Методика вивчення дiiслова в початкових класах

ДИПЛОМНА РОБОТА

Методика вивчення дiiслова в початкових класах

ЗМРЖСТ

ВСТУП

РОЗДРЖЛ 1. ТЕОРЕТИЧНРЖ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ДРЖРДСЛОВА У ПОЧАТКОВРЖЙ ШКОЛРЖ

1.1. Сутнiсть дiiслова як частини мови

1.2. Лексико-граматичнi ознаки дiiслова

1.3. Система вивчення дiiслова у початкових класах

РОЗДРЖЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛРЖДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВИВЧЕННЯ ДРЖРДСЛОВА У ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

2.1. Методика вивчення дiiслова на уроках рiдноi мови

2.2. Органiзацiя i змiст експериментального дослiдження

2.3. Результативнiсть експериментального дослiдження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Входження Украiни у свiтовий освiтнiй простiр супроводжуiться суттiвими змiнами в педагогiчнiй теорii й освiтнiй практицi. На думку О.Я.Савченко, тАЮосновна засада, на якiй ТСрунтуiться загальна орiiнтацiя навчальноi та виховноi роботи тАУ скерованiсть на розвиток особистостiтАЭ [53, 17]. Такий пiдхiд потребуi перегляду змiсту початковоi освiти та пошуку нових педагогiчних технологiй. Це дасть змогу уникнути авторитарних способiв передачi знань учням, оскiльки субтАЩiктами пiзнання вони можуть стати лише тодi, коли освiта для них стане життiвою потребою.

Провiдна мета початкового етапу навчання украiнськоi мови полягаi насамперед у мовленнiвому розвитку школярiв. Вiдповiдно до Державного стандарту початковоi загальноi освiти тАЮукраiнська мова як навчальний предмет будуiться за такими трьома змiстовими лiнiями: мовленнiвою (комунiкативною), лiнгвiстичною (мовною), соцiокультурною, якi пронизуються дiяльнiсноютАЭ [14, 2], що i забезпечуi формування практичних умiнь i навичок, передбачених програмою з мови.

Мовленнiва (комунiкативна) змiстова лiнiя як основна передбачаi розвиток усного i писемного мовлення учнiв, набуття ними елементарних знань про особливостi висловлювань, зумовленi iх комунiкативними завданнями, ситуацiю спiлкування. Мовною (лiнгвiстичною) основою формування в учнiв початкових класiв умiнь звтАЩязно висловлюватися i, на думку М.С.Вашуленка, тАЮвивчення функцiонування мовних одиниць у складi звтАЩязного висловлювання (тексту)тАЭ [18, 31].

У процесi вивчення мовного матерiалу, визначеного програмою початкового курсу украiнськоi мови, значна увага маi придiлятися ролi мовних засобiв у побудовi звтАЩязних висловлювань. Цьому сприяють рiзнi вправи i завдання на спостереження, вибiр, замiну мовних явищ. Значення цього процесу у формуваннi особистостi неодноразово пiдкреслювали психологи, педагоги, методисти. Так, К.Д.Ушинський наголошував, що тАЮумiння бачити предмет з рiзних бокiв, у рiзних ракурсах, ситуацiях i надзвичайно важливим для особистостiтАЭ [30, 65].

Дидактичнi дослiдження показують, що тАЮна початковому етапi навчання цю важливу якiсть можна розвинути в усiх дiтей, здiйснюючи роботу з розвитку мовлення, причому не лише на спецiально вiдведених уроках, а й у процесi вивчення фонетичного, орфографiчного, граматичного та лексичного матерiалутАЭ [41, 75]. Побудова висловлювань рiзних типiв i як результатом, так i засобом удосконалення спостережливостi, розвитку уяви, узагальнення сприйнятого.

У психолого-педагогiчнiй лiтературi пiдкреслюiться нерозривний звтАЩязок розвитку мовлення дiтей з розумовим розвитком. К.Д. Ушинський наголошував, що тАЮрозвивати мовлення окремо вiд думки неможливотАЭ [30, 84]. Саме тому в роботi з розвитку звтАЩязного мовлення важливою складовою i психолого-педагогiчна концепцiя розвивального навчання, що знайшла своi вiдображення у працях Л.С.Виготського, П.Я.Гальперiна, В.В.Давидова, Л.В.Занкова та iнших. У iхнiх працях знаходимо визначення основних критерiiв розвивального навчання, характеристику факторiв, якi забезпечують iнтелектуальний розвиток молодших школярiв, аргументовану оцiнку готовностi учнiв до оволодiння прийомами мовленнiвоi дiяльностi.

Визначаючи психолого-педагогiчнi передумови формування умiнь звтАЩязно висловлюватись, необхiдно брати до уваги вчення Л.С.Виготського про Влзону найближчого розвиткуВ» [53, 62], яка засвiдчуi хiд процесiв, що характеризуються станом становлення, дозрiвання. Цей рiвень досягаiться в результатi вирiшення тих завдань, якi дитина не може виконати самостiйно, але може розвтАЩязати з допомогою вчителя, у процесi колективноi дiяльностi всього класу.

Важливе мiсце у навчаннi учнiв початкових класiв вiдводив розвитку мовлення М.РЖ.Жинкiн. У дослiдженнi учений пiдкреслював, що Влбудь-який твiр учня девтАЩяти-десяти рокiв свiдчить про значно бiльшi можливостi дiтей аналiзувати сприйняте, нiж передавати його у текстiВ» [36, 27]. Це дозволяi стверджувати, що умiння будувати звтАЩязне висловлювання може бути сформоване у всiх учнiв з урахуванням iндивiдуальних особливостей.

Вiдомо, що дiiслово, як нiяка iнша частина мови, вiдповiдаi психiцi молодшого школяра. Мова дитини цього вiку динамiчна, предикативна, насичена дiiслiвними формами. У мовленнi молодших школярiв тАЮпереважають групи дiiслiв, що означають рух, роботу, рiзнi процеси i дii. Ось тому цi слова найбiльш близькi i зрозумiлi дiтямтАЭ [25, 67]. Вивчення дiiслова значною мiрою сприяi розширенню i конкретизацii словника молодших школярiв, надаi висловлюванням точностi та змiстовностi.

Поняття про дiiслово у молодших школярiв формуiться поступово [50]: вiд оволодiння суттiвими ознаками як частковими явищами (наприклад: означаi дiю предмета, вiдповiдаi на питання що робити? що зробити? i т. iн.) до поiднання iх у граматичне поняття i формулювання його визначення.

Проте педагогiчнi й методичнi дослiдження свiдчать, що проблемi вивчення дiiслова як частини мови у початкових класах придiляiться недостатньо уваги. Така актуальнiсть даноi проблеми, з одного боку, та недостатнi ii вивчення, з iншого, й зумовило вибiр теми дослiдження.

ОбтАЩiкт дослiдження тАУ процес вивчення дiiслова як частини мови у початкових класах.

Предмет дослiдження тАУ методичне забезпечення даного процесу.

Мета дипломноi роботи тАУ дослiдження особливостей формування поняття про дiiслово як частину мови в початкових класах.

Завданнями дослiдження i:

1. Виявити стан дослiдження проблеми у лiнгводидактичнiй лiтературi.

2. ЗтАЩясувати лiнгвiстичнi основи вивчення дiiслова у початковiй школi.

3. Окреслити методику опрацювання дiiслова як частини мови у початкових класах.

4. Органiзувати i провести експериментальне дослiдження, проаналiзувати його ефективнiсть у формуваннi поняття про дiiслово у молодших школярiв.

Гiпотеза дослiдження: якщо забезпечити лiнгводидактичний пiдхiд до формування поняття про дiiслово як частину мови, то ефективнiсть засвоiння даноi граматичноi категорii буде бiльш ефективною.

Методи дослiдження: теоретичнi: аналiз та узагальнення науковоi iнформацii з проблеми дослiдження; аналiз, синтез, узагальнення i систематизацiя теоретичних та практичних даних; моделювання проблеми вивчення дiiслова на уроках украiнськоi мови в процесi виконання вправ; практичнi: спостереження за навчально-виховним процесом; бесiди з вчителями, викладачами, студентами; навчальна робота на уроках украiнськоi мови, виконання вправ на вироблення вмiнь i навичок в учнiв; проведення цiкавих завдань та iгор на виявлення iндивiдуальних знань кожного учня з роздiлу ВлДiiсловоВ».

Теоретичне значення дипломноi роботи полягаi у визначеннi особливостей реалiзацii методики опрацювання дiiслова як частини мови у початкових класах; у впливi цього процесу на мовленнiвий розвиток учнiв.

Практичне значення дослiдження визначаiться зтАЩясуванням ролi дiiслiв у лексичному та естетичному збагаченнi дiтей при виконаннi цiкавих вправ i завдань. А це сприятиме поглибленню вивчення дiiслова як частини мови та вмiлому використаннi одержаних знань, умiнь i навичок у власному мовленнi в сучасних умовах.

Дипломна робота складаiться зi вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел, додаткiв. Загальний обсяг роботи становить 92 сторiнки.

РОЗДРЖЛ 1. ТЕОРЕТИЧНРЖ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ДРЖРДСЛОВА У ПОЧАТКОВРЖЙ ШКОЛРЖ

1.1. Сутнiсть дiiслова як частини мови

Усi слова мови подiляються на великi лексико-граматичнi розряди тАФ частини мови. Кожна частина мови характеризуiться своiми граматичними, лексико-семантичними i функцiональними особливостями. Слова вiдносяться до певних лексико-граматичних розрядiв за спiльними найзагальнiшими семантичними, словотвiрними, морфологiчними й синтаксичними ознаками.

В украiнськiй мовi десять частин мови. Шiсть iз них (iменник, прикметник, числiвник, займенник, дiiслово й прислiвник) самостiйнi, три (прийменник, сполучник, частки) службовi й окремо стоiть вигук. Змiнюваними i тiльки п'ять частин мови: iменник, прикметник, числiвник, займенник i дiiслово, усi iншi тАФ незмiнюванi.

тАЮДiiслово називаi дiю або стан предмета як процес i вiдповiдаi на питання що робити? що зробити?тАЭ [52, 9].

Дiiслово, на вiдмiну вiд прикметника чи iменника, називаi дiю або стан як змiнну ознаку, як процес, що триваi в часi. Якщо iменник тиша називаi ознаку опредмечено, як певну рiч (можна домогтися тишi, скористатися тишею тощо), прикметник тихий передаi ознаку безвiдносно до часу й до будь-яких змiн, то дiiслово тихнути подаi це саме явище як змiнний процес певноi тривалостi. В одних формах дiiслова ця його властивiсть бiльше виражена, в iнших тАФ менше, але вона властива всiм його формам.

Усi дiiслiвнi форми бувають тАЮдоконаного або недоконаного виду, перехiдними чи неперехiднимитАЭ [54, 366]. У них розрiзняiмо, крiм того, тАЮдвi основи: основу iнфiнiтива й основу теперiшнього часутАЭ [59, 24]. тАЮОднi дiiслова називають дiю, обмежену в часi початком або кiнцем, а iншi тАФ дiю, не обмежену нi початком, нi кiнцем. За цiiю ознакою дiiслова подiляються на два види: доконаний i недоконанийтАЭ [60, 63]. Видовi значення властивi всiм дiiсловам та всiм дiiслiвним формам.

тАЮДiiслова доконаного виду вказують на початок, кiнець або одноразовiсть дii (тобто виражають обмежовану в часi ознаку) i вiдповiдають на питання що зробити?тАЭ [55, 135]. Наприклад, дiiслова заговорити, вилетiв, рушимо, заспiвавши вказують на початок дii; прогуркотiти, прилетiв, напишемо, сказаний, скошено, посидiвши тАФ на кiнець дii; мигнув, гукнете, допоможуть, ударивши тАФ на одноразовiсть дii.

Вiд дiiслiв доконаного виду творяться тiльки давноминулий, минулий i простий майбутнiй часи (був згадав, згадав, згадаю), пасивнi дiiприкметники (прочитаний), активнi дiiприкметники доконаного виду (позеленiлий) та дiiприслiвники доконаного виду (прочитавши, позеленiвши).

тАЮДiiслова недоконаного виду не вказують нi на початок, нi на кiнець дii або ж означають повторювану дiю (тобто виражають не обмежовану в часi ознаку) i вiдповiдають на питання що робити?тАЭ [20, 265]. Наприклад, дiiслова говорити, гуркочуть, летiв, пишемо не вказують нi на початок, нi на кiнець дii; стукати, мигав, гукаiте тАФ вказують на повторюванiсть дii.

Вiд дiiслiв недоконаного виду творяться минулий, теперiшнiй та складний i складений майбутнi часи (згадував, згадую, згадуватиму, буду згадувати), рiдко пасивнi дiiприкметники (читаний), активнi дiiприкметники недоконаного виду (зеленiючий) та дiiприслiвники недоконаного виду (зеленiючи, читаючи).

Видове значення не впливаi на основне лексичне значення дiiслова; дiiслово, змiнюючи свiй вид, завжди називаi ту саму дiю, але з рiзними вiдтiнками значення: будувати тАФ збудувати, добудувати, перебудувати; нести тАФ принести, вiднести, занести.

Для дiiслiв рiзного виду характернi рiзнi типовi вiдтiнки значення [22]. Дiiслова доконаного виду можуть передавати такi значеннiвi вiдтiнки дii, як початок (заговорити, захворiти, побiгти), результативнiсть (дочекатися, домогтися, випросити, записати), вичерпанiсть (вiдслужити, перехворiти, втомитися), достатнiсть (наговоритися, обiйти), одноразовiсть (вiдвiдати, гримнути, вiйнути), iнтенсивнiсть (шугонути, штурхонути, попоходити), поширенiсть (поприлiтати, поприходити, позаписувати) тощо.

Дiiсловам недоконаного виду властивi такi вiдтiнки значення, як невизначена тривалiсть (рухатися, лежати, перебувати, шумiти), повторюва-нiсть (вiдвiдувати, постукувати, перегукуватися), односпрямованiсть (летiти, пливти, прямувати), рiзноспрямованiсть (лiтати, плавати, розходитися) тощо.

тАЮФорми одного виду дiiслiв творяться вiд форм iншого виду за допомогою рiзних засобiв:

а) додаванням i вiдкиданням префiксiв: свiтити тАФ засвiтити, дружити тАФ подружити, вабити тАФ привабити, ростити тАФ виростити, годувати тАФ нагодувати; у разi додавання префiкса ви- наголос переходить на префiкс нести тАФ винести, слухати тАФ вислухати, волокти тАУ виволокти;

б) додаванням i вiдкиданням суфiксiв: допомагати тАФ допомогти, грюкати тАФ грюкнути, кiнчати тАФ кiнчити, лишати тАФ лишити; при цьому може змiнюватися наголос: руша'ти тАФ ру'шити, крича'ти тАУ кри'кнути, завойо'вувати тАФ завоюва'ти, стрiва'ти тАФ стрi'ти;

в) чергуванням звукiв у коренi: збирати тАФ зiбрати, надсилати тАФ надiслати, виiжджати тАФ виiхати;

г) змiною наголосу: розкидáти тАФ розкúдати, скликáти тАФ склúкати, вслухáтися тАФ вслýхатися,

ТС) вiд iнших коренiв: брати тАФ взяти, ловити тАФ упiймати, заходити тАФ зайти, шукати тАФ знайтитАЭ [23, 168-169].

РД невелика кiлькiсть дiiслiв, якi завжди виступають у формi або тiльки недоконаного, або тiльки доконаного виду. Тiльки у формi недоконаного виду вживаються, наприклад, дiiслова лихоманити, температурити, марити, пiклуватися, дослiджуватися, шпигувати, iмпонувати, трiумфувати, вiбрувати, балансувати, даленiти тощо. Тiльки доконаний вид мають, наприклад, дiiслова розговоритися, розкричатися, насидiтися, нанюхатися, наплакатися, попоходити тощо.

Окремi дiiслова поiднують у собi водночас обидва види (що робити? i що зробити?): мовити, розслiдувати, женити; зокрема дiiслова iншомов-ного походження: адресувати, авансувати, акредитувати, ампутувати, аргументувати, асигнувати, атакувати, атестувати, рекомендувати, телеграфувати та iн.

Дiiслова можуть означати дiю, яка переходить або не переходить на iнший предмет. Залежно вiд цього вони подiляються на перехiднi i неперехiднi. Як зазначаi А.О.Грищенко, тАЮперехiднi дiiслова означають дiю, спрямовану безпосередньо на якийсь предмет. Пiсля них стоiть прямий додаток, виражений iменником або займенником у знахiдному вiдмiнку без прийменника: зустрiчати (кого? що?) друзiв, виорати (кого? що?) поле, прочитати (кого? що?) книжку, готувати (кого? що?) питання, виконати (кого? що?) роботу.

Додаток, залежний вiд перехiдного дiiслова, може стояти i в родовому вiдмiнку без прийменника:

а) якщо перед дiiсловом i заперечна частка не: розроблено (кого? що?) заходи тАФ не розроблено (кого? чого?) заходiв, проклали (кого? що?) дорогу тАФ не проклали (кого? чого?) дороги, посадили (кого? що?) дерева тАФ не посадили (кого? чого?) дерев,

б) якщо дiя переходить не на весь предмет, а тiльки на його частину: принеси сiль (усю) тАФ принеси солi (частину), розвантажити цукор (увесь) тАФ купив цукру (частину)тАЭ [27, 41-42].

Лише вiд перехiдних дiiслiв творяться пасивнi дiiприкметники (прочитаний) та безособовi форми на -но, -то (прочитано).

тАЮНеперехiднi дiiслова означають стан або дiю, яка не спрямована на якийсь предмет. Неперехiднi дiiслова не мають при собi прямого додатка (iменника в знахiдному вiдмiнку без прийменника): iти, працювати, дякувати, зустрiчатися, турбуватися, ходититАЭ [22, 137].

Характерною ознакою неперехiдностi дiiслова i наявнiсть у нього частки (постфiкса) -ся: смiятися, спiзнитися, рухатися (виняток становить дiiслово дивитися, яке тепер набуло перехiдностi: дивитися фiльм). Частка -ся, приiднуючись до перехiдного дiiслова, нейтралiзуi його перехiднiсть: готувати тАФ готуватися, зустрiчати тАФ зустрiчатися. Показником перехiдностi чи неперехiдностi бувають суфiкси -и- та -i-: бiлити тАФ бiлiти, коптити тАФ коптiти тощо.

Лише вiд неперехiдних дiiслiв творяться активнi дiiприкметники (зеленiючий, позеленiлий) [32, 63].

Деякi дiiслова, залежно вiд контексту, бувають то перехiдними, то неперехiдними. Наприклад, у словосполученнях малюi картину, вишиваi рушник, спiваi пiсню, пише листа всi дiiслова перехiднi (бо мають при собi додатки в знахiдному вiдмiнку без прийменника). А в реченнi Петрусь уже гарно малюi й пише, а Олеся не гiрше вiд нього спiваi та вишиваi тi самi дiiслова вже неперехiднi (бо не мають при собi вiдповiдних додаткiв i не потребують iх). Вiдрiзняються цi дiiслова й вiдтiнками значення: у першому випадку (як перехiднi) вони означають дiю, спрямовану на певний предмет; у другому (як неперехiднi) тАФ мають додатковий вiдтiнок ВлумiтиВ».

Вiд таких дiiслiв, залежно вiд контексту, можуть утворюватися як пасивнi (писаний), так i активнi (пишучий) дiiприкметники.

Перехiднi дiiслова можуть по-рiзному передавати зв'язок мiж носiiм дii i предметом, на який спрямована дiя. Це досягаiться за допомогою частки (постфiкса) -ся. Вiдповiдно розрiзняють два стани дiiслова: активний i пасивний.

тАЮДiiслова, що означають дiю, спрямовану вiд ii носiя, вираженого в реченнi називним вiдмiнком, на предмет, названий знахiдним вiдмiнком без прийменника, належать до активного станутАЭ [35, 17]: науковцi вивчають питання, робiтники ремонтують будинок, спiвак виконував пiсню, мама вмиваi дитину, вiтер похилив дерево, друг зустрiв друга. Сюди належать усi перехiднi дiiслова.

Дiiслова, що означають дiю, спрямовану на предмет, виражений у реченнi називним вiдмiнком, вiд ii носiя, названого орудним вiдмiнком, належать до пасивного станутАЭ [38, 134]: питання вивчаiться науковцями, будинок ремонтуiться робiтниками, пiсня виконувалася спiваком. При цьому до перехiдного дiiслова приiднуiться частка (постфiкс) -ся i воно втрачаi свою перехiднiсть.

Украiнська мова уникаi пасивних конструкцiй. Тому слiд, де можливо, надавати перевагу дiiсловам активного стану над пасивними дiiсловами. Адже природнiше сказати: комiсiя складаi план, нiж: план складаiться комiсiiю; вас запрошуi директор, нiж: ви запрошуiтеся директором.

Вiд форми пасивного стану треба вiдрiзняти зворотнi дiiслова, що тАЮозначають дiю, носiй якоi в реченнi виражений називним вiдмiнком. За значенням вони подiляються на такi пiдгрупи:

а) власне зворотнi тАФ означають дiю, спрямовану на самого ii носiя: дитина вмиваiться (тобто: вмиваi сама себе), хлопець одягаiться, ящiрка ховаiться;

б) непрямо-зворотнi тАФ означають дiю, виконувану в iнтересах ii носiя: люди будуються (тобто: будують для себе), бiлка запасаiться (тобто: робить запас для себе);

в) взаiмно-зворотнi тАФ означають дiю двох i бiльше дiячiв, яка взаiмно спрямована: друзi зустрiлися (тобто: зустрiли один одного), знайомi листуються, спортсмени змагаються;

г) загально-зворотнi тАФ означають стан дiяча: мати хвилюiться, брат усмiхаiться;

г) безоб'iктно-зворотнi тАФ означають дiю, спрямовану вiд ii дiяча: кiнь б'iться, собака кусаiтьсятАЭ [39, 113-114].

Усi дiiслiвнi форми творяться вiд двох основ:

1) основи iнфiнiтива;

2) основи теперiшнього часу [32, 63].

Основу iнфiнiтива визначають, вiдкинувши вiд неозначеноi форми дiiслова суфiкс -ти, а також -сти: працюва(ти), говори(ти), позеленi(ти), бра(ти), жи(ти), чу(ти), мог(ти), розцвi(сти), опа(сти); але: нес(ти), рос(ти), тряс(ти).

Вiд основи iнфiнiтива творяться форми минулого часу (працював, брав, жив), умовний спосiб (працював би, жив би), активнi дiiприкметники доконаного виду (позеленiлий, опалий, зiгнилий), пасивнi дiiприкметники з основою на -а-(прочита(ти) тАФ прочитаний, поча(ти) тАФ початий) та вiдповiднi форми на -но, -то (прочита-но, поча-то) i дiiприслiвники доконаного виду (позеленi-вши, поча-вши, розцвi-вши).

Основу теперiшнього часу визначають, вiдкидаючи вiд 3-i особи однини особове закiнчення -i або -ить (-iть): жив(е), почн(е), розцвiт(е), працюй(е), умiй(е), позеленiй(е), говор(ить), лов(ить), прос(ить), стой-iть, гой-iть [35, 17].

Вiд основи теперiшнього часу творяться форми наказового способу (живи, почни, працюй, умiй), активнi дiiприкметники недоконаного виду (живучий, працюючий, стоячий) та дiiприслiвники недоконаного виду (живучи, працюючи, цвiтучи, стоячи, гоячи).

Основа iнфiнiтива й основа теперiшнього часу, як правило, рiзняться мiж собою: писа(ти) тАФ пиш(е), кува(ти) тАФ куй(е), бра(ти) тАФ бер(е), ду(ти) тАФ дм(е), мог(ти) тАФ мож(е), гна(ти) тАФ жен(е). РЖнодi цi основи можуть збiгатися: плив (ти) тАФ плив(е), вез(ти) тАФ вез(е), нес(ти) тАФ нес(е).

Неозначена форма дiiслова називаi тАЮдiю або стан безвiдносно до часу, особи, роду, числа, способу. Вона незмiнна. У цiй формi дiiслова вiдповiдають на питання що робити? що зробити? i завжди закiнчуються суфiксом тАУтитАЭ [37, 116] (у поезii допускаiться також суфiкс -ть): Земле, моя всеплодющая мати, сили, що в твоiй живе глибинi, краплю, щоб в бою сильнiше стояти, дай i менi! Силу рукам дай, щоб пута ламати, яснiсть думкам тАФ в серце кривди влучать, дай працювать, працювать, працювати, в працi сконать! (РЖ. Франко).

У пестливiй мовi в неозначенiй формi деяких дiiслiв у суфiксi -ти замiсть кiнцевого звука и виступають суфiкси -ки, -оньки, -очки, -усi тощо: спатки, iстоньки, питоньки, спатусi.

Мiж коренем i суфiксом -ти бувають суфiкси -ува- (мудрувати, переказувати, працювати), -ну- (дихнути, вернути, стукнути), -а- (орати, писати, рушати), -и- (косити, лiпити), -i- (виднiтися, умiти). Кiнцевi кореневi зубнi приголоснi д i т перед суфiксом -ти ще в прадавнi часи внаслiдок дисимiляцii (розподiбнення) змiнилися на с: веде тАФ вести, кладе тАФ класти, цвiте тАФ цвiсти, плете тАФ плести, iда тАФ iсти. У дiiсловi йти звук д (йде) злився iз звуком суфiкса т.

Неозначена форма вважаiться початковою формою дiiслова. Тому в словниках дiiслова подаються саме в цiй формi.

У реченнi неозначена форма дiiслова виступаi:

а) присудком або частиною присудка: Молодiсть здатна творити несподiване й неймовiрне (Я. Качура). Як любо йти коханою землею i рiдний вiтер пити без кiнця! (В. Сосюра);

б) пiдметом: Лиш боротись тАФ значить жить (РЖ. Франко);

в) додатком: Тi пiснi мене вчили (чого?) поважати труд людський i пiт, шанувать Вiтчизну мою милу, бо вона одна на цiлий свiт (В.Симоненко);

г) означенням: Стала наближатися година (яка?) рушати в дорогу (С.Васильченко);

ТС) обставиною: Прилiтаi зозуленька (з якою метою?) над ним покувати (Т. Шевченко) [51, 45].

Неозначена форма дiiслова в контекстi може набувати значення:

а) дiйсного способу; Цап крутнувсь, зiп'явсь на дибки i.. тiкать, задравши хвiст (С. Олiйник). Люди жати, а ми на межi лежати (Нар. творчiсть);

б) умовного способу (у такому разi до неозначеноi форми додаiться частка б: Все вдаiться, все бiжить, тiльки б жити, тiльки жить (П.Тичина);

в) наказового способу: Раптом ранило iй в руку.. Пересилюючи муку, крикнула: тАФ Не вiдступать! (П. Тичина) [43, 152].

Отже, систематичне спостереження за дiiсловом-присудком у його зв'язку з пiдметом дозволяi розвивати в учнiв навички координацii головних членiв речення i правильного написання особових закiнчень. Цiкавими в планi логiчного мислення i спостереження над дiiслiвними словосполученнями, а запам'ятовування норм керування ряду дiiслiв органiзовуi мовленнiву практику дiтей.

Опрацювання дiiслова як частини мови спрямоване на поглиблення знань учнiв про граматичне i лексичне значення слова, про особливостi словозмiнювання i словотворення в украiнськiй мовi, про синтаксичну роль у мовленнi. При цьому вивчення дiiслова вiдкриваi великi можливостi для усвiдомлення граматичноi будови мови, засвоiння та застосування навичок правильного вживання дiiслiвних форм, зв'язку iх з iншими словами.

1.2. Лексико-граматичнi ознаки дiiслова

Оскiльки дiiслово тАФ це одна iз найважливiших i найбiльш складних частин мови, що характеризуiться рiзноманiтнiстю семантики, вiдтiнкiв лексичних значень, широкими синтаксичними можливостями та системою рiзноманiтних граматичних форм, то все це даi змогу стверджувати, що опрацювання ii вимагаi бiльш детального розгляду всiх аспектiв мовознавчоi науки у системних взаiмозв'язках iз граматичним матерiалом.

У систему дiiслова входять такi п'ять основних форм (дiiслiвних утворень):

1) неозначена форма (iнфiнiтив): працювати, написати, розвиднятися;

2) способовi форми (у дiйсному, умовному й наказовому способах): працюю, напишуть, розвиднилося, працював би, написали б, працюй, напишiть;

3) дiiприкметник: працюючий, написаний, забутий;

4) безособова форма на -но, -то: написано, зроблено, забуто;

5) дiiприслiвник: працюючи, написавши, зробивши [52, 35-36].

Форма дiiслова	На яке питання вiдповiдаi	Як змiнюiться	Яким членом речення виступаi
Неозначена	що робити? що зробити?	незмiнна форма	будь-яким
Способова	Що роблю? що робив? що буду робити? що робив би? що роби? тощо	за способами, часами, особами або родами, числами	присудком
Дiiприкметник	який?	за вiдмiнками, родами й числами	означенням, iменним присудком
Безособова форма на -но, -то	що зроблено?	незмiнна форма	присудком у безособовому реченнi
Дiiприслiвник	що роблячи? що зробивши?	незмiнна форма	обставиною

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi