вони впливають лише на ступiнь тривалостi: подовжують iх. Тому позначати такi паузи на письмi треба не менше як двома вертикальними рисками ( // ). Це психологiчнi паузи, якi робляться у будь якому мiсцi: мiж фразами i в межах однiii фрази, не зважаючи на мовнi такти i роздiловi знаки. Розстановка психологiчних пауз залежить вiд умов висловлюваноi думки, вiд бажань, настроiв i почуттiв читця, вiд реакцii слухачiв. Психологiчнiй паузi властиве мовчазне переживання.

Психологiчна пауза пiдказуiться характером почуттiв, укладених у текст, i ситуацiями, в яких створюються i якими викликаються певнi почуття. Достатньо осмислити такi ситуацii i характер почуттiв, як визначиться i характер самоi паузи або ж ii рiзновид. Отже, знаючи певний перелiк таких ситуацiй або ж виправданих мотивiв чи рiзновидiв психологiчноi паузи за своiм характером можна визначити конкретний ii змiст i дiю.

Рiзноманiтний характер i дiя психологiчноi паузи пiдказують такi ii рiзновиди.

1. Пауза настороженостi. РЗi стимулюють такi слова: ВлАх! Тсс! Цсс! Чш! Стiй! Нi кроку!В», якi сигналiзують подальшому змiстовi висловлювання настороженостi (подив, зачудовання, непорозумiння, вагання). Пiсля таких слiв i робиться пауза.

2. Пауза емоцiйного пiдсилення. РЗi стимулюють емоцiйно зарядженi слова, що повторюються. Пауза робиться пiсля першого слова.

-РЗде, // iде! тАУ хором пiдхопила малеча. (О. Довженко).

3. Пауза пригадування. Показником паузи i три крапки.

тАУ Так ото я й кажу, може б, ти не теiтАж як йоготАж // Може без тебе обiйдеться?. (О. Довженко).

4. Пауза замовчування. РЗi стимулюi навмисне чи викликане кимось

(чимось) мовчання того, хто говорить з метою приховати щось, не перечити комусь. Показником паузи i три крапки.

5. Пауза вiдшукування вiдповiдi. Сигналiзуi ii ситуацiя, яка спонукаi персонажа шукати вiдповiдь на певне запитання. Показником i три крапки.

6. Пауза емоцiйного порiвняння.

ВлНадiйшла весна прекрасна, многоцвiтна, тепла, ясна, // нiби дiвчинка в вiнкутАжВ» (РЖ. Франко).

7. Пауза жалю. Показником i три крапки.

тАУ Та я ж вам!. // Для вас старався. Щоб веселiше було. (А. Григорчук).

8. Пауза роздумiв.

тАУ Менi iнколи хочеться бути поганим. АлетАж // соромно (В. Нестайко).

9. Пауза стимулювання почуттiвих реакцiй. Показником i три крапки.

тАУ Вiн жетАж // вiнтАж // живий! (В. Кава).

10. Пауза залякування.

тАУ Ах так! // Ну гаразд, ти вже скоро дiзнаiшся, що таке зима, i добре наплачешся. (О. Буцень).

11. Пауза спонукання. Виправдовуiться вона лише намiрами читця, який ставить собi за мету зосередити увагу слухачiв на важливостi змiсту розкритих вже картин життя чи явищ природи; дати можливiсть естетично пережити i оцiнити сприйняте. Пауза робиться пiсля емоцiйно насичених i важливих у смисловому вiдношеннi слiв, уривку тексту, якi завершують картину, перед новою, iншого змiсту картиною:

тАжВ тiм гаю,

У тiй хатинi, у раю,

Я бачив пеклотАж // Там неволя,

Робота тяжкаятАж (Т. Шевченко).

12. Пауза напруження. Робиться в несподiваному для слухача мiсцi з метою зосередження його уваги на важливостi змiсту слова чи слiв, що йтимуть пiсля паузи. Пауза пiдказуiться лише намiрами читця, тому може виступати в будь-якому мiсцi фрази:

ВлОто на себе не надiйся,

Чужому лиховi // не смiйся. (Л. Глiбов).

Вiршовою паузою називаiться зупинка в кiнцi вiршового рядка лише при переносi з нього думки одного мовного такту в наступний рядок. В iнших випадках вона збiгаiться з iншими паузами. Проте дотримування пауз тiльки в кiнцi кожного вiршового рядка, не враховуючи iх у серединi рядка вiрша, може призвести до руйнування змiсту твору. Не завжди вiршова пауза збiгаiться з iншими паузами, тобто не завжди завершення мовного такту припадаi на кiнець вiршового рядка. Думку одного мовного такту поет часто переносить з одного рядка в наступний. У таких випадках пауза в кiнцi вiршового рядка таки обовтАЩязкова. А щоб вона не здавалася штучною, ii слiд перетворити на момент красномовного мовчання:

Вчiться(,) дiти! // Мудра книжка/

Скаже вам/ чогось багато //

З того, / що колись другими/

РЖ посiяно, / й пожато. (Я. Щоголiв).

Фiзiологiчна пауза зумовлюiться не переживанням, а фiзичним станом персонажа (втомою, задишкою, переляком, природним заiканням), що характеризуiться переривчастiстю мови. Такi особливостi мови персонажiв автор передаi на письмi трикрапкою чи дефiсом, якi в процесi читання потребують належних зупинок, тобто фiзiологiчних пауз.

Для правильного вираження певноi думки маi значення не тiльки наявнiсть пауз, а й спiввiдношення iх мiж собою за тривалiстю. Тривалiсть логiчноi, вiршовоi (якщо вони не збiгаються з синтаксичними), психологiчноi та фiзiологiчноi пауз диктуiться винятково змiстом, почуттям, намiрами й обставинами, якi ii зумовлюють. Тривалiсть синтаксичноi паузи залежить вiд роздiлових знакiв, якi мають свою вiдносну тривалiсть, але в той же час i змiнюються, обтАЩiднуючи слова у смислово-мовнi одиницi: мовнi такти, окремi фрази, частини, уривки. Ступiнь смислового звтАЩязку мiж цими одиницями i визначаi тривалiсть пауз.

Правила точного застосування тривалостi пауз установити важко, бо жодна пауза не характеризуiться абсолютною тривалiстю, а тiльки вiдносно змiнною. Проте, виходячи зi змiсту пунктуацiйних знакiв, що вiдповiдають синтаксичнiй паузi, можна вивести загальнi правила. Чим ближчi смисловi вiдрiзки у фразi мiж собою за змiстом, тим коротшi мiж ними паузи, РЖ навпаки: чим далi вони один вiд одного за змiстом, тим довшими будуть паузи мiж ними.

Найтривалiша пауза на мiсцi крапки. Вона завершуi думку фрази. Це можна сказати i про три крапки, питальний та окличний знаки. Паузи на iх мiсцi аналогiчнi крапцi. Проте смислова сторона пауз на мiсцi цих знакiв, особливо крапки, може позначати рiзнi ступенi тривалостi. Крапка мiж фразами виражаi завершенiсть тiльки однiii думки у творi. Отже, пауза на ii мiсцi довша, нiж пауза на мiсцi роздiлових знакiв у межах самоi фрази. Якщо взяти крапку пiсля абзацу, вона буде ще довшою, бо завершуi думку не однiii фрази, а цiлого абзацу. А найдовша пауза на мiсцi крапки в кiнцi тексту, коли завершуiться загальна думка, що проходить через увесь твiр.

Пауза в межах однiii фрази, що збiгаiться з такими роздiловими знаками, як кома, двокрапка, крапка з комою, тире, мають вiдносну i кожна з них рiзну тривалiсть. Вона там довша, де менше повтАЩязанi за змiстом слова одного мовного такту зi словами iншого, i навпаки.

Довга пауза в межах однiii фрази робиться:

тАУ У реченнi, яке складаiться з поширеноi групи пiдмета i такоi ж групи присудка. Тривалiша пауза робиться мiж такими групами для того, щоб видiлити значущiсть однiii з них.

тАУ На мiсцi пропущених слiв у реченнi перед словами, якi мають важливе значення для змiсту всiii фрази. Тривалiша пауза спонукаi слухача до осмислення пропущених слiв i сприйняття змiсту всього речення.

тАУ Пiсля вставних речень, якi уточнюють слова фрази, повтАЩязанi мiж собою за змiстом. Бiльша тривалiсть паузи полегшуi розумiння такого уточнення.

тАУ У довгих фразах, у яких думка наростаi до певного перелому i пiсля нього нiби узагальнюiться, завершуiться сказане, у тому мiсцi робиться довша пауза, щоб зосередити увагу слухачiв на узагальненi, завершенi думки.

Загальна тривалiсть пауз залежить також вiд темпу мовлення. Прискорення темпу скорочуi iх, уповiльнення тАУ збiльшуi. Проте спiввiдношення за тривалiстю в будь-якому темпi повинно зберiгатися. За вiдносно сталу одиницю можна брати тривалiсть однiii секунди i вiдповiдно до неi визначати тривалiсть iнших у бiк збiльшення. Якщо виникаi потреба зменшити тривалiсть якоiсь паузи вiдповiдно до встановленоi найменшоi, наприклад, секунди, то треба брати лише половину ii тривалостi i позначати на письмi вертикальною пунктирною лiнiiю (/). Доцiльно спиратися на якийсь сталий вимiр тАУ найкраще на тривалiсть однiii секунди. Одна секунда тАУ коротка пауза, двi секунди тАУ довша пауза, три тАУ ще довша.

Одним iз засобiв логiко-емоцiйноi виразностi i логiчний наголос.Логiчним називаiться такий наголос, яким видiляються основнi слова, за допомогою яких виражаiться змiст у складi всiii фрази. Роздiляють логiчний наголос тактовий i головний. Тактовим логiчним називаiться такий наголос, який дii в межах тiльки одного мовного такту i видiляi в ньому лише одне слово, що пiдпорядковуi собi всi iншi i i виразником змiсту всього речення. Скiльки у фразi мовних тактiв, стiльки й наголошених слiв. Проте для того, щоб правильно передати слухачам змiст речення в iдностi всiх мовних тактiв, цього замало. Треба ще видiлити головне слово серед уже видiлених, тобто слово в одному з мовних тактiв, яке завершуватиме змiст усього речення. Головним логiчним називаiться такий наголос, який дii у межах усiii фрази, усiх мовних тактiв i в iдностi зi спадною мелодикою видiляi одне слово серед уже видiлених i ним завершуi змiст даноi фрази. На письмi позначаiться двома горизонтальними рисками знизу.

Логiчний наголос маi три вимiри: посилення, пiдвищення, розтягування. Видiлення слiв у мовному тактi досягаiться або одним з таких засобiв, або iх комбiнацiiю. Слiд розрiзняти три ступенi логiчного наголосу: не дуже значний (перший ступiнь), значний (другий ступiнь), найбiльш значний

(третiй ступiнь).

Встановлено правила, що допомагають визначити мiсце логiчного наголосу:

тАУ Правило про нове поняття. Якщо в текстi згадуiться явище, особа чи предмет, про який iтиме далi мова, то на слова, що iх визначають, падаi логiчний наголос.

тАУ Правило протиставлення. Якщо в текстi i протиставлення (явне чи приховане), то наголошуються тi слова, завдяки яким це протиставлення оформляiться.

тАУ Правило порiвняння. При порiвняннi наголос падаi на той предмет, з яким порiвнюiться те, про що йде мова.

тАУ Правило перелiку тАУ вимагаi пiдкреслювати логiчним наголосом усi слова, що складають ряд цього перелiку.

Мелодика мовлення тАУ це певнi змiни голосу в межах пiдвищення i пониження, а також сили i тривалостi звучання в процесi мовлення. Можна точно i правильно визначити логiчний i психологiчний змiст фрази, але вiдтворити його без участi мелодики майже неможливо. Мелодика характеризуiться видозмiнами фiзичних показникiв, безлiччю таких нюансiв в основному тонi, якi не пiддаються для вимiрювання iх слуховими якостями. Всi вони випливають з головних мелодичних ходiв. Вони доступнi слуховi i вiд правильного iх вiдтворення залежить правильна передача змiсту мовлення. Треба iх досконало знати i вмiти ними оперувати.

Головнi мелодичнi ходи на слуховому рiвнi сприймання характеризуються пiдвищенням, монотоном (однотоном) i пониженням голосу. На письмi вони позначаються:

тАУ мелодичне пiдвищення тАУ стрiлочкою, спрямованою вверх над логiчно видiленим словом (↑);

тАУ мелодичне пониження тАУ стрiлочкою, спрямованою вниз над логiчно видiленим словом (↓);

тАУ монотон (однотон) тАУ стрiлочкою в горизонтальному положеннi над логiчно видiленим словом (→).

Такi позначки робляться над наголошеним складом логiчно видiленого слова. Буваi, коли мовний такт чи фраза може мати спадно тАУ вихiдну мелодику. В таких випадках до уваги треба брати не лише один наголошений склад а й наступний. На наголошеному мелодика пiднiмаiться, а на наступному спадаi. Таку мелодику позначають дугастою стрiлкою, спрямованою вниз на наголошеному i пiсля наголошеному складi логiчно видiленого слова чи поза ним (). РЖнодi висхiдна мелодика може виражатися у спадно-висхiдному тонi. В такому разi до уваги треба брати також два склади логiчно видiленого слова тАУ переднаголошений i наголошений. На першому мелодика спадаi, на наступному пiднiмаiться. Позначаiться така мелодика дугастою стрiлкою, спрямованою вверх над переднаголошеним i наголошеним складами логiчно видiленого слова чи перед ним. ()

Мелодичне пониження свiдчить про довершенiсть, закiнченiсть думки. Мелодичне пiдвищення тАУ про розвиток думки. Рiвна, монотонна мелодика характеризуi незакiнчену думку або перервану думку, що потребуi або розвитку, або завершення в наступному чи наступних мовних тактах. Тому монотон переважно припадаi на середнi мовнi такти, але може бути на початковому або на останньому.

Мелодика окремих комунiкативних типiв речень: розповiдних, питальних, спонукальних, окличних, протиставних, заперечних, перелiчувальних тАУ i вiдносно сталою фразовою мелодикою. Щодо загального характеру мелодики, то при звичайнiй розмовi вона спокiйна, а при схвильованiй тАУ бiльш енергiйна, мелодичнi змiни смiливо пiдкресленi.

Темп мовлення тАУ це швидкiсть, яка вимiрюiться кiлькiстю виголошених складiв за секунду. Змiна темпу i важливим засобом логiчноi виразностi. Темп уповiльнюiться або пришвидшуiться за рахунок видовження чи пришвидшення вимови чи видовження пауз.

У межах фраз i перiодiв повiльнiше читають бiльш значущi слова для пiдкреслення найголовнiшого i, навпаки, швидше читають все те, що становить доповнення, пояснення, уточнення. Це можуть бути i пiдряднi речення, i рiзнi звороти (дiiприкметниковi, дiiприслiвниковi), вставнi слова i речення. Та коли доповнення, пояснення i уточнення повторюються при необхiдностi додаткового розтлумачення, темп вимови уповiльнюiться. Буваi, коли вимоги логiчного iнтонування заперечуються вимогами емоцiйно-образноi виразностi. У таких випадках iнтонацiя пiдпорядковуiться емоцiйно-образнiй, психологiчнiй.

Прискорення й уповiльнення темпу вимови, пiдвищення i зниження голосу, збiльшення i змен

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi