Проблемний пiдхiд до вивчення фольклорних творiв на уроках читання

Дипломна робота

Змiст

Вступ

Роздiл РЖ. Лiтературознавчий аспект вивчення фольклорних творiв у початковiй школi

1. Украiнський фольклор як джерело народноi мудростi

1.1 Малi фольклорнi жанри як засiб виховання словом

1.2. Казка та ii значення в розвитку молодших школярiв

1.3 Легенди, мiфи i байки у народнiй творчостi

2. Програмовi вимоги до вивчення лiтературних жанрiв у початковiй школi

Роздiл РЖРЖ. Проблемний пiдхiд до вивчення малих фольклорних жанрiв у школi.

2.1 Методичне забезпечення вивчення казки, байки, легенди та малих жанрiв

2.2 Пошук шляхiв вдосконалення вивчення усноi народноi творчостi

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Людське суспiльство створюi величнi цiнностi матерiальноi i духовноi культури. Людина тАУ не пасивний споглядач навколишнього свiту. Вона змiнюi природу речей: перетворюi пiсок i глину в цеглу, зводить iз цегли й каменю будинки, заводи, фабрики, одомашнюi диких тварин, перетворюi у високоврожайнi культури дикоростучi злаки, дерева, кущi, пiзнаi таiмницi каменю й металу i створюi могутню технiку. У процесi олюднення природи людина пiзнаi красу творення, усвiдомлюi радiсть, яку несе в собi творче спiлкування, i увiчнюi своi мрii про щасливий свiт у витворах мистецтва.

Активно перетворюючи свiт, пiзнаючи його, люди постiйно обмiнюються думками. Вищою формою пiзнавальноi дiяльностi людини i мислення. Людська думка народжуiться, iснуi, розвиваiться в мовi. Мова i мислення нерозривно повтАЩязанi мiж собою, але iх не можна ототожнювати. Мислення тАУ явище загальнолюдське, а кожна окрема мова належить певному колективу, групi людей (нацii, народностi). Та сама думка по-рiзному передаiться засобами численних мов, якi рiзняться й звуковою, i граматичною будовою, i словником. Проте, хоч як багато в свiтi рiзних мов, всi вони виникли й розвиваються в звтАЩязку з потребами суспiльноi працi, з потребами спiлкування людей.

Через мову, ii вивчення людина пiзнаi новi й новi явища дiйсностi. Завдяки пiзнавальнiй функцii мови ми знайомимось з найрiзноманiтнiшими галузями науки, надбаннями свiтовоi культури, з величезним досвiдом попереднiх поколiнь людства. Змiни в усiх сферах нашого суспiльства безпосередньо впливають i на лiтературну освiту школярiв. РЖнакше й бути не може, адже лiтература тАУ це вiдображене в художньому словi життя суспiльства з усiма складнощами i проблемами. А тому читання книжок в системi виховання особливо гостро постало в останнi роки. Соцiологи, батьки, вчителi вiдзначають, що учнi стали менше читати, частина з них вважаi читання Влнепродуктивною витратою часуВ», пропонуi процес читання Влякось механiзуватиВ», надаi перевагу екранiзованим версiям творiв. У дитячому читаннi дорослi вбачають, перш за все, засiб духовного iнтелектуального розвитку дитини, опосередкований спосiб ввести ii у навколишнiй реальний свiт, допомогти пiзнати його закони.

У цьому питаннi допомогу як вчителям, так i батькам слiд шукати у першоджерелах культурного буття, у вивченнi й опануваннi духовних цiнностей, якi знайшли втiлення у традицiйнiй культурi та пройшли випробування часом. На сучасному етапi культурно-iсторичного розвитку суспiльства простежуiться тенденцiя актуалiзацii цих цiнностей, здiйснення ними формуючого впливу на особистiсть, ii самосвiдомiсть, культурний розвиток у цiлому. А шляхи розвитку нацiональноi самосвiдомостi пролягають нинi крiзь процеси усвiдомлення й розумiння способу життя наших пращурiв, iхнiх традицiй, звичаiв, обрядiв, художньоi культури. Без цього процес духовного вiдродження нацii неможливий.

Сере нацiональних духовних цiнностей можна виокремити яскравий та унiкальний феномен тАУ фольклор тАУ своiрiдна художньо-фiлософська система, що вiдтворюi характер звтАЩязкiв етносу з навколишнiм свiтом на рiзних етапах його iсторичного розвитку. Вiн i найважливiшою опорою нацiональноi самосвiдомостi, засобом нацiонального виховання й соцiалiзацii людини в народнiй культурi. Важливiсть пiзнання фольклору для сучасноi людини, i особливо дитини, у цiннiсному ядрi нацiональноi культури, бо саме у художнiх образах, у системi мови, в жанровiй визначеностi явищ фольклору поiднались та знайшли втiлення духовнi засади життя, морально тАУ естетичний кодекс, продуктивний досвiд обрядовоi дiяльностi, повтАЩязаноi з працею, родинним побутом народу. В цьому великий потенцiал фольклору, вiдмова вiд якого руйнуi i культуру, i суспiльство, i особистiсть.

Фольклор тАУ невичерпне джерело тем, iдей, образiв для письменникiв, вчених усiх часiв та епох. Найкращi твори великих поетiв усiх краiн взятi зi скарбницi творчостi народу, незмiрно глибокоi, рiзноманiтноi, чистоi i мудроi. Як справедливо пiдкреслював М.Т. Рильський: ВлНародна творчiсть тАУ це той грунт, на якому виростають лiтература, театр, музика i образотворче мистецтво тАУ без якого вони б засохлиВ». [12]

Першi записи зразкiв народноi творчостi, як вважають вченi, зробив Аристотель;крiм того , прислiвтАЩя та приказки трапляються у бiблiйних оповiдях, а в словтАЩянських лiтературах тАУ на полях хронiк та житейських описiв. Народ так зафiксував iх значення: ВлМудре слово глибше безоднi, прислiвтАЩя гострiше голкиВ», ВлПриказка у мовi, як сiль у стравiВ». [6]

Г. Сковорода радив учням обовтАЩязково вивчати усну народну творчiсть, яка найповнiше зберiгаi скарби народноi мудростi. Немаi жодного сумнiву в тому, що вся педагогiчна система видатного просвiтителя свого часу була пройнята iдеiю народностi. В цьому Г. Сковорода, безумовно, був предтечею таких педагогiв, як О. Духнович, К. Ушинський, та багатьох iнших, якi також вiдстоювали iдею народностi школи i виховання.[60]

В ВлУкраiнськiй граматицiВ» РЖ. Огiiнка заслуговуi на увагу дидактичний матерiал для читання й письмових вправ. Тут переважають зразки народноi мудростi, особливо приказки та прислiвтАЩя, якi мають морально тАУ етичне спрямування i уособлювали багатовiковий досвiд народу. Тексти пiдручника Огiiнка переважно фольклорних жанрiв: народнi пiснi, приказки, загадки, байки. За допомогою фольклору дiти пiзнають навколишнiй свiт, вчаться бути уважними, швидко i правильно розвтАЩязувати певнi завдання, логiчно мiркувати. Вмiле використання усноi народноi творчостi формувало у дiтей фiлософське свiтосприймання та нацiональний менталiтет.[28]

Особливу роль мови, усноi народноi творчостi, лiтератури К.Д. Ушинський вбачав у справi виховання у дiтей почуття патрiотизму, любовi до рiдного краю, свого народу, його традицiй, звичаiв, його мистецтва, культури, iсторii. У своiх працях вiн придiляв увагу роботi над прислiвтАЩями i писав, що ВлприслiвтАЩя тим саме хороше, що в ньому майже завжди, незважаючи на те, що воно коротше пташиного носа, i те, що дитинi належить збагнути: становить маленьку розумову задачу, цiлком по дитячих силахВ». РЖ справдi, яке б прислiвтАЩя чи приказку ми не аналiзували, школярi вчаться пояснювати, чому саме так говорить народ, тобто розвивають своi уявлення; так формуiться усне мовлення, яке потребуi логiчностi у викладi думок, а отже, розвиваються розумовi здiбностi школярiв. Особливо ця робота набираi глибокого змiсту, коли вчитель не обмежуiться простим тлумаченням, а запрошуi помiркувати над тим, для чого в поданих прислiвтАЩях використано слова, протилежнi за змiстом.

Саме у фольклорних формах К.Д. Ушинський бачив Влкращий засiб привести дитину до живого джерела народноi мовиВ». У фольклорi вiн вбачав велике значення не лише з погляду дидактики, а ще бiльшою мiрою тАУ з виховного, бо кожний малий жанр творчостi вiдображаi життя народу в його iсторичному розвитку. [59]

М. Драгоманов надавав особливого значення уснiй народнiй творчостi у процесi формування особистостi. Розглядаючи у звтАЩязку з цим проблеми дитячого читання, зокрема змiсту, вчений пише: Влщодо матерiалу до читання, то, звичайно, вiн повинен бути взятий з якомога бiльш близького учневi свiту, а такий матерiал дасть тепер лише народна словеснiсть, але й те, що вже надруковано мiстить матерiал, з якого можна скласти чудову хрестоматiюВ». Придiляючи велику увагу принципу народностi у вихованнi М. Драгоманов вiдстоював вивчення рiдноi мови в украiнських школах, вважаючи ii засобом розвитку естетичних почуттiв, моральностi й нацiональноi самосвiдомостi.[36]

Серед наукових дослiджень, що стосуються даноi теми, бiльша частина праць присвячена проблемi реалiзацii педагогiчного й виховного потенцiалу фольклору в практицi роботи шкiл, позашкiльних закладiв, будинкiв культури та мистецтв, використання нацiональних традицiй як важливих засобiв музично тАУ художнього, морально тАУ естетичного, творчого виховання учнiв у процесi iх навчальноi дiяльностi та дозвiлля. Серед науковцiв можна виокремити працi М.В. Кучинського ВлРоль усноi народноi творчостi у розвитку молодших школярiвВ», М. Лановик ВлУкраiнська усна народна творчiстьВ»,Г.В. Мiльченко, Л. Осадченко, С. Савельiвоi, якi вивчали усну народну творчiсть у рiзних аспектах ii вивчення у початковiй школi. Серед збирачiв фольклору: П. Чубинський, РЖ. Манжура, Б. Грiнченко, РЖ. Франко, М. Носик, якi уклали хрестоматii з усноi народноi творчостi. [38]

Серед методистiв, якi займаються вивченням цiii проблеми зараз можна видiлити Вiкторенко РЖ.Л., Губенко О.О., Скiпакевич О.В. Вони дослiджують проблеми формування пiзнавальноi активностi молодших школярiв засобами усноi народноi творчостi, вивчення прислiвтАЩiв, легенд i переказiв на уроках украiнськоi мови i читання у 1-4 класах, подають новi технологii вивчення малих фольклорних жанрiв i методику iх проведення.

Вивчення творiв усноi народноi творчостi у початковiй школi маi важливе виховне значення. Вони мiстять великий запас моральних принципiв, якими повинна користуватися людина у своiму життi; невичерпне джерело народних традицiй, звичаiв, якi наповненi естетичним принципом. Твори народного фольклору розповiдають про життя i побут нашого народу у рiзнi iсторичнi перiоди. Саме це повинно формувати у дитини любов до Батькiвщини, до рiдноi мови i виховувати бережливе ставлення до природи, до людей, сприяти розвитку розумових здiбностей дiтей, формуванню особистостi школяра.

Об'iктом дослiдження i усна народна творчiсть у процесi навчання i виховання школярiв.

Предметом дослiдження i шляхи вдосконалення вивчення малих фольклорних жанрiв у початковiй школi.

Проблема дослiдження тАУ пiдвищення продуктивностi вивчення усноi народноi творчостi у навчаннi молодших школярiв шляхом впровадження нових пiдходiв до iх використання.

Мета дослiдження тАУ вивчення ефективностi використання усноi народноi творчостi на уроках у початкових класах i впровадження оптимальних методiв щодо iх використання на практицi в школi.

Завдання дослiдження:

1. Вивчити iсторичнi аспекти походження фольклору та процесу його розвитку.

2. Проаналiзувати та узагальнити практику передових учителiв, методистiв щодо використання творiв усноi народноi творчостi.

3. Висвiтлити типовi недолiки у дiяльностi вчителiв та учнiв пiд час вивчення малих лiтературних жанрiв.

4. Експериментально перевiрити вплив усноi народноi творчостi на школярiв, зробити якiсний аналiз одержаних результатiв.

Роздiл 1. Лiтературознавчий аспект вивчення фольклорних творiв у початковiй школi

1. Украiнський фольклор як джерело народноi мудростi

Усна народна творчiсть або фольклор (вiд англiйського слова folklore - народна мудрiсть), - складова художньоi культури народу, його неписана словеснiсть. Вивченням ii займаiться спецiальна фiлологiчна дисциплiна -фольклористика. Водночас за своiм змiстом i характером поширення та функцiонування усна народна творчiсть тiсно пов'язана з рiзними дiлянками побуту, i складовою народноi традицiйно-побутовоi культури, а отже, належить i до предметноi сфери етнографii.

Уснопоетичне художнi слово супроводжувало людину з ii першопочаткiв, з часiв виникнення мови. Воно ввiйшло в життя i побут як один iз засобiв задоволення притаманноi людинi потреби у прекрасному i як органiчний компонент ii вiрувань та свiтоглядних уявлень. За своiм походженням воно таке ж давнi, як i примiтивнi наскельнi малюнки первiсноi людини чи предмети побуту з рiзноманiтними орнаментальними прикрасами.[1; 26]

ВаРегулярнi записи творiв усноi словесностi почались лише у ХVIII-XIXст. Тому багато архаiчних верств фольклорноi традицii втрачено. Але збережений матерiал, що записаний пiзнiше, багатий численними змiстовими, образними елементами глибокоi давнини. У рiзних жанрах украiнського фольклору, особливо обрядового, казкового,дослiдники простежують вiдгомiн побутово-звичаiвих вiдносин родового ладу, iсторичних подiй часiв Княжоi Русi, багатовiковоi боротьби украiнського народу проти чужоземного уярмлення за свободу i незалежнiсть. Найбiльшою мiрою твори фольклору вiдображають важливi подii, характернi аспекти, явища суспiльно-полiтичного i соцiального буття, побуту народу, його переживання, настроi, сподiвання саме того часу, коли цi твори збиралися, записувалися з живого народного побутування.[24]

Для фольклору властивi усна форма поширення i передача мiж людьми способом безпосередньоi комунiкацii. Його функцiонування повтАЩязане з обрядами, звичаями, трудовими заняттями, дозвiллям, вiн iснуi як вираз естетичноi потреби i певних переживань та настроiв. У цьому процесi вiдбуваiться i власне творення фольклору. Воно бере початок вiд певних творчо обдарованих iндивiдуальностей, iмена яких втраченi у минулому. Тiльки в деяких випадках народнi легенди чи писанi джерела зберегли прiзвища авторiв поодиноких пiсень.

Однiiю з характерних ознак фольклору i анонiмнiсть, тобто втрата авторства в процесi побутування, що водночас i i процесом колективного творення - додавання "до чужого прекрасного свого кращого".

Яскравим виявом колективностi творення у фольклорi, досить вiльного ставлення до тексту i наявнiсть рiзновидiв тих чи iнших творiв. Збирачами фольклору записано в рiзних мiсцевостях численнi варiанти широко популярних i менш популярних пiсень, казок, легенд, переказiв, прислiв'iв.

Варiантнiсть як одна з головних ознак фольклору стосуiться всiх його родiв i видiв: вiршових, поетичних i прозових, оповiдних.

Багатоварiантнiсть фольклорних творiв зумовлена i такою специфiчною рисою народнопоетичноi творчостi, як iмпровiзацiйнiсть, тобто спiвтворчiсть у процесi виконання. Спiваючи чи розповiдаючи фольклорний твiр, виконавець не просто повторюi готовий текст, поетичнi форми, а нерiдко пристосовуi iх до певноi ситуацii, подii, додаi своi - iмпровiзуi.[26]

Ще однiiю специфiчною особливiстю фольклору i його уснiсть - усна форма творення, побутування, синхронна i дiахронна передача, тобто поширення творiв фольклору в певний час i його рiзночасова передача вiд поколiння до поколiння. Визначну роль при цьому вiдiграi пам'ять. Саме в пам'ятi носiiв фольклору, його iндивiдуальних i колективних виконавцiв фiксуiться весь багатоплановий обсяг фольклорноi iнформацii, ii сюжети, тексти, форми.

Отже, характерними особливостями усноi народноi творчостi, що вiдрiзняють ii вiд iнших дiлянок народноi культури i, зокрема, вiд такоi спорiдненоi з нею сфери художньоi словесностi, як лiтература, i уснiсть i значимiсть пам'ятi у твореннi, побутуваннi й передачi фольклорних творiв, колективний характер народноi творчостi, а отже, й невизначенiсть iндивiдуального авторства - анонiмнiсть, пов'язанiсть побутування i розвитку з певними народними традицiями, усталеними стереотипами, естетичними нормами, формами тобто традицiйнiсть у поiднаннi з поповненням у процесi виконання додатковими елементами - iмпровiзацiйнiсть, чим у свою чергу зумовлюiться i така специфiчна риса, як рiзноманiтнiсть текстiв, мелодiй бiльшостi фольклорних творiв - iх варiантнiсть.[57]

Залежно вiд розмаiття змiсту i формальних ознак багатогранний i багатоплановий нацiональний фольклорний масив класифiкуiться за типами, родами, видами. Украiнський фольклор складаiться з двох великих пiдроздiлiв: поетичного (вiршового), що найяскравiше виражений у пiсенностi, прозового, що об'iднуi рiзнi оповiднi види художньоi народноi творчостi: казки, легенди, перекази, уснi оповiдання, анекдоти.

Поетичний фольклор. Характерною ознакою цього рiзновиду украiнського фольклору i вiршована форма. Вiн складаiться з рiзних видових груп. Це передусiм народнi пiснi. Вони опублiкованi у численних збiрках украiнських народних пiсень. За походженням, змiстом, часовою i функцiональною прив'язкою весь цей багатий i рiзноманiтний народнопiсенний матерiал, у свою чергу, подiляiться на низку груп i циклiв. До найбiльшоi з них належать обрядовi пiснi, тобто пiснi, виконання яких пов'язане з обрядами, особливо з календарними i сiмейними.

Календарно-обрядовi пiснi тiсно пов'язанi з трудовою дiяльнiстю людей, господарськими сезонами, календарними циклами у природi, святами, що в давнину мали на метi задобрювання божеств, сил природи. Найвиразнiше видiляються в украiнському фольклорi календарнi пiснi зимово-новорiчного циклу - колядки i щедрiвки, весняного - веснянки, лiтнього - купальськi, жниварськi пiснi.

Колядки i щедрiвки - величальнi пiснi, якi своiм корiнням сягають глибокоi передхристиянськоi давнини. Вони були приуроченi до одного з головних свят наших предкiв - дня зимового сонцестояння. Багата урочистiсть, обрядовiсть i пов'язанi з цим святом звичаi i вiрування в християнський час були значною мiрою перенесенi на Рiздвянi свята, Новий рiк, аж до Богоявлення.

З давнiх-давен зберегли народнi колядки i щедрiвки свою магiчно - побажальну сутнiсть, величальний пафос. Звичаiм народного колядування охоплювалися всi члени сiм'i. Окремi колядки адресувалися господаревi, господинi, хлопцевi, дiвчинi, малим дiтям.[1]

У наш час з'явилися колядки та щедрiвки, якi ТСрунтувалися на бiблiйних сюжетах. У них йшлося про народження, життя, муки i смерть Христа.

Народнi звичаi i обряди, пов'язанi з весняним пробудженням природи, супроводжувалися спiвом, iграми i хороводами, що мають в Украiнi загальну назву -веснянки.

Веснянки та гаiвки зберегли давнiй хоровий та iгровий характер. Вони виконувалися разом з iграми, подiлом на хори, якi переспiвувалися мiж собою; часто пiснi хору переплiталися прозовими дiалогами, супроводжувалися багатою мiмiкою, жестами.

Купальськi пiснi були поiднанi з обрядами, приуроченими до лiтнього повороту Сонця, розквiту природи, буяння зеленi. У купальських пiснях йдеться про розпалювання обрядового вогнища i перестрибування через нього, сплiтання вiнкiв i пускання iх на воду, палення i топлення купальського деревця, молодiжнi iгри.

Сiмейно-обрядовi пiснi - це поетичний супровiд рiзних урочистостей i обрядiв сiмейного плану: народження дитини, одруження, весiлля i смертi.

До обрядового фольклору належать також рiзнi приповiдки, традицiйнi прозовi формули, побажання, промови. Але основне його багатство становлять пiснi.

Необрядовi пiснi - це друга велика група поетичного фольклору. До них належать народнi думи, iсторичнi пiснi, балади, соцiальне - побутовi, лiричнi пiснi з особистого i родинного життя, жартiвливi й танковi пiснi, колисковi й дитячi, набожнi пiснi.

Пiсенний фольклор вiдображаi традицiйне пiклування людей про дiтей, iх виховання. Воно виявляiться в численних колискових пiснях i забавлянках, якi виконуються для дiтей дорослими, а також у пiснях i приспiвках, що iх спiвають самi дiти. Сюди належать i р iгровi дитячi пiснi та вiршi (заклички, примовки, лiчилки, скоромовки).[15]

Прозовий фольклор. Однiiю з найважливiших складових фольклорноi прози i казки. Вони сягають своiм корiнням мiфологiчноi свiдомостi давньоi людини. Оповiдання , якi називаiмо казковими, трактувалися нашими далекими предками так, як iх сьогоднi сприймають дiти, - вважалися реальнiстю. Упродовж столiть казковi сюжети передавалися вiд народу до народу, набуваючи на конкретному нацiональному ТСрунтi власного забарвлення i зазнаючи змiн. Народнi казки подiляються на три групи:

1) казки про тварин, в яких головними дiйовими особами
виступають тварини.

2) чарiвнi, героiко-фантастичнi казки про надзвичайнi подii, предмети i уявних людей, велетнiв, силачiв iх своiрiдне походження, пригоди, рiзнi перетворення.

3) побутовi казки, присвяченi рiзним подiям родинного i громадського побуту.

Легенди i перекази становлять другу велику частину фольклорноi прози. Легенди за змiстом подiбнi до фантастичних казок: у них також головну роль вiдiграi чарiвний, фантастичний елемент.

Перекази - це народнi оповiдання про iсторичнi подii й особи. Вiд легенд вони вiдрiзняються тим, що в них меншу роль вiдiграi фантастика i оповiдь маi здебiльшого реалiстичний характер, оперта на iсторичнi факти.

З переказами спорiдненi уснi народнi оповiдання - короткi оповiдi здебiльшого у формi повiдомлення, спостереження оповiдача, спогаду про незвичайну пригоду, зустрiч, повчальну iсторiю. [48]

Промiжне мiсце мiж поетичним i прозовим фольклором займають короткi народнi влучнi вислови - афоризми, якi в образнiй, зручнiй для запам'ятовування формi передають глибокi й цiкавi за змiстом та яскравi за звучанням думки.

До них належать прислiв'я i приказки, загадки, формули побажань, привiтання.

Прислiв'я i приказки - стислi крилатi вислови, в яких сконцентровано життiву мудрiсть i фiлософiю народу. Своiм мовним багатством i змiстовим розмаiттям украiнськi прислiв'я i приказки охоплюють усi сторони життя людини, ii погляди на свiт, суспiльнi явища, громадськi та родиннi взаiмини.

Загадки (вiд слова ВлгадатиВ» - думати, розмiрковувати) - дуже давнiй i розповсюджений вид народноi творчостi. Це стислий вислiв вiршем або ритмiзованою прозою з дотепним запитанням, вiдповiдь на яке мiститься в образних натяках на нього.

Образним художнiм мисленням позначенi рiзнi словеснi формули привiтання, прощання, що здавна були неодмiнним компонентом побуту, взаiмин, звичаiв i обрядiв украiнського народу, вiдбивали його морально - етичнi засади i рiвень духовностi.[33]

1.1 Малi фольклорнi жанри як засiб виховання словом

Украiнцi, як соловейки - спiвучий народ. Кажуть, де три украiнцi, там цiлий хор. Споконвiку нашi предки мали хист до спiву. Ще змалку знали вони багато пiсень. Спочатку мама спiвала над колискою немовляти колисковi пiснi, якi пам'ятаються все життя. Пiсля того, як маленька дитина вчиться робити першi кроки, вчиться плескати в долонi, з нею розучують пiсеньки - забавлянки. Люблять дiти i заклички та примовки. Народна пiсня - це невеликий усний вiршований твiр, що спiваiться. За змiстом iнколи вони нагадують казки, а природнi явища та рослини у них можуть бути зображенi як живi iстоти Колискова - це пiсня материнськоi душi й любовi, ласки й неповторноi нiжностi. РЖз колисковоi народжувалися всi iншi пiсеннi жанри. Бо тiльки той, хто виростав пiд мамину пiсню, здатний примножувати невмирущу пiсенну народну творчiсть. Бiля колиски, плетеноi лози або рiзьбленоi iз дерева, творилася найбiльша таiна людського буття.

Надзвичайна лiричнiсть колисковоi здавна привертала увагу письменникiв, дiячiв культури, вони збирали, записували i друкували колисковi. Ученi рiзних краiн неодноразово доводили, що дiти, якi виховуються пiд спiв i казку матерi, мають розвиненi естетичнi почуття, лагiдну вдачу i добрий розум. [41]

Колискова пiсня - i особливим дiалогом мiж матiр'ю i дитиною, пiдказаним серцем. Кожна мати вносить щось i в ритмiку, i в мелодiю, що пiдсилюi щирiсть та безпосереднiсть висловлюваних думок та почуттiв.

Це один з найдавнiших жанрiв народноi словесностi, що сягаi корiнням мiфологiчного перiоду творчостi. Незважаючи на безлiч нюансiв почуттiв i думок, висловлюваних у колискових пiснях, а також на широкий простiр для iмпровiзацii, все ж набiр iх мотивiв дуже обмежений. Найстiйкiший з усiх мотивiв, який з'являiться у переважнiй бiльшостi творiв - закликання чи запрошення сну до дитини. У ньому зафiксоване анiмiстичне уявлення про сон як iстоту, яке може заспокоiти i приспати дитину.

Колисковi пiснi мають чiтко окреслену тематику i функцiю, вони призначенi для одного слухача - дитини i мають одного виконавця - матiр чи близьку людину. Чуттiвий зв'язок, що з дня народження iснуi мiж матiр'ю i дитиною, вiдбиваються у зворушливо щирих i безпосереднiх колисанках. Монотонний тихесенький наспiв i пестливi лагiднi слова мають заспокоiти, приспати дитину, тому м'якими ланками пiдступаi до колисочки пухнастий, вуркотливий котик, голуби, ластiвочки, фантастичнi Сон i Дрiмота. Колисковi пiсеньки i першими уроками прилучення малюкiв до моральних цiнностей, сприймання музичного ритму. [20]

Колисковi пiснi - жанр, який маi чiтко визначену конкретну функцiю: заспокоiти i приспати дитину. З цим основним iх призначенням i пов'язанi особливостi поетики жанру. Оскiльки iдиним слухачем i дитина, яка лише починаi розумiти окремi слова i реалii дiйсностi, то у колискових використовуiться тiльки найпростiша загальновживана лексика, у них немаi складних поетичних прийомiв i тропiв. З художньо-поетичних засобiв зустрiчаються епiтети, порiвняння (золотенькi бильця; бiлий, як лiлея). Всi iншi засоби спрямованi на створення специфiчноi звукоритмiчноi оболонки твору, яка навiваi дитинi сон. Основним ii виразником i мелодiя, яка вiдрiзняiться вiд iнших лiричних пiсень одноманiтнiстю i монотоннiстю, оскiльки маi на метi вплинути на стан i настрiй дитини, щоб ii заколисати. [58]

Жанрiв дитячого фольклору, якi перейшли iз репертуару дорослих, але побутують паралельно у рiзних вiкових групах, i дитячi колядки i щедрiвки. Вони суттiво не вiдрiзняються вiд усталених зразкiв цих жанрiв календарноi обрядовостi. Адресованi господарям дому як ритуальнi величання, вони i побажаннями здоров'я, щастя, багатства. Дiти виконують пiсеннi i вiршованi величання, як правило, близьким родичам.

На вiдмiну вiд колядок i щедрiвок, виконуваних дорослими, вони, як правило, жартiвливого характеру, а iнодi з iронiчним вiдтiнком. Висловлюючи побажання господарям, дiти, у залежностi вiд стосункiв з ними просять винагороди за колядування.

Колядували хлопцi, ходячи по дворах iз саморобною зiркою, iнодi у супроводi перевдягненоi Маланки, кози, ведмедя. Цiкаво, що про козу складено таку приповiдку - Вл Де коза ходить, там жито родить, де коза рогом, там жито стогомВ».

Щедрували в новорiчну нiч переважно дiвчата. У перший день Нового року одержували право колядувати дiти: вони ходили по хатах iз ВлзасiвалкамиВ» чи ВлпосипалкамиВ». [6]

Лiчилки - невеликi вiршованi твори, якими визначаються роль i мiсце у грi кожного з ii учасникiв. В основi багатьох лiчилок лежить лiчба, часто у виглядi переiнакшених числiвникових форм (одiян, двiян, трiян), слiв позбавлених з сенсу (енi-бенi, калякi, шмакi).

Сюжетнi лiчилки - сучаснiшi за походженням, вони i звичайними вiршиками на рiзнi теми:

Раз, два, три, чотири,

Козi дзвоника вчепили,

Коза бiгаi, кричить

Просить дзвоник вiдчепить.

Отже, лiчилка - вiршик iз лiчбою, за допомогою якого дiти перед грою визначають ролi окремих гравцiв. [15]

Дитячi iгри - трансформованi, спрощенi варiанти народних iгрищ, якi первiсно мали ритуальне значення. Вони становлять iдиний жанр дитячоi драматургii, тобто вид творчостi, де люди грають ролi вiдповiдних персонажiв, iмiтуючи iхнi рухи, мову i вчинки.

РЖгри бувають дуже рiзноманiтними:

- хороводнi драматичнi iгри (Вл Просо В», Вл Мак В»)

- драматичнi мiнiатюри з iмiтацiiю вчинкiв та поведiнки
звiрiв, птахiв (Вл Шулiка В», ВлКотик i мишка В»)

- суто спортивнi iгри (ВлХованкиВ», естафети).
Жодна дитяча гра не обходиться без лiчилок. Тому вони дуже часто використовуються пiд час змагань, iгрових урокiв, щоб визначити черговiсть виступу тiii чи iншоi команди, групи, окремих учнiв. [58]

Котилася торба з високого горба,

А в тiй торбi хлiб-паляниця.

Кому доведеться той буде журиться.

Своiрiдним художнiм жанром народноi творчостi i скоромовки тАУ невеликi прозовi або вiршованi твори, побудованi на алiтерацiях. Специфiка творiв полягаi у тому, що вони повиннi вимовлятися дуже швидко. Це надаi iм iгрового характеру. За змiстом вони подiбнi до небилиць, бо поiднання спiвзвучних слiв не завжди маi логiчний зв'язок. Дiти сприймають скоромовки як своiрiдну гру, розвагу. Тексти легко запам'ятовуються, бо римованi або ритмiзованi. Народна педагогiка здавна використовувала скоромовки як засiб розвитку мовного апарату дитини, постановки правильноi артикуляцii звукiв. Змiст скоромовок нескладний, пов'язаний з повсякденним життям людини, природою, близький i зрозумiлий дiтям.

Скоромовка - жартiвливий вислiв, спецiально складений iз важких для швидкоi мови слiв, за допомогою якого можна розвивати свою мову i кмiтливiсть. ВлНа столi стоiть сiльниця, у сiльницi сiльВ», ВлХитру сороку пiймати морока, а на сорок сорок - сорок морокВ». [17]

Загадка - стислий опис предметiв i явищ, якi треба впiзнати, вiдгадати, виявляються народна спостережливiсть, дотепнiсть i фантазiя.

У загадках наявний елемент гри, а тому цим жанром захоплюються дiти. Загадки розвивають кмiтливiсть, увагу, стимулюють уяву, допитливiсть, спостережливiсть дитини при вивченнi явищ природи, навколишнього оточення, трудовоi дiяльностi людини, тому мають велике етнопедагогiчне значення.

Загадка тАУ народний твiр, який зтАЩявився ще задовго до того, як люди навчилися читати й писати. З давнiх-давен до загадування й розгадування загадок ставилися вiдповiдально. У наш час загадки i одним з видiв розваг, але ця розвага маi серйозний пiдтекст.

Дiти легко запамтАЩятовують i завчають напамтАЩять вiршованi рядки, i захопившись грою, дитина навiть не помiчаi, що вчиться. Короткi вiршованi твори приваблюють дiтей спiвзвуччям. А це значно допомагаi оволодiти рiдною мовою.[2]

Загадка тАУ це дуже корисна вправа для розуму дитини. Вони розвивають абстрактне мислення, кмiтливiсть. Загадки iнтригують дiтей та стимулюють iхню фантазiю. РЖз задоволенням дiти слухають i розгадують загадки на рими. Вiршованi загадки збагачують знання учнiв, розвивають, виховують в них любов до рiдноi мови; розширюють уявлення про навколишнiй свiт. Використання цих рiзноманiтних вiршованих вправ i загадок сприятиме всебiчному розвитку дiтей.

Назва ВлзагадкаВ» походить вiд слова гадати, думати. Невеликий фольклорний твiр в iномовнiй формi описуi предмет, котрий слiд назвати. Тут широко використовуiться метафора, алегорiя, уособлення, метонiмiя, порiвняння. Загадка даi багато можливостей для мовного розвитку дiтей, для прилучення iх до словесноi художньоi творчостi. У наш час загадка використовуiться з виховною метою, для розвитку в дiтей кмiтливостi, умiння зiставляти, у звичайному бачити прекрасне, привабливе, гарне i таiмниче.[33]

Тематика загадок надзвичайно рiзноманiтна. Найбiльше серед них творiв про явища природи: змiну дня i ночi(ВлЗа лiсом, за пралiсом золота дiжа сходитьВ»), пори року та явища з ними повтАЩязанi (ВлБез рук, без нiг, а малювати вмiiВ»), рослинний i тваринний свiт (ВлБез вiкон, без дверей повна хата людейВ»). Такi загадки образно, поетично розповiдають про навколишнiй свiт, виховують спостережливiсть.

Визначаючи педагогiчну цiннiсть загадок, К.Д. Ушинський писав: ВлЗагадки я вмiщую не для того, щоб дитина вiдгадала саму загадку тАж, а для того, щоб дати розумовi дитини корисну вправу: пристосувати вiдгадку, сказану можливо, вчителем, до загадки i дати привiд до цiкавоi та корисноi класноi бесiди, яка закрiпиться в розумi дитини саме тому, що мальовнича й цiкава для неi загадка заляже мiцно в ii памятi, приiднуючи до себе й усi пояснення, до неi привтАЩязанiВ».

Отже, загадки тАУ то справжнi перли народноi мудростi, коштовнi згустки думки i почуттiв, що хвилюють розум та уяву людей. [35]

У молодшому шкiльному вiцi закладаiться фундамент моральноi поведiнки дитини, починаi формуватися громадянська спрямованiсть особистостi. Ось чому так важливо вмiло органiзувати систему роботи, щоб кожна дитина могла брати творчу участь у розвитку рiдноi культури, а через неi тАУ загальнолюдськоi.

У прислiвтАЩях виражений життiвий досвiд, узагальнена народна мудрiсть. ПрислiвтАЩя тАУ не минуле, не старовина, а живий голос народу : народ зберiгаi у памтАЩятi тiльки те, що йому необхiдно сьогоднi i потрiбно буде завтра. ПрислiвтАЩя створюються всiм народом тому виражають колективну думку. Народнi прислiвтАЩя легко запамтАЩятовуються завдяки грi слiв, рiзним спiвзвуччям, римам, ритмiцi.

Близькi до прислiвтАЩiв приказки. Вiдрiзняються лише тим, що у приказках немаi висновкiв, повчань, якi i у прислiвтАЩях. Приказка тiльки натякаi на висновок. ПрислiвтАЩя тАУ це поширене повне речення, а в приказцi висловлюiться незакiнчена думка. Приказка даi дотепну оцiнку подii, вчинкам людини, але тут нема повчань, висновкiв. [16]

У прислiвтАЩях та приказках всi слова вжитi переважно у прямому значеннi, як ось : ВлВiк живи тАУ вiк учисьВ». Та все ж багато з них мають переносне значення, людям на здогад: ВлПорожня бочка гучить, а повна мовчитьВ». Звичайно, з порожньою бочкою народна мудрiсть порiвнюi людину, яка багато говорить, а все це непотрiбне; а з повною тАУ ту, яка мовчить, виважуi кожне слово, щоб воно було мудре i лагiдне.

ВаУ прислiвтАЩях i приказках використовуються рiзнi художнi засоби: метафори (ВлЗаздрiсть - здоровтАЩя зтАЩiстьВ»), порiвняння (ВлПовертаiться, як ведмiдь за горобцямиВ»), епiтети (ВлВiд теплого слова i лiд розмерзаiтьсяВ»). ПрислiвтАЩя та приказки не мають чiтко визначеноi будови. Тут можливе римування слiв та ритмiка: ВлХто людей питаi, той розум маiВ». Та в бiльшостi прислiвтАЩiв це звичайна прозова мова, в якiй головну роль вiдiграi не форма, а змiст. Кожне прислiвтАЩя чи приказка тАУ утвердження народноi мудростi, наказ прийдешнiм поколiнням,добра порада.[20]

Походження прислiвтАЩiв i приказок таке ж давнi, як i мовлення людини. У глибоку давнину iх ще називали приповiдками, пословицями. Глибокий змiст прислiвтАЩiв i приказок, iхня мудрiсть, стислiсть, високохудожня форма завжди привертали i привертають увагу письменникiв. Вони збирають iх, записують i використовують цей вид усноi народноi творчостi у байках, оповiданнях, поезii, тощо. [57]

ПрислiвтАЩя та приказки збагачують наше мовлення, роблять його образним, яскравим. За змiстом iх можна обтАЩiднати у певнi тематичнi групи:

В· про Батькiвщину

В· про природу

В· про навчання i розум

В· про працю

В· про здоровтАЩя

В· про дiтей i батькiв

В· про родину тАУ сiмтАЩю

В· про правду i кривду

В· про добро i зло

В· про честь i совiсть

В· про дiм i господарство

В· про взаiмнiсть

В· про вдячнiсть

В· про молодiсть i старiсть

1.2 Казка i ii значення у розвитку молодших школярiв

З давнiх-давен великою популярнiстю у дiтей користуiться казка. Казка тАУ це прозовий жанр усноi народноi поезii, у якому реальна дiйснiсть, народнi мрii та прагнення зображенi за допомогою вигадки, фантастики. Назва казка походить вiд слова ВлказатиВ». Дiйсно, у казках народ ВлрозказавВ», розповiв про своi життя, боротьбу проти гнобителiв, про людську працю, споконвiчнi мрii, створив образи, якi i втiленням народних iдеалiв.

Шлiфуючи казку протягом столiть, народ довiв ii форму до витонченоi довершеностi. Мова казок барвиста й образна, в прозову розповiдь органiчно вплiтаються пiсеньки, примовки, вiршований текст.

Для багатьох письменникiв казки служили невичерпним джерелом народноi мудростi, зразком художньоi досконалостi, ставали основою для самобутнiх лiтературних творiв.

Казка, один з найпоширенiших видiв народнопоетичноi творчостi, виникла i розвивалась як твiр для дорослих. З розвитком суспiльства переважна бiльшiсть казок завдяки своiй доступностi перейшла до дитячого фольклору. ЗтАЩявилися i казки, складенi спецiально для дiтей. [26]

У казках, як одному з найстарiших жанрiв, знайшла вiдображення народна педагогiка. У рiзнi часи народ широко використовував

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi