Народнi традицii у вихованнi учнiв початкових класiв

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Тернопiльський нацiональний педагогiчний унiверситет

iменi Володимира Гнатюка

Кафедра педагогiки i методики початкового навчання

Дипломна робота

Народнi традицii у вихованнi учнiв початкових класiв

Роботу виконала:

студентка факультету ПВПК

групи з ПК -54

Ковальчук Маряна Михайлiвна

Науковий керiвник тАУ кандидат педагогiчних наук,

доцент: Матiяш В.В.

Тернопiль 2009

Вступ

За нинiшнiх умов трансформацii суспiльства на нову парадигму виховання передусiм визначають нацiональнi i загальнолюдськi вартостi, дiалогiчнiсть культурних цiнностей.У зв'язку з цим у педагогiчнiй теорii i практицi яскраво видiляються двi тенденцii: розвиток нацiональноi свiдомостi особистостi й формування ii планетарного свiтогляду. Конедлiдуючим фактором цих тенденцiй виступають нацiонально-культурнi традицii, високоморальний змiст яких не допускаi асимiляцii нацiонального чи його вiдгородження.Тому нацiонально-культурнi традицii i реальними детермiнантами навчально-виховноi дiяльностi загальноосвiтньоi школи. Засвоiння традицiй як повсякчасну трансляцiю соцiокультурного досвiду забезпечення виховання в школi, що потребуi спецiального органiзованого,цiлеспрямованого процесу. Без кого неможливо сформувати пiдростаюче поколiння, яке покликане не лише правильно сприймати соцiально-економiчнi перетворення в кранi, а й стати соцiально - активною силою.

Сьогоднi школа, вчителi початковоi ланки освiти покликанi вiдповiсти на запитання,як пiдготувати молодшого школяра до життя в майбутньому постiндустрiальному чи iнформацiйному суспiльствi,при цьому дбайливо оберiгаючи i примножуючи систему норм i цiнностей,що склалася в украiнського народу.

Тому виховання традицiях вкрай актуальне комплексне завдання. Воно потребуi науково обТСрунтованого пiдходу, розвиток якого криiться передусiм у розбудовi всього навчально-виховного процесу на нацiонально-культурних традицiях украiнського народу. Досвiд переконуi,що без знання своii iсторii, культури,свого родоводу, традицiй народу i сiм'i неможливо виховувати пiдростаюче поколiння краiни.

Не випадково,що одним iз прiоритетних напрямiв реформування виховного процесу в державнiй нацiональнiй програмiтАЮОсвiта (тАЮУкраiна XXI столiття,, ) визначено тАЮутвердження принципiв загальнолюдськоi моралi, правди, справедливостi, патрiотизму, добра, краси, працелюбностi, iнших добро чинностей[3]. Такi принципи завжди були притаманнi украiнському народу, ними пронизана вся система його нацiонально-культурних цiнностей.

У нацiонально-культурних традицiях вбачали загальнолюдськi цiнностi, розглядаючи нацiональнi здобутки украiнського народу як складову золотого фонду вселюдськоi культури Б.Грiнченко, М.Костомаров, П.Кулiш, РЖ.Нечуй-Левицький, РЖ.Франко, Т.Шевченко та iншi прогресивнi представники украiнського народу. Г.Ващенко, О.Духнович, А.Макаренко, В.Сухомлинський, К.Ушинський пiдкреслювали, що педагогiчний вплив нацiонально-культурних традицiй на формування особистостi дитини неперевершений.

На сучасному етапi розвитку педагогiчноi науки окремi аспекти виховання учнiв загальноосвiтнiх шкiл на нацiональних культурних традицiях украiнського народу розглядались у дослiдженнях А.Бойко, Р.Дзвiнки,О.Дубасенюк, П.РЖгнатенко, В.Кузя, Ю.Руденко, М.Стельмаховича, В.Струманського, В.Попружного, Г.Шевченко. Однак педагогiчний потенцiал нацiонально-культурних традицiй у початковiй школi остаточно не розкритi.

Зазначимо, що нацiонально-культурнi традицii i природним стимулюючим фактором шкiльного навчально-виховного процесу. Можливостi його важко переоцiнити,якщо спiввiднести iз сучасними завданнями гармонiйного розвитку молодших школярiв в умовах гуманiзацii початковоi освiти.

Актуальнiсть i недостатнiй рiвень визначеноi проблеми в теорii та шкiльнiй практицi зумовили вибiр нами теми дипломного дослiдження.

Об'iкт дослiдження - процес використання нацiонально-культурних традицiй украiнського народу у вихованнi учнiв початкових класiв.

Предмет дослiдження - педагогiчнi умови використання нацiонально -культурних традицiй у вихованнi молодших школярiв.

Мета дослiдження - теоретично обТСрунтувати та експериментально спробувати педагогiчнi умови та методику використання нацiонально -культурних традицiй украiнського народу у початковiй ланцi освiти.

Гiпотеза дослiдження полягала у припущеннi того, що використання нацiонально-культурних традицiй у вихованнi молодших школярiв буде ефективним за умов:

- доступностiсть;

- емоцiйнiсть;

- враховування вiкових та iндивiдуальних особливостей дiтей

- зв'язок з життям

- комплексний пiдхiд до виховання нацiональними традицiями.

Практична значущiсть дослiдження полягаi у з'ясуваннi методичних орiiнтирiв щодо використання нацiонально-культурних традицiй украiнського народу у вихованнi молодших школярiв.Матерiали i результати дослiдження можуть бути використаннi у навчально-виховному процесi початковоi ланки освiти.

Вiдповiдно до мети та гiпотези дослiдження були встановленi такi завдання:

♦ вивчити стан проблеми у педагогiчнiй теорii i шкiльнiй практицi;

♦ визначити педагогiчнi умови, що забезпечать ефективнiсть використання нацiонально-культурних традицiй украiнського народу у вихованнi молодших школярiв;

♦ розробити експериментальну методику виховання молодших школярiв використанням нацiонально-культурних традицiй;

♦ зробити кiлькiсний i якiсний аналiз результатiв експериментального дослiдження.

Основнi методи дослiдження:

- аналiз лiтературних джерел;

- вивчення шкiльноi документацii;

- вивчення та аналiз масового педагогiчного досвiду;

- бесiда;

- спостереження;

- iнтерв'ювання;

- анкетування;

- педагогiчний експеримент.

Базою дослiдження виступала Бродiвська загальноосвiтня середня школа - РЖРЖРЖ ступенiв №4 Львiвськоi областi. В експериментi приймали участь 70 учнiв початкових класiв. Структура дипломноi роботи: вступ, два роздiли, сiм параграфiв, висновки, список використаних джерел, додатки.

РОЗДРЖЛ РЖ. СТАН ПРОБЛЕМИ ДОСЛРЖДЖЕННЯ У ПЕДАГОГРЖЧНРЖЙ ТЕОРРЖРЗ РЖ ШКРЖЛЬНРЖЙ ПРАКТИЦРЖ

1.1. Феномен, нацiонально культурнi традицii украiнського народу

Поняття "Традицii" походить вiд латинського traditio, що в перекладi означаi - передача. Кожне поколiння входить у життя через освiту, виховання, соцiалiзацiю, самопiзнання i самотворення iндивiдууму як особистостi. Передусiм, саме шляхом передачi соцiального досвiду вiд старших до прийдешнiх поколiнь традицii забезпечують засвоiння найвищих нацiональних, культурних i матерiальних, нагромаджених вiками цiнностей, норм, правил, iдеалiв, вiдображають наступнiсть соцiального досвiду. Традицii, спрямованi на розширення знань про свiй народ, уможливлюють реальний особистий вибiр у життi, працi, моралi, у сучасному естетично-творчому, побутовому вiдродженнi нацiонального менталiтету. Отже, традицii поiднують способом передачi найцiннiшi моральнi й матерiальнi здобутки украiнського народу минулих епох i теперiшнього часу.

Для усвiдомлення теоретичних основ феномена "традицii", ми ознайомилися з найбiльш важливими iх ознаками з науковоi довiдковоi лiтератури i виявили найхарактернiшi для нашого дослiдження аспекти цього поняття.

У фiлософськiй енциклопедii [187, 663] пiдкреслюiться, що традицiйними стають норми поведiнки, народний досвiд, iдеi, погляди, смаки, звичаi, обряди, свята та iншi форми соцiальних i культурних явищ. У фiлософському словниковi вони визначаються як елементи соцiально-культурноi спадщини, що iсторично склалися i передаються вiд поколiння до поколiння [188, 487]. У педагогiчному словнику видiляються традицii в сiм'i i традицii шкiльнi. Традицii в сiм'i розглядаються як "сукупнiсть звичаiв i норм поведiнки, прийнятих у сiм'i, що передаються вiд старшого поколiння молодшому" [189, 490]. Традицii шкiльнi - це "звичаi, порядки, правила поведiнки, що склалися в школi, якi зберiгаi колектив та якi передаються вiд одного поколiння учнiв до iншого" [190, 490-491]. Таким чином, як пiдкреслюiться в етнографii, "традицii - це процес позабiологiчноi передачi вiд поколiння до поколiння усталених культурно-побутових особливостей" [83, 230], соцiальних i культурних явищ, що iсторично склалися. Таким чином, традицii складаються в суспiльному життi певного народу, в сiм'i, школi, побутi, працi, моралi, мистецтвi тощо.

В.Г.Кузь, Ю.Д.Руденко, З.О.Сергiйчук пiд нацiональними традицiями розумiють "своiрiднi вiковiчнi духовнi устоi розвитку народу, нацii, якi втiлюють у собi кращi досягнення в iдейному, моральному, трудовому i естетичному життi" [119, 132]. Отже, автори акцентують увагу на змiстi традицiй. О.Вишневський доводить, що виховний досвiд народу закрiплюiться в традицiях, якi "i виявом його iсторичноi пам'ятi, його самовизначення та оберегом культури, мови, релiгii, звичаiв тощо". Розглядаючи сутнiсть традицiй, вiн наголошуi, що "у кожнiй краiнi найголовнiшим педагогом i народ, який сотнi рокiв нагромаджуi педагогiчний досвiд, формуi правила виховання", при цьому пiддаi рiзкiй критицi сучасне украiнське виховання.

Сприймаючи основнi думки О.Вишневського, погоджуючись, що у вихованнi на традицiях мають мiсце значнi недолiки, все ж не подiляiмо його висновку про те, що "мiж украiнською традицiiю i сучасним вихованням - в сiм'i i школi - виникла духовна прiрва" (29, 72). Не можна спростовувати того факту, що Украiна пiдiйшла до сучасних реформ зi значним науковим, освiтнiм i культурним потенцiалом, який належить не розбазарювати, а повнiше використовувати в умовах державотворення.

Отже, традицii - це фiлософське, соцiально-психологiчне i педагогiчне явище. Вони усталено вiдображають наступнiсть соцiального досвiду украiнського народу, i формою функцiонування суспiльних вiдносин i взаiмин мiж людьми певноi нацiональностi, забезпечують iх закрiплення, розвиток i передачу новим поколiнням у процесi загальноприйнятих видiв суспiльноi дiяльностi.

На активнiсть виникнення i розвитку традицiй значний вплив маi конкретна iсторична епоха чи ii перiод. Вони актуалiзують свою, вiдповiдну до потреб часу, систему звичаiв, обрядiв, норм, свят, ритуалiв, яка i продуктом суспiльних вiдносин людей i невiд'iмним компонентом нацiональноi культури на всiх етапах ii розвитку. Традицii формуються в залежностi вiд системи господарювання та соцiальноi культури суспiльства. Отже, традицii, звичаi, обряди та свята - необхiдний елемент соцiального i особистого життя людини. Не можна не погодитися з тим, що зневажливе ставлення до нацiональних надбань, характерне для недалекого минулого нашоi iсторii, нехтування нацiонально-культурними традицiями украiнського народу призвели до втрати нацiональноi самосвiдомостi громадян, почуття причетностi до певного народу, нацiональностi, природного прагнення людини до самовираження, самовиховання, самовдосконалення.

У кожного народу iсторично склалася власна система нацiонально-культурних традицiй, що ТСрунтуiться на мiцних пiдвалинах менталiтету нацii, надбаннях минулих епох i сучасностi, яка забезпечуi пiдростаючому поколiнню найбiльш сприйнятливий шлях пiзнання: вiд нацiонального - до загальнолюдського, планетарного. Проте обов'язково з почуттям любовi до свого рiдного i близького.

"Феномен народно-традицiйноi культури полягаi насамперед у тому, що через неi здiйснювався i здiйснюiться генетичний теоретико-культурний зв'язок поколiнь у часi i просторi, вiковiчнi традицii, - пише С.Павлюк, - завжди були кровоносними артерiями в нацiональному органiзмi, де одночасно проходить процес синтезу старих i новоутворених традицiйних елементiв, що узвичаювалися в повсякденному життi i ставали основою для подальшого поступу" [123,152].

Оскiльки виховання школярiв здiйснюiться в певному культурному просторi, що вiдбиваi етнокультурнi особливостi регiону, то врахування регiональних особливостей традицiйностi набуваi особливого значення у змiстi й засобах виховання.

Дiалектичнi зв'язки мiж нацiональним i загальнолюдським i загальною тенденцiiю розвитку будь-якого менталiтету. РЖнтеграцiйнi культурнi надбання сприяють взаiмозбагаченню завдяки розвитку культури передусiм корiнного етносу певноi територii. Це ж, на наш погляд, стосуiться i регiону, розвиваi значення регiональних традицiй у загальноукраiнському контекстi. Отже, виховання на традицiях реалiзуi, по-перше, глибоке i всебiчне пiзнання рiдного народу, його iсторii, культури, духовностi i на цiй основi - загальнолюдського; по-друге, усвiдомлення кожним школярем самого себе як невiд'iмноi частини свого народу, нацii, i в той же час, по-третi, - як самобутньоi iндивiдуальностi, необхiдностi з цiiю метою самоучiння i самовиховання. Завдання молодоi украiнськоi держави у зв'язку з цим полягаi у створеннi оптимальних умов оволодiння народними традицiями, в наданнi цьому процесовi цiлеспрямованого характеру, що забезпечить формування високоморальних якостей громадянина.

Традицii - це широке фiлософсько-педагогiчне поняття. Як педагогiчний феномен вони являють собою основу i комплексний засiб виховання в умовах украiнського державотворення, центральний, структурний компонент

украiнського народознавства. Таким чином, традицii входять до складу украiнського народознавства або украiнознавства i визначають його основний змiст.

Педагогiчна сутнiсть нацiонально-культурних традицiй полягаi у вiдтвореннi в наступних поколiнь того кращого, що вироблено украiнським народом упродовж усiii iсторii свого iснування. Отже, виховання учнiв початкових класiв на нацiонально-культурних традицiях украiнського народу забезпечуi iх прилучення до високих духовних i матерiальних надбань свого народу, засвоiння i примноження кращих звичаiв, моральних норм, естетичних цiнностей та iнших елементiв культурноi спадщини, кращих психiчних якостей украiнського народу, специфiки його емоцiйноi та iнтелектуальноi сфери, що зберiгаються нацiiю, розвиваються i передаються протягом столiть.

Таким чином, традицii - це самобутнi культурно-iсторичне явище. Вони складають ту основу, на якiй базуiться iднiсть усiх поколiнь украiнського народу, i навiть бiльше - iднiсть усiх етносiв, що населяють Украiну. Традицii забезпечують формування вiрностi Вiтчизнi i нацiональним вартостям, а через них - i вiчним загальнолюдським цiнностям.

Разом з цим, нацiонально-культурнi традицii нашого народу, його окремiшнiсть, здiбностi; здобутки - це вклад украiнськоi нацii в загальнолюдську скарбницю духовностi, в свiтову культуру.

М. Грушевський першим розгорнув концепцiю вселюдського значення нацiональних традицiй. За висновком видатного дiяча украiнськоi культури, нацiональна творчiсть i надбання украiнського народу "не маi суперника серед народiв РДвропи". В багатотомнiй фундаментальнiй "РЖсторii Украiни - Руси" М.С.Грушевський стверджував, що украiнський народ "у творах свого духа зложив пророчистi свiдоцтва своiх визначних культурних прикмет, багатих здiбностей i здобуткiв довгого iсторичного життя" [38, 3].

РЖнший активний дiяч суспiльно-полiтичного руху в Украiнi М.П.Драгоманов у своiх працях з украiнознавства переконливо поiднав нацiональнi скарби i загальнолюдськi цiнностi, вчив, щоб ми ставили "величну будiвлю украiнського культурно-громадського життя в зв'язку з вселюдською культурою.."[142,4].

О.Р. Мазуркевич пише, що, за вiрогiдним свiдченням М.Грушевського, у всьому свiтi "гаряча проповiдь Драгоманова про необхiднiсть iвропеiзацii украiнського народознавства, надання йому прогресивного характеру, соцiального змiсту була цiлком на своiму мiсцi, вона була потрiбна". М.П. Драгоманов наголошував: "Украiнське письменство й наука про Украiну мусять перш за все обновитись, приставши до тих методiв i напрямкiв, котрi тепер творять силу письменського i наукового руху в РДвропi й Америцi, й котрi найтiснiше зв'язанi з теперiшнiм всесвiтнiм громадським рухом, вийти з того вузького й поверхневого нацiональства, котре в РДвропi втратило смисл.., вiдшукати дiйснi нацiональнi ознаки в iсторii й сучасностi" [94, 4-5]. Отже, уважно ставлячись до традицii, слiд уникати примiтивноi iдеалiзацii нацiональних ознак украiнського народу.

У зв'язку з цим постаi необхiднiсть правильного усвiдомлення взаiмозалежностi нацiонального й iнтернацiонального. В цьому доцiльно, на наш погляд, сприйняти висновок В.Винниченка. Вiн писав, що iнтернацiоналiзм, який "вимагаi вiдречення вiд своii нацiональностi й розчинення себе в безфарбнiй, абстрактнiй масi людськостi, i абсурд. РЖ не тiльки абсурд, а й лицемiрна, шкiдлива пропаганда самогубства, пропаганда убивання життя в собi. Але iнтернацiоналiзм як сполучення всiх нацiональних сил людськостi, якщо кооперацiя народiв i вищий розвиток нацiонального чуття, i вищий щабель поступу людськостi" [27, 73-74]. Отже, через нацiональне ми зможемо наблизитися до загальнолюдського, завдяки збереженню своii високоморальноi нацiональноi самобутностi увiйдемо як рiвноправнi до iвропейськоi спiвдружностi народiв i краiн.

Отже, життя не сприяi виховному процесу. З цього приводу доцiльно згадати переконливi слова американського письменника Марка Твена, що характеризували Сполученi Штати кiнця XIX столiття: "Якщо ти вкрав булку хлiба тебе можуть посадити в тюрму, якщо ж ти вкрав залiзницю, тебе виберуть у сенат". Подiбна ситуацiя характерна для нас сьогоднi. Гальмуi виховання й те, що з екрану, газет, естради, молодiжних програм, рiзних виступiв не лише артистiв, а й офiцiйних осiб ллються потоки неконструктивноi критики, що стосуються рiзних аспектiв життiдiяльностi Украiни. Це формуi iронiчне ставлення молодi до своii краiни, гальмуi, а не допомагаi у вихованнi; громадян i патрiотiв.

Найбiльш ефективним чинником виховання поваги i любовi до Батькiвщини i нацiонально-культурнi традицii украiнського народу. Прийдешнiй день Украiни повнiстю залежить вiд того, як ми сьогоднi сформуiмо у молодi громадянську позицiю, почуття патрiотизму, iдностi ii з рiдним народом.

Тому, виховуючи на традицiях, прагнемо сформувати у молодого поколiння вiрнiсть iдеалам побудови в Украiнi демократичноi, правовоi держави, горде почуття належностi до украiнського народу, стимулювати нацiональне пробудження, вiдродити громадянське сумлiння i нацiональний обов'язок.Доводимо глибинний зв'язок нацiонального з духовнiстю особистостi, iнтелектуальною зрiлiстю i красою. У цьому полягаi мета виховання молодi на нацiонально-культурних традицiях украiнського народу.

Отже, нацiональнi традицii - це святиш певного народу, те, чим вiн керистуiться в своiй життiдiяльностi. В.О.Сухомлинський писав: "Душа не може жити без святинi. Щось для людини стаi дорогим i непорушним, невикорiнним i незнищенним". Видатний педагог вдумливо говорить, що людська душа для нього, неначе родюче поле, на якому потрiбно виростити пшеничний колос. "Не будеш орати землю й зрошувати ii потом, заплiднювати турботами i тривогами, - поле буде пустирем, а на пустирi виросте чортополох". Далi вiн пише: "Я тридцять три роки працюю в школi, i тридцять три роки менi не даi спокою думка: як створити людину з багатою, щедрою, благородною душею, готовою вiддати своi багатства людям?" Педагог переконливо доводить, що все залежить вiд учителя. "Альфою i омегою моii педагогiчноi вiри i глибока вiра в те, що людина i така, яке в неi уявлення про щастя. В.О.Сухомлинський впевнений, що вихователь i творцем людськоi душi, плугатарем i сiячем, вiн формуi уявлення про щастя. Якщо йому не вдалося посiяти справдi людське насiння щастя, то в душi може утвердитися iнша святиня [174, 394]. Вiн називав народнi традицii "живим, вiчним джерелом педагогiчноi мудростi", "зосередженням духовного життя народу". Таким чином, ритуали, звичаi, обряди, норми, свята, iдеали мають у своiй основi народнi святиш, вони об'iднують минуле i майбутнi народу, утверджують в душах нинiшнього поколiння вiковiчнi традицii рiдного народу, iнтегрують певну спiльнiсть людей у високорозвинену сучасну нацiю: Через систему традицiй кожний народ вiдтворюi себе, свою духовну культуру, свiй характер i психологiю у своiх дiтях. Отже, в основi понять "народ", "нацiя" лежать стiйкi вiковiчнi традицii - трудовi, моральнi, естетичнi [119, 132]. Тому прилучення школярiв до нацiональних традицiй маi не лише педагогiчне, а й глибоке соцiальне значення. Дослiдження показуi, що педагогiчний вплив народних традицiй, особливо сiмейних, на формування особистостi неперевершений. Учнi сприймають iх легко, природно и просто, навiть у школi не вiдчуваючи, що ii виховують. Очевидно, це й дало пiдставу П.Д.Ушинському прийти до висновку, що "виховання, створене самим народом i побудоване на народних основах, маi ту виховну силу, якоi немаi в найкращих системах, побудованих на абстрактних iдеях" [199, 100]. Тому нацiонально-культурнi традицii i обличчям народу, значною виховною силою i вiчним джерелом духовностi для пiдростаючих поколiнь.

1.2. Педагогiчний потенцiал нацiонально-культурних традицiй украiнського народу

Педагогiчна теорiя i шкiльна практика знаходяться сьогоднi на якiсно новому рiвнi свого розвитку, який передусiм характеризуiться новою концепцiiю освiти, оновленою парадигмою виховання, етнiзацiiю змiсту педагогiчного процесу. Основним фактором етнiзацii в сучасних умовах трансформацii суспiльства виступаi система традицiй украiнського народу.

Пiд вихованням на нацiонально-культурних традицiях розумiiмо процес вiдтворення у наступних поколiннях тих кращих якостей i рис, що були виробленi й перевiренi украiнським народом упродовж всього перiоду свого iснування/ Педагогiчна сутнiсть iх у спрямуваннi молодого поколiння на особистiсно й суспiльно корисний шлях самовдосконалення i самотворення, у формуваннi його цiннiсних прiоритетiв. Отже, традицii надiйно захищають нацiональну самобутнiсть, сприяють усвiдомленню кожного невiд'iмною частиною свого народу. Виховнi нацiональнi традицii вивчаються в загальнокультурних зв'язках, iх неможливо здiйснити без нацiональноi етнопедагогiки, рiдноi мови, iсторii, фольклору, нацiонального свiтобачення. Таким чином, традицii пiдтримують сили в iсторико-етнiчному органiзмi певного народу, забезпечують передачу народних надбань в освiтi та вихованнi як нацiональноi пам'ятi, своiрiдного педагогiчного коду народу.

Тому, на наш погляд вiдомi в науцi цивiлiзацiйний та формацiйний пiдходи щодо педагогiчноi теорii i практики не забезпечують у дослiдженнi iх повноти i багатовимiрностi. Звiдси витiкаi, що соцiально-культурний напрям, який iх об'iднуi, в нашу цивiлiзацiйну епоху маi бути доповнений традицiiзнавчим. Функцiонування педагогiчноi теорii i практики протiкаi у безлiчi традицiй. Саме традицii забезпечують збереження нацiональноi сутностi народу, найвищих вартостей в культурi, людського в людинi й природного в природi.

ВаВлНацiоналiзацiя людського життяВ», - як зазначаi М.Бердяiв, - це iндивiдуалiзацiя загальнолюдського.. Людство йде до iдностi через нацiональну iндивiдуалiзацiю (8, С. 105-106 ). Отже, нацiональнi традицii сприяють розвитку вселюдськоi культури. Нацiональнi культури вбирають у себе прогресивнi традицii" i акумулюють енергiю для iх передачi на новому рiвнi культурного буття народу. Таким чином, традицiiзнавчий пiдхiд забезпечуi повсякчасну трансляцiю соцiокультурного досвiду, його iднiсть з прогресивними iнновацiйними процесами, конструктивне спрямування в майбутнi. Невизнання цього пiдходу в науковому й культурному поступi породжуi таке аномальне явище, як нацiональний нiгiлiзм, веде до деградацii духовностi й громадянськостi в людинi, байдужого ставлення до власноi iсторii, втрати спадкоiмностi поколiнь, вiдмови вiд рiдного, материнського, своii мови i Батькiвщини.

Нацiонально-культурнi традицii украiнського народу зберiгають нацiональну пам'ять, застерiгають проти того, чого не слiд робити в навчаннi та вихованнi. Традицiiзнавчий пiдхiд у педагогiцi збагачуi змiст виховання згiдно з вiковiчними настановами i вимогами, спрямовуi процес виховання до певноi благородноi мети й добра, на користь усiх народiв. Ми не можемо(i не здатнi заперечити, що в кожнiй краiнi найголовнiшим педагогом i народ, який сотнi рокiв нагромаджуi педагогiчний досвiд i формуi правила виховання, зберiгання iх у традицiях. У зв'язку з цим важливо бути гранично уважним та тактовним у всьому, що стосуiться нацiональних iнтересiв та нацiональних почуттiв, виходячи з того, що нацiональна iдея - не омертвiла унiфiкацiя життя рiзних нацiональностей, а повнокровна та динамiчна iх iднiсть у багатоманiтностi.

ВаНеобхiднiсть теоретичного обТСрунтування нацiональних основ виховного процесу переконливо доведена в працях класикiв педагогiки, дiячiв украiнськоi культури i вiдомих фiлософiв минулого, передусiм, - М.Бердяiва, Г.Ващенка, В.Винниченка, М.Грушевського, Б.Грiнченка, М.Драгоманова, С.Русовоi, Г.Сковороди, В.Сухомлинського, К.Ушинського, Д.Яворницького та iн. Проте змiст, форми, методи виховання учнiв старших класiв на традицiях рiдного народу залишаються недостатньо розкритими в педагогiчнiй теорii i практицi.

ВаЦiлiсна система виховання школярiв на нацiонально-культурних традицiях у педагогiчнiй лiтературi висвiтлена вкрай недостатньо. З даноi проблеми останнiм часом з'явилося чимало праць iсторикiв i фiлософiв, але вони, як правило, носять щодо педагогiки опосередкований, загальний характер (К. Булашев, Я. Володимирський, О. Забужко, М. Жулинський, В.РЖванишин, С. Павлюк, М. Попович, В. Сверстюк, О. Субтельний, В. Шинкарук, В. Яремчук та iн.).

У даний час дещо краще розкритi питання патрiотичного, екологiчного та естетичного виховання молодi на нацiонально-культурних традицiях украiнського народу (П. РЖгнатенко, Н. Косарiва, В. Пошгужний, Г. Шевченко). Слiд зазначити, що стосовно цiii проблеми накопичений значний фактичний матерiал з досвiду окремих педагогiчних колективiв нацiональних шкiл i учителiв, який потребуi свого узагальнення, наукового пояснення, проникнення в сутнiсть емпiричного викладу педагогiчних явищ i процесiв.

Причини, що гальмують процес виховання школярiв на нацiонально-культурних традицiях украiнського народу, мають соцiально-економiчний, загальнопедагогiчний i органiзацiйно-методичний характер. Це, по-перше, неповна визначенiсть мети, цiнностей, iдеалiв, прикладiв i зразкiв у виховнiй роботi; недостатня етнiзацiя i формалiзм у змiстi, формах i видах виховноi дiяльностi, особливо позаурочноi; по-друге, недосконалiсть навчальних планiв i програм, вiдсутнiсть пiдручникiв нового поколiння, неврахування регiональноi специфiки традицiй, народних промислiв, декоративно-ужиткового мистецтва; по-третi, недостатня навчально-матерiальна база, якi традицiйних загальноосвiтнiх шкiл, так i освiтньо-виховних закладiв нового типу; по-четверте, невiдповiднiсть навчальних планiв вузу запитам рiзних типiв сучасноi загальноосвiтньоi школи, що виявляiться в недостатнiй квалiфiкацii педагогiчних кадрiв, зокрема, щодо виховання школярiв на нацiонально-культурних традицiях народу.

Етно - i наукова педагогiка застерiгають вiд байдужого ставлення до нацiонально-культурних. традицiй свого народу. Нехтування традицiями, неуважне ставлення до звичаiв, обрядiв, народних i релiгiйних свят веде до морального i духовного занепаду нацii.

Новий пiдхiд до етнонацiональноi сфери виходить з необхiдностi рiвноправ'я та задоволення специфiчних iнтересiв та потреб усiх нацiональностей при повному подоланнi будь-яких проявiв привiлеiв на нацiональному ТСрунтi. Вiн орiiнтуiться на спокiйне, зважене рiшення проблем, що виникають з урахуванням спiльних iнтересiв усiх народiв краiни (46,с.11). Бо всi вони роблять свiй внесок до вселюдськоi скарбницi духовних цiнностей.

У нацiонально-культурних традицiях вбачали загальнолюдськi цiнностi, розглядаючи нацiональнi здобутки украiнського народу як складову золотого фонду вселюдськоi культури, Б.Грiнчеюсо, М.Костомароа, П.Кулiш, РЖ.Нечуй-Левицький, РЖ.Франко, Т.Шевченко та iншi прогресивнi представники украiнського народ. Вчитель мусить знати, що педагогiчний вплив нацiонально-культурних традицiй на формування особистостi дитини неперевершений. Учнi сприймають iх вiд батькiв i вчителiв як дидактичну аксiому, зовсiм не вiдчуваючи, що iх наставляють i виховують.

Таким чином, звичаi, ритуали, свята, обряди, iдеали народу мають у своiй основi найбiльш правильнi уявлення про людину i спосiб ii життя. Вони об'iднують минуле й майбутнi, утверджують в душах молодi вiковiчнi заповiдi старшого поколiння, iнтегрують певну спiльнiсть людей у високорозвинену сучасну нацiю, а вже потiм - у цивiлiзоване загальнолюдське спiвтовариство.

Нехтування традицiями свого народу призвело до втрати молоддю нацiональноi свiдомостi, почуття патрiотизму, прагнення самовираження i самовдосконалення. Це спричинило нiвелювання значущостi нацiональних i загальнолюдських цiнностей, неправильне тлумачення iсторii украiнського народу, нацiональних культурних надбань, розгляд iх лише з позицii класових iнтересiв. Нацiональнi моральнi норми, канони совiстi, туманностi, милосердя почали зникати iз змiсту виховання, його кiнцевих результатiв.

Розглядаючи нацiонально-культурнi традицii украiнського народу як педагогiчний феномен, варто трактувати виховання i навчання як нероздiльний педагогiчний процес в двох взаiмопов'язаних аспектах. По-перше, це - педагогiчний вплив школи, сiм'i, колективу дiтей в урочнiй i позаурочнiй дiяльностi; а по-друге, це - готовнiсть учня сприйняти цей вплив, а вчителя, батькiв - здiйснити його.

Акцент у роботi школи i сiм'i з виховання учнiв на традицiях припадаi на позаурочну дiяльнiсть, що зумовлено рядом факторiв. По-перше, позаурочна виховна дiяльнiсть - бiльш вiльний, творчий i вiдкритий процес; по-друге, у позакласнiй i позашкiльнiй дiяльностi яскраво проявляiться творчiсть та iнiцiатива старшокласникiв i педагогiв, розгортаiться процес самовиховання i самотворення особистостi; по-третi, вона i важливим механiзмом об'iднання зусиль школи i родини у вихованнi шкiльноi молодi на традицiях. У сучасних умовах позаурочна виховна дiяльнiсть розвиваiться надто повiльно, хоч значення ii у формуваннi високоморальноi, незалежноi i самостiйноi особистостi переоцiнити важко.

Проте саме розумiння виховного значення традицiй i цiлiсний процесi виховання на нацiонально-культурних традицiях з врахуванням iх регiональних аспектiв залишаються недостатньо дослiдженими. За цю вкрай складну i актуальну проблему вченi майже не беруться, а вчителi вивчають ii власними силами на вузько прагматичному рiвнi. Педагоги у своiй бiльшостi ще не усвiдомили; що лише через систему традицiй кожний iз народiв ввiйде до планетарного людського об'iднання, вiдтворить себе, свою духовну культуру, свiй характер i психологiю в своiх дiтях. Тому ми подiляiмо думку вчених В. Кузя, Ю. Руденка, 3. Сергiйчук, що в основi понять "народ", "нацiя", лежать стiйкi вiковiчнi традицii - трудовi, моральнi, естетичнi.

Основу нацiональних традицiй нашого народу складають узагальненi якостi iдеалу украiнця: "людини лагiдноi i щироi, дотепноi i жартiвливоi, талановитоi i працьовитоi, правдолюбноi i доброзичливоi, витривалоi i терпеливоi, з ii високою емоцiйнiстю, чутливiстю та лiризмом, що виявляiться, зокрема, в естетизмi украiнського народного життя, у звичаiвостi та обрядовостi, в артистизмi вдачi, у прославленiй пiсенностi, у своiрiдному гуморi, в яскравостi ужитково-прикладного мистецтва, у концентрованiй спрямованостi на самопiзнання через природу та тонких рефлексiях на ii красу. Цi. якостi визначають особливостi характеру, певне свiтобачення i життiдiяльнiсть народу - "дух нацii", або украiнську ментальнiсть" (193, С.10-12).

Педагогiчний потенцiал нацiонально-культурних традицiй, як свiдчать данi, одержанi нами в результатi проведеного дослiдження, полягаi в тому, по-перше, що вони складають основний змiст виховання, служать формою культурного самозахисту нацii; по-друге, виступають як засiб i результат виховних зусиль народу протягом багатьох столiть; по-третi, об'iднують на високих моральних засадах усi етноси, що проживають в Украiнi, обстоюють свободу i рiвноправнiсть молодшого i старшого поколiнь; по-четверте, надiйно захищають нацiональну самобутнiсть народу, орiiнтують на професiйне самовизначення, пов'язане з традицiйними регiональними промислами, декоративно-ужитковим мистецтвом; по-п'яте, втiлюють у собi минуле, сучасне i майбутнi украiнського народу, обТСрунтовують його право на власну життiдiяльнiсть i творчiсть, передають велич моральних засад нацii; по-шосте, традицii зберiгають i передають досвiд народу для змiцнення порядку i норм життя людей у певних соцiальних умовах i етнографiчних обставинах; по-сьоме, iх наукова сутнiсть - у певному нацiональному спрямуваннi молодого поколiння, досягненнi нацiональних i загальнолюдських цiннiсних прiоритетiв iндивiдууму.

Педагогам, потрiбно постiйно працювати над вiдродженням iсторичноi пам'ятi рiдного народу через поновлення традицiй. РЖнколи iх актуалiзацii в демократичних умовах на якiсно новому, "олюдненому" рiвнi. Важливим i сприйняття iх всiма етносами, що населяють Украiну, для формування почуття культурноi iдностi й мiжнацiонального взаiморозумiння. На базi нацiонально-культурних традицiй накопичуiться енергiя для пробудження нацiональноi свiдомостi i поваги до всiх народiв.

Таким чином, нацiонально-культурнi традицii i унiкальним педагогiчним явищем, до якого наукова педагогiка i вчитель будуть постiйно йти, щоб "освiжитися "святою водою народного генiя.

Прилучення учнiв до нацiонально-культурних надбань рiдного народу маi пронизувати змiст, форми, методи, всю органiзацiю дiяльностi загальноосвiтнього навчально-виховного закладу. Школа покликана спиратися на народнi традицii, звичаi, обряди, виробленi вiками норми поведiнки, психологiчнi та моральнi якостi украiнця, спонукати старшокласникiв до свiдомого регулювання своii поведiнки, що вiдповiдала б народному духу, i украiнськiй ментальностi.

1.3 Багатство i рiзновиднiсть традицiй украiнського народу

Слiд самокритично вiдмiтити, що однiiю з причин повiльного руху реформ у нашiй краiнi i iх недостатня моральна орiiнтацiя на особистiсть. Не варто заперечувати, що передусiм люди, якi уособлюють у своiму облiку й поведiнцi основнi морально-культурнi цiнностi, здiйснюють iх трансляцiю вiд; поколiння до поколiння, служать взiрцем для молодi. Значення у вихованнi позитивного прикладу переоцiнити неможливо. Для учнiв - це батьки i вчителi, iм у першу чергу належить усвiдомити педагогiчну сутнiсть нацiонально-культурних традицiй украiнського народу, необхiднiсть iх введення до державного i шкiльного компонентiв навчальних планiв i програм, особливо в умовах сучасного державотворення в Украiнi.

Свiтовий досвiд розвитку педагогiчноi теорii й практики переконливо показуi, що кожний народ упродовж вiкiв створюi власну нацiональну систему виховання i освiти. В епоху державного й духовного вiдродження Украiни головну роль вiдiграi нацiональна система освiти й виховання.

Нацiональна система виховання - це iсторично обумовлена i створена самим народом система iдей, поглядiв, переконань, iдеалiв, традицiй, звичаiв та iнших форм соцiальноi практики, спрямованоi на органiзацiю життiдiяльностi пiдростаючих поколiнь, виховання iх у дусi природно-iсторичного розвитку матерiальноi i духовноi культури нацii" [119, 88]. РЖ.В.Мартишок, обТСрунтовуючи суть i значення нацiонального виховання в Украiнi, наводить, цитуючи, таке його визначення: "Нацiональне виховання - цiлеспрямований, систематичний, регульований виховний процес, що маi на метi утвердження у свiдомостi нацii, народу етнiчноi, (нацiональноi) культурноi мовноi iдностi, пере

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi