Методика роботи над усвiдомленням поняття iменник

ЗМРЖСТ

ВСТУП

РОЗДРЖЛ 1. Лiнгводидактичнi основи вивчення iменника

1.1 Сутнiсть та лексикотАУграматичнi ознаки iменника

1.2 Система вивчення iменника у початкових класах

РОЗДРЖЛ 2. Методичнi передумови формування понять про iменник на уроках рiдноi мови

2.1 Органiзацiя i змiст експериментального дослiдження

2.2 Перевiрка експериментального дослiдження

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Подальше входження Украiни у свiтовий освiтнiй простiр супроводжуiться суттiвими змiнами в педагогiчнiй теорii i освiтнiй практицi. Основна засада, на якiй ВлТСрунтуiться загальна орiiнтацiя навчальноi та виховноi роботи тАУ скерованiсть на розвиток особистостiВ» [29, 3]. Такий пiдхiд потребуi перегляду змiсту початковоi освiти та пошуку нових педагогiчних технологiй. Це дасть змогу уникнути авторитарних способiв передачi знань учням, оскiльки субтАЩiктами пiзнання вони можуть стати лише тодi, коли освiта для них стане життiвою потребою.

Провiдна мета початкового етапу навчання украiнськоi мови полягаi насамперед у мовленнiвому розвитку школярiв. Вiдповiдно до Державного стандарту початковоi загальноi освiти Влукраiнська мова як навчальний предмет будуiться за такими трьома змiстовими лiнiями: мовленнiвою (комунiкативною), лiнгвiстичною (мовною), соцiокультурною, якi прони-зуються дiяльнiсноюВ» [19, 2], що i забезпечуi формування практичних вмiнь й навичок, передбачених програмою з мови.

Мовленнiва (комунiкативна) змiстова лiнiя, як основна, передбачаi розвиток усного i писемного мовлення учнiв, набуття ними елементарних знань про особливостi висловлювань, зумовленi iх комунiкативними завданнями, ситуацiю спiлкування. Мовною (лiнгвiстичною) основою формування в учнiв початкових класiв умiнь звтАЩязно висловлюватися i Влвивчення функцiонування мовних одиниць у складi звтАЩязного висловлювання (тексту)В» [38, 47].

У процесi вивчення мовного матерiалу, визначеного програмою початкового курсу украiнськоi мови, значна увага маi придiлятися ролi мовних засобiв у побудовi звтАЩязних висловлювань. Цьому сприяють рiзнi вправи i завдання на спостереження, вибiр, замiну мовних явищ. Значення цього процесу у формуваннi особистостi неодноразово пiдкреслювали психологи, педагоги, методисти. Так, К.Д. Ушинський наголошував, що Влумiння бачити предмет з рiзних бокiв, у рiзних ракурсах, ситуацiях i надзвичайно важливим для особистостiВ» [4, 12].

Дидактичнi дослiдження [4; 16; 26; 40; 48 та iн.] показують, що на початковому етапi навчання цю важливу якiсть можна розвинути у всiх дiтей, здiйснюючи роботу з розвитку мовлення, причому не лише на спецiально вiдведених уроках, а й у процесi вивчення фонетичного, орфографiчного, граматичного та лексичного матерiалу. Побудова висловлювань рiзних типiв i як результатом, так i засобом удосконалення спостережливостi, розвитку уяви, узагальнення сприйнятого.

У психолого-педагогiчнiй лiтературi [68] пiдкреслюiться нерозривний звтАЩязок розвитку мовлення дiтей з розумовим розвитком. К.Д. Ушинський наголошував, що Влрозвивати мовлення окремо вiд думки неможливоВ» [31, 17]. Саме тому в роботi з розвитку звтАЩязного мовлення важливою складовою i психолого-педагогiчна концепцiя розвивального навчання, що знайшла своi вiдображення у працях Л.С. Виготського, П.Я. Гальперiна, В.В. Давидова, Л.В. Занкова та iнших [7, 96]. У iхнiх працях знаходимо визначення основних критерiiв розвивального навчання, характеристику факторiв, якi забезпечують iнтелектуальний розвиток молодших школярiв, аргументовану оцiнку готовностi учнiв до оволодiння прийомами мовленнiвоi дiяльностi.

Визначаючи психолого-педагогiчнi передумови формування умiнь звтАЩязно висловлюватись, необхiдно брати до уваги вчення Л.С.Виготського про Влзону найближчого розвиткуВ» [68, 137], яка засвiдчуi хiд процесiв, що характеризуються станом становлення, дозрiвання. Цей рiвень досягаiться в результатi вирiшення тих завдань, якi дитина не може виконати самостiйно, але може розвтАЩязати з допомогою вчителя, у процесi колективноi дiяльностi всього класу.

Важливе мiсце у навчаннi учнiв початкових класiв вiдводив розвитку мовлення М.РЖ. Жинкiн. У своiму дослiдженнi учений пiдкреслював, що Влбудь-який твiр учня девтАЩяти-десяти рокiв свiдчить про значно бiльшi можливостi дiтей аналiзувати сприйняте, нiж передавати його у текстiВ» [73, 12]. Це дозволяi стверджувати, що умiння будувати звтАЩязне висловлювання може бути сформоване у всiх учнiв з урахуванням iндивiдуальних особливостей.

У сучаснiй психолiнгвiстицi розкриваються механiзми i закони сприймання та побудови текстiв. Мовлення, на думку О.О. Леонтьiва, i сукупнiстю мовленнiвих дiй, кожна з яких маi свою мету, пiдпорядковану дiяльностi в цiлому. У свою чергу мовленнiва дiя передбачаi постановку мети (хоча i пiдпорядкованоi загальнiй метi дiяльностi), планування i здiйснення плану, зiставлення мети i результату. У рамках мовленнiвоi дiяльностi мовленнiва дiя спiввiдноситься з поняттям ВлумiнняВ», яке психологи та дидакти (Л.С. Виготський, П.Я. Гальперiн, РЖ.Я. Лернер та iн.) розглядають як здатнiсть учнiв свiдомо виконувати певну дiяльнiсть шляхом творчого використання знань у знайомих чи нових умовах [38, 47].

Для успiшного навчання молодших школярiв будувати звтАЩязнi висловлювання методисти радять проводити таку роботу:

а) вивчення теоретичних основ аналiзу тексту;

б) органiзацiя мовленнiвоi практики молодших школярiв, створення мовленнiвих ситуацiй на уроках рiдноi мови;

в) формування умiнь аналiзувати i складати вiдносно короткi уснi i письмовi навчальнi тексти для того, щоб розвивати в учнiв оперативну памтАЩять [55, 109].

РЖменник, як нiяка iнша частина мови, сприяi розширенню i конкретизацii словника молодших школярiв, надаi висловлюванням точностi та змiстовностi. Учнi найчастiше вживають слова на позначення предмета та особи. Неточнiсть у вживаннi iменникiв у мовленнi дiтей зберiгаiться навiть пiсля ознайомлення з цiiю частиною мови та пояснюiться невмiнням використовувати iх багатозначнiсть та синонiмiку.

Ця проблема i безперервним процесом, що потребуi ретельного дослiдження, вивчення i розвтАЩязання. Якщо вченi займались питаннями навчання молодших школярiв будувати звтАЩязнi висловлювання загалом, то питанням вживання iменникiв у системi розвитку мовлення i збагачення словникового запасу учнiв конкретно не займався нiхто i вони залишились нерозвтАЩязаними. Така актуальнiсть даноi проблеми, з одного боку, та недостатнi ii вивчення, з iншого, й зумовило вибiр теми дослiдження.

ОбтАЩiкт дослiдження тАУ процес вивчення iменника як частини мови.

Предмет дослiдження тАУ методичне забезпечення даного процесу.

Мета дипломноi роботи тАУ дослiдження особливостей опрацювання iменника на уроках украiнськоi мови у початковiй школi.

Завданнями дослiдження i:

1. Опрацювання стану дослiдження проблеми у лiнгвiстичнiй лiтературi.

2. ЗтАЩясування особливостей формування загального поняття про iменник та аналiз етапiв вивчення iменника у початковiй школi.

3. Окреслення граматико-стилiстичноi роботи при вивченнi iменника.

4. Окреслення системи вивчення iменника у початкових класах.

5. Експериментальна перевiрка методики особливостей вивчення iменника в початковiй школi.

Гiпотеза дослiдження: якщо методично забезпечити виконання програмових вимог до вивчення iменника, вiковi та психологiчнi критерii засвоiння iменника як частини мови, то ефективнiсть засвоiння граматичних категорiй iменника буде бiльш ефективною, що забезпечить збагачення та активiзацiю словникового запасу молодших школярiв.

Методи дослiдження:

тАУ теоретичнi: аналiз та узагальнення науковоi iнформацii з проблеми дослiдження; аналiз, синтез, узагальнення i систематизацiя теоретичних та практичних даних; моделювання у процесi виконання вправ;

тАУ практичнi: спостереження за навчально-виховним процесом; бесiди з вчителями, учнями початкових класiв; виконання вправ на вироблення вмiнь i навичок в учнiв; проведення цiкавих завдань-iгор на виявлення знань про iменник.

Теоретичне значення дипломноi роботи полягаi в обТСрунтуваннi системи вивчення iменника у початкових класах, виявленнi ролi iменникiв у збагаченнi, уточненнi й активiзацii словникового запасу молодших школярiв.

Практичне значення дослiдження визначаiться обТСрунтуванням системи вправ, спрямованих на засвоiння лексико-граматичних категорiй iменника як частини мови учнями початкових класiв.

Структура дослiдження, визначена метою та завданнями, складаiться зi вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел.

РОЗДРЖЛ 1. Лiнгводидактичнi основи вивчення iменника

1.1 Сутнiсть та лексико-граматичнi ознаки iменника

У морфологiчну структуру мови в ii широкому розумiннi входять парадигми вiдмiнюваних частин мови (iменникiв, прикметникiв, займен-никiв, числiвникiв i дiiслiв) та морфемна структура усiх частин мови, тобто всiх класiв слiв, як змiнних, так i незмiнних.

Кожна вiдмiнювана частина мови маi своi характернi парадигматичнi мiкросистеми, якi створюють систему парадигм даноi частини мови. Отже, iснують окремi системи парадигм iменникiв, прикметникiв, займенникiв, числiвникiв та дiiслiв, що в своiй сукупностi складають загальну морфологiчну парадигматичну систему мови [77, 63]. У кожну парадигму входить не лише система флексiй (закiнчень), а й певна кiлькiсть варiантiв основ, якi сполучаються з одними й тими ж флексiями.

РЖменник називаi предмет i вiдповiдаi на питання хто? що? У граматицi предметом вважаiться все, про що можна запитати хто це? або що це? Отже, предмети тАФ це не тiльки назви людей (робiтник, спiвачка), тварин (кiнь, ворона), конкретних речей (сонце, книжка), а й назви опредмечених дiй (засiдання, облiк), ознак (компетентнiсть, краса), абстрактних понять (совiсть, доброта) i т. п. [53, 46].

За характером називання iменники бувають загальнi й власнi. Загальна назва даiться багатьом однаковим предметам: чоловiк, вiдвiдувач, мiсто, гора, журнал, день, щастя.

За лексичним значенням загальнi назви бувають:

а) одиничнi тАФ називають предмети, що пiддаються лiчбi: хлопець, орел, олiвець, телевiзор, будинок, вулиця, лiс, день, ранок, дощ, вiтер;

б) збiрнi тАФ називають сукупнiсть предметiв як одне цiле виступають лише в однинi: молодь, студентство, професура, iнтелiгенцiя, малеча, дiтвора, братва, пiхота, мурашня, промiння, колосся, листя, гарбузиння, дубняк, осичина;

в) речовиннi тАФ називають рiзнi речовини, матерiали, продукти i теж, як правило, виступають лише в однинi: залiзо, пiсок, гранiт, вода, кисень, полотно, жито, пшениця, смородина, капуста, борошно, цукор; але мо-жуть виступати й лише в множинi: дрiжджi, вершки, суницi, чорнобривцi;

г) абстрактнi тАФ називають узагальненi властивостi, дii, ознаки, процеси, стани, науковi поняття, представленi як предмети: скромнiсть, доброта, хоробрiсть, краса, правда, можливiсть, успiх, правило, спiв, бiг, здивування, страх, час, година, кiлограм, фiзика, дiалектика [72, 84].

Власна назва даiться окремому предметовi, щоб вiдрiзнити його вiд iнших подiбних: Григорiй, Куценко, Киiв, Днiпро, ВлВечiрнiй КиiвВ», Конгрес украiнськоi iнтелiгенцii, Юпiтер, Чумацький Шлях.

Серед власних назв розрiзняються:

а) антропонiми тАФ власнi назви людей (iмена, прiзвища, прiзвиська): Олег, Лариса, Святослав, Григорович, РЖванiвна, Шевченко, Леся Украiнка, Шекспiр;

б) топонiми тАФ власнi географiчнi назви (назви територiй, держав, населених пунктiв, урочищ, мiсцевостей, гiр, вод тощо): РДвропа, Украiна, Днiпро, Киiв, Хрещатик, Подiлля, Карпати, Говерла, Свiтязь, Холодний Яр, Бикiвня, Крим, Памiр, Атлантика;

в) космонiми тАФ назви космiчних об'iктiв: Чумацький Шлях, Велика Ведмедиця, Козерiг, Марс, туманнiсть Андромеди;

г) мiфонiми тАФ найменування божеств, мiфологiчних персонажiв: Перун, Дажбог, Юпiтер, Зевс, Прометей, Ахiл лес, Вiй, Перелесник, Берегиня, Ладо.

r) зоонiми тАФ клички тварин: Гнiдий, Стрiла, Лиска, Ряба, Сiрко, Пiрат, Мурчик;

д) культуронiми тАФ позначення предметiв духовноi i матерiальноi культури, зокрема творiв лiтератури й мистецтва, творчих колективiв, установ, пiдприiмств, органiзацiй, сортiв рослин, продуктiв виробництва: Бiблiя, РДвангелiя, вiрш ВлЗаповiтВ», журнал ВлВiтчизнаВ», опера ВлЗапорожець за ДунаiмВ», товариство ВлПросвiтаВ», видавництво ВлЛибiдьВ», газета ВлУкраiна молодаВ», завод ВлАрсеналВ», комбайн ВлНиваВ», цукерки ВлПташине молокоВ» тощо [30, 101-102].

За граматичним значенням iменники подiляються на назви iстот i назви неiстот.

Назви iстот подiляються на:

а) назви осiб (тобто назви людей за рiзними ознаками, назви мiфологiчних iстот, персонажiв тощо): продавець, токар, прибиральниця, помiчник, Михайло, Шевчук; лiсовик, Перун, Дажбог, Мавка, Мальований Стовп тАФ вiдповiдають на питання хто?;

б) назви тварин (тобто назви всiх представникiв тваринного свiту, включаючи й найпростiших): слон, кит, корова, свиня, ластiвка, карась, метелик, черв'як, мiкроб тАФ вiдповiдають переважно на питання що?

Назви неiстот подiляються на:

а) назви чiтко окреслених предметiв i понять (тобто назви охоплю-ваних зором речей, деталей, частин тiла, рiзних мiр, мiсяцiв, днiв тижня тощо): стiл, олiвець, портфель, ключ, дуб, рука, лоб, метр, кiлограм, серпень, вiвторок тАФ вiдповiдають на питання що?;

б) назви нечiтко окреслених предметiв i понять (тобто назви предметiв, що не охоплюються зором, не мають чiтких меж, збiрнi назви, назви територiй, речовин, явищ, почуттiв, дiй, станiв, ознак, iгор, абстрактних понять тощо): лiс, шлях, космос, гурт, народ, листя, пшоно, завод, пiсок, алюмiнiй, грiм, радiсть, гнiв, футбол, сон, прогрес, Крим, Прикарпаття тАФ вiдповiдають на питання що? [47, 136].

Цi значення нерiдко проявляються у вiдмiнкових формах iменникiв. Так, у знахiдному вiдмiнку iменники, що означають назви iстот, мають переважно таке саме закiнчення, як у родовому а тi, що означають назви неiстот, тАФ як у називному: бачу (кого? що?) брата, коня, орла, братiв, коней, орлiв, сестер, лошат; але: степ, снiг, завод, степи, снiги, заводи, сосни, колiщата. Часом i рiзниця й мiж назвами осiб та назвами тварин в оформленнi знахiдного вiдмiнка множини: доглядаi хворих, але: доглядаi коней, i конi, овець i вiвцi.

Що стосуiться словотвору iменникiв, то видiляють i префiксальний i суфiксальний спосiб. РЖменникових префiксiв небагато, i вони переважно малопродуктивнi. В iменниках видiляються незапозиченi префiкси пра- (вказуi на давнiсть: прабатькiвщина, пралiс, прадiд); перед- (вказуi на передування в часi: переддень, передiсторiя); па- i про- (позначають неповноту чогось: пагорб, паросток, провесна, просинь, прозелень); су- i спiв- (вказують на об'iднання чи сумiснiсть чогось: сузiр'я, супутник, сусiд, суглинок, спiвавтор, спiврозмовник, спiвпраця, спiвчуття); пiд- (позначаi пiдпорядкованiсть: пiдвид, пiдстанцiя); без- i не- (позначають вiдсутнiсть чогось, надають основi протилежного значення: безладдя, безробiття, безодня, нещастя, недоля) [43, 61].

У сучаснiй украiнськiй мовi використовуються також iншомовнi префiкси, зокрема анти- (щось протилежне: антиречовина, антициклон); вiце- (другий: вiце-консул); екс- (колишнiй: екс-чемпiон); проте- (попереднiй, первинний: прототип, протоплазма); супер- (зверхнiй: суперзiрка); ультра- (найвищий: ультразвук); ре- (зворотний, повторний: реконструкцiя, реекспорт) тощо.

Суфiксальний словотвiр назв осiб. Найбiльше i суфiксiв для позначення осiб за iхньою дiяльнiстю, заняттям, дiями. Цi iменники творяться переважно вiд дiiслiвних основ, хоч i не завжди [71, 366].

Найпоширенiшi з-помiж них такi: -ар (косар, кобзар, килимар); -яр (кресляр, маляр, скляр); -ець (спiвець, борець, знавець); -ик, який входить до складу суфiксiв -ник, -овик, -iвник, -альник, -ильник, -iльник (дослiдник, ремонтник, нафтовик, мостовик, танцiвник, кранiвник, рахiвник, постачальник, шанувальник, крiпильник, свердлильник, болiльник); -ач (сiяч, спостерiгач, попихач, циркач); рiдше вживаються суфiкси -ич (пiдпасич, погонич), -ун (бiгун, несун), -iй (водiй, палiй), -итель, -атель (мислитель, вихователь) тощо.

Зрiдка в цьому значеннi використовуються й iншомовнi суфiкси -ент, -ант (студент, практикант, дебютант); -ер, -ир, -ор (тренер, вiзитер, рекетир, командир, диктор, кредитор); -ист, -iст (таксист, шахiст) тощо.

Для позначення осiб за рiзними якiсними ознаками вживаються суфiкси -ець (смiливець, мудрець); -ак (дивак, бiдняк); -ач (вусач, бородач), -ань (черевань, вусань), -ень (красень, велетень), -ун (дикун, горбун, веселун), -ил(о) (чудило, здоровило) тощо [74, 122].

Назви осiб за мiсцем проживання й нацiональнiстю утворюються найчастiше за допомогою суфiкса -ець (украiнець, iспанець, полтавець, чернiгiвець, черкасець, кременчужець), а також -анин (росiянин, киянин, харкiв'янин, вiнничанин, лучанин). Рiдко вживаються суфiкси -ин (болгарин, татарин, грузин), -ак (подоляк, сибiряк), -ич (русич, москвич), -ит (одесит). РЖнодi мiж твiрною основою й суфiксом може вставлятися iнтерфiкс: Ялта тАФ ялтинець, Рiвне тАФ рiвненець, Америка тАФ американець, Конго тАФ конголезець.

Кiлька чоловiчих iмен по батьковi творяться за допомогою суфiкса -ич: Лука тАФ Лукич (i Лукович), Сава тАФ Савич (i Савович), Кузьма тАФ Кузьмич (i Кузьмович), Хома тАФ Хомич (i Хомович), Якiв тАФ Якович, РЖлля тАФ РЖллiч. Як виняток, в iменi Григорiй при твореннi iменi по батьковi вiдпадаi iй тАФ Григорович, а до основи iменi Микола додаiться ай тАФ Миколайович (рiдко тАФ Миколович) [44, 43].

Жiночi iмена по батьковi творяться додаванням до основ власних iмен суфiкса тАУiвн(а): Михайло тАФ Михайлiвна, Василь тАФ Василiвна, Юрiй тАФ Юрiiвна (Юрiй + iвна), Зiновiй тАФ Зiновiiвна (Зiновiй + iвна), Анатоль тАФ Анатолiвна, Анатолiй тАФ Анатолiiвна (Анатолiй + iвна).

З вiдхиленням вiд цього правила творяться лише такi iмена по батьковi: Якiв тАФ Якiвна (випадаi одне iв), Григорiй тАФ Григорiвна, Микола тАФ Миколаiвна (рiдко тАФ Миколiвна).

Для назв молодих осiб за ознакою батька використовуються: для осiб чоловiчого роду тАФ суфiкси -енк(о), -чук, -ич (коваленко, ткаченко, ковальчук, бондарчук, королевич, княжич), для осiб жiночого роду тАФiвн(а) (ковалiвна, королiвна) [53, 101].

Для творення назв одиничних предметiв у бiльшостi випадкiв вживаються суфiкси -к(а), який може входити також до складу суфiксiв -iвк(а), -анк(а) (пилка, чашка, скрипка, журавка, ластiвка, макiвка, шалiвка, землянка, морзянка), -ик, який може входити також до складу суфiксiв Ва-ник, -овик, -ильник (вулик, кошик, словник, годинник, маховик, броньовик, холодильник, лiчильник), -ок (молоток, колосок, струмок), -ак (iжак, держак, лiтак, вiтряк), -ач (сiкач, вимикач, винищувач), -ець (стiлець, олiвець, хребець, самець); -иц(я) (палиця, кислиця, дзвiниця, телиця), -ин(а) (зернина, стеблина) тощо.

Для позначення примiщень використовуiться суфiкс -н(я) (майстерня, лiкарня, спальня, роздягальня), рiдше -ищ(е) (сховище, горище). Малопродуктивними чи непродуктивними i суфiкси -л(о), -ил(о) (шило, зубило, вiтрило), -ун (цвiркун, колун), -ур (качур, стовбур), -ень (пiвень, зазубень) [70, 136].

Збiрнi й абстрактнi назви творяться за допомогою суфiксiв -ств(о) (людство, мiщанство, виробництво, вiвчарство, спiвробiтництво, недбаль-ство, убозтво), -ин(а) (городина, озимина, бiганина, бистрина), -инн(я) (гарбузиння, ластовиння), -ак, -ик (молодняк, чагарник), -от(а) (турбота, доброта, пiхота, парубота), -н(я) (комашня, брехня, гульня).

Суфiкс -й-, за допомогою якого утворено багато зокрема збiрних i абстрактних назв, в одних випадках зберiгся (безправ'я [безправна], довiр'я [дов'iрйа]), в iнших тАФ уподiбнився до попереднього м'якого приголосного ( провалля [провал'л'а]), а ще в iнших тАФ зник, залишивши пiсля себе лише м'якiсть (листя [лис'т'а], безсмертя [безсмертна]).

Вiд дiiслiв абстрактнi назви творяться переважно за допомогою суфiксiв -анн(я), -енн(я), -iнн(я) (навчання, споглядання, мислення, вдосконалення, терпiння, розумiння), рiдше -б(а) (лiчба, журба), -к(а) (суперечка, здогадка) [74, 124].

РЖменникам за допомогою словотвiрних засобiв можна надавати значення зменшеностi (здрiбнiлостi) i, як правило, пестливостi та збiльше-ностi i, як правило, згрубiлостi.

Для позначення здрiбнiлостi i, як правило, позитивного ставлення до предмета використовуються суфiкси iз звуками к, ц, ч:

Ваа) для iменникiв чоловiчого роду тАФок, -ик, -ець, -очок, -ечок, -ичок: лiсок, синок, пальчик, дощик, вiтрець, горбочок, вершечок, котичок;

б) для iменникiв жiночого роду тАФк(а), -ц(я), -иц(я), -очк(а), -ечк(а), -ичк(а): хмарка, ягiдка, бабця, удовиця, водиця, бджiлочка, голiвочка, хатиночка, рiчечка, донечка, сестричка;

в) для iменникiв середнього роду -к(о), -ц(е), -ечк(о): вушко, личко, курчатко, винце, деревце, вiконечко, словечко; чоловiчого роду: дядечко, батечко [78, 167].

Особливого вiдтiнку пестливостi iменникам надають:

а) суфiкси -оньк(о), -оньк(а), -еньк(о), -еньк(а): соколонько, дiвчинонька, брiвонька, личенько, рученька, нiченька;

б) суфiкси -усь, -ус(я), -унь, -унь(о), -ун(я): дiдусь, бабуся, матуся, братунь, братуньо, дiдуньо, мамуня [44, 53].

Для позначення збiльшеностi i, як правило, негативного ставлення до предмета найчастiше використовуiться суфiкс -ищ(е): вiтрище, морозище, вовчище, комарище, дiдище, бабище.

Переважно негативне, зневажливе ставлення виражаiться iменни-ками iз суфiксами -иськ(о) (хлопчисько, дiдисько, бабисько, вiтрисько), -ак(а) (злодiяка, розбишака, здохляка, розумака), -ук(а) (змiюка, скаженюка, злюка), -уг(а) (бандюга, катюга, хапуга, хитрюга), -ур(а) (носюра, босяцюра) та iн.

До лексико-граматичних ознак iменника вiдносять рiд, число, вiдмiнок i вiдмiна. Рiд маi реальне значення тiльки вiдносно назв осiб (робiтник тАФ робiтниця) та якоюсь мiрою тАФ вiдносно назв тварин (баран тАФ вiвця). Що ж до назв неiстот, то рiд маi лише граматичне значення. РЖменники бувають чоловiчого, жiночого або середнього роду.

Рiд iменника визначаiмо, спiввiдносячи його iз займенниками вiн, вона, воно або поiднуючи iз цей, ця, це: цей степ (вiн), цей бiль (вiн), цей собака (вiн), ця путь (вона), ця адреса (вона), це листя (воно). Слiд пам'ятати, що в украiнськiй мовi до чоловiчого роду належать, крiм названих вище, такi iменники: цей насип, цей пiдпис, цей лiтопис, цей ступiнь, цей пил, цей ярмарок, цей продаж, цей кiр, цей Сибiр.

Деякi iменники можуть мати залежно вiд контексту рiзний рiд тАФ чоловiчий або жiночий: цей сирота i ця сирота, цей п'яниця i ця п'яниця, цей листоноша i ця листоноша, цей калiка i ця калiка; чоловiчий або середнiй: цей ледащо i це ледащо, цей базiкало i це базiкало; жiночий або середнiй: ця головище i це головище, ця хмарище i це хмарище. РЗх прийнято називати iменниками подвiйного роду (вживана iнодi назва Влiменники спiльного родуВ» не вiдповiдаi позначуваному явищу) [22, 185].

У деяких випадках i вагання мiж родами: цей зал i ця зала, цей птах i ця птаха, цей дрож: i ця дрож:, цей харч i ця харч, це свердло i цей свердел. Наприклад: Ясна зала вся свiтлом палаi (Леся Украiнка). Пiзнiй вечiр. Зал майже порожнiй (РЖ. Кочерга). Залежно вiд конкретного змiсту значення чоловiчого або жiночого роду мають прiзвища: Петренко, Шевчук, Хмара.

Рiд незмiнюваних iменникiв встановлюiться так:

а) назви осiб мають рiд вiдповiдно до статi: цей аташе, цей кюре, ця ледi, ця фрау;

б) назви тварин мають звичайно чоловiчий рiд: цей шимпанзе, цей понi, цей какаду, цей колiбрi, цей кенгуру (але якщо треба вказати на самку, назвi надаiться значення жiночого роду: ця кенгуру, ця шимпанзе);

в) назви неiстот мають середнiй рiд: це кашне, це комюнiке, це меню, це журi, це алiбi;

г) власнi назви мають рiд вiдповiдно до роду загальноi назви: цей Кракатау (вулкан), цей Хокайдо (острiв), ця Мiссiсiпi (рiчка), ця Монако (краiна), це Гельсiнкi Онтарiо (озеро); порiвняйте ще каламутна Мiссурi (рiчка), рiвнинне Мiссурi (плато), густонаселений Мiссурi (штат у США);

г) незмiнюванi складноскороченi слова мають рiд вiдповiдно до роду iменника, який входить до абревiатури в називному вiдмiнку: цей райвно (вiддiл), цей НБУ (банк), ця СБУ (служба), ця СОУ (спiлка), це МЗС (мiнiстерство), це МП (пiдприiмство) [71, 368].

РЖменники, що вживаються тiльки в множинi, за родами не розрiзняються: цi дверi, цi сани, цi канiкули, цi Карпати, цi Черкаси.

РЖменники мають два числа: однину й множину. РЖменники в однинi можна спiввiднести iз займенниками вiн, вона, воно або поiднати iз цей, ця, це: цей свiт, ця громада, це листя, це корiння. РЖменники в множинi можна спiввiднести iз займенником вони або поiднати iз цi: цi дерева, цi коренi, цi ножицi, цi Карпати. Однина й множина iменникiв звичайно рiзняться мiж собою закiнченнями: будинок тАУ будинки, вiкно тАУ вiкна, дорога тАФ дороги.

Проте в iменниках середнього роду на -я (змагання, сузiр'я) закiнчення в обох числах збiгаються. Число цих iменникiв визначаiмо, орiiнтуючись на слова, що стоять при них: змагання триваi тАФ змагання тривають, далеке сузiртАЩя тАФ далекi сузiртАЩя [30, 87].

У давнину iснувала ще третя форма числа iменникiв тАФдвоiна. Тепер вона зникла, залишилися тiльки форми очi, плечi, вуса, якi тепер сприймаються як множина, та дiалектнi форми на зразок двi вiдрi, двi нозi.

Частина iменникiв вживаiться, як правило, лише в однинi. Вони означають:

а) назви речовин: залiзо, вiск, кров, молоко, чорнило;

б) збiрнi назви: студентство, молодь, дiтвора, рiдня, морква, бурячиння, листя, промiння, камiння, волосся;

в) назви дiй, якостей, почуттiв: молотьба, хода, бджiльництво, байдужiсть, поспiшнiсть, гнiв, дружба;

г) власнi назви: Ольга, Степан, РЖванченко, Луцьк, Куренiвка.

Деякi з цих iменникiв можуть вживатися i в множинi, щоправда, набуваючи при цьому трохи iншого значення: мiнеральнi води, добiрнi вина, легованi сталi, болi, радостi, глибини, свiти [5, 108].

Незначна частина iменникiв маi тiльки множину. Вони переважно означають:

а) назви предметiв, парних за своiю будовою: ножицi, сани, ворота, штани, челюстi, груди;

б) деякi збiрнi назви: люди, дiти, кури, гуси, дрова, дрiжджi, меблi, коноплi.

в) назви дiй, станiв, почуттiв (переважно iз суфiксом -ощ-): лiнощi, веселощi, мудрощi, заздрощi, пахощi, жнива;

г) назви родин рослин i тварин: злаковi, зонтичнi, хребетнi, яструбинi;

г) деякi власнi географiчнi назви: Черкаси, Суми, Карпати, Альпи, Осокорки, Маневичi.

Множиннi iменники реального значення однини або множини набувають за допомогою числiвникiв: однi дверi тАФ двоi дверей, однi ножицi тАФ троi ножиць [75, 102].

Будуючи речення зi збiрними iменниками, треба особливу увагу звертати на число пов'язаних iз ними слiв. Якщо збiрний iменник, який називаi сукупнiсть багатьох предметiв, стоiть в однинi, то й пов'язанi з ним слова також мають стояти в однинi: осiннi листя (а не осiннi), корiння проросло (а не проросли), селянство тАФ воно (а не вони), молодь тАФ ii iнтереси (а не iхнi).

РЖменник, пов'язуючись у реченнi з iншими словами, змiнюiться за вiдмiнками. В украiнськiй мовi i сiм вiдмiнкiв, кожний з яких вiдповiдаi на певне питання: називний тАФ хто? що? (весна, явiр); родовий тАФ кого? чого? (весни, явора); давальний тАФ кому? чому? (веснi, явору); знахiдний тАФ кого? що? (весну, явiр); орудний тАФ ким? чим? (весною, явором); мiсцевий тАФ на кому? на чому? (на веснi, на яворi); кличний тАФ хто? що? (весно, яворе). Називний i кличний вiдмiнки називаються прямими, усi iншi тАФ непрямими [44, 57].

РЖменник у називному вiдмiнку виступаi в реченнi в ролi пiдмета, iнодi тАФ присудка. Наприклад, у реченнi ВлВiрний приятель тАФ то найбiльший скарбВ» (нар. творчiсть) у називному вiдмiнку стоять пiдмет приятель i присудок скарб.

РЖменник у кличному вiдмiнку виступаi тiльки в ролi звертання: Який ти, свiте, теплий i широкий (А. Малишко).

РЖменники в непрямих вiдмiнках у реченнi можуть виступати:

а) iменною частиною складеного присудка: Життя маi цiну лиш доти, поки воно доцiльне (П. Загребельний);

Ваб) додатком: Навтiшатися свiтом тАФ що випити кухоль, У якому iзверху мед, а насподi тАФ гiрчиця (Д. Чередниченко);

в) означенням: Гуркочи у долю мою, свiте, хвилями прадавнього Днiпра (В. Симоненко);

г) обставинами: В день такий на землi розцвiтаi весна тремтить од солодкоi муки (В. Сосюра) [71, 369].

Називний i кличний вiдмiнки вживаються завжди без прийменника, мiсцевий тАФ лише з прийменником. РЖншi можуть виступати як без прийменника, так i з ним.

Деякi iменники не змiнюються, а саме:

а) iншомовнi слова, якi закiнчуються на голосний (крiм -а пiсля приголосного та -я): амплуа, кашне, протеже, ательi, парi, таксi, бюро, депо, метро, кiно, рагу, кенгуру, меню, iнтерв'ю, Нiкарагуа, Туапсе, Сочi, Монако, Баку; але слово пальто змiнюiться: пальта, пальтi, пальтом i т. д.; в усному мовленнi нерiдко змiнюються також давно запозиченi слова кiно, метро, бюро;

б) жiночi прiзвища на приголосний та -о: про Ганну Чубач, з Лiною Костенко; але чоловiчi прiзвища на приголосний та -о вiдмiнюються: про Петра Чубача, з Юрiiм Костенком;

в) бiльшiсть буквених абревiатур: на ЧАЕС, послуги ДКО, в СПУ, договiр iз ВАТ, вiд райвно; але: у загсi, на ЛАЗi, до ВАКу [78, 327].

У складних назвах, що пишуться через дефiс, вiдмiнюються, де можна, обидвi частини: музей-квартира тАФ музею-квартири, фабрика-кухня тАФ на фабрицi-кухнi, Переяслав-Хмельницький тАФ з Переяслава-Хмельницького, Пуща-Водиця тАФ у Пущi-Водицi, Конча-Заспа тАФ пiд Кончею-Заспою, Ново-сiлка-на-Днi-стрi тАФ у Новосiлцi-на-Днiстрi, Ростов-на-Дону тАФ до Ростова-на-Дону, пiд Ростовом-на-Дону; але: Кос-Анатольський тАФ Кос-Анатоль-ського, Баден-Баден тАФ у Баден-Баденi.

За тим, як вони змiнюються, iменники подiляються на чотири вiдмiни. Проте до жодноi вiдмiни не належать iменники, якi вживаються тiльки в множинi (дверi, Чернiвцi), якi змiнюються, як прикметники (вартовий, учительська), i якi не змiнюються (шосе, кенгуру) [53, 101].

До першоi вiдмiни належать iменники жiночого й чоловiчого родiв, якi в називному вiдмiнку однини мають закiнчення -а (-я): хмара, буря, мрiя, сирота, лелека, Микола. Сюди також належать iменники жiночого роду iз збiльшувальним значенням на -ищ(е): бабище, бородище.

До другоi вiдмiни належать:

а) iменники чоловiчого роду, якi в називному вiдмiнку однини не мають закiнчення -а (я): вiтер, дощ, день, герой, батько;

б) iменники середнього роду, якi при вiдмiнюваннi не приймають жодних суфiксiв: село тАФ села, сонце тАФ сонця, подвiр'я тАФ подвiр'я, горнятко тАФ горнятка.

До третьоi вiдмiни належать iменники жiночого роду, якi в називному вiдмiнку однини не мають закiнчення -а (-я): радiсть, сутiнь, нiч, подорож, мати. До четвертоi вiдмiни належать iменники середнього роду, якi при вiдмiнюваннi приймають суфiкси -ат- (-ят-), -iн-: теля тАФ теляти, лоша тАФ лошати, колiща тАФ колiщати; iменникiв, що приймають суфiкс -iн-, залишилося всього три: iм'я тАФ iменi, плем'я тАФ племенi, сiм'я тАФ сiменi (лише в однинi).

1.2 Система вивчення iменника у початкових класах

РЖменник тАУ важливий засiб розвитку мовлення i збагачення словникового запасу молодших школярiв. У рiзних видах i формах роботи з iменником розвиваiться мовлення школяра. У цьому процесi iстотне значення маi засвоiння учнями багатьох життiвих i спецiальних термiнiв та мовних зворотiв. Знання навчального матерiалу, наукових термiнiв i вправляння в iх рiзноманiтному застосуваннi ведуть до успiшного формування в дiтей нових наукових понять. Для цiii роботи потрiбна складна розумова дiяльнiсть, насамперед аналiз, абстрагування й узагальнення; вона розвиваi в дiтей гнучкiсть мислення та мову.

Крiм вивчення рiдноi мови й формування навичок читання, школярi засвоюють математику, природознавство та iншi навчальнi предмети. Вони постiйно займаються малюванням i спiвами, працею i фiзкультурою. Кожний навчальний предмет маi свiй змiст i термiнологiю, засвоюючи яку учень збагачуi словник iменниками i розширюi розумовий кругозiр. На будь-якому уроцi вчитель маi змогу спецiально розвивати мовлення учнiв i збагачувати iхнiй словниковий запас [20, 9].

Джерелами формування в учнiв поняття iменника на побутовому рiвнi i: сама навколишня дiйснiсть, навчальний процес, iлюстративний матерiал читанок та iнших пiдручникiв, наочнi посiбники, технiчнi засоби, якi вчитель використовуi у ходi розповiдей та бесiд з учнями. Вже протягом першого року навчання мовлення дiтей на уроцi здiйснюiться у межах досить широкого кола тематичних груп: школа i шкiльне навчання ( назви шкiльних примiщень, класне обладнання, навчальне приладдя тАФ колективне та iндивiдуальне, види навчальноi працi, елементи уроку й режиму навчального дня в цiлому тощо ) ; суспiльно-полiтична лексика; лексика, повтАЩязана iз суспiльно корисною працею дорослих i дiтей; види транспорту; рослини городу, саду, лiсу; тварини тАФ дикi i свiйськi; побутова лексика, пов'язана з iгровою дiяльнiстю дiтей тощо [26, 67].

Важливим i те, що дитячий словник збагачуiться не тiльки кiлькiсно, а й якiсно. Пiд час урокiв читання у ньому, зокрема, збiльшуiться питома вага лексики, яка вiдображаi суспiльно-полiтичнi вiдносини (Батькiвщина, Вiтчизна, держава, Украiна, столиця УкраiнитАФКиiв, мова, народ, письменник, поетеса та iн.). Статтi та художнi iлюстрацii ознайомлюють дiтей з новими словами в галузi науки, технiки i культури, трудовоi дiяльностi людей мiста й села, назвами рослин, тварин, предметiв побуту. Поповнюiться лексика, пов'язана з рiзноманiтною дiяльнiстю самих дiтей, як на уроках, так i з позаурочний час.

Кожен урок маi формувати в учнiв активний словник. А для цього учнi мають чiтко розумiти лексичне значення i бачити цiле слово. Тому велике значення на уроцi надаiться словниковiй роботi, яка органiчно випливаi iз завдань упродовж цiлого уроку. Вона спрямовуiться на збагачення активного словника учнiв, на розвиток словотворчих навичок, умiння бачити художнi засоби та використовувати iх у своiму мовленнi, на пропедевтичну й узагальнену роботу щодо знань з морфологii [23, 18].

Теоретичних вiдомостей з лексики та морфологii учнi початкових класiв не одержують (це програмовий матерiал наступних класiв), а словник збагачують практичними вправами у зв'язку з засвоiнням знань за програмою 1-4 класiв. Тому словникова робота маi пов'язуватися з усiiю системою навчання дiтей у школi. Розрiзняють пасивний та активний словники. Активний тАФ це слова, якi учень вживаi у мовленнi, пасивний тАФ слова, значення яких дитина розумii, але не використовуi [38, 47].

Класовод маi сприяти тому, щоб вихованцi за допомогою рiзних вправ з читання переводили слова-iменники з пасивного до активного словника. Учитель повинен допомогти розiбратись у значеннi цих слiв, перевести iх до активного словника учнiв.

Важливу роль у збагаченнi словника дiтей маi мова вчителя. Вона завжди i зразком для учнiв, а тому й повинна бути не лише правильною щодо побудови, а й багатою, змiстовною, рiзноманiтною за своiм словниковим складом. Таким чином, багата мова вчителя тАФ важливе джерело збагачення словника учня початкових класiв.

Значне мiсце на уроках мови вiдводиться вправам, якi допомагають розширити й уточнити словник дiтей, зокрема ту його частину, де вiдводиться мiсце iменникам. Значення невiдомих слiв, що трапляються в текстах, обовтАЩязково слiд пояснювати, формуючи в учнiв вiдповiднi уявлення й поняття. Також слiд виробляти в учнiв умiння добирати тi слова, якими можна найточнiше, найяскравiше, образно висловити думку. З перших днiв навчання дитини у школi необхiдно повсякденно працювати над словом, пояснювати рiзнi його значення, добирати синонiми, вводити слова в речення, виявляти синонiми в iлюстративному матерiалi i т. iн. [48, 97].

Для досягнення кiнцевоi мети тАУ розвитку образного усного мовлення тАФ необхiдно розвтАЩязувати такi навчальнi завдання:

Вз розширювати i поглиблювати знання учнiв про слова-назви, викликати iнтерес до роботи над словом, почуття гордостi за рiдну мову;

Вз поступово вводити дiтей у свiт краси мови;

Вз формувати iнiцiативу i самостiйнiсть, здатнiсть оперувати словом у мовленнiвiй дiяльностi;

Вз розвивати дитячу уяву, фантазiю;

Вз виховувати вмiння долати труднощi пiд час опрацювання слiв, прагнення вдосконалювати лiтературну мову, спостережливiсть;

Вз формувати навички точного вживання слiв-iменникiв у спiлкуваннi з ровесниками;

Вз застосовувати на уроцi знання, набутi самостiйно [31, 91-92].

Вирiшуючи цi завдання на уроках читання, вчитель збагачуi мовлення учнiв кiлькiсно, тобто поповнюi iхнiй активний словник iменниками. При цьому вд

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi