Формування хореографiчноi культури пiдлiткiв засобами народноi хореографii

МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ РЖ НАУКИ УКРАРЗНИ

ПРЖВДЕННОУКРАРЗНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГРЖЧНИЙ УНРЖВЕРСИТЕТ РЖМ. К.Д. УШИНСЬКОГО

Дипломна робота

Тема:

Формування хореографiчноi культури пiдлiткiв засобами народноi хореографii

Виконала: студентка 5 курсу, гр. 2

Заочного вiддiлення

Спецiальнiсть ВлХореографiяВ»

РДрмакова Яна Володимирiвна

Керiвник: Клюiва Снiжана Дмитрiвна

Одеса - 2008

Змiст

Вступ

Роздiл I. ПсихологотАУпедагогiчнi засади проблеми формування хореографiчноi культури

1.1 Визначення поняття хореографiчна культура

1.2 Мiсто та роль народноi хореографii в процесi формування культури пiдлiткiв

Роздiл II. ДослiднотАУпедагогiчна робота з формування хореографiчноi культури пiдлiткiв засобами народноi хореографii

2.1 Дiагностичний етап дослiдження

2.2 Методичнi рекомендацii щодо формування хореографiчноi культури пiдлiткiв засобами народноi хореографii

Висновки

Список лiтератури

Додаток

Вступ

Реальна дiйснiсть в образно-узагальненому виглядi вiдтворюiться всiма видами мистецтва, оперуi своiрiдним, тiльки йому притаманним матерiалом (в лiтературi тАФ це слово, в музицi тАФ звуки, в живописi тАФ фарби т. iн.).

Хореографiя тАФ вид мистецтва, в якому завдяки ритмiчнiй змiнi систематизованих художньо зумовлених положень людського тiла створюються танцювальнi образи. Основним виражальним засобом тут i узгоджене i послiдовне поiднання рухiв рук, нiг, корпуса, голови, рiзноманiтний гармонiйний ритм яких фiксуiться в танцювальних па, позах, жестах, мiмiцi. Вони й створюють пластичний малюнок. Конкретизацiя танцювального образу зумовлюiться музикою, пiснею, пантомiмою, драматургiiю тощо.

Хореографiчне мистецтво пройшло складний шлях еволюцiйного розвитку. Першоджерелами танцю були рiзноманiтнi рухи, жести, що повтАЩязувалися з трудовими процесами, спостереженнями людини над природою, враженнями вiд навколишнього свiту. На формування тiii чи iншоi танцювальноi культури дуже впливали умови життя народу.

Лексика народного танцю лаконiчна, напружена й у кожнiй структурнiй частинi вагома. Вона маi яскраво виражений нацiональний колорит. Глядач без спецiальноi пiдготовки може визначити, надбанням якого народу i той чи iнший танець.

Кожна нацiональна хореографiчна культура маi певний комплекс рухiв i своiрiдну специфiчну манеру iх виконання.

Лексика класичного танцю, навiть при наявностi нацiонального вiдтiнку, не терпить буквального вiдтворення рухiв тiii чи iншоi нацiональноi хореографiчноi культури, бо класичний балет у своiму арсеналi використовуi узагальненi пластичнi елементи, якi за своiю суттю нагадують складнi фiлософськi абстракцii. Тут маiмо пози, па (наприклад, attitude, arabesgue, batterie тощо), якi фiгурують майже в усiх постановках. Безперечно, у балетi з яскраво пiдкресленим нацiональним колоритом постановник використовуi лексику класичного танцю в своiрiдному стилiстичному переосмисленнi, залежно вiд змiсту твору. В таких випадках найчастiше звертаються до своiрiдностi лiнiй, руху, положень корпуса, голови, рук та кистей, варiювання ракурсiв тощо, характерних для тоi чи iншоi нацiональноi хореографiчноi культури.[2;12-13]

Танцювальне мистецтво з незапам'ятних часiв займало в життi людини важливе мiсце. Вже в наскальних малюнках, створених кiлька тисяч рокiв тому, зустрiчаються зображення танцюючих людей. Танець виник тодi, коли почуття, вираженi в русi й жестi, пiдкорилися ритму або музицi.

В основi перших танцiв нашихпредкiв лежали рухи, пов'язанi iз працею первiсноi людини: ловом риби, збором плодiв, полюванням.

РЖ зараз ще в танцях деяких племен Африки й Австралii можна побачити наслiдування полюванню: танцюристи розфарбовують особу й тiло, надягають маски.РЖ пiд одноманiтний дрiб барабана розiгруiться виразна сцена: виконуючи роль дикоi тварини наслiдуi його звичкам, iншi, дiючi як мисливцi, пiдкрадаються, заманюючи..

Змiнювалося суспiльство тАФ змiнювалося й танцювальне мистецтво. З'явилися вальс, мазурка, полька, полонез i багато iнших танцiв, якi танцювали нашi прабаби й прадiди.

У кожноi епохи були своi улюбленi танцi. Наприклад, у фiльмi ВлРомео й Джульiтта iз захопленням танцюють мориску тАФ модний танець свого часу. А через два столiття так же модним буде менует, ще через сто рокiв вся РДвропа почне танцювати вальс, потiм румбу й чарльстон, фокстрот i танго.

Танцювальне мистецтво дуже рiзноманiтно по своiх формах, iрозповiсти про всi танцi, якi iснували й iснують у свiтi не можливо. Не варто забувати й про народнi танцi, якi стали основою для багатьох бальних, класичних iсучасних танцiв, i якi займають гiдне мiсце в iсторii танцювального мистецтва.

ОбтАЩiкт тАУ процес формування художньоi культури учнiв.

Предмет тАУ процес розвитку пiдлiткiв засобами народноi хореографii.

Мета дослiдження тАУ на основi аналiзу i узагальнення теорii i практики розробити методичнi рекомендацii щодо формування хореографiчноi культури пiдлiткiв засобами народноi хореографii.

Задачi:

1. Розкрити сутнiсть i структуру поняття Влхореографiчна культураВ».

2. Розглянути мiсто та роль народноi хореографii в процесi формування культури пiдлiткiв.

3. Дослiдити рiвень хореографiчноi культури пiдлiткiв.

4. Розробити методичнi рекомендацii щодо розвитку формування хореографiчноi культури пiдлiткiв.

Методи дослiдження: теоретичнi i емпiричнi.

Теоретичнi: аналiз лiтературних джерел з дослiджуiмоi проблеми, вивчення i аналiз методичноi документацii.

Емпiричнi: педагогiчне спостереження, анкетування, тестування, творчi завдання, аналiз i узагальнення педагогiчного досвiду.

Дипломна робота складаiться з двох роздiлiв, введення, висновкiв та списку використаних першоджерел.

Роздiл РЖ. ПсихологотАУпедагогiчнi засади проблеми формування хореографiчноi культури

1.1 Визначення поняття хореографiчна культура

Згоди в тiм, що таке культура не було й немаi донинi. При бiльше глибокому розглядi питання виявляiться лише ще бiльша розмаiтiсть.

Культура не i перелiком звичаiв, а являi собою iнтегровану модель взаiмозалежних рис. Генетичнi визначення пiдкреслюють джерело або генезис культури. При цьому культура складаiться з адаптацii, соцiальноi взаiмодii й творчого процесу, що i вiдмiтною характеристикою людського роду.[6] Однак у сучасних теорiях культури таких пунктiв налiчуiться значно бiльше.

Культура складаiться з концептуальних структур, якi створюють центральну реальнiсть народу, так що вiн Влживе в тiм свiтi, що уявляi собiВ».[8] Або вiдповiдно до визначення Шнейдора, культура складаiться з Влелементiв, якi визначенi й подiлюванi в конкретному суспiльствi якi представляють реальнiсть - не просто соцiальну реальнiсть, а цiлiсну реальнiсть життя, у якiй людськi iстоти живуть i дiютьВ».[9]

Культура сприймаiться як система, у якiй культурний контекст невiддiльний вiд того способу, яким психологiчнi риси й функцii органiзованi.. Системи як такi не можуть рiвнятися, рiвнятися можуть тiльки частини й властивостi систем.

Культура (слово латинського походження тАУ культус) - виходить оброблення, виховання, утворення. ВлКультура мiстить у собi зроблену людиною частина оточенняВ».[12]

Роберт ЛеВин: ВлВ антропологii поняття культура означаi й рiзнi форми людськоi адаптацii, i рiзнi способи, якими людська популяцiя органiзуi своi життя на землi. Люди мають систему адаптивних цiлей, багато хто з яких мають тварин, але люди мають унiкальну здатнiсть досягати iх за допомогою придбаних поведiнкових характеристик (моделей культури), якi можуть широко варiюватися вiд однiii популяцii до iншоi. На цьому рiвнi дискурса культура часто визначаiться стосовно пiдстави фiзичного й бiологiчного оточення, до якого людська популяцiя повинна адаптуватися щоб вижити. Але культура може бути також визначена як створюi оточення для членiв популяцii. РЖндивiди в людськiй популяцii не адаптуються прямо й просто до фiзичного й бiологiчного оточення, але до оточення культурному (або соцiокультурному), що мiстить у собi засоби iхнього iндивiдуального виживання й веде iхню адаптацiю по вже встановлених каналах. Я використовую термiн ВлкультураВ» для позначення органiзованого комплексу правил, на пiдставi яких iндивiди в популяцii повиннi контактувати один з одним, думати про самих себе й про своi оточення й поводитися стосовно iншому й до об'iктiв свого оточення. Цi правила не унiверсальнi i iм не завжди коряться, але вони визнаються всiма й вони звичайно обмежують число варiацiй моделей комунiкацii, вiрувань, цiнностей i соцiального поводження в популяцii.. РЖншi форми комунiкацii звичайно обмежуються эксплицитними або iмплiцитними правилами, також як i моделi взаiмодii мiж iндивiдами й вiрування щодо миру зовнiшнього й внутрiшнього досвiду.В»[13]

Р. Рохнер розглядаi культуру, як органiзовану систему значень, члени даноi культури атрибутують особистостям i об'iктам, якi створюють культуру. Це визначення маi на увазi, що поняття культури не слiд обмежувати тим, що означають речi для групи людей. Нам варто розрiзняти мiж поняттями культури й соцiальноi системи. Вiн визначаi культуру на основi поведiнки, що виявляють у культурi. Це суперечить його визначенню культури на основi подiлюваних значень, якi надаються подiям. Соцiальнi психологи неодноразово виявляли, що поводження iндивiдiв не завжди погодяться з пiдтримуваними ними установками, i розрiзнення Рохнера i паралеллю цих вiдкриттiв. Однак, на практицi не легко провести чiтку лiнiю мiж культурою й соцiальною системою, у такий спосiб обумовленоi. Гадану несумiснiсть мiж установками й поводженням часто можна пояснити, тому що кiлька рiзних установок, прийнятих iндивiдом одночасно, усi i релевантними певному поводженню. Подiбним чином можна пояснити й гадана невiдповiднiсть мiж соцiальною системою й культурою, у яку вона убудована. Наприклад рiздвянi гулянки, якi мають мiсце в деяких нехристиянських краiнах, найбiльше, iмовiрно, з'ясовнi скорiше привабливiстю ВлсучаснихВ» комерцiйних систем обмiну подарунками, чим релiгiйним значенням, що надають iм християнами.[17] Рохнер визначаi суспiльство як територiально обмежена iднiсть багатовiковоi популяцii, поповнюваноi головним чином за рахунок сексуальноi репродукцii, i органiзованоi навколо загальноi культури й загальноi соцiальноi системи. Поняття суспiльства, таким чином, вiдбиваi переплетення культури й соцiальноi системи.[18] Чи може культура законним чином розглядатися як причина соцiального поводження? Визначення культури, соцiальноi системи й суспiльства, якi ми обговорюiмо, опираються на аналiз переконань i дiй iхнiх членiв. Отже, наше твердження, що культура може пояснювати поводження, i тавтологiiю; тут ми затверджуiмо, що щось може пояснюватися самим собою. Однак, якщо ми затверджуiмо, що iндивiдуалiзм або деякi iншi специфiчнi цiнностi можуть пояснювати деякий аспект соцiального поводження, у такому випадку ми стаiмо на бiльш твердий ТСрунт. Ми абстрагували те, що ми розглядаiмо як ключовий елемент культури й припустили, що це може пояснювати iншi аспекти культури.[19]

Кен Ричардсон: ВлКультура, у змiстi форм виробництва, знарядь i механiзмiв, соцiальних угод, символiв, музики, танцiв i т.д., i саме вiддалене, вiдчутне вираження загальних моделей реальностi. Визнання цього пояснюi близька подiбнiсть мiж соцiальними конструктивiстами й культурними антропологами. Виготський, без сумнiву, говорив про дитячий когнiтивний розвиток як про культурний розвиток. Вiдповiдно до його теорii фундаментальний двигун розвитку тАФ це повторення ВлзiткненьВ» мiж сконструйованоi дитиною моделлю реальностi й тим, що i iмплiцитно загальним у соцiальнiй групi, до якоi дитина належить. Структура соцiального контексту цiii трансмiсii розглядаiться як ключ до розумiння ментальних структур, якi i результатом.В»[20]

Практично всi визначення культури iдинi в одному - це характеристика або спосiб життiдiяльностi людини, а не тварин. Культура - основне поняття для позначення особливоi форми органiзацii життя людей. Поняття "суспiльство" багато хто, хоча й не всi, дослiдники культур трактують як сукупнiсть або агрегат спiльно проживаючих iндивiдiв. Цим поняттям описуiться життя, як тварин, так i людини. Можна, звичайно, заперечувати таке трактування, однак вона досить поширена в культурно-антропологiчнiй традицii, насамперед США. Тому бiльш доцiльно використати поняття ВлкультураВ» для вираження специфiки людського буття.

Рiзноплановi визначення поняття ВлкультураВ» пов'язанi з тим або iншим напрямком у вивченнi теоретичноi концепцii, використовуваноi рiзними дослiдниками. Першим визначення поняттю дав класик еволюцiонiстського напрямку Э. Тайлор. Вiн розглядав культуру як сукупнiсть ii елементiв: вiрувань, традицiй, мистецтва, звичаiв i т.д.

Культурнi системи можуть розглядатися, з одного боку, як результати дiяльностi людей, а з iншого боку - як ii регулятори"'(1). У даному визначеннi культура i результат дiяльностi людей; поведiнковi стереотипи i iхнi особливостi займають iстотне мiсце в дослiдженнi культур вiдповiдно до такого пiдходу до визначення.

Поряд з визначеннями культури Р. ЛеВина, Р. Рохнера й К. Ричардсона iснуi ще ряд типiв визначень.

Так званi нормативнi визначення культури:

Культуру "як суму поводження й способу мислення, що утворить дане суспiльство"(5).

Культурнi стереотипи iснують тiльки в дiях людини й у культурнiй традицii.

Культура припускаi наявнiсть особливоi суб'iктивноi реальностi, найпростiшим прикладом якоi i особливе свiтовiдчування, або менталiтет.

Культура - вiдхiд, полiпшення, облагороджування тiлесно тАУ душевно -духовних схильностей i здатностей людини; вiдповiдно iснуi культура тiла, культура душi й духовна культура (у цьому змiстi вже Цицерон говорить про cultura animi)У широкому змiстi культура i сукупнiсть проявiв життя, досягнень i творчостi народу або групи народiв.

Культура, розглянута з погляду змiсту, розпадаiться на рiзнi областi, сфери: вдачi й звичаi, мова й писемнiсть, характер одягу, поселень, роботи, постановка виховання, економiка, характер армii, суспiльно-полiтичний пристрiй, судочинство, наука, технiка, мистецтво, релiгiя, всi форми прояву об'iктивного духу даного народу.

Культура - це вираження й результат самовизначення волi народу або iндивiда (Влкультурна людинаВ»).

Проблеми становлення хореографiчноi культури в Украiнi (першi десятилiття ХХ столiття) i доволi перспективними для сучасних дослiджень, адже iх висвiтлення, крiм вузькопрофесiйних ракурсiв, виявляi характернi риси тогочасного культуротворчого процесу. Проте розвиток вiтчизняного хореографiчного мистецтва цього перiоду у сучасних наукових працях висвiтлений недостатньо (особливо, коли за критерii оцiнки прийняти комплексне охоплення цiлiсного явища i специфiку регiональних проявiв загальномистецьких тенденцiй, а також тАУ ТСенезу видiв, течiй та напрямкiв). А тому цiлком закономiрною i потреба всебiчного вивчення хореографiчноi культури Украiни ХХ столiття, в якiй на сьогоднi тАУ чимало невiдомих сторiнок.

Теоретичнi й iсторичнi аспекти вивчення й навчання хореографiчному мистецтву розроблялися на основi дослiджень хореографiв: Базарова Н.П., Васильiва - Рождественська М.И., Ваганова А.Я., Захарова Р.В., Зацепiн К.З, Климова А.А., Корольовiй Э.А., Костровицка B.C., Моисеева И.А., Нагаевой Л.И., Настюкова Г.А., Смирнова И.В., Тарасова Н.И., Ткаченко Т.З, Устиновiй Т.А., Яценко Н.П.

Поняття Влхореографiчна культураВ» i досить мiстким i охоплюi рiзнорiднi процеси та окремi подii, художнi тенденцii i дiяльнiсть митцiв, повтАЩязаних iз сценiчним танцювальним мистецтвом тощо.

Розвиток хореографiчноi культури вiдбувався у рiчищi загальноiвропейських художньо-мистецьких тенденцiй. Активiзацiя творчого процесу, значнi здобутки у сферi украiнського хореографiчного мистецтва переконливо засвiдчували потужнiсть самобутнiх нацiональних традицiй. В цьому аспектi дослiдження еволюцii хореографiчноi культури i особливо актуальним.

У мистецтвознавчiй лiтературi розробка проблем iсторичного та стильового розвитку хореографiчного мистецтва Украiни здiйснювалась за декiлькома напрямками: становлення украiнськоi народно-сценiчноi хореографii (Г. Боримська, М. Загайкевич, В. Купленник, Ю. Станiшевський), розвиток технiки та лексики украiнського народного танцю (В. Авраменко, К. Василенко, В. Верховинець, Р. Гарасимчук, А. Гуменюк), новiтнi танцювальнi течii (М. Пастернакова). Окрему групу складають працi, присвяченi творчостi видатних балетмейстерiв В. Авраменка, В. Верховинця, М. Соболя (Л. Барабан, П. Бiлаш, В. Коломiiць, РЖ. Книш, М. Коць, Р. Пилипчук, Ф. Погребенник, Ю. Станiшевський). Проте хореографiчна культура ХХ столiття до цього часу не була предметом комплексного дослiдження. В iснуючих роботах фрагментарно висвiтленi лише деякi аспекти ii ТСенези (М. Пастернакова, РЖ. Книш та iн.). ОбтАЩiктивною причиною цього була вiдсутнiсть можливостi у вiтчизняних науковцiв ознайомитися i опрацювати документальнi джерела та необхiднi матерiали, якi зберiгались у спецфондах архiвiв Украiни, приватних бiблiотеках та наукових центрах дiаспори. Важливе значення мала й та обставина, що за державною приналежнiстю тогочасна Галичина була закордонним регiоном, а тому на хореографiчну культуру поширювались тi ж цензурнi обмеження, якi стосувались будь-яких ВлнетиповихВ» для соцiалiстичного суспiльства явищ. Це спричинило наявнiсть iстотних прогалин в iсторii вiтчизняного танцювального мистецтва, а вiдтак - ускладнило розробку концепцii розвитку сценiчноi хореографiчноi культури Украiни

Танцювальна культура РДвропи в аспектi вивчення розмаiтих мистецьких процесiв та специфiки iх розгортання в окремих краiнах тривалий час привертала увагу науковцiв. Вже першi розвiдки з проблем ТСенези iвропейського балетного театру сформували окремий напрямок мистецтвознавчих дослiджень. Його становлення вiдтворило як загальнi закономiрностi поступу науковоi думки ХХ столiття, так i особливостi розвитку хореографiчноi культури - специфiчноi сфери вияву творчого мислення i свiтобачення рiзних народiв i поколiнь. Основну частину дослiджень складають працi захiдно - iвропейських та росiйських вчених, що присвяченi класичному балету, зародженню й розвитку модерних танцювальних напрямкiв (Г. Беляiва - Челомбiтько, Л. Блок, М. Ельяш, К. Закс, Р. Косачева, В. Красовська, В. Тейдер, РЖ. Турська, А. Хаскелл).

Розвиток хореографiчного мистецтва РДвропи на початку ХХ столiття позначений iстотними зрушеннями, зумовленими вимогами часу: руйнуванням традицiйних свiтоглядних прiоритетiв, взаiмодiiю строкатих художнiх напрямкiв. Естетика балетного спектаклю романтичноi епохи вичерпала себе. Шаблонна конструкцiя та драматургiя постановок, умовнiсть вiдображення iсторичних i нацiональних деталей, вiртуозно досконала, але позбавлена змiстовностi традицiйна виконавська манера були несумiснi з вирiшенням сучасних мистецьких завдань. РЖсторично закономiрним став процес оновлення академiчного балету, що виявився у переосмисленнi i модернiзацii танцювальних форм та традицiйних виразових засобiв.

Еволюцiя украiнського танцювального мистецтва, досить ТСрунтовно проаналiзована у працях вiтчизняних науковцiв (К. Василенка, М. Загайкевич, В. Пасютинськоi, Ю. Станiшевського та iн.), вiдобразила закономiрностi поступу iвропейськоi хореографiчноi культури, але мала певнi характернi ознаки й особливостi.

Утвердження народного танцю як сценiчного жанру суттiво сприяло подальшому розвитку нацiональноi хореографiчноi культури.

Таким чином, розвиток iвропейськоi танцювальноi культури на початку ХХ столiття характеризувався iснуванням та взаiмовпливом розмаiтих тенденцiй, в яких вiдобразились значущi проблеми i художнi пошуки, властивi епосi. Найбiльш потужними тенденцiями виявились активна взаiмодiя нацiональних культур та переродження романтизму в рiзного роду антиромантичнi течii, що було зумовлено переглядом найсуттiвiших положень естетики минулого столiття. Його закономiрним наслiдком став процес реформування танцю, що проходив у двох напрямках: на ТСрунтi засад класичного танцю або ж шляхом вiдмежування, розриву з академiчними традицiями й впровадження нових танцювальних форм. "Обличчя" i шляхи розвитку хореографiчного мистецтва РДвропи початку ХХ ст. значною мiрою визначили росiйський балет i росiйська танцювальна школа. Хореографiчна культура Украiни зазнала iх суттiвого впливу, що виявився, насамперед, в утвердженнi прiоритету класичного танцю, естетики класичноi хореографii. Специфiка розвитку вiтчизняного сценiчного танцювального мистецтва полягала у тяжiннi до нацiональноi образностi, розробки стилiстики народно - сценiчного танцю.

У наш час при створеннi найсучаснiших нових форм танцю, хореографи незмiнно вертаються до тих древнiм джерелам танцювальноi iсторii нашого народу, основи яких зародилися ще в первiсного общинному ладi, i поступово розвивалися до самих зроблених форм давньоруських танцiв. Ви легко довiдаiтеся в сучасних хореографiчних постановках елементи тих танцiв, якi 1000 рокiв тому танцювали нашi пращури бiля вогнищ i кострищ, пiд звуки барабана, бубна, гуслей, нiжнi дiвочi хороводи пiд поетичнi мелодii сопiлки й багато чого iншого.

Цi прекраснi традицii танцю, народноi хореографii й музики, а разом з нею й нацiонального народного костюма, вишивки й мережива, продовжують радувати нас i зараз, як чудовий зразок народноi вiковоi мудростi. У наше життя вони вносять вiдчуття свiтлоi радостi й затишку, святковостi й домашнього тепла. На ярмарках, виставках, у музеях народного мистецтва вони створюють атмосферу святковостi, краси, викликають подив i замилування людей. Напевно, це вiдбуваiться тому, що щира краса не боiться випробування часом.

Таким чином, хореографiчну культуру можливо вважати, як процес, який охоплюi рiзнорiднi подii, художнi тенденцii i дiяльнiсть митцiв, повтАЩязаних iз сценiчним танцювальним мистецтвом. У процесi формування хореографiчноi культури пiдлiткiв значне мiсце займаi народна хореографiя.

1.2 Мiсто та роль народноi хореографii в процесi формування культури пiдлiткiв

РЖсторiя мистецтва танцю йде в сиву давнину. На зорi свого iснування людство вiдкрило способи вираження думок, емоцiй, учинкiв через рухи. Тут не звучить слово. Але виразнiсть пластики людського тiла й музичних ритмiв i мелодiй виявляiться могутнiше, i тому мова танцю iнтернацiональна й зрозумiлий усiм. Спочатку людство вкладало в танцi своi подання й вiрування - танець був обрядом. У танцi людина вималювала у невiдомих богiв щасливе полювання, багатий урожай, порятунок вiд недуг. Такi обрядовi танцi донинi можна побачити в деяких первiсних племен Австралii або американських iндiанцiв. У нашiй краiнi в танцях корякiв, остякiв, чукчiв теж живуть вiдзвуки древнiх ритуалiв предкiв, ВлзаклинавшихВ» танцем видобуток - ведмедя, не пру, рибу. Людство всi енергiйнiше вiдкривало таiмницi свiтобудови, i танцi втрачали своi первiсне ВлмагiчнеВ» призначення. Тепер у них виражалися властивi народу вiльнолюбство, життiрадiснiсть, оптимiстичне сприйняття реального миру. Тому недарма танець завжди був не любимо жорстокими церковниками. Однак вiн виявився куди сильнiше й життiздатнiше мракобiсся й забобонiв. Танець вижив, восторжествував i розширив свою сферу дii.[5;6-7]

Значно вiдрiзняються також структурна побудова i технологiя використання класичних та народних рухiв. Насамперед у народнiй лексицi вiдсутнi основнi принципи класики тАФ виворiтнiсть та гранично випрямленi у колiнах ноги (en dehors). РЖснують навiть окремi нацiональнi танцювальнi культури, у яких рухи взагалi виконуються не виворiтно i на ледьзiгнутих у колiнах ногах.

У народних танцях, зокрема в чоловiчих, вiдсутнi рухи, що виконуються на високих пiвпальцях (за винятком, звичайно, випадкiв, про якi йшлося вище).

Разюча вiдмiннiсть i в plie, особливо в чоловiчiй iнтерпретацii. Так, в украiнському, росiйському, польському, угорському, болгарському, грузинському та iнших народних танцях при виконаннi присядок, закладок та iнших низових рухiв маiмо рiзке глибоке plie, що, як правило, здiйснюiться в не виворiтних позицiях нiг (перша, шоста - характернi).

Народна танцювальна лексика не обтяжена канонiчними нормами класичноiшколи в положеннях голови, кистей рук, а також поз при виконаннi турiв, пiруетiв тощо. У народному танцi вiдсутнi й певнi норми щодо поз при виконаннi пiруетiв, турiв тощо, хоч принцип обертання, тобто поштовх i надання тiлу певного положення для подальшого продовження оберту, у класичнiй i народнiй хореографii один i той самий.

Класична балетна лексика i зараз збагачуiться елементами народного танцю. Привнесення трансформованоi народно-танцювальноi лексики розширило в класицi сферу пластичного жесту, який ставши динамiчнiшим, дiйовiшим. Пiд впливом цих цiлющих джерел помiтно змiнилася технологiно-виконавська манера жiночого класичного танцю. З сучасного балету майже цiлком зникли кокетливi, нiчим не виправданi манiрнi пози балету минулих часiв. Розширився дiапазон рухiв тiла за допомогою плечей, шиi, кистей рук, незвичайних ракурсiв. Змiнилася технiка виконання стрибкових па та турiв. Навiтъ сценiчну ходу тАФ бiг балерини, незважаючи на велику кiлькiсть нюансiв, що обумовлюються залежнiстю нацiонально - образного та соцiального трактування того чи iншого персонажа твору, стала бiльш природною i завдяки цьому грацiознiшою, поетичнiшою.

Процес збагачення класичного танцю нацiональними лексичними елементами заслуговуi окремого детального аналiзу. Тому мi не зупиняiмось на структурних, стилiстичних i, нарештi, технологiчних особливостях класичного танцю. Проте у зв'язку з розкриттям суттiвоi рiзницi мiж двома видами хореографiчного мистецтва виникаi потреба визначити мiсце, роль та значення характерного танцю.

Термiн Влхарактерний танецьВ» походити з колишнiх побутових комедiйних сценок тАФ entreeтАФ вихiд, вступ (фр.), у яких розкривався, уточнювався, доповнювався тiii чи iнший образ, характер; звiдки i danse de caractere,тобто танець в образi, характерi. Цi жанрово-побутовi картинки вiдрiзнялися вiд придворноi сценiчноi хореографii не тiльки своiм змiстом (у них вiдтворювалися сцени з життя простолюдинiв), але й акторською майстернiстю, яку демонстрували професiонали. Оскiльки ж смородубуди людьми ВлнизькогоВ» походження, entreesнасичувались елементами фольклору. Негативне ставлення до entrees Французькоi Академii танцю (заснованоi в 1661 роцi) все-таки не завадило його поширенню в театральних видовищах. Органiчне поiднання в цих сатиричних, пародiйних, гротескових, комедiйних виступах елементiв акробатики, танцю, поетичного слова i, звичайно, специфiчних, характерних особливостей commedia dellтАЩarte, а до того ж сюжетна цiлеспрямованiсть та виконавська майстернiсть акторiв дали поштовх до створення нового хореографiчного рiзновиду тАФ danse de caractereтАФ прародича сучасного характерного танцю.

Вбачаючи в цьому образнiсть, емоцiйну насиченiсть, реформатор балету Ж-Ж. Новерр (1727тАФ1810) вважав, що вдихнути життя в канонiчно застигле мистецтво класичного балету може тiльки народне мистецтво. Починаючи з Ж-Ж. Новерра, термiн Влхарактерний танецьВ» вживаiться для визначення сценiчноi обробки народних танцiв у балетних виставах.

Пiзнiше, вже у творчостi А. Сен-Леона (1817 чи 182 1тАФ 1870), накреслюiться iнший напрям використання народноi хореографii в характерному танцi, а саме: поiднання i трансформацiя рухiв народного та класичного танцiв з пiдпорядкуванням народноi лексики прийомам професiйноi балетноi школи. До М. Фокiна (1880тАФ1942) та О. Горського (1871 тАФ1924) характерний танець не був пов'язаний з драматургiчною дiiю балету. Смороду ж дали йому у своiх виставах iдейно-смислове навантаження. Передусiм це стосуiться таких творiв, як ВлПоловецькi танцiВ» О. Бородiна, ВлАрагонська хотаВ» М. Глинки, ВлШехерезадаВ» М. Римського-Корсакова, ВлРЖсламейВ» М. Балакiрiва, ВлСтепан РазiнВ» О. Глазунова.

На сьогоднi характерний танець - це академiчна форма окремих нацiональних танцiв, створених з допомогою поiднання народного танцю з високою професiйною технiкою класичного танцю. До характерних танцiв належати й традицiйнi танцi, що мають елементи жанрового чи побутового образу (матроськi танцi або тi, що iмiтують поведiнку звiрiв, птахiв тощо). Хореографiчний синтез не зводиться до механiчного поiднання рухiв i в цiлому хореографiчних видiв. Це складний творчий процес, зумовлений змiнами в культурi та побутi народу. Розвиток класичного, характерного та народно-сценiчного танцiв - яскравий доказ цього. [2;13-15]

Багато тисячолiть танцi були вiдбиттям ВлживоiВ» мови людини i його рухiв. Через своi рухи тiлом, через пiсню й музику людина тАФ незважаючи на расову, народну, полiтичну або яку-небудь iншу приналежнiсть - виражаi своiвiдчуття, смуток, радiсть, бiль, пристрасть, бажання, еротику. Танець iснуi вже дуже давно й назавжди, як мистецтво й iгри. Краiни, королiвства, царства, культури й цивiлiзацii рано або пiзно занепадають, а танцi залишаються у своiх вiртуально нескiнченних початкових формах, переселяються з континенту на континент, освоюючи новi культури й цивiлiзацii.

Будучи дiтьми, ми зiштовхуiмося зтанцями в iграх, у юнацтвi, колизнайомимо iз протилежною пiдлогою, у дозрiлих лiтах iв старостi ми зустрiчаiмося з танцями у свiтському життi й мистецтвi. Коли ми говоримо про танцi, ми закидаiмо в кут поняття вiку, губиться присутнiсть страху, не почуваiмо границi своii волi.. Танець стосуiться нашого тiла й почуттiв, вашого духу й бажань. Танцi восьмидесятилiтнього й танцi восьмирiчноi людини по своiму внутрiшньому випромiнюванню й порушенню схожi мiж собою, якщо не iдентичнi.

Тiло - сама субтильна частина нашого ВляВ», тому що саме воно перебуваi в поле зору людини. Бажання пiзнання самого себе за допомогою рухiв пов'язане з особистим енергетичним потенцiалом - як протистояти силi ваги, вiдчути власне тiло, як усвiдомлювати своi внутрiшнi переживання, як досягти гармонii усерединi себе. Саме рiвновага мiж душею й тiлом, сполучення доброго й гарного ще стародавнi греки вважали синонiмом якогось настрою мiж тiлом i душею. Цей iдеал ми простежуiмо в усi iсторичнi перiоди, навiть у середнi столiття, незважаючи на те, що танцi в тi часи гнiтилися й нехтувалися.

Вся iсторiя показуi нам тАФ Влчим глибше в дерева корiнь, тим легше воно тягнеться в простiрВ». Багато хто говорять, що танець являi собою щось космiчне, тому твердження знаменитого письменника про танцi й балет Анатоля Шуйоа вiдкидаi численнi мiркування про штучний i насильним впровадженням танцю в наш мир i швидше за все вiдбиваi багато роздумiв про нероздiльнiсть танець i наш мир.

Деяким танцям уже по кiлька тисячорiч, iншим по кiлька сторiч, деякi тiльки зародилися. Початкових форм танцiв насправдi нескiнченна кiлькiсть; танець тАФ це дитяча гра й пiдскiки, а також найвищий рiвень виконання рухiв у балетi, тупаннi племенi на честь дощу й митецьке крутiння Фрёда Астера, дотепне кокетство сiльськоi дiвчини, спорт, змагання, карнавал, що блискаi подання для публiки.. Нам знайомi танцi широких соцiальних кiл (етнiчнi, народнi, свiтськi, карнавальнi), танцi вибраних найвищих дiячiв культури (балет, сценiчний танець, сучасний танець, джаз, мюзикл) i танцi спортсменiв вищоi лiги (спортивний танець). У рiзнi iсторичнi перiоди танець являi собою частину утворення, частина щоденних або святкових подiй; це культура, релiгiя; професiя, лiкування йтерапiя, виховання, розвага, подання, мистецтво.

З деяких пiр танцi i Влелементом якостi життяВ» i разом з тим цiннiстю, що повинна бути властива кожному з нас. Танцi завжди супроводжували людину пiд час святкувань, торжеств, розставань, iнодi в моменти суму, але найчастiше це веселий привiд. Тому танець розважаi, приводить до вiдчуття внутрiшнього багатства й краси, почуття волi, замилування. У собi вiн несе культурну мiсiю, можливiсть зiткнення з мистецтвом, а також мiсiю звеселяння. Танець здавна дii на людей двобiчно: або вiн викликаi в них порушення, або людина зживаi iз себе порушення, заспокоюючись. РЖнодi танець був вираженням усього й реакцiiю на все, що вiдбувалося усерединi й навколо людини. Як такий вiн супроводжував всi важливi подii життя. Звичайно, сьогоднi вже багато чого змiнилося, однак танець залишаiться жити у всiх свiтових культурах, так чи iнакше стосуючись життя iндивiдуумiв.

У танцi розвиваiться беззаперечне взаiмовiдношення психологiчнi тiлесного початку. За всiх часiв люди зустрiчалися, щоб разом потанцювати. РЗх здавна залучаi присутнiсть тiла, тому що ритм танцю викличе особливу радiсть, психологiчний полiт. Форми соцiальних танцiв мiнялися згодом, навколишнiм середовищем i т.д., але все-таки зберiгалося вiдчуття естетичного суспiльства, у якому люди переживали ейфорiю, викликану танцювальним ритмом. Те там те тут ми зустрiчаiмо людей, що захоплено скандуi, поки iхнi безладнi рухи не перетворюються в однаково спрямованi жести й загальне переступання в одному ритмi, у хвилювання мас. Тодi старii наша душа, коли нам уже нiчого не сниться, коли ми нi в що не граiмо, коли ми Влбiльше не живемоВ», коли ми укладенi в сiрiсть будня й коли ми не радуiмося своiму руху тiла, коли ми, так сказати, Влперестаiмо танцюватиВ», життя втрачаi свою яскравiсть, натхнення, а iнодi навiть змiст..

У людях живе природжена потреба в ритмiчному русi й по проявi апогею своii енергii. Наскiльки сильна ця потреба, ми бачимо вже в дитини, адже вiн роками укладений в Влгру свого руху тiлаВ». Граючи, дiти постiйно рухаються, плазують, тягнуться, встають, падають, ляскають у долонi, манiпулюють навколишнiм свiтом.. Дитина часто поперемiнно рiвномiрно пiдстрибуi або рiвномiрно бiгаi вiд одного предмета до iншого. Сама бiльша насолода для нього складаiться в ритмiчному русi тiла, у крутiннi, хитаннi, похитування, i все це приносить йому величезне задоволення.

Ми носимо в собi потребу у вираженнi, своiх почуттiв, увесь час i присутнiм необхiднiсть у грi й наслiдуваннi, а особливо в приналежностi, до якоiсь групи, навколишньому середовищу й т.д. Люди племен танцюють пiд час всiх хвилюючих подiй iхнього життя.

Музикознавець i хореограф Курт Закс припускаi, що спочатку танець був реакцiiю моторики на пiдвищенi веселощi, грою апогею сили й енергii, що виражаiться в ритмiчному й гармонiчному русi. Сучасний iсторик Джон Мартiн говорить про рух як про джерело життя. Те, що будить особливу увагу при рухах, зроблених у збудженому станi, це iхня непотрiбнiсть i безглуздiсть, але однаково вони характернi для емоцiй, якi рухи викликають. Загальна основа всiх подiбних явищ, а також всiх видiв танцю - це iмпульс до вираження внутрiшнього стану рацiональними рухами.

Всебiчне визнана функцiя танцю являi собою роль, що i присутнiм у вiдносинах мiж пiдлогами. Судячи з деяких теорiй, iснуi танець примiтивних людей як результат Влне репресивноi сублiмацii лiбiдоВ». Це вираження сексуальних бажань, засiб для доказу життiвоi сили й краси й частина обрядiв i ритуалiв при переходi з отроцтва в зрiлiсть. Цi потреби виражаються й у вашому середовищi; молодi пiд час дорослiшання невгамовно танцюють на Влрейв - вечiркахВ», на свiтських заходах, на дискотеках i при iнших можливостях. Танець уможливлюi загальновизнаний фiзичний контакт i i безпосереднiм предметом для вираження сексуальноi привабливостi.

Танець тАФ це вiдчуття. Вiн сприяi зближенню власних реакцiй, може викликати багато смiху й радостi, задоволення вiд вiртуозностi в русi, найчастiше стосуiться вiдносин мiж двома танцюристами, мiж людьми.

Кожний носить у собi також потребу до естетичного формування й вiдчуття краси, до символiчноi трансформацii реального сприйняття - до творення. За допомогою руху вдвох можна викликати комунiкацiю, спонтаннiсть i гарне самопочуття; особливий стан, у якому ми часто перебуваiмо, коли розглядаiмо гарну картину, пейзаж, будiвлю, скульптуру. Це як зачарованiсть, як по

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi