Вивчення байок в початковiй школi
Змiст
Вступ
Роздiл 1. Теоретичнi основи вивчення байок в початковiй школi
1.1 Байка - один з видiв лiтературного жанру, який вивчаiться за програмою. Алегорiя. Мораль
1.2 Педагогiчна цiннiсть украiнськоi байки як лiтературного жанру
1.3 Мiсце байок в курсi "Мова i лiтература" вiдповiдно до державного стандарту початковоi загальноi освiти
Роздiл 2. Методологiчнi пiдходи до вивчення байок в початковiй школi
2.1 Педагогiчнi умови, методи роботи над украiнською байкою в початковiй школi
2.2 Робота над розкриттям моралi байки, прийоми удосконалення якостей читання у роботi над байкою та заучування напамтАЩять
2.3 Шляхи вдосконалення методики вивчення байок в початковiй школi на прикладi розробки уроку читання "Украiнська байка" в третьому класi початковоi школи
Висновки
Лiтература
Вступ
Навчання читанню байок - питання в методицi початкового навчання далеко не нове. У вiтчизнянiй педагогiцi байка включаiться в навчальнi книги з 1699 року ("Коротке й корисне керiвництво в арифметику..") i по теперiшнiй час зiзнаiться обов'язковим навчальним матерiалом для урокiв читання з першого класу початковоi школи.
Освоiння авторського вiдбиття навколишнього свiту в байцi привчаi дитину розрiзняти зло, формуi в починаючого читача своi особливе вiдношення до свiту зла й переконуi його у важливостi розумiння того, коли i як може трансформуватися реальний свiт у баiчний.
Саме тому класичну байку як навчальний матерiал у сучаснiй початковiй школi не можна нiчим замiнити, тому що вона i одним зi способiв пiзнання життiвих вiдносин, характеру людини.
Методика роботи в початковiй школi над байкою обумовлена ii специфiкою як виду художнього твору. У лiтературознавствi байка визначаiться як алегорична розповiдь повчального характеру. Таким чином, видiляються такi iстотнi ознаки байки, як наявнiсть моралi (моралi) i алегорii (iносказання). У байках часто дiючими особами i тварини, але ця ознака не виступаi в якостi обов'язкового (персонажами байки можуть бути й люди). Також не обов'язковим для байки i вiршована форма (наприклад, байки Л. Н. Толстого написанi в прозi).
Одне iз центральних питань аналiзу байки в I-III класах пов'язаний з розкриттям моралi й алегорii. Коли працювати над мораллю байки: до спецiального аналiзу ii конкретного змiсту або пiсля?
У методицi (В. Глобчак, Т.Ф. Завадская, Е.В. Карсалова i iн.) традицiйним став пiдхiд, вiдповiдно до якого робота над текстом байки починаiться з розкриття ii конкретного змiсту. Потiм треба з'ясування алегоричного змiсту (хто маiться на увазi пiд дiючими особами байки) i, нарештi, розглядаiться мораль.
Кононикин Н.П., Щербакова Н.А. рекомендують не читати мораль байки, поки учнi не зрозумiють змiст конкретноi частини байки, поки дiти не усвiдомлять особливостей дiючих осiб, не зроблять переноси "характерних рис тварин, зображених у байках, у реальне людське середовище".
РЖнший шлях роботи над байкою описаний А. М. Лисовським
На думку А. М. Лисовського бiльш доцiльно вiдразу ж пiсля читання байки без якоi-небудь попередньоi бесiди пропонувати учням питання: "Яка основна думка байки?" Не прибiгаючи до аналiзу тексту байки, учнi висловлюються щодо ii головноi думки, пiсля чого iм ставиться друге питання: "Яка мораль байки?" "Уже пiсля того, - пише А. М. Лисовський ,- як з'ясована мораль, дiти самi читають байку. Потiм вiдбуваiться короткий розбiр мовних оборотiв.
РЖ те й iнше стаi осмисленим саме пiсля того, як школярами зрозумiла мораль байки. Тепер вони дiйсно можуть самостiйно розiбратися в окремих частинах байки. Наповнюються щирим значенням неповторнi виразнi засоби мови Крилова..".
Отже, у розглянутому пiдходi аналiз байки йде вiд головноi думки до моралi й до конкретного змiсту. Цiлком ймовiрно, ми не вправi повнiстю заперечувати можливiсть такого пiдходу. Багато чого залежить вiд того, яка головна думка й мораль байки (можливо, що вони простi й доступнi молодшим школярам уже пiсля першого читання). Однак, як показують дослiдження психологiв i методистiв, а також шкiльний досвiд, учнi початкових класiв у своiму сприйняттi художнього твору проходять два етапи: безпосереднi сприйняття (емоцiйно-образне) i опосередковане (узагальнено-оцiнне, пов'язане з розкриттям пiдтексту, з розумiнням iдеi). У цьому планi читання байки не представляi виключення Навпроти, байка, як твiр, якому властива високий ступiнь узагальненостi, укладена в моралi, вимагаi чiткого сприйняття конкретно-образного змiсту. Вiд правильного розумiння конкретного змiсту й мотивiв поводження дiючих осiб байки учнi переходять до видiлення ii головноi думки. Процес розкриття моралi байки представляi для учнiв абстрагування найбiльш iстотних положень, якi укладенi в конкретнiй частинi байки. Головна думка - висновок з конкретноi частини байки, а мораль - узагальнене вираження iдеi.
Однак, у цей час, всi вiдомi пiдходи до вивчення байок у початковiй школi не виправдують себе - iнтерес до байки як виду лiтературного творчостi впав, а це, у свою чергу, вимагаi внесення в прийняту зараз методику вивчення байок у початковiй школi таких змiн, якi навчили б дiтей 8-9 рокiв умiнню вдивлятися в створенi байкарем персонажi й картини баiчного свiту, дiзнаватися цей свiт, запам'ятовувати баiчнi образи й картини, багато в чому на iнтуiтивному рiвнi вловлювати типовi для цього свiту ситуацii й вiдносини персонажiв i "привласнювати" все це як життiвий досвiд, особливо необхiдний дiтям у нових соцiальних умовах.
На нашу думку на сьогоднi для вивчення байок у початкових класах середньоi школи необхiдно використати монографiчний похiд, що буде сприяти вiдродженню iнтересу до байки в молодших школярiв
Все сказане визначаi актуальнiсть представленоi теми дослiдження й дозволяi визначити його проблему - обТСрунтування нових пiдходiв до вивчення байок на уроках читання в початковiй школi з метою таким чином щоб баiчний матерiал в XXI столiттi був сприйнятий i затребуваний молодшими школярами, а читання байок сприяло iх загальнiй й лiтературнiй освiтi, вихованню й розвитку.
Мета дослiдження - з огляду на змiни, що вiдбуваються в сучасному суспiльствi (у тому числi й у дiтях), внести корективи в методику вивчення байок у початковiй школi, на основi монографiчного пiдходу для того, щоб дiти навчилися й захотiли iх читати.
Об'iктом дослiдження виступають украiнськi байки як навчальний матерiал для формування молодших школярiв-читачiв наприкiнцi XX - початку XXI ст.
Предметом дослiдження тАУ монографiчне вивчення в початковiй школi творчостi письменникiв тАУ байкарiв.
Для досягнення мети дослiдження й було вирiшити наступнi завдання:
1. Розглянути теоретичнi основи монографiчного вивчення та читання байок в початковiй школi
4. Дослiджувати методологiчнi пiдходи до монографiчного вивчення байок в початковiй школi
1. Визначити шляхи вдосконалення методики вивчення байки в початковi школi на прикладi розробки уроку читання "Украiнська байка" в третьому класi початковоi школи.
Для рiшення поставлених завдань ми використали наступнi методи дослiдження - аналiз i синтез, як класичнi методи наукового дослiдження, а також спецiальнi методи дослiдницькоi роботи - iсторико-теоретичний аналiз лiтературознавчоi, педагогiчноi й методичноi лiтератури; вивчення процесу навчання байок учнiв у масовiй школi.
Наукова новизна дослiдження полягаi в тому, що в ньому запропонованi новi пiдходи до вивчення баiчного жанру на уроках читання в початковiй школi на основi монографiчного методу вивчення лiтературного твору.
Практична значимiсть дослiдження визначаiться тим, що його результати можуть бути використанi при вивченнi байок украiнських авторiв на уроках читання в початковiй школi.
Байка - один iз рiзновидiв лiро-епiчного жанру, невеликий алегоричний, здебiльшого вiршовий твiр повчального змiсту. Наприкiнцi байки втримуiться короткий повчальний висновок тАФ так називана мораль. Алегорiя - вираження вiдвернених iдей (понять) за допомогою конкретних художнiх образiв. Як троп, алегорiя використаiться в байках, дiючими особами звичайно виступають тварини, рослини, речi.
Джерелами розвитку байка сягаi у сиву давнину. В лiтературi Стародавньоi Грецii, Риму, Стародавньоi РЖндii ми знаходимо першi моралiстичнi перлини алегоричного змiсту. Зробивши аналiз античноi лiтератури, можна стверджувати, що байка у своiму розвитку мала певну послiдовнiсть (див. додаток 1).
Пiсля падiння Римськоi iмперii стара лiтература перестаi iснувати, але найкращi ii памтАЩятки тАФ i серед них моралiстична лiтература, до якоi вiдносяться байки, iснують i понинi. Смiливо можна говорити, що, порiвнюючи з iншими жанрами, байка маi "найдовшу i найстарiшу лiнiю життя", враховуючи полiсемiчнiсть самого слова "байка". Отже, байка тАФ це оригiнальна творча робота розважально-викривального та повчального характеру, це "стоактна комедiя" з алегоричним зтАЩясуванням сутностi, що i вiдгуком байкарiв на рух дiйсностi.
Першоджерелом розвитку байки i фольклор.
У доархаiчний i архаiчний перiоди переважають малi форми: прислiвтАЩя, приказки, казочки. ПрислiвтАЩя i приказки, якi, за висловлюванням В. Даля "не вигадуються, а змушуються силою обставин, як крик або викрик, що мимоволi вирвався з душi", згодом стануть складовими частинами легенд, казок, мiфiв, байок, бо вони стислi, мудрi речення, для яких характерна простота i глибока змiстовнiсть, чiткiсть судження, яснiсть висловленоi думки, широке охоплення життiвих явищ, багатозначнiсть i здатнiсть змiнювати свiй смисл залежно вiд образного застосування в контекстi того чи iншого жанру. У прислiвтАЩях i приказках "народ бачив доброго i мудрого порадника i помiчника, тому влучно зазначав: "Приказка тАФ цвiт, а прислiвтАЩя тАФ плiд". Цi жанри малоi усноi творчостi вiдображають загальнолюдськi цiнностi: доброту, милосердя, совiстливiсть, справедливiсть, тому вони безпосередньо стали структурним матерiалом для байок, зосередившись у моральному повчаннi. Так, в байках Езопа зустрiчаiмо вислови-приказки, прислiвтАЩя: "коли згода мiж людьми, iх важко перемогти", "одна ластiвка весни не робить", якi вiдображають життiву мудрiсть народу i характеризуються особливою стверджувальною iнтонацiiю.
Середньовiчне прислiвтАЩя "усi дороги ведуть у Рим" знаходимо в байцi французького письменника Жана Лафонтена "Третейський суддя, брат милосердя i пустельник". Значення вислову: кiнцева мета одна й та ж, хоча шляхи ii досягнення рiзнi. У байцi-спiвомовцi С.В. Руданського "Баба в церквi" зустрiчаiмо приказку соцiально-побутового спрямування: "Треба всюди, добрi люди, приятеля мати". У Федра в байцi "Шулiка i Голуб" читаiмо: "Хто в лиходiя захисту шукатиме, той замiсть допомоги знайде смерть свою". Це мораль байки, що за структурою нагадуi двочленне речення, а за жанром ii можна вiднести до прислiвтАЩя морально-фiлософського змiсту. Таку ж мораль-прислiвтАЩя знаходимо у байцi Федра "Лисиця i виноград": "Хто гудить непосильне на словах, свою тут маi бачить поведiнку".
Людиною великих знань був польський байкар РЖгнаци Красицький, тому його байки сповненi влучними фразами, прислiвтАЩями, приказками фiлософського спрямування: "Хто швидко вироста, той швидко помираi" ("Дуб i Диня"), "Як другом будеш сам, то й в тебе будуть друзi!" ("Лис i Осел"), "Велика в дружбi мiць" ("Тюльпан i Фiалка").
Украiнському неперевершеному байкаревi Л. Глiбову малi фольклорнi форми тАФ прислiвтАЩя та приказки теж стали в пригодi. Леонiд РЖванович зумiв вмотивувати iх в пояснювальну присудкову першооснову байки, не порушуючи ii ямбiчноi структури:
"Старii люди правду кажуть:
Два хитрих мудрого не переважуть" ("Хозяйка i Челядки");
"Почув я раз тАФ старi смiялись люде,
Що квач притикою не буде:
Питаю: як? тАФ А так, як бач,
Причина невелика,
Якая ж iз квача притика,
Коли вiн квач?" ("Музики").
"РЖ так тАФ таки ти сам себе вини:
"Що, братику, посiяв, те й пожни! ("Вовк i Кiт").
"Оце ж то теi: на, небоже,
Те, що менi не гоже". ("Вовк i Лисиця").
З цього можна зробити висновок, що прислiвтАЩя i приказки як багатозначнi короткi вислови стали приводом для роздумiв, ТСрунтом, на основi якого створювались невеликi прозовi, а згодом i вiршованi твори повчально-гумористичного чи сатиричного спрямування з алегоричним змiстом тАФ байки. Без особливих зусиль до байки можна пiдiбрати спiвзвучнi з ii лейтмотивом прислiвтАЩя чи приказку: "Мурашка i Цикада" тАФ "Готуй сани влiтку, а вiз тАФ взимку", "Вовк i Ягня" тАФ "Сила i тАФ розуму не питай", "Мiрошник" тАФ "Добре роби тАФ добре й буде", "На дерево дивись, як родить, а на чоловiка тАФ як робить". Це свiдчить про те, що байка i своiрiдним поширенням i поясненням прислiвтАЩя чи приказки.
Якщо говорити про великi фольклорнi жанри тАФ мiфи, легенди, казки, апологи, притчi, то можна стверджувати, що саме мiфи стали коренем i стовбуром свiтового "лiтературного" дерева. "Слово "мiф" маi шiстдесят вiдтiнкiв значень. Мiфом (вiд грецького mуthos тАФ слово, переказ) називають епiчний твiр, героiчну пiсню про подвиги героiв; мiфом називають фiлософiю, судження, думку.
"Мiфи виникли в той час, коли в людей було далеке вiд наукового уявлення про навколишнiй свiт i вони вiдчували безсилля в боротьбi зi стихiйними силами природи. Прагнучи догадатися i пояснити незрозумiлi явища, людина за допомогою фантазii витворювала мiфи про надприроднi сили, якi нiбито заселяють свiт i втручаються в людське життя". Мiф i найпершим видом народноi творчостi, своiрiдним вiдображенням життя, iсторичних подiй i явищ природи тiльки у фантастичнiй формi. Тому мiфiчнi паралелiзми людиноподiбностi обтАЩiктiв природи, i навпаки, пiзнiше лягли в основу рiзних лiтературних жанрiв: казок, пiсень, байок.
РЖсторiя доводить, що найпершими i тому найдавнiшими за походженням були староiндiйськi Пурани, де розглядалася космогонiя (походження явищ природи, творення свiту), долi богiв, саги i iх героi, древнi мiфи арiйських народiв, вiйни i королiвства, якi нiбито iснували до початку офiцiйноi iсторii. Термiн "Пурана" означаi "давнiй" i застосовуiться до двох лiтературних компiляцiй.
Досанскритськi "Пурани" важкi для читання i не мають чiткоi правильноi послiдовноi в часовому розумiннi оповiдi, але дають можливiсть вести мову про iснування материкiв, якi зникли тАФ Атлантиди i Лемурii.
"Пурани" сповненi оповiдей про фантастичних чудовиськ, демонiв, драконiв, що мешкали в Атлантидi та Лемурii i були втiленням тьми, зла, ненавистi. Поряд з ними дiють боги тАФ добрi i злi, а мiж силами добра та зла знаходяться героi-велетнi (iх ще теофiлософи називають рмоахальцями), що постiйно ведуть боротьбу за справедливiсть. РЖсторiя стверджуi, що ще в тi далекi часи виникло поняття добра та зла, i вiдобразили це в своiму змiстi мiфи як першоджерела культури майбутнього.
Мiфи iснували в багатьох народiв свiту, а обтАЩiднувало iх основне призначення тАФ пояснити навколишнiй свiт i мiсце людини в ньому. Мiфи завжди мiстили у собi дiю, низку змiн, спрямованих на пiзнання, повчання, та усвiдомлення. "Змiст мiфу вбачався первiснiй людинi цiлком реальним, бiльш того тАФ вищим за всяку реальнiсть, бо первiсна людина не робила вiдмiнностей мiж реальним i неймовiрним. Для тих, серед кого мiф виникав та iснував, вiн був правдою, iстиною, бо це був результат осмислення реального життя, прийнятий багатьма поколiннями до нас".
Без сумнiвiв можна стверджувати, що мiф лiг в основу створення i розвитку байки, бо вона теж була однiiю з перших форм художнього мислення; за допомогою байки людина намагалася вiдповiсти на питання: як поводитися в безмежному, складному свiтi?
РЖз мiфiв байка вичленила свiторозумiння i свiтобачення, додавши у свiй змiст рацiональнiсть i моральнiсть.
Своiм корiнням байка сягаi й до казки. Найпершими виникли казки про тварин, якi стали першоджерелом iснування народноi байки.
Володимир Крекотень указуi на народнi байки, "якi побутували, а частково й зараз побутують в народному середовищi. Безумовно, що чимало з них виникло в народi, чи прийшли в народ в дуже давнi часи".
Йдеться про великий цикл казок про тварин. Докладнiше цю думку розвиваi Валерiй Шевчук у книзi "Мисленне дерево", оглядаючи так званий "епос Землi": "Епос Землi був би неповний, коли б обминув символiку живого свiту, тобто тварин, пташок i комах тАФ безпосереднiх спiвжильцiв на осоннi, адже iз ними стародавня людина вiдчувала тiсне спорiднення i не могла не визначити духовного звтАЩязку усього сущого на Землi". Тут автор вказуi, що казки про тварин склали своiрiдний тваринний епос, який, можливо, постаi на вiруваннях давньоi людини в переселення душ, i що пiсля смертi людськi душi переселяються в тiла тварин з урахуванням символiчного бачення кожноi тварини, чи птаха, чи плазуна, адже в народному баченнi вони мали живий звтАЩязок з навколишнiм середовищем, вiдтак тварина, в яку поселився дух предка, починаi жити уподiбненим до людського життям. На цiй тотемiчнiй основi й постав епос тварин у народнiй творчостi, який потiм перерiс у лiтературний жанр, де тварини ставали алегорiiю людини, з часом постало й неодмiнне моралiзуюче призначення байки.
Найстарiшими були прозовi байки про тварин, що виникли ще в перiод, коли полювання було основним джерелом людського iснування, а звiрi, як уже зазначалось, уявлялися могутнiми iстотами, всiм подiбними до людей.
У грецького поета, мислителя, моралiста Езопа i незвичайна байка "Прометей i люди", яку деякi вченi називають невеликою казочкою. "Прометей за наказом Зевса вилiпив людей i тварин. Але Зевс помiтив, що тварин набагато бiльше, i наказав Прометеiвi знищити частину тварин, обернувши iх на людей. Прометей виконав цей наказ. РЖ трапилося так, що люди, вилiпленi з тварин, мають людський вигляд, але душу звiрячу. Ця байка стосуiться людини нерозумноi i грубоi".
Прочитавши ii, так i хочеться вiдмiтити, що ця байка-казка i найпершим з творiв Езопа, у якому вдало роздiлено добро i зло, а решта творiв розширюють розумiння iснування всього живого, зтАЩясовують суть людського i нiкчемного. А це та проблема, яку розкривають i мiфи, i казки. Байка ж як жанр лiтератури взяла на себе обовтАЩязок застерiгати "власне людей" вiд влучно висмiяних за допомогою алегорii "людей-перевертнiв".
Загалом семантика слова "байка" походить вiд грецького аро1оgоs тАФ оповiдання, казка про тварин. То це безперечно засвiдчуi, що оповiдi про тварин, апологи, що являли собою невеликий алегоричний розповiдний твiр повчального змiсту з певною мораллю i були першопричиною виникнення байки. Вважають, що апологи найранiше зтАЩявились у староiндiйськiй лiтературi (санскритський збiрник оповiдань "Панчатантра" (IIIтАУIV ст. н. е.). Героями "Панчатантри" i тварини, у вчинках, дiях, розмовах яких ми вiдчуваiмо i уявляiмо людей. Тому ця памтАЩятка давньоi лiтератури через алегоризацiю вiдбиваi картину життя давньоiндiйського суспiльства, вирiшуi питання народноi моралi. Саме ця iдея i забезпечила широку популярнiсть i значний вплив збiрки на свiтову лiтературу. "Панчатантра" перекладена понад двiстi разiв на шiстдесят iвропейських i азiатських мов. Так, переклад "Панчатантри" на середньоперську мову лiг в основу арабськоi версii ("Калiла i Дiмна"), з якоi памтАЩятка була перекладена на iвропейськi мови, зокрема, грецьку тАФ "Стефанит та РЖхнилат" (1081 р.). Вiд останньоi пiшли словтАЩянськi версii. З таким заголовком ця збiрка iндiйських байок дiйшла i до нас у XIII ст. Але це була вже цiла низка вставлених одне в одне дидактичних оповiдань, що дали дуже вигадливий вiзерунок, цiкавий своiю колоритною формою й рiзноманiтним змiстом: "Глядалище життя людського, в якому виявленi i дивнi бесiди тварин iз iстинами, до того належними, повiстьми для науки всякого чину i сану людей".
"Панчатантра" стала багатим джерелом тем, мотивiв, сюжетiв для творiв багатьох байкарiв. Що стосуiться ототожнення байки з апологом, то в науцi були рiзнi думки. Автор поетики 1686-1687 рр. Силуян Озерський не ототожнював цих понять, бо вважав байку "поняттям родовим, в той час як аполог вiдносно байки i поняття видовим". Вiдтак саме апологом (так i в М. Довгалевського) бачили теоретики тiльки байку про тварин. Типовими зразками апологетичноi байки вважалися фабули Езопа.
Неабиякий вплив на розвиток байки, ii тематику мали i соцiально-побутовi казки, що вiдображали уявлення людей про залежнiсть нашого життя вiд Долi, Щастя, Злиднiв, Бiди, Горя, тощо i несли в собi дидактичне начало. Основний пафос цих казок спрямований на викриття i заперечення несправедливостi суспiльного ладу, нелюдських вiдносин, поневолення людини людиною. Ця тематика органiчно вписалася i в художню тканину байки. У РЖ. Крилова, Л. Глiбова ("Рыбьи пляски" i "Танцi") змальовано виразну картину здирства вищих. Байка "Пан та Собака" (1818) П. Гулака-Артемовського пройнята антикрiпосницькими тенденцiями. Епiчнi твори, персонажами яких виступали тварини, за якими закрiпилися сталi риси-ознаки: лисиця тАФ хитра, вовк тАФ дурний, ведмiдь тАФ вайлуватий тугодум, заiць тАФ боягуз, сорока тАФ базiка, набули повчально-моралiзаторського спрямування, сатиричних та алегоричних рис i згодом стали основою для створення синонiмiчного за призначенням лiро-епiчного жанру тАФ байки.
Спостереження й аналiз фольклорних жанрiв (прислiвтАЩiв, приказок, апологiв, апокрифiв, фабул, фабльо, притч, казок, мiфiв) дають можливiсть зробити висновок, що байка тiсно повтАЩязана з ними, вони i першоджерелами ii виникнення i виокремлення (див. додаток 2).
За словами В.В. Виноградова, "байка тАФ жанр рухомий i синкретичний. Вона сполучила в собi елементи i повiстi, i казки, i нарису, i драматичноi сценки, i суспiльноi сатири, i особистоi епiграми".
Байка тАФ це повчальне ядро, що зосередило в собi дотепне узагальнення першоджерел вiдображення людськоi свiдомостi, й основне його призначення тАФ захоплювати i розвивати тАФ спонукати до правдивих i моральних вчинкiв.
Отже, байковий жанр маi давню й багату традицiю у свiтовiй i, зокрема, украiнськiй лiтературi. Зразки байок зустрiчаються в шкiльних риториках Митрофана Довгалевського, Феофана Прокоповича, Георгiя Кониського. Байки використовували у своiх "казаннях" РЖоаникiй Галятовський та Антонiй Радивиловський. Нову лiтературну байку в Украiнi започаткував Григорiй Сковорода "Баснями харьковскiми" (1753тАУ1785).
Як i в Езопа, так i у Сковороди байка прозова, проте маi вiдмiннiсть у формi. Сковорода спершу подаi фабульну частину, а мораль порiвняно великою, iнколи в декiлька разiв бiльшою за фабулу.
Байки Г.С.Сковороди i визначним явищем в украiнськiй культурi. Вони дещо складнi для учнiвського сприйняття в оригiналi, але можуть зацiкавити школярiв у сучасному перекладi, який з'явився в серii "Шкiльна бiблiотека", а також окремою книжкою "Байки Харкiвськi. Афоризми" (1972).
Як один iз перших байкарiв ХРЖХ столiття виступив П.П.Бiлецький-Носенко (1774 тАУ 1856) тАУ поет i прозаiк, драматург i лексикограф, людина, на довгий час несправедливо забута i обiйдена увагою.
П.П.Бiлецький-Носенко залишив у спадщину 333 байки. В основному, вiн використовував сюжети росiйських байкарiв Дмитрiiва i Крилова, крiм того, Езопа, Лафонтена, Гелгера та iнших письменникiв. Бiльшiсть його байок спрямована проти загальнолюдських вад i мають алегорично-повчальний характер.
На заняттях гуртка вчитель може детальнiше розглянути творчiсть П.П.Бiлецького-Носенка, адже ця постать дуже цiкава, а спадщина його майже не вивчена. На жаль, байки цього письменника були опублiкованi лише пiсля 1871 року й не могли мати такого розголосу серед читачiв, який мали б, якби були надрукованi за життя байкаря.
Байки Л. Боровиковського тАУ це глибокi спостереження за життям, в яких виявляiться повнота критичного розуму людини, дотепний i дошкульний гумор. Байкар утвердив новий тип байки тАУ байку-приказку:
Клим, лежа на боку, казав: дай, Боже..
РЖ хтось йому шепнув: "Устань, роби, небоже"
("Клим")
Крiм Л. Боровиковського та П. Бiлецького-Носенка, байки писали С. Писарев, М. Шашкевич та багато iнших. Проте найславетнiшим байкарем передшевченкiвськоi доби став РД. П. Гребiнка, талановитий поет, видавець i прозаiк, майстер художнього слова. Його збiрка байок "Малоросiйськi приказки" (1834) (друге видання тАУ 1836) стала визначною подiiю в украiнськiй лiтературi. Якщо Л. Боровиковський звертався, в основному, до морально-етичного боку життя, то визначальною рисою байок РД. Гребiнки була соцiальна загостренiсть. Його байка спрямована проти крiпосницькоi сваволi, дворянського самодурства, крiпосництва, хабарництва.
Високу оцiнку байки РД.Гребiнки здобули вiдразу пiсля iх опублiкування i в росiйськiй, i в украiнськiй перiодицi, вони привернули увагу i сучасних дослiдникiв та читачiв.
М. Рильський цiлком справедливо вiдповiв скептикам: "Кажуть, що до сатири Гребiнка рiдко сягаi. Так, але буваi й гумор, що б'i сильно i влучно, i цей гумор маi у РД. Гребiнки безперечно нацiональний, не позбавлений лукавостi характер" [37, с. 262].
Найбiльшого розвитку байка досягла у творчостi видатного байкаря Л. Глiбова, який виступав iз своiми сатиричними творами в 50-60-х роках ХРЖХ столiття, у перiод найбiльшого нацiонального гноблення. У байках найповнiше вiдбилися демократичнi погляди письменника.
До кращих байкарських творiв слiд вiднести передусiм оригiнальнi байки С. Руданського, якi, за висловом РЖ. Франка, визначалися надзвичайною грацiiю i влучнiстю. З байками виступали у свiй час М. Старицький, Б. Грiнченко, Олена Пчiлка, М. Кузьменко. Зразком гостроi полiтичноi сатири була байка "Звiрячий парламент". Твори РЖ. РЖвановича, А. Косматенка, П. Ключини, В. Лагоди, П. Глазового, П. Шаботина, РЖ. Сварника внесли значний вклад у розвиток байки.
У першi десятилiття 19 ст. у часи формування нового нацiонального письменства байка була одним iз панiвних i найпродуктивнiших жанрiв, який помiтно сприяв демократизацii лiтературного процесу. Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський та РДвген Гребiнка збагатили жанр байки структурно й тематично, наповнили новими життiвими реалiями, народним колоритом.
Розквiт жанру в украiнськiй лiтературi пов'язують iз iменем Леонiда Глiбова. До байки також зверталися РЖван Франко, Борис Грiнченко.
У 20 столiттi байки писали Василь Блакитиний, Сергiй Пилипенко, Микита Годованець, Анатолiй Косматенко, Павло Глазовий та iн.
Байка нинi зазнаi певноi еволюцii. Крiм сюжетних байок, з'являються байки-приповiдки ("лiлiпути"), а також байки-епiграми, байки-жарти, байки-пародii тощо.
Як i казка, байка захоплюi мальовничим зображенням дiйових осiб, зокрема тварин, птахiв, риб. У дiтей особливе ставлення до них: вони iх люблять у життi, а тому з цiкавiстю слухають розповiдi про них. Цiiю закоханiстю у птахiв, звiряток учитель повинен скористатися: перед роботою над байкою розповiсти про якусь звiрючку, згадати, якi повадки птахiв i тварин вiдомi дiтям. Мета таких бесiд тАУ вiдповiдно настроiти дiтей на слухання тексту з участю звiрят, пташок, риб. РЖнтерес до теми може пiдвищуватися повiдомленням про те, що крiм казок про звiрiв i птахiв, iснують й iншi втори, у яких дiють звiрi й птицi. Це тАУ байки (вiд слова "баяти", що означаi "розповiдати").
Вiд казок байки вiдрiзняються тим, що вони переважно вiршованi.
Успiшнiй роботi над байкою в середнiй школi допоможуть глибокi знання про особливостi украiнських байок.
Одним iз важливих моментiв вивчення творчостi письменникiв-байкарiв, як i будь яких iнших письменникiв, i розкриття тих художньо-стилетворчих особливостей, якi визначають твори цих авторiв, становлять суть iх своiрiдностi. Найвиразнiша ознака, що вирiзняi Л. Глiбова, П. Гулака-Артемовського, С. Руданського, Г. Сковороди тАУ лiризм, що взагалi не властиво жанровi байки. Це свiдчить про те, що поетичний талант бiльше лiричний, нiж епiчний.
Наприклад, у перших байках Глiбова лiризм мало виразний, протягом часу вiн посилюiться, в кiнцi життя вiн створюi цiлком лiричнi байки. Окремi з них наближаються до народноi лiрики.
Байки РД. Гребiнки, попередника Глiбова, глибоко народнi. РЗх народнiсть визначили змiст i художнi засоби, характер дiйових осiб. РД. Гребiнка у своiх байках виступав проти хиб тогочасного громадянського життя. Писав Гребiнка i украiнською, i росiйською мовами. Першим його твором був переклад поеми Пушкiна "Полтава", але найцiннiшими його творами були "приказки", якi друкувалися в Петербурзi 1834 року. Це була вигiдна форма, за допомогою якоi можна було висловити своi думки, коли обставини полiтичного життя чи громадянськi умови не дозволяли говорити вiдкрито. Користуючись алегорiiю, формою звiра, наприклад, автор примушуi своiх читачiв замислитися над стосунками мiж людьми. Часто використовувалися персонажi, сюжети iнших байкарiв.
Народнiсть байок письменникiв-байкарiв проявилася i в гострiй сатирi на помiщикiв та чиновникiв.
Народнiсть байок обумовила яскравий нацiональний колорит. Знаходимо в байках i описи трудових процесiв, звичайних у тогочасному украiнському селi, i хатнi та господарськi речi, якi були у вжитку селян i мiщан того часу.
Однiiю iз особливостей байки i своiрiднiсть ритмiко-мелодiйноi i строфiчноi побудови.
Традицiйний вiрш байки тАУ чергування довгих i коротких рядкiв, а також рiзнорядкова строфа.
Персонажi, якi дiють у байках, тАУ це не карикатури, не уособлення тих чи iнших загальнолюдських порокiв, а типiзацiя явищ тогочасноi дiйсностi, втiлення ii суттiвих рис в художнi образи.
В украiнськiй лiтературi однiiю з найбiльш виразних, типових дiй жанру байки i манера монологiчноi оповiдi, що характеризуiться наявнiстю живих елементiв усноi мови в ii лексичному складi, синтаксичнiй та морфологiчнiй будовi. Це пiдтверджуiться дослiдженнями украiнських i росiйських вчених, якi займалися вивченням байки як поетичного жанру.
Оповiдь як манера розгортання твору характерна не лише для поетичних, а й для прозових творiв. Основною рисою оповiдi, у тому числi i в байцi, i настанова на iмiтацiю усного мовлення. При цьому образ автора зливаiться з оповiдачем i розповiдаi про подii як очевидець, удаючи з себе здебiльшого наiвну, простодушну людину. Твори М. Вовчка не випадково були i залишаються зразком високоi майстерностi i читаються з великим зацiкавленням. Отже, образ оповiдача в байках тАУ це не просто лiтературна позицiя автора, а художнiй засiб розкриття й оцiнки дiйсностi, i за цим "наiвним" сприйманням та передачi явищ життя стоiть розумний спостерiгач, який мудро i твердо оцiнюi зображуване. Саме байкарi пiдкреслюють роль оповiдача в творi. Це проявляiться у звертаннях автора до читачiв, особливо в початкових та заключних повчаннях, у виразному спрямуваннi думок автора-оповiдача, який з певних позицiй передаi повчальнi iсторii, добре вiдомi читачевi. У багатьох байках Глiбова, Глазового, Гулака-Артемовського, Гребiнки та iнших оповiдь ведеться вiд першоi особи, хоч граматично це не завжди оформлюiться. Поряд з характерними для бiльшостi байок письменникiв елементами усно-розмовного, розповiдного стилю помiтну роль вiдiграють мовностилiстичнi засоби, якi йдуть вiд фольклорноi традицii, зокрема вiд пiсенноi та казковоi народноi творчостi. Поiднуючись у рядi випадкiв з елементами усно-розмовними, цi традицiйнi стилiстичнi прийоми фольклору виступають у рiзних композицiйних частинах байки. Органiчно поiднуючись iз структурами писемноi лiтературноi мови, згаданi елементи вiдiграють важливу роль у побудовi як окремих фраз, так i в композицii цiлих творiв та образiв. Специфiчнi зачини вiдiграють важливу роль у побудовi байки тАУ вступи, що, повтАЩязуючись iз композицiiю байки в цiлому, знайомлять читача iз змiстом всього твору. Це, звичайно, речення, якi, так би мовити, аналiзують фабульну тему й одразу знайомлять читача з ситуацiiю. Наприклад, показовими i такi уривки:
Задумала Мишва винить велике дiло.
("Мишача рада")
Одважився Вовк у Лева попросити,
Щоб старшиною до овець
Наставили його служити..
("Громада")
Хтось Мухам набрехав,
Що на чужинi краще служити..
("Бджола i Мухи")
В iнших випадках маiмо фольклорнi зачини, що бiльшою чи меншою мiрою наближаються до казкових. Наприклад, в байках Глiбова в ролi вступiв тАУ оповiднi речення, в яких виступають дiiслова-присудки бути, жити (у прямому значеннi зi словом собi або без нього:
Жили у гущинi глибокого байрака
Страшенний Лев, всесвiтнiй Лис,
Бурлака-Вовк i наш Сiрко-собака.
("Лев на облавi")
Був на селi вiвчар Тарас,
Вiн панових овечок пас.
("Вiвчар")
Також характернi конструкцii такого типу для украiнських казок: "Був собi один чоловiк.." ("Котигорошко"); "Були собi дiд та баба" ("Коза-дереза"); "Жили собi дiд та баба" ("Казка про липку") [№49].
Часто в байках можна зустрiти такi початковi речення: з прислiвниками мiсця i часу тАУ десь, колись або iз займенником хтось. Наприклад:
На щуку хтось бумагу в суд подав.
("Щука")
Колись-то Лебiдь, Рак та Щука
Приставить хуру узялись
("Лебiдь, Щука та Рак")
Дуже часто в казках вживаiться такий прийом невизначеностi мiсця часу i т.д. В байцi або у казцi художня доцiльнiсть полягаi в тому, що ним нiби замасковуiться справжнiй змiст та iдейне спрямування творiв.
У деяких байках вiдомих письменникiв-байкарiв зустрiчаiмо усталенi фольклорнi зачини:
В якiйсь далекiй сторонi..
В Нiмеччинi, в Туреччинi. Та нi!
Таку ледачу пам'ять маю, що й не згадаю.
Далеко десь, серед чужих краiв
Пан на всю губу жив..
("Пан на всю губу")
Наближаються до наведених прикладiв i розповiднi речення iз словом один у функцii неозначеного займенника якийсь, що вживаiться з метою пiдкреслення непотрiбностi конкретизацii мiсця дii або дiйових осiб, наприклад:
Один, ще змалку вдатний Шпак
У щиглика спiвать навчився..
("Шпак")
РЖз змiсту цитованих байок видно, що йдеться тут не про якiсь конкретнi, поодинокi випадки, а про узагальнення. Для вираження неокресленостi часу дii зачини-вступи оформлюються прислiвником раз, наприклад:
Раз у вишневому садочку
Лежав Осел у холодочку..
("Осел i Соловей")
Байка тАУ поетичний жанр, але у нiй в поетичнiй формi представлена оповiдь. Це i змушуi байкарiв вдаватися до певноi форми початку розповiдi. У цьому й виявляiться одна з рис поетичноi майстерностi.
Привертаi увагу i така семантично-конструктивна особливiсть байки, як своiрiдне оформлення переходiв мiж частинами творiв або мiж описами окремих частин, тобто специфiчнi початки нових частин байки. Тут байкарi уживають конструкцii з початковими частинами, словами та iншими елементами усноi мови типу от, от якось та iншими, що допомагають показати сюжетний злам. Вказують на послiдовнiсть дiй i залежнiсть iх вiд початковоi дii.
Так, у байцi "Троiженець" автор розповiв спочатку про вчинок героя, а далi продовжуi:
От якось цар про це почув
Та зараз же бумагу й посилаi,
Щоб беззаконника такого та схопить,
Приставити у суд тАУ i там його судить.
("Троiженець")
Також до цього оформляiться перехiд мiж основною частиною у байцi "Деревце":
Тепер само собi стоiть
Деревце молоденьке,
Смiiться, шелестить..
Раз якось хмара наступила,
Схопила буря i зломила
Деревце бiдне з корiнцем
("Деревце")
Частка от iнодi вживаiться при дiiсловах з парним сполучником чи-чи, i тодi утворюються стiйкi звороти, якi характернi для мови оповiдача з народу:
От чи пило, чи нi тАУ глядить:
Аж суне Вовк тАУ такий страшенний
Та здоровенний..
("Вовк та Ягня")
Нерiдко для показу змiни картин, якi становлять окремi компоненти твору, автор використовуi дiiслова на означення зорового сприймання типу дивиться, глядить, бачить, зиркнув, уздрiв, углядiв та iншi
У такому разi, коли монолог змiнюiться дiалогом, на стиках окремих частин твору виступають структури з рiзними варiантами дiiслiв, що означають говорiнн
Вместе с этим смотрят:
WEB-дизайн: Flash технологии
РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському
РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня
РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури
РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi