Психолiнгвiстичнi основи вивчення прикметника в початкових класах

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Тернопiльський нацiональний педагогiчний унiверситет

iменi Володимира Гнатюка

Кафедра рiдноi мови i

методики ii викладання

Дипломна робота

Психолiнгвiстичнi основи вивчення прикметника в початкових класах

Виконавець:

студентка РЖРЖРЖ курсу

групи 32

факультету ПВПК

Медвiдь Г.Д.

Науковi керiвники:

канд. пед. наук, доц.

Наумчук М.М.;

ас. Яцук О.В.

Тернопiль 2009

ЗМРЖСТ

Вступ

Роздiл 1. Проблеми мотивацii навчальноi дiяльностi учнiв на уроках рiдноi мови в початкових класах

1.1 Поняття про мотив та його особливостi

1.2 Психологiчнi особливостi мотивацii навчальноi дiяльностi учнiв молодшого шкiльного вiку

1.3 Психолого-педагогiчнi умови формування пiзнавального iнтересу в молодшому шкiльному вiцi

Роздiл 2. Лiнгво-дидактичнi основи вивчення прикметника в початкових класах

2.1ВаВа Характеристика лiнгво-дидактичних пiдходiв до вивчення прикметника в початкових класах

2.2. Система вивчення прикметника в початкових класах

2.3. Органiзацiя ,змiст та перевiрка ефективностi експериментального дослiдження

Висновки

Список використаноi лiтератури.

Додатки

ВСТУП

Ефективнiсть засвоiння школярами знань, умiнь i навичок у великiй мiрi залежить вiд мотивацii навчання. Знаючи навчальнi мотиви учнiв класу, педагог може намiтити, над усуненням яких саме недолiкiв необхiдно наполегливо працювати у найближчий час. Особливо це стосуiться органiзацii навчальноi дiяльностi учнiв на уроках рiдноi мови у початкових класах.

Формуючи позитивну мотивацiю, педагог вчить школярiв розумiти суб'iктивну значущiсть навчання: що може дати вивчення рiдноi мови для розвитку iх нахилiв, здiбностей, для професiйноi орiiнтацii. Допомагаi учням усвiдомити, що даi вивчення даного предмету для iх пiдготовки до спiлкування у колективi, для реалiзацii творчих пошукiв (конструювання, рацiоналiзаторська дiяльнiсть, художня творчiсть). Крiм того, формування правильноi мотивацii у процесi вивчення рiдноi мови у молодшому шкiльному вiцi створюi сприятливi умови для успiшного оволодiння програмовим матерiалом з предмету в наступних класах.

А головне, виховуi любов до рiдноi мови.

Проблемам мотивацii навчального процесу присвяченi численнi дослiдження вiтчизняних та зарубiжних психологiв (В.В.Давидов, А.В.Петровський, А.К.Маркова, Д.Б.Ельконiн та iн.) Зокрема В.В.Давидов i А.В.Петровський розглядали мотивацiю з так званих внутрiшнiх (потреба в iнформацii) i зовнiшнiх (вимоги вчителя) джерел. Й.Лiнгарт спробував узагальнити погляди рiзних дослiдникiв на проблему мотивацii навчальноi дiяльностi. А.К.Маркова займалась проблемою мотивацii навчання школярiв на рiзних вiкових етапах та розкриттям механiзмiв ii формування.

Численнi статтi i монографii присвяченi й проблемам початкового навчання рiдноi мови. Багато наукових дослiджень присвяченi проблемам навчання рiдноi мови, зокрема вивчення граматики у молодших класах (М.Вашуленко, М.Бiлецька, О.Бiляiв, А.Медушевський та iн.).

Проте слiд зазначити, що на сьогоднi немаi робiт, у яких би дослiджувались проблеми мотивацii навчальноi дiяльностi молодших школярiв на уроках рiдноi мови в рамках вивчення конкретноi граматичноi теми.

Це i обумовило вибiр теми дипломноi роботи.

Об'iктом дослiдження виступила навчальна дiяльнiсть молодших школярiв на уроках рiдноi мови.

Предметом дослiдження - психолого-лiнгвiстичнi основи вивчення прекметника молодшими школярами у початкових класах.

Мета роботи - теоретико-експериментальне дослiдження психолого-лiнгвiстичних основ вивчення прикметника молодшими школярами.

Гiпотеза дослiдження: ми передбачили, що ефективне вивчення молодшими школярами прикметника забезпечуiться формуванням у них позитивноi мотивацii учiння, використанням у процесi навчання алгоритмiв, таблиць, дозуванням мiри допомоги школярам.

Для реалiзацii мети i перевiрки гiпотези дослiдження необхiдно було розвтАЩязати такi завдання:

1)Ва обТСрунтувати роль пiзнавального iнтересу як провiдного мотиву навчальноi дiяльностi молодших школярiв на уроках рiдноi мови;

2)Ва охарактеризувати лiнгво-дидактичнi пiдходи до вивчення прикметника у початкових класах;

3) експериментально перевiрити ефективнiсть запропонованоi методики вивчення прикметника у початкових класах.

Для розв'язання поставлених завдань були застосованi такi методи: аналiз i узагальнення наукових джерел, спостереження, тестування, бесiда, методи статистичноi обробки експериментальних даних.

Розкриття проблем, що випливають iз завдань надаi дипломнiй роботi певного теоретичного значення - поглиблюiться розумiння необхiдностi мотивацii навчальноi дiяльностi учнiв на уроках рiдноi мови у початкових класах та лiнгво-дидактичних основ вивчення прикметника у початкових класах.

Практична значущiсть роботи полягаi у можливостi використання матерiалiв дослiдження у процесi вивчення теми "Прикметник" у початкових класах загальноосвiтньоi школи.

Дипломна робота складаiться з: вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаноi лiтератури (100 джерел) i 3 додаткiв.

РОЗДРЖЛ 1. ПРОБЛЕМИ МОТИВАЦРЖРЗ НАВЧАЛЬНОРЗ ДРЖЯЛЬНОСТРЖ УЧНРЖВ НА УРОКАХ РРЖДНОРЗ МОВИ У ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

1.1 Поняття про мотив та його особливостi

Вiдчуття, сприймання, пам'ять, уява, увага, мислення, здiбностi, характер та iнше - все це забезпечуi регуляцiю поведiнки людини. Проте виконання тiii чи iншоi дiяльностi забезпечують потреби, iнтереси, цiлi, прагнення, намiри, що i в людинi. Всi цi поняття об'iднуються пiд загальним поняттям "мотивацiя". С.Л. Рубiнштейн пише, що "дiя, яку здiйснюi людина, не i повнiстю iзольованим актом: вона включена в бiльш обширне цiле дiяльностi даноi особистостi i лише у зв'язку з нею може бути зрозумiлою" [82;с.41].

Слово "мотивацiя" використовуiться в сучаснiй психологii у двоякому розумiннi: як таке, що позначаi систему факторiв, якi визначають поведiнку (потреби, мотиви, цiлi, намiри, прагнення та iн.) i як характеристика процесу, який стимулюi i пiдтримуi поведiнкову активнiсть на певному рiвнi. Та, здебiльшого, вiтчизнянi психологи (С.Л.Рубiнштейн, В.В.Давидов, Д.Б.РДльконiн, Л.В.Занков, В.А.Крутецький, О.М.Леонтьiв та iн.) визначають мотивацiю, як сукупнiсть причин психологiчного характеру, що пояснюють поведiнку людини, ii початок, спрямованiсть i активнiсть.

"Мотивацiя" - це система мотивiв, яка визначаi конкретнi форми дiяльностi або поведiнки людини. Поряд iз цим iснуi поняття "мотив" як спонукальна причина дiй i вчинкiв людини. Отже, термiн "мотивацiя" i ширшим, нiж термiн "мотив". РЖнколи замiсть поняття "мотивацiя" вживаiться поняття "спрямованiсть": "проблема спрямованостi - це перш за все питання про динамiчнi тенденцii, якi в якостi мотивiв визначають людську дiяльнiсть i самi, в свою чергу, визначаються ii цiлями i завданнями" [82;с.102].

Будь-яка форма поведiнки може бути пояснена як внутрiшнiми, так i зовнiшнiми причинами. До внутрiшнiх причин належать психологiчнi властивостi суб'iкта поведiнки, а до зовнiшнiх - зовнiшнi умови, обставини його дiяльностi. Тобто, у першому випадку йде мова про мотиви, потреби, цiлi, прагнення, бажання, iнтереси, а в другому - про стимули, що виходять з даноi ситуацii. РЖнколи, як зазначаi Р.С.Нiмов, всi психологiчнi фактори, якi нiбито з середини, вiд людини визначають ii поведiнку, називають особистiсними диспозицiями. Таким чином, видiляють диспозицiйну i ситуацiйну мотивацiю.

Диспозицiйна i ситуацiйна мотивацii не i вiдокремленi одна вiд одноi. Вони взаiмодiють. Певнi мотиви, потреби, можуть активiзуватися пiд впливом певноi ситуацii i навпаки, активiзацiя певних диспозицiй веде до змiни ситуацii, ii сприйняття суб'iктом. Увага стаi вибiрковою пiд впливом зовнiшнього середовища, а сам суб'iкт починаi сприймати i оцiнювати ситуацiю виходячи з актуальних iнтересiв i потреб. Крiм того, ситуацiю можна розглядати не тiльки як зовнiшнi впливи, але i як психологiчну, так як вона може представлятися суб'iкту в його сприйманнi i переживаннях, тобто так, як людина розумii i оцiнюi ii.

Зокрема, Ф.Гоппе експериментально показав, що переживання успiху чи невдачi залежить не тiльки вiд самого результату дiяльностi, але i вiд рiзних моментiв, частково вiд вiдношення даного результату до створеного на даний момент рiвня поглядiв особистостi, до того, на скiльки дана дiяльнiсть переживаiться як особистiсна [82;с.48]. Таким чином, оцiнка дiяльностi здiйснюiться не тiльки на основi результатiв дiяльностi, ii досягнень чи невдач, переваг i недолiкiв, але й характеру дii. Оцiнка дiяльностi людини повинна бути обумовлена тим, наскiльки правильне i сприятливе ставлення суб'iкта до тiii справи, яку вiн робить. Ось чому, на одне й те саме запитання людина вiдповiдаi по-рiзному в залежностi вiд того, де i як цi запитання iй задаються.

Вiдомий американський психолог К.Лiвiн показав, що кожна людина характерним для неi чином сприймаi i оцiнюi одну й ту саму ситуацiю i у рiзних людей цi оцiнки не спiвпадають [67;с.391]. Крiм того, одна й та сама людина, в залежностi вiд того, в якому станi вона знаходиться, одну й ту ж саму ситуацiю може сприймати по-рiзному.

Таким чином, це потребуi розгляду мотивацii як циклiчного процесу безперервноi взаiмодii i перетворення, в якому суб'iкт дii, та ситуацiя взаiмно впливають одне на одного, i результатом цього i поведiнка, яку можна спостерiгати ззовнi.

РЖншими словами, мотивацiя пояснюi цiлеспрямованiсть дii, органiзованiсть i стiйкiсть дiяльностi, що спрямована на досягнення певноi мети. А мотив, на вiдмiну вiд мотивацii, це те, що належить самiй людинi, i ii стiйкою особистiсною властивiстю, що зсередини стимулюi до здiйснення певноi дii.

С.Л. Рубiнштейн розглядав спрямованiсть як динамiчнi тенденцii, якi в якостi мотивiв визначають поведiнку, i в свою чергу, визначаються ii цiлями i завданнями [82;с.102]. Згiдно думки автора спрямованiсть включаi два тiсно пов'язаних мiж собою момент:

- предметний змiст, оскiльки спрямованiсть - це i спрямованiсть на щось;

- напруження, яке при цьому виникаi.

С.Л. Рубiнштейн пише, що "..всяка динамiчна тенденцiя, виражаюча спрямованiсть людини, мiстить у собi бiльш чи менш усвiдомлений зв'язок iндивiда з чимось, знаходячись поза ним, у взаiмовiдносинах внутрiшнього i зовнiшнього." [82;с.104]. Таким чином, вчений вказуi на наявнiсть i несвiдомого компонента у здiйсненнi певноi дii. Така точка зору на динамiчнi тенденцii була вперше розроблена в сучаснiй психологii З.Фрейдом пiд виглядом потягу. У несвiдомому потягу неусвiдомлений об'iкт представляiться неiснуючим, а сама спрямованiсть потягу виступаi як щось, що закладено в iндивiдi саме по собi (апрiорно).

У зв'язку з тим, що мотив можна визначити як поняття, яке в узагальненому виглядi включаi в себе багато диспозицiй, найбiльш важливою серед них i потреба. Порiвняно з iншими мотивацiйними компонентами (iнтерес, установка, бажання, тощо), потреба i в усiх живих iстот. Потреба активiзуi органiзм, стимулюi його поведiнку, яка спрямована на пошук того, чого бажаiться. Вона пiдвищуi збудливiсть окремих психiчних процесiв i органiв, пiдтримуi активнiсть органiзму (властивiсть впливати на середовище i змiнювати його) до того часу, поки дана потреба не буде задоволена.

Таким чином, потреба тАФ це стан людини, який виражаi залежнiсть людини вiд зовнiшнiх умов iснування. РЖншими словами, це стан жаги людини або тварини в певних умовах, яких iм не вистачаi для нормального iснування i розвитку [17;с.392].

Потреба, як стан особистостi, завжди пов'язана з наявнiстю у людини почуття задоволення чи незадоволення, що пов'язане з дифiцитом того, що вимагаiться, чого бажаiться.

Потреби виникають i розвиваються iз змiнюючими i розвиваючими взаiмовiдносинами людини з навколишнiм свiтом. С.Л. Рубiнштейн пише, що "наявнiсть у людини потреб свiдчить про те, що вона вiдчуваi потребу в чомусь, що знаходиться поза нею - у внутрiшнiх предметах чи iншiй людинi; це означаi, що вона iстота, що страждаi, i i вiдносно пасивною. Разом iз тим, потреби людини виявляiться вихiдними спонуканнями до дiяльностi; дякуючи iм, людина виступаi як активна iстота".

Вiтчизнянi психологи у своiх роботах [52; 67; 82] видiляють певнi групи потреб, хоча кiлькiсть i якiсть потреб залежить вiд рiвня органiзацii iстот, вiд способу i умов життя. Вiдповiдно видiляють такi групи потреб:

1. За походженням.

- природнi (фiзичнi, органiчнi) - це активiзуюча дiяльнiсть людини, пов'язана з ii залежнiстю вiд умов, що необхiднi для збереження i пiдтримки життя;

- культурнi, в яких виражаiться залежнiсть активностi людини вiд продуктiв людськоi культури (предмети для задоволення будь-якоi природноi потреби i предмети, якi необхiднi для дiяльностi i спiлкування).

2. За характером предмету:

-ВаВаВа матерiальнi, в яких виявляiться залежнiсть людини вiд предметiв матерiальноi культури (посуд, одяг);

-ВаВаВа духовнi, в яких прослiдкуiться залежнiсть людини вiд продуктiв суспiльноi свiдомостi (прагнення подiлитися з кимось своiми думками, потреба в книжцi, музицi, тощо).

Окремо видiляють соцiальнi потреби, якi i специфiчними, пов'язаними зi спiлкуванням i взаiмодiiю людей один з одним.

Таблиця №1

А.В. Петровський, О.М. Леонтьiв видiляють у мотивацiйнiй структурi особистостi таку потребу, як потреба iндивiда бути особистiстю. Зокрема, О.М.Леонтьiв пише, що "зв'язки - дитина-мати - i ланцюгом подiй, що ведуть до формування дитини як особистостi, за допомогою ставлення дитини до речей i до оточуючих людей" [53;с.216].

Формування особистостi i передумовою розвитку процесу цiлеутворювання i вiдповiдно розвитку дiй суб'iкта. Дii у цьому випадку виступають нiби те коло дiяльностi, яке вони реалiзують i вступають у протирiччя з мотивами, якi iх не породжують. Як результат, вiдбуваiться змiщення мотивiв на цiлi i утворюються новi види мотивiв, а вiдповiдно новi види дiяльностi.

А.В.Петровський зазначаi, що потреба iндивiда - це потреба бути особистiстю, потреба персоналiзацii [75]. Тобто, потреба iндивiда бути особистiстю стаi умовою формування в iнших людях здiбностi бачити у ньому особистiсть. Видiляючи себе як iндивiдуальнiсть, людина, в дiяльностi, вкладаi себе в спiльнiсть як необхiдну умову ii iснування. Тобто, це потреба реалiзуiться в прагненнi бути iдеально представленою у iншiй людинi, жити в нiй, змiнити ii у бажаному напрямку. Подiбно до того, як iндивiд прагне продовжити себе в iншiй людинi фiзично (продовжити рiд), особистiсть прагне продовжити себе, заклавши iдеальне уявлення, своi "iнобуття" в iнших людях. Оскiльки про людину судять не по тому, що вона про себе говорить або думаi, а по тому, що вона робить.

Як зазначають психологи, потреби формуються з народження i змiнюються у процесi розвитку i життя людини. Зокрема, О.М.Леонтьiв пiдкреслюi, що особистiсть народжуiться двiчi: вперше - коли у дитини вiдбуваiться спiвставлення вiдчуття i дii, вдруге - коли виникаi свiдомiсть. З рухом свiдомостi пов'язана i iiрархiя мотивiв - однi пiдкоряють iнших, другi - зникають: "..становлення цього руху i виражаi собою становлення зв'язаноi системи особистiсних змiстiв - становлення особистостi" [53;с.219].

Тому серед явищ, якi "народжують" особистiсть, центральне мiсце посiдаi змiна iiрархii мотивiв - стереотипний лист змiнюiться на лист з почуттями, переживаннями. Такi iiрархii мотивiв iснують завжди, на всiх рiвнях розвитку. Вони i складають вiдносно самостiйнi одиницi життя особистостi.

З точки зору А.В.Петровського, задоволення потреби породжуi нову потребу, бiльш високого порядку, або шляхом розширення предмету персоналiзацii, або шляхом поглиблення самого процесу персоналiзацii. Перетворення предмету дiяльностi змiнюi потреби людини, а, вiдповiдно, й самого об'iкта, що перетворюi. "Людина, продовжуючи своi буття в iншiй, задовольняi свою потребу в позитивнiй персоналiзацii, якщо ii дii у найбiльшiй мiрi вiдповiдають змiсту i цiнностям дiяльностi, що об'iднуi ii з iншими людьми та у кiнцевому рахунку з суспiльними iнтересами, що вiдображаються в нiй." [75;с.241]. Сама потреба iндивiда здiйснити себе як особистiсть представлена у багатьох психологiчних феноменах притягань, нахилу до ризику, тощо.

Оскiльки виникнення потреби в певнiй дiяльностi залежить вiд умов зовнiшнього середовища, то iнколи виникаi конфлiкт мiж внутрiшньою i зовнiшньою мотивацiйною лiнiiю. Це може бути наслiдком об'iднання мотивацiйних лiнiй в одну цiлiснiсть, та людина не може визначити значення мотиву - велике приймаi за мале, а мале - за велике. Це може поiднатися iз задоволенням щоденних потреб за певних умов. "У цьому полягаi та психологiчна загроза, яку несе особистостi людини сучасне суспiльство споживання." [53;с.226]. Таким чином, особистiсть iндивiда формуiться у процесi реалiзацii всiх ii можливостей i потреб у дiяльностi, формуючи свiй образ за зразком свого товариша.

Таким чином, основними характеристиками людських потреб i iх сила, перiодичнiсть виникнення, спосiб задоволення, а також предметний змiст потреби, тобто сукупнiсть тих об'iктiв матерiальноi i духовноi культури, за допомогою яких дана потреба може бути задоволена.

Другою пiсля потреби за своiм мотивацiйним значенням i мета. Метою називають той безпосереднiй усвiдомлений результат, на який у даний момент спрямована дiя, що пов'язана з дiяльнiстю, яка задовольняi дану потребу. В якостi мети дiяльностi виступаi ii продукт. Вiн може бути реальним фiзичним предметом, що створюi людина, певнi знання, вмiння та навики, що набуваються у процесi дiяльностi, творчий результат (думка, iдея, теорiя, твори мистецтва). Тобто мета i той мотивацiйно-стимулюючий змiст свiдомостi, який сприймаiться людиною як безпосереднiй i найближчий очiкуваний результат ii дiяльностi. Саме мета i основним об'iктом уваги, з нею пов'язанi мислительнi процеси i бiльша частина емоцiйних переживань.

Виходячи з цього, Р.С.Немов представив схематично спiввiдношення мiж диспозицiями (мотиви), потребами i цiлями, як загальну структуру мотивацiйноi сфери [67;с.394].

Таблиця 2

РЖнколи мотив i цiль дiяльностi можуть спiвпадати один з одним, проте мета не рiвнозначна ii мотиву. Мотив - це те, що зумовлюi прагнення людини до даноi мети. Рiзнi види дiяльностi, що мають одну й ту ж мету (кiнцевий результат), можуть стимулюватися i пiдтримуватися рiзними мотивами. Та навпаки, в основi ряду дiяльностей з рiзними кiнцевими цiлями можуть лежати однi й тi ж мотиви. Наприклад, читання книги для людини може виступати як засiб задоволення матерiальних (продемонструвати знання i за це отримати високооплачувану роботу, високу оцiнку), соцiальних (показати своi знання в колi знайомих, добитися iх прихильностi), духовних (розширити свiй кругозiр, пiднятися на бiльш високий рiвень духовного розвитку) потреб. А такi рiзнi види дiяльностi, як набуття модних, престижних речей, читання лiтератури, турбота про зовнiшнiй вигляд, вироблення вмiння себе вести, можуть у кiнцевому рахунку переслiдувати одну i ту ж мету тАФ добитися будь-яким чином чиiiсь прихильностi.

Мотиви можуть бути усвiдомленi i неусвiдомленi. Основна роль вiдводиться усвiдомленим мотивам. Адже, усвiдомлюючи об'iкт потреби як цiль, людина спiввiдносить особистiснi цiлi з цiлями колективу, вносить змiни, доповнення до змiсту своiх цiлей або маскуi iх з цiлями спiльностi. Щоб досягнути мети, людина керуiться у своiй дiяльностi мотивами, якi i вираженням певних потреб.

Як i потреби, у вiтчизнянiй психологii мотиви подiляють на групи:

1. За походженням мотиви i:

- спадковi - це мотиви, якi базуються на природних потребах людини;

- набутi - це тi, якi приходять з розвитком дiяльностi, спiлкування, з розвитком виробництва.

2. За характером предмету:

-Ва матерiальнi - це тi, що базуються на матерiальних потребах;

-ВаВаВа духовнi - базуються на духовних потребах (пiзнавальнi, естетичнi..) Р.С. Нiмов, аналiзуючи роботи Б.Г. Ананьiва, О.О. Бодальова, С.Л. Рубiнштейна, В.А. Крутенького та iнших, видiляi наступнi мотиви:

■ органiчнi,

■ функцiональнi,

■ матерiальнi,

■ соцiальнi,

■ духовнi. [67 ;с. 127]

Органiчнi мотиви спрямованi на задоволення природних потреб органiзму (створення умов, що сприяють розвитку органiзму) - рiст, самозбереження, розвиток i формування органiзму (створення продуктiв харчування, будинку, одягу, тощо). Функцiональнi мотиви задовольняють за допомогою рiзних форм культурноi активностi, наприклад, iгор i занять спортом. Матерiальнi мотиви стимулюють людину до дiяльностi, яка спрямована на створення предметiв домашнього користування, рiзних речей i iнструментiв, безпосередньо у виглядi продуктiв, що обслуговують природнi потреби. Соцiальнi мотиви породжують рiзнi види дiяльностi, спрямованi на те, щоб зайняти певнi мiсця в суспiльствi, отримати визнання та повагу зi сторони оточуючих людей. Духовнi мотиви лежать в основi тих видiв дiяльностi, якi пов'язанi iз самовдосконаленням людини i обслуговують культурнi потреби. Тип дiяльностi, зазвичай, визначаiться за ii домiнуючим мотивом, оскiльки будь-яка людська дiяльнiсть i полiмотивована, тобто стимулюiться кiлькома рiзними мотивами.

Види мотивацiй можна зобразити у виглядi такоi схеми.

Таблиця №3

До мотивацiйноi сфери особистостi вiдносять iнтереси, переконання, прагнення, установки тощо. Найбiльш стiйким мотивом i свiтогляд та установка.

Коли людина за певних обставин стикаiться з новими предметами i явищами, i вони мають для неi певне значення, виникаi iнтерес. РЖнтерес - це емоцiйний прояв пiзнавальних потреб людини, що спонукаi людину до розумовоi дiяльностi. РЖнтереси заставляють людину активно шукати шляхи i засоби задоволення певноi потреби, яку викликав iнтерес. Таким чином, потреба викликаiться бажанням оволодiти предметом, а iнтерес -ознайомитись з ним. РЖнтерес виявляiться у спрямованостi уваги, думок, помислiв, потреби - у потягах, бажаннях, у вольових дiях . Важлива властивiсть iнтересу полягаi у тому , що вiн завжди спрямований на той чи iнший предмет. Задоволення iнтересу, що виражаi спрямованiсть особистостi, не призводить до його зникнення, а, внутрiшньо перебудовуючи, збагачуючи його, викликаi виникнення нових iнтересiв, що вiдповiдають бiльш високому рiвню пiзнавальноi дiяльностi. Таким чином, iнтереси виступають як збудники механiзму пiзнання.

Як зазначаi С.Л. Рубiнштейн, "РЖнтерес тАФ це мотив, який дii в силу своii усвiдомленоi значимостi i емоцiйноi привабливостi" [82;с.115]. Стiйкiсть iнтересу виражаiться у тривалостi, протягом якоi вiн зберiгаi свою силу i час служить кiлькiсною мiрою стiйкостi iнтересу. Вiдповiдно до цього, у вiтчизнянiй психологii iснуi теж своя класифiкацiя iнтересiв. Видiляють iнтереси за змiстом:

- навчальнi;

- трудовi;

- естетичнi;

- науковi.. (виявляють об'iкти пiзнавальних потреб i реальне значення для цiлей дiяльностi).

За метою: неопосередкованi (викликаються емоцiйним притяганням об'iкту).

Опосередкованi (коли значення суспiльного i суб'iктивного спiвпадають).

За широтою:

- вузькi;

- розкиданi(iнколи негативнi).

За ступенем стiйкостi:

- довготривалi;

- короткотривалi.

РЖнтереси формуються i закрiплюються у процесi дiяльностi, за допомогою якоi людина входить в ту чи iншу область чи предмет. Тому завдання школи i вчителя - формувати стiйкi, глибокi, змiстовнi iнтереси.

Наступним важливим мотивом i переконання, як система усвiдомлених потреб людини, якi заставляють ii дiяти за певними принципами, нормами, поглядами, свiтоглядом, що склалися у суспiльствi. РЖншими словами це потреби, в змiст яких входять знання про навколишнiй свiт i суспiльство, iх певне розумiння.

Коли цi знання утворюють впорядковану i внутрiшньо органiзовану систему поглядiв , то вони можуть розглядатися як свiтогляд людини.

Наявнiсть переконань свiдчить про високий рiвень активностi людини. Якщо у людини розходиться дiло зi словом, або просто мотиви , то ця людина не займаi активноi життiвоi позицii.

Крiм свiдомих мотивiв iснують й несвiдомi . Зокрема це прагнення i установка.

Прагнення - це мотиви поведiнки, в яких вираженi потреби, якi безпосередньо не представленi в ситуацii, але можуть бути створенi. Найбiльш вiдомi рiзновиди прагнень: мрiя, як створений фантазiiю образ бажаного, пристрасть.. .

Найменш усвiдомлений мотив - установка .

Установка - це стан готовностi людини до сприймання iншоi людини або до певноi дii.

С.Л. Рубiнштейн даi таке визначення установки: "Установка особистостi- це зайнята нею позицiя, яка полягаi у визначеному ставленнi до спiльних цiлей чи задач; виражаiться у вибiрковiй готовностi до дiяльностi, яка спрямована на iх iснування".

Тобто, установка - це спрямованiсть на яку-небудь лiнiю поведiнки i цiiю ж лiнiiю вона визначаiться. Сама ж змiна установки зв'язана з перерозподiлом того, що для неi важливо. Установка виникаi у результатi визначеного перерозподiлу i внутрiшнього впливу тенденцii (мотивiв).

Проблемою установки займався Д.М. Узнадзе, який i автором оригiнальноi теорii установки, яку розглядав як фактор доцiльно-пристосувальноi поведiнки iндивiда. Вчений розробив експериментальний метод вивчення установки. Вiн розглядав установку , як цiлiсну модифiкацiю суб'iкта, готовнiсть до сприйняття майбутнiх подiй i здiйснення у певному напрямку дiй , що i основою його цiлеспрямованоi вибiрковоi активностi .

Установка за Д.М. Узнадзе виникаi при зустрiчi двох факторiв - потреби i ситуацii задоволення . Коли iмпульсивна поведiнка наштовхуiться на перепони, вона припиняiться, починаi формувати лише специфiчний для свiдомостi людини механiзм об'iктивацii, завдяки чому людина видiляi себе з дiйсностi i починаi ставитись до свiту як до iснуючого незалежно вiд неi . Установки регулюють широкий спектр усвiдомлених i неусвiдомлених форм психiчноi дiяльностi людини . Д.М. Узнадзе вказував, що дiя - це не реакцiя органiзму, а акцiя особистостi.

Поряд з теорiiю Д.М. Узнадзе iснують i iншi теорii . Зокрема, В.А. Ядов займався проблемою соцiальноi установки (Д.М. Узнадзе торкався питання про реалiзацiю простих фiзiологiчних потреб людини) i висунув диспозицiйну концепцiю регуляцii соцiальноi поведiнки особистостi: людина володii складною системою рiзних диспозицiйних утворень , якi регулюють ii поведiнку i дiяльнiсть [1;с.354]. Цi диспозицii органiзованi iiрархiчно . Рiвнi цiii регуляцii залежать вiд iснування потреби i ii задоволення. А самi потреби класифiкуються з точки зору включеностi особистостi в рiзнi сфери соцiальноi дiяльностi.

Таким чином , змiни соцiальноi установки треба розглядати з точки зору змiсту об'iктивних соцiальних змiн , що захоплюi даний рiвень диспозицiй , i з точки зору змiн активностi позицiй особистостi, що викликанi в силу змiн , якi породженi розвитком самоi особистостi .

Установки по вiдношенню до рiзних факторiв суспiльного життя можуть бути позитивнi (наприклад, хворий, що точно i з бажанням виконуi накази лiкаря, притримуiться установки, що витiкаi iз позитивного ставлення до лiкаря, медицини) i негативнi .

Крiм iнтересу, який i свiдомим мотивом, не менш важливе мiсце займають задачi, бажання i намiри. Задача виникаi тодi, коли в ходi виконання дii, що спрямована на досягнення певноi мети, органiзм наштовхуiться на перешкоду, яку необхiдно подолати, щоб рухатися далi. Одна i та ж задача може виникати у процесi виконання найрiзноманiтнiших дiй i тому не i специфiчною до потреб , як i iнтерес .

Бажання i намiри - це стани якi миттiво виникають i досить часто змiнюють один одного, мотивацiйнi суб'iктивнi стани, що вiдповiдають умовам виконання дii, що змiнюються .

Отже, iнтереси, задачi, бажання i намiри хоча i входять у систему мотивацiйних факторiв, беруть участь у мотивацii поведiнки, однак виконують у нiй iнструментальну роль - вiдповiдальнi за стиль, а не за спрямованiсть поведiнки .

Як i кожну сферу особистостi , мотивацiйну сферу з точки зору ii розвинутостi можна оцiнювати за такими параметрами: широта, гнучкiсть, iiрархiзованiсть [82;с.394]. Пiд широтою мотивацiйноi сфери розумiiться якiсна рiзноманiтнiсть мотивiв , потреб, цiлей, що представленi на кожному з рiвнiв. Тому, чим бiльше у людини рiзних мотивiв, потреб i цiлей , тим бiльш розвинутою i ii мотивацiйна сфера .

Гнучкою вважаiться така мотивацiйна сфера, в якiй для задоволення мотивацiйного стимулу бiльш високого рiвня може бути використано кiлька рiзноманiтних мотивацiйних стимулiв , але бiльш низького рiвня. Наприклад, для одного iндивiда потреба в знаннях може бути задоволена тiльки засобами масовоi iнформацii телебачення, радiо, кiно), а для iншого крiм цих засобiв будуть стимулом книжки , перiодична преса , спiлкування з людьми . Тому в останнього мотивацiйна сфера буде бiльш гнучкою, оскiльки для задоволення потреби в знаннях вiн буде користуватися бiльш рiзноманiтними засобами .

РЖiрархiзацiя - це характеристика будови кожного з рiвнiв органiзацii мотивацiйноi сфери , що взята окремо. Потреби , мотиви i цiлi не iснують як поряд розташованi набори мотивацiйних диспозицiй. Однi мотиви i цiлi сильнiшi вiд iнших i виникають частiше; iншi слабшi i виникають рiдше. Тому чим бiльше вiдмiнностей в силi i частотi актуалiзацii мотивацiйних утворень певного рiвня , тим вища iiрархiзованiсть мотивацiйноi сфери .

Таким i стан проблеми мотивацii у вiтчизнянiй психологii.

У зарубiжнiй психологii iснують найрiзноманiтнiшi i часто протилежнi концепцii особистостi та ii активностi.

Зокрема, один iз найдавнiших експериментально заснованих поглядiв виходить з того, що активнiсть органiзму залежить вiд рiвня його реактивностi i вiд властивостей стимулюючоi ситуацii, особливо вiд смислу стимулу(В. Келер, РД. Торндайк). Поняття реактивностi не задовольняло таких дослiдникiв, якi займались патопсихологiiю або спецiальною психологiiю. Такi вченi в якостi мотивацiйних факторiв стали приписувати людинi тi ж органiчнi потреби, якими ранiше обдаровували тiльки тварин, у тому числi й iнстинкти. Прихильниками такоi бiологiзаторськоi точки зору на поведiнку людини стали теорii iнстинктiв 3. Фрейда i РЖ. Макдаугуголла. Зокрема, 3. Фрейд рахував, що якщо мотивацiя одностороннього виводиться iз впливу подразника на органiзм, то втрачаiться специфiчнiсть психологiчного моменту [55; с.17].

Тому у своiх концепцiях вiн рахуi носiiм мотивiзацiйного заряду iнстинкти: iнстинкт життя, смертi i агресивностi. РЖнстинктом агресивностi вважаi iнстинкт агресii i називаi його iнстинктом агресii. РЖ. Макдауголл видiлив набiр iнстинктiв, стимулiв, що складався спочатку з 10, а потiм додав ще 8, в основному це органiчнi потреби.

Крiм теорii бiологiчних потреб людини, iнстинктiв i потягiв виникли поведiнкова (бiхеовiристська) теорiя мотивiзацii i теорiя вищоi нервовоi дiяльностi, представники яких прагнули пояснити поведiнку людини в рамках вихiдноi стимульно реактивноi схеми (К. Халл, Б. Скiннер..)

Поряд з фрейдськими теорiями активностi особистостi iснували й неофрейдистськi (К. Хорнi, Г. Саллiвен, Е. Фромм та iншi.) (43)

У них на перший план виступаi залежнiсть особистостi вiд зовнiшнього середовища. Так, К. Хорнi розглядаi поведiнку як трансформацiю неспокою: людиною керують потреба в безпецi i потреба у задоволеннi своiх бажань, якi суперечать одна однiй, породжуючи конфлiкт, який людина сама хоче здолати, виробляючи певнi способи поведiнки. Основним механiзмом розвитку людини, за Г. Саллiвеном, i прояв боротьби мiж бiльш слабкими i бiльш сильними потребами, а найбiльша потреба - уникнути тривоги i почуття симпатiй.

Г. Маррей вперше серед вчених, якi займалися проблемою мотивацiй, поряд з органiчними (первинними) потребами, що iдентичнi iнстинктам, видiлив вториннi психогеннi потреби, що виникають на базi iнстинктоподiбних потягiв у результатi виховання i навчання

А. Маслоу запропонував iншу класифiкацiю людських потреб за iiрархiчно побудованими групами, послiдовнiсть яких вказуi на порядок появи потреб у процесi iндивiдуального розвитку, а також на розвиток в цiлому мотивацiйноi сфери: фiзiологiчнi потреби, потреби в безпецi, потреби в приналежностi i любовi, потреби у повазi i пiзнавальнi потреби, естетичнi i потреби в самоактуалiзацii.

Пiзнiше цi теорii були доповненi новими iдеями в працях Д. Макклелланда, Д. Аткiнсона, Г.Келлi, Г. Хекхаузена, Ю. Роттером. Вони вважали що людина у своiй поведiнцi не i реактивною, а активною i що джерело ii активностi - мотивацii - i в нiй самiй.

В найновiших психологiчних концепцiях мотивацii, що претендують на пояснення поведiнки людини, домiнуючим i когнiтивний пiдхiд до мотивацii, в руслi якого особливе значення надаiться феноменам, що зв'язанi iз свiдомiстю, знаннями людини; стимулювання до дii може виникнути у людини не тiльки пiд впливом емоцiй, але й пiд впливом знань, у тому числi узгодженостi чи конфлiктностi. Це помiтив Л. Фестiнгер i у своiй теорii когнiтивного дисонансу стверджував, що система знань людини про свiт i про себе прагне до узгодженостi.

Якщо виникаi неузгодженiсть, то iндивiд прагне зменшити ii або зняти, i таке прагнення само по собi може стати сильним мотивом його поведiнки. Разом зi спробами усунути дисонанс, суб'iкт активно уникаi ситуацiй, якi здатнi його породити.

Д. Аткiнсон один з перших запропонував загальну теорiю мотивацiй, що пояснюi поведiнку людини, яка спрямована на досягнення певноi мети. Ця ж теорiя i одним з перших прикладiв символiчного вираження мотивацiй. Таким чином, пiдсумовуючи все сказане можна зробити висновок, що проблема мотивацii в дiяльностi особистостi залишаiться однiiю з найактуальнiших проблем як у вiтчизнянiй, так i у зарубiжнiй психологii.

Це стосуiться не лише визначення поняття "мотивацiя", але i його складових компонентiв особливостей, зовнiшнього прояву та ступеня виникнення мотиву, потреби, мети тодi, це потрiбно, або, навпаки його усунення.

1.2 Психологiчнi особливостi мотивацii навчальноi дiяльностi учнiв молодшого шкiльного вiку

Труднощi, що виникають у дитини в школi, можуть бути викликанi не лише несформованiстю особистiшоi сфери, iндивiдуальними фiзiологiчними властивостями нервовоi системи, але й можуть бути викликанi несформованiстю внутрiшньоi позицii школяра [9; 10]. Доведено, що навчальна дiяльнiсть протiкаi успiшно, якщо вона стимулюiться мотивами, що йдуть вiд самоi навчальноi дiяльностi, так i мотивами, що викликаються позицiiю школяра.

Молодший шкiльний вiк найбiльш глибоко i змiстовно представлений у працях Д.Б.Ельконiна, В.В.Давидова, Л.РЖ.Божович, iх спiвробiтникiв i послiдовникiв (А.К.Маркова, Ю.А.Полуянов, Г.А. Цукерман).

У дошкiльника i двi сфери соцiальних взаiмин "дитина-дорослий" i "дитина-дiти", якi зв'язанi iгровою дiяльнiстю. Результати такоi дiяльностi не впливають на взаiмини дитини з батьками, взаiмини всерединi дитячого колективу, якi теж не впливають на взаiмовiдносини з батьками. Цi взаiмини iснують паралельно.

У школi виникаi нова структура взаiмин: система "дитина - дорослий" роздiляiться на "дитина - батьки" i "дитина - вчитель" [15, 23, 42]. Вперше ставлення "дитина - вчитель" стаi ставленням "дитина - суспiльство". Саме в образi вчителя представленi вимоги суспiльства, в школi iснуi система одинакових еталонiв, одинакових критерiiв для оцiнки: всi рiвнi перед "шкiльним" законом. РЖ якщо вчитель по вiдношенню до правила допускаi лояльнiсть, то правило порушуiться з середини. Дитина починаi ставитись до iншоi дитини з позицii того, як ця дитина ставиться до еталону, який вводить вчитель. Ця ситуацiя "дитина - вчитель" пронизуi все життя дитини в школi, особливо у початкових класах. Тому соцiальна ситуацiя розвитку дитини вимагаi особливоi дiяльностi - учбовоi.

У дошкiльному вiцi засвоiння знань i результатом певноi дiяльностi. Учбова дiяльнiсть - це дiяльнiсть, безп

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi