Методика розвитку зв'язного мовлення у дiтей-дошкiльникiв з вадами мовлення

МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ РЖ НАУКИ УКРАРЗНИ

НПУ iм.М.П.ДРАГОМАНОВА

РЖНСТИТУТ КОРЕКЦРЖЙНОРЗ ПЕДАГОГРЖКИ ТА ПСИХОЛОГРЖРЗ

КАФЕДРА ЛОГОПЕДРЖРЗ

КУРСОВА РОБОТА

ТЕМА: Методика розвитку зв'язного мовлення у дiтей-дошкiльникiв з вадами мовлення

Курсову роботу виконала

студентка 4 курсу 43 групи

Спецiальнiсть: Логопедiя

i початкове навчання

Нагородна Тетяна

Володимирiвна

КИРЗВ тАУ 2009

ЗМРЖСТ

ВСТУП

РЖ. Поняття звтАЩязного мовлення i розвиток мовних функцiй

РЖРЖ. Порушення звтАЩязного мовлення у дiтей з вадами мови та шляхи iх корекцii

РЖРЖРЖ. ВаРозвиток дiалогiчного мовлення

3.1 Методика проведення бесiд з дiтьми

РЖV. Розвиток монологiчного мовлення

4.1 Види дитячих розповiдей i прийоми навчання розповiдi

4.2 Методика навчання дiтей описовим розповiдям

4.3 Переказ художнiх творiв

V. ВаДидактичнi iгри та iх роль у розвитку звтАЩязного мовлення дiтей з вадами мови

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОРЗ ЛРЖТЕРАТУРИ

Додатки

ВСТУП

Мова тАУсоцiальне явище, що iснуi незалежно вiд того чи iншого iндивiдуума. Розвиток людини тАУ це складний процес поступового перетворення бiологiчного iндивiда в соцiальну iстоту тАУ особистiсть. Добре вiдомо, що без мовлення не буваi людини. Психiчнi функцii та здiбностi , людськi форми поведiнки , комунiкацiя через мовлення не наданi дитинi вiд народження . Вони формуються в першi роки життя пiд впливом цiлеспрямованого виховання, навчання та умов життя в суспiльствi.

Процес розвитку дитини проходить у трьох напрямках: фiзичному, когнiтивному та психосоцiальному. В нормi розвиток у цих трьох напрямках вiдбуваiться одночасно та взаiмоповтАЩязано. Для нормального розвитку дитини з перших мiсяцiв найважливiшим i спiлкування , у процесi якого малюк може опанувати людське мовлення , що вiдiграi головну роль як в дiяльностi дитини, так i в пiзнаннi навколишнього свiту. Розвиток мовлення у процесi онтогенезу вiдбуваiться паралельно з фiзичним i розумовим розвитком. Усi психiчнi процеси у дитини - сприйняття, пам'ять, увага, мислення, цiлеспрямована поведiнка тАУ постають за безпосередньоi участi мовлення. У дитини з мовленнiвими вадами без своiчасних корекцiйних заходiв може затримуватися темп iнтелектуального розвитку. Формування мовлення, патологiя або вiдхилення в розвитку, засоби вiдновлення мови i обтАЩiктом вивчення логопедii, корекцiйноi педагогiки, неврологii а в останнiй час i медичноi реабiлiтацii.

Вiдсутнiсть мовленнiвого спiлкування значно затримуi безперервний i багатогранний процес соцiалiзацii, що триваi все життя людини з особливими потребами.

Важкi мовленнiвi дефекти (дитяча афазiя, моторна й сенсорна алалiя, анартрiя) спричиненi ураженням головного мозку, супроводжуються специфiчними особливостями формування iнтелектуальноi дiяльностi дитини. Це виявляiться у диспропорцiональному розвитку деяких вищих психiчних функцiй та в зниженнi темпiв психiчного розвитку у цiлому. Цi вiдхилення негативно впливають на формування у дитини рiзних форм дiяльностi, спричиняють труднощi у засвоiннi математичних знань та рiдноi мови .

Мовленнiвi дефекти порушують можливiсть вiльного спiлкування дитини з iншими людьми. Усвiдомлення власноi мовленнiвоi недостатностi зазвичай викликаi негативнi емоцiональнi стани: почуття соцiальноi неповноцiнностi , страх мовлення, страх переживання. Усе це ставить пiд загрозу соцiальну значимiсть особистостi i сприяi формуванню своiрiдних психологiчних i патопсихологiчних особливостей , що вимагаi проведення спецiальноi роботи , спрямованоi на соцiальну адаптацiю i реадаптацiю дитини.

Своiчасне оволодiння мовою - основа розумового розвитку дитини. Запорука повноцiнного ii спiлкування з навколишнiми людьми. Рiзнi вiдхилення мовного розвитку негативно позначаються на сприйманнi мови, висловлюваннi власних думок, оволодiннi знаннями та формуваннi особистостi дитини. Мовлення маленькоi дитини формуiться в спiлкуваннi з дорослими. В процесi спiлкування виявляiться його пiзнавальна i наочна дiяльнiсть. Оволодiння мовленням змiцнюi всю психiку малюка. Дозволяi йому сприймати явища бiльш усвiдомлено i довiльно. Великий росiйський педагог К.Ушинський говорив, що рiдне слово i основою всякого розумового розвитку i скарбницею всiх знань. Тому так важливо пiклуватися про своiчасний розвиток мовлення дiтей , придiляти увагу ii чистотi й правильностi. Чим багатше i правильнiше мовлення дитини, тим легше iй висловлювати своi думки, тим ширша ii можливiсть в пiзнаннi дiйсностi , змiстовнiшi й повно цiннiшi взаiмини з дiтьми i дорослими, тим активнiше вiдбуваiться ii психiчний розвиток. Будь-яке порушення мовлення може вiдбитися на дiяльностi i поведiнцi дитини. Дiти, що погано розмовляють, починають усвiдомлювати свiй недолiк, стають мовчазними, соромВ»язливими, нерiшучими. Особливо важливе значення маi розвиток звтАЩязного мовлення дитини дошкiльника. Адже звтАЩязне мовлення тАУ це вища форма мовномисленноi дiяльностi , яка опридiляi рiвень мовного i розумового розвитку дитини. Оволодiння звтАЩязним мовленням складаi найважливiшу умову успiшноi пiдготовки дитини до навчання у школi.

Роздiл РЖ. Поняття звтАЩязного мовлення i розвиток мовних функцiй

Однiiю з невiдтАЩiмних складових навчально-виховного процесу в дитячому дошкiльному закладi i навчання дiтей мовлення. Не треба нiкому довго пояснювати , яким важливим для людини i дар слова. Слово вiдтворюi свiт всерединi самоi людини. РЖ дуже важливо допомогти дитинi якомога успiшнiше оволодiти цим даром. Щоб дитина прийшла до школи з добре розвиненим мовленням , треба з нею якомога частiше грати в те, що сприяi розвитку мовлення, мислення,фантазii.

Завдання розвитку звтАЩязного мовлення посiдають центральне мiсце в загальнiй системi роботи з розвитку мовлення в дошкiльному освiтньому закладi. Навчання звтАЩязному мовленню одночасно i i метою i засобом практичного опанування мовою. Воно маi надзвичайне значення для розвитку iнтелекту та самосвiдомостi дитини, позитивно впливаi на формування ii важливих особистiсних якостей таких , як комунiкабельнiсть, доброзичливiсть,iнiцiативнiсть, креативнiсть, компетентнiсть. За допомогою добре розвиненого звтАЩязного мовлення дитина навчаiться чiтко та ясно мислити , легко встановлюi контакт iз оточуючими, iнiцiюi власнi iдеi. Бере участь у рiзних видах дитячоi творчостi.

В опануваннi мовленням дитина йде вiд частини до цiлого: вiд слова до зчеплення двох-трьох слiв, далi до простоi фрази, а пiзнiше до простих речень. Наслiдком стаi звтАЩязне мовлення, що складаiться з низки розгорнутих речень. ЗвтАЩязним називають таке мовлення, яке може бути зрозумiлим на основi його власного предметного змiсту.

Сучасна лiнгвiстика та лiнгводидактика розглядають поняття звтАЩязного мовлення у двох аспектах тАУ як процес створення звтАЩязного висловлювання та як продукт мовлення. ЗвтАЩязне мовлення визначаiться як iдине смислове та структурне цiле, що складаiться з тематично та логiчно повтАЩязаних мiж собою вiдрiзкiв i вiдбиваi всi суттiвi сторони свого предметного змiсту ( А.М.Богуш, Л.С.Виготський, М.РЖ.Жинкiн, РЖ.О.Зимня, О.О.Леонтьiв).

У створеннi звтАЩязного мовленнiвого продукту науковцi вiдокремлюють дiяльнiсний та особистiсний компоненти.

Перший тАУ повтАЩязуiться з процесами народження i сприймання повiдомлення, регуляцii та контролю власноi мовленнiвоi дiяльностi. Другий тАУ з тим, що в мовленнi особа виявляi свою iндивiдуальнiсть тАУ характер, темперамент,рiвень загальноi культури.

Наслiдком звтАЩязного мовлення i текст тАУ словесно виражений продукт мовленнiво-розумовоi дiяльностi людини, якому властива завершенiсть, структурна цiлiснiсть, визначена цiлеспрямованiсть та прагматична настанова.

Перед вихователями дитячого садка та логопедами стоiть завдання навчити дитину з вадами мовлення користуватись усною мовою як засобом спiлкування, знаряддям мислення. Розвиваючи мову i усне мовлення вихователь або логопед працюi над удосконаленням звуковоi культури мови дiтей. Учить iх правильно вимовляти звуки i слова; правильно користуватися силою голосу залежно вiд умов ( на заняттях говорити голосно, щоб всiм було чути, в грi з товаришем тАУ тихо, щоб не заважати iншим); правильно ставити наголос, змiнювати iнтонацiю; розвиваi нормальний темп мови; вчить користуватись диханням.

Вихователь постiйно працюi над словником дiтей, збагачуючи його новими словами; уточнюi значення тих слiв, якi i в словнику дiтей, але за ними не стоять точнi i широкi уявлення; активiзуi словник - учить користуватись в безпосередньому живому спiлкуваннi всiма словами всього словникового запасу, тобто працюi над переведенням слiв з пасивного в активний словник.

Удосконалюючи граматичну правильнiсть мови дитини, вихователь учить дiтей правильно змiнювати слова та узгоджувати iх. Вихователь повинен стежити за тим, щоб дiти висловлювали своi думки закiнченими простими i поширеними реченнями. Розвиваючи звтАЩязне мовлення , вихователь розвиваi його дiалогiчну i монологiчну форму. Вчить дитину правильно вiдповiдати на запитання, залежно вiд характеру iх тАУ коротко або розгорнуто, чiтко формулювати запитання, логiчно, послiдовно, граматично правильно побудованими реченнями розповiдати про своi враження , про те,що бачив чи чув, складати коротеньку розповiдь так, щоб вона була зрозумiлою для всiх.

В своiй роботi логопед повинен користуватися такими принципами розвитку мовлення та навчання дiтей дошкiльникiв рiдноi мови :

1. Комунiкативна спрямованiсть навчання.

Цей принцип означаi , що навчання дiтей з рiдноi мови повинно бути спрямоване на оволодiння рiдною мовою як засобом спiлкування, на засвоiння дiтьми навичок розмовноi лiтературноi украiнськоi мови та вмiнь практично iх використовувати вiдповiдно до ситуацii спiлкування.

2. Комплексний пiдхiд до розвитку мовлення , який передбачаi вирiшення на одному заняттi кiлькох рiзних мовленнiвих завдань.

3. Принцип сенсорно-лiнгвiстичного розвитку( термiн РД.РЖ.Тихiiвоi) дитини в процесi навчання ii рiдноi мови. Навчально-мовленнiву дiяльнiсть дитини потрiбно органiзувати так , щоб дитина засвоювала новi слова на основi чуттiвого досвiду(сенсорики) за допомогою рiзних аналiзаторiв.

Дитина спочатку повинна побачити предмети, вiдчути всi його властивостi та ознаки, сприйняти цей предмет у взаiмозвтАЩязку його якостей, властивостей, ознак. У дитини повинно формуватися уявлення, образ предмета , а вже потiм це уявлення вона позначаi словом , яке згодом перетворюiться в поняття.

4. Принцип взаiмозвтАЩязку мислення , мови i мовлення передбачаi практичне ознайомлення дiтей з граматичними формами рiдноi мови, артикуляцiiю звукiв, багатозначнiстю слiв, синонiмами,антонiмами, композицiiю тексту тощо.

Ознайомлення вiдбуваiться в процесi мовленнiвоi дiяльностi дiтей( iгровi вправи, мовленнiвi ситуацii, дидактичнi iгри) спрямованоi на активiзацiю iхнього мовлення i розвиток мислення.

Оволодiваючи мовою, дитина водночас вчиться мислити.

5. Домiнуюча роль дiяльностi в розвитку мовлення та навчання дiтей рiдноi мови.

У лiнгводидактицi ствердився дiяльнiсний пiдхiд до мовлення. Мовлення розглядаiться як мовленнiва дiяльнiсть, у якiй у процесi спiлкування використовуються мовнi засоби. Навчально-мовленнiва дiяльнiсть проходить у виглядi занять, уходi яких вихователь може використовувати й iншi види дiяльностi. Дiяльнiсний пiдхiд до мовлення сприяi пiдвищенню ефективностi розвитку мовлення i навчання дiтей рiдноi мови, даi змогу чiткiше спрямувати роботу на формування мовленнiвих умiнь i навичок, виступаi Вл показником засвоiння мовиВ»

6. Принципи забезпечення максимальноi мовленнiвоi активностi дiтей у процесi дiяльностi та на заняттях.

Цього можна досягти , якщо проводити заняття з невеличкими групками дiтей, створюючи можливiсть для активного говорiння кожнiй дитинi.

7. Емоцiйна насиченiсть заняття забезпечуiться використанням сюрпризних моментiв, iгрових прийомiв, рiзних iгор, вiршiв, малих фольклорних жанрiв, активноi дiяльностi дiтей.

8. Нацiональна спрямованiсть розвитку мовлення i навчання рiдноi мови. Спiлкування з дитиною рiдною мовою з перших рокiв життя повинно вiдбуватися в царинi кращих зразкiв украiнського фольклору: забавлянки, потiшки, пiснi, iгри-забави, жарти. Впродовж дошкiльного вiку дiтей знайомлять з нацiональними iграшками, посудом, одягом, символами та оберегами. Дитяче мовлення набуваi окраси нацiонального колориту.

9. Принцип оцiнки виразностi мовлення тАУ це розумiння внутрiшнього свiту людини, втiленого в мовi , вмiння висловлювати своi емоцii, почуття, оцiнювальнi судження.

10.Принцип розвитку чуття мови. За допомогою мовленнiвого зразка вихователь розвиваi у дiтей у процесi мовленнiвоi дiяльностi лексичне , фонетичне, граматичне, орфоепiчне та стилiстичне чуття.

11.Прискорення темпiв розвитку мовлення i збагачення мови ( або принцип мовноi наступностi).

Полягаi у поступовому ускладненнi змiсту , методiв i прийомiв навчання вiд групи до групи.

Цi принципи стосуються всiх мовних роздiлiв i використовуються у взаiмозвтАЩязку . Крiм того , кожний мовний роздiл маi своi частковi спецiальнi принципи, яких також потрiбно дотримуватися.

Спецiальнi принципи у галузi звтАЩязного мовлення:

а) навчання за зразком вихователя;

б) принципи самостiйноi побудови тексту, тощо.

У дитячому садку здiйснюються двi форми роботи з навчання дiтей звтАЩязного мовлення: навчання пiд час занять i розвиток звтАЩязного мовлення дiтей у повсякденному життi. Заняття з рiдноi мови мають свою особливiсть. Такi заняття спираються на спiльну роботу всього колективу. У дитячому садку робота над розвитком мислення i активного словника тiсно повтАЩязана з навчанням дiтей звтАЩязноi мови. Для того , щоб дитина могла розповiдати, вона повинна мати запас вражень i вiдповiдних слiв. Так , наприклад , щоб дитина могла розповiсти про працю будiвельникiв, яку вона спостерiгала, вона повинна знати слова на позначення дiй робiтникiв( кладуть цеглу, мурують, штукатурять). Не можна вiдокремлювати ознайомлення дiтей з навколишнiм свiтом вiд навчання рiдноi мови, виконувати цi завдання треба одночасно. Дитина повинна говорити,розповiдати про те, що вона бачила переживала. Наприклад, за програмою ми , з метою збагачення словника дiтей, ознайомлюiмо iх з працею дорослих в дитячому садку, а для розвитку звтАЩязноi мови можна провести бесiду на тему: Вл Праця дорослих в дитячому садкуВ». Здiйснюючи розвиток мови дiтей дошкiльникiв з вадами мови дитячий садок розвиваi усну мову дитини, навчаi ii користуватись рiдною мовою в спiлкуваннi з людьми . Працюючи над усною мовою дитини вихователь або логопед розвиваi двi ii форми: розмовну(дiалогiчну) i розповiдну ( монологiчну).

РоздiлРЖРЖ. Порушення звтАЩязного мовлення у дiтей з вадами мови та шляхи iх корекцii

Законом Украiни ВлПро освiтуВ» визначено, що основною метою освiти i всебiчний розвиток дитини як особистостi, розвинення ii талантiв, розумових здiбностей, збагачення iнтелектуального, культурного потенцiалу народу. Важливу роль на шляху досягнення цiii мети вiдведено початковiй ланцi освiти. Саме на цьому етапi навчання у дiтей формуються основи наукового свiторозумiння , визначаються способи навчальноi дiяльностi. Одним iз основних завдань корекцiйного навчання дiтей з психофiзичними вадами розвитку i пiдготовка iх до практичноi соцiальноi активностi. Вирiшення цього питання у спецiальному закладi повтАЩязано з визначенням оптимальних умов для подолання, корекцii та компенсацii вiдхилень у розвитку дитини. РЖнтенсифiкацiя навчально- виховного процесу дiтей з вадами мовлення вимагаi проведення низки дослiджен, спрямованих на вдосконалення системи iх навчання i виховання в сучасних умовах розбудови нашоi держави. Вирiшення цiii важливоi психолого-педагогiчноi проблеми i надзвичайно актуальним завданням у вихованнi та навчаннi дiтей з вадами мови, де одним iз основних i навчання украiнськоi мови, рiвень засвоiння якоi значною мiрою обумовлюi якiсне оволодiння iншими навчальними дисциплiнами, збагачення знаннями про оточуючу дiйснiсть. У процесi вивчення рiдноi мови дiтьми з вадами мовлення формуються спецiальнi мовнi знання , поповнюiться iхнiй словниковий запас виробляються навички усного й писемного мовлення, реалiзуються важливi розвивальнi та виховнi завдання.

При побудовi системноi методичноi роботи , спрямованоi на формування дитячого мовлення в умовах глибокого його недорозвинення, принципове значення маi врахування закономiрностей розвитку мовлення дiтей. Якi нормально говорять , що дозволяi визначати вимоги до розвитку тих або iнших рiвнiв мовленнiвоi дiяльностi на рiзних етапах його формування.

Необхiдно також враховувати рiвень розвитку патологiчного мовлення, його особливостi й потенцiйнi можливостi оволодiння дiтьми мовою у процесi колекцiйного впливу.

Основна мета роботи з усунення недолiкiв у розвитку мовлення дiтей з вадами мови полягаi у формуваннi передумов повноцiнного засвоiння ними знань про системнiсть семантичних полiв, парадигматичнi й синтагматичнi звтАЩязки слiв, контекстуальнi значення слiв.

Весь курс навчання мови у спецiальному дошкiльному закладi носить практичну мовленнiву спрямованiсть. Це означаi , що головним завданням i формування мовленнiвих умiнь i навичок у процесi мовленнiвоi дiяльностi.

З метою розвитку таких умiнь i навичок дiти отримують елементарнi уявлення про засоби мови, якi необхiднi для мовленнiвого спiлкування. З цiiю метою дiтьми засвоюються мовнi ( лiнгвiстичнi) знання, виробляються умiння й навички. Що сприяють оволодiнню мовленням.

Науковi данi про частотнiсть рiзних порушень мовлення у дiтей старшого дошкiльного вiку мiстяться у дослiдження багатьох учених. Досягнуто значних успiхiв у вивченнi проблеми загального недорозвинення мовлення, прояви якого вивчалися дослiдниками в рiзних аспектах: психолого-педагогiчному (Р.Левiна), психолого-лiнгвiстичному (В.Орфiнська), медико-педагогiчному (С.Ляпiдевський), фiзiологiчному (Н.Траугот). Це дало можливiсть виявити характернi особливостi даноi мовленнiвоi вади, проаналiзувати структуру i природу цього порушення, висунути ряд критерiiв i провести на iх основi диференцiацiю аномалiй розвитку мовлення, обТСрунтувати науковi основи методики впливу дошкiльного закладу на дiтей з рiзними формами мовленнiвого недорозвинення ( А.Винокур, Г.Нiкашина, РД.Соботович, Л.Спiрова, Т.Фiлiчева)

Неповноцiнна мовленнiва дiяльнiсть негативно впливаi на формування у дiтей iз вадами мовлення iнтелектуальноi, сенсорноi та аферентно-вольовоi сфери, що пояснюiться взаiмозвтАЩязком мовленнiвих порушень з iншими сторонами iх психiчного розвитку.

Спецiально органiзованi дослiдження свiдчать, що в дiтей iз вадами мовлення спостерiгаiться досить низький рiвень розвитку основних властивостей уваги: недостатня стiйкiсть, дифузнiсть, обмеженiсть можливостей у розподiлi уваги. Смислова,логiчна пам'ять у дiтей вiдносно збережена, але вiдзначаiться зниження вербальноi памтАЩятi, продуктивностi запамтАЩятовування. Дiтям важко запамтАЩятовувати складнi, багатоступеневi iнструкцii. Вони не можуть вiдтворити завдання в певнiй послiдовностi, забувають, ВлгублятьВ» елементи завдань. У деяких випадках це призводить до обмеження можливостей розвитку iх пiзнавальноi дiяльностi.

Дiти з вадами мовлення у цiлому мають повноцiннi передумови для оволодiння мовленнiвими операцiями, але первинний недорозвиток iхнього мовлення зумовлюi специфiчнi особливостi мислення, вiдставання в розвитку наочно-образного мислення. Такi дiти не можуть самостiйно оволодiти аналiзом, синтезом, порiвнянням, iм властива ригiднiсть мислення.

У рядi дослiджень вiтчизняних та зарубiжних авторiв (Р.Левiна, С.Ляпiдевський,О.Мастюкова,РД.Соботович, Дж.Брунер та iн.) вiдзначаiться , що у дiтей з вадами мовлення поряд iз не сформованiстю мовленнiвих процесiв маi мiсце своiрiднiсть перебiгу психiчних процесiв, що негативно впливаi на формування особистостi дитини, також вказуiться на необхiднiсть подолання такого стану пiд час корекцiйного навчання.

РД.Соботович стверджуi, що у дiтей з вадами мовлення виявляються порушення всiх розумових операцiй: аналiзу, синтезу, абстрагування, порiвняння, узагальнення на вербальному матерiалi. У них тiiю чи iншою мiрою не сформованi всi пiзнавальнi процеси, структура порушень яких характеризуiться нерiвномiрнiстю, мозаiчнiстю.

Наявнiсть мовленнiвих та психофiзiологiчних порушень у дiтей з вадами мовлення викликаi специфiчнi утруднення, якi гальмують оволодiння знаннями з мови, стають причиною неграмотностi таких дiтей. У дiтей логопатiв природа дефекту визначаi послаблення взаiмодii мiж першою i другою сигнальними системами. Досить незначний активний та пасивний словниковий запас дiтей , невизначене дифузне значення слiв потребують значноi роботи з формування звтАЩязку слова i поняття.

Оволодiння граматичною будовою мови вiдбуваiться на основi складноi динамiки встановлення граматичних стереотипiв , генералiзацii та наступноi iх диференцiацii. У нормi дiти оволодiвають граматичними значеннями на iнтуiтивному рiвнi, несвiдомо, без спецiально розроблених методик. Дiти з вадами мовлення нiколи самостiйно, без спецiального навчання не засвоять систему граматичноi словозамiни та словотворення. Тому необхiдно в процесi корекцiйноi роботи враховувати, що найбiльш характерним i суттiвим для дiтей з вадами мовлення i недостатнi вмiння спостерiгати й узагальнювати явища мови, ii звуковi i морфологiчнi особливостi, форми словозмiни та способи словотворення.

Мовлення дiтей з вадами мови складаiться з шаблонiв, що використовуються в певнiй ситуацii. Це i причиною того, що виявляiться несформованим зв'язок мiж окремо взятою морфемою та ii значенням поза конкретним словом. Усi морфеми в мовi повВ»язанi мiж собою й органiзованi в морфемну систему, змiст кожноi морфеми виходить з iх сукупностi й положення в системi. У дiтей з вадами мови не формуiться зв'язок мiж звукокомплексом, який вiдповiдаi морфемi, та ii значенням, тому засвоiнi морфологiчнi елементи (суфiкси, префiкси) дитина вживаi хаотично, нерегулярно, що позначаються на лексичному значеннi слова, а значить дитина з вадами мови не засвоюi правил використання морфем у вiдповiдностi до законiв мови, хоч i володii iх набором. У процесi роботи над граматичним матерiалом у дiтей формуються вмiння й навички творення слiв за допомогою рiзноманiтних афiксiв, а також активного й адекватного використання iх з метою спiлкування в рiзних навчальних ситуацiях, вiдпрацьовуiться вмiння встановлювати звтАЩязки мiж формою слова i його значенням(iднiсть змiсту i функцii) та користуватися мовленням як засобом спiлкування.

Головним обтАЩiктом вивчення рiдноi мови на заняттях Ваi слово, його вимова, значення i вживання у мовленнi. Реалiзацiя iдеi вивчення мови як цiлiсного явища потребуi комплексного пiдходу до вивчення слова. Важливе практичне значення маi робота над будовою слова. Умiння визначати морфемний склад слова вiдноситься до числа спецiальних умiнь, якi складають основу формування знань, умiнь та навичок з мови.

Словотворча робота дiтей з вадами мови маi, насамперед , спиратися на спостереження явищ словотворення, якi допоможуть глибокому засвоiнню дiтьми лексики, сприятимуть загостренню iхньоi уваги до слова, розвитку чуття мови та мовленнiвого мислення.

Як зазначав Л.Виготський , саме Вл змiст навчання i основним фактором корекцii розвитку аномальних дiтей i розвитку взагалiВ».

Мовлення повинно стати засобом спiлкування i пiзнання. Певна сума знань, якi отримують дiти з вадами мови , допомагаi коригувати негативнi наслiдки аномального розвитку.

Розвиток звтАЩязного мовлення - одне з прiоритетних завдань навчання украiнськоi мови дiтей з вадами мови. Ефективнiсть корекцiйного навчання дiтей з особливими потребами полягаi в тому , що змiст освiти повинен бути комунiкативно - практичноi спрямованостi. Це дасть змогу дiбрати такий матерiал, який буде необхiдний для формування умiнь та навичок дiтей, конкретизувати у словi весь свiй досвiд i на словеснiй основi розвивати пiзнання довкiлля.

Роздiл РЖРЖРЖ. Розвиток дiалогiчного мовлення

Оволодiння звтАЩязною дiалогiчною мовою - одне з головних завдань мовного розвитку дошкiльникiв з вадами мови. РЗРЗ успiшне вирiшення залежить вiд багатьох умов ( мовного середовища, соцiального оточення, сiмейного благополуччя, iндивiдуальних особливостей особистостi, пiзнавальноi активностi дитини й т.п.), якi необхiдно врахувати в процесi цiле направленого мовного виховання. У дошкiльному вiцi дитина опановуi насамперед дiалогiчною мовою, що маi своi особливостi. Дiалогiчна мова являi собою особливо яскравий прояв комунiкативноi функцii мови. Вченi називають дiалог первинною природною формою мовного спiлкування, класичною формою мовного спiлкування. Головною особливiстю дiалогу i чергування говорiння одного спiврозмовника iз прослуховуванням i пiсля-говорiнням iншого. Усна дiалогiчна мова протiкаi в конкретнiй ситуацii й супроводжуiться жестами, мiмiкою й iнтонацiiю. Для дiалогу характернi : розмовна лексика й фразеологiя; стислiсть; простi й складнi речення; короткочасне й попереднi обдумування. ЗвтАЩязнiсть дiалогу забезпечуiться двома спiврозмовниками. Розвиток дiалогiчноi мови особливо важливо враховувати в методицi навчання дiтей рiдноi мови. У ходi навчання дiалогiчноi мови створюються передумови для оволодiння оповiдання, описом.

Дiалогiчна мова i первинною формою мови дитини (А.М.Леушина).

В звтАЩязку з обговоренням сутностi звтАЩязноi мови i зтАЩясування поняття Влрозмовна моваВ». Дiти дошкiльного вiку опановують насамперед розмовним стилем мови, що характерний головним чином для дiалогiчноi мови. Розвиток дiалогiчноi мови вiдiграi провiдну роль у процесi мовного розвитку дитини й займаi центральне мiсце в системi роботи з розвитку мови в дитячому садку. Вихователь повинен домогтися того, щоб кожна дитина легко й вiльно вступала у дiалог з дорослими й дiтьми. Треба привчати дiтей виражати словами своi прохання, вiдповiдати словами на питання дорослих. Навчання дiтей умiти вести дiалог завжди поiднуiться з вихованням навичок культурноi поведiнки: уважно слухати тогоВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВа хто говорить, не вiдволiкатися, не перебивати спiврозмовника.

Отже, необхiдною умовою повноцiнного соцiального розвитку дитини тАУ i оволодiння дiалогiчною мовою.

Вимоги програми дошкiльного закладу в частинi навчання дiалогiчноi мови в основному зводяться до того, щоб навчити дiтей користуватися такими необхiдними формами усного мовлення, як питання, вiдповiдь,коротке повiдомлення, розгорнута розповiдь. Цi вимоги здiйснюються головним чином на заняттях , а також в мовному спiлкуваннi дiтей один з одним i з вихователем у повсякденному життi.

Можна видiлити кiлька груп дiалогiчних умiнь:

1. Властиво мовнi вмiння:

- вмiння вступати у спiлкування (умiти i знати , коли i як можна почати розмову зi знайомою й незнайомою людиною)

- вмiння пiдтримувати й завершувати спiлкування; слухати й чути спiврозмовника; проявляти iнiцiативу у спiлкуваннi, перепитувати;доказувати свою точку зору; виражати вiдношення до предметноi розмови, викладати свою думку. Приводити приклади, оцiнювати, погоджуватися або заперечувати, запитувати ,вiдповiдати, висловлюватися логiчно , складно;

- вмiння говорити виразно в нормальному темпi, користуватися iнтонацiiю дiалогу.

2. Умiння мовного етикету. У мовний етикет включаються: огляд, знайомство, вiтання,увага, запрошення, прохання,згода й вiдмова, вибачення,скарга,спiвчуття,несхвалення,поздоровлення, подяка, прощання.

3. Умiння спiлкуватися у парi, групi з 3-5 чоловiк, колективi.

4. Умiння спiлкуватися для планування спiльних дiй, досягнення результатiв i iхнього обговорення, участь в обговореннi певноi теми.

5.Немовнi(невербальнi) умiння тАУ доречне користування мiмiкою та жестами.

Розглянемо вимоги до дiалогiчноi мови у рiзних вiкових групах.

У групах раннього вiку ставиться завдання розвитку розумiння мови навколишнiх використання активноi мови дiтей як засобу спiлкування.

Дiтей вчать виражати прохання й бажання словом, вiдповiдати на деякi питання дорослих( Хто це? Що робить? Який? Яка?). Розвивають iнiцiативну мову дитини, спонукають звертатися до дорослих й дiтей з рiзних приводiв, формують умiння ставити запитання.

У молодшому дошкiльному вiцi вихователь повинен домагатися , щоб кожна дитина легко й вiльно вступала в спiлкування з дорослими й дiтьми, учити дiтей виражати своi прохання словами, зрозумiло вiдповiдати на питання дорослих, пiдказувати дитинi приводи для розмов з iншими дiтьми. Варто виховувати потребу дiлитися своiми враженнями, розповiдати про те, що зробив, як грав, користуватися простими формами мовного етикету( здороватися, прощатися в дитячому садочку й родинi, схвалювати спроби дiтей задавати питання iз приводу найближчого оточення ( Хто? Що? Де? Що робить? Навiщо?).

У середньому дошкiльному вiцi дiтей привчають охоче вступати в спiлкування з дорослими й однолiтками , вiдповiдати на питання й задавати iх iз приводу предметiв, iхнiх якостей, дiй з ними, взаiмин з оточуючими, пiдтримують прагнення розповiдати про своi спостереження та переживання. Вихователь бiльше уваги придiляi якостi вiдповiдей дiтей: учить вiдповiдати як в короткiй так i в розповсюдженiй формi, не вiдхиляючись вiд отриманих питань. Поступово вiн залучаi дiтей до участi у колективних бесiдах, де потрiбно вiдповiдати тiльки тодi, коли запитуi вихователь, слухати висловлення товаришiв.

Триваi виховання культури спiлкування: формування вмiнь привiтати рiдних,знайомих ,товаришiв по групi, з використанням синонiмiчних формул етикету( Здрастуйте! Добрий ранок!). вiдповiдати по телефону , не втручатися в розмову дорослих, вступати в розмову з незнайомими людьми, зустрiчати гостя , спiлкуватися з ним.

У старших групах варто вчити бiльш точно вiдповiдати на запитання , поiднувати в розповсюдженiй вiдповiдi реплiки товаришiв. Вiдповiдати на одне i теж саме питання по рiзному, коротко й поширено. Закрiплювати вмiння брати участь у загальнiй бесiдi , уважно слухати спiврозмовника, не перебивати його, не вiдволiкатися.

Особливу увагу необхiдно придiляти вмiнням формулювати й задавати питання , у вiдповiдностi з почутим будувати вiдповiдь, доповнювати, виправляти спiврозмовника, зiставляти свою точку зору з точкою зору iнших людей. Варто заохочувати розмову iз приводу речей , якi не знаходяться в полi зору дитини, змiстовне мовне спiлкування iз приводу iгор, прочитаних книг, переглянутих кiнофiльмiв.Для молодшого дошкiльника найбiльш ефективним i iндивiдуальне спiлкування дитини з дорослим на основi спiльноi дiяльностi. Дуже важливо стимулювати дiтей до коментування ( супроводу мовою) своiх дiй у предметнiй дiяльностi й поступово вправляти в умiннi планувати свою дiяльнiсть( проговорювати вголос своi наступнi дii).У цьому вiцi дiтей привчають охоче вступати у спiлкування з дорослими й однолiтками. Вихователь бiльше придiляi уваги якостi вiдповiдi дiтей . Дiти 4-5 рокiв активно вступають у розмову, можуть брати участь у колективнiй розмовi, переказують казки й короткi розповiдi , самостiйно розповiдають про iграшки. Разом з тим iх звтАЩязна мова ще не досконала. Вони не вмiють правильно формулювати питання, доповнювати й поправляти вiдповiдi товаришiв. РЗхнi розповiдi в бiльшостi випадкiв копiюють зразок дорослого, мiстять порушення логiки.

Пiд час занять та в повсякденнiй роботi з дiтьми логопед повинен дотримуватися таких завдань з розвитку дiалогiчного мовлення:

-Вчити дiтей вiдповiдати на запитання та звертатися до iнших iз запитаннями ;

- пiдтримувати розмову; продовжувати ii вiдповiдно до ситуацii спiлкування;

- виявити iнiцiативу в розмовi з дорослими та дiтьми;

- будувати дiалог на запропоновану тему;

- пiд час спiлкування дивитися в очi, розмовляти з усмiшкою на обличчi, не вiдволiкатися, уникати стороннiх жестiв, дотримуватися вiдповiдного тону, iнтонацii.

Основнi методи розвитку дiалогiчного мовлення:

1.Бесiда - один iз основних методiв. Це органiзована цiлеспрямована розмова вихователя з дiтьми на певну тему, яка складаiться iз запитань i вiдповiдей .

2. Дидактичнi iгри. ( Див. додаток № 1)

3.Розмова з дiтьми.

Тематика розмов повинна спиратися на iхнiй досвiд, знання i уявлення про навколишнi життя, про явища природи. Тепле, чуйне ставлення педагога до кожноi дитини зближуi iх мiж собою, заохочуi дитину подiлитися своiми думками, враженнями i переживаннями.

4. РЖгри-драматизацii та iнсценiзацii.

Для драматизацii використовуються казки з чiтким динамiчним сюжетом, повторами,короткими дiалогами (ВлКолобокВ», ВлРiпкаВ», ВлРукавичкаВ», Котик i пiвникВ»)

5. Тематичнi iгри мовленнiвоi ситуацii.

( ВлЗнайомствоВ», ВлЗустрiч друзiвВ», ВлУ лiкаряВ», ВлРозмова по телефонуВ»).

Для активiзацii дiтей на заняттях слiд використовувати рiзноманiтнi методичнi прийоми, серед них уявний дiалог дiтей з лiтературним героiм. Дитина повинна сама сформулювати питання i дати вiдповiдь на нього вiд iменi героя. У таких уявних дiалогах дiти висловлюють своi ставлення до героiв, змiнюють хiд подiй по-своiму, дають оцiнку окремим вчинкам, дiям, розвивають дiалогiчне мовлення.

6. ВлКумулятивнi казочкиВ» - це ланцюг питань та вiдповiдей, витриманих у межах одного логiчного ряду. Такi твори спiвзвучнi з характером мислення дитини, що й забезпечило iм беззаперечний успiх у дiтей.

( Див. додаток № 2)

7. Мовленнiвi ситуацii.

Щоб навчити дiтей дiалогiчного мовлення слiд використовувати iгровi мовленнiвi ситуацii, побудованi на дiалозi. Це можуть бути невеликi iнсценiзацii ( Вл На поштiВ», ВлУ зоопаркуВ»,В» У магазинiВ»).

8. Схеми- моделi.

Використовуючи схеми-моделi , потрiбно запитання до дiтей ставити так, щоб вони спонукали iх до iнтелектуальноi активностi, щоб були спрямованi бiльше на мислення дитини i менше - на ii пам'ять.ВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВа ВаБудувати дiалог потрiбно так , щоб дитина не лише вiдповiдала на питання , якi виходять вiд дорослого, але й мала щораз бiльше стимулiв сама ставити запитання.

Отже успiшне оволодiння дiалогiчною мовою маi на увазi цiлеспрямоване навчання, формування певних навичок побудови звтАЩязних висловлювань.

Щоб краще розвинути дiалогiчне мовлення дошкiльникiв з вадами мови, потрiбно працювати спiльно з родинами. Тiльки в тiсному спiвробiтництвi з дорослими дитина досягне таких висот, якi iй однiй не доступнi i така творча спiвдружнiсть створить для дитини найбiльш сприятливу основу для розвитку мовленнiвих норм спiлкування, дасть можливiсть оволодiти бiльш складними навичками та вмiннями.

3.1 Методика проведення бесiд

Одним з основних методiв навчання дiтей з вадами мови дiалогiчного мовлення i бесiда тАУ органiзована, цiлеспрямована розмова вихователя з дiтьми на певну тему. Вона складаiться iз запитань i вiдповiдей . Запитання вихователя спрямовують думку дитини i допомагають iй сформулювати вiдповiдь. Бесiда сприяi цiлеспрямованому мисленню. Вихователь ставлячи запитання , вчить дитину логiчно мислити не вiдволiкаючись вiд теми випадковими асоцiацiями. Для того, щоб брати активну участь у бесiду , дiти повиннi уважно слухати вiдповiдi своiх товаришiв i розумiти запитання вихователя. Пiд час бесiди розвиваiться умiння слухати , розумiти спiвбесiдника , давати зрозумiлi i чiткi вiдповiдi.

Бесiда, як цiлеспрямоване обговорення з дiтьми предметiв, подiй, явищ i методом уточнення i систематизацii уявлень, якi дитина здобула на всiх iнших заняттях i в повсякденному життi. Це неодноразово пiдкреслював К.Д.Ушинський: Вл Со

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi