Банковская система Франции

ПЛАН.

1. Банк Францii.

2. Французськi комерцiйнi банки.

3. Ощаднi каси Францii.

4. Французськi дiловi банки.

Банк Франii.

Банк Францii був заснований в 1880 роцi за iнiцiативою Наполеона РЖ i першочергово функцiонував як приватне акцiонерне товариство. Поступово вiн почав виконувати функцii центрального банку, в часностi емiсiйну, а в 1848 роцi перетворився в iдиний емiсiйний центр держави. Лише в 1936 роцi у вiдповiдностi з прийнятим законом Банк Францii перейшов до пiд контроль уряду, в результатi чого виконавчi органи отримали повноваження назначати керiвникiв основних пiдроздiлiв Банку. В 1945 роцi Банк був нацiоналiзован. Його акцiонерний капiтал (50 млн фр.) був викуплен на протязi 20 рокiв за високим курсом акцiй шляхом обмiну iх на 3%-вi державнi облiгацii. Статус державноi установи Банк Францii зберiгаi i в теперiшнiй час. До 1993 року вiн дiяв на основi Уставу 1973 року.

В 1993 роцi був прийнят Закон про Устав Банка Францii. У вiдповiдностi з ним Банк Францii розробляi i проводить грошово-кредитну полiтику в цiлях забезпечення стабiльностi цiн i виконуi свою мiсiю в межах загальноi економiчноi полiтики уряду.

Для сучасноi функцiональноi структури Банку Францii характерна централiзацiя адмiнiстративноi влади в руках керуючого. Вiн i обидва його замiсника призначаються директором Ради мiнiстрiв Францiiстроком на 6 рокiв без права вiдгуку i не можуть займати цi посади бiльш двох строкiв. Такий порядок призначення - свого роду гарантiя незалежностi центрального банку. Керуючий , вiк якого не повинен перевищувати 65 рокiв приносить присягу президенту республiки.

Керуючий, надiленний широкими повноваженнями i правами, здiйснюi керiвництво Банком Францii, визначаi загальнi напрямки дiяльностi всiх його пiдроздiлiв.

Йогму надано право назначати службовцiв на всi посади в Банку, за виключенням директора фiлii Банка - його кандидатуру вiн може лише запропонувати, а призначаi на цю посаду Мiнiстр економiки i фiнансiв Францii.

Функцii замiсникiв керуючого Банком чiтко розмеженi: одни з них вiдповiдають за питання грошовоi полiтики, другий - за адмiнiстративнi питання.

Керуi Банком Францii Генеральна Рада, до складу якого входить Рада по грошовiй полiтицi, створена в 1993 роцi у вiдповiдностi з Законом про Устав Банка Францii. Рада по грошовiй полiтицi розробляi напрямигрошовоi полiтики i вiдслiдковуi динамiку грошовоi маси та ii агрегатiв; визначаi порядок проведення Банком Францii позичкових, облiкових, заставних, валютних операцiй, угод з обратним викупом, надання гарантiй за даним видами операцiй; встановлюi параметри полiтики обв’язкових резервiв (базу вирахування, нарми вiдрахувань).

До складу Ради з грошовоi полiтики входять Кероючий Банком Францii (председательРади). Два його замiсника i шiть висококвалiфiкованих спецiалiстiв в областi грошово-кредитних проблем, фiнансiв i економiки, якi призначаються Радою мiнiстрiв краiни, кандидатури яких пропонують представники палат парламенту i Глава Економiчноi i Соцiальноi Ради. Строк повноважень кожного члена даноi Ради (крiм керуючого i його замiсникiв) визначаiться за жеребкуванням; для двох представникiв встановлюiться строк у три роки, для двох iнших- шiсть рокв i для двох останнiх - 9 рокiв.Члени Ради не можуть бути обранi на другий строк, за виключенням лише представникiв, що здiйснюють своi повноваження на протязi трьох рокiв.

Рада з грошовоi полiтики скликаiться за iнiцiативою ii голови (керуючого Банком Францii) не меньше одного раза в мiсяць. Рiшення Ради мають силу закону при наявностi 2/3 його членiв. При вiдсутностi кворума Рада з грошовоi полiтики скликаiться повторно, i тодi рiшення може бути прийнято простою бiльшестю голосiв. При рiвнiй кiлькостi голосiв “ЗА” i “ПРОТИ” вирiшальним i голос голови.

В засiданнi Ради мають право приймати участь Пем’iр Мiнiстр i Мiнiстр економiки i фiнансiв, але без права голосу, хоча вони мужуть запропонувати на обговорення Ради будь-який проект рiшення.

До Генеральноi Ради крiм членiв Ради з грошовоi полiтики входять голова Державного Казначейства (що призначаiться директором ради мiнiстрiв Францii) i голова вiд службовцiв Банку Францii, обираiмий строком на 6 рокiв.

Головою Генеральноi Ради i Керуючий Банком Францii, який визначаi повiстку дня засiдань Ради. В компетенцiю Генеральноi Ради входять розгляд загальних питань управлiння Банком, в часностi кадровоi полiтики i штатного розпорядку; прийняття бюджету Банка i внесення в нього змiн; складання та затвердження балансового звiту; розробка проекту використання прибутку; визначення розмiру дивiдендiв, що вiдраховуються державi тощо.

Керуючий Банком Францii маi i ряд повноважень, що надаються йому Генеральною Радою; вiн може самостiйно встановлювати порядок iнтервенцiйних операцiй i розмiр процентних ставок; вiд iменi Генеральноi Радикеруючий щорiчно представляi президенту Францii звiт про дiяльнiсть Банку.

Рiшеннч Ради, якi приймаються простою бiльшiстю голосiв, мають силу лише при участi в засiданнях не меньш 7 його членiв. При равнiй кiлькостi голосiв “ЗА” i “ПРОТИ” вирiшальним стаi голос голови.

Спецефiчним для Генеральноi Ради i та обставина, що на його рiшення здiйснюi великий вплив фiнансовий iнспектор, який призначаiться Мiнiстром економiки i фiнансiв i представляi в Банкi Францii керiвництво краiни. Фiнансовий iнспектор може приймати участь в засiданнях Державноi Ради i маi право оспарiвать його рiшення або настаювати на повторному обговореннi будь-якого питання.

На засiданнях Генеральноi Ради присутнi також 2 аудитора, якi призначаються Радою для проведення перевiркифiнансових звiтiв Банка Францii.

Органiзацiйна структура Банка Францii представлена центральними пiдроздiлами в Парижi i розгалуженою мережою фiлiй (212) розташованих по всiй краiнi. Кожну фiлiю очолюi директор, що призначаiться Мiнiстром економiки i фiнансiв за пропозицiiюкеруючого Банком Францii. При кожнiй фiлii i консультацiйний орган - рада, кiлькiсть радникiв в якiй (з числа вiдомих пiдприiмцiв) складаi вiд 6 до 17 чоловiк в залежностi вiд розмiру фiлii. Призначення радникiв строком на 3 роки виконуi Генеральна Рада за рекомендацiiю керуючого Банком Францii. Радники зобов’язанi надавати директору фiлii iнфрмацiю про стан та перспективи економiчноi дiяльностi в даному регiонi (районi) i давати вiдповiднi рекомендацii.

В функцii фiлiй входять: випуск банкнот в обiг; обслуговування клiiнтури, наприклад по операцiях з цiнними паперами; органiзацiя клiрингових розрахункiв через розрахунковi палати; сбор iнформацii про дiяльнiсть кредитних установ; оцiнка банкiвських ризикiв; консультування пiдприiмств за питаннями фiнансового аналiзу i експертизи; сбор i аналiз економiчноi i фiнансовоi iнформацii на регiональному рiвнi, в часностi за допомогою кон’юнктурних обстежень в рiзних отраслях економiки.

Таким чином, органiзацiйна структура, що склалася в Банку Францii, забезпечуi виконання покладених на нього задач. Цьому сприяi пiдвищення ступеня незалежностi центрального банка, досягнуте завдяки прийнятому в 1993 роцi Закону про Уста Банка Францii.

Французськi комерцiйнi банки.

Традецiйно до реорганiзацii кредитних установ в 1984 роцi, у Францii розрiзнялись три категорii цих банкiв в залежностi вiд строку по депозитно позичкових операцiях, розмiрiв участi у капiталах пiдприiмств i спецiалiзацii.

РЖ група - депозитнi банки

РЖРЖ група - дiловi, фондовi, iнвестецiйнi.

РЖРЖРЖ група банки довго- та середньострокового кредиту.

Депозитнi банки спецiалiзувалися на депозитно-позичкових операцiях; дiловi - на участi в капiталах i управлiннi пiдприiмствами, в засновницькiй дiяльностi i довгостроковому кредитуваннi; банки довго- та середньострокового кредиту - на депозитно-позичкових операцiях строком бiльше 2-х рокiв.

Французськi комерцiйнi банки все бiльше органiзуються в “туманностi” i “архiпiлагi” дрiбних i середнiх банкiв (з балансами вiд 200 млн фр до 10 млрд фр) навколо “ядра”, яке складають або три крупних в нацiональному маштабi банка: Нацiональний парижський банк (Банк насiональ де Парi), Кредi Лiоне ат Сосьiте Женераль; або фiнансовi компанii, глвою яких i iнвестецiйнi банки: Суец або Парiба; або депозитний банк, який за родом дiяльностi починаi тяготiти до iнвестецiйного, але хоче зберiгти i своi депозитнi операцii - Промисловий кредит Францii i Промисловий комерцiйний кредит.

Зрозумiло, що залишаiться велика кiлькiсть незалежних i доолi крупних банкiв державних або приватних, але феномен “архiпелагiзацii” продовжуi розвиватися; фактично цей процес концентрацii не припинявся з кiнця вiйни, його кульмiнацiiю було злиття в 1967 роцi Нацiонильного банку для торговлi i промисловостi з Нацiональним парижським банком облiку цiнних паперiв, потiм процес значно прискорився в перiод нацiоналiзацii з 1982 р по 1986р.

Не дивлячись на процес приватизацii, на державний сектор продовжуi приходитись ще значна кiлькiсть комерцiйних банкiв. З 1946 р. Були нацiоналiзованi Кредi Лiоне, Нацiональний банк для торгiвлi i промисловостi i Нацiональний парижський банк облiку цiнних паперiв, одночасно в iнвестецiйних банках з’явилися урядовi комiсари.

В1982 р були додатково нацiоналiзованi ще 39 банкiв, в тому числi фiнансовi компанii, бувшi iнвестецiйнi банки; в часностi, були нацiоналiзованi всi банки, вже належавшi “гiгантам” або Парижському промисловому i комерцiйному кредиту або Парiба (Кредi дю Нор), це вiдбувалося по мiрi того, як iх баланс починав перевищувати 1 млрд фр. В результатi цього мироприiмства було “нацiоналiзовано” бiля 90% депозитiв i 84% кредитiв банкiв краiни. Результат цiii нацiоналiзацii, ii позитивним активом, не вдуючися в полiтичнi дискусii, безумовно i спасiння банкiв, котрi, залишившись приватними, випробували б значнi труднощi(Банк Ротшильда, Вормса, Кредi дю Нор), перебудова банкiвськоi системи, тобто ii змiцнення, що було набагато складнiше зробити, якщо б у банкiв не було одного i тогоже власника i, накiнець, органiзацii бiльш iнтенсивного соцiального дiалогу мiж цими банками, що диктувалося законами держсектора.

В пасивi нацiоналiзацii нема “пограбування” бувших володарiв, як про це не раз говорилося: iм заплатили в середньому на 15% бiльше першочерговоi оцiночноi ринковоi вартостi; в деяких випадках цiна набагато перевищувала прибутковiсть нацiоналiзованоi установи (наприклад, у випадку з Марсельським кредитним товариством) напроти, змiни i гальмування процесу нацiоналiзацii погiршували клiмат в середенi цих пiдприiмств.

Хвиля приватизацii, яка почалася л листопадi 1986 року i продовжувалась до березня 1988 року, в основному торкнулася банкiв: майже всi вони були денацiоналiзованi, крiм групи СРЖС (Промисловий i комерцiйний кредит), Марсельського кредитного товариства i Банка Бретанii; однак Сосьiте Женераль, один з трьох банкiв, нацiоналiзований ще в 1946 роцi, залишився державним.

Перд усiм, жалiсть викликаi той факт, що приватизацiя не була зроблена шляхом збiльшення капiталу, який був явно недостатнiм за всiма критерiями; в цiй приватизацii сильно був велик iдеологiчний фактор, при цьому недооцiнювалося те, що пiдказував здоровий глузд. Статус змiшаноi економiки, який мiг би явитися результатом цiii приватизацii, даже при незначнiй частцi держсектора не бувби перешкодою для динамiчного i прибуткового управлiння, що було характерно для державних банкiв в 1982-86рр.

Дiяльнiсть французських депозитних банкiв, як i всих комерцiйних банкiв, пiдвищилася пiд впливом конкуренцii, пов’язаною зi спрощенням бануiвських операцiй. З кiнця 60-х рр вони “кинулися” завойовувати облатсi, де ранiше iх присуинiсь не надлюдалася: фiнансування житлового будiвництва, надання споживчих кредитiв тощо. В останнiй час вiдмiчаiться тенденцiя до непрямого або прямого фiнвнсiвання деякими комерцiйними банками сiльського господарства, тобто вони претендують на захват операцiй, якi до теперешнього часу надаються виключно банком Кредi Агрiколь.

Мимовiль такоi “диверсифiкацii”, крупнi комерцiйнi банки, продовжуючи унiверсалiзацiю своiх операцiй, починають вкладати капiтал в крупнi промисловi пiдприiмства, чiм ранiше займалися iнвестецiйнi банки (фiнансовi компанii). Цi банки переймають приклад нiмецьких банкiв, якi вже давно почали займатися подiбними операцiями.

Подiбне розширення дiловоi активностi , а також змiнення традицiйних для цих банкiв операцiй, особливо пiд впливом посилення ринкового характеру дiяльностi, стали вимогати великих зусиль по “тарнсформацii” персонала.

Як i iншi категорii банкв, що вимушенi розшрювати операцii за свiй рахунок або за рахунок третiх осiб на ринку капiталiв, за прикладом США i Великобританii, депозитнi банки попиталися найбiль вигiдним способом отримати для себе велику частку брокерськоi комiсii. Вони були iнiцiатором проведеня реформи на Бiржi, в результатi якоi бiржовi маклери втратили монополiю на здiйснення подiбних операцiй.

Спостерiгаiться також зближення зi Страховими компанiями, якi або самi поглинають банки, або поглинаються банками або фiнансовими компанiями, або банки створюють власнi страховi компанii. Таким чином Парижська спiлка страховикiв, вже володiючи капiталом Фiнансовоi комапнii Суеца i поглотивши Банк Вормс в 1984 р., “зближуiться” з Парижським нацiональним банком; а Група нацiональних страховикiв взяла контроль над Фiнансовою компанiiю Промислового i комерцiйного кредиту, в той час як компанiя Загального Страхування Францii iнвестувала капiтал в Французський банк зовнiшньоi торгiвлi, який, не бубучi справжнiм комерцiйним банком, здiйснюi таку дiяльнiсть.

Це зближення випливаi iз схожестi цих видiв дiловоi активностi. Страховi комапнii пропонуiть “продукти” капiталiзацii, котрi конкурують з продукцiiю банкiвських заощаджень.

Крiм того банки i страховi компанii знаходяться зараз в однакових умовах по вiдношенню до операцiй на Бiржi, тому як i банки, i страховi компанiiкерують портфелем вкладених цiнних паперiв, органiзацiями по колективному вкладанню ринкових цiнних паперiв, як iхвласними, так i iх клiiнтiв (що торкаiться банкiв).мимовiль сього iншого, як це вже вiдбувалося на протязi останнiх рокiв в США, французськi комерцiйнi банки зустрiчають нових конкурентiв в особi крупних торгiвельно-розподiльчих компанiй. Останнi, манiпулюючи великими сумами грошей, потребують особливо “iзощрьонних” iнструментiв управлiння; замiсть того, щоб iх створювати, вони предпочитають часто “заполучати” професiоналiв шляхом купiвлi банкiв, i вiдповiдно комерцiйнi банки гублять ще одне поле своii дiяльностi. Цi торгiвельнi фiрми все частiше випускають власнi кредитнi картки, що безумовно втягуi iх в кредитування, а потiм i в банкiвську справу.

Ось декiлька прикладiв цього проникнення торгiвельних компанiй на поле дiяльностi комерцiйних банкiв: в 1987 р. Компанiя Ошан викупила у компанii Сi Банк Делор, який переiменувала в Аккорд; в 1988 р торгiвельна компанiя РЖнтермарше викупила у Кредi Шимiк банк Окзилер де Кредi.

Ощаднi каси Францii.

Прерша ощадна каса вiдкрита у Францii в 1818 роцi в парижi за iнiцiативою Бенжамена Делесера i герцога де Ларошфуко-Лiанкур з метою прийняття заощаджень вiд економних i пiдприiмлдивих просих людей. Потiм за ii прикладом були створенi iншi каси, i в 1835 роцi був прийнят перший закон, який дав iм статус приватного суспiльно корисноi установи; сьогоднi iх називають “публiчно-правовими установами, якi не переслiдують мети iзволiкання прибутку”, тобто вони можуть, у вiдповiдностi з iх iзначальним призначенням, приволiкати кошти i видавати кредит - в певних межах - але не розподiлюють чистим прибутком отриманим вiд цiii дiяльностi. Цi кошти повиннi ними використовуватися або для поповнення iх власних коштiв, або для забезпечення iх клiiнтам осодливих пiльг. До теперешнього часу цi каси були звiльненнi вiд податкiв на прибуток; в рамках процесу спрощення що проходить, вони тепер пiдпорядковуються нормам загального права але зберiгають свою специфiку, що виражаiться у вiдсутностi приватних акцiонерiв.

В 1837 роцi був прийнят новий закон, по якому функцiя зберiгання i управлiння зiбраними коштами була передана Депозитно-зберiгальнiй касi. З цього часу ця каса отримала прирогативу акумулювати кошти по книжцi А, яка являiться iнструментом, що використовуiться ощадними касами(а з 1990 ркасами взаiмного кредиту), i користуiться правом звiльнення процентiв вiд податку, що принесло iй великий успiх у населення.

Прибуток отриманий по Книжцi А,використовуiться за кiлькома призначенннями. Бiльша його частина слугуi для надання позик органам мiсцевого самоврядування безпосередньо через фiлii Депозитно-зберiгальноi каси (ДЗК) пiд назвою Мiсцевий кредит Францii(бувша Каса спiвдii оснащенню мiсцевих органiв самоврядування), в часностi, при безпосереднiй участi самих кас, методом MINJOZ, прийнятим в 1950 р i, що називаiться за iменем його автора. Таким чином, основним (на протязi тривалого часу iдиним) кредитором органiв мiсцевого самоврядування i об’iднання ДЗК i ощадних кас. Але крiм цього призначення, прибуток, отриманий за Книжклю А, слугуi для надання позик житловим органiзацiям з помiрною квартплатою - хоча ощаднi каси можуть i самi безпосередньонадавати iм кредит або, в залежностi вiд полiтики держави, здiйснювати операцii на фiнансовому, валютному або iпотечному ринках.

Ощаднi каси та iх регiональнi органiзацii -Регiональнi фiнансовi компанii - SOREFI - мають в своiму розпорядженнi деяку частину акумульованих коштiв (незначну частку коштiв по книжкам А i бiльш високу частку за книжками Б, аналогiчним банкiвським книжкам, що не користуються податковими пiльгами), а також прибуток, який приносять iх зберiгальнi бони i рахунки до запитання. Традицiйно ощаднi каси використовували цi суми для прямого кредитування вищевказаних житлових органiзацiй з помiрною квартплатою або мiсцевих органiв самоврядування, а токож для надання житлових позик приватним особам.

На нацiональному рiвнi iснуi Нацiональний центр ощадних i страхових кас - CENCEP, який представляi ощаднi каси в органах державноi влади, а також виконуi контрольно-ревiзiйнi функцii, видаi правила i надаi послуги загального характеру, такi як створення новоiновоi продукцii i здiйснення зв’язку на базi вiдомоi системи Ecureuil.

В 1983 роцi була перебудована сiтка ощадних установ шляхом створення компанiй SOREFI, iкi являються акцiонерними товариствами, тобто колективнми органiзацiями, на вiдмiну вiд ощадних кас. Цi компанii приналежать наполовину касамм одного регiону (РЖль-де-Франс, Рона-Альпи, Прованс-Лазурний берег, Лангедок-Русильйон тощо) i наполовину ДЗК. Компанii SOREFI центарлiзують вiльнi грошовi кошти ощадних кас регiона (крiм коштiв за книжкою А, якi направляються в DCD) i використовують iх для отримання прибутку або на фiнансовому ринку за допомогою ДЗК, або шляхом видачi позик ощадним касам на iх власнi потреби кредитування, або шляхом самостiйного розподiлу кредитiв. Створення компанiй SOREFI було пов’язано додатковими витратами для всiii сiтки, але завдяки централiзацii грошових коштiв на регiональному рiвнi воно повино забезпечити бiльш ефективне управлiння цiми коштами.

Треба зазначити, що ощаднi каси Францii, що зберегли свiй початковий статус i обмежену дiяльнiсть довше нiж iх iвропейськi аналоги, в останнi десятирiччя стали швидко змiнюватисьв зв’язку з широким розповсюдженням i спрощенням функцiй i перетворюватись на справжнi банки.

В 1978 роцi вони спочатку отримали право вiдкривати чековi рахунки i поступово стали прополнувати приватним особам всi види депозитних i ощадних iнструментiв. В 1983 роцi вони добилися право направляти до 30% своiх коштiв на надання позки пiдприiмствам. К 1990 року вони отримали повну самостiйнiсть в використаннi коштiв при дотриманнi правил предосторожностi, але загубили право на податковi пiльги i з 1992 року пiдпорядкованi загальному законодавству про податки та прибуток.

В цифровому вираженнi цi змiни виражалися в наступноум: к 1988 року сума вкладiв досягла 792 млрд фр, в тому числi 446, 4 млрд фр за книжками А, однак це складало лише 16% всiх акумульованих коштiв проти 68% в 1984 роцi. Крiм того, використання коштiв за книжками А, система надавала кредити на суму 60 млрд фр; позики приватним особамзбiльшилися на 20 %, а позики пiдприiмствам - на 33%. В той же час даннi вказують на вiдносну затримку роста числа книжок А в порiвняннi з числом рахункiв.

Однак для того, щоб еволюцiя французськоi сiтки ощадних кас повнiстю завершилася i ii розвиток досяг рiвня розвитку сiток Нiметчини, РЖталii, РЖспанii, iй необхiдно претерпiти рiзних змiн.

Перша змiна полягаi в злиттi кас для досягнення мiнiмального розмiру: кiлькiсть кас вже скоротилася з 550 (сiчень 1983р.) до 301 на 1 сiчня 1989 р. За поглядами керiвництва CENCEP, iх кiлькiсть повинна зменшитись до 200 кас, з фондом в середньому 50 млн фр, тодi як бiльш 200 кас мають в теперешнiй час фонди меньш 30 млн фр.

Крiм того ощадним касам прийдеться дакласи зусиль (даже бiльше нiж комерцiйним банкам), щоб пiдвищити продуктивнiсть i квалiфiкацiю свого персоналу.

Що торкаiться продуктивностi, то в 1985 роцi було проведено дослiдження за основними з вказаних ощадних кас з метою визначити спiввiдношення мiж валовим результатом господарськоi дiяльностi (пiсля виплати заробiтноi палти i накладних витрат) i чистим банкiвським рпибутком, тобто загальною сумою процентноi маржi. Дослiдження показали, що спiввiдношення досягло лише 24% i було на 10-15 %-х пункта менше , нiж у крупних банках, хоча вони самi вважаються недостатньо продуктивними. Це викликано занадто велекою кiлькiстю робiтникiв, часто наянтих по знайомству ще в тi часи, коли ощаднi каси спокiйно жили на свою ренту, а також рiвнем заробiтноi плати, який дещо перевищуi середнiй показник по данiй професii. Що касаiтьяс квалiфiкацii, то тут проблема очевидна, так як управляти всiма банкiвськими iнструментами i кредитами приходиться персоналу, котрий до кiнця 70-х рр обмежувався лише роботою з ощадними книжками i житловими позиками.

Для того щоб забезпечити осучаснення, в рамка сiтки пiд егiдою CENCEP i в спiвробiтництвi з ДЗК прийшлося створити ряд спецiальних органiзацiй, якi пропонують рiзноманiтнi фiнансовi послуги.

Накiнець, сiтка ощадних кас, як i конкуруючi банки, але зi занчним вiдставанням вiд них, предприняла ряд зусиль по зближенню зi своiми iностраними колегами. Так в 1988 роцi представництва системи “Ecureuil” пiдписала угоду з Caixa de Barselona з метою забезпечення своiм клiiнтам “безперервноi” ланцюг послуг; токаж угода бала в наступному пiдписана з “cajas” Мадрида i Сарагоси, а потiм Бiльбао; i накiнець недавно аналогiчна угода була пiдписана з Асоцiацiiю ощадних кас РЖталii - ACRI.

Фiнансовi компанii i дiловi банки Францii.

У вiдповiдностi з прийнятим в настоящiй роботi загальним визначенням “дiловi банки” розрiзняють двва типа таких установ во Францii: фiнансовi компанii i власно дiловi банки.

Хоча дiлення i не i обов’язковим, спецiалiзацiя установ першого типу в вищеописанiй гамi видiв дiяльностi складаiться майже виключно в участi в промисловому i фiнансовому капiталi; в числi iх фiлiалiв маiться тому який-небудь дiловий банк у власному смислi цього слова.

В перiод мiж 1942 та 1967 рр так званi дiловi банки юридично вiдрiзнялися вiд депозитних банкiв тим, що вони не могли нi приймати вклади, нi надавати кредити на строк меньш двох рокiв; з другого боку, ця межа була прийнята i для комерцiйних банкiв (крiм випадку державних цiнних паперiв), i уж тим паче вони не могли приймати участь у капiталi. Межа була вiдмiнена в1967 р., ця вiдмiна була пiдтверджена банкiвським законом 1984р.

Цiiю вiдмiною в бiльшiй мiрi скористалися двi катнгорii банкiв: комерцiйнi банки сбiльшили строки своiх операцiй, а дiловi банки безпосередньо або через своi фiлii створили мержу вiддiлень в сподiваннi iзволiкти вигоду з меньших виплат по вкладам i, як наслiдок, снизити середню вартiсть своiх ресурсiв. Вони швидко вiдчули у своiх пiдрахунках, що до вартiстi виплат по вкладах добавляiться возрастаюча вартiсть утримання вiддiлень. Тому останнiми роками вони рухалися скорiше в другому напрямку, скороченню числа вiдiлень i повертаючись до во все бiльшшому ступеню до своii традицiйноi клiiнтурi. Однак вони зберегли наявну кiлькiсть фiлiй.

Що торкаiться iх статусу, то вiн пройшов три стадii розвитку. В 1944 р., при нацiоналiзацii чотирьох крупних депозитних банкiв, дiловi банки, даже самi крупнi, були залишенi в приватному секторi. Но над ними поставили Урядового комiсара, посада якого проiснувала до1982 р. Опасаючись нацiоналiзацii тiльки банкiв з приходом до влади лiвих сил, правлiння деяких дiлових банкiв на протязi 70-х рр подiлила своi активи на двi половини: на фiнансову компанiю по промисловим активам, зачастую також по нерухомостi, i на дiловий банк, лiшонний промислових активiв.

В 1982 р уряд нацiоналiзував як материнськi фiнансовi компанii, якщо вони мали банки, так i самi банки, якщо розмiр iх активiв перевищував 1 млрд фр. В перiод 1982 та 1987 рр було проведено ряд реорганiзацiй, i деякi дiловi банки, що вiдчували труднощi, були введенi до складу iнших банковських груп.

Дiловi банки спецiалiзувалися на участi в капiталах i управлiннi пiдприiмствами, засновницькiй дiяльностi i довгостроковом кредитуваннi i фiнансiваннi. Банкiвськi реформи 1966-1967 i184 рр закрiпили iх поворот до унiверсалiзацii операцiй. Кiлькiсть дiлових банкiв скоротилася з 43 в 1965 р до 39 в 1984 р. На iх долю приходилося приблизно 10% загального числа i баланса всiх французських банкiв.

Законом вiд 13 лютого 1982 р нацiоналiзованi п’ять дiлових банкiв, в тому числi Банк де л’Ендошин е де Сюец, Банк Вормс, Компанi фiнансьiр де Парiба. Начавшаяся в 1986 рокi денацiоналiзацiя охватила насам перед цi банки.

15

Вместе с этим смотрят:

РЖнвестицiйна дiяльнiсть комерцiйного банку та ii вплив на його фiнансовий стан

РЖнвестицiйна полiтика банкiв в Украiнi

РЖнкорпорацiя та консолiдацiя як первиннi форми систематизацii банкiвського законодавства Украiни

РЖнструменти пiдтримки платоспроможностi та лiквiдностi комерцiйного банку (на прикладi АКБ "Приватбанк")

РЖпотечне кредитування як механiзм залучення фiнансових ресурсiв для пiдприiмницькоi дiяльностi