Закони Менделя. Природа генiв

Змiст

1. Закони Менделя

1.1 Природа генiв

1.2 Дослiдження Менделя

1.3 Спадкоiмство при моногiбридному схрещуваннi i закон розщеплювання

1.4 Поворотне, або що аналiзуi, схрещування

1.5 Дигiбридне схрещування i закон незалежного розподiлу

1.6 Короткий виклад сутi гiпотез Менделя

2. Хвороба. РЖнфекцiйна хвороба

3. Характеристика приматiв

3.1 Пiдряд Низькi Примати

3.2 Пiдряд Вищi Примати

Список використаноi лiтератури

1. Закони Менделя

1.1 Природа генiв

Вивчення спадковостi вже давно було пов'язане з кончиною про ii корпускулярну природу. У 1866 р. Мендель висловив припущення, що ознаки органiзмiв визначаються успадкованими одиницями, якi вiн назвав тАЬелементамитАЭ. Пiзнiше за iх сталь називати тАЬчинникамитАЭ i, нарештi, генами; було показано, що гени знаходяться в хромосомах, з якими вони i передаються вiд одного поколiння до iншого. Не дивлячись на те, що вже багато що вiдоме про хромосоми i структуру ДНК, дати визначення гена дуже важко, вдалося сформулювати тiльки три можливi визначення гена:

а) ген як одиниця рекомбiнацii.

На пiдставi своiх робiт по побудовi хромосомних карт дрозофiли Морган постулював, що ген - це найменша дiлянка хромосоми, яка може бути вiдокремлений вiд дiлянок, що примикають до нього, в результатi кросинговеру. Згiдно цьому визначенню, ген i крупною одиницею, специфiчною областю хромосоми, що визначаi ту або iншу ознаку органiзму;

б) ген як одиниця мутацii.

В результатi вивчення природи мутацiй було встановлено, що змiни ознак виникають унаслiдок випадкових спонтанних змiн в структурi хромосоми, в послiдовностi пiдстав або навiть в однiй пiдставi. У цьому сенсi можна було сказати, що ген - це одна пара комплiментарних пiдстав в нуклеотиднiй послiдовностi ДНК, тобто найменша дiлянка хромосоми, здатна зазнати мутацiю.

в) ген як одиниця функцii.

Оскiльки було вiдомо, що вiд генiв залежать структурнi, фiзiологiчнi i бiохiмiчнi ознаки органiзмiв, було запропоновано визначати ген як найменшу дiлянку хромосоми, що обумовлюi синтез певного продукту.

1.2 Дослiдження Менделя

ген мендель примат мутацiя

Перебуваючи у Вiднi, Мендель зацiкавився процесом гiбридизацii рослин i, зокрема, рiзними типами гiбридних нащадкiв i iхнiх статистичних спiввiдношень. Цi проблеми i стали предметом наукових дослiджень Менделя, що вiн розпочав улiтку 1856 р.

Успiхи, досягнутi Менделем, частково обумовленi вдалим вибором об'iкта для експерименту-гороху городнього (Рisum sativum).
Мендель упевнився, що в порiвняннi з iншими цей вид маi наступнi переваги:

1) i багато сортiв, ознак, що чiтко розрiзняються по ряду;

2) рослини легко вирощувати;

3) репродуктивнi органи повнiстю прикритi пелюстками, так що рослина зазвичай самозапилюiться;
тому його сорти розмножуються в чистотi, тобто iх ознаки з поколiння в поколiння залишаються незмiнними;

4) можливе штучне схрещування сортiв, i воно даi цiлком плодовитих гiбридiв. З 34 сортiв гороху Мендель вiдiбрав 22 сорти, що володiють чiтко вираженими вiдмiнностями по ряду ознак, i використовував iх в своiх дослiдах з схрещуванням. Менделя цiкавили сiм головних ознак: висота стебла, форма насiння, забарвлення насiння, форма i забарвлення плодiв, розташування i забарвлення квiток.

РЖ до Менделя багато учених проводили подiбнi експерименти на рослинах, але жоден з них не отримав таких точних i докладних даних; крiм того, вони не змогли пояснити своi результати з погляду механiзму спадковостi. Моменти, що забезпечили Менделевi успiх, слiд визнати необхiдними умовами проведення всякого наукового дослiдження i прийняти iх як зразок. Умови цi можна сформулювати таким чином:

1) проведення попереднiх дослiджень для ознайомлення з експериментальним об'iктом;

2) ретельне планування всiх експериментiв, з тим щоб всякий раз увага була зосереджена на однiй змiннiй, що спрощуi спостереження;

3) строге дотримання всiх методик, з тим щоб виключити можливiсть введення змiнних, що спотворюють результати (подробицi див. нижчi);

4) точна реiстрацiя всiх експериментiв i запис всiх отриманих результатiв;

5) отримання достатньоi кiлькостi даних, щоб iх можна було рахувати статистично достовiрними.

Як писав Мендель, Влдостовiрнiсть i кориснiсть всякого експерименту визначаються придатнiстю даного матерiалу для тих цiлей, в яких вiн використовуiтьсяВ».

Слiдуi, проте, вiдзначити, що у виборi експериментального об'iкту Менделевi де в чому i просто повезло: у спадкоiмствi вiдiбраних ним ознак не було ряду складнiших особливостей, вiдкритих пiзнiше, таких як неповне домiнування, залежнiсть бiльш нiж вiд однiii пари генiв, зчеплення генiв.

1.3 Спадкоiмство при моногiбридному схрещуваннi i закон розщеплювання

Для своiх перших експериментiв Мендель вибирав рослини двох сортiв, що чiтко розрiзнялися за якою-небудь ознакою, наприклад по розташуванню квiток: квiтки можуть бути розподiленi по всьому стеблу (пазухи) або знаходитися на кiнцi стебла (верхiвковi). Рослини, що розрiзняються по однiй парi альтернативних ознак, Мендель вирощував впродовж ряду поколiнь. Насiння вiд квiток пазух завжди давало рослини з квiтками пазух, а насiння вiд верхiвкових квiтiв - рослини з верхiвковими квiтками. Таким чином, Мендель переконався, що вибранi ним рослини розмножуються в чистотi (тобто без розщеплювання потомства) i придатнi для проведення дослiдiв по гiбридизацii (експериментальних схрещувань).

Його метод полягав в наступному: вiн видаляв у ряду рослин одного сорту пильовики до того, як могло вiдбутися самозапилення (цi рослини Мендель називав ВлжiночимиВ»); користуючись пензликом, вiн наносив на рильця цих ВлжiночихВ» квiток пилок з пильовикiв рослини iншого сорту; потiм вiн надягав на штучно обпиленi квiтки маленькi ковпачки, щоб на iх рильця не мiг потрапити пилок з iнших рослин. Мендель проводив реципрокнi схрещування - переносив пилковi зерна як з квiток пазух на верхiвковi, так i з верхiвкових на пазухи. У всiх випадках з насiння, зiбраного вiд отриманих гiбридiв, зростали рослини з квiтками пазух. Цей признак - Влпазушнi квiткиВ», - простежуваний у рослин першого гiбридного поколiння, Мендель назвав домiнантним; пiзнiше, в 1902 р., Бетсон i Сондерс почали позначати перше поколiння гiбридного потомства символом F1_. Нi у однiii з рослин F1 не було верхiвкових квiток.

Мендель провiв ряд аналогiчних дослiджень, використовуючи кожного разу одну пару альтернативних ознак Результати експериментальних схрещувань по семи парам таких ознак приведенi в табл. 1.

Таблиця 1. Результати експериментiв Менделя по спадкоiмству семи пар альтернативних ознак. (Спостережуване спiввiдношення домiнантних i рецесивних ознак наближаiться до теоретично очiкуваному 3:1).

Ознака	Батькiвськi рослини		Поколiння F2		Вiдношення
	Домiнантна ознака	Рецесивна ознака	Домiнантнi	Рецесивнi
Висота стебла	Високий	Низький	787	277	2,84:1
Насiння	Гладкi	Зморшкуватi	5474	1850	2,96:1
Забарвлення насiння	Жовтi	Зеленi	6022	2001	3,01:1
Форма плодiв	Плоскi	Опуклi	882	299	2,95:1
Забарвлення плодiв	Зеленi	Жовтi	428	152	2,82:1
Положення квiток	Пазухи	Верхiвковi	621	207	3,14:1
Забарвлення квiток	Червонi	Бiлi	705	224	3,15:1
Разом			14949	5010	2,98:1

У всiх випадках аналiз результатiв показав, що вiдношення домiнантних ознак до рецесивних в поколiннi F2 складало приблизно 3 : 1.

Приведений вище приклад типовий для всiх експериментiв Менделя, в яких вивчалося спадкоiмство однiii ознаки (моногiбриднi схрещування).

На пiдставi цих i аналогiчних результатiв Мендель зробив наступнi виводи:

1. Оскiльки початковi батькiвськi сорти розмножувалися в чистотi (не розщеплювалися), у сорту з квiтками пазух повиннi бути два чинники ВлпазухВ», а у сорту з верхiвковими квiтками - два ВлверхiвковiВ» чинники.

2. Рослини F1 мiстили але одному чиннику, отриманому вiд кожноi з батькiвських рослин через гамети.

3. Цi чинники в F1 не зливаються, а зберiгають свою iндивiдуальнiсть.

4. Чинник ВлпазухиВ» домiнуi над ВлверхiвковимВ» чинником, який рецесивний. Роздiлення пари батькiвських чинникiв при утвореннi гамет (отже в кожну гамету потрапляi лише один з них) вiдоме пiд назвою першого закону Менделя, або закону розщеплювання. Згiдно цьому закону, ознаки даного органiзму детермiнуються парами внутрiшнiх чинникiв. У однiй гаметi може бути представлений лише один з кожноi пари таких чинникiв.

Тепер ми знаiмо, що цi чинники, що детермiнують такi ознаки, як розташування квiтки, вiдповiдають дiлянкам хромосоми, званим генами.

Описанi вище експерименти, що проводилися Менделем при вивченнi спадкоiмства однiii пари альтернативних ознак, служать прикладом моногiбридного схрещування.

1.4 Поворотне, або що аналiзуi, схрещування

Органiзм з поколiння F1, отриманого вiд схрещування мiж гомозиготною домiнантною i гомозиготною рецесивною особинами, гетерозиготний по своiму генотипу, але володii домiнантним фенотипом. Для того, щоб виявився рецесивний фенотип, органiзм повинен бути гомозиготним по рецесивному алелю. У поколiннi F2 особини з домiнантним фенотипом можуть бути як гомозиготами, таки гетерозиготами. Якщо селекцiонеровi знадобилося з'ясувати генотип такоi особини, то iдиним способом, що дозволяi зробити це, служить експеримент з використанням методу, званого аналiзуючим (поворотним) схрещуванням. Схрещуючи органiзм невiдомого генотипу з органiзмом, гомозиготним по рецесивному алелю гена, що вивчаiться, можна визначити цей генотип шляхом одного схрещування. Наприклад, у плодовоi мушки Drosophila довгi крила домiнують над зачатковими. Особина з довгими крилами може бути гомозиготною (LL) або гетерозиготною (Ll). Для встановлення ii генотипу треба провести аналiзуюче схрещування мiж цiiю мухою i мухою, гомозиготною по рецесивному алелю (ll). Якщо у всiх нащадкiв вiд цього схрещування будуть довгi крила, то особина з невiдомим генотипом - гомозигота по домiнантному алелю. Чисельне спiввiдношення нащадкiв з довгими i iз зачатковими крилами 1 : 1 указуi на гетерозиготнiсть особини з невiдомим генотипом.

1.5 Дигiбридне схрещування i закон незалежного розподiлу

Встановивши можливiсть передбачати результати схрещувань по однiй парi альтернативних ознак, Мендель перейшов до вивчення спадкоiмства двох пар таких ознак. Схрещування мiж особинами, що розрiзняються по двох ознаках, називають дигiбридними.

У одному зi своiх експериментiв Мендель використовував рослини гороху, що розрiзняються формою i забарвленню насiння. Застосовуючи метод, описаний в розд. 2.1, вiн схрещував мiж собою чистосортнi (гомозиготнi) рослини з гладким жовтим насiнням i чистосортнi рослини iз зморшкуватим зеленим насiнням. У всiх рослин F1 (першого поколiння гiбридiв) насiння було гладкi i жовтi. За наслiдками проведених ранiше моногiбридних схрещувань Мендель вже знав, що цi ознаки домiнантнi; тепер, проте, його цiкавили характер i спiввiдношення насiння рiзних талiв в поколiннi F2, отриманому вiд рослин F1 шляхом самозапилення. Всього вiн зiбрав вiд рослин F2 556 насiння, серед якого було

гладких жовтих 315

зморшкуватих жовтих 101

гладких зелених 108

зморшкуватих зелених 32

Спiввiдношення рiзних фенотипiв складало приблизно 9: 3: 3: 1 (дигiбридне розщеплювання). На пiдставi цих результатiв Мендель зробив два виводи:

1. У поколiннi F2 з'явилися два новi поiднання ознак: зморшкуватi i жовтi; гладкi i зеленi.

2. Для кожноi пари алеломорфних ознак (фенотипiв, визначуваних рiзними алелями) вийшло вiдношення 3 : 1, характерне для моногiбридного схрещування - серед насiння було 423 гладких i 133 зморшкуватих, 416 жовтих i 140 зелених.

Цi результати дозволили Менделевi стверджувати, що двi пари ознак (форма i забарвлення насiння), спадковi завдатки яких об'iдналися в поколiннi F1, в подальших поколiннях роздiляються i поводяться незалежно одна вiд одноi. На цьому заснований другий закон Менделя - принцип незалежного розподiлу, згiдно якому кожна ознака з однiii пари ознак може поiднуватися з будь-якою ознакою з iншоi пари.

1.6 Короткий виклад сутi гiпотез Менделя

1. Кожна ознака даного органiзму контролюiться парою алелiв.

2. Якщо органiзм мiстить два рiзних алеля для даноi ознаки, то один з них (домiнантний) може виявлятися, повнiстю пригнiчуючи прояв iншого (рецесивного).

3. При мейозi кожна пара алелiв роздiляiться (розщеплюiться) i кожна гамета отримуi по одному з кожноi пари алелiв (принцип розщеплювання).

4. При утвореннi чоловiчих i жiночих гамет в кожну з них може потрапити будь-який алель з однiii пари разом з будь-яким iншим з iншоi пари (принцип незалежного розподiлу).

5. Кожен алель передаiться з поколiння в поколiння як дискретна одиниця, що не змiнюiться.

6. Кожен органiзм успадковуi по одному алелю (для кожноi ознаки) вiд кожноi з батькiвських особин.

2. Хвороба. РЖнфекцiйна хвороба

Хвороба тАУ це життя та функцiонування органiзму в умовах анатомiчних i функцiональних порушень клiтин, тканин, органiв i систем. Хвороби бувають набутими,спадковими,вродженими. Хвороби виникають пiд дiiю шкiдливих чинникiв, коли iхня сила перевищуi захисно-пристосувальнi можливостi органiзму. РЖнодi достатньо лише одноразовоi дii такого агента. Розвиваються хвороби також i за тривалоi дii шкiдливих чинникiв. Шкiдливо впливають на органiзм людини пiдвищене радiоактивне випромiнювання, хiмiчне та пилове забруднення довкiлля, рiзнi бактерii та вiруси; порушення правил здорового способу життя, порушення гiгiiнiчних,норм Отже, хвороба тАУ порушення життiдiяльностi органiзму, взаiмозвтАЩязку його з навколишнiм середовищем, що призводить до тимчасового або постiйного зниження чи втрати працездатностi. Перебiг хвороби буваi прихованим, гострим, хронiчним. Хвороба може закiнчитися одужанням, iнвалiднiстю або смертю. Хвора людина потребуi лiкування, спiвчуття та турботи. Хвороба тАУ це iднiсть двох протилежних тенденцiй тАУ руйнiвноi i захисноi, що перебувають у постiйнiй боротьбi.

РЖнфекцiйна хвороба - розлади здоров'я людей, що викликаються живими,збудниками(вiрусами,бактерiями,рикетсiями,найпростiшими,грибкамигельмiнтами,клiщами,iншими,патогенними паразитами), продуктами iх життiдiяльностi(токсинами), патогенними бiлками (прiонами), передаються вiд,заражених осiб здоровим i схильнi до масового поширення; особливо небезпечнi iнфекцiйнi хвороби-iнфекцiйнi хвороби (у тому числi карантиннi: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стiйкими розладами здоров'я у значноi кiлькостi хворих, високим рiвнем смертностi,швидким поширенням цих хвороб серед населення;

3.Характеристика приматiв

Примати, загiн ссавцiв, 2 пiдряди: напiвмавпи i мавпи. Св. 200 видiв - вiд лемурiв до людини, що ставить загiн приматiв в особливе положення. Для приматiв характернi п'ятипалi хапальнi кiнцiвки, здатнiсть великого пальця протиставлятися iншим; волосся, що покриваi тiло i у деяких видiв мантii твiрних, гриви, бороди i пр.; добре розвиненi слух i зiр. Емоцiйний стан приматiв виражаiться багатим набором звукiв i жестiв. Мешкають головним чином в лiсах тропiкiв i субтропiкiв. Спосiб життя переважно денною, деревний. Живуть частiше стадами або сiмейними групами з достатньо складною iiрархiчною системою домiнування - пiдкорення. Розмножуються круглий рiк, у бiльшостi народжуiться 1 дитинча. Через знищення природних мiст проживання, браконьiрства, безконтрольного використовування в дослiдницьких цiлях чисельнiсть багатьох приматiв рiзко скорочуiться. 50 видiв i 19 пiдвидiв в Червонiй книзi Мiжнародного союзу охорони природи i природних ресурсiв.

Майже всi примати - мешканцi теплого клiмату: пiвденноамериканськоi сельви, африканських лiсiв i Саван, джунглiв РЖндо-Малайськоi областi лiсiв Мадагаскару. Проте i мавпи наприклад японський макак, якi можуть жити навiть на снiгу. Загiн Примати прийнято в даний час пiдроздiляти на два пiдряди:

1. Низькi примати, або напiвмавпи.

2. Мавпи, або людиноподiбнi.

Пiдряд Низькi Примати - напiвмавп. До них вiдносять тупай, лемурiв, довгоп'ятiв i iн.

Це дрiбнi тварини, але i i середнiх розмiрiв - з собаку. У всiх напiвмавп i хвости, часто пухнастi. Лицьовий вiддiл черепа витягнутий, добре розвинений нюх, на обличчi i дотиковi волоски - вибриси. Нижнi зуби ростуть вперед утворюючи "гребiнець" для догляду за шерстю або для зiскоблювання iжi. Всi напiвмавпи мiтять територiю, на якiй живуть, пахучим секретом специфiчних шкiрних залоз - грудинний, черевний, горловий i iн., а так само сечею. Мозок у напiвмавп невеликий, без звивини. Майже всi вони ведуть нiчний спосiб життя, окрiм деяких видiв стародавнiх лемурiв. Живуть вони групами або поодинцi, народжують одного-двох дитинчат. У всiх, окрiм долгопятов, нерухома мускулатура особи, тому вони не володiють такою мiмiкою, як мавпи.

Тупаi i перехiдною формою мiж насекомоядними ссавцях i приматами. По будовi черепа, переднiх кiнцiвок, зубiв, по бiохiмiчних показниках вони ближче до приматiв. По-малайськi тупайя означаi "бiлка", вони невеликi, живуть на деревах i схожi на бiлок з пухнастим хвостом.

Лемури - найтиповiшi представники напiвмавп; поширенi на Мадагаскарi. Стародавнi лемури живуть великими групами. РД лемури з яскравим забарвленням; наприклад, у котячого лемура на хвостi чергують бiлi i чорнi кiльця i бiлi круги у очей. Назву цей лемур одержав за звуки, схожi на муркотаннi. Котячий лемур - денний, харчуiться фруктами, кольорами, листям. Крiм крупних лемурiв i дрiбнi карликовi види, наприклад мишачий лемур, розмiром з кулак, з величезними очима, вiн важить 40-60 грам. Це нiчнi мисливцi на комахах. Зi всiх напiвмавп ближче за все до мавп коштують довгоп'яти, що живуть в РЖндонезii i на Фiлiппiнах. Вони розмiром з щура, мають величезнi очi, що свiтяться в темнотi, за що iх називають "довгоп'ят - привид". Голий хвiст з пензликом служить балансиром при стрибках. Лицьовий вiддiл - не витягнутий, як у iнших напiвмавп, а укорочений, а це означаi, що нюх слаборозвинений. У довгоп'ятiв i мiмiчнi м'язи, i вони можуть гримасувати, як мавпи. Мозок i порiвняльне великий, заднi кiнцiвки довше переднiх, подовжена i кiстка п'яти, за що iх i називають довгоп'ятами.

Пiдряд Вищi примати - людиноподiбнi. Всi вищi примати дiляться на двi секцii - широконосi i вузьконосi мавпи. Роздiлення засновано на вiдмiнностях в будовi носовоi перегородки: у широконосих мавп вона широка i нiздрi дивляться убiк, а у вузьконосих вузька, нiздрi обернуто вниз. Вiдрiзняються вони i по житлах. Всi широконосi мавпи живуть в пiвденнiй Америцi i iх називають мавпами Нового Свiтла; вузьконосi мавпи живуть в Африцi i Азii i iх називають мавпами Старого Свiтла.

Гоминiди (вiд лат. homo - людина), сiмейство загону приматiв. Включаi людину сучасного типу (Homo sapiens) i викопних людей: пiтекантропiв, неандертальцiв i, ймовiрно, деяких викопних вищих приматiв типу австралопiтекiв. Вивчення сучасних i викопних приматiв даi матерiал, що дозволяi зрозумiти, яким чином виникли характернi особливостi людини, якi у результатi вивели його за межi свiту тварин.

Загальним предком людиноподiбних мавп i самого високоорганiзованого в загонi приматiв сiмейства гоминiд (людей) була одна з гiлок вузьконосих мавп. Якнайдавнiшi представники цiii гiлки вже пересувалися по землi на заднiх кiнцiвках, допомагаючи собi переднiми. Бiльш менш випрямлене положення тiла i перенесення центру тяжкостi в основному на заднi кiнцiвки рiзко змiнило спiввiдношення мiж всiма органами тварини: грудна клiтка ставала ширше i коротше; хребетний стовп поступово втрачав форму дуги, властиву всiм тваринам, що пересуваються на чотирьох ногах, i набував S-образную форму, що додавало йому гнучкiсть. Рухи переднiх кiнцiвок сталi вiльнiшими i рiзноманiтними. Це виявилося дуже корисним, оскiльки полегшило добування iжi. На раннiх етапах еволюцii приматiв нашi вiддаленi предки жили на деревах. Проте безпосереднiми предками гоминiд були наземнi двоногi мавпи. Перехiд до наземного способу життя здiйснився задовго до появи перших гоминiд. Перехiд до прямоходiнню, що звiльнив руку вiд участi в пересуваннi тiла, - лише одне i далеке не iдине. умова перетворення нашого далекого предка в людину. Не менше важливим був i стадний спосiб життя, при якому слабкiсть однiii особини компенсувалася зусиллями стада, що спiльно обороняiться, а досвiд, придбаний iндивiдуумом, швидко ставав надбанням iнших членiв стада. Високий рiвень розвитку мозку i психiки, використовування рiзних предметiв як знаряддя для полювання i захисту вiд ворогiв сталi найголовнiшими передумовами олюднення, основою для розвитку мислення i трудовоi дiяльностi. Перш нiж людина остаточно видiлилася з свiту тварин, пройшов тривалий перiод часу.

Деякi види людиноподiбних мавп загинули в боротьбi за iснування. Рiзнi види мавп скоювали вiд випадку до випадку окремi трудовi операцii, закидали iх, знову до них поверталися, поки праця з виключення не стала правилом. Природний вiдбiр забезпечував виживання особин i груп, що володiли здатнiстю до трудовоi дiяльностi. Перехiд вiд використовування рiзних предметiв як знаряддя працi до регулярного i свiдомого iх виготовлення дав тiй групi приматiв, з якоi згодом виникла людина, величезнi переваги перед iншими.

Список використаноi лiтератури

1.Н. Грiн, Бiологiя, Москва, тАЬМИРтАЭ, 1993.

2.Р. Грiгорьев, Як стати розумним, Москва, тАЬДитяча лiтературатАЭ, 1973.

3.Ф. Кибернштерн, Гени i генетика, Москва, тАЬПараграфтАЭ, 1995.

4.А. Артемов, Що таке ген, Таганрог, тАЬЧервона сторiнкатАЭ, 1989.

5. Серебряков В.В., Балан П.Г. Бiологiя

6. Антропологiя. Христоматiя. тАУ М.: Росiйське психологiчне об'iднання, 1999.

Вместе с этим смотрят:

Анатомия и физиология заднего мозга. Строение и механизм кровообращения

Бiологiчне рiзноманiття людських рас

Бiологiя iндивiдуального розвитку

Бiологiя лева

Банан