Казка як ефективний засiб виховання i навчання дiтей рiзного вiку

Змiст

Вступ

Роздiл1 Казка як вид лiтературноi творчостi

1.1 РЖсторiя казки

1.2 Походження казки

1.3 Значення казки як жанру лiтератури

1.4 Казка як обтАЩiкт наукових дослiджень

Роздiл2 Казка як засiб виховання i навчання учнiв

2.1 Казка - учбовий матерiал для дiтей рiзного вiку

2.2 Виховання i навчання за допомогою казки

2.3 Особливостi педагогiчноi роботи з казками

2.4 Творче виховання з використанням казки

2.5 Експериментальне дослiдження тАУ використання казок для розвитку школярiв

Висновки

Лiтература

Вступ

Мета будь якого вчителя тАУ виховати зi своiх учнiв цiлеспрямованих, чесних, вiдкритих для спiлкування та працi людей. Виховання тАУ процес формування всебiчно розвиненоi особистостi, а навчання тАУ найважливiший засiб виховання, пiд яким розумiiться процесс передачi та активного засвоiння знань, умiнь i навичок.

Як казав вiдомий педагог Я. А. Коменський, "навчання тАУ це процес пiзнання. Цей процес включаi в себе усвiдомлення та осмислення у процесi пiзнання, вправи та практичний досвiд. У процесi навчання в учня змiнюються колишнi та зтАЩявляються новi форми поведiнки". Для раелiзацii мети виховання використовуються рiзнi засоби та методи.

Серед рiзноманiття сучасних засобiв навчання i виховання я би хотiла звернути вашу увагу на казку. Чи i казка засобом навчання?

Казка як своiрiдний жанр народноi та лiтературноi творчостi посiдаi значне мiсце у фольклорi всiх краiн свiту. Як зазначив В. Гнатюк "казки належать до найдавнiших витворiв людського духу i сягають у глибину таких далеких вiд нас часiв, якоi не досягаi жодна людська iсторiя". Казка тАУ невiдтАЩiмна складова народноi педагогiки. "Казка, гра, фантазiя, - пише В.О. Сухомлинський, - животворне джерело дитячого мислення, благород-них почуттiв i прагненьтАж Через казковi образи в свiдомiсть дiтей входить слово з його найтоншими вiдтiнкамитАж Пiд впливом почуттiв, що породженi казковими образами, дитина вчиться мислити словами. Дiти знаходять велике задоволення у тому, що iхня думка живе у свiтi казкових образiв, в них тАУ перший крок вiд яскравого, живого, конкретного до абстрактного".

Неможливо уявити дитинство без казок тАУ батьки читають iх дiтям, казки застосовуються у навчальнiй програмi дитячих садкiв, молодших класах шкiл, але чи можна застосовувати казку та гру як засiб виховання бiльш дорослих школярiв, наприклад, 4 тАУ 5 класу? Сучаснi дiти розвиваються пiд впливом СМРЖ, компьютерних технологiй, iнтернету, чи доречно буде проводити з ними уроки за допомогою "староi доброi" казки?

Для нас не секрет, що взаiмодiя батькiв зi школою вкрай необхiдна для реалiзацii головноi iдеi навчання тАУ виховання всебiчно розвиненоi особистостi. Але чи всi батьки охоче втручаються у шкiльне життя своiх дiтей? Звiсно нi. РЖ яка думка батькiв стосовно казок? Звiсно, у першi роки життя дитини i поки вона ходить у дошкiльний заклад, життя дитини переплетаiться з казкою, батьки, дiдусi та бабусi зазвичай читають, розповiдають дитинi про чарiвний свiт казкових пригод. Але коли дiти пiдростають i вже минають початкову школу, батьки намагаються звернути iхню увагу на рiзний пiзнавальний матерiал, залучають до занять у розвивальних гуртках, а казки, як бiльш "дитячий" жанр, вiдходять на дальнiй план. Батьки прагнуть бачити своiх дiтей розумними, вихованими, i часом забувають про розвиток душi, який так необхiдний дiтям у будь-якому вiцi! Адже казка тАУ дуже поширений жанр, i великий вибiр хороших авторiв i тематик, можна знайти саме тi, що подобаються дитинi. Навiть дорослим iнодi кортить перечитати свою улюблену казку, чи може ту, яку в дитинствi читала бабуся, яка вразила, влучила в серце. РЖ з кожним прочитанням можна вiдкрити в казцi щось нове, скрите до цiii пори, а це означаi винести для себе якийсь досвiд.

Нажаль, не всi вчителi замислюються над впливом казок на учнiв, на практицi не всi проводять iгровi заняття, повтАЩязанi з казкою. Вважаiться, що цей жанр лiтературноi творчостi може бути використаний тiльки на уроках лiтератури, часто робота з казками обмежуiться прочитанням матерiалу i засвоiнням змiсту написаного.

Мета даноi курсовоi роботи тАУ довести, що казку можна вважати ефективним засобом виховання i навчання дiтей рiзного вiку, у тому числi у 4-5 класi.

РЗi завдання:

- розглянути позицii вiдомих педагогiв щодо цього питання;

- дослiдити, як працюi казка у якостi засобу виховання та навчання;

- дослiдити, як впливаi казка та гра на дiтей певного вiку;

- визначити педагогiчнi особливостi використання казок на уроках, якi проводяться у 4 тАУ 5 класi.

ОбтАЩiкт дослiдження тАУ казка як незмiнний та iфективний засiб виховання.

Предмет дослiдження тАУ процес використання казки у 4 - 5 класi се-редньоi школи.

У курсовiй роботi були використанi такi методи дослiдження як: аналiтичний, пошуковий, описовий, порiвняльний.

Наукова новизна цiii роботи полягаi в дослiдженнi впливу казки, а також дидактичноi гри та роботи з матерiалами, на пiдвищення iфективностi навчання та виховання школярiв.

Практичне значення цiii роботи випливаi з актуальних завдань удосконалення навчально-виховного процесу у 4 тАУ 5 класах школи i може бути використано вчителями для ефективноi реалiзацii розвивального потенцiалу урокiв, а також для пiдвищення зацiкавленостi учнiв та iх активностi. На дану курсову роботу, на мiй погляд, слiд звернути увагу не лише педагогам, але й батькам, якi зацiкавленi у повноцiнному розвитку своii дитини. Тема що була обрана для курсовоi, повинна лишитися непомiченою для психологiв, бо тема казки широко вивчалася у психологii, а в цiй роботi вона розглянута з боку педагогiки.

Моiм особистим внеском у дослiдженнi казки як ефективного засобу виховання i навчання i зтАЩясування того як можна використовувати казки на уроках образотворчого мистецтва.

Роздiл 1. Казка як вид лiтературноi творчостi

1.1 Що таке казка. РЖсторiя казки

Казка тАФ це вид художньоi прози, що походить вiд народних переказiв, порiвняно коротка розповiдь про фантастичнi подii та персонажi, такi, як феi, гноми, велетнi тощо. Один з основних жанрiв народноi творчостi, епiчний, переважно прозаiчний твiр чарiвного, авантюрного чи побутового характеру усного походження з настановою на вигадку.

Казка як жанр усноi народноi творчостi своiм генезисом сягаi ще часiв перших спроб мiфотворчостi, як жанр художньоi словесностi тАУ бере початок у ХVРЖРЖ ст.

Казка як своiрiдний жанр народноi творчостi здавна посiдав важливе мiсце у фольклорi всiх народiв свiту. Згадки про казку (як i ii зразки) знаходимо в рiзноманiтних писемних пам'ятках, що дiйшли до нашого часу крiзь вiки i тисячолiття. Так, в Китаi ще у XXII ст. до н. i. був вiдомий збiрник казок "Шан-Хоi-Кiнг". Ряд казок Стародавнього РДгипту було зафiксовано у XIV ст. до н. i. За багато столiть до нашоi ери активно побутували казки в РЖндii. Чимало з них увiйшло потiм до славнозвiсного збiрника "Панчатантра". Широкого розголосу набули стародавнi казки Арабського Сходу, що склали цiлий збiрник "Тисяча i одна нiч" й були потiм перекладенi на мови багатьох народiв.

На думку багатьох дослiдникiв, казка i найбiльш древнiм жанром, який "застиг у той перiод, коли перестав вiдповiдати пiзнiшим форматам мислення". Казка набула естетичноi, частково дидактичноi i повчальноi функцii та сталоi форми, що до цього часу залишалась незмiнною. Як пiдтверджують спостереження вчених, це було не пiзнiше XVI-XVII ст. Усi трансформацii жанру та змiни у сприйманнi казковоi оповiдi повтАЩязанi iз втручанням дiйсностi у ii сферу.

"РЖсторiя казки,тАФ справедливо вiдзначаi росiйська дослiдниця Е. Померанцева, i насамперед iсторiя ii спiввiдношення з дiйснiстю".

Казковий епос як частина усноi народноi прози i значною частиною украiнськоi словесностi. Вперше термiн "казка" вжито у граматицi Лаврентiя Зизанiя "Лексисъ сиречь речения" (1596) поряд з поняттям "баснь", "байка", а пiзнiше в подiбному значеннi тАУ у словнику Памви Беринди "Лексiконъ славеноросскiй i iменъ толъкованii" (1627). Таким цей термiн ввiйшов у науку.

1.2 Походження казки

Як зазначаi В. Гнатюк, "казки належать до найдавнiших витворiв людського духу i сягають у глибину таких далеких вiд нас часiв, якоi не досягаi жодна людська iсторiя". Тому iдиного погляду щодо походження казок немаi. Кожен iз наукових напрямiв вирiшуi цю проблему по-своiму. Прихильники мiфологiчноi школи вважали основою казки мiф та систему давнiх уявлень. Мiграцiйна школа розвинула теорiю запозичень, тобто поширення казкових сюжетiв зi Сходу (зокрема РЖндii). Представники антропологiчноi школи висловлювали думку про самозародження подiбних сюжетiв на певному етапi розвитку рiзних народiв. Дослiдження в руслi ритуально-мiфологiчноi школи поклали в основу виникнення казки систему давнiх язичницьких релiгiйних ритуалiв.

Одним з перших дослiдникiв схiднословтАЩянськоi казки, який дав аналiз украiнськоi казки з позицiй мiфологiчного напрямку, i Ф. Буслаiв. Вiн висловив думку, що цей жанр тiсно повтАЩязаний з народною епiчною поемою, вважаючи казку модернiзованою формою героiчноi билини. М.Чумарна теж виводить назву жанру з прамiфа, вказуючи на скiфський мiф про Маная та його дружину Казку, яка навчила людей мови. М.Грушевський героiчний та казковий епос розглядав як паралельнi явища, кожне з яких маi свiй специфiчний характер, форму, шлях еволюцii. На думку росiйського дослiдника ХХ ст. В. Проппа, казка виявляi звтАЩязок з системою давньоi релiгii (зокрема, обрядом iнiцiацii) та системою первiсних суспiльних iнституцiй: "Казка народжуiться, звичайно, з життя. Всяке архаiчне, сьогоднi вiдмерле релiгiйне явище бiльш давнi, нiж його використання в сучаснiй казцi". Але, на його думку, цей жанр генетично повтАЩязаний з древнiми формами оповiдi, коли герой втрачаi своi iмтАЩя, а розповiдь втрачаi свiй сакральний характер. Тодi мiф i легенда перетворюються в казку.

1.3 Значення казки як жанру лiтератури

Мабуть, жоден з видiв народноi творчостi не вiдзначаiться таким багатством нашарувань, як казка. На нiй позначився вплив рiзних iсторичних епох, починаючи вiд первiсного суспiльства i до наших днiв. Усе це свiдчить про важливе мiсце казок у культурно побутовiй практицi людства уже на раннiх щаблях його iсторичного розвитку i про тiсний зв'язок iх з життям народу.

Звичайно, кожна казка, як, до речi, й твори iнших жанрiв фольклору, певний елемент новоi дiйсностi засвоювала не механiчно, не прямолiнiйно, а в своiрiдному, передусiм художньо естетичному аспектi. Тим-то нове в казцi тiii або iншоi iсторичноi доби щоразу й неминуче "зливаiться iз старим в одне органiчне цiле".

Будучи здавна одним з провiдних i визначальних жанрiв усноi народноi творчостi, iстотно впливаючи на процес формування рiзних видiв та жанрiв фольклору, на його загальну поетику, на характер жанровоi системи тощо, казка разом з тим вiдiграла важливу роль i в розвитку писемноi традицii людства. Ще в античному свiтi (зокрема, в Стародавнiй Грецii та Римi) казка як пiзнавальне i художнi джерело використовувалась iсториками, поетами. Дослiдники пiзнiшого часу, наприклад, слушно зауважували, що давньогрецький письменник i фiлософ Плутарх, який написав багато творiв iсторичного змiсту, "у своiх оповiданнях даi бiльше казок, нiж iсторичного викладу".

Велике значення мали народнi казки для становлення та розвитку багатьох жанрiв художньоi лiтератури (передусiм пригодницького роману, повiстi, новели, байки, лiтературноi казки-алегорii тощо). На щедрому, життiдайному грунтi казковоi традицii у всiх народiв свiту започаткувався та розвинувся i такий характерний вид професiональноi художньоi творчостi, як дитяча лiтература.

За своiю природою казка i досить характерним жанром фольклору; вона щiльно примикаi до iнших рiзновидiв народноi оповiдальноi творчостi, насамперед до легенди, переказу, оповiдi, якi, як вiдомо, особливо тiсно пов'язанi з конкретною iсторiiю, реальним життям i побутом iх творцiв. Художнi образи казок, психологiя характерiв, ситуацii, художнi деталi казкового епосу в своiй основi завжди глибоко самобутнi й iсторично конкретнi, бо ж вони у специфiчнiй художнiй формi вiдбивають життя, погляди, смаки та сподiвання певного народу у певний час його iсторii.

Проте казка маi й чимало вiдмiнного вiд сумiжних з нею жанрiв оповiдального фольклору. Це, зокрема, притаманна iй своiрiдна внутрiшня установка на вимисел. Якщо в легендi або, скажiмо, переказi основним i пiдкреслення "достовiрностi" чи "iмовiрностi" того, про що йдеться у творi, то казка завжди розповiдаi явну "вигадку", яка цiкава не сама по собi, а передусiм своiм бiльш або менш прозорим натяком на якесь конкретне життiве явище, захоплюi своiю алегоричнiстю, i це завжди усвiдомлюiться як самим творцем казки, так i ii виконавцем i слухачем.

Установка на вимисел в казцi перебуваi в органiчному зв'язку з iншою не менш характерною ознакою - розважальнiстю, "Коли казку, слушно пiдкреслюi росiйський фольклорист О. Никифоров,- розповiдають не для розваги, а, напр., з метою дидактичною, повчальною, вона перетворюiться в чисту легенду, повчання i при цьому набуваi часто навiть нових особливостей побудови". У сиву давнину форми усноi поезii були ще слабо диференцiйованi, до того ж i сама народна творчiсть тодi досить щiльно переплiталась з рiзноманiтними побутовими та iдеологiчними чинниками. Ймовiрно, що й казка була у тi далекi вiд нас часи певною мiрою зв'язана з мiфами, з рiзними соцiальними iнститутами, ритуальними вiдправами, обрядами та всiлякими забобонами, вiдзначалася своiми жанровими особливостями, функцiональними рисами i в цiлому була не такою, як вона вiдома нам нинi.

Народи свiту в своiму розвитку загалом пройшли бiльш або менш аналогiчнi iсторичнi стадii. Це вiдбилось i на казцi, про що свiдчать однотипнi у казковому епосi рiзних народiв нашарування, глибока спорiдненiсть, часом вражаюча подiбнiсть багатьох сюжетiв, мотивiв та образiв, хоч безсумнiвна при цьому й величезна, особливо у пiзнiшi часи, роль культурного взаiмообмiну мiж народами.

До того ж казка як характерна форма художньоi розповiдi за своiю природою здавна забезпечувала широкий простiр для участi в процесi ii творення та поширення iндивiдуального творчого начала. РЖмпровiзацiйний елемент у творах цього жанру завжди посiдав досить важливе мiсце, хоч знаходив i не настiльки широкий вияв, як, скажiмо, в легендi, переказi або оповiдi. У казцi вiн бiльшою мiрою, анiж в iнших видах оповiдальноi творчостi, стримувався рiзноманiтними чинниками формального порядку (бiльш або менш усталеною фабулою, внутрiшньою цiлiснiстю сюжетiв та мотивiв, законами композицii, системою так званих "загальних мiсць" тощо), щоразу сполучався з певною (казковою) традицiiю.

Крiм того, у порiвняннi з iншими жанрами фольклору казка надзвичайно сильно виявляi схильнiсть до взаiмодii з писемною традицiiю, що не могло не позначитись на ii характерi й особливостях розвитку. Можна смiливо твердити: з появою писемностi казкова творчiсть дiстала характерне, якiсно нове джерело для свого збагачення, поширення й функцiональних виявiв.

Усе це й склало той специфiчний грунт, на якому народна казка в мiру культурного поступу людства дедалi бiльше зростала вшир i вглиб, у кожну iсторичну епоху своiрiдно оновлювалась, переосмислювалась, видозмiнювалась, постiйно збагачувалась i розвивалась як з погляду генетичного, так i типологiчного, щедрим потоком вливалась у культурну скарбницю кожного народу як ii неоцiненне надбання i водночас активно заплiднювала казкову традицiю iнших народiв, проте й сама часто-густо зазнавала при цьому неабияких впливiв.

"Доступна практично всiм поколiнням людей, суспiльним верствам, етносам, цивiлiзацiям", казка прилучаi своiх шанувальникiв до вiчностi, невимушено навчаючи iх цiнностей, що не тлiють тисячолiттями".

1.4 Казка як обтАЩiкт наукових дослiджень

ОбтАЩiктом наукового дослiдження казка i казкотворчiсть стають у ХРЖХ ст., здебiльшого цей феномен вивчають в контекстi гуманiтарних наук, зокрема фiлологii, iсторii, фiлософii, культурологii. Вiдомi мовознавчi та лiтературознавчi працi, присвяченi казцi, повтАЩязанi з iменами В. Я. Проппа, В. В. Анiкiна, М. В. Васiльiва, О. М. Горького, В. РЖ. Даля, С. РЖ. Мiнца та iн. Вивченням фiлософсько-iсторичних та культурологiчних аспектiв казки займалися М. М. Бахтiн, В. В. Зеньковський, О. Ф. Лосiв, А. В. Дахiн та iн.

На початку минулого столiття багатоаспектний свiт казки стаi предметом психолого-педагогiчних дослiджень. Маiмо на увазi працi Т. РЖ. Алiiвоi, РД. А. Аркiноi, А. М. Виноградовоi, Л. М. Гурович, М. М. Кашиноi , Т. РЖ. Морозовоi, А. М. Орлова та iн. У них дослiджено особливостi сприйняття казок дiтьми, вплив казки на розвиток функцiональних характеристик дитини, формування iгрових можливостей у дитини за допомогою казки тощо. Поняття "казкотерапiя", "терапевтична казка" зтАЩявляються в науковому обiгу лише в другiй половинi ХХ ст. Вони знаменують появу нового напряму дослiджень казки тАУ в аспектi читання "з лiкувальною метою" тАУ бiблiотерапii, чергове розширення жанрових меж казки.

З точки зору книгознавчоi, пiд казкотерапiiю пропонуiться розумiти сумiжну дисциплiну книгознавства, яка вивчаi зворотний звтАЩязок мiж казковими подiями та поведiнкою реципiiнта в реальному життi, тобто вплив казки на формування особистостi. Психологи детермiнують це поняття як частину терапевтичного впливу на особистiсть, основною метою методу i донесення до читача чи слухача казки iдеi, що все, що i нереальним в життi, стаi реальним в казцi; це процес обтАЩiктивiзацii ситуацii, спосiб виховання дiтей, що втiлюiться за допомогою здатностi казки активувати ресурси особистостi.

На сьогоднi в багатьох iвропейських краiнах, зокрема в Польщi, вiдбуваiться заснування наукових шкiл тАУ iнституцiй, наукових установ, дослiдних центрiв, тАУ якi працюють у напрямi бiблiо- чи казкотерапii. Польськi науковцi репрезентують досягнення в галузi казкотерапii великою кiлькiстю видань (наукових, науково-популярних, навчальних). На базi вiдомих унiверситетiв готують фахiвцiв-казкотерапевтiв (Ягелонський унiверситет (м. Кракiв), унiверситет Марii Склодовськоi-Кюрi, Католицький унiверситет (м. Люблiн). РЖснують польськi видавництва у Варшавi, Познанi, Вроцлавi, зокрема "Media Rodzina" (м. Познань), що спецiалiзуються на "лiтературi, яка лiкуi", видають збiрники терапевтичних казок, навчальнi посiбники, методичнi вказiвки тощо. Чимало зроблено для розвитку казкотерапii та дослiдженнi казки в контекстi психологiчних наук i в Росii. 1998 р. у Санкт-Петербурзi було засновано РЖнститут казкотерапii. Працiвники РЖнституту, на чолi з директором Т. Зiнкевич-РДвстигнiiвою, стали послiдовниками вiдомих дослiдникiв казок тАУ К. Г. Юнга, М.-Л. фон Франц, К. П. Естес, Е. Фромма), З. Фройда, Е. Берна, М. Ерiксона, В. Я. Проппа та iн. Саме форму казки та метафору працiвники РЖнституту казкотерапii визнали одним iз найефективнiших та найзапотребованiших сучаснiстю засобiв вирiшення проблем людини (психiчних розладiв, страхiв, стресiв, депресiй тощо). За десять рокiв науково-дослiдноi роботи РЖнститут казкотерапii в Росii розробив методологiю комплексноi казкотерапii для дiтей, пiдлiткiв i дорослих iз рiзноманiтними проблемами.

Народна казка та ii педагогiчнi можливостi стали предметом уваги украiнських педагогiв та методистiв. Так, велику увагу казкам як жанровi творчостi та засобу виховання школярiв придiляли Бiбко Н., Бурова Р., Дорошенко С., РЖгнатенко Н., Корнiйчук РЖ., Кубинський М., Олiйник Г., Пабат В., Сиротинко В., Тищенко С., Чуйко Г. та iн.

Зокрема, Н.Бiбко вивчала методичнi особливостi опрацювання народних казок i казок змiшаного (перехiдного) типу; Р.Бурова аналiзувала казковий матерiал з точки зору його можливостей для розвитку мовлення молодших школярiв; С.Дорошенко визначив загальнi методичнi особливостi опрацювання казки на уроках читання; Н.РЖгнатенко наголошував на специфiцi матерiалу казок у планi осмислення iх змiсту; С.Козорiз описав нестандартнi форми роботи над казкою; РЖ.Корнiйчук розробив конспекти урокiв читання казки у початкових класах; К.Коханiвська розробила методику творчих робiт, повтАЩязаних iз обробкою народноi казки на уроках рiдноi мови; М.Лещенко дослiджував вплив казкового матерiалу на формування особистостi учнiв молодшого шкiльного вiку; Г.Олiйник описав особливостi виразного читання народноi казки. РЖншi методисти також зосереджувалися на характеристицi особливостей опрацювання народних казок у початкових класах.

Отже, в казках вiдобразилися свiтогляд народу, його морально-етичнi та естетичнi принципи, педагогiчний генiй, багатовiковий досвiд виховання пiдростаючих поколiнь. Саме тому казки потребують аналiтичного пiдходу i наукового обТСрунтування з точки зору жанрових особливостей та вивчення iх педагогiчноi цiнностi в планi навчання, виховання та розвитку молодших школярiв, формування особистiсних якостей та особистостi дитини в цiлому.

Роздiл 2. Казка як засiб виховання i навчання учнiв

казка лiтература виховання педагогiчний школяр

2.1 Казка - учбовий матерiал для дiтей рiзного вiку

Казка вiдома дiтям з дошкiльних рокiв. РЗi привабливiсть тАУ у сюжетностi, таiмничостi, фантастичностi. Неможливо уявити дитяче мислення без казки, живоi, яскравоi, яка засвоюiться свiдомiстю, почуттями людини як певноi сходинки людського мислення.

Дiти з захопленням грають у вовкiв i лисиць, з любов'ю готують маскараднi костюми зайцiв i пiвникiв, а на дитячих ранках з iнтересом вiдтворюють повадки улюблених казкових персонажiв. Однак це не може служити пiдставою для того, щоб вважати, що учнi розумiють специфiку казки як лiтературного жанру. Звичайно, вiд них не слiд домагатися наукового визначення казки, адже дiти не усвiдомлять його змiсту, хоч, можливо, й запам'ятають формулювання. У початкових класах йдеться лише про набуття загального уявлення про казку i ii вiдмiнностей вiд iнших творiв. Але це не означаi, що казка не i повчальною. як було розглянуто вище, казка гарно впливаi на дитину у будь-якому вiцi. У 4-5 класi вже можна ускладнити завдання для дiтей.

Важливою рисою казкового епосу i яскраво виражена дидактична спрямованiсть казок. Це своiрiдна iсторiя життя, яка у доступнiй формi несе дiтям iсторичну правду, iнформацiю про iсторiю життя украiнського народу.У М.Горького i таке цiкаве спостереження: "У свiтi немаi нiчого, що не може бути повчальним" тАФ немаi i казок, якi не утримували б у собi матерiал "дидактичний", "повчання" [34, 29]. З ним не можна не погодитись. Справдi, хто б у казцi не дiяв, його вчинки зрозумiлi дорослим i дiтям. Методика рекомендуi скористатися повчальнiстю казок.

РЖз казкою молодший школяр ознайомлюiться ще у дошкiльному вiцi, у ранньому дитинствi. У 1-4 класах казка для учнiв вiдкриваiться як жанр народноi, а пiзнiше й лiтературноi творчостi, вiдмiнний за певними специфiчними ознаками вiд iнших творiв. Дiти охоче читають казковi пригоди, тому вчитель маi використати це бажання для розвитку iхнiх пiзнавальних iнтересiв та формування народознавчих понять, для подачi знань про побут, звичаi народу, його морально-етичнi та естетичнi якостi, почуття та уявлення украiнського етносу. У 5-7 класi дiти вивчають композицiю казок, обгрунтовують дii персонажiв на бiльш пiдходящих до iх вiку казках.

2.2 Казки як засiб виховання i навчання

Велике значення казок як засобу розвитку мовлення учнiв. Текст казок тАУ прекрасний матерiал для формування навичок звтАЩязного мовлення. Молодшi школярi iз задоволенням розповiдають казки, зберiгаючи народнi образнi вислови та зображувальнi засоби (порiвняння, епiтети), а також прийнятий у казках своiрiдний синтаксичний стрiй, мовлення, структуру речень, емоцiйнi особливостi твору.

У методичних посiбниках засуджуiться намагання окремих класоводiв зводити характеристику казки до вказiвки, що, мовляв, казковi подii видуманi. Для цього i пiдстави, оскiльки практика переконуi, що умовнiсть казки дiти самi вiдчувають. Вона iм подобаiться. Вони i в класi ладнi грати в придуманих казкових героiв, i це треба всiляко пiдтримувати. Текст багатьох казок пiддаiться прочитуванню в особах. Методика рекомендуi вчителевi скористатися цiiю можливiстю: таким чином учнi залучаються до дiалогу.

У процесi такоi зацiкавленоi роботи дiтей над казкою створюються сприятливi умови для розкриття перед ними особливостей цього виду лiтературноi i народноi творчостi. Вони ще раз переконуються, що казка тАФ це розповiдь про якусь незвичну подiю. В ii основi тАФ видумка, фантазiя, адже насправдi звiрi не розмовляють, а в казках вони користуються людською мовою. Проте дiтей це не бентежить. Навпаки, вони цiкавляться казкою саме тому, що в нiй звiрi живуть i розмовляють зрозумiлою мовою.

Дiти усвiдомлюють, що в життi вовк i лисиця не дружать а в казцi вони тАФ нерозлучнi друзi. Це й переконуi в тому, що казки з участю звiрiв тАУ фантастичнi Поряд iз звiрами у казках дiють явища природи: Зима, Мороз, Сонце та iн. Це фантастика, але вони все ж не дивуються цьому, сприймають як можливе, до того ж захоплено. Тому досить часто вдаються до власного фантазування тАФ створення казок про звiрiв, а то й про навколишнi предмети: столи, стiльцi, книжки, зошити. Завдання вчителя тАФ всiляко заохочувати учнiв до написання казок. У меморiальному музеi у Павлишi, де працював В. О. Сухомлинський, зберiгаiться 80 томiв казок, написаних учнями. Видатний вчений вважав, що створення казок тАФ не розвага, а засiб розумового й естетичного розвитку дiтей.

Казкову ситуацiю дiти сприймають як гру. Тому немаi потреби повторювати вiдоме iм i пiдкреслювати, що казковий сюжет видуманий. У казцi йдеться про добро i зло, про погане i гарне. Дитяча увага повинна бути зосереджена на цих моральних i людських категорiях, а не на розвiнчаннi незвичностi казкових ситуацiй. РЖ ще одна обставина застерiгаi вчителя вiд загострення уваги дiтей на фантастичнiй основi казки. Це тАФ наявнiсть у читанках казок, сюжет яких мало схожий на фантастику, незвичнiсть.

Працюючи над казкою, не слiд випускати з поля зору вимог, якi ставляться до всiх урокiв читання: домагатися усвiдомлення змiсту та на основi цього тАУ реалiзацii виховного потенцiалу народноi казки.

2.3 Особливостi педагогiчноi роботи з казками

РЖстотна особливiсть казки полягаi в тому, що у казцi повчальнiсть виражена не нав'язливо, не прямолiнiйно. Дiтей приваблюi захоплююча фабула, яскраво намальованi образи, дотепнi характеристики.

Усiм, хто працюi з дiтьми, на нашу думку, дуже важливо усвiдомити ще одну особливiсть дитячого сприйняття казок. Часто дорослi, не сподiваючись на те, що дитина сама зрозумii суть казки, починають ii пояснювати або ставити запитання, зверненi бiльше до розуму дитини, а не до ii почуттiв. Казка ж адресуiться у першу чергу до серця маленького слухача. Казковi образи, стиль, мова i навiть ритм ii викладу повiдомляють малечi життiво важливi знання ненавтАЩязливо, нiби закарбовуючи iх у iхнiй душi. А тому "дорослi" пояснення i розтАЩяснення часом тiльки порушують процес природного для дiтей "сердечного" засвоiння казки. М. Цвiтаiва, пригадуючи своi дитячi враження вiд прочитаних вiршiв, вiдзначаi, що "коли мати не запитувала тАУ я чудово розумiла, тобто розумiти й не думала, а просто бачила. Але, на щастя, мати не завжди запитувала, i деякi вiршi залишилися зрозумiлими"

Аналiз казок збуджуi дiтей до формулювання оцiночних суджень. Це важливо для розвитку мислення молодших школярiв. Як свiдчить практика проведення урокiв читання, учнi дають рiзнi оцiнки вчинкам одних i тих самих казкових героiв. Як дiяти в цьому випадку, пiдкаже ситуацiя. Але одне можна рекомендувати напевно: гiднiсть дiтей не можна принижувати. Не слiд категорично вiдкидати iхнi думки (якщо це не нiсенiтниця). Найкраще показати, що одне iз суджень найбiльш вдале, а в окремих випадках i залишити всi оцiнки, висловленi школярами.

Дiти можуть складати казки, iм це дуже подобаiться. На уроцi мови можна спочатку скласти казку всiм класом, а потiм поодинцi. Це не просто оповiдання про фантастичнi подii, це цiлий свiт, у якому дитина живе. Симпатiя дiтей завжди на боцi позитивних героiв. Добро торжествуi, зло караiться, а це у свою чергу i добрим виховним моментом пiд час уроку.

Дуже полюбляють дiти творчi завдання над казкою: придумати за початком продовження казки, придумати казку за опорними словами або помiняти характери головних героiв казки, наприклад, у казцi про Попелюшку ii мачуха дуже добра жiнка, яка всiх любить, усiма опiкуiться, а Попелюшка справжня ледацюга. Написанi казки можна iнсценiзувати, драматизувати, зробити до них iлюстрацii, намалювати iх на асфальтi. Треба дати дiтям свободу творити, щоб вони використали всю свою фантазiю, не ставити дитину в рамки. Скiльки фантазii, доброго гумору пануi на уроцi, коли маленькi казкарi створюють "казку-ланцюжок", де потрiбно по черзi продовжити казку, в якiй було тiльки два слова: "Жили-були .." або "Одного разу". Драматизацiя у свою чергу допомагаi вибрати прихильну iнтонацiю, тон голосу, мiмiку, жести. Робота над казками i хорошим засобом розвитку творчого мислення, розвиваi, збагачуi мову, дозволяi збуджувати фантазiю, уяву, стимулювати продуктивне мислення.

Вигадування казок викликаi в дiтей великий iнтерес, даi можливiсть задовольнити потребу у творчостi, гарантуi успiх кожному.

Для того щоб стимулювати розвиток творчого мислення молодших школярiв, створюються зовнiшнi iгровi умови та формуються необхiднi мисленнiвi операцii за допомогою спецiальних вправ. В iграх мозок дитини може створювати новi iдеi, конструкцii, об'iкти, продукти, якi вдосконалюють уже досягнуте, реконструюють його або конструюють щось нове.

Корисним i використання фонохрестоматii, де казки поданi в артистичному виконаннi. Розповiдання повинно бути виразним. Хорошим прийомом пiдготовки до виразного розповiдання i читання казки в особах.

З виховною метою можна використовувати такi основнi види емоцiйного розповiдання народноi казки:

1)ВаВаВаВаВа театралiзацiя тАУ розiгрування та показ казки учнями (тiньовий, iграшковий, ляльковий театри);

2)ВаВаВаВаВа декламування тАУ своiрiдна гра iнтонацiй, спiв повторiв, пiсень, вiршикiв;

3)ВаВаВаВаВа ритмiзування тАУ ритмiко-речитативна розповiдь, на однiй ритмiчнiй кривiй, з однiiю iнтонацiiю

Емоцiйне розповiдання точнiше вiдображаi емоцii, що подаються у казцi та допомагаi змiсту глибше проникати у дитячу душу, викликати зацiкавлення та жагу пiзнання. Треба розвивати у дiтей емоцiйне розповiдання.

Пiд час читання казок рекомендуiться роботу над казкою проводити як над реалiстичним оповiданням. Не потрiбно знижувати зацiкавленiсть дiтей, пояснюючи, що "так в життi не буваi", що це вимисел. Дитячiй уявi властиве яскраве, неординарне бачення свiту, показаного в казцi, i це приносить iм радiсть, вчить мрiяти.

Доцiльно використовувати казки для складання елементарних характеристик i оцiнок, тому що персонажi казок переважно i носiями однiii-двох якостей, рис, якi яскраво розкриваються у iхнiх вчинках. Недоцiльно переводити мораль в область людських характерiв i взаiмовiдносин. Дидактизм казки настiльки сильний, яскравий, що дiти самi роблять етичнi висновки.

РЖнсценiзування казки у позакласнiй роботi допомагаi виражати казковi характери, розвиваi мовлення i творчi здiбностi дiтей.

Казка використовуiться i для навчальних робiт, повтАЩязаних iз складанням плану, оскiльки вона чiтко членуiться на сцени тАУ частини плану, а заголовки легко вiдшуковуються у текстi казки.

Одним iз головних завдань сучасноi школи Украiни i виховання творчоi особистостi, бо вона значно краще й легше пристосовуiться до побутових, соцiальних i виробничих умов, ефективнiше iх використовуi та змiнюi вiдповiдно до власних уподобань, переконань тощо.

2.4 Творче виховання з використанням казки

а) Творчi вправи, iх потенцiал. Творчi вправи передбачають переносити набутi навички у змiненi умови, застосовувати iх у нестандартних обставинах, в уявних, умовно-реальних i природних ситуацiях. За О. Бiляiвим, сучасна методика розрiзняi вправи репродуктивнi (вiдтворення вивченого за зразком), конструктивнi (перебудова, замiна одних мовних моделей iншими) та творчi, пов'язанi з творчою уявою й розрахованi на варiантнiсть та iндивiдуальнiсть виконання (складання речень, редагування тексту, написання переказу, твору тощо). Необхiдний розвивальний потенцiал мiстять завдання асоцiативного характеру, вправи на протиставлення, деформування, створення гiпотез, вербальнi iгри. Вони стимулюють активну пошукову мовленнiву дiяльнiсть учнiв. Необхiдним фактором також виступаi забезпечення емоцiйного благополуччя учнiв у мовленнiвiй дiяльностi, створення ситуацiй успiху.

Пiд творчим потенцiалом, як правило, розумiють здатнiсть людини нестандартно мислити. В. Моляко у структурi творчого потенцiалу серед iнших складових вирiзняi вмiння комбiнувати, знаходити аналогii, реконструювати. У школi треба формувати в учнiв такi вмiння й починати цей процес слiд з початкових класiв. Йдеться про розвиток умiння учнiв спрямовувати мислення, хiд своiх думок у певному напрямку: за аналогiiю до вiдомого або шляхом перестановок, об'iднання чи роз'iднання, суттiвих замiн i змiн, тобто шляхом комбiнування. Для того щоб розвинути мовлення учнiв, треба розвинути iх мислення. Недаремно К. Ушинський зазначав: той, хто хоче розвивати в учнiв мовнi здiбностi, повинен розвивати в них насамперед умiння мислити. З проблемою розвитку мовлення тiсно й органiчно пов'язане насамперед питання iнтелектуального розвитку особистостi. Не випадково практично всi видатнi психологи та педагоги придiляли велику увагу iнтелектуальному розвитку дитини засобами мови. Якщо взяти таких усесвiтньо вiдомих педагогiв, як Ян Амос Коменський, К. Ушинський, В. Сухомлинський, якi були не тiльки видатними педагогами, а й учителями рiдноi мови, методистами, авторами навчальних i художнiх книг з рiдноi мови для молодших школярiв.

Школа потребуi нових нетрадицiйних iдей, теорiй, що вiдповiдали б оптимальному розвитку дитини, сучасним потребам людства. РЖ тому важливу роль вiдiграi творче виховання, в основу якого потрiбно покласти використання рiзних засобiв, пiдходiв до розвитку дитини, орiiнтованих на досягнення оригiнального результату. Адже В. Сухомлинський зазначав, що "..без творчого життя особистiсть не може бути вихованою, без творчостi немислимi духовнi, iнтелектуальнi, емоцiйнi, естетичнi взаiмовiдносини". Саме творчiсть стимулюi розвиток мислення, iнтересiв, дослiдницьку дiяльнiсть.

Застосування творчих завдань у навчальному процесi маi на метi навчити учнiв розв'язувати новi незвичнi завдання шляхом аналогiзування й комбiнування; активiзувати для цього своi iнтелектуальнi та творчi сили, спрямовувати iх на знаходження рiшення нового завдання, а також вивчати й повторювати навчальний матерiал незвичним та ефективним способом.

б) Активнiсть як обовтАЩязкова умова розвитку творчих здiбностей. Обов'язковою умовою розвитку здiбностей та обдарувань дитини, зокрема у творчiй дiяльностi, i ii активнiсть пiд час навчання. На жаль, сьогоднi навчання в загальноосвiтнiй школi часто зводиться до механiчного запам'ятовування конкретних способiв дiй, правил, якi учень пригадуi лише пiд дiiю тих умов, якi були пiд час запам'ятовування. За цим механiзмом дiти отримують певнi знання та вмiння, якi потiм використовують для розв'язання типових завдань. Унаслiдок такого навчання лише деякi учнi за сприятливих умов досягають творчого рiвня. Орiiнтацiя на розвиток учня як активноi особистостi потребуi вiд учителя нових дiй, якi б сприяли розвитку творчих здiбностей молодших школярiв. Саме така дiяльнiсть принесе задоволення, яке стане джерелом енергii та натхнення. Оскiльки важливим психологiчним аспектом формування самостiйноi активностi суб'iкта i мотивацiя, а одним iз постiйних сильних мотивiв активностi дитини i iнтерес, то для розвитку творчих здiбностей учнiв рекомендовано використовувати такi методи

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi