Дисертацiя: вимоги до написання та захист
ПЕРЕДМОВА
Восьмирiчний досвiд роботи Вищоi атестацiйноi комiсii Украiни свiдчить, що у переважноi бiльшостi здобувачiв наукового ступеня виникають певнi труднощi в оформленнi дисертацii та автореферату, пiдготовцi документiв атестацiйноi справи. Починаючи з 2004 року основнi нормативнi документи ВАК Украiни друкуються в тАЬБюлетенi Вищоi атестацiйноi комiсii УкраiнитАЭ, але це видання не завжди доходить до спецiалiзованих учених рад та й не всi секретарi цих рад мають достатнiй досвiд роботи в галузi атестацii наукових i науково-педагогiчних кадрiв i можуть надати квалiфiковану допомогу. До керiвництва, у вiддiли ВАК Украiни постiйно звертаються здобувачi з рiзних питань пiдготовки та захисту дисертацiй. Саме тому визрiла необхiднiсть узагальнити найактуальнiшi проблеми, що виникають нарiзних етапах процесу атестацii, донести вiдповiдi на них до широкого кола дослiдникiв-початкiвцiв i працiвникiв розгалуженоi мережi спецiалiзованих учених рад.
У посiбнику розглянуто весь процес пiдготовки кандидатськоi дисертацii, наведено правила оформлення дисертацii, автореферату дисертацii, висвiтлено порядок проведення публiчного захисту дисертацii, наведено вимоги та поради щодо оформлення деяких документiв атестацiйноi справи.
Матерiал посiбника повнiстю вiдповiдаi вимогам тАЬПорядку присудження наукових ступенiв i присвоiння вчених званьтАЭ, затвердженого постановою Кабiнету Мiнiстрiв Украiни вiд 28 червня 2004 р. № 644 iз змiнами i доповненнями, затвердженими постановою Кабiнету Мiнiстрiв Украiни вiд 22 липня 2006 р. №1336, тАЬПоложення про спецiалiзовану вчену радутАЭ, затвердженого наказом ВАК вiд 14 липня 2004 р. № 448, та перелiкiв i форм документiв, якi застосовуються при атестацii наукових i науково-педагогiчних кадрiв, запроваджених наказом ВАК вiд 21 березня 2004 р. № 121. Враховано також усi подальшi змiни в нормативних документах i роз'яснення ВАК станом на 1 липня 2006 року. При пiдготовцi посiбника використано державнi стандарти Украiни й iнструкцii, котрi визначають порядок виконання дослiдження, правила оформлення його результатiв, а також нормативно-довiдковi матерiали з вимогами до наукових праць, якi подаються до друку.
Цей посiбник i спробою комплексного висвiтлення сучасних вимог до пiдготовки та захисту дисертацiйних робiт. Сподiваiмося, що вiн буде корисним аспiрантам i здобувачам наукових ступенiв, якi працюють над дисертацiiю поза аспiрантурою. Вiн може стати у пригодi також iхнiм науковим керiвникам i взагалi всiм тим, хто хоче пiдвищити культуру своii науковоi працi.
Вiдгуки та побажання просимо надсилати за адресою: 252008, Киiв-1, Хрещатик, 34, оф.402, редакцiя тАЬБюлегеня Вищоi атестацiйноi комiсii УкраiнитАЭ.
ВСТУП
Згiдно з п.11 тАЬПорядку присудження наукових ступенiв та присвоiння вчених званьтАЭ (далi -тАЬПорядкутАЭ) [РЖ], дисертацiя на здобуття наукового ступеня i квалiфiкацiйною науковою працею, виконаною особисто у виглядi спецiально пiдготовленого рукопису або опублiкованоi науковоi монографii. Вона мiстить висунутi автором для прилюдного захисту науково обгрунтованi теоретичнi або експериментальнi результати, науковi положення, характерна iднiстю змiсту i свiдчить про особистий внесок здобувача в науку.
Теми дисертацiй пов'язують, як правило, з напрямами основних науково-дослiдних робiт наукових установ i органiзацiй, затверджують ученими (науково-технiчними) радами для кожного здобувача персонально з одночасним призначенням наукового керiвника. Зазначимо, що тАЬПорядоктАЭ не передбачаi можливостi призначення двох керiвникiв або керiвника i консультанта кандидатськоi дисертацii.
Докторська дисертацiя повинна мiстити ранiше не захищенi науковi положення та триманi автором новi науково обгрунтованi результати у певнiй галузi науки, якi у сукупностi розв'язують важливу наукову або науково - прикладну проблему (п.12 тАЬПорядкутАЭ).
Кандидатська дисертацiя повинна мiстити результати проведених автором дослiджень та отриманих нових науково обгрунтованих результатiв, якi у сукупностi розв'язують конкретне наукове завдання, що маi iстотне значення для певноi галузi науки (п.13 тАЬПорядкутАЭ).
Дисертацiя готуiться автором особисто. Новi науковi результати i положення. вмiщенi в нiй, мають витримати своiрiдний iспит пiд час публiчного захисту. Як наукова праця вона повинна мати внутрiшню iднiсть i свiдчити про власний внесок ii автора в науку. Новi рiшення, запропонованi здобувачем, необхiдно добре аргументувати i критично оцiнити порiвняно з уже вiдомими. У дисертацiях, якi мають прикладне значення, наводяться вiдомостi щодо практичного застосування отриманих автором наукових результатiв, а в дисертацiях теоретичного спрямування - рекомендацii щодо використання наукових висновкiв.
Таким чином, дисертацiя - це, по-перше, квалiфiкацiйна праця, а по-друге, праця, що мiстить нове вирiшення важливоi науковоi проблеми або конкретного наукового завдання (кандидатська дисертацiя). У чому ж рiзниця мiж цiiю працею й iншими формами творчоi дiяльностi, зокрема, iнженерними розробленнями та монографiями. Спробуiмо висвiтлити це питання наприклад! наукових дослiджень у галузях технiчних i природничих наук [ 2 ].
Метою будь-якоi науковоi працi так само i дисертацii, i виявлення нових фактiв, висновкiв, рекомендацiй, закономiрностей або ж уточнення вiдомих ранiше, але недостатньо дослiджених. Кожна дисертацiя мiстить теоретичну частину, де новi факти складаються в систему, i для них виявляються певнi принципи, якi iх об'iднують. Таким чином, тАЬдiяльнiсть вченого часто полягаi в тому, щоб якiсь факти, котрi здаються нам звичними та банальними, побачити пiд новим кутом зору i в результатi цього побачити те, що вiд iнших залишалося прихованимтАЭ [З]. Наiвно думати, що робота над дисертацiiю i безперервним i приiмним процесом вiдкриття нового. Насправдi - це вперта, тривала, часом одноманiтна робота, пов'язана з розчаруваннями, невиправданими надiями i сподiваннями.
Водночас найскладнiшi iнженернi розроблення повиннi задовольняти технiчнi вимоги, якi базуються на вже вiдомих i перевiрених закономiрностях. При цьому в переважнiй бiльшостi випадкiв iнженерне розроблення може вважатися успiшно виконаним, якщо параметри створеного приладу або системи вiдповiдають завданню.
Таким чином, дисертацiя мiстить в собi науковий результат, тобто невiдомi ранiше знання, а iнженерне розроблення - технiчне рiшення, отримане на основi або в межах встановлених ранiше знань чи закономiрностей. У цьому iх принципова рiзниця.
З'ясуiмо вiдмiннiсть дисертацii вiд монографii. Дисертацiя - це опис наукових результатiв, здобутих особисто автором. Монографiя - опис результатiв, отриманих у дослiджуваному питаннi як здобувачем. так i iншими авторами. При цьому монографiя може мiстити як новi науковi результати, так i вiдомi технiчнi рiшення.
Дисертацiя, як правило, готуiться украiнською мовою. Оформлення дисертацii здiйснюiться згiдно з вимогами до звiтiв про науково-дослiднi роботи (НДР), встановленими Державним стандартом Украiни ДСТУ 3008 - 95 тАЬДокументацiя. Звiти у сферi науки i технiки. Структура i правила оформленнятАЭ.
РЖ в тому випадку, коли дисертацiя на здобуття наукового ступеня подаiться у виглядi рукопису, i тодi, коли захист вiдбуваiться за монографiiю, ii основнi положення мають бути опублiкованi у наукових журналах та iнших перiодичних фахових виданнях.
Наукову iнформацiю в дисертацii необхiдно викладати у найповнiшому виглядi, обов'язково розкриваючи хiд та результати дослiдження, з детальним описом методики дослiдження. Повнота науковоi iнформацii повинна вiдбиватися в деталiзованому фактичному матерiалi з обгрунтуваннями, гiпотезами, широкими iсторичними екскурсами i паралелями.
Основу змiсту дисертацii маi складати принципово новий матерiал: опис вiдкритих фактiв, явищ i закономiрностей, атакож узагальнення вже вiдомих даних з iнших наукових позицiй або аспектiв. З огляду на це матерiал може мiстити дискусiйнi питання, пов'язанi з переглядом iснуючих поглядiв та уявлень. Змiст дисертацii повинен вiдповiдати вимогам оригiнальностi, унiкальностi i неповторностi наведених положень.
Характерними ознаками форми викладення змiсту дисертацii i високий ступiнь абстрагування, активне застосування математичного апарату i засобiв логiчного мислення, атакож аргументованiсть суджень i точнiсть наведених даних. Орiiнтуючись на читачiв, професiйна пiдготовка яких найвища, здобувач мусить включити до тексту весь наявний знаковий апарат (формули, графiки, дiаграми, схеми, таблицi, латинськi та грецькi позначення i т.iн.), тобто все те, що складаi тАЬмову наукитАЭ, зрозумiлу лише спецiалiстам. У мовно-стилiстичному оформленнi матерiалу слiд враховувати особливостi наукового стилю мови, головною рисою якого i об'iктивнiсть, яка випливаi iз специфiки наукового пiзнання. Необхiдно стисло, логiчно й аргументовано викладати змiст i результати наукових дослiджень, уникати загальних слiв, бездоказових тверджень, тавтологii.
Назва дисертацii маi бути якомога коротшою, вiдповiдати обранiй спецiальностi та сутi вирiшеноi науковоi проблеми (задачi), вказувати на мету дисертацiйного дослiдження i його завершенiсть. Часом для бiльшоi конкретизацii до назви можна долучити невеликий (4-6 слiв) пiдзаголовок.
Такими i основнi типологiчнi характеристики дисертацii як особливого виду науковоi працi. Розглянемо тепер, як ii треба готувати до публiчного захисту, аби повною мiрою задовольнити всi вимоги до квалiфiкацiйноi працi на здобуття наукового ступеня.
Роздiл 1. ЗАГАЛЬНА МЕТОДИКА НАУКОВОРЗ ТВОРЧОСТРЖ
Отримання наукових результатiв, оформлених у виглядi специфiчного продукту пiд назвою тАЬдисертацiятАЭ, маi своi принципи, методи, технiку i технологiю. Мета цього посiбника - не навчити науковоi творчостi, а сприяти оптимальнiй органiзацii дiяльностi молодих вчених, якi ставлять перед собою завдання захисту дисертацii через ознайомлення з принципами побудови дисертацii, принципами й методами встановлення новизни, достовiрностi i практичноi значущостi наукових результатiв.
Для дослiдника-початкiвця важливо не тiльки добре знати основнi положення, характернi для дисертацii як квалiфiкацiйноi роботи, але й мати хоча б загальне уявлення про методологiю науковоi творчостi. РЗм передовсiм не вистачаi досвiду в органiзацii своii роботи, у використаннi методiв наукового пiзнання i застосуваннi логiчних законiв i правил.
Авторитет вченого визначаiться насамперед результатами його працi, ерудицiiю та квалiфiкацiiю.
Пiд ерудицiiю розумiють широке i глибоке знання не тiльки тiii галузi науки, в якiй працюi вчений, а й сумiжних. Найбiльш достовiрнi та мiцнi знання здобуваються iз першоджерел. Вчений пiддаi iх критичному аналiзу, творчiй переробцi, систематично використовуi у своiй дiяльностi.
Квалiфiкацiя вченого - це поiднання ерудицii та його творчих навичок у проведеннi теоретичноi й експериментальноi роботи.
Вiдсутнiсть ерудицii здебiльшого призводить до кустарщини i фабрикацii рiзних схем на недостатньо перевiрених i не проаналiзованих глибоко матерiалах, до повторення у гiршому варiантi ранiше зробленого iншими. Вчений, маючи широку ерудицiю та творчi навички, спроможний критично осмислювати наукову iнформацiю, оцiнювати ii переваги i вади, тАЬнестандартнотАЭ мислити, знаходити власнi вирiшення, висовувати новi науковi iдеi, вмiти працювати з науковими приладами, комп'ютерною технiкою, проводити самостiйно експеримент, накопичувати й аналiзувати необхiднi факти, узагальнювати iх, систематизувати, теоретично пояснювати, оформлювати у виглядi наукових звiтiв, статей, доповiдей, монографiй, патентiв, володiти навичками науковоi органiзацii творчоi працi.
1.1 Наукове вивчення як основна форма науковоi роботи
Будь-яке наукове дослiдження вiд творчого задуму до кiнцевого оформлення науковоi працi здiйснюiться iндивiдуально. Проте можна визначити i деякi загальнi методологiчнi пiдходи до його проведення, що прийнято називати вивченням у науковому сенсi [4].
Сучасне науково-теоретичне мислення намагаiться дiйти до сутi явищ i процесiв, якi вивчаються. Це стаi можливим за умови цiлiсного пiдходу до об'iкта вивчення, розгляду його у виникненнi i розвитку, тобто застосування iсторичного аспекту.
Вiдомо, що новi науковi результати i ранiше накопиченi знання перебувають у дiалектичнiй взаiмодii. Краще i прогресивне iз старого переходить у нове i надаi йому сили та дiiвостi. РЖнодi забуте старе знову вiдроджуiться на новому науковому пiдТСрунтi i набуваi немов би другого життя, але в iншому, бiльш досконалому виглядi.
Вивчати в науковому сенсi - це означаi бути науково об'iктивним. Не можна вiдкидати факти тiльки тому, що iх важко пояснити або знайти iм практичне застосування. У науцi мало встановити якийсь новий науковий факт, важливо дати йому пояснення з позицiй сучасноi науки, з'ясувати його загальнопiзнавальне, теоретичне або практичне значення.
Накопичення наукових фактiв у процесi дослiдження - завжди творчий процес, в основi якого лежить задум ученого, його iдея. У фiлософському визначеннi iдея являi собою продукт людськоi думки, форму вiдображення дiйсностi. РЖдея вiдрiзняiться вiд iнших форм мислення i наукового знання тим, що в нiй не тiльки вiдображено об'iкт вивчення, але й мiститься усвiдомлення мети, перспективи пiзнання i практичного перетворення дiйсностi.
РЖдеi народжуються iз практики, спостереження навколишнього свiту i потреб життя. У iх основi лежать реальнi факти i подii. Життя висуваi конкретнi завдання, але не завжди вiдразу знаходяться продуктивнi iдеi для iх вирiшення. Тодi на допомогу приходить спроможнiсть дослiдника пропонувати новий, зовсiм незвичний аспект розгляду завдання, яке довго не могли вирiшити за звичайних пiдходiв до справи.
Нова iдея - не просто змiна уявлення про об'iкт дослiдження шляхом строгого обгрунтування - це якiсний стрибок думки за межi сприйнятих почуттями даних i перевiрених рiшень. Новi iдеi можуть виникати пiд впливом парадоксальних ситуацiй, коли виявляiться незвичний, неочiкуваний результат, який надто розходиться з загальноприйнятими положеннями науки - парадигмами. При цьому отримання нових знань вiдбуваiться за такою схемою: парадигма - парадокс - нова парадигма. Можна стверджувати, що розвиток науки - це змiна вiдмiнних парадигм, методiв, стеореотипiв мислення. Перехiд вiд однiii парадигми до iншоi не пiддаiться логiчному опису, бо кожна з них вiдкидаi попередню i несе принципово новий результат дослiдження, який не можна логiчно вивести iз вiдомих теорiй. Особливу роль тут вiдiграють iнтуiтивнi механiзми наукового пошуку, якi не грунтуються на формальнiй логiцi.
Розвиток iдеi до стадii вирiшення завдання звичайно здiйснюiться як плановий процес наукового дослiдження. Хоча в науцi й вiдомi випадковi вiдкриття, проте тiльки планове, добре обладнане сучасними засобами науко ве дослiдження даi змогу розкрити i глибоко пiзнати об'iктивнi закономiрностi в природi. Згодом iде процес продовження цiльовоi та загальноiдейноi обробки первинного задуму, уточнення, змiни, доповнення i розвитку накресленоi схеми дослiдження з використанням рiзних методiв пiзнання [5, 6, 7].
Метод - це сукупнiсть прийомiв чи операцiй практичного або теоретичного освоiння дiйсностi, пiдпорядкованих вирiшенню конкретноi задачi. Фактично рiзниця мiж методом та теорiiю маi функцiональний характер: формуючись як теоретичний результат попереднього дослiдження, метод виступаi як вихiдний пункт та умова майбутнiх дослiджень.
У кожному науковому дослiдженнi можна видiлити два рiвнi: 1) емпiричний, на якому вiдбуваiться процес накопичення фактiв; 2) теоретичний - досягнення синтезу знань (у формi науковоi теорii).
Згiдно з цими рiвнями, загальнi методи пiзнання можна подiлити на три групи [5], гранi мiж якими визначенi приблизно:
* методи емпiричного дослiдження;
* методи, використовуванi на емпiричному та теоретичному рiвнях;
* методи теоретичного дослiдження.
* Методи емпiричного дослiдження.
Спостереження - це систематичне цiлеспрямоване вивчення об'iкта. Аби бути плiдним, спостереження мусить вiдповiдати таким вимогам:
a) задуманостi заздалегiдь (спостереження провадиться для певного, чiтко поставленого завдання);
b) планомiрностi (виконуiться за планом, складеним вiдповiдно до завдання спостереження);
c) цiлеспрямованостi (спостерiгаються лише певнi сторони явища, котрi викликають iнтерес при дослiдженнi);
d) активностi (спостерiгач активно шукаi потрiбнi об'iкти, риси явища);
e) систематичностi (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).
Спостереження як метод пiзнання даi змогу отримати первинну iнформацiю у виглядi сукупностi емпiричних тверджень. Емпiрична сукупнiсть утворюi первинну схематизацiю об'iктiв реальностi - вихiдних об'iктiв наукового дослiдження.
Порiвняння - це процес встановлення подiбностi або вiдмiнностей предметiв та явищ дiйсностi, а також знаходження загального, притаманного двом або кiльком об'iктам.
Метод порiвняння досягне результату, якщо виконуються такi вимоги:
a) можуть порiвнюватися лише такi явища, мiж якими можлива деяка об'iктивна спiльнiсть:
b) порiвняння маi здiйснюватися за найбiльш важливими, суттiвими (в планi конкретного завдання) рисами.
Рiзнi об'iкти чи явища можуть порiвнюватися безпосередньо або опосередковано через iх порiвняння з будь-яким iншим об'iктом (еталоном). У першому випадку звичайно отримують якiснi результати (бiльше - менше, вище - нижче). Порiвняння ж об'iктiв з еталоном надаi можливiсть отримати кiлькiснi характеристики. Такi порiвняння називають вимiрюванням.
Задопомогою порiвняння iнформацiя щодо об'iкта здобуваiться двома шляхами:
c) безпосереднiй результат порiвняння (первинна iнформацiя);
d) результат обробки первинних даних (вторинна або похiдна iнформацiя).
Вимiрювання - це визначення числового значення певноi величини за допомогою одиницi вимiру. Вимiрювання передбачаi наявнiсть таких основних елементiв: об'iкта вимiрювання, еталона, вимiрювальних приладiв, методу вимiрювання.
Вимiрювання розвинулося з операцii порiвняння, проте воно - бiльш потужний i унiверсальний пiзнавальний засiб.
Для точних наук характерним i органiчний зв'язок спостережень та експериментiв iз знаходженням числових значень характеристик дослiджуваних об'iктiв. За образним висловлюванням Д.РЖ.Менделеiва, тАЬнаука починаiться вiдтодi, як починають вимiрюватитАЭ.
Експеримент - це такий метод вивчення об'iкта, за яким дослiдник активно i цiлеспрямовано впливаi на нього завдяки створенню штучних умов або використанню природних умов, необхiдних для виявлення вiдповiдноi властивостi.
Переваги експериментального вивчення об'iкта порiвняно зi спостереженням такi:
e) у процесi експерименту можна вивчати явище тАЬу чистому виглядiтАЭ, звiльнившися вiд побiчних факторiв, якi затiнюють основний процес;
f) в експериментальних умовах можна дослiдити властивостi об'iктiв;
g) повторюванiсть експерименту: можна проводити дослiди стiльки разiв, скiльки це необхiдно.
Експеримент проводять у таких випадках:
* при спробi виявлення ранiше невiдомих властивостей об'iкта;
* при перевiрцi правильностi теоретичних побудов;
* при демонструваннi явища.
У науковому дослiдженнi експеримент i теорiя найтiснiше взаiмопов'язанi. Всiляке iгнорування експерименту неодмiнно призводить до помилок, тому всебiчне розгортання експериментальних дослiджень являi собою один iз найважливiших шляхiв розвитку сучасноi науки.
Методи, що застосовуються на емпiричному та теоретичному рiвнях дослiджень.
Абстрагування - це вiдхiд у думцi вiд несуттiвих властивостей, зв'язкiв, вiдношень предметiв i видiлення декiлькох рис, котрi цiкавлять дослiдника.
Процес абстрагування маi два ступенi. Перший: видiлення найважливiшого у явищах i встановлення факту незалежностi чи дуже незначноi залежностi дослiджуваних явищ, на яку можна не зважати, вiд певних факторiв (якщо об'iкт А не залежить безпосередньо вiд фактора 5, то можна лишити його осторонь як несуттiвий). Другий ступiнь: реалiзацiя можливостей абстрагування. Сутнiсть його полягаi в тому, що один об'iкт замiнюiться iншим, простiшим, який виступаi як тАЬмодельтАЭ першого.
Абстрагування може застосовуватися до реальних i абстрактних об'iктiв (таких, що пройшли абстрагування ранiше). Багатоступiнчасте абстрагування призводить до абстракцiй все бiльш зростаючого ступеня загальностi. Абстрагування даi змогу замiнити у пiзнаннi складне простим, але таким простим, яке вiдбиваi основне в цьому складному.
РЖснують такi основнi види абстракцii:
ототожнення - утворення поняття через об'iднання предметiв, пов'язаних вiдношеннями типу рiвностi в особливий клас (залишаючи осторонь деякi iндивiдуальнi якостi предметiв);
iзолювання - видiлення властивостей i вiдношень, нерозривно пов'язаних з предметами, та позначення iх певними тАЬiменамитАЭ, що надаi абстракцiям статусу самостiйних предметiв (наприклад, тАЬнадiйнiстьтАЭ, тАЬтехнологiчнiстьтАЭ).
Рiзниця мiж цими двома абстракцiями полягаi у тому, що в першому випадку iзолюiться комплекс властивостей об'iкта, а у другому - iдина його властивiсть;
конструктивiзацii - вiдхилення вiд невизначеностi меж реальних об'iктiв (безперервний рух зупиняiться i т.iн.);
актуальноi нескiнченностi - вiдхилення вiд незавершеностi (i неможливостi завершення) процесу утворення нескiнченноi множини, вiд неможливостi задати його повним перелiком всiх елементiв. Така множина розглядаiться як наявна;
потенцiальноi здiйсненностi - вiдхилення вiд реальних меж людських можливостей, обумовлених обмеженiстю життя у часi та просторi (нескiнченнiсть розглядаiться як потенцiальне здiйснена).
Результат абстрагування часто виступаi як специфiчний метод дослiдження, а також як елемент складнiших за своiю структурою методiв експерименту - аналiзу i моделювання.
Аналiз i синтез. Аналiз - метод пiзнання, який даi змогу подiляти предмети дослiдження на складовi частини (природнi елементи об'iкта або його властивостi i вiдношення). Синтез, навпаки, припускаi з'iднання окремих частин чи рис предмета в iдине цiле. Аналiз та синтез взаiмопов'язанi, вони являють собою iднiсть протилежностей.
Аналiз i синтез бувають:
a) прямим, або емпiричним (використовуiться для видiлення окремих частин об'iкта, виявлення його властивостей, найпростiших вимiрювань i т.iн.);
b) зворотним, або елементарно-теоретичним (базуiться на деяких теоретичних мiркуваннях стосовно причинно-наслiдкового зв'язку рiзних явищ або дii будь-якоi закономiрностi. При цьому видiляються та з'iднуються явища, якi здаються суттiвим, а другоряднi iгноруються);
c) структурно-генетичним (вимагаi виокремлення у складному явищi таких елементiв, якi мають вирiшальний вплив на всi iншi сторони об'iкта).
РЖндукцiя та дедукцiя. Дедуктивною звуть таку розумову конструкцiю, в якiй висновок щодо якогось елементу множини робиться на пiдставi знання загальних властивостей всiii множини. Змiстом дедукцii як методу пiзнання i використання загальних наукових положень при дослiдженнi конкретних явищ.
Пiд iндукцiiю розумiють перехiд вiд часткового до загального, коли на пiдставi знання про частину предметiв класу робиться висновок стосовно класу в цiлому. Дедукцiя та iндукцiя - взаiмопротилежнi методи пiзнання.
РЖснуi кiлька варiантiв установлення наслiдкового зв'язку методами науковоi iндукцii:
a) метод iдиноi подiбностi. Якщо два чи бiльше випадкiв дослiджуваного явища мають лише одну загальну обставину, а всi iншi обставини рiзнi, то саме ця подiбна обставина i причиною явища, яке розглядаiться;
b) метод iдиноi розбiжностi. Якщо випадок, у якому дослiджуване явище наступаi, i випадок, в якому воно не наступаi, у всьому подiбнi i вiдрiзняються тiльки однiiю обставиною, то саме ця обставина, наявна в одному випадку i вiдсутня у iншому, i причиною явища, котре дослiджуiться;
c) об'iднаний метод подiбностi i розбiжностi - комбiнацiя двох перших методiв;
d) метод супутнiх змiн. Коли виникнення або змiна одного явища викликаi певну змiну iншого явища, то обидва вони перебувають у причинному зв'язку один з iншим;
e) метод решт. Якщо складне явище викликане складною причиною, котра являi собою сукупнiсть певних обставин, i вiдомо, що деякi з них i причиною частини явища, то решта цього явища викликаiться обставинами, що залишилися.
Моделювання - метод, який грунтуiться на використаннi моделi як засобу дослiдження явищ i процесiв природи. Пiд моделями розумiють системи, що замiнюють об'iкт пiзнання i служать джерелом iнформацii стосовно нього. Моделi - це такi аналоги, подiбнiсть яких до оригiналу суттiва, а розбiжнiсть - несуттiва. Моделi подiляють на два види: матерiальнi та iдеальнi. Матерiальнi моделi втiлюються у певному матерiалi -деревi, металi, склi i т.iн. РЖдеальнi моделi фiксуються в таких наочних елементах, як креслення, рисунок, схема, комп'ютерна програма i т.iн.
Метод моделювання маi таку структуру: а) постановка завдання; б) створення або вибiр моделi; в) дослiдження моделi; г) перенесення знань з моделi на оригiнал.
Методи теоретичних дослiджень.
РЖдеалiзацiя - це конструювання подумки об'iктiв, якi не iснують у дiйсностi або практично не здiйсненнi (наприклад, абсолютно тверде тiло, абсолютно чорне тiло, лiнiя, площина).
Мета iдеалiзацii: позбавити реальнi об'iкти деяких притаманних iм властивостей i надiлити ( у думцi) цi об'iкти певними нереальними i гiпотетичними властивостями.
При цьому мета досягаiться завдяки:
a) багатоступiнчастому абстрагуванню (наприклад, абстрагування вiд товщини призводить до поняття тАЬплощинатАЭ);
b) переходу подумки до кiнцевого випадку у розвитку якоiсь властивостi (абсолютно тверде тiло);
c) простому абстрагуванню (рiдина, що не стискуiться). Будь-яка iдеалiзацiя правомiрна лише у певних межах.
Формалiзацiя - метод вивчення рiзноманiтних об'iктiв шляхом вiдображення iхньоi структури у знаковiй формi за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики. Переваги формалiзацii:
a) вона забезпечуi узагальненiсть пiдходу до вирiшення проблем;
b) символiка надаi стислостi та чiткостi фiксацii значень;
c) однозначнiсть символiки (немаi багатозначностi звичайноi мови);
d) даi змогу формувати знаковi моделi об'iктiв i замiнювати вивчення реальних речей i процесiв вивченням цих моделей.
Аксiоматичний метод - метод побудови науковоi теорii, за якого деякi твердження приймаються без доведень, а всi iншi знання виводяться з них вiдповiдно до певних логiчних правил.
Гiпотеза та припущення. У становленнi теорiй як системи наукового знання найважливiшу роль вiдiграi гiпотеза. Гiпотеза i формою осмислення фактичного матерiалу, формою переходу вiд фактiв до законiв.
Розвиток гiпотези вiдбуваiться за трьома стадiями:
a) накопичення фактичного матерiалу i висловлювання на його основi припущень;
b) формування гiпотези, тобто виведення наслiдкiв iз зробленого припущення, розгортання на його основi прийнятноi теорii;
c) перевiрка отриманих результатiв на практицi i на ii основi уточнення гiпотези. Якщо при перевiрцi наслiдок вiдповiдаi дiйсностi, то гiпотеза перетворюiться на наукову теорiю.
Гiпотези (як i iдеi) носять iмовiрнiсний характер. На iх основi вiдбуваiться систематизацiя ранiше накопичених знань i здiйснюiться пошук нових наукових результатiв - у цьому сутнiсть i призначення гiпотези як форми розвитку науки. Гiпотеза може узгоджуватися з iншими науковими системами або суперечити iм. Нi те, нi iнше не даi пiдстав вiдкинути гiпотезу або прийняти ii. Гiпотеза може суперечити навiть достовiрнiй теорii. До такоi суперечностi треба ставитися досить серйозно, але не варто думати, що вона обов'язково призводить до спростування гiпотези. Гiпотеза висуваiться з надiiю нате, що вона, коли не цiлком, то хоча б частково, стане достовiрним знанням.
РЖсторичний метод даi змогу дослiдити виникнення, формування i розвиток процесiв i подiй у хронологiчнiй послiдовностi з метою виявлення внутрiшнiх та зовнiшнiх зв'язкiв, закономiрностей та суперечностей. Даний метод дослiдження використовуiться головним чином у суспiльних науках. У прикладних - вiн застосовуiться, наприклад, при вивченнi розвитку i формування тих чи тих галузей науки i технiки.
Системний пiдхiд полягаi у комплексному дослiдженнi великих i складних об'iктiв (систем), дослiдженнi iх як iдиного цiлого iз узгодженим функцiонуванням усiх елементiв i частин. Виходячи з цього принципу, треба вивчити кожен елемент системи у його зв'язку та взаiмодii з iншими елементами, виявити вплив властивостей окремих частин системи на ii поведiнку в цiлому, встановити емерджентнi властивостi системи i визначити оптимальний режим ii функцiонування.
Ускладнення задач та об'iктiв дослiдження викликаi необхiднiсть розподiлення (декомпозицii) системи на системи нижчого рiвня (пiдсистеми), якi дослiджуються автономно, причому з обов'язковим урахуванням подальшого узгодження цiлей кожноi пiдсистеми iз загальною цiллю системи. Таким чином, декомпозицiя наперед визначаi створення iiрархii системи. Застосування декомпозицii обумовлене не тiльки неможливiстю охопити неосяжне, але й рiзнорiднiстю елементiв складноi системи i, як наслiдок, необхiднiстю залучення фахiвцiв рiзного профiлю.
По сутi, декомпозицiя - це операцiя аналiзу системи. Природно, що дослiдження менш складних систем нижчого рiвня простiше та зручнiше. Проте наступне узгодження функцiонування пiдсистем (операцiя синтезу) являi собою суттiво складнiше завдання, нiж дослiдження окремих пiдсистем. Тут основнi труднощi пов'язанi з емерджентнiстю системи.
Теорiя - система знань, яка описуi i пояснюi сукупнiсть явищ певноi частки дiйсностi i зводить вiдкритi в цiй галузi закони до iдиного об'iднувального початку (витоку). Теорiя будуiться на результатах, отриманих на емпiричному рiвнi дослiджень. У теорii цi результати впорядковуються, вписуються у струнку систему, об'iднану загальною iдеiю, уточнюються на основi введених до теорii абстракцiй, iдеалiзацiй та принципiв.
До новоi теорii висуваються такi вимоги:
a) адекватнiсть науковоi теорii описуваному об'iкту, що даi змогу у визначених межах замiнювати експериментальнi дослiдження теоретичними;
b) повнота опису певноi галузi дiйсностi;
c) необхiднiсть пояснення взаiмозв'язкiв мiж рiзними компонентами в межах самоi теорii. Наявнiсть зв'язкiв мiж рiзними положеннями теорii забезпечить перехiд вiд одних тверджень до iнших;
d) вiдсутнiсть внутрiшньоi несуперечливостi теорii та вiдповiднiсть ii дослiдним даним.
Теорiя маi бути евристичною, конструктивною i простою.
Евристичнiсть теорii вiддзеркалюi ii можливостi передбачення та пояснювання. Математичний апарат теорii повинен не тiльки забезпечувати точнi кiлькiснi передбачення, але й допомагати вiдкривати новi явища. Конструктивнiсть теорii полягаi у можливостi простоi, здiйснюваноi за певними правилами, перевiрки основних ii положень, принципiв i законiв. Простота теорii досягаiться введенням узагальнених законiв скорочення та стиснення iнформацii за допомогою спецiальних символiв.
Вирiшальною основою наукового пiзнання i практика. Роль практики полягаi у створеннi матерiально-технiчних засобiв наукового дослiдження. При цьому матерiально-технiчнi засоби не залишаються незмiнними, а безперервно удосконалюються в процесi розвитку матерiального виробництва, промисловостi, технiки.
Наукове пiзнання покликане освiтлювати шлях практицi, надавати теоретичнi основи для вирiшення практичних проблем. Тому воно маi випереджувати практику завдяки елементовi наукового передбачення. Проте практика - це не тiльки вихiдний пункт i мета пiзнання, а й вирiшальне пiдТСрунтя цього складного процесу.
Таким чином, виростаючи з практики i розвиваючись на ii основi, наукове пiзнання набуваi великого значення для неi самоi. Воно сягаi сутностi явищ, розкриваi закони iх iснування та розвитку, тим самим вказуючи практицi можливостi, шляхи i способи впливу на цi явища та змiни згiдно з iхньою об'iктивною природою.
1.2 Загальна схема наукового дослiдження
Весь хiд наукового дослiдження можна приблизно зобразити у виглядi такоi логiчноi схеми [4]:
1) Обгрунтування актуальностi обраноi теми.
2) Постановка мети i конкретних завдань дослiдження.
3) Визначення об'iкта i предмета дослiдження.
4) Вибiр методiв (методики) проведення дослiдження.
5) Опис процесу дослiдження.
6) Обговорення результатiв дослiдження.
7) Формулювання висновкiв i оцiнка одержаних результатiв.
Обгрунтування актуальностi обраноi теми - початковий етап будь-якого дослiдження. Стосовно дисертацii поняття "актуальнiсть" маi одну особливiсть. Дисертацiя, як уже зазначалося, i квалiфiкацiйною працею, i те, як ii автор умii обрати тему i наскiльки правильно вiн цю тему розумii й оцiнюi з точки зору своiчасностi та соцiальноi значущостi, характеризуi його наукову зрiлiсть i професiйну пiдготовленiсть.
Що ж таке актуальнiсть, або "кому це потрiбно?". Чи iнакше - "Якiй галузi виробництва або знань i для чого необхiднi запропонованi науковi результати?".
Висвiтлення актуальностi не повинно бути багатослiвним. Досить кiлькома реченнями висловити головне - сутнiсть проблеми, з чого й випливе актуальнiсть теми. Проблема завжди виникаi тодi, коли старе знання вже виявило свою неспроможнiсть, а нове ще не набуло розвинутоi форми. Таким чином, проблема в науцi - це суперечлива ситуацiя, котра вимагаi свого вирiшення. Така ситуацiя найчастiше виникаi в результатi вiдкриття нових фактiв, якi явно не вкладаються у рамки колишнiх теоретичних уявлень, тобто коли жодна з теорiй не може пояснити щойно виявленi факти.
Правильна постановка та ясне формулювання нових проблем часом маi не менше значення, нiж iх вирiшення. По сутi, саме вибiр проблеми, якщо не цiлком, то дуже великою мiрою визначаi як стратегiю дослiдження взагалi, так i напрямок наукового пошуку зокрема. Не випадково вважаiться, що сформулювати наукову проблему - означаi показати вмiння вiдокремити головне вiд другорядного, виявити те, що вже вiдомо i що поки невiдомо науцi з предмету дослiдження.
Вiд доведення актуальностi обраноi теми логiчно перейти до формулювання мети дослiдження, а також вказати конкретнi завдання, якi мають бути вирiшенi вiдповiдно до цiii мети. Це звичайно робиться у формi перерахування (вивчити.., описати.., встановити.., вияснити.., вивести формулу.. i т.iн.).
Формулювання цих завдань необхiдно робити якомога ретельнiше, оскiльки опис iх вирiшення складатиме змiст роздiлiв дисертацiйноi роботи. Це важливо також i тому, що назви таких роздiлiв з'являються саме з формулювання завдань дослiдження.
Надалi формулюються об'iкт i предмет дослiдження. Об'iкт - це процес або явище, що породжують проблемну ситуацiю i обранi для вивчення. Предмет тАФ це те, що мiститься в межах об'iкта. Об'iкт i предмет дослiдження як категорii наукового процесу спiввiдносяться мiж собою як загальне i часткове. В об'iктi видiляiться та його частина, котра i предметом дослiдження. Саме на нього i спрямована основна увага дисертанта, саме предмет дослiдження визначаi тему дисертацiйноi роботи, яка виноситься на титульний аркуш як заголовок.
Дуже важливим етапом науковоi працi i вибiр методiв дослiдження - iнструменту отримання фактичного матерiалу i необхiдноi умови досягнення поставленоi в роботi
Опис процесу дослiдження - основна частина дисертацii, де висвiтлюються метод
Вместе с этим смотрят:
WEB-дизайн: Flash технологии
РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському
РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня
РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури
РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi