Народнi звичаi i традицii як засiб екологiчного виховання молодших школярiв
Змiст
Вступ
Роздiл 1. Педагогiчнi основи екологiчного виховання молодших школярiв засобами народних звичаiв i традицiй
1.1 Сутнiсть та педагогiчний змiст екологiчного виховання
1.2 Украiнськi звичаi i традицii як засiб екологiчного виховання учнiв
1.3 Педагогiчнi засоби екологiчного виховання молодших школярiв
Роздiл 2. Методика екологiчного виховання молодших школярiв у процесi використання народних звичаiв i традицiй
2.1 Органiзацiя та змiст експериментального дослiдження
2.2 Ефективнiсть експериментального дослiдження
Висновки
Список використаноi лiтератури
Додатки
Формування новоi нацiональноi стратегii освiти не може не враховувати тисячолiтнiй досвiд екологiчного виховання молодших поколiнь. Етнiчна ментальнiсть нашого народу довела потужнi внутрiшнi можливостi украiнства до самоорганiзацii та самозбереження. Саме "в цих категорiях духовностi закладено феномен виживання украiнцiв у найнесприятливiших iсторичних умовах" [20, 41]. Наш народ не лише зберiгся як одна з найчисленнiших спiльнот РДвропи, а й виборов свою державнiсть у жорсткому протистояннi сильнiшим сусiдам. Тож, "розглядаючи в iсторичнiй ретроспективi екологiчний аспект освiтньоi дiяльностi украiнцiв, маiмо на метi визначити найважливiшi чинники життiстiйкостi етносу, ii культуротворчу роль, показати роль моралi, сакральних факторiв у дотриманнi екологiчноi рiвноваги, важливiсть урахування етнiчного i нацiонального в навчально-виховному процесi як умови природовiдповiдноi педагогiчноi дiяльностi" [55, 45].
В радянськi часи методологiчною унiверсальною основою всiх наук було проголошено "дiалектичний матерiалiзм" [8, 46]. Все те, що не вписувалось у його схему, вважалося хибним i не мало права на iснування та розвиток. Волею будiвникiв комунiстичного майбутнього вiтчизняна педагогiчна наука була виключена iз свiтового контексту, а особистiсть стала предметом небаченого експерименту над своiю соцiальною природою [37, 8]. РЖз спадщини Я.А. Коменського, Й. Песталоццi, А. Дiстервега, Д. Локка, Ж. - Ж. Руссо, К.Д. Ушинського та iнших педагогiв i вчених на широкий загал видавалося лише те, що було вигiдне пануючiй системi. Творча спадщина Григорiя Ващенка взагалi була приречена на забуття, а видатнi школи украiнського народознавства заперечувалися. Важко уявити народ без його iсторичноi спадщини - традицiй, звичаiв, вiрувань. Зокрема, "для украiнцiв iдеальне i першоосновою ментальностi" [57, 38]. Тож без дослiдження пласта украiнськоi культури, пов'язаного з екологiчним вихованням, розвитком екологiчноi культури пiдростаючого поколiння, неможливо уявити цiлiсну картину освiтнього процесу.
Прогресивний розвиток суспiльства став можливим завдяки спiльним фiзичним i духовним зусиллям усього роду, якi нагромаджувалися сотнями поколiнь. Великий екологiчний досвiд - витвiр суспiльноi свiдомостi далекого минулого - лежить в основi украiнськоi етнопедагогiки, фольклору i традицiй. Саме "етнопедагогiка максимально спiввiдносна дii закону вiдповiдностi етносу географiчному середовищу i в побудовi оптимальних нацiональних педагогiчних систем i моделей школи може бути рушiйною силою" [60, 14].
Екологiчну культуру вченi визначають як "засвоiння особистiстю екологiчних (природоохоронних) моральних норм, принципiв, категорiй, iдеалiв суспiльства на рiвнi власних переконань, дотримання iх як звичних форм особистоi поведiнки" [68, 38]. Структуру екологiчноi культури особистостi складають "знання, почуття, вiдношення, поведiнка" [30, 17]. Тому змiстом виховноi роботи вчителя, класного керiвника по становленню екологiчноi культури учнiв i формування у них системи екологiчних знань, почуттiв, ставлень, а також екологiчноi поведiнки.
Ось чому зараз перед учителями та вихователями стоiть завдання екологiчноi освiти i виховання молодi, а починати слiд з найменших школярiв, враховуючи iхнi морально-психологiчнi особливостi. Дiти цього вiку сприймають на вiру все сказане вчителем, його думка i для них бiльш вагомою, нiж думки друзiв-однолiткiв, iнших дорослих. Вони бiльш емоцiйнi, ближче до серця сприймають негаразди iнших, сильнiше спiвпереживають. Тому народнi природознавчi традицii охорони довкiлля i дiiвим засобом формування екологiчноi культури у дiтей молодшому шкiльному вiцi.
Проблеми екологiчного виховання та формування екологiчноi культури школярiв у процесi використання народних природознавчих традицiй дослiджували класики педагогiчноi думки (В.О. Сухомлинський [63], К.Д. Ушинський [66] та iн.), сучаснi педагоги (В.П. Горощенко [12], Н.С. Жесткова [18], Л.РЖ. РЖщенко [22], А.РЖ. Кузьмiнський [34], Н. РД. Мойсеюк [42], М.М. Фiцула [67] та iн.), методисти (Н.П. Байбара [1], О.А. Бiда [3], О.М. Варакута [5], О.Л. РЖванова [20], С.К. РЖващенко [21], С.С. Клименко [26], Н.С. Коваль [28-29], РЖ.М. Коренева [33], О.З. Плахотип [51], Н.О. Пустовiт [53], О.Н. Химинець [68] та iн.), вчителi-практики (Г.М. Бондаренко [4], О.А. Гаври-ленко [10], Ю.РЖ. Рева [55], Л.К. Рiзник [56], Л.М. Руденко [57], А.О. Степанюк [61], О.РЖ. Ткаченко [65], Н.В. Хлонь [69], З.А. Шевцiв [71] та iн).
Проте аналiз вищенаведених праць показав, що проблема екологiчного виховання учнiв молодшого шкiльного вiку в них розкрита неповно, фрагментарно або в контекстi загального екологiчного розвитку особистостi. Тому необхiднiсть удосконалення процесу екологiчного виховання на уроках у початкових класах у процесi використання народних звичаiв i традицiй зумовило актуальнiсть проблеми й вибiр теми дипломного дослiдження.
ОбтАЩiкт дослiдження - екологiчне виховання молодших школярiв в процесi навчально-виховноi дiяльностi.
Предмет дослiдження - використання народних звичаiв i традицiй як засобу екологiчного виховання учнiв молодшого шкiльного вiку.
Мета дослiдження - теоретично обТСрунтувати i експериментально перевiрити особливостi методики екологiчного виховання молодших школярiв на основi використання народних звичаiв i традицiй у процесi навчальноi дiяльностi.
Гiпотеза дослiдження: якщо в процесi навчальноi дiяльностi забезпечити практичне використання народних звичаiв i традицiй, то показники екологiчноi вихованостi в учнiв початкових класiв пiдвищаться.
Вiдповiдно до поставленоi мети та гiпотези дослiдження визначенi завдання дослiдження:
Розкрити сутнiсть та структуру екологiчного виховання учнiв.
Розкрити шляхи екологiчного виховання учнiв молодшого шкiльного вiку на основi використання народних звичаiв i традицiй.
Визначити вплив експериментальноi методики на результативнiсть процесу екологiчного виховання молодших школярiв.
Для розвтАЩязання поставлених завдань i перевiрки гiпотези використано адекватнi авторському задуму методи дослiдження - теоретичнi (аналiз, порiвняння, синтез, систематизацiя, класифiкацiя й узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогiчнiй та методичнiй лiтературi, вивчення та узагальнення передового педагогiчного досвiду з проблем екологiчного виховання учнiв) та емпiричнi (педагогiчне спостереження, бесiди, педагогiчний експеримент, аналiз результатiв експерименту).
Практична значущiсть дослiдження полягаi у розкриттi системи роботи вчителя початкових класiв щодо оптимiзацii процесу екологiчного виховання учнiв засобами народних звичаiв i традицiй.
Дипломна робота складаiться iз вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел, додаткiв. Обсяг роботи - 75 сторiнок.
Екологiя (гр. оikos - дiм, родина) - наука, що "вивчаi закономiрностi iснування, формування i функцiонування бiологiчних систем всiх рiвнiв - вiд органiзму до бiосфери та iх взаiмодii iз зовнiшнiми умовами" [35, 19]. Це - "наука про органiзми в себе вдома" [23, 40]. У сучаснiй науцi поняття "екологiя" характеризуiться "iднiстю бiологiчного, соцiального, економiчного, технiчного, гiгiiнiчного факторiв життя людей" [51, 37]. Тому "екологiчна культура учня - це сформована система наукових знань, спрямованих на пiзнання процесiв i результатiв взаiмодii людини, суспiльства i природи; вiдповiдальнiсть за природу як нацiональну i загальнолюдську цiннiсть, основу життя; готовнiсть до природоохоронноi дiяльностi" [23, 41].
Формування екологiчноi культури, гармонiйних вiдносин людини й природи посiдаi в Украiнi особливе мiсце. Чорнобильська катастрофа, високий рiвень радiацiйноi, хiмiчноi забрудненостi довкiлля привели до зростання захворюваностi i смертностi населення, скорочення тривалостi життя, втрати величезноi площi сiльськогосподарських угiдь, безповоротного зникнення окремих класiв, родiв та численних видiв рослин i тварин i т. iн. Тому ставлення людини до природи розглядаiться як важлива громадянська характеристика особистостi.
Екологiчну культуру вченi визначають як засвоiння особистiстю екологiчних (природоохоронних) моральних норм, принципiв, категорiй, iдеалiв суспiльства на рiвнi власних переконань, дотримання iх як звичних форм особистоi поведiнки [33, 17].
Структуру екологiчноi культури особистостi складають "знання, почуття, вiдношення, поведiнка" [23, 40]. Тому змiстом виховноi роботи вчителя, класного керiвника по становленню екологiчноi культури учнiв i формування у них "системи екологiчних знань, почуттiв, ставлень, а також екологiчноi поведiнки" [23, 41].
Вiдповiдно до сучасних наукових дослiджень, екологiчний розвиток особистостi проходить три стадii. На первинному рiвнi дитина виконуi вимоги, боячись покарання. На конвенцiйному рiвнi дотримання екологiчних норм визначаiться намаганням належати групi, суспiльству, i вiдповiдати iх вимогам з метою самозбереження. Третiй piвень екологiчного розвитку автономний: людина добровiльно i обираi екологiчно прийнятну поведiнку, бо переконана, що жити iй потрiбно згiдно норм, прийнятих нею добровiльно [35, 20].
Формування екологiчноi культури молодших школярiв здiйснюiться у рiзноманiтних видах дiяльностi: навчальнiй, трудовiй, громадсько-кориснiй, особливо таких ii видах, де учнi поставленi в ситуацii безпосереднього вияву турботи про природу та людину, надання допомоги i пiдтримки, захисту слабшого, молодшого, хворого i т. iн. [24, 107]. До форм екологiчного виховання вiдносять спецiальнi уроки, екологiчнi бесiди, вiдвертi розмови, диспути, лекцii, тематичнi вечори, зустрiчi свят народного календаря, благодiйнi заходи, створення альманахiв з iсторii родоводу, вечорницi та iншi форми занять [35, 19].
Складовою екологiчноi культури i "екологiчна свiдомiсть як сукупнiсть уявлень (iндивiдуальних та групових) про взаiмозв'язки у системi "людина-природа" i в самiй природi, ставлення до природи, а також вiдповiдних стратегiй i технологiй взаiмодii з нею" [33, 17].
Донедавна як у свiтi в цiлому, так i в нашiй краiнi сформувалась екологiчна свiдомiсть антропоцентричного типу. Це така "система уявлень про свiт, згiдно з якою вищою цiннiстю i людина, а природа маi цiннiсть постiльки, оскiльки вона цiнна для людини; метою взаiмодii з природою i задоволення потреб людини, а характер взаiмодii визначаiться "прагматичним iмперативом": правильним i дозволеним i те, що корисне людинi i людству; дiяльнiсть з охорони навколишнього свiту продиктована вiддаленим прагматизмом - необхiднiстю зберегти природне середовище, щоб ним могли користуватися майбутнi поколiння" [51, 38].
До яких екологiчних наслiдкiв це призвело - ми вже знаiмо. Тому на даному етапi розвитку суспiльства постаi потреба у формуваннi екологiчноi свiдомостi ексцентричного типу. Це така система уявлень про навколишнiй свiт, вiдповiдно до якоi вищу цiннiсть являi собою гармонiйний розвиток людини i природи, що i елементами iдиноi системи; метою взаiмодii з природою i максимальне задоволення як потреб людини, так i природи, а характер взаiмодii визначаiться екологiчним iмперативом: правильним i дозволеним i те, що не руйнуi екологiчну рiвновагу; етичнi норми i правила однаковою мiрою поширюються на взаiмодiю як мiж людьми, так i зi свiтом природи.
В умовах загострення проблем взаiмодii людства й природи перед сучасною педагогiчною наукою та практикою постаi низка невiдкладних завдань, повтАЩязаних з необхiднiстю виховувати молоде поколiння не у згубнiй традицii якомога бiльше брати вiд природи, а у шанобливому ставленнi до всього сущого, що споконвiку притаманне украiнському народовi [24, 107].
Серед якостей, що характеризують екологiчну культуру особистостi, важливу роль вiдiграють знання про природнi закономiрностi, взаiмодiю людства та природи. Специфiка засвоiння екологiчних знань визначаiться складнiстю природних обтАЩiктiв, багатограннiстю взаiмозвтАЩязкiв та залежностей мiж компонентами природних систем суспiльством та навколишнiм середовищем.
Сучасний рiвень розвитку засобiв впливу на довкiлля вимагаi вiд кожноi людини умiння прогнозувати й запобiгати можливим негативним наслiдкам своii дiяльностi. Вибiр оптимальних варiантiв взаiмодii з природою потребуi глибокого аналiзу, творчого пiдходу тому засвоiння екологiчних знань не може обмежуватися рiвнем застосування iх за взiрцем. ОбовтАЩязково маi досягатися творчий рiвень оволодiння знаннями.
В шкiльнiй практицi поширенi рiзноманiтнi методи й засоби навчання, що сприяють активiзацii творчоi пiзнавальноi дiяльностi учнiв. Заслуговують на увагу тi з них, якi допомагають розвитковi умiнь систематизувати знання, самостiйно iх набувати, використовувати на практицi. До них вiдносяться рiзнi види дидактичного матерiалу в тому числi iгри та вiкторини. РЖгри та вiкторини на екологiчну тематику стимулюють iнтерес учнiв до проблем навколишнього середовища i надають урокам яскравого емоцiйного забарвлення. Рiзноманiтнi iгри та вiкторини можна використовувати на всiх етапах уроку: пiд час опитування, вивчення нового матерiалу, закрiплення й узагальнення знань [15, 41-42].
Загальновизнано, що "екологiчна дiяльнiсть дiтей займаi одне iз вагомих мiсць серед засобiв виховання особистостi" [51, 38]. Екологiчна робота використовуiться як засiб розвитку пошуково-пiзнавальноi активностi школярiв. При цьому вони стають широко обiзнанi про навколишню природу, оточуюче середовище, засвоюють досвiд помiркованого й обережного ставлення людей працi до довкiлля.
Практика безпосереднього вивчення природи свого краю з метою його пiзнання, збереження й перетворення стаi для украiнських дiтей тiiю житейською школою, котра наближуi ii до реалiй повсякдення. Разом з тим педагогiчне значення екологiчноi дiяльностi полягаi в тому, що:
1. Зiбраний фактичний матерiал дуже результативно може використовуватись на уроках у контекстi освiтньоi, виховноi i розвивальноi функцiй навчання. На його основi можуть складатися рiзнi iлюстрацiйнi схеми, що унаочнюють пiзнавальний процес, матерiали: карти, дiаграми, таблицi, макети, муляжi; виготовлятись роздатковi матерiали (копii статей, цитати з книжок i витяги з документiв, листiвки, бюлетенi, зразки натурних предметiв i iн).
2. Екологiчний матерiал, окрiм навчальноi, маi високу вiддачу i при використаннi його у виховнiй роботi в позаурочний час. Зокрема - при проведеннi вiкторин, олiмпiад; в органiзацii зустрiчей з екологами; через випуск стiнгазет, екологiчних альманахiв.
3. Вивчаючи природу рiдного краю, учнi набувають i закрiплюють навички пошуковоi, дослiдницькоi, природоохоронноi роботи; у них формуються почуття колективiзму, громадянськоi вiдповiдальностi.
4. Забезпечуiться прилучення школярiв до посильноi громадсько-корисноi працi, зокрема, через виконання доручень дослiдницького та iнформативного характеру вiд господарських пiдроздiлiв, наукових органiзацiй, громадських об'iднань [67, 38-39].
Проводячи екологiчну, природоохоронну роботу, учнi можуть виявити новi факти, аргументи, вiдомостi; уточнити деталi вже вiдомих явищ i подiй. Така робота допомагаi педагогам краще пiзнати своiх учнiв, вихованцiв, розкрити iх своiрiднiсть, неповторнiсть, рiзнобiчнiсть iнтересiв, уподобань, спрямувати iхню професiйну зорiiнтованiсть.
Робота вчителя з екологiчним матерiалом розширюi його кругозiр, збагачуi новими знаннями, iнiцiюi процес вдосконалення педагогiчноi i методичноi майстерностi. Зважаючи на це, цiлком зрозумiлим i те, чому в школах i дитячих дошкiльних закладах Украiни поширюiться природоохоронна робота, поглиблюiться ii змiст, з'являються новi цiкавi форми пiзнавально-пошуковоi активностi дiтей. Але доводиться констатувати, що "екологiчне виховання не скрiзь стало складовою частиною навчального процесу, не завжди ще маi систематичний характер" [55, 29]. Не всi педагоги творчо пiдходять до цього питання в органiзацii вивчення основ охорони природи учнями рiдного краю, в методичному забезпеченнi ефективного процесу екологiчного виховання.
Окремi вчителi не проводять планових, передбачених програмами навчальних екскурсiй, практичних занять на мiсцевостi, спостережень; не використовують екологiчний матерiал у формуваннi цiлiсних уявлень своiх учнiв про навколишнiй свiт. Зазначенi негативнi моменти стають можливими насамперед там, де керiвники шкiл недооцiнюють роль природоохоронноi роботи у навчаннi й вихованнi, не контролюють роботу вчителiв у реалiзацii краiзнавчого принципу, не планують екологiчну роботу в шкiльному масштабi, у спiвробiтництвi з iншими структурами системи освiти [42, 167].
Без органiзацii природоохоронноi роботи важко забезпечити поiднання навчального процесу iз життям. Посилання ж на "книжковi приклади, чим нiби реалiзуiться екологiчний принцип, може лише посилити абстрактнiсть сприйняття учнями рiзних наукових теорiй, однак не забезпечить належного рiвня iхньоi екологiчноi культури" [4, 213].
З iншого боку - часом i вчителi лише радiють з того, що iхнi вихованцi задовольняють своi екологiчнi запити поза школою, в гуртках юних туристiв й екологiв позашкiльних установ. Однак в центрi екологiчноi роботи повинна бути загальноосвiтня школа, ii педагогiчний колектив, учнiвський контингент. Саме у них найбiльшi можливостi забезпечити потрiбну розумну "масовiсть" такiй роботi.
Свого часу вчителi задовольнялися тим, що в школi працював гурток з охорони природи з 10-15 учнiв, члени якого практикували походи по рiдному довкiллю, займалися очищенням джерел чи струмкiв i т. iн. Проте сьогоднi це вже не вiдповiдаi потребам виховноi роботи i навчального процесу. Через це цiлком предметно ставляться завдання щодо того, щоб "екологiчна освiта перейшла в сферу системного забезпечення ефективноi реалiзацii своiх виховних можливостей в контекстi повсякденноi навчально-виховноi i культурно-просвiтницькоi роботи рiзних структурних пiдроздiлiв системи освiти в Украiнi" [51, 37].
Системне спiвробiтництво в галузi навчальноi i природоохоронноi роботи своiм змiстом забезпечуi педагогiчну цiлiснiсть процесу навчання й виховання, наголошуючи iднiсть iх мети i конкретних завдань, принципiв i методiв навчально-виховного впливу на свiдомiсть, почуття й волю, життiву позицiю i особистiснi переконання учнiв. Така робота i дiiвим моментом комплексного впливу на учнiв, бо забезпечуi поiднання пошуковоi активностi школярiв з громадсько-корисною дiяльнiстю, всебiчне осмислення змiсту i навчально-виховноi вiддачi планованоi роботи та високий рiвень позитивного емоцiйного насичення процесу реалiзацii учнями мети i завдань екологiчного руху. При цьому "пiзнавальний пошуковий iнтерес виступаi як рушiйна сила духовного розвитку школяра, стимулюi його активнiсть у навчальнiй, трудовiй i громадськiй роботi" [2, 49].
Пiдпорядкована справi державного становлення украiнськоi нацii, "екологiчна дiяльнiсть на уроках, у позакласний та позашкiльний час стаi джерелом формування екологiчноi свiдомостi" [25, 31]. Зокрема, всебiчне вивчення природних, соцiально-економiчних умов та iсторичних особливостей рiдного краю, реалiзацiя завдань охорони природи постаi як один iз найдiiвiших засобiв формування активноi життiвоi позицii учнiв на ТСрунтi полiаспектного сприйняття ними змiсту екологiчного виховання.
Особливе мiсце в екологiчному дитячому русi належить початковiй школi. Проте "сьогоднi природоохоронний принцип повинен бiльш активно заявити про себе в навчально-виховному процесi. Практично немаi жодного шкiльного предмета, змiст якого не можна було б зробити бiльш цiкавим для учнiв, бiльш доступним для усвiдомлення шляхом наповнення його програмових завдань екологiчним матерiалом" [11, 42]. Починаючи вiд простих фенологiчних спостережень за природою i завершуючи питаннями охорони природних обтАЩiктiв, - все маi бути пiдпорядковане тому, аби шкiльне буття учнiв максимально сприяло розширенню екологiчного кругозору, формуванню екологiчноi свiдомостi молодших школярiв.
В результатi проведеного теоретичного аналiзу цiлком очевидними стають такi функцii екологiчного виховання:
теоретико-методологiчна - зумовлюi наявнiсть фундаментальних основ, з позицiй яких даiться пояснення взаiмозвтАЩязку предметiв та явищ навколишнього середовища;
соцiально-культурна - виявляiться в екологiчнiй свiдомостi особистостi, здатностi помiчати та реагувати на екологiчнi проблеми;
дидактична - повтАЩязана iз забезпеченням школярiв системою екологiчно спрямованих знань у сферi охорони природи;
практична (дiяльнiсна) - повтАЩязана iз практичною допомогою у вирiшеннi екологiчних проблем, участю в активнiй природоохороннiй дiяльностi.
Вважаiмо за необхiдне розкрити основнi джерела формування екологiчноi культури молодших школярiв, якими виступають:
а) пiзнавальна дiяльнiсть учнiв, що пов'язана iз спостереженням навколишнього середовища. Характерною особливiстю цього виду роботи i те, що в процесi ii учнi здобувають екологiчнi знання з безпосереднього оточення. Така дiяльнiсть розвиваi iнтерес дiтей до природоохоронноi роботи, формуi позитивне ставлення до екологiчноi дiяльностi;
б) дослiдницька дiяльнiсть передбачаi не пасивне спостереження, а рiзноманiтну активну природоохоронну роботу. Це практичний пошук, вiдкриття ранiше невiдомих фактiв екологiчноi дiяльностi. У дослiдницькiй дiяльностi особливо яскраво виявляiться активнiсть учнiв, вмiння iх самостiйно розвтАЩязувати екологiчнi проблеми. Творчий пошук ведеться на високому рiвнi пiзнавальноi, практичноi iнiцiативи, активностi та емоцiйного настрою, що створюi сприятливi передумови для розвитку високих моральних якостей особистостi, у даному випадку екологiчноi культури. Кожний учасник подорожi, експедицii або екскурсii пiд керiвництвом учителя може проводити спостереження та елементарнi науковi дослiдження впливу порушення рiвноваги на життiдiяльнiсть навколишнього середовища загалом чи конкретного природного обтАЩiкта. Це пiдвищуi увагу учнiв до об'iктiв дослiдження, сприяi активiзацii процесу екологiчного виховання дiтей молодшого шкiльного вiку.
в) практична (прикладна) дiяльнiсть виникаi i розвиваiться пiд впливом цiлеспрямованого дослiдницького пошуку. Вона формуi активне ставлення до навколишньоi дiйсностi, перетворюi здобутi в процесi пошуку екологiчнi знання у переконання та практичнi навички природоохоронноi роботи [51, 38-39].
Екологiчний матерiал за своiм змiстом i дуже рiзноплановим (природничим, iсторичним, лiтературним, географiчним). Основними джерелами його надходження i науково-природнича та iнша лiтература (науково-популярна, довiдкова, художня); мiсцева перiодична преса (обласнi та районнi газети i журнали); повiдомлення мiсцевого радiо та телебачення; власнi спостереження учителя та учнiв за природою та працею людей своii мiсцевостi; натуральнi наочнi посiбники (колекцii мiсцевих корисних копалин, зразки ТСрунту, гербарii рослин та iн.); iлюстрацii, малюнки, фотокартки, дiапозитиви iз зображенням екологiчно небезпечних явищ i т. iн.; спогади, розповiдi спецiалiстiв про екологiчнi проблеми [27, 69-70].
Таким чином, екологiчне виховання слiд розглядати не лише як дiяльнiсть учнiв, спрямовану на формування екологiчних знань, але й як одну з умов розвитку екологiчноi свiдомостi та життiвоi екологiчноi культури.
На певному етапi бiологiчноi еволюцii нашi далекi предки "вийшли з сфери суцiльного пiдпорядкування бiологiчним законам i самi стали джерелом творення культурогенного потоку iнформацii, завдяки чому вiдбувалася iхня дальша адаптацiя до дii законiв природи: через виробництво (перманентний розвиток i вдосконалення знарядь працi), засоби комунiкацii (мова), традицii, мораль, звичаi i т. iн. Мiнiмально змiнюючись генетично i вдосконалюючи своi суспiльнi iнститути, людина змогла вижити i розвинутися у свiтi жорсткого природного вiдбору" [30, 17]. Невiд'iмною умовою суспiльноi еволюцii став процес навчання i виховання.
Основою релiгii давнiх слов'ян, особливо тих, що жили на землях бiля середнього Днiпра, був культ природи. В уявленнi давньоi людини все, що оточувало ii, було живе, одухотворене, надiлене магiчною силою, яка так чи iнакше на неi впливала. Головнi елементи i сили природи, особливо тi, що здавалися найбiльш мiстичними, стародавня людина обожнювала [51, 37]. Однак, на вiдмiну вiд грекiв i римлян, нашi предки не надiляли iх людською подобою i не приписували iм рiзних людських рис i пристрастей, а уявляли iх як осiб вищоi духовноi сфери. Не можна створити абсолютно точноi картини щодо слов'янського Олiмпу, але вважають, що було чотири або п'ять головних богiв: бог грому i блискавки Перун, бог сонця Хоре, або Дажбог, бог вiтру Стрибог, бог вогню Сварожич i опiкун худоби, бог скотарства Велес. Крiм того, в уявленнi давнiх слов'ян увесь навколишнiй свiт був наповнений iншими таiмничими iстотами нижчого порядку: водяниками, лiсовиками, русалками, мавками, домовиками, що жили у водi, болотах, лiсах, горах, полях i в людських оселях. В украiнському пантеонi не було злих богiв, боги та нижчi божества ставилися до людей прихильно, але треба було здобути i утримувати iхню ласку молитвами, обiтницями, жертвоприношеннями.
Характер божеств залежав вiд характеру етносу, а на останнiй вирiшальний вплив мала природа. Благодатна земля, м'якiсть краiвидiв не зумовлювали активно-агресивнi орiiнтацii стосовно природи. Навпаки, сприяли розвитковi мрiйливостi, толерантностi i вiротерпимостi. У першовитоках украiнських вiрувань беруть початок етнiчний кордоцентризм, емоцiйнiсть i чуйнiсть - риси, якi завжди переважали. Рацiоналiзм i цiлеспрямованiсть вiдступали на другий план [68, 22].
Ми вбачаiмо в украiнськiй ментальностi прямий зв'язок з тим, то саме Украiна дала свiтовi видатних мислителiв i педагогiв з глибокою педагогiчною iнтуiцiiю i тонким розумiнням спiввiдношення мiж емоцiйними та рацiональними засадами в процесi навчання i виховання. Серед них - митрополит РЖларiон, Володимир Мономах, Климентiй Смолятич, Григорiй Сковорода, Памфил Юркевич, Костянтин Ушинський, Борис Грiнченко, Григорiй Ващенко, Антон Макаренко, Василь Сухомлинський та багато iнших, феномен яких прагнуть збагнути i закордоннi дослiдники.
Молитви i релiгiйнi обряди справлялися якнайближче до таiмничих сил природи: пiд особливим деревом (зокрема, дубом), на полi, бiля криниць, в лiсi, бiля рiчок i озер. Опоетизованi в народнiй творчостi i лiтературi верба, тополя, калина, явiр, липа - надбання нашоi iсторii. На узвишшi, часто на узлiссi встановлювалися i язичницькi iдоли - боввани. Сама природа була не тiльки оселею, а й частиною iства вищих сил; примiщення чи будови для молитов були не потрiбнi: храми i капиша з'явились порiвняно недавно, уже за княжоi доби. Украiнський лiсостеп i степ, родючi землi, неповторнi краiвиди були тими природними чинниками, якi формували нацiональний характер [30, 17].
Пантеiзм вiрувань сприяв вiдчуттю iдностi з природою. Пiд час вiдправляння ритуалiв людина нiби розчинялась у просторi. Ритуали супроводжувалися проникливим спiвом, характер i змiст якого залежав вiд призначення обряду. Так виникли й дотепер зберегли високий естетизм стародавньоi традицii гаiвки, щедрiвки, колядки, веснянки, обжинки, голосiння i т. iн. [46, 42]. У ритуалi брали участь всi члени роду: вiд найстарiших до найменших, дня яких споглядання обряду було водночас i великою школою естетичного, морального виховання, i уроком набуття природничих знань та суспiльного досвiду.
Потужнi коренi цiii школи проросли у високопродуктивнiй i природовiдповiднiй господарськiй дiяльностi. Набожне ставлення до землi, початки якого яскраво проглядаються ще вiд трипiльцiв (4 тис. до н. е), було пронесено через тисячолiття i закарбувалось у висловлюваннях "Земля - мати", "Земля - годувальниця". Нею клялися: "Хоч землю iж" [60, 105]. Немало повiр'iв, що збереглися i дотепер, у давнину виконували роль заборон, iмперативiв i навчали берегти все живе: дерева, звiрiв, птахiв, не забруднювати водойми, криницi. Заборони акумулювали природжений естетизм, потяг до краси, гармонii з природою: чорногуза не займай - "згорить хата", у воду не плюй - "вона свята".
Сила язичницьких ритуалiв народних вiрувань була така переконлива, що багато з них, особливо пов'язаних з водою, перейняло християнство. Згадаймо хреснi ходи до священних водоймищ, скроплювання освяченою водою на Великдень, Трiйцю, Спаса [30, 18].
Про гранi спiвiснування язичництва i християнства написано чимало. Безперечним i факт екологiзацii украiнського православ'я через його поiднання з попередньою релiгiйно-свiтоглядною системою. Засвоюючи нову чужу вiру, вiрування наших предкiв не розчинилися у нових християнських святах та обрядах. Неможливо уявити собi зиму без Рiздва Христового, без ряджених, вертепу i кутi, а весну - без Христового Воскресiння, Великдень - без писанок. Лiтнi Зеленi свята невiд'iмно асоцiюються з клечанням хати лепехою i свiжою травою. Спас поiднуiться з обжинковими звичаями та обрядами. Можна тiльки пишатися тим, що наша обрядовiсть i однiiю з найбагатших у РДвропi i дуже давньою, як i сам народ [3, 201].
Виникнення ранньофеодальноi держави Киiвська Русь iсторики вiдносять до IX ст. У дохристиянський перiод iснування нашоi держави звичаiва педагогiка, яка сформувалася i закрiпилася в традицiях, символах попереднього етапу суспiльного розвитку, продовжувала вiдiгравати панiвну роль. Вона збереглася i в наступних столiттях, нiколи не втрачаючи свого значення. Як зазначалося ранiше, процеси виховання i навчання були взаiмопов'язанi i носили практичний характер.
Дiти пiзнавали життя пiд час трудовоi дiяльностi: разом з батьками полювали, обробляли землю, оволодiвали ремеслами тощо. Першi моральнi настанови i знання вони одержували через звичаi, обряди, традицii, народний фольклор. Великий образно-емоцiйний потенцiал несла в собi казка, яка за язичницькою традицiiю втiлювала iдею спорiдненостi життя тварин i рослин з життям людини, поетизувала роль надприродних сил, а отже, виховувала любов до природи. РЖгри та iгровi пiснi ("Льон", "А ми просо сiяли", "Зайчик", "Ворон", "Коза", "Гуси", "Просо"), зоофагiчнi танцi, загадки також мали природничий змiст i передавали досвiд природо-вiдповiдноi поведiнки [60, 110].
У Киiвськiй Русi була започаткована природозаповiдна справа: охоронялися урочища, призначенi для полювання князiв ("Звiринець", "Соколиний Рiг"), За Володимира Волинського створена добре вiдома й нинi Бiловезька Пуща, з ХРЖX ст. пiд охороною перебуваi тур. Охорона угiдь, пташиних гнiздовищ, звiрiв у перiод виведення молодняку та iншi iмперативи, обов'язковi для виконання всiма жителями ранньосередньовiчноi держави, також мали переконливе виховне значення.
З прийняттям першого писемного законодавства "Руськоi Правди" вони частково перейшли iз звичаiвоi сфери у площину правових вiдносин. Як i ранiше, дiтей привчали шанобливо ставитися до землi - головного багатства держави i гаранту ii достатку. Ця традицiя виявилася такою сильною, що ii беззастережно сприйняло християнство, передбачивши церковне покарання поклонiннями протягом 15 днiв для того, хто "бив землю". Зберiгся i культ Матерi, який деякi сучаснi автори вiдносять до головних архетипiв колективного безсвiдомого украiнцiв i, як доказ, наводять приклад поклонiння Богородицi нарiвнi з Христом.
Крiм моральних засад i свiтоглядних настанов, у Киiвськiй Русi дитина здобувала професiйнi знання, якi також передавалися за правилами звичаiвоi педагогiки: вiд батька - до сина. Селянин-землероб володiв майже 200 професiйними навичками успiшного ведення господарства. Значною мiрою продуктивному господарюванню сприяв агрокалендар, складений нашими предками завдяки спостережливостi, господарськiй iнтуiцii та глибоким знанням природи [64, 19].
Природнi прикмети вiдiгравали велику роль у виховному процесi, з дитинства входили у свiдомiсть, розвивали спостережливiсть, образне мислення, сприйняття кольоровоi гами навколишньоi природи: "Ясний мiсяць дощу не бачить", "Червоне вечiрнi небо - жди дощу", "Трапляiться такий год, що на день по сiм погод", "Сухий квiтень - голодний рiк"-, "Весна багата на квiти, а хлiба в осенi позичаi", "Як травень дощi сii - жито половii", "Як у травнi дощ не впаде, то i золотий плуг не виоре", "Не радiй великому посiву, а радiй гарному врожаю", "Зима бiт, та снiгу не iсть, а тiльки сiно".
Пiсля прийняття християнства все ж велику роль продовжували вiдiгравати служителi язичницького культу i носii iзотеричних знань та магii - волхви. Пригадаймо факти з "Лiтопису руського", коли за порадою до волхвiв звертаються великi князi Киiвськоi Русi, зокрема - князь Олег, якому було напророковано смерть вiд власного коня. Будучи невiд'iмною часткою культури праукраiнцiв, дохристиянськi вiрування вiдiгравали роль екологiчного чинника в пристосуваннi етносу до природного середовища.
Християнство з чiтко регламентованими канонами i нетерпимiстю до поганства трансформувалося на мiсцевому фунтi - з огляду на об'iктивнi процеси самоорганiзацii та самозбереження етносу. РЖ в наступнi часи служителi уже християнського вiровчення прославляли рiдну землю, ii красу, велич i силу ii людей, утверджуючи полiтичну повноправнiсть батькiвщини серед iнших християнських краiн, вiдстоюючи ii iнтереси в протистояннi iдеологiчному впливовi Вiзантii та збройному втручанню войовничих сусiдiв [33, 19].
Екологiчнi мотиви писемних джерел сягають часiв Киiвськоi Русi. "Слово о полку РЖгоревiм", створене через 200 рокiв пiсля офiцiйного прийняття християнства, найповнiше з усiх давньоруських оригiнальних джерел вiдображаi ментальнiсть народу. Важко вiдшукати твiр середньовiчноi лiтератури, який би так зримо iлюстрував роль культури як засобу пристосування до конкретних умов проживання. Тут людина i природа, природа i батькiвщина (у творi - це земля Руська) - одне цiле; стала екологiчна система тримаiться на високому патрiотизмi i моральностi. Природа спiвпереживаi своiм захисникам, набуваi людських якостей, сприяi дiям героiв, iнодi стаi на перешкодi, попереджаючи про небезпеку. Назви птахiв тут зустрiчаються 54 рази, назви рiк - 23.
Природа маi багатокольорову гаму: синiй колiр у поемi зустрiчаiться вiсiм разiв, червлений - шiсть, чорний - чотири, сiрий та зелений - по три, бiлий - два, багряний - один раз. Князiвськi чвари i вiйна, все те, шо руйнуi екологiчнi зв'язки, заслуговують найглибшого осуду. Автор свiдомо використовуi багатовiковий досвiд самозбереження етносу, акумульований в язичницьких вiруваннях, i пiдпорядковуi його привнесенiй ззовнi християнськiй традицii. Така трансформацiя автохтонноi свiтоглядноi системи через призму християнства простежуiться i в iнших творах давньоруськоi лiтератури ("Слово про закон i благодать" РЖларiона, "Поучения" дiтям Володимира Мономаха та iн). Вона маi iдину мету: зберегти самобутнiсть та iдентичнiсть народу, що тисячолiттями проживав на цiй землi i мав колосальний потенцiал колективного несвiдомого [57, 38].
Для навчально-виховних
Вместе с этим смотрят:
WEB-дизайн: Flash технологии
РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському
РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня
РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури
РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi