Використання творiв украiнського народного мистецтва на уроках малювання в початкових класах

ЗМРЖСТ

Вступ

Роздiл 1. ТЕОРЕТИЧНРЖ ОСНОВИ ДОСЛРЖДЖЕННЯ

1.1 Сутнiсть та iсторiя розвитку народного мистецтва

1.2 ВаХарактеристика основних видiв i жанрiв народного мистецтва

Роздiл 2. ДОСЛРЖДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА

2.1 Оволодiння технiкою та прийомами образотворчоi дiяльностi при вивченнi народного мистецтва

2.2 Методика експериментального дослiдження

2.3 Результативнiсть експериментального дослiдження

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальнiсть дослiдження. Принцип всебiчного i гармонiйного розвитку особистостi, поряд з iншими iдеями, якi лежать в основi процесу виховання загальноi естетичноi культури i розвитку почуття краси молодшого школяра, знаходить вiдображення у Концепцii нацiонального виховання, у змiстi Державноi нацiональноi програми ВлОсвiтаВ».

Естетична свiдомiсть суспiльства i кожноi людини зокрема, становить цiлий свiт духовних почуттiв, переживань та поглядiв, що збагачують людське життя, розумiння його сенсу i своiрiдностi, допомагають орiiнтуватися у свiтi та виробляти уявлення про вищi життiвi цiнностi, до яких слiд прагнути. Вона i носiiм духовних цiнностей, що iснують у суспiльствi i постiйно розвиваються внаслiдок соцiального прогресу, розвитку мистецтва, спiлкування народiв i культур. Естетичне виховання тАФ необхiдна складова частина виховання та формування гармонiйно розвиненоi людини.

Мистецтво i найбiльш повним i концентрованим виразом прекрасного в життi. Художнi пiзнання дiйсностi поряд з науковим i важливим засобом вiдображення i пояснення дiйсностi, могутнiм знаряддям суспiльно-естетичного виховання людей. Художнi вiдображення життя в творах мистецтва вiдбуваiться за певними законами, що специфiчно вiдбиваються в кожному видi мистецтва. Специфiчнiсть вiдображення дiйсностi кожним видом мистецтва позначаiться i на особливостi iх естетичного сприймання.

Велику роль в естетичному розвитку дiтей вiдiграi образотворче мистецтво. Це галузь духовного життя людей, в якiй завжди знаходять вираз iх почуття, думки, iнтереси i переконання людей. Фарбами i лiнiями вони передавали своi уявлення про життя i смерть, про добро i зло, про минуле i сучасне, своi мрii про майбутнi.

Мистецтво вiдтворюi видимий свiт у всьому його багатствi i i вагомим чинником естетичного розвитку i виховання дiтей. Зоровi враження вiд сприймання твору живопису органiчно пов'язанi з усiма iншими сторонами нашоi свiдомостi. Матерiали дослiджень показують, що естетичнi уявлення дiтей багатi, рiзноманiтнi i реалiстичнi за своiм змiстом. У них проявляiться безпосереднiсть естетичних переживань, залежнiсть цих уявлень вiд суджень дорослих людей, що оточують дитину, детермiнованiсть iх умовами життя, вихованням i знаннями дитини.

Психологи естетичними називають такi вищi почуття, якi породжуi в нас краса, або потворнiсть об'iктiв, якi ми сприймаiмо: це можуть бути явища природи, твори мистецтва або люди, чи iх вчинки i дii. Характеризуючи естетичнi почуття, автори зазначають, що вони можуть мати споглядальний характер, коли виникають у зв'язку з сприйманням об'iктивноi дiйсностi, i можуть ставати активними, коли органiчно включаються в людську дiяльнiсть, надаючи iй певноi естетичноi форми.

У найпростiшiй формi естетичне почуття i нiби Влчуттiвий тонВ», що супроводить окремi вiдчуття (коли людина одним чистим кольорам або звукам надаi перевагу перед iншими). Складнiше почуття естетичноi насолоди виникаi при сприйманнi своiрiдного поiднання в цiлому предметi його елементiв: звукiв, фарб, форм i т. д.

Вiдомо, що естетичне виховання учнiв початковоi школи закладаi основи характеру особистостi, ii духовностi. У цей вiковий перiод створюiться фундамент для формування свiтогляду та естетичних поглядiв молодшого школяра.

Вченi минулого i сучасностi, зокрема К. Ушинський, Л. Толстой, С. Миропольський, Я. Чепiга, О. Музиченко, С.Ананьiн, В. Сухомлинський, Б. Йiменський, Д. Кабалевський, Т. Деркач та iншi, дослiджували основи естетичного виховання, вважаючи, що член суспiльства повинен жити у контекстi загальнолюдськоi культури. Питання формування всебiчно розвиненоi людини постали перед ними як практичнi завдання часу.

Так, вiдомий украiнський педагог С.Ананьiн, формулюючи завдання, якi стояли перед школою початку XX столiття, пiдкреслював, що в iнтелектуальнiй сферi почуттiв завданнями школи i: пробудження, розвиток та пiдтримування iнтелектуального почуття у його найвищiй формi тАУ iнтересу до навколишнього свiту та культури власного народу. Успiх iнтелектуального виховання значною мiрою залежить вiд пробудження, пiдтримання, розвитку i збереження iнтересу Педагогiчна естетика вирiшувала цiлий ряд складних проблем, пов'язаних з гармонiзацiiю iнтелектуальноi та емоцiйноi сфер пiдростаючого поколiння.

Оскiльки у молодшому шкiльному вiцi емоцiйна сфера маi вирiшальне значення у ходi розвитку особистостi, проблема форм i засобiв естетичного виховання молодших школярiв залишаiться актуальною для педагогiчноi теорii та практики. А практика показуi, що народне мистецтво у рiзноманiтностi видiв i жанрiв i дiiвим засобом естетичного розвитку молодших школярiв, формування у них навичок образотворчоi дiяльностi. Необхiднiсть використання творiв народного мистецтва на уроках малювання i спричинило вибiр теми дипломноi роботи тАУ ВлВикорис-тання творiв украiнського народного мистецтва на уроках малювання в початкових класахВ».

ОбтАЩiкт дослiдження тАУ твори украiнського народного мистецтва.

Предмет дослiдження тАУ методика формування навичок образо-творчоi дiяльностi молодших школярiв у процесi використання творiв украiнського народного мистецтва.

Мета дослiдження тАУ обТСрунтувати роль i мiсце творiв украiнського народного мистецтва у формування навичок образотворчоi дiяльностi учнiв початкових класiв.

Гiпотеза дослiдження: використання творiв украiнського народного мистецтва i дiiвим засобом розвитку у молодших школярiв навичок образотворчоi дiяльностi.

Вiдповiдно до поставленоi мети та гiпотези визначенi завдання дослiдження:

1. Розкрити змiст та особливостi класифiкацii творiв украiнського народного мистецтва.

2. Визначити можливостi творiв украiнського народного мистецтва в естетичному вихованнi молодших школярiв.

3. Видiлити та обТСрунтувати форми i методи розвитку образотворчоi дiяльностi учнiв початкових класiв при використаннi творiв украiнсь-кого народного мистецтва.

4. Визначити вплив експериментальноi методики на результативнiсть проведення занять з образотворчого мистецтва.

Для розвтАЩязання поставлених завдань i перевiрки гiпотези викорис-тано такi методи дослiдження: аналiз, порiвняння, систематизацiя та узагальнення теоретичних даних, педагогiчне спостереження, педагогiчний експеримент.

Практична значущiстьдослiдження визначаiться актуальними завданнями удосконалення образотворчоi дiяльностi учнiв у початковiй школi та полягаi у розкриттi системи роботи вчителя з використання творiв украiнського народного мистецтва як засобу розвитку навичок образотворчоi дiяльностi учнiв початкових класiв.

Структура дипломноi роботи. Дипломна робота складаiться iз вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаноi лiтератури, додаткiв.

Роздiл 1. ТЕОРЕТИЧНРЖ ОСНОВИ ДОСЛРЖДЖЕННЯ

1.1 Сутнiсть та iсторiя розвитку народного мистецтва

Украiнське народне мистецтвотАФ це iсторична основа, на якiй розвивалася i розвиваiться свiтова художня культура, одна iз форм суспiльноi свiдомостi i суспiльноi дiяльностi, явище соцiально зумовлене. Народне мистецтвовключаi в себе рiзнi види художньоi дiяльностi, промислiв i ремесел народу тАФ поетичну творчiсть, театральне, музичне, танцювальне, декоративне, образотворче мистецтво, народне будiвництво тощо.

Народне мистецтвоiснуi як сукупнiсть численних видiв, жанрiв, родiв. Усi його види об'iднуi основне тАФ пiзнання та вiдображення трудовоi дiяльностi украiнського народу, його iсторii, побуту тощо, хоча кожен iз них маi певнi особливостi функцiонального призначення, матерiалу, засобiв вираження.

Народне мистецтвовиникло у нелегкому, тривалому процесi колективноi трудовоi дiяльностi украiнцiв [5, 8-9]. В процесi трудовоi дiяльностi людей розвивались естетичнi почуття людини, ii вухо, очi вчилися бачити та вiдчувати красу форм, кольорiв, звукiв i т. iн. Для того, щоб народилось мистецтво, людина повинна була навчитись не тiльки вправно працювати iнструментами та з iхньою допомогою вiдображувати бачене на каменi, в глинi, вiдтворювати звуки, але вона повинна була навчитись художньо-образно сприймати дiйснiсть. Але й образне мислення тАФ це ще не мистецтво. Воно стаi мистецтвом лише тодi, коли матерiалiзуiться в певних доступних людинi засобах тАФ в словi, каменi, звуцi, жестi i т. iн. Художня творчiсть була водночас пiзнанням свiту, образним мисленням i практичною дiiю.

Народне образотворче i декоративне мистецтво своiми коренями сягаi глибокоi давнини. Воно нерозривно поiднано з магiчно-обрядовою i господарською дiяльнiстю людини. Саме тому твори народного мистецтва мiстять як духовнi, так i матерiальнi ознаки. Мiж звичайними побутовими предметами з дерева, глини, каменя та iнших матерiалiв i предметами тАФ творами народного мистецтва не iснуi чiткоi межi [43, 32-33].

Поширене твердження, що кожна рiч, виготовлена вручну, маi певнi художнi якостi. Щоправда, цi якостi спiвмiрнi лише з природними властивостями матерiалу та результатами його обробки (фактурою, текстурою, кольором тощо) [9, 13]. Усi природнi i технологiчнi показники неодмiнно утворюють художню виразнiсть первинного рiвня. Але якщо народний майстер свiдомо й цiлеспрямовано посилюi художню виразнiсть завдяки спiвмiрностi форми, конструкцii, цiлiсностi й семантики орнаментальних структур, то такий вирiб набуваi особливоi виразностi вищого рiвня. Вiн сприймаiться емоцiйно-чуттiво, стаi не лише предметом, а й твором мистецтва. Отже, народне мистецтво поiднуi в собi духовно-матерiальну дiяльнiсть людини, виражену в художнiх творах.

Народне мистецтво яскраво характеризуi нацiональнi особливостi нацii, локальнi вiдмiни етнографiчних груп, це Влминуле в сучасномуВ» [6, 9]. З минулим народнi художнi твори iднаi традицiя та колективний спосiб ii регулювання. Лише завдяки незлiченим повторенням схем мотивiв, образiв, форм утверджуiться художня традицiя i передаiться з поколiння у поколiння, удосконалюючись i набуваючи чарiвноi довершеностi.

В iсторичному аспектi народне мистецтво передовсiм розвивалось як творчiсть селян i мешканцiв передмiсть у вiльний вiд хлiборобства час. Вони виробляли необхiднi предмети, у тому числi й художнi, для власних потреб. З появою вотчинних майстрiв при князiвських, помiщицьких i монастирських господарствах виникаi професiйне мистецтво. Майстри осiдали в мiстах, вони не обробляли землi, а лише займалися вiдповiдними ВлрукомисломВ» тАФ гончарством, бондарством, ткацтвом тощо [58, 39]. Вони виготовляли продукцiю на мiсцевий ринок, а для кращоi спiвпрацi й збуту виробiв обтАЩiднувалися в цехи. Художнiми ремеслами вважалися види професiйноi дiяльностi, якi вимагали складного устаткування i тривалого навчання: малярство, шовкоткацтво, художнi ковальство, золотарство та iн. Ремiсники обовтАЩязково мали документи про опанування фахом i дозвiл на застосування власноi майстернi.

Унаслiдок розкладу феодального господарства окремi талановитi сiльськi майстри потрапляють на мiськi ринки, складаючи конкуренцiю ремiсникам. Так поступово термiн ремiсник втрачаi своi первiсне значення, стаючи набутком i сiльських майстрiв [28, 92]. Сьогоднi пiд ремiсництвом розумiють не тiльки професiйне цехове мистецтво, а й сучаснi твори народних майстрiв галузей iз складальною технологiiю (ткацтва, килимарства, токарства, хутництва, гончарства, тощо). Однак ремiсниками не вважають майстрiв вишивки, витинанки, розпису писанок, сирноi iграшки тощо.

Таким чином, народне мистецтво iснуi у двох формах: творчiсть народних майстрiв для себе i близьких, друга тАФ народнi художнi промисли тАФ ручне виготовлення художнiх виробiв окремими майстрами й органiзованими пiдприiмствами для збуту.

Народнi традицii в образотворчому мистецтвi Украiни сягають часiв Киiвськоi Русi. Вони виявилися у монументальному малярствi, iконописi на деревi, полотнi та склi, народнiй картинi, вишивках iнтертАЩiрного призначення та iнше. Протягом вiкiв творчiсть народних митцiв була важливим компонентом духовноi культури [62, 18].

Украiнське народне мистецтво i професiйне декоративно-прикладне мистецтво набуло широкого визнання у нашiй краiнi та за кордоном. Сьогоднi воно i важливою складовою частиною художньоi освiти.

Народне декоративне мистецтво Украiни розвивалось у двох основних формах тАФ домашнi художнi ремесло й органiзованi художнi промисли, повтАЩязанi з ринком. Природнi багатства Украiни, вигiдне географiчне i торговельне положення сприяли розвитковi домашнiх ремесел та органiзованих художнiх промислiв. Перехiд вiд мануфактур до фабрик, промислового виробництва у ХРЖХ ст негативно позначилося на подальшому розвитковi художнiх промислiв, основа яких тАФ традицiйна художня рукотворнiсть [24, 51-52].

Народнi промисли i ремесла зародились у первiсному суспiльствi, коли людина жила в умовах родового ладу, а засоби для iснування добувала примiтивними знаряддями. Тодi вся дiяльнiсть могла бути тiльки колективною. Вiдсутнiсть складних трудових операцiй призводила до того, що всi члени колективу мали однi й тi ж обов'язки, опановували однi й тi ж трудовi навички. Розподiл працi проходив таким чином: праця чоловiкiв (мисливство) i праця жiнок (приготування iжi, виготовлення одягу, ведення домашнього господарства) [43, 37]. Спiльна праця зумовлена спiльною власнiстю на знаряддя працi, землю, продукти колективного виробництва. Майновоi нерiвностi ще не було, i народне мистецтво створювалось у сферi колективного матерiального домашнього виробництва. У ньому вiдбивалися риси первiсноi свiдомостi людини, мiфологiчний характер спiлкування з природою.

Пам'ятки кожноi конкретноi епохи показують, як люди навчились працювати з природними матерiалами i що з них виготовляти, яку силу надавати iм за допомогою символiв-знакiв (орнаменту) i що робило звичайнi речi побутового призначення творами мистецтва. На всiх етапах iсторичного розвитку твори народного мистецтва, залишаючись невiд'iм-ною частиною матерiальноi культури, водночас i важливою галуззю духовноi культури народу [9, 16]. Основи художнього, духовного, естетичного в них невiддiльнi вiд утилiтарного. РЗхня iднiсть обТСрунтовуi глибоку життiву правду народного мистецтва.

Починаючи з первiснообщинного суспiльства i впродовж наступних вiкiв люди удосконалювали домашнi виробництво речей, якi задовольняли побутово-життiвi потреби. Поступово шлiфувались технiчно-художнi засоби, якi формувались колективним досвiдом, передавались iз поколiння в поколiння, перевiрялися практикою. Людина навчилася виконувати багато процесiв працi, створюючи предметний свiт: тканини, посуд, меблi тощо. Величезним здобутком пiзнавально-трудовоi дiяльностi було те, що людина почала добирати, пiдготовляти й опрацьовувати потрiбну сировину. Дрiбне ручне виготовлення готових виробiв при вiдсутностi внутрiвиробничого подiлу працi називаiться ремеслом [5, 27]. РЖсторичний розвиток ремесел зумовлений змiною соцiальноi формацii. Вiдповiдно до рiзних iсторичних етапiв суспiльного виробництва та розподiлу працi ремесла були домашнiми, на замовлення i на ринок.

Домашнiм ремеслом називаiться виробництво виробiв для задово-лення власних потреб господарства, членами якого вони виготовленi. Цi ремесла ще не вiдокремилися вiд головних галузей господарськоi дiяльностi. Домашнi ремесло тАУ невiд'iмна частина натурального госпо-дарства тАФ збереглося i в окремих галузях в перiод капiталiзму [44]. Наприклад, займаючись мисливством, скотарством, землеробством, люди допомiжно виготовляли дрiбнi ремiсничi вироби. Поглиблення суспiльного подiлу працi зумовило появу розвиненiших видiв ремесел, вони почали вiддiлятися вiд основного заняття людей. Таким чином виникли ремесла на замовлення i на ринок.

Ремесло на замовлення тАФ виробництво виробiв ремiсником, що маi власне господарство i працюi зi своiю або замовною сировиною. Ремесло на ринок тАФ дрiбнотоварне виробництво, коли ремiсник сам або через посередникiв продаi вироби на ринках. Цi види ремесла розвивались iз розвитком мiст, важливих ремiсничо-торгiвельних центрiв [18, 24]. Домашнi ремесла називають ще домашньою, а ремесла на ринок тАФ кустарною промисловiстю. Усi види ремесел послiдовно розвивалися разом iз прогресом людського суспiльства.

У ремеслах художня робота стаi головним видом дiяльностi майстра, тут скорiше вдосконалюiться майстернiсть, виникають новi, трудомiсткi види художньоi дiяльностi, зростаi кiлькiсть ремiсничих спецiальностей та звужуiться спецiалiзацiя ремiсникiв. Уже в давньосхiдних рабовлас-ницьких державах РЖРЖРЖтАФРЖ тис. до н. е. були ремiсники, якi працювали на замовлення: ковалi, будiвельники, столярi, зброярi, ткалi, золотарi тощо. Виготовлення керамiки, тканин, декоративних виробiв iз металу, каменю досягло високого рiвня в РДгиптi, Ассирii, РЖранi, Китаi, РЖндii, в античних рабовласницьких державах Грецii i Риму. Уже в цю епоху поряд iз речами широкого вжитку виготовлялися предмети розкошi, доступнi лише панiвнiй верхiвцi [43, 424].

В умовах бiльш високого рiвня розвитку продуктивних сил при феодалiзмi ремiсники отримали ширшi можливостi для вдосконалення свого фаху. Виникли новi галузi ремесел, звужувалася спецiалiзацiя ремiсникiв, робилися своiрiднi вiдкриття, винаходи. Китай, РЖндiя, РЖран, Японiя, краiни Середньоi i Передньоi Азii, РДвропи славилися виготовленням художнiх предметiв побуту (посуд, тканини, килими, холодна i вогнепальна зброя, лицарський обладунок, вози, меблi, ювелiрнi прикраси, культовi предмети тощо). До скарбницi свiтового мистецтва увiйшли китайськi та японськi рiзьблення на деревi, вироби з ниток, китайська порцеляна, iндiйськi тканини i металевi вироби, iранськi i туркменськi килими та iн. [44, 102-103].

Високого художнього рiвня досягли художнi ремесла у схiдних слов'ян (метал, керамiка, рiзьблення на деревi тощо). Декоративно-прикладне мистецтво слов'янського населення на територii майбутнiх росiйських, украiнських i бiлоруських земель тАФ грунт, на якому розвинулася самобутня культура Киiвськоi Русi [58, 71-72]. Давньоруськi ремiсники дотримувалися багатовiкових традицiй схiднослов'янського мистецтва, засвоюючи, творчо осмислюючи найкращi здобутки свiтового мистецтва. iхню оригiнальну, високохудожню творчiсть засвiдчують збереженi пам'ятки, лiтописнi данi та описи iноземцiв, якi за рiвнем художнього ремесла ставили Давню Русь на друге мiсце пiсля Вiзантii.

У Киiвськiй Русi переважали домашнi ремесла. Пов'язанi iз сiльським господарством, вони вiдiгравали роль допомiжного заняття. Селяни самi виготовляли рiзнi вироби, полотна, сукна, взуття тощо для власних потреб. Феодали отримували цю продукцiю селянського ремесла у виглядi повинностей. У господарствах феодалiв також виготовляли вироби. Ремiсники працювали i в княжих, боярських та монастирських дворах. Розвиток торгiвельно-грошових вiдносин сприяв кiлькiсному зростанню ремiсникiв, поселенню iх в мiстах та невеличких мiстечках.

Як сiльське, так i мiське ремесло поiднувалось iз землеробством. Зростання мiст, розвиток торговельно-виробничих вiдносин стали тими важливими факторами, котрi активiзували процеси вiдокремлення ремесла вiд сiльського господарства, сприяли поглибленню професiйноi майстер-ностi ремiсникiв, збiльшенню кiлькостi ремiсничих спецiальностей [6, 17].

Розвиток товарного обмiну привiв до того, що виготовлення виробiв на продаж стало основним заняттям окремих ремiсникiв, посилилися процеси вiдокремлення ремесла вiд землеробства. На основi домашнiх ремесел виникли ремiсничi органiзацii. Натуральне господарство, вузькiсть внутрiшнього ринку, утиски з боку державноi адмiнiстрацii зумовили необхiднiсть iднання мiських ремiсникiв. В XIтАФXII ст. в мiстах Захiдноi РДвропи, а також Киiвськоi Русi поступово виникали i поширювалися цехи [44]. Конкретно-iсторичнi умови позначилися на специфiцi цехiв, що утворювались на Украiнi. Тут цехова система виробництва поширилась у XIVтАФXV ст. У Киiвi iснували цехи ковалiв, золотарiв, кравцiв, кушнiрiв, шевцiв. Вiдомi рiзнi за профiлем цехи у Луцьку, Чернiговi та iн.

У 1425 р. у Львовi дiяли 9 цехiв (ковалiв, шевцiв, кравцiв, лимарiв, кушнiрiв), а наприкiнцi XV ст.тАФ14 цехiв об'iднували ремiсникiв понад 50 професiй. Цехове ремесло бурхливо розвивалось у мiстах, якi здобули так зване магдебурзьке право,тАФ у Киiвi Львовi, Полтавi, Чернiговi, Новгородi-Сiверському, Житомирi, Бердичевi, Нiжинi, Кременцi, Кам'янцi-Подiльському тощо.

Цеховi органiзацii вiдiгравали позитивну роль у життi як мiських, так i сiльських ремесел ранньоi епохи феодалiзму. Вони сприяли пiднесенню художнього рiвня виробiв, розширенню iх асортименту. У цехових статутах визначалося, якi саме i скiльки виробiв будуть виробляти; iхнi розмiри, форми, колiр тощо; кiлькiсть майстрiв i пiдмайстрiв, iхнi права; розмiр внескiв майстрiв до спiльноi кари; кiлькiсть робiтникiв та учнiв, яких мав право тримати майстер, строки учнiвства; розмiр заробiтноi плати пiдмайстрам та учням; правила прийому нових членiв у цехи; кiлькiсть сировини, iнструментiв i матерiалiв; тривалiсть робочого дня, штрафи за порушення статутiв i т. iн. [62, 24]. У цехах панiвне становище посiдали майстри, iм пiдпорядковувались пiдмайстри й учнi. За виконанням статутiв слiдкували обранi на загальних зборах цехових майстрiв старшини.

Важливо, що при вступi майстрiв до цеху ретельно перевiряли iхнi знання, вмiння зробити ВлшедеврВ» тАФ взiрець певного виробу. Вiдбувалися своiрiднi iспити-конкурси майстрiв, що сприяло вдосконаленню ремiсничоi майстерностi [58, 48]. У мiстах працювали позацеховi майстри тАФ партачi. Вони жили переважно на передмiстi, були обмеженi у своiй дiяльностi, не мали права продавати власнi вироби на мiському ринку.

Проникнення у ремiсниче виробництво нових вiдносин зумовлене як економiчними змiнами, так i рiвнем розвитку ремесел. РЖз поглибленням подiлу працi вiд окремих ремiсничих професiй вiдгалужувалися новi спецiальностi. Так, серед ремiсникiв-текстильникiв видiлилися ткачi, полотнярi, шерстяники, прядильники (ниткарi), сукновали i постригачi сукна, мотузники, канатники тощо; серед деревообробникiв тАФ бондарi, теслярi, колiсники, рiзьбярi, ТСонтарi, каретники, кошикарi, ситники i т. iн. [62, 27-28].РЖз зростанням попиту на ремiсничi вироби з боку мiського i сiльського населення, ускладненням i диференцiацiiю самого ремесла поглиблювалося майнове розшарування цехових i позацехових ремiсникiв. Бiльш заможнi майстри перетворювалися на дрiбних пiдприiмцiв i скупникiв. В умовах зародження капiталiстичних вiдносин цехова органiзацiя гальмувала ремiсниче виробництво.

Вiльнiшi можливостi для дiяльностi, не такi обмеженi, як у цехових майстернях, мали сiльськi i мiськi домашнi промисли, тобто дрiбне ручне товарне виробництво. Воно iснувало в умовах натурального господарства, де iз наявноi сировини виготовляли вироби на продаж [58, 63]. Власниками промислiв були представники майже всiх прошаркiв населення Украiни тАФ мiщани, селяни, козаки, купцi, шляхта i т. iн. Серед домашнiх промислiв найбiльшого поширення набули текстильнi, шевськi, кравецькi, кушнiрськi. Селяни традицiйно вирощували у своiх господарствах льон i коноплi, стригли вiвцi, iз наявноi сировини виготовляли тканини iнтер'iрного й одягового призначення для себе i на продаж.

У XVIтАФXVII ст. на основi ремесел i домашнiх промислiв зародилася нова, бiльш висока форма виробництва тАФ мануфактура. Капiталiстичне пiдприiмство грунтувалося на ремiсничiй технiцi й подiлi працi. Ця стадiя розвитку промисловостi iсторично передувала великiй машиннiй iндустрii. Вiдбувався процес звуження ремiсничих спецiальностей [28, 243]. Дещо полегшувались трудомiсткi роботи, удосконалювались iнструменти тощо. Шляхи виникнення мануфактур були рiзними. Дрiбнi промисли (майстернi) змiцнювались, розширювались, поступово переростали у бiльшi виробничi заклади з подiлом працi.

Наявнiсть мiсцевоi сировини, людей, якi опанували традицiйнi навички працi, виготовляючи певнi вироби, давала змогу розширювати виробництво, впроваджувати деякi новi технологiчнi методи, полегшувати ручну працю за допомогою машин. Отже, закономiрно, в iсторичнiй послiдовностi тривав розвиток народного мистецтва у таких формах, як домашнi й органiзоване виробництво: у цехах, мануфактурах [6, 15].

У рiзнi iсторичнi епохи, залежно вiд змiни соцiальних формацiй, зазнавало змiн i народне декоративне мистецтво. Однак завжди його визначальними рисами залишалися колективний характер творчостi, спадковiсть багатовiкових традицiй. Постiйно дiяв метод навчання: вчитись працювати, як усi майстри, але при цьому зробити вироби краще вiд iнших. Таким чином зберiгалася висока якiсть та iндивiдуальна своiрiднiсть виробiв.

1.2 Характеристика основних видiв i жанрiв народного мистецтва

Як видiлення окремих видiв мистецтва, так i iхня взаiмодiя тАФ надзвичайно важливi фактори на всiх рiвнях художнього життя народу. Виникнувши внаслiдок трудовоi дiяльностi, мистецтво, нерозривно пов'язане з життям народу, було тiльки народним. Демократизм народного мистецтва як особливого засобу пiзнання, вiдображення та творення дiйсностi, виховання й гуртування людей мав важливе значення для майбутнього розвитку художньоi культури. Зараз, у складних умовах глобалiзацii та полiкультурностi народне мистецтво не перериваiться, воно живе, зазнаючи в певнi перiоди пiднесення та спадiв, смiливо втiлюючи волелюбнi iдеi, оберiгаючи набуту спадщину народноi культури. У всi епохи народне мистецтво було фундаментом художньоi культури.

Тривалий i складний Влпроцес формування окремих видiв, родiв i жанрiв образно уявляiться таким чином: мистецтво тАФ могутнiй стовбур вiчно живого дерева, вiд якого починають вiдгалужуватись гiлки, на них вiдростають дрiбнiшi пагiнцi, галузочки з квiтами, листям, пуп'янками i т. iн. Наприклад, родами лiтератури i епос, лiрика, драма; жанрами епосу тАФ епопея, повiсть, роман, нарис, байка; лiрики тАФ ода, елегiя, сонет, гiмн, поема, лiричнi вiршi тощоВ» [6, 21-22].

Багатство змiсту творiв кожного виду мистецтва не даi змоги проводити класифiкацiю за якоюсь однiiю ознакою. Дослiдники [18] опрацювали принципи, критерii класифiкацii мистецтв. При цьому за основу береться морфологiчний аналiз, тобто характеристика мистецьких творiв за видами.

Вид мистецтва тАФ це певна його галузь, що характеризуiться тим, якi сторони життя i як вона пiзнаi, вiдображаi. Вiн видiляiться специфiкою функцiонального призначення, образностi, матерiалом, засобами творчостi тощо [9]. За цими ознаками (або частиною iх) у межах кожного виду вiдгалужуються родовi, жанровi i типовi рiзновидностi [62]. Види мистецтва не iзольованi, доповнюють один одного, широко розкриваючи людське життя. Хоч окремi види мистецтв i мають схильнiсть до об'iднання, навiть злиття, однак важливе значення маi розвиток специфiчних особливостей кожного з них, бо кожен вид зокрема вносить дещо своi, нове, оригiнальне до свiтовоi художньоi культури.

Кожен вид народних промислiв i ремесел як рiзновиду народноi творчостi маi власну iсторiю, художнi виражальнi засоби: матерiал, мову, способи передачi вiдомого, знайденого. Передача iсторичного матерiалу, набутого досвiду, звичаiв тАФ це традицiя. У народнiй художнiй творчостi дii закон iдностi колективного та iндивiдуального, традицiй i новаторства.

Декоративно-прикладне мистецтво безпосередньо входить у сферу матерiальноi i духовноi культури народу. У цьому планi становлять iнтерес думки дослiдникiв про аспекти умовного розмежування матерiальноi i духовноi культури, спецiальне видiлення художньоi культури на тiй основi, що в останнiй вiдбуваiться процес злиття матерiальноi, реальноi форми i духовного змiсту. Килими, керамiка, одяг, тканини, вишивка i т.д. i результатом як духовноi, так i практичноi дiяльностi людей [44, 21].

Свiт людини включаi в себе численнi види художньоi практики. Це плетiння i ткання, розпис i вишивка, рiзьблення i виточування тощо. Однi види тАФ керамiка, обробка кiстки i каменю, плетiння тАФ виникли на зорi людськоi цивiлiзацii, iншi тАФ молодi: мереживо гобелен, вироби iз бiсеру витинання з паперу. РЗм заледве налiчуiться кiлька столiть [43, 83]. Ще й досi слово ВлремiсникВ» за звичкою маi негативний, зневажливий вiдтiнок на противагу творчому пiдходу до працi.

Життя пiдтверджуi, що на сучасному етапi декоративно-прикладне мистецтво збагачуiться новим аспектами, його змiстовна краса потрiбна людинi, в наш час зростаi його художньо-культурна цiннiсть.

Украiнське народне декоративне мистецтво тАФ унiкальне явище нацiональноi культури. Воно Влзавжди правдиво показувало свiтовi життя нацii, ii духовне багатство, рiвень культури, творчi сили i здiбностi енергiю, виступало як феномен незнищенностiВ» [62, 13-14].

У життi украiнського народу тАФ працi, побуту, моралi, психологii та iн. тАФ народне декоративне мистецтво виступаi як унiкальне явище, яке засвiдчуi невмирущi, життiстверднi сили. Народне декоративне мистецтво тАФ це багатий, справедливий гармонiйний свiт, що донiс до нас нацiональнi риси орнаментальноi, графiчноi, живописноi, пластичноi композицiйноi культури. У нiй вiдбитi вiковiчнi надбання, художнiй генiй нацii.

Захiдна Украiна, особливо Прикарпаття, географiчнi межi якого окреслюють переважно територiю сучасноi РЖвано-Франкiвськоi областi та ряд районiв Чернiвецькоi i Львiвськоi областей, тАФ край розвинутого народного мистецтва [4; 9; 24; 62; 64]. Протягом столiть тут склалася самобутня художня культура, в основi якоi лежать глибокi традицii мистецтва жителiв гiр та низинних районiв. Природнi особливостi краю визначали характер господарськоi дiяльностi населення i сприяли розвитку рiзноманiтних промислiв та ремесел. Великi лiсовi масиви давали чудовий будiвельний та виробничий матерiал, вiвчарство тАФ вовну, овчину i шкiру. З глини робили посуд, кахлi для облицювання печей.

Не випадково найбiльш поширеними видами народного мистецтва стали у Прикарпаттi художня обробка дерева i шкiри, ткацтво. килимарство та гончарство [4]. Велична природа Карпат розвивала у горян тонке вiдчуття краси i ритму, заохочувала до створення яскравих речей. Це знайшло вiдображення i в нацiональному костюмi прикарпатцiв тАФ прекрасному, гармонiйному ансамблi, в якому репрезентованi практично всi види традицiйноi народноi творчостi даного регiону тАФ ткацтво, вишивка, художня обробка шкiри. металу. Територiально вiддаленi жителi Карпат вели натуральне господарство. Кожен був майстром на всi руки.

В серединi ХРЖХ ст. у гiрських районах уже працювали численнi династii майстрiв-професiоналiв: рiзьбярiв, гончарiв, мосяжникiв. Пiзнiше на виготовлення одного чи кiлькох видiв виробiв стали спецiалiзуватися цiлi села. В Рiчцi, Яворовi, Космачi переважала художня обробка дерева. Пистинь, Коломия, Кути, i Косiв стали центрами гончарного виробництва. В гiрських районах було розвинуто також мосяжництво тАФ мистецтво виготовляти з рiзних сплавiв олова, мiдi, цинку i срiбла прикрас та металевих накладок для одягу, збруi, рушниць, сумок, поясiв, тощо.

Тут виникли спецiальнi школи, де навчалися прийомам виготовлення традицiйних виробiв. Вироби традицiйного народного мистецтва Прикар-паття, де втiлено талант i високу майстернiсть iх творцiв, користуються надзвичайною популярнiстю. Вони широко експортуються, займають почесне мiсце в колекцiях музеiв, приватних колекцiях i зiбраннях.

Таким чином, народне декоративно-прикладне мистецтво мiстить багато видiв i жанрiв залежно вiд матерiалу, технiки виготовлення та функцiонального призначення виробу.

Проаналiзуiмо певнi види народних промислiв i ремесел у iх спiввiдношеннi iз програмою з образотворчого мистецтва для початковоi школи. У звтАЩязку з пiдвищенням iнтересу до народноi творчостi сюди включенi вишивка, писанкарство, гончарство (лiплення), витинанки та декоративний розпис.

Вишивка тАУ один з давнiх найбiльш розповсюджених видiв декоративно-прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно i передавалася вiд поколiння до поколiння. Про масове побутування вишиваних виробiв в Украiнi свiдчать численнi iсторичнi, лiтературнi, фольклорнi та речовi памтАЩятки [31, 8]. З давнiх часiв паралельно з традицiйним домашнiм виготовленням вишивок побутувало виробництво вишиваних виробiв у спецiалiзованих цехах, майстернях.

Шиття золотом виникло на основi народного вишивання i було поширене переважно в середовищi великоможних мiщанок, жiнок княжого роду. Основна функцiя вишивки тАФ оздоблення одягу i тканин для обладнання житла. нашi предки вишивкою оздоблювали жiночi головнi убори тАФ перемiтки, очiпки, хустки, стрiчки, чоловiчi шапки; плечовий одяг тАФ жiночi та чоловiчi сорочки; верхнiй одяг тАФ кожухи, безрукавки, свити, спiдницi. Серед iнтертАЩiрних тканин найбiльш уваги придiлялося вишиванню рушникiв, скатертин, навичок i iн.

Матерiалом (основою для вишивання) здавна служила домоткана вовняна тканина, лляна, конопляна тканина. Згодом ii замiнили фабричного виготовлення матерiалом (перкаль, коленкор, батист, китайка, кумач, бамбак, сураж, муслiн, плис, плюш, шовк) та шкiра. На них вишивали вручну пряденими лляними, конопляними, вовняними нитками. Пiзнiше стали застосовувати фабричну пряжу тАФ заполоч, бiль, кумач, волiчку, гарус, зсуканi вовнянi металевi золотi та срiбнi нитки, корали, перли, коштовне камiння, бiсер, металiчнi пластинки ВллелiткиВ», ТСудзики, саптАЩяновi шнурки тощо.

В украiнськiй народнi вишивцi поширенi рiзноманiтнi технiки виконання. Вiдповiдно до основних способiв нанесення вишивальними нитками способiв розрiзняють двосторонню i односторонню вишивки. До двостороннiх належать технiки ВлпереборуВ», Влпоза голкоюВ» i Влстебловий шовВ», ВлсоснiвкиВ», ВлштапiвкаВ», Влдвостороння гладьВ», варiанти технiк ВлвиколюванняВ», ВлвирiзуванняВ», ВлмережанняВ»,ВлрубцуванняВ» тощо. До одностороннiх належать технiки, при яких вишивальнi стiбки, накладаються з виворiтного або лицевого боку тканини. Це ВлнизинкаВ», ВлзанизуванняВ», ВлповерхницяВ», ВлнабируванняВ»,ВлкафасерВ», ВлшпатiвкаВ», ВлверхоплутВ», ВлбiгунецьВ», ВлплетiнкаВ», ВлкiскаВ», ВлретязьВ», ВлхрестикВ», Влланцюжок-тамбурВ»,ВлкучерявийВ», ВлгородоцькийВ», та iн стiбки [31]. Дивовижна винахiдливiсть виявились в умiннi украiнських майстринь поiднувати рiзнi засоби для досягнення художньоi виразностi виробiв.

На Подiллi, Буковинi та Покуттi характернi геометричнi мотиви (ромби, трикутники, розетки) з найрiзноманiтнiшою за формою контурами та внутрiшньою розробкою. Вони щiльно укладалися в горизонтальнi або скiснi смуги i заповнювали руховi сорочки. Поширеною в цих регiонах i вишивка бiлим по бiлому, суцiльним червоним, вишневим або чорним кольором. Найбiльш вживанi технiки: Влкучерявий стiбВ», ВлнастилуванняВ», ВлштапiвкаВ», ВлкачалочкаВ», ВлхрестикВ».

Для Львiвщини властивi рослини мотиви (плавно окресленi квiти, листки, галузки), укладенi в стрiчки (на сорочках, кабатах, запасках) та вiльно розкладенi на площинi або вибудуванi в шахматному порядку (на хустках, бавницях). Поширеними технiками i ВлгладьВ», ВлстебнiвкаВ», ВлгаптВ», ВлбавничковийВ», ВлгородоцькийВ» стiби.

На Гуцульщинi вишивки вiдрiзняються рiзноманiтнiстю вирiшення тАФ геометричних, iнодi орнаментальних мотивiв та багатством колориту. Кольорова гама базуiться на поiднанi яскравих контрастних барв тАУ чорноi, червоноi, вишневоi, оранжевоi, синьоi, голубоi, фiолетовоi i iн. Найбiльш вживаними технiками вишивки

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi