Емоцiйна експресивнiсть у невербальнiй поведiнцi вчителя

План

Вступ

Роздiл 1. Теоретичнi та прикладнi дослiдження емоцiйноi експресивностi у невербальнiй поведiнцi педагога

1.1 Поняття емоцiйноi експресивностi та ступiнь його дослiдження в психологiчнiй лiтературi

1.2 Психологiчнi особливостi невербальноi поведiнки та комунiкацii

1.3 Прояви емоцiйноi експресивностi у невербальнiй поведiнцi вчителя

Роздiл 2. Експериментальна частина

2.1 Органiзацiя експерименту

2.2 Процедура вивчення емоцiйно-експресивноi поведiнки вчителя

2.3 Визначення результатiв дослiдження

Висновки

Список використаноi лiтератури

Додатки

Вступ

Актуальнiсть теми дослiдження. В останнi десятилiття спостерiгаiться значне зростання iнтересу вчених i громадськостi до проблем невербальноi комунiкацii, до тих невловимих способiв, за допомогою яких люди передають своi почуття. Зазвичай люди не зважуються виражати своi почуття вiдкрито (у мовi), тому найчастiше вони виражають iх у менш явних i розпiзнаваних формах. Прикладами цього i легкi змiни мови, такi як описанi Фрейдом застереження, голосовi характеристики мови, такi як сарказм, i всiлякi пози, рухи й жести.

На вiдмiну вiд цiлком певних систем кодiв, що iснують у мовах, коди цiii, бiльше невловимоi комунiкацii залишаються прихованими. Проте, в експериментальних даних виявляiться певна згода й щодо кодування, i розшифровування невербальних сигналiв. У своiму вузькому й бiльше точному змiстi поняття "невербальне поводження" вiдноситься до дiй, якi вiдрiзняються вiд мови. Таким чином, сюди входять мiмiка, жести кистi й руки, пози, положення тiла й рiзноманiтнi рухи тiла, або нiг.

Дослiдники вiдзначають, що ще не вироблено "чiтких правил для кодування й розшифровки паралiнгвiстичних феноменiв або бiльш складних сполучень вербального й невербального поводження, у яких невербальнi компоненти впливають на змiст повiдомлення [28, 13].

Проблема iнтерпретацii невербальних аспектiв мiжособистiсного спiлкування маi багатовiкову iсторiю. Однак детально дана проблема стала розроблятися лише в останнi десятилiття (починаючи з 60-х рр. у роботах Дж. Фаста, А. Пiза, М. Крiчлi, Ч. Моррiса, РЖ.Н. Горiлова, В.А. Лабунськоi, О.О. Леонтьiва й iн.). У зв'язку iз цим, вона залишаiться недостатньо вивченою. [28, 14]

У наш час на сторiнках психолого-педагогiчноi лiтератури велика увага придiляiться проблемi спiлкування в професiйно-педагогiчнiй дiяльностi. Одним з аспектiв даноi проблеми i вивчення невербального компонента спiлкування педагога, зокрема його емоцiйно-експресивних складникiв. Невербальний компонент спiлкування вiдiграi iстотну роль у процесi взаiмодii вчителя з дiтьми, оскiльки вiдомо, що рiзнi засоби невербального спiлкування (жест, мiмiка, поза, погляд, дистанцiя) виявляються в деяких випадках бiльше виразного й дiючими, нiж слова. Дуже важливим i вiдображення у невербальнiй поведiнцi вчителя емоцiйно-експресивного компонента.

Емоцiйна сфера особистостi включаi в себе емоцii та почуття. Емоцii тАУ це переживання людиною свого вiдношення до чого-небудь (в ситуацii, до себе, до iнших людей i т.п.) в даний момент. Емоцii подiляються на позитивнi i негативнi, тобто приiмнi i неприiмнi. Бiльш складнi позитивнi емоцii (радiсть, захоплення i т.д.) i негативнi (гнiв, горе, страх i т.п.) називають почуттями

Експресивнiсть тАУ властивiсть вираження людиною власних емоцiй через мiмiку, жести, голос, руховi реакцii. Саме правильне застосування даноi властивостi дозволяi вчителю чiтко передати власну думку та ставлення, стати лiдером колективу учнiв. При цьому досягаiться тiсний контакт з учнями, що i потрiбною умовою спiлкування i передавання iнформацii, активiзацii свiдомостi i закрiплення в них певних знань, умiнь та навичок. Емоцiйно-експресивна сфера значним чином впливаi на поведiнку особистостi, накладаючи печатку на мову, жести, мiмiку i т.п.

Таким чином, у наявностi проблема, суть якоi полягаi в тому, що, незважаючи на рiст iнтересу й дослiджень в областi невербального спiлкування в цiлому, з одного боку, з iншоi сторони спостерiгаiться недостатнiй рiвень вивченостi емоцiйно-експресивного аспекту невербального компонента спiлкування в професiйнiй дiяльностi вчителя. Дослiдження емоцiйноi експресивностi у невербальнiй комунiкацii вчителя i майже не проводилися, що i зумовило вибiр теми курсового дослiдження ВлЕмоцiйна експресивнiсть у невербальнiй поведiнцi вчителяВ»

Мета дослiдження. Дослiдити особливостi вiдображення емоцiйноi експресивностi у невербальнiй поведiнцi вчителя.

Об'iкт дослiдження. Педагогiчне спiлкування як важливий компонент загальноi структури педагогiчноi дiяльностi.

Предмет дослiдження. Емоцiйно-експресивнi аспекти невербального педагогiчного спiлкування.

У вiдповiдностi до мети, обтАЩiкта та предмета дослiдження визначенi його завдання:

вивчити психолого-педагогiчну лiтературу по проблемi невербальноi комунiкацii, емоцiйно-експресивноi сфери особистостi;

визначити особливостi невербальноi поведiнки вчителя у його професiйнiй дiяльностi;

проаналiзувати вплив емоцiйноi експресивностi на невербальний компонент спiлкування вчителя;

дослiдити особливостi використання емоцiйно-експресивного невербального спiлкування вчителя, проаналiзувати отриманi емпiричнi данi.

Методологiчну основу дослiдження склали теорiя дiяльностi (культурно-iсторичний, або дiяльнiсний пiдхiд у дослiдженнi психолого-педагогiчних аспектiв життiдiяльностi особистостi: О.О. Леонтьiв, О.О. Бодальов, В.А. Кан-Калик й iн); погляди вчених, що розглядають проблему невербального спiлкування з позицiй кiнесiки й проксемiки (Р. Хорст, А. Пiз й iн.). [1], [2], [29], [20], [21]

Для розвтАЩязання поставлених мети i завдань застосовувався комплекс теоретичних та емпiричних методiв дослiдження:

теоретичнi: вивчення та аналiз психолого-педагогiчноi, науково-методичноi лiтератури, що забезпечило розгляд загальних теоретичних питань з проблеми дослiдження; вивчення, аналiз i узагальнення психолого-педагогiчного досвiду;

емпiричнi: дiагностичнi (спостерiгання) з метою визначення емоцiйно-експресивного компоненту невербальноi поведiнки вчителя на уроцi; анкетування вчителiв за допомогою анкети ВлСамооцiнка жестикуляцii вчителя на уроцiВ»

Експериментальна база дослiдження. Дослiдно-експериментальна робота проводилась на базi ЗОШ №1 РЖтАУРЖРЖРЖ ст. с. Зiрне, Березнiвського р-ну, Рiвненськоi обл. Дослiдженням було охоплено 15 вчителiв.

Практичне значення дослiдження. Результати курсового дослiдження можуть бути використанi вчителями, шкiльними психологами загальноосвiтнiх навчальних закладiв рiзного типу в практичнiй роботi з учнями, та для корекцii невербального поводження з урахуванням емоцiйно-експресивноi сфери. Матерiали курсового дослiдження можуть бути використанi при пiдготовцi курсiв ВлПсихологiяВ», спецкурсiв ВлПсихологiя спiлкуванняВ», ВлПедагогiчна психологiяВ» а також у ходi подальшоi науково-дослiдноi роботи по цiй проблематицi.

Структура курсовоi роботи. Дослiдження складаiться зi вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел (29 найменування) та додаткiв.

Роздiл 1. Теоретичнi та прикладнi дослiдження емоцiйноi експресивностi у невербальнiй поведiнцi педагога

1.1 Поняття емоцiйноi експресивностi та ступiнь його дослiдження в психологiчнiй лiтературi

Психологiчнi дослiдження емоцiйно-експресивноi поведiнки людини набувають особливого значення саме тепер, коли вивчення рiзних форм досягнення успiху у будь якiй дiяльностi людства набуваi самих поширених значень. Адже через цю категорiю розпiзнаiться емоцiйний стан людини, та скрита iнформацiя ii поведiнки.

У дослiдженнях емоцiйностi як риси темпераменту, початих з iнiцiативи Б.М. Теплова й В.Д. Небилицина й проведених надалi О.РД. Ольшаннiковою, вона розглядаiться як одна з фундаментальних характеристик iндивiдуальностi й трактуiться як комплекс iндивiдуально-стiйких властивостей, що вiдбивають особливостi виникнення й протiкання емоцiйних переживань. Найважливiшi параметри емоцiйностi − якiснi (знак i модальнiсть переживання). [18, 24]

Аналiз процесiв емоцiйноi експресii дозволяi виявити iхню неоднорiднiсть i видiлити, принаймнi, два головнi елементи iхньоi структури: процеси вираження емоцii (функцiональна система, що реалiзуi моторнi акти) i процеси контролю за цим вираженням (функцiональна система, що здiйснюi корекцiю цих актiв: посилення, ослаблення або iхню замiну iншими). Така структура обумовлена функцiiю процесiв емоцiйноi експресii i особливостями iхнього розвитку.

Вiдповiдно до подань сучасноi психологii, основною функцiiю емоцiйноi експресii i функцiя засобу спiлкування, засобу невербальноi комунiкацii. Здатнiсть використання емоцiйноi експресii як засiб спiлкування розвиваiться в процесi онтогенезу [16, 20]. З вiком виникаi й збiльшуiться вiдрив вираження емоцiй вiд iхнього переживання, здiйснюваний за рахунок розвитку функцii контролю за емоцiйною експресiiю.

Невербальнi або експресивнi засоби комунiкацii, стан людей, iхнi стосунки, намiри, особливостi характеру, якi виявляються у мiмiцi, жестах, позах, ходi, манерi триматися, навiть у дистанцii, на якiй знаходяться один вiд одного iндивiди, що спiлкуються, вираз iх очей. [15]

Оскiльки емоцii - це психофiзiологiчний феномен, тому про виникнення переживання людини можна робити висновки: 1) за самозвiтом людини про пережитий нею стан; 2) за характером змiни вегетативних показникiв (за частотою серцевих скорочень, артерiальним тиском, частотою подиху тощо); 3) за психомоторикою: мiмiкою, пантомiмiкою (позою), руховими реакцiями, голосом тощо.

Експресiя виражаiться через мовнi, мiмiчнi, пантомiмiчнi, жестикуляцiйнi засоби, а також через увагу до своii зовнiшностi. Найбiльшу здатнiсть виражати рiзнi емоцiйнi вiдтiнки маi обличчя людини. Ще Леонардо да Вiнчi говорив, що брови й рот по-рiзному змiнюються, коли i рiзнi причини плачу, а Л.М. Толстой описував 85 вiдтiнкiв виразу очей i 97 вiдтiнкiв усмiшки, що розкривають емоцiйний стан людини (стримана, натягнута, штучна, сумна, презирлива, сардонiчна, радiсна, щира тощо).

Я. Рейковський зазначаi, що на формування мiмiчного виразу емоцiй впливають три чинники:

вродженi видотиповi мiмiчнi схеми, якi вiдповiдають певним емоцiйним станам;

набутi, соцiалiзованi способи вияву емоцiй, довiльно контрольованi;

iндивiдуальнi експресивнi особливостi, якi надають видовим i соцiальним формам мiмiчного виразу специфiчнi риси, властивi лише даному iндивiдовi. [22, 25]

Найчастiшими мiмiчними патернами, якi виявляються, i усмiшка (при задоволеннi) i Влкисла мiнаВ» (при вiдразi). П. Екман i В. Фрiзен виокремлюють три види усмiшок дорослоi людини: щиру, нещиру й нещасну, жалiбну. [7, 138]

Нещиру посмiшку подiляють на два рiзновиди. Вимушена посмiшка виражаi не стiльки радiсть, скiльки бажання здаватися радiсним. Удавана посмiшка маi на метi приховати вiд навколишнiх своi негативнi емоцii. Для нещироi посмiшки характерна вiдносна пасивнiсть колових м'язiв ока, у результатi чого щоки майже не пiднiмаються i вiдсутнi характернi зморшки в зовнiшнiх кутиках очей (Влгусячi лапкиВ»). Нещира посмiшка буваi, як правило, асиметрична, з бiльшим зсувом улiво або вправо. Крiм того, вона виникаi або ранiше, або пiзнiше, нiж того вимагаi ситуацiя. Фальшива посмiшка вирiзняiться й тривалiстю: ii кульмiнацiйний перiод триваi довше вiд звичайного (вiд однiii до чотирьох секунд). Перiод ii розгортання й згортання, навпаки, коротший, i тому вона з'являiться й зникаi нiби раптово. За цими ознаками нещиру посмiшку розпiзнати досить легко. Однак при навмисно нещирiй посмiшцi, коли скорочення виличних м'язiв пiднiмаi щоки, вiддиференцiювати ii вiд щироi усмiшки без аналiзу ii тимчасового розгортання буваi важко.

Звуковi й мовнi засоби експреси. Зi звукових засобiв експресii найбiльш характерними i смiх i плач. Смiх i виразником декiлькох емоцiй, тому вiн маi рiзнi вiдтiнки i змiст. У людини вiн починаiться вдиханням, за яким iдуть короткi спазматичнi скорочення грудноi клiтини, грудочеревноi перепони та м'язiв живота (у зв'язку iз чим кажуть: Влживота надiрвав вiд смiхуВ»). При реготаннi все тiло вiдкидаiться назад i трясеться, рот широко розкритий, кутики губ вiдтягуються назад i нагору, верхня губа пiднiмаiться, обличчя i вся голова наливаються кров'ю, коловi м'язи очей судомно скорочуються, нiс, що зморщився, здаiться вкороченим, очi блищать, часто з'являються сльози.

Вираження емоцiй у мовi. Вивченню змiни рiзних характеристик мови при виникненнi емоцiйних станiв присвячено досить багато дослiджень. До характеристик, з яких судять про змiну мови, зараховують iнтонацiйне оформлення, чiткiсть дикцii, логiчний наголос, чистота звучання голосу, лексичне багатство, вiльне й точне вираження думок й емоцiй.

Встановлено, що рiзнi емоцiйнi стани вiдображаються в iнтонацii, iнтенсивностi й частотi основного тону голосу, темпi артикулювання i паузацii, лiнгвiстичних особливостях побудови фраз: iхнiй структурi, виборi лексики, наявностi або вiдсутностi переформулювань, помилках, самокорекцii, семантичне нерелевантних повторах.

М.П. Фетiскiн виявив ознаки неекспресивноi, монотонноi мови. До них належать байдужий виклад матерiалу, автономнiсть його викладу (Влчитання лекцii для себеВ»), поодиноке використання питальноi iнтонацii, лiричних наголосiв, прискорень й уповiльнення мови, вiдсутнiсть прагнення викликати в учнiв емоцiйний вiдгук, менша гучнiсть мови, теноровий тембр голосу (на вiдмiну вiд емоцiйних педагогiв, у яких частiше трапляються альт i баритон), вища частота основного тону. [8, 39]

РЖнтерес до проблеми вивчення невербальноi поведiнки людини та ii звтАЩязок з iншими областями та сторонами життiдiяльностi людини в науцi почалися ще за часiв Стародавньоi Грецii тАУ Аристотеля (трактат ВлФiзiогномiкаВ»). Проте широко обговорюватися тема експресивноi поведiнки людини стала в епоху iнтенсивного розвитку суспiльно-наукових знань. Традицiйно вважаiться, що засновником сучасноi психологii експресивноi поведiнки особистостi i Ч. Дарвiн. Книга ВлВыражение эмоций у человека и животныхВ» (1953) стала вiдправним пунктом у становленнi наукового вивчення експресивноi поведiнки людини та тварин. Використовуючи його окреслення експресii базових емоцiй, вченi створили графiчнi коди (до яких входять мтАЩязовi рухи верхньоi, середньоi, нижньоi частини обличчя та комбiнацii малюнкiв вiк, роту, розрiзу очей, напрямки зморшок на лобi, бiля роту та очей). Вагомий внесок у розвиток вiтчизняноi психологii виразноi поведiнки вiдiграли роботи РЖ.М. Сiченова, В.М. Бiхтiрiва, С. Волконського, РЖ.А. Сiкорського, С.Л. Рубiнштейна та iнших. [5, 19-20]

РЖ.М. Сiченов у своiй книзi ВлРефлексы головного мезгаВ» (1866) зауважив, що рiзноманiття зовнiшнiх проявiв мозковоi дiяльностi зводиться до одного явища тАУ мтАЩязового руху, тим самим доводячи, що i експресивнi рухи служать засобом психiчних процесiв. На основi iдей Сiченова став розвиватись пiдхiд до виразних рухiв як засобу обтАЩiктивiзацii психологiчних характеристик особистостi, та засобу створення зовнiшнього Я особистостi.

У своiму трудi ВлОбъективная психологияВ» (1907-1912рр.), вiдомий психоневролог В.М. Бiхтiрiв обТСрунтував пiдхiд до вивчення психiки через аналiз ii зовнiшнiх виявлень. Особисту увагу вiн придiляв до мiмiки, експресii обличчя; вiн запропонував класифiкацiю мiмiчних рухiв, розглядав iх iндивiдуальний розвиток [5, 21].

Вiтчизняний психолог С. Волконський у книзi ВлВыразительный человекВ» (1912р.), розглядав жести, мiмiку людини як особливу знакову систему, яку можна розвивати за допомогою рiзних вправ, придiляв особливу увагу проблемi взаiмозвтАЩязку помiж жестами, експресiiю людини та його внутрiшнiм свiтом.

Професор РЖ.А. Сiкорський у своiй працi ВлВсеобщая психология с физиогномикойВ» (1912г.) представив експресивнi патерни найскладнiших переживань людини, таких як стид, скорбота, звтАЩязав експресiю з професiйною дiяльнiстю, вказав на рiзнi типи людей, представленi в iх експресивному репертуарi.

Суттiвий вплив на формування теорii вiтчизняноi психологii виразноi поведiнки людини вiдiграли iдеi одного з перших методологiв С.Л. Рубiнштейна, представленi у ВлОсновах общей психологиВ» (1989). Включення iм роздiлу о виразних рухах в пiдручник по загальнiй психологii надало цiй проблемi не тiльки фундаментальний науковий статус, а й звернуло увагу всього психологiчного суспiльства до експресивноi поведiнки людини.

Серед iноземних авторiв, роботи яких мали вплив на розвиток психологii експресивноi поведiнки, слiд вiдмiтити Д. Ефрона, який застосував структурно-лiнгвiстичного методу з цiллю вивчення мiж культурних вiдмiнностей у рухах тiла, жестах; Р. Бердвiстелла, який створив вiзуально-кiнетичний язик спiлкування; П. Екмана тАУ патрiарха англо-американськоi психологii невербальноi поведiнки, засновника оригiнальноi нейрокультурноi концепцii експресивноi поведiнки; А. Мейерабиана, який встановив, що передача iнформацii здiйснюiться за рахунок невербальних засобiв на 7%, за рахунок звукових на 38%, i за рахунок невербальних засобiв на 55% [5, 24].

Виразним прикладом знайдення компромiсу мiж еволюцiйно-бiологiчним пiдходом та iдеями культурно-психологiчного аналiзу звтАЩязкiв мiж експресiiю i психiчними станами людини i книга К.РЖзарда ВлЕмоцii людиниВ», де вiн аналiзуi еволюцiйно-бiологiчне значення експресii обличчя, а також показуi ii роль у соцiальнiй взаiмодii, описуi ВлкодиВ» експресивних проявiв основних емоцiй [6].

Одним iз напрямкiв подальшого вивчення експресивних засобiв спiлкування у рамках лiнгвоструктурного пiдходу було почато в роботах Б.А. Успенського та Т.М. Нiколаiвоi, пiзнiше продовжено О.С. Ахматовоi, Н.РЖ. Гореловим, РД.В. Красiльнiковой, Г.В. Колшанським.

Важливим етапом у розробцi цiii проблеми i дослiдження Алана Пiза, який вказуi що особливiстю мови рухiв тiла i те, що його проявлення зумовлено iмпульсами нашоi пiдсвiдомостi, та вiдсутнiсть можливостi пiдробити цi iмпульси дозволяi нам довiряти цiй мовi бiльше, нiж звичайнiй, навiть не пiдозрюючи цього; та розробив методику навчання основам комунiкацii [20], [21].

Важливi науковi позицii для розумiння категорii експресii представленi у працях Д. Моррiса, вiн роздiляв експресивнi рухи на шiсть основних категорiй: 1) мiмiчнi, тобто вiдображуючи будь якi дii, 2) схематичнi - вiдображуючи дii у прийнятiй для окремоi культури традицii, 3) символiчнi тАУ вiдображуючи абстрактнi поняття, 4) соцiальнi тАУ якi використовуються як атрибут ролi, 5) театрально тАУ гротескнi, 6) експресивно тАУ спонтаннi, не свiдомi [4, 212].

РЖнший пiдхiд до вивчення невербального спiлкування людини приводить Л.РЖ. Анциферова. Вона звертаi увагу на той факт, що активнiсть виявляiться в установках усього тiла людини, наприклад, у позах уваги, чекання, тривоги i т.д. Вона пише, що ВлУ специфiцi поз, у динамiцi iхньоi змiни чiтко виявляються психодинамiчнi характеристики й особистiснi властивостi людиниВ» − наголошуi на тому, що психотонiчна активнiсть людини чiтко Влвиражаi емоцiйно-афективне вiдношення особистостi до подiйВ».

Л.РЖ. Анциферова наводить як приклад два невербальних паттерна, коду емоцiйно - афективного вiдношення особистостi. Перший з них характерний для людини, що випробуi напругу в соцiальних ситуацiях, а другий невербальний паттерн поведiнки включаi рухи людини, що вiдносяться з довiрою до соцiального свiту [5, 62].

Поняття невербальне спiлкування i бiльш широким, нiж поняття невербальнi комунiкацii, визначаючи яке, багато авторiв звертають увагу на те, що невербальнi комунiкацii представляють систему символiв, знакiв, жестiв, що використовуються для передачi повiдомлення з великим ступенем точностi, що у тому чи iншому ступенi вiдчуженi i незалежнi вiд психологiчних i соцiально - психологiчних якостей особистостi, що мають досить чiтке коло значень i можуть бути описанi як лiнгвiстичнi знаковi системи. Проблемi кодування - декодування невербальних комунiкацiй присвячена досить велика кiлькiсть робiт, що переконують у тому, що конвенцiальнi, iнтенцiональнi, довiльнi жести, рухи тiла, пози, вираз обличчя успiшно кодуються i декодуються [9, 54].

Узагальнюючи дослiдження, присвяченi цiй проблемi Ян Рейковський дiйшов до висновку, що виникнення емоцiйного процесу призводить до формування нових форм реагування. Емоцiйнi реакцii можуть формуватися як несподiвано так i поступово. Емоцiя, яка маi достатню силу впливаi на функцiональний стан рiзних психiчних механiзмiв. Органiзуюча функцiя емоцiй виявляiться у деяких рiзних формах: у формах виразних рухiв, у формi емоцiйних дiй, у формi висловлювань випробуваних емоцiйних станiв, у формi певного вiдношення до оточуючих [22, 63].

Висновок, який можливо зробити з робiт багатьох авторiв заключаiться у наступному: люди в рiзнiй ступенi можуть усвiдомлювати своi немовнi реакцii та володiти ними.

Маючи одне для всiх професiй експресивне ядро, кожна з професiй залишаi свiй вiдбиток на невербальну поведiнку окремоi особистостi. В свою чергу, ядро невербальноi поведiнки складаiться з рiзноманiтних рухiв (жести, експресiю обличчя, погляди, постатi, iнтонацiйно-ритмiчнi характеристики голосу), котрi сполученi iз змiнними психологiчними станами людини, з ситуацiями взаiмодii та спiлкування.

В цiй системi i i iнтегруючi якостi (системнiсть). У процесi пiзнання особистостi за допомогою ii немовноi поведiнки актуалiзуються та функцiонують поняття та уявлення, якi виявляються результатом багатоманiтноi дiяльностi людини як субтАЩiкта сприйняття.

Сукупнiсть рухiв, якi складають структуру невербальноi поведiнки, i цiлiсними, важко роздiльними на окремi одиницi, де переважають мимовiльнi рухи над довiльними, неусвiдомленi над усвiдомленими [9, 57].

Вивчення психологiчних засобiв оптимiзацii невербальноi поведiнки особистостi дозволило вважати, що внутрiшня пiдсистема i домiнуючою по силi дii на не речову поведiнку людини. Це твердження може бути пiдтверджено наступними фактами у експресивнiй поведiнцi особистостi: експресiя людини як iнформацiйна насиченiсть рухiв тiла вiдображаi силу та визначаi значимiсть переживання внутрiшнiх або зовнiшнiх взаiмодiй. Експресiя невiдтАЩiмна та на стiльки неповторна, як сама людина [9,32].

1.2 Психологiчнi особливостi невербальноi поведiнки та комунiкацii

Поряд iз словесними (вербальними) засобами спiлкування велике значення в педагогiчнiй дiяльностi мають i невербальнi засоби. Вони доповнюють та пiдсилюють взаiмодiю спiлкування. З огляду на це, iх необхiдно застосовувати не iзольовано, а з урахуванням контексту, оскiльки невербальне спiлкування маi такi форми самовиразу, якi не спираються на слова та iншi мовнi символи. Мова невербального спiлкування тАУ це ВлмоваВ» жестiв, iнтонацii, паузи, рухiв тiла тощо.

Виключно важливим елементом спiлкування i в педагогiчнiй дiяльностi вiзуальний контакт Влвикладач-ученьВ». Вiн допомагаi регулювати увагу учнiв, робити зауваження без слiв, контролювати хiд проведення урокiв.

Технiка публiчного мовлення, як i мова в цiлому, пiдпорядкована до iдеi, думки, змiсту уроку. В процесi викладання вираз обличчя вчителя, його жести, iнтонацiя, тембр голосу, швидкiсть мови використовують як засоби мовноi виразностi, засоби впливу на клас.

У соцiально-психологiчних дослiдженнях до невербальних засобiв спiлкування найчастiше вiдносять усi рухи тiла, iнтонацiйнi характеристика голосу, тактильнi впливи, просторову органiзацiю спiлкування Найбiльш виразними й дiйовими серед невербальних знакiв, якими користуiться вчитель у своiй професiйнiй дiяльностi, i iнтонацiя, мiмiка й жести. Усi цi немовнi знаки i комунiкативно значущими. Будучи проявами внутрiшнiх мотивiв i реакцiй людини, вони виконують емоцiйно-експресивну функцiю спiлкування.

У процесi комунiкацii невербальнi засоби спiлкування можуть замiщати словесну iнформацiю, дублювати ii, однак частiше виникаi ефект доповнення змiсту повiдомлення, пiдсилення впливу: мiмiка й жести, комунiкативна, тональнiсть i мелодика мовлення пiдсилюють його виразнiсть.

Не всi компоненти ВлмовиВ» невербальних знакiв i однаково важливими в професiйнiй дiяльностi вчителя. На думку науковцiв, однiiю з найменш важливих для педагога складових невербальноi системи i ВлпроксемiкаВ» тАУ просторове розташування комунiкантiв, однак i про неi не можна забувати. Дистанцiя, що виявляiться оптимальною для комунiкацii, в рiзних ситуацiях спiлкування змiнюiться. Антропологи вживають термiн Влособиста територiяВ», що означаi простiр, який людина вважаi своiм, нiби вiн i продовженням ii фiзичного тiла, тобто це вiдстань, на якiй людина намагаiться триматися вiд iнших для того, щоб почуватися комфортно. [14, 53]

Традицiйно видiляють чотири зони особистоi просторовоi територii людини:

РЖнтимна зона (вiд 15 до 46 см) тАУ порушення ii сприймаiться людиною боляче. На таку дистанцiю можуть наближатися тiльки люди, що знаходяться в тiсному емоцiйному контактi (подружжя, мати й дитина).

Особиста зона (вiд 46 см до 1,2 м) тАУ вiдстань руки, протягнутоi для рукостискання. Така вiдстань оптимальна при розмовi з товаришем. Учитель повинен памтАЩятати, що порушення цих двох зон людиною. яка не маi на це права, викликаi у партнера по комунiкацii негативну реакцiю, яка не може не заважати продуктивному спiлкуванню.

Зона соцiального спiлкування (вiд 1,2 м до 3,6 м) тАУ вiдстань найбiльш прийнятна для соцiально-побутового й дiлового спiлкування (з колегами тощо).

Суспiльна зона (вiд 3,6 м i бiльше) [5, 14]. [14, 59]

Ще один компонент мови невербальних знакiв тАУ це кiнесика тАУ мова рухiв тiла, зовнiшнього вигляду вчителя, його пози, жестiв. Традицiйно розрiзняють:

iндивiдуально-фiзiологiчнi особливостi, зумовленi насамперед темпераментом людини;

прояви сформованоi манери спiлкування, манери вдягатися, робити зачiску й т.п.;

безпосереднi рухи тiла людини, зумовленi ситуативно, схарактеризувати якi дозволяi iснування унiверсального коду комунiкативних знакiв [11, 20-21].

Учителю необхiдно просто знати й враховувати своi iндивiдуальнi особливостi: стримувати прояви агресii, гарячковостi, контролювати жести невпевненостi чи непоступливостi й т. iн. На особливу увагу заслуговуi третя група знакiв мови рухiв тiла тАУ порухи, ситуативно обумовленi й насамперед жести.

Жести (вiд. лат. gesta тАУ дiяння) тАУ виражальнi рухи голови, тiла, рук i важливим засобом пiдсилення виразностi читання, мовлення. Жести зближують читця, мовця зi слухачами, але надуманi, вони можуть навпаки, призвести до повного розриву звтАЩязку читця зi слухачами, навiть викликати подив, а то й смiх. Жестикуляцiя вчителя вiдрiзняiться вiд виражальних рухiв людини характерних для повсякденноi поведiнки, насамперед комунiкативною виправданiстю. Для того, щоб умiти контролювати своi жести, необхiдно знати iх класифiкацiю. За приналежнiстю жести подiляються на фiзiологiчнi, не повтАЩязанi безпосередньо з процесом читання, мовлення, й комунiкативно значущi. Першi повтАЩязанi з фiзичним станом людини, другi причетнi до цiлеспрямованого мовлення й служать допомiжним засобом виразностi. Всi жести класифiкують за структурою (простi, складнi, складенi), за характером створення (вказiвнi, зображальнi, символiчнi, ритмiчнi, емоцiйнi або психологiчнi) [11, 131-132], за iх спiввiдноснiстю з вербальними засобами спiлкування. Детальнiше розглянемо останню класифiкацiю, в якiй видiляють три групи жестiв:

Жести цiii групи можуть доповнювати чи повнiстю замiщати мовленнiвi форми: вони зрозумiлi без слiв, поза мовленнiвим контекстом. Сюди ж вiдносять загальновiдомi жести-символи, про якi слiд памтАЩятати, що вони мають свою нацiональну специфiку, й той самий жест-символ у рiзних народiв несе рiзне смислове навантаження. Найбiльш унiверсальними виявляються жести повсякденного мiжособистiсного спiлкування. Це етикетнi жести привiтання, прощання, привертання уваги, заборони чи дозволу, погодження чи заперечення.

Жести, якi органiчно вплiтаються в контекст мовлення. РЗх застосовують, використовуючи наочнiсть невербальних засобiв iнформацii. Так iнодi жест, який вказуi на розмiр чи форму предмета, з успiхом замiнюi бiльш поширене, однак менш виразне вербальне пояснення.

Жести, якi вживаються паралельно зi словами i можуть дублювати чи доповнювати значення мовних засобiв, наприклад, жест, що супроводжуiться фразою: ВлЗвернiть увагу на портрет письменникаВ», зазвичай доповнюiться вказiвним жестом, який привертаi увагу учнiв та пiдказуi iм напрямок погляду.

У ситуацii сумiсного (з вербальними засобами) вживання жестикуляцii дублювання пiдсилюi ефект достовiрностi iнформацii, пiдвищуi ступiнь запамтАЩятовування. З цiiю метою необхiдно використовувати жести, якi виражають те саме значення, що його сповiщаi мовлення, пiдсилюючи, конкретизуючи, але не суперечачи йому, бо психологами експериментально доведено, що в бiльшостi випадкiв супроводу слiв жестами неадекватного змiсту зорове сприймання виявляiться сильнiшим i сприймаiться значення невербальних знакiв.

Росiйський психолог О. РДрмолаiва пропонуi класифiкувати жести за iх функцiями й подiляi жести на жести-симптоми тАУ експресивнi знаки самовираження, жести-регулятори, якi реалiзують регулятивно-комунiкативну, спонукальну функцiю, й жести-iнформатори, що несуть iнформацiю про предмет. Розподiл цей певною мiрою умовний, бо бiльшiсть жестiв i полiфункцiональними, вони можуть нести iнформацiю про особистiсть мовця, про його ставлення до змiсту мовлення й так чи iнакше впливати на слухача. однак якась одна функцiя руху завжди виявляiться домiнантною, що й створило пiдстави для такоi класифiкацii.

Учитель постiйно перебуваi в центрi уваги учнiв, тому навiть жести-симптоми педагогу доводиться контролювати. Настрiй педагога одразу передаiться класу, й робота на уроцi часто залежить вiд першоi хвилини невербального контакту (форми привiтання, iнтонування першоi фрази й тому подiбного). Контролюючи жести-симптоми, вчитель намагаiться приховати фiзичне нездужання, втому чи просто зiпсований настрiй, якi можуть вплинути на темп та результативнiсть роботи на уроцi. Важливо не тiльки вмiти контролювати своi жести ВлсамовираженняВ», а й розкодовувати жести-симптоми учнiв, щоб своiчасно помiтити першi ознаки втрати уваги, переключити ii, знайти засоби викликати iнтерес, зняти психiчну напругу, зробити паузу для вiдпочинку, якщо дiти перевтомилися. Педагог стежить за реакцiiю всього класу й кожного учня окремо. Основними ознаками втоми виявляються насамперед розслаблена поза, важка опора на парту, на руку, опущена голова; запитливий погляд, мимовiльнi рухи рук (учень дивиться на вчителя, а в руках крутить якийсь предмет, наприклад, олiвець) свiдчать про нерозумiння матерiалу; школяр намагаiться стати ВлнепомiтнимВ»(опускаi очi, голову втягуi в опущенi плечi) тАУ неготовнiсть до вiдповiдi, дискомфорт вiд спiлкування з учителем.

Жести-регулятори, як i жести-симптоми, значною мiрою традицiйнi, автоматичнi, загальнозрозумiлi. У педагогiчному спiлкуваннi тАУ це переважно знаки початку контакту чи його завершення, це жести привiтання чи прощання, початку чи кiнця певноi стадii комунiкацii мiж учителем та окремим учнем. Так, пiд час бесiди з учнем педагог може жестом руки знизу-вверх попросити учня пiднятися i навпаки дозволити сiсти (зверху-вниз). Регулятором дисциплiни на уроцi може бути пауза мовчання в поiднаннi з пiдкресленою нерухомiстю пози вчителя, рух руки, що вимагаi уваги до матерiалу, розташованому на дошцi чи в книзi. До професiйних регулятивних жестiв можна вiднести й такi, що допомагають учневi вiдкоригувати темп мовлення (рука витягуiться вперед, звернута до учня долонь пiднiмаiться й опускаiться: Влне поспiшайВ», завмираi тАУ Влзроби паузуВ»), жести-заборони (докiрливi похитування головою чи рукою).

Жести-iнформатори насамперед пiдсилюють предметно-логiчне сприймання навчального матерiалу. Цi жести можуть вiдбивати предмет, рухами рук змальовуючи його розмiри, форму, чи вказувати на нього, спрямовуючи й загострюючи увагу, передавати ставлення мовця до предмета обговорення через використання невербальних засобiв, що виявляють логiко-структурну органiзацiю матерiалу. Економними й дiйовими i жести, якi можуть замiнити мовленнiвi форми згоди / незгоди, схвалення/несхвалення, тАУ це поворот голови, кивок, рух руки й тощо.

Порухи рук, якi змальовують предмет, викликають додатковi зоровi асоцiацii, допомагають створити образ цього предмета. Жести-iнформатори нерiдко використовуються вчителями пiд час лекцii з метою пiдкреслення структурних компонентiв цiii форми спiлкування. Серед таких жестiв жест перерахування (загинання пальцiв руки), який вiдзначаi кiлькiсть аргументiв чи питань, що розглядаються; жести-наголошення на певному аспектi питання (стиснутий кулак), пропозицiя зважати на якийсь план або оцiнити якусь дiю (долоня, обернута догори), жести на означення зтАЩiднання (зустрiчний рух рук, зтАЩiднання долонь, стискання пальцiв в кулак) чи розтАЩiднання (розведення рук), наближення й вiддалення (рухи рук до себе й вiд себе), пiдкреслювання (рiзкий горизонтальний рух руки), незгоди, презирства, вiдмови (долоня, обернута донизу); вказiвнi жести, якi видiляють окремi складовi запису, схеми, таблицi, репродукцii, iлюстрацii в книзi чи на дошцi.

РЖнформацiйно-ритмiчнi жести (ВлдиригуванняВ», постукування рукою чи ногою в такт мовленню) допомагають вiдчути членування тексту на мовнi такти, його мелодику, визначити вiршовий розмiр.

Розрiзняють три рiвнi, на яких можна жестикулювати: нижнiй рiвень (вiд попереку вниз), середнiй (мiж попереком i плечима) i високий (вiд плечей угору). Жести на нижньому рiвнi виражають думки й почуття, найчастiше повтАЩязанi з негативними почуттями такими, як злiсть, ненависть, незгода, опiр. На верхньому рiвнi жестикулюють, коли говорять про величнi iдеали i коли звертаються до високих почуттiв. [16, 201]

Ще один засiб невербальноi комунiкацii тАУ це мiмiка: значущi рухи (чи статичний вираз) мтАЩязiв обличчя, якi виражають внутрiшнiй емоцiйний стан людини. Мiмiка ВлвiдбиваiВ» й iндивiдуальнiсть обличчя людини, й ситуативно обумовленi прояви його емоцiй. Очi, погляд, обличчя людини можуть сказати бiльше, нiж ii слова. Упевненiсть ВлпрочитанняВ» виразу обличчя комунiканта, адекватнiсть реакцii на його мовлення залежить вiд глибини й однозначностi почуттiв мовця. Допомогти зрозумiти мимовiльнi знаки мiмiки, якi i вiддзеркаленням взаiмозвтАЩязку думок й почуттiв, можуть добре розвиненi iнтуiцiя та здатнiсть до спiвпереживання. Легше сприймаються й розумiються людиною позитивнi емоцii партнера по комунiкацii тАУ радiсть, любов, подив, важче сприймаються негативнi, такi як туга, страх, вiдраза. Для педагога однаково важливими i й виразнiсть власноi мiмiки, й умiння Влчитати по обличчюВ». Встановленню довiрливого контакту з дiтьми сприяi природна й виразна мiмiка вчителя, здатнiсть його виразу обличчя передавати небайдужiсть, iнтерес до предмета обговорення, до учнiв, зацiкавленiсть у спiвпрацi з ними.

Насамперед педагогу необхiдно навчитися розрiзняти знаки зосередженостi, активноi роботи думки, втоми, втрати зацiкавленостi. Серед мiмiчних ознак уваги вченi насамперед видiляють фiксований зацiкавлений погляд, напруженiсть мтАЩязiв обличчя, дещо зсунутi до перенiсся брови, нерiдко пошуки зорового контакту. Головним критерiiм зосередженостi вважаiться стiйкiсть погляду в напрямку мовця чи предметного джерела iнформацii (книги, наочностi). Блиск очей i виразнiсть погляду свiдчать про зацiкавленiсть спiврозмовником, предметом обговорення. Такий партнер за спiлкуванню охоче вiдгукуiться на звертання, на питання, навiть риторичне, посмiшку вчителя, вiн готовий вступити в дiалог, пiдтримати розвиток теми обговорення. Реплiка-реакцiя ц

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi