Методика опрацювання прикметника у початкових класах
ЗМРЖСТ
Вступ
Роздiл 1. Теоретичнi основи вивчення прикметника у початкових класах
1.1 Сутнiсть прикметника як частини мови (семантико-функцiональний аспект
1.2 Система вивчення прикметника у початкових класах
Роздiл 2. Експериментальне дослiдження особливостей вивчення прикметника на уроках рiдноi мови у початкових класах
2.1 Органiзацiя i змiст експериментального дослiдження
2.2 Ефективнiсть експериментального дослiдження
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Актуальнiсть дослiдження. Вiдповiдно до концепцii державноi нацiональноi програми тАЬОсвiтатАЭ (Украiна ХХРЖ столiття) провiдним завданням освiти i створення умов для тАЬвсебiчного розвитку людини як цiлiсноi особистостi, ii здiбностей i обдарувань, збагачення на цiй основi творчого та iнтелектуального потенцiалу народу, формування громадянина Украiни, здатного до свiдомого суспiльного виборутАЭ [4, 95]. В умовах докорiнних змiн у сучасному суспiльствi проблема цiлеспрямованого формування особистостi i однiiю з першорядних.
Глобальнi соцiальнi перетворення спонукають до переорiiнтацii цiнностей i якiсних характеристик сучасноi людини. Нинi суспiльству потрiбнi такi якостi особистостi, як активнiсть, рiшучiсть та оригiнальнiсть мислення, конструктивнiсть, нестандартнiсть i творчий пiдхiд до розвтАЩязання рiзних життiвих ситуацiй. Цю проблему неможливо вирiшити без виховання мовноi культури учнiв, розвитку iхнього мовлення. У концепцii мовноi освiти в школах Украiни зазначаiться, що вивчення мови маi ТСрунтуватися на тАЬдiяльнiсно-проблемному пiдходi до органiзацii навчального процесутАЭ [38, 9], метою якого i тАЬголовним чином пiдвищення культури мовлення та грамотностi школярiвтАЭ [13, 11].
Мета вивчення украiнськоi мови в початковiй школi полягаi не тiльки в здобуттi школярами елементарноi лiнгвiстичноi освiти, а й формуваннi вмiнь та навичок вiльно володiти мовою в усiх видах мовленнiвоi дiяльностi (слухання, читання, говорiння, письмо), правильно користуватися ii стилями, формами, жанрами [19, 14].
Щоб допомогти учням оволодiти зв'язним мовленням, необхiдно орiiнтувати iх на засвоiння специфiки кожноi з частин мови, оскiльки саме iй належить особлива роль у мовнiй комунiкацii. Також на уроках мови здiйснюiться формування вмiнь використовувати частини мови у власному мовленнi не лише для передачi думки, а й для увиразнення мовленнiвоi дiяльностi, розвитку умiнь емоцiйно-почуттiвого висловлювання, збагачення й активiзацii власного мовлення. З метою розробки теоретичних засад експериментальноi методики нами проаналiзовано працi А.П.Канiщенка, Н.РЖ.Лазаренка, Т.М.Сокольницькоi, Л.Б.Попова, РЖ.Л.Холковськоi, РЖ.О.Шаповалова та iн. та багатьох iнших науковцiв.
Помiтний внесок у дослiдження семантичних i граматичних функцiй та семантико-стилiстичних властивостей частин мови зробили РЖ.Ф.Буслаiв, В.В.Виноградов, О.Х.Востоков, М.РЖ.Греч, О.П.Павловський, О.М.Пiшковський, В.К.Тредiаковський, П.Ф.Фортунатов, Л.В.Щерба, О.К.Безпояско, РЖ.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, РЖ.К.Кучеренко, РЖ.РЖ.Мiщанiнов, В.М.Русанiв-ський, О.П.Суник, О.О.Шахматов та iн. Вченi вказували на значення використання рiзних частин мови у формуваннi усних i письмових висловлювань, збагаченню й увиразненню мовленнiвих умiнь i навичок.
Аналiз науковоi та методичноi лiтератури, власнi спостереження за навчально-виховним процесом у початковiй школi дають змогу стверджувати, що важливим засобом збагачення мовлення учнiв виступають саме прикметники. Водночас прикметник як частина мови засвоюiться молодшими школярами iз значними труднощами. Так, аналiз типових недолiкiв учнiвських висловлювань показав, що розв'язання проблеми використання прикметникiв у процесi побудови системи структурно-семантичних зв'язкiв мiж компонентами речення i тексту i далеким вiд завершення.
Таким чином, вибiр i актуальнiсть теми дослiдження зумовленi, з одного боку, соцiальною значущiстю володiння мовою як засобом спiлкування i пiзнання, а з iншого тАУ невисоким рiвнем засвоiння слiв прикметниковоi семантики у системi комунiкативно-мовленнiвих умiнь учнiв початковоi школи, недостатнiм дослiдженням проблеми в теоретичному i практичному аспектах.
Об'iкт дослiдження тАУ система вивчення прикметника у початкових класах.
Предмет дослiдження - методика формування поняття прикметника на уроках украiнськоi мови.
Мета дослiдження полягаi в розробцi науково обТСрунтованоi та експериментально перевiреноi методики формування в учнiв 1-4-х класiв поняття прикметника на уроках украiнськоi мови.
Гiпотеза дослiдження. Ефективнiсть формування поняття прикметника на уроках украiнськоi мови в початкових класах пiдвищиться, якщо:
1) ураховувати психологiчнi фактори, що впливають на процес вивчення частин мови молодшими школярами;
2) ознайомлювати учнiв iз властивостями прикметника як частини мови;
3) вiдпрацьовувати вiдповiднi вмiння на основi вправ, пiдпорядкованих лiнгвiстичним та дидактичним вимогам.
Досягнення мети дослiдження й перевiрка висунутоi гiпотези передбачають розвтАЩязання таких взаiмопов'язаних теоретичних i практичних завдань:
1) з'ясувати рiвень розробки проблеми в сучаснiй лiнгводидактицi;
2) визначити лiнгводидактичнi основи використання прикметника як засобу збагачення словникового запасу учнiв;
3) обТСрунтувати психолого-педагогiчнi передумови формування в школярiв умiнь вживати прикметники у власному мовлення;
4) проаналiзувати систему вивчення прикметника в пiдручниках для 1тАУ4-х класiв в аспектi дослiджуваноi проблеми;
5) вивчити стан розвитку в школярiв умiнь вживати прикметники у власнiй мовленнiвiй дiяльностi; проаналiзувати типовi помилки в учнiвських роботах i з'ясувати причини iх появи;
6) розробити i апробувати експериментальну методику, яка реалiзовувала б систему вивчення прикметника i сприяла збагаченню словникового запасу у молодших школярiв.
Методологiчною основою дослiдження i положення про взаiмозв'язок мовних рiвнiв, розгляд мовних одиниць у iдностi iх значення, форми та функцii.
Для розв'язання поставлених завдань було використано такi методи дослiдження:
1) теоретичнi: вивчення та аналiз лiнгвiстичноi, психолiнгвiстичноi, дидактичноi i методичноi лiтератури з дослiджуваноi теми;
2) емпiричнi: аналiз навчального процесу, iндивiдуальнi бесiди з учителями й учнями; вивчення та узагальнення досвiду вчителiв; спостереження за процесом мовленнiвого розвитку школярiв; аналiз усних i письмових висловлювань учнiв;
3) педагогiчний експеримент (формуючий, контрольний);
4) обробка результатiв педагогiчного експерименту (якiсний i кiлькiсний аналiз експериментальних даних).
Дослiдження проводилось у три етапи.
На першому етапi (2006 рiк) вибрано тему й обТСрунтовано ii актуальнiсть; визначено вихiднi положення, якi i теоретичною основою методики формування в школярiв 1-4-х класiв поняття про прикметник.
Другий етап (2007 рiк) присвячено вивченню лiнгвiстичноi, психологiчноi i навчально-методичноi лiтератури з проблеми дослiдження; проведенню констатуючих зрiзiв, аналiзу iх результатiв i пошуку методичних шляхiв розвтАЩязання поставлених завдань; розробцi програми експерименталь-ного навчання.
На третьому етапi (2008 рiк) здiйснено експериментальне навчання та перевiрку ефективностi запропонованого комплексу вправ для формування в учнiв 1-4-х класiв поняття прикметника.
Наукова новизна дослiдження визначаiться теоретичною та експериментальною розробкою методики ознайомлення учнiв 1-4-х класiв з функцiiю прикметника як частини мови, а також формування практичних умiнь правильно використовувати прикметники у процесi самостiйного висловлювання.
Теоретичне значення дослiдження полягаi в науковому обТСрунтуваннi методики роботи над прикметником, спрямованоi на пiдвищення мовленнi-воi культури учнiв початковоi школи.
Практичне значення дипломноi роботи визначаiться тим, що створено методичне забезпечення запропонованоi системи навчання, яке виявляiться в розширеннi уявлень учнiв про функцiональнi можливостi прикметника, в розробцi вправ, спрямованих на формування вмiнь використовувати прикметники в побудовi власних висловлювань. Розробленi автором методичнi рекомендацii та комплекс дидактичних засобiв можуть бути використанi вчителями початкових класiв в iхнiй практичнiй роботi.
Структура дослiдження, визначена метою та завданнями, складаiться зi вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел.
Роздiл 1. Теоретичнi основи вивчення прикметника у початкових класах
1.1 Сутнiсть прикметника як частини мови (семантико-функцiональний аспект)
Одним з основних завдань граматичноi науки i класифiкацiя мовних фактiв. На граматичному рiвнi лексичний склад мови подiляiться на лексико-граматичнi класи слiв, що звуться частинами мови.
Проблема подiлу слiв на частини мови маi свою багатовiкову iсторiю i досi остаточно не розв'язана. Проблемним передусiм i те, якi властивостi слiв треба брати до уваги при розподiлi iх за частинами мови. Однi висловлювали думку, що слiд зважати лише на морфологiчнi ознаки слова, iншi вважали за необхiдне брати до уваги поряд з морфологiчними ще й семантичнi ознаки, а ще iншi використовували весь комплекс семантичних i граматичних (морфолого-синтаксичних) та словотворчих ознак. В основу розподiлу слiв на лексико-граматичнi класи тАФ частини мови тАФ покладено морфологiчний принцип, який доповнюiться синтаксичним i лексико-семантичним [17, 26].
Основною морфологiчною ознакою, яка кладеться в основу лексико-граматичноi класифiкацii слiв, i наявнiсть або вiдсутнiсть у них парадигми вiдмiнювання. Ця ознака даi змогу видiлити двi основнi групи слiв: вiдмiнюванi (змiннi) i невiдмiнюванi (незмiннi) слова. Для детальнiшоi класифiкацii змiнних слiв береться до уваги наявнiсть у них граматичних категорiй роду, числа, вiдмiнка, перехiдностi-неперехiдностi i виду, тобто всiх найзагальнiших iменних i дiiслiвних категорiй.
Головною синтаксичною ознакою, яка допомагаi класифiкувати слова з погляду iх належностi до рiзних частин мови, i здатнiсть слiв граматично поiднуватися з iншими словами в реченнi. За цiiю ознакою слова подiляються на граматично залежнi i граматично незалежнi. Характер цiii залежностi (такi типи синтаксичного зв'язку, як керування i прилягання, для розрiзнення яких нерiдко доводиться звертатися до змiсту всього речення при визначеннi частин мови не диференцiюються) даi змогу видiлити окремi пiдкласи слiв [9, 37].
Лексико-семантичними ознаками служить наявнiсть чи вiдсутнiсть у слова лексичного (спiввiдносного з поняттям) i граматичного значень. Вiдповiдно до цього слова подiляються на повнозначнi i неповнозначнi. Лексичнi значення повнозначних слiв у свою чергу подiляються на предметнi, означальнi (власне ознака, процесуальнiсть i ознака ознаки) та числовi. Окремою ознакою на рiвнi семантики можна вважати також еквiвалентнiсть, тобто здатнiсть слiв виступати семантичними репрезентантами цiлого пiдкласу (див. займенник).
Сукупнiсть ознак морфологiчного, синтаксичного i лексико-грама-тичного рiвнiв даi змогу видiлити широкi класи слiв [47, 31-32]:
РЖ. Змiннi повнозначнi тАФ мають парадигму вiдмiнювання, граматично поiднуються з iншими словами, спiввiдносяться з поняттями (брат, читання, веселий, вiк, три, вчений, третiй, ходити).
Всерединi цього класу слiв за рядом iнших ознак (наявнiсть певних граматичних категорiй, здатнiсть узгоджуватися з iншими словами, вираження понять предметностi, ознаки, кiлькостi чи здатнiсть виступати iх репрезентантом) видiляються окремi пiдкласи, якi прийнято називати змiнними повнозначними частинами мови. Це насамперед iменник (брат, читання, ходiння) тАУ пiдводиться пiд категорii роду, числа й вiдмiнка; маi здатнiсть граматично поiднуватися зi словами в реченнi як способом узгодження, так i iншими способами; означаi предметнiсть.
II. Незмiннi повнозначнi тАФ переважно не мають парадигми вiдмiнювання, граматично поiднуються з iншими словами, спiввiдносяться безпосередньо з поняттями.
III. Незмiннi неповнозначнi тАФ не мають парадигми вiдмiнювання, граматично поiднуються з iншими словами в реченнi, не спiввiдносяться з поняттями i виражають ряд граматичних (синтаксичних) значень; це клас службових слiв.
При характеристицi повнозначних частин мови взято до уваги iх узагальнене лексичне значення. Воно i результатом абстрагування вiд конкретних лексичних значень повнозначного слова. Таким узагальненим лексичним значенням для iменникiв i предметнiсть.
Граматична категорiя iменника як узагальнене лексико-граматичне поняття виявляiться через пiдпорядкованi йому видовi частковi граматичнi поняття у вiдповiдних системах граматичних форм окремих частин мови.
Частини мови об'iднуються i розмежовуються вiдповiдно до властивих iм комплексiв граматичних категорiй. У сферi частин мови граматичнi категорii поiднуються i переплiтаються iз словотворчими категорiями; цей тАЬвзаiмозв'язок формування i словотворення з категорiями частин мови, природно, зближуi i самi процеси формування i словотвореннятАЭ. Граматичнi категорii в цiлому мають вищий ступiнь абстрактностi, нiж словотворчi категорii. Комплекси граматичних категорiй у межах частин мови не однаковi. Певним частинам мови властивi вiдповiднi граматичнi категорii. РД граматичнi категорii, що властивi двом, чи бiльше частинам мови. Наприклад, рiд, число, вiдмiнок тАФ категорii насамперед iменнi [46, 65-66].
Частини мови як класи слiв виразно вiдображають складну взаiмодiю лексики i граматики. Постiйна спрямованiсть граматики на лексику, яка, з одного боку, свiдчить про семантичне пiдТСрунтя формування граматичних категорiй i, з другого боку, розкриваi закономiрностi граматичноi спецiалiзацii кожного слова, уможливлюi функцiонування мови i ii взаiмопов'язаних ярусiв у процесi мовленнiвоi реалiзацii.
Послiдовне застосування рiзнорiдних критерiiв класифiкацii даi можливiсть видiлити чотири частини мови тАФ iменник, дiiслово, прикметник i прислiвник. На думку О. М. Пiшковського, РД. Куриловича, Ч. Фрiза, Л. Теньiра та iн. саме цi частини мови виступають як незаперечнi [35]. Зокрема, О. М. Пiшковский вважав iменник, прикметник, дiiслово i прислiвник основними частинами мови та основними граматичними категорiями, оскiльки вони iснують у всiх мовах, незалежно вiд рiзноманiтностi мовних засобiв iх вираження, i скрiзь вони i категорiями, що зумовлюють yci iншi категорii. РД. Курилович, видiляючи також чотири кардинальнi частини мови, вiдзначав, що слова мають первинну синтаксичну функцiю залежно вiд iх лексичного значення (iменник: пiдмет; прикметник: означення до iменника; дiiслово: присудок; прислiвник: означення до дiiслова) i що всяке вживання iх в iншiй синтаксичнiй функцii, вiдмiннiй вiд первинноi, i з формального погляду мотивованим вживанням. Вiн пiдкреслював, що первиннi синтаксичнi функцii випливають з лексичних значень частин мови i являють собою транспозицiю цих значень.
Л. Теньiр досить детально обТСрунтував принципи видiлення чотирьох частин мови тАФ iменника, дiiслова, прикметника i прислiвника. Усi слова певноi мови подiляються за Л. Теньiром на повнi i пустi слова, помiж яких тiльки повнi слова характеризуються тим або iншим категорiальним значенням. Значення субстанцii i категорiальним значенням iменника, процес тАФ категорiальним значенням дiiслова, атрибут субстанцii тАФ категорiальним значенням прикметника, атрибут процесу тАФ категорiальним значенням прислiвника. На принципах чотирикомпонентноi системи ТСрунтуються частини мови, видiленi О. П. Суником. Вiн вважаi справжнiми частинами мови тiльки iменник, дiiслово, прикметник i прислiвник вiдповiдно до iх загальнограматичних значень. Усi iншi розряди слiв видiляються за iншими ознаками, а отже, на думку О. П. Суника, не можуть вважатися частинами мови [1, 62].
Загальнограматичнi значення виступають як лiнгвiстичнi унiверсалii на противагу наборам граматичних значень типу роду, числа, вiдмiнка, часу тощо, що виявляють специфiчний для кожноi мови характер. У зв'язку з цим О. П. Суник не надаi iстотного значення синтаксичним функцiям частин мови та iх морфологiчному оформленню. До чотирикомпонентноi системи частин мови схиляються також М. В. Панов, М. Комарек, Я. Корженський i О. С. Кубрякова [17, 23].
Концепцiя чотирикомпонентноi системи частин мови стала поширеною у сучаснiй лiнгвiстицi. Проте в рiзних авторiв вона набуваi певних модифiкацiй щодо визначального або iдиного критерiю (пор. базовий лексичний критерiй у РД. Куриловича, функцiональний i позицiйний критерiй у Ч. Фрiза, граматичний критерiй у виглядi загальнограматичного значення у О. П. Суника, ономасiологiчний критерiй, обстоюваний О. С. Кубряковою). На наш погляд, лише сукупнiсть рiзнорiдних критерiiв, проте з базовим характером семантичного критерiю, уможливлюi видiлення двох центральних (лексико-граматичних) класiв (iменник i дiiслово) i двох рiзнорiдних переферiйних класiв (прикметник i прислiвник).
Семантичний критерiй у трьох вимiрах охоплюi названi першi двi частини мови: по-перше, лексичним значенням iменника i назви конкретних предметiв, дiiслова тАФ назви дiй i станiв; по-друге, двi лексико-граматичнi частини мови спрямованi на вiдображення рiзних явищ дiйсностi: iменник вiдображаi предмети, дiiслово тАФ дii i стани; по-третi, цi частини мови характеризуються узагальненим значенням предметностi (iменник) i процесуальностi (дiiслово). РЖз семантичними ознаками розглядуваних частин мови тiсно пов'язанi iх синтаксичнi функцii (для iменника характерна функцiя пiдмета i сильнокерованого другорядного члена речення, для дiiслова тАФ функцiя присудка) [9, 38].
Усi частини мови як слова мають у флективних мовах (навiть у мiнiмальних непохiдних одиницях) принаймнi двочленну будову. РЖменник, дiiслово i прикметник в украiнськiй мовi виразно протистоять словозмiнними параметрами своiму синтаксичному дериватовi-прислiв-никовi як незмiннiй частинi мови.
Як у системi частин мови, так i всерединi кожноi з них наявнi слова, якi не охоплюються якимсь одним або декiлькома критерiями. Це i свiдченням того, що тАЬпобутуючi уявлення про те, що iменники виражають тiльки предмети i субстанцii, а прикметники i дiiслова тАУ тiльки несубстанцiональнi ознаки, пiдриваються численними прикладами вторинних значень, що iдуть у розрiз з основними (первинними) значеннями названих частин мовитАЭ. У кардинальних частинах мови видiляiться сфера первинних лексичних значень, на основi яких формуються iх вториннi лексичнi значення.
Прикме́тник тАФ частина мови, що виражаi ознаку предмета, граматично виявлену в категорiях роду, числа i вiдмiнка та вiдповiдаi на питання який? яка? яке? чий? чия? чиi? [15, 54]. Наприклад: смiливий, щаслива, зелене, сестрин, батькова, братове. Поняття якостi в прикметнику може бути виражене безпосередньо або через вiдношення до iнших предметiв та через вiдношення до особи чи iстоти.
Прикметники виражають:
а) ознаки кольору (бiлий, бузковий);
б) розмiру (широкий, малий);
в) вiку (старий, юний);
г) смаку (солоний, кислий);
ТС) запаху (запашний, п'янкий);
д) матерiалу (металевий, кришталевий);
е) якостi (твердий, гнучкий);
i) приналежностi (тещин, сватiв);
ж) зовнiшнi прикмети (гарний, смаглявий);
з) внутрiшнi властивостi (добрий, милосердний);
и) ознаки за вiдношенням до мiсця (сiльський, обласний);
i) простору (далекий близький);
i) часу (вечiрнiй, завтрашнiй) тощо [14, 66-67].
Ознаку предмета прикметник може виражати безпосередньо (нiжний голос, тепла хвиля, широке поле) або через вiдношення до iнших предметiв (полотняна скатертина - скатертина з полотна, бабусина казка - казка бабусi).
У сучаснiй украiнськiй мовi прикметник чiтко видiляiться як самостiйна частина мови зi своiми семантико-граматичними особливостями. Це продукт пiзнiшого розвитку мови, вiн бiльш абстрактний, молодший вiд iменника й утворився з нього. Слова з атрибутивним значенням поступово вiдокремився вiд iменника, посилився ступiнь диференцiацii цих частин мови, поглибилися семантичнi та формально-граматичнi вiдмiнностi мiж ними, зтАЩявилася стабiльна парадигма словоформ прикметника i вiн почав функцiонувати як самостiйна частина мови. Прикметник тАУ це самостiйна частина мови, що передаi непроцесуальну ознаку предмета, виражаючи ii в граматичних категорiях роду, числа та вiдмiнка. У реченнi виконуi функцiю означення чи iменноi частини складеного присудка [40, 107].
Розглядаючи частиномовну природу прикметника, важливо звернути увагу й на тi лiнii, якi граматично i за змiстом тiсно повтАЩязують його з iменником. Прикметник, подiбно до iменника, становить iменну частину мови, але маi своiю семантичною основою не предметнiсть, а ознаку (якiсть, властивiсть, вiдношення). При цьому семантичнi основи iменника й прикметника не взаiмовиключають, а тiльки взаiмодоповнюють одна одну.
Поняття якостi у прикметнику може бути виражене безпосередньо (веселий учень, зелений чай, солодкий цукор); через вiдношення до iнших предметiв (морське повiтря, безкраiй степ, осiннiй день); через вiдношення до особи чи iстоти (Олегiв капелюх, братове слово, жайворонкова пiсня).
Ознака предмета тАУ це певнi узагальнення властивостей предметiв i явищ. Що iх передаi iменник, повтАЩязаний з прикметником. Ознаку як таку, крiм прикметника, можуть передавати й iншi частини мови. Наприклад: бiла хата (прикметник) тАУ побiленi хати (дiiприкметник), бiлii полотно (дiiслово), бiлизна снiгiв (iменник), (на плацу) бiло вiд хустин (прислiвник). Але в них ознака не i первинною, вона переплiтаiться з iншим значенням слова i виступаi як: процесуальна ознака (бiлii полотно), опредмечена ознака (бiлизна снiгiв) тощо. Здатнiсть передавати безпосередньо ознаку властива лише прикметниковi [14, 67].
З морфологiчного погляду мiж iменником i прикметником iснують iстотнi вiдмiнностi. Прикметник маi рiд, число i вiдмiнок, як i iменник, але всi цi категорii у прикметника мають своi особливостi в порiвняннi з вiдповiдними категорiями iменника. Рiд iменника i категорiiю морфологiчною, тобто вiн не змiнюiться при звтАЩязку iменника з iншими словами у реченнi. Якщо iменник вживаiться у множинi, то вiн роду взагалi не маi. Рiд же у прикметника тАУ категорiя синтаксична, вiн змiнюiться в залежностi вiд того, до якого iменника стосуiться прикметник, тому кожен прикметник в однинi маi закiнчення, якi називаються родовими, наприклад: приiмний тАУ приiмна тАУ приiмне, вчорашнiй тАУ вчорашня тАУ вчорашнi [9, 117].
Щодо категорii числа в iменниках, то вона теж i категорiiю морфологiчною. У прикметника ж категорiя числа i категорiiю синтаксичною, залежно вiд числа того iменника, до якого стосуiться прикметник, тому всi прикметники мають як форми однини, так i форми множини, наприклад: високий тАУ висока тАУ високе тАУ високi, далекий тАУ далека тАУ далеке тАУ далекi.
Вiдмiнок i в iменниках i категорiiю синтаксичною, але це вiдмiнок слiв з предметним значенням, якi i носiями ознак, названих у прикметнику. Тому вiдмiнок прикметника теж залежить вiд вiдповiдного вiдмiнка iменника, наприклад: зелений чай, зеленим чаiм, зеленому чаютАж, родюча земля, родючоi землi, родючiй землiтАж, пахуче поле, пахучого поля, пахучому полютАж [27, 56].
Синтаксичнi функцii прикметника випливають з властивого йому категорiального значення. Основною з них i атрибутивна: вступаючи в синтаксичний звтАЩязок з iменником i узгоджуючись з ним у родi, числi й вiдмiнку, прикметник виступаi означенням у структурi речення, наприклад: Вона вперше в своiму життi бачила море i тепер увесь час милувалась безконечними його просторами тАУ то голубим, то синiм, а то чисто зеленим лоном, свiтанками, ясними днями, чудовими вечорами (С. Скляренко).
Отже, рiд, число i вiдмiнок прикметника i вiддзеркаленням роду, числа i вiдмiнка iменника, ступiнь абстракцii та граматичних категорiй у прикметника вищий, нiж у iменника.
Прикметник у реченнi завжди вiдноситься до iменника, вказуючи на його ознаки. Прикметник як частина мови: а) вказуi на ознаку предмета i вiдповiдаi на питання який? яка? чий? чия? чиi?, б) маi несамостiйнi рiд, число i вiдмiнок, що залежить вiд роду, числа i вiдмiнка пояснюваного ним iменника, в) у реченнi виступаi означенням або присудком (якщо прикметник виступаi у реченнi пiдметом чи додатком, то вiн набуваi значення синтаксичного iменника). На пiдставi цих найiстотнiших ознак i вiдрiзняють прикметник вiд iнших частин мови, спорiднених з ним лексично, наприклад: синь тАУ синiй тАУ синiти, меншiсть тАУ менший тАУ меншати. Слова бiлизна, синь, меншiсть належать до iменникiв, бо вони мають постiйний рiд i i назвами предметiв, що iснують самостiйно. Слова бiлий (бiла, бiле), синiй (синя, синi), менший (менша, менше) i прикметниками, вони не мають постiйного роду i називають ознаку, яка iснуi не самостiйно, а в якомусь предметi (бiлий снiг, синiй лiс, менший син). Слова бiлiти, синiти i меншати не можна вiднести до прикметникiв, бо вони не мають нi роду, нi числа, нi вiдмiнка. Це дiiслова в неозначенiй формi [10, 41].
Функцiонування прикметника як самостiйноi частини мови (лексико-граматичного класу слiв) ТСрунтуiться на iдностi кiлькох обтАЩiктивних лiнгвiстичних показникiв. До них належать, зокрема, загальне категорiальне значення, образно порiвнюване з своiрiдним семантичним знаменником. До якого можуть бути введенi всi слова вiдповiдного класу, морфологiчнi особливостi, суть яких становить специфiка вияву граматичних категорiй (роду, числа, вiдмiнка i словозмiни), визначальнi синтаксичнi характеристики, що полягають у визначеннi функцiй прикметника як засобу вираження вiдповiдних членiв речення.
РЖндивiдуальнiсть прикметникових граматичних категорiй роду, числа й вiдмiнка виявляiться у iх повнiй залежностi вiд формально-граматичних характеристик того iменника, з яким прикметник перебуваi в синтаксичних звтАЩязках у межах словосполучення (вживання у ролi присудка тАУ предикативна функцiя). Так звана початкова прикметникова форма (називний вiдмiнок однини, чоловiчий рiд), використовувана в лексикографiчнiй i навчальнiй практицi, може розглядатися лише як умовна, тому що в кожному конкретному випадку вона, як уже зазначалося, синтаксично зумовлюiться iменником, вiдбиваi постiйне для нього значення роду (зелений лiс, зелен-а трава, зелен-е листя) i змiннi форми вiдмiна й числа (зелен-ого лiс-у, зелен-i лiс-и; зелен-оi трав-и, зелен-i трав-и). Таким чином, тАЬспiльний знаменниктАЭ ознаковостi при видiленнi прикметникiв з множини лексичних одиниць, обтАЩiднаних яким-небудь спiльним категорiальним значенням ознаки, обовтАЩязково доповнюють формально-граматичними характеристиками, що, на вiдмiну вiд семантичних, не обтАЩiднуються спiльною лiнiiю з вiдповiдними характеристиками iменникiв, дiiслiв i прислiвникiв [23, 107].
Третя визначальна характеристика прикметника як частини мови випливаi з його опосередкованого (у складi словосполучення) або безпосереднього (у складi предикативного центру речення) вживання у мiнiмальних комунiкативних одиницях-висловлюваннях, що реалiзуються у виглядi речень, побудованих вiдповiдно до усталених типiзованих принципiв семантико-синтаксичноi органiзацii. Тут необхiдно особливо наголосити на тому, що ця характеристика, на вiдмiну вiд перших двох, що iх можна квалiфiкувати як пiдпорядкованi передусiм власне аналiзовi тобто видiленню значеннiвого i формального складникiв розгляданого мовного явища, безпосередньо ТСрунтуючись на них, найбiльшою мiрою орiiнтована на синтез, обовтАЩязковою передумовою якого саме i i вживання прикметникових лексичних одиниць з певними актуалiзованими значенням у процесах спiлкування, текстоутворення.
Окремоi уваги заслуговують фактично не дослiдженi на матерiалi украiнськоi мови питання обовтАЩязковоi присутностi прикметникiв як необхiдноi передумови iнформативно-смисловоi завершеностi висловлень, тобто досягнення ними комунiкативноi мети. РЖснують два основнi рiзновиди комунiкативних ситуацiй, залежних вiд атрибутивного або предикативного вживання прикметникiв, насамперед якiсних: структурно-синтаксична i лексико-семантична [39, 112].
Структурно-синтаксична комунiкативна ситуацiя повтАЩязана з буттiвими (екзистенцiальними) реченнями, видiлюваними в окремий тип за характерним для них комунiкативним завданням тАУ повiдомленням про iснування, наявнiсть у навколишнiй дiйсностi взагалi або ж в ii окремих фрагментах вiдповiдних обтАЩiктiв з властивими iм ознаками [32]. Наявнiсть або вiдсутнiсть атрибутивних характеристик при iменниках тАУ назвах обтАЩiктiв, про якi повiдомляiться у буттiвих реченнях, перебуваi в безпосереднiй залежностi вiд типу описуваноi картини тАУ звичайноi (стандартноi) i незвичайноi (нестандартноi). Так, наприклад, повiдомлення проте, що в лiсi i дерева, на вулицi тАУ будинки, у класi тАУ учнi, у людини тАУ очi тощо, описують фрагменти, або , як узвичаiно ще iх квалiфiкувати, картини свiту, що впливають iз звичайних уявлень про навколишню дiйснiсть, взаiмозвтАЩязки мiж середовищем, представленим у буттiвих реченнях у семантико-синтаксичнiй формi обставин мiсця, i обтАЩiктами, якi заповнюють його.
Лексико-семантична комунiкативна ситуацiя видiляiться як специфiчне лiнгвiстичне явище у звтАЩязку з тим, що обовтАЩязкова присутнiсть означення мотивуiться загальною значеннiвою природою окремих груп iменникiв [35]. Без поширення залежними компонентами з атрибутивним значення такi iменники виявляються iнформативно недостатнiми, хоч iз загально-категорiального погляду i належать до повнозначних слiв. Не повтАЩязанi з уживанням у реченнях певноi семантико-комунiкативноi приналежностi, зокрема з буттiвими, такi iменники в планi сполучуваностi характеризуються сильними атрибутивними звтАЩязками. З цього випливаi, що до передумов iх використання у вiдповiдному контекстi належить супровiдна ознака, виразником якоi найчастiше виступаi прикметник.
У планi аналiзу функцiонування прикметникiв на окрему увагу заслуговуi здатнiсть iх формувати словосполучення у ролi головних компонентiв, тобто утворювати конструкцii рiзного семантико-синтаксичного наповнення на основi пiдрядних звтАЩязкiв. Можна твердити, що саме по цiй лiнii вiдбуваiться найглибше проникнення прикметника до структури речення. Компоненти вiдприкметниковоi залежностi, якi виражаються iменниками (займенниками) у вiдповiдних безприйменникових i приймен-никових вiдмiнкових формах, неозначеною формою дiiслова, прислiвниками, виступають як виразники обтАЩiктних i обставинних вiдношень, досить рiзнопланових з погляду вiдображення явищ позамовноi дiйсностi [1, 63].
Сучаснiй украiнськiй лiтературнiй мовi властивi прикметниковi словосполучення iз залежними безприйменниковими компонентами, вираженими iменниками (займенниками) у формi родового, давального, знахiдного i орудного вiдмiнкiв. На цiй основi можна говорити про узагальнений тип словосполучення тАЬприкметник + iменник у непрямому вiдмiнкутАЭ, у якому компоненти поiднуються за допомогою синтаксичного звтАЩязку керування. Згаданий узагальнений тип словосполучення реалiзуiться у видозмiнах, специфiку яких становлять групи конкретних прикметникiв, здатних поширюватися конкретними вiдмiнковими формами iменникiв (займенникiв) [27, 59].
За засобами формального вираження проаналiзованим випадкам вживання прикметникiв у ролi головних компонентiв протиставляiться другий узагальнений тип словосполучення тАЬприкметник + прийменник + iменник (займенник) у вiдповiднiй вiдмiнковiй формiтАЭ. Окремi приклади конструкцiй, внутрiшня диференцiацiя яких здiйснюiться за такими показниками, як конкретна група прикметникiв, конкретний прийменник i конкретна вiдмiнкова форма iменника (займенника): тАЬОчi сумлiнно читали кожне слово, кожний рядок, та розум був далекий вiд розумiннятАЭ (Ю. Яновський); тАЬНехай вона супроти тебе й винна, менi ж вона нiчим не завинилатАЭ (Леся Украiнка). Словосполучення тАЬприкметник + прийменник + iменник (займенник) у вiдповiднiй вiдмiнковiй формiтАЭ характеризуiться досить широкою внутрiшньою варiативнiстю, у чому виявляiться функцiональний паралелiзм мiж дiiсловами i прикметником. Синтаксична, специфiка яких особливо зближуiться на ТСрунтi предикативного вживання. При цьому необхiдно зазначити, що поширення прикметника залежними компонентами забезпечуi своiрiдне обтАЩiктно-обставинне обмеження вiдповiдноi ознаки, вказуючи на обтАЩiкт, час, мiсце, причину, ступiнь ii поширення, вияву.
Прикметник змiнюiться за родами, числами i вiдмiнками, i цi його форми залежать вiд форм iменника, з яким прикметник узгоджуiться: струнк-ий юнак тАУ струнк-ого юнак-а, струнк-оi топол-i, струнк-i дiвчат-а - струнк-их дiвчат [40, 107].
Рiд, число, вiдмiнок i група вiдмiнювання прикметника i його морфологiчними ознаками.
У реченнi прикметник виконуi синтаксичну роль:
1) узгодженого означення : Тоненький струмок диму поволi пiднявся над сторожкою, понад вiттям дерев та й послався над ними прозорою хмаркою. Дубовий Нестор дивиться крiзь пальцi на бiлi вальси радiсних берiз;
2) iменноi частини складеного присудка: Яка важка у вiчностi хода.РЖ все ждало. Тиша стояла якась неспокiйна.Свiтле безмежжя здавалось крихким.
За характером ознаки, яку вони виражають, морфологiчними i словотворчими особливостями, прикметники подiляються на: 1) якiснi; 2) вiдноснi; 3) присвiйнi [9, 95-96].
Якiсними називаються прикметники, якi виражають такi ознаки предмета, що можуть виявлятися бiльшою або меншою мiрою: кмiтливий юнак - кмiтлив-iший - най-кмiтлив-iший; добре серце - добрiше - най-добр-iше. Якысны прикметники виражають ознаки предметiв безпосередньо власним лексичним значенням: сумна пiсня, яскрава особистiсть.
Вiдносними називаються прикметники, що виражають ознаку предмета за його вiдношенням до iнших предметiв, дiй, обставин: бурштинове намисто, осiннiй день, сьогоднiшнiй випадок, перелiтнi птахи. Вони позначають ознаку предмета не безпосередньо, а через вiдношення його до iншого предмета, явища, дiй: вступний тест, прикордонний пост.
Присвiйними називаються прикметники, якi вказують на належнiсть предмета кому-небудь i вiдповiдають на питання чий? чия? чиi? Наприклад: мамина казка, батькiв смiх, дiвоче обличчя, ведмежий барлiг. Вони виражають належнiсть предмета певнiй iстотi: материнрушник, Мартин зошит.
Вживаючись у переносному значеннi, вiдноснi та присвiйнi прикметники можуть переходити в розряд якiсних. Наприклад: золотий ланцюжок (вiдносний) - золота душа (якiсний); срiбний перстень (вiдносний) - срiбний голос (якiсний); лебединий пух (вiдносний) тАУ лебедина пiсня (якiсний); змiiна отрута (присвiйний) - змiiний характер(якiсний).
Оскiльки якiснi прикметники виражають ознаки, що можуть виявлятися бiльшою чи меншою мiрою, вони мають ступенi порiвняння: вищий i найвищий. Кожен зi ступенiв маi двi форми: просту i складену [1].
Вищий ступiнь порiвняння вказуi, що в одному предметi ознака виявляiться бiльшою мiрою, нiж в iншому.
1. Проста форма вищого ступеня порiвняння утворюiться за допомогою суфiксiв -iш, -ш: добрий -добр-iш-ий, милий - мил-iш-ий, довгий - дов-ш-ий, мiцний - мiцн-iш-ий. У деяких прикметниках при цьому можуть випадати суфiкси -к-,-ок-,-ек-: тон-к-ий - тон-ш-ий, глибо-к-ий - глиб-ш-ий, дале-к-ий - даль-ш-ий. При додаваннi суфiкса -ш- можу
Вместе с этим смотрят:
WEB-дизайн: Flash технологии
РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському
РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня
РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури
РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi