Лiквiднiсть банку
Термiн ВллiквiднiстьВ» (вiд лат. Liquidus
- рiдкий, текучий) у буквальному значеннi слова означаi легкiсть реалiзацii, продажi, перетворення матерiальних
цiнностей у кошти.
Поняття ЛРЖКВРЖДНРЖСТЬ комерцiйного банку означаi можливiсть банку своiчасно i повно забезпечувати виконання своiх боргових i фiнансових зобов'язань перед усiма контрагентами, що визначаiться наявнiстю достатнього власного капiталу банку, оптимальним розмiщенням i величиною коштiв по статтях активу i пасиву балансу з урахуванням вiдповiдних термiнiв.
РЖншими словами, лiквiднiсть комерцiйного банку базуiться на постiйнiй пiдтримцi об'iктивно необхiдного спiввiдношення мiж трьома ii складовими - власним капiталом банку, залученими i розмiщеними ним коштами шляхом оперативного керування iхнiми структурними елементами.
З урахуванням цього у свiтовiй банкiвськiй теорii i практику лiквiднiсть прийнята розумiти як ВлзапасВ» або як ВлпотiкВ». При цьому лiквiднiсть як ВлзапасВ» мiстить у собi визначення рiвня можливостi комерцiйного банку виконувати своi зобов'язання перед клiiнтами у визначений конкретний момент часу шляхом змiни структури активiв на користь iхнiх високолiквiдних статей за рахунок наявних у цiй областi невикористаних резервiв.
Лiквiднiсть як ВлпотiкВ» аналiзуiться з погляду динамiки, що припускаi оцiнку спроможностi комерцiйного банку протягом визначеного перiоду часу змiнювати сформований несприятливий рiвень лiквiдностi або запобiгати погiршенню досягнутого, об'iктивно необхiдного рiвня лiквiдностi (зберiгати його) за рахунок ефективного управлiння вiдповiдними статтями активiв i пасивiв, залучення додаткових позикових коштiв, пiдвищення фiнансовоi стiйкостi банку шляхом зростання доходiв.
Таким чином, кожний комерцiйний банк повинний самостiйно забезпечувати пiдтримку своii лiквiдностi на заданому рiвнi на основi як аналiзу ii стану, що складаiться на конкретнi перiоди часу, так i прогнозування результатiв дiяльностi i проведення в наступному науково обгрунтованоi економiчноi полiтики в областi формування статутного капiталу, фондiв спецiального призначення i резервiв, залучення позикових коштiв стороннiх органiзацiй, здiйснення активних кредитних операцiй.
Крiм того, дiяльнiсть комерцiйних банкiв, що виступають посередниками мiж тими, хто маi у своiму розпорядженнi кошти у видi заощаджень, i тими, хто в них потребуi, полягаi в тому, щоб рацiонально залучати цi кошти i надавати iх у позичку або iнвестувати по бiльш високих ставках для забезпечення загальноi прибутковостi, у тому числi одержання прибутку.
Для здiйснення операцiйноi дiяльностi, пов'язаноi з залученням коштiв i iхнього розмiщення в умовах ринковоi невизначеностi майбутнiх попиту i надходжень наявних коштiв за визначений перiод, банку потрiбнi кошти в iхнiй лiквiднiй формi, тобто такi активи, що могли б бути легко i швидко перетворенi в готiвку з невеликим ризиком втрат або взагалi без нього.
Таким чином, лiквiднiстькомерцiйного банку - це можливiсть використовувати його активи в якостi наявних коштiв або швидко перетворювати iх в такi .
Комерцiйний банк вважаiться лiквiдним, якщо суми його наявних коштiв i iнших лiквiдних активiв, а також можливостi швидко мобiлiзувати кошти з iнших джерел достатнi для своiчасного погашення боргових i фiнансових зобов'язань. Крiм того, лiквiдний резерв необхiдний для задоволення практично будь-яких непередбачених фiнансових потреб: укладання вигiдних угод по кредитi або iнвестуванню; на компенсування сезонних i непередбачених коливань попиту на кредит, поповнення коштiв при несподiваному вилученнi внескiв i т.д.
У вiтчизнянiй економiчнiй лiтературi, на вiдмiну вiд сталоi
мiжнародноi банкiвськоi термiнологii, часом мiшаються два поняття - лiквiднiсть балансу банку i платоспроможнiсть останнього, що в наступному призводить до ототожнення методiв i засобiв
пiдтримки лiквiдностi i платоспроможностi кредитних iнститутiв. Якщо перше в бiльшому ступенi справа самого банку i вiн самостiйно вибираi в конкретних умовах тi або iншi засоби пiдтримки своii лiквiдностi на рiвнi встановлених норм, то друге, як правило, вiдноситься до функцiй держави в особi Центрального банку.
Отже, банк вважаiться лiквiдним, якщо суми його коштiв, якi банк маi можливiсть швидко мобiлiзувати з iнших джерел, дозволяють своiчасно виконувати зобов'язання по пасиву. Необхiдно пiдкреслити, що з метою пiдтримки
своii стабiльностi банк повинний мати визначений лiквiдний
резерв для виконання непередбачених зобов'язань, поява яких може бути викликано змiною стану грошового ринку,
фiнансового положення клiiнта або банку партнера.
Лiквiднiсть балансу.
Баланс вважаiться лiквiдним, якщо його стан дозволяi за рахунок швидкоi реалiзацii коштiв по активу покривати
термiновi зобов'язання по пасиву.
Можливiсть швидкого
перетворення активiв банку в грошову
форму для виконання
його зобов'язань
визначаiться рядом чинникiв,
серед яких вирiшальним i вiдповiднiсть термiнiв розмiщення
коштiв термiнам
залучення
ресурсiв. РЖнакше
кажучи, який пасив по термiну, таким повинний бути й актив; тодi забезпечуiться рiвновага в балансi мiж сумою i термiном вивiльнення коштiв по активу в грошовiй формi i
сумою i термiном майбутнього платежу по зобов'язаннях
банку.
На лiквiднiсть балансу банку впливаi структура його активiв: чим бiльше частка першокласних лiквiдних коштiв у загальнiй сумi активiв, тим вище лiквiднiсть банку. Активи банку по ступенi iхньоi лiквiдностi можна роздiлити на трьох групи: 1. Лiквiдного кошти, що знаходяться в негайнiй готовностi, або першокласного лiквiдного засоби. У iхньому числi - каса, засобу на коррахунку,
першокласнi векселя i державнi цiннi папери. 2. Лiквiднi засоби в розпорядженнi банку, що можуть бути перетворенi в кошти. Мова йде про кредити й iншi платежi на користь банку з термiнами виконання
в найближчi 30 днiв, умовно реалiзованих цiнних паперах, зареiстрованих на бiржi (як i участь в iнших пiдприiмствах i банках), i iнших цiнностях (включаючи нематерiальнi активи). 3. Нелiквiднi активи - це простроченi кредити i ненадiйнi борги,будинки i спорудження, що належать банку i вiдносяться до основних фондiв .
У мiжнароднiй банкiвськiй практицi самою лiквiдною частиною активiв вважаiться касова готiвка, пiд яким розумiються не тiльки грошi в касi, але i кошти
, що знаходяться на поточному рахунку даного кредитного iнституту в Центральному банку. Лiквiдними статтями в краiнах ринковоi економiки вважають першокласнi короткостроковi комерцiйнi векселя, що банк може переоформити у Центральному банку, цiннi папери,,
гарантованi державою. Менше лiквiдними i банкiвськi iнвестицii в довгостроковi цiннi папери, тому що iхня реалiзацiя за короткий термiн не завжди можлива. Як малолiквiднi
активи розглядаються довгостроковi
позички i вкладення в нерухомiсть.
Крiм того, лiквiднiсть
банку залежить вiд ступеня ризику окремих активних
операцiй: чим бiльша частка высокоризикових
активiв у балансi банку, тим нижче його лiквiднiсть. Так, у сформованiй
практицi до надiйних активiв прийнято вiдносити наявнi кошти
, а до высокоризикових -
довгостроковi вкладення банкiв
. Ступiнь кредитоспроможностi позичальникiв банку робить iстотний
вплив на своiчасне повернення позичок i тим самим на лiквiднiсть балансу
банку: чим бiльше. частка высокоризикових
кредитiв у кредитному портфелi банку, тим нижча його лiквiднiсть. Лiквiднiсть залежить також вiд структури пасивiв балансу. Якщо по вкладах до запитання вкладники вправi зажадати грошi в будь-який
момент, то строковi вклади знаходяться в розпорядженнi
банку бiльш-менш тривалий перiод, i, отже, за iнших рiвних умов пiдвищення питомоi ваги вкладiв до запитання i зниження, частки строкових вкладiв знижуi банкiвську лiквiднiсть. Надiйнiсть депозитiв i позик, отриманих банком вiд iнших кредитних
установ, також впливаi на рiвень лiквiдностi балансу.
Лiквiднiсть балансу банку оцiнюiться за допомогою
розрахунку спецiальних показникiв, що вiдбивають спiввiдношення активiв i
пасивiв, структуру активiв. У мiжнароднiй банкiвськоi практицi частiше усього в цих цiлях використовуються коефiцiiнти лiквiдностi.
Останнi являють собою спiввiдношення рiзноманiтних статей активу балансу кредитноi установи з визначеними статтями пасиву або,
навпаки, пасивiв з активами. Показники лiквiдностi в рiзних краiнах мають рiзноманiтнi назви, неоднаковi методики iхнiй числення, що пов'язано зi сформованою практикою.
i традицiями залежать
вiд спецiалiзацii i
величини банкiв, проведеноi полiтики в областi кредиту i ряду iнших обставин. Звичайно для оцiнки лiквiдностi застосовуються коефiцiiнти короткостроковоi i середньостроковоi лiквiдностi; вони обчислюються як вiдношення короткострокових лiквiдних активiв або
середньострокових активiв до вiдповiдним по термiнах пасивам. У рядi краiн ринковоi економiки банки зобов'язанi пiдтримувати коефiцiiнти лiквiдностi не нижче визначеного рiвня, називаного нормою лiквiдностi.
Норми лiквiдностi в одних краiнах встановлюються органами банкiвського i валютного контролю, в iнших - банкiвським законодавством; iхня величина визначаiться з урахуванням накопиченого досвiду i конкретних мiсцевих умов. У нашiй краiнi з метою контролю за лiквiднiстю комерцiйних банкiв також були введенi норми лiквiдностi. Оцiнка рiвня лiквiдностi банку досягаiться шляхом зiставлення значення коефiцiiнтiв лiквiдностi конкретного банку з установленими нормами. Пiдтримка лiквiдностi на необхiдному рiвнi здiйснюiться за допомогою проведення визначеноi полiтики банку в областi пасивних i активних операцiй, вироблюваноi з урахуванням конкретних умов грошового ринку, специфiки клiiнтури, особливостей виконуваних операцiй, можливостей виходу на новi ринки i розвитку банкiвських послуг.
У практицi свiтовоi банкiвськоi справи поки не знайдено всеосяжноi формули або набору нормативiв, якi б достатньо точно визначали потребу комерцiйних банкiв у необхiдних лiквiдних коштах.
Керiвництво банкiв постiйно придiляi велику увагу питанням лiквiдностi, проте дотепер немаi доступноi i повсюдно прийнятноi формули для визначення потреб банку в лiквiдних коштах. Необхiдна сума лiквiдностi окремо узятого банку залежить вiд коливань загальноi суми внескiв i попиту на кредит.
У свою чергу, цi коливання залежать вiд становища в економiцi тiii чи iншоi краiни, де постiйно вiдбуваються змiни: програмно-цiльовi, випадковi, сезоннi, циклiчнi довгостроковi й iн.
Випадковi змiни i iхнi масштаби важко передбачити, оскiльки вони не слiдують якiйсь устоянiй схемi, проте вони, безумовно, впливають на рiвень внескiв i потреби в кредитах. Прикладами випадкових подiй можуть служити страйки, наслiдки таких катастроф, як землетрус, повiнь, панiка в перiод вiйни, а так деякi неординарнi економiчнi або полiтичнi дii.
Сезоннi змiни, прямо пов'язанi зi змiною сезонiв, вiдрiзняються вiд випадкових тем, що повторюються щорiчно. Згодом звична для сезону ситуацiя може трохи змiнюватися. Банк, розташований у сiльськiй мiсцевостi, зiштовхуiться з зростанням внескiв восени пiсля збору врожаю i з великим попитом на кредит навеснi. Потреба в кредитах на будiвництво в лiтнi мiсяцi звичайно вище, чим зимою. Чинником, що визначаi сезоннiсть, i, безумовно, погода, але впливають також i традицii: прикладом може служити збiльшення роздрiбних продажiв у груднi напередоднi рiздва.
Циклiчнi змiни ще сутужнiше передбачати, чим сезоннi. У перiод спаду дiловоi активностi попит на кредити i внески скорочуються.
Проте остаточний вплив на банкiвську систему в У. у цiлому буде залежати вiд дiй Нацiонального банку по здiйсненню грошово-кредитноi полiтики.
Довгостроковi коливання або тенденцii дiють протягом бiльш тривалого перiоду, чим окремий економiчний цикл. Вони можуть охоплювати декiлька циклiв i i результатом таких короткострокових i довгострокових чинникiв, як зрушення в споживаннi, заощадженнях, iнвестицiйному процесi, чисельностi населення i зайнятих, технiчному рiвнi виробництва.
Цiлком очевидно, що на рiвень банкiвських вкладiв впливають багато економiчних чинникiв, що роблять планування лiквiдностi вкрай необхiдним.
У розрахунках потреби в лiквiдних ресурсах на той або iнший перiод банк може виходити з очiкуваних змiн рiвня внескiв i кредитiв щодо даного базисного перiоду. На динамiку лiквiдностi або надлишку резервiв впливають три чинники:
В· придбання або втрата коштiв у зв'язку зi збiльшенням або зменшенням внескiв;
В· те ж у зв'язку зi зростанням або скороченням кредитiв i/або iнвестицiй;
В· збiльшення або зменшення розмiру обов'язкових резервiв унаслiдок зростання або скорочення внескiв.
Розрахунок потреби в лiквiдних ресурсах умовного банку показаний у таблицi №1.
Потреба в лiквiдних ресурсах може бути розрахована на будь-який бажаний перiод. Вiдповiдно до таблицi, надходження додаткових фондiв очiкуiться в першому кварталi року, проте в час, що залишився, банку буде потрiбно прикласти бiльше зусилля, щоб залучити засоби для покриття потреби в лiквiдних ресурсах . Цi потреби пов'язанi переважно з очiкуваним збiльшенням попиту на кредит, а не з вилученням внескiв. Треба вiдзначити, що рiст внескiв пiдкiнець року потребуi збiльшення обов'язкових резервiв, що компенсуi звiльнення цих фондiв на початку року.
Якби можна було цiлком точно передбачити змiни суми внескiв i попиту на позички й iнвестицii, то проблема визначення необхiдних лiквiдних засобiв значно спростилася б. Незважаючи на складнiсть завдання, банки повиннi намагатися прогнозувати об"iм внескiв i кредитiв.
Великi банки здiйснюють прогнозування двома основними методами.
Один iз них припускаi аналiз потреб у кредитi й очiкуваному рiвнi внескiв кожного з головних клiiнтiв. Цим методом звичайно користуються службовцi вiддiлу по оцiнцi кредитоспроможностi: кожний готуi прогноз по своiй групi рахункiв. Вiдповiдальнiсть за координацiю i зведення цих прогнозiв несуть економiчний вiддiл, вiддiл контролера, вiддiл скарбника або спецiальноi групи працiвникiв, вiдповiдальних за планування.
РЖнший метод пiдрахунку обсягу позичок i внескiв - прогнозування джерел i використання сукупних iнвестицiйних фондiв краiни. Розрахунки робляться для приватного i державного секторiв економiки з використанням, як правило, економетричних методiв прогнозування. Оцiнка потреб приватного сектора порiвнюiться з оцiнкою надходження коштiв. Тодi загальну потребу в банкiвських кредитах можна визначити як рiзницю мiж потребами в коштах i iхнiх надходженнях, так що конкретний банк може пiдрахувати частку на ринку кредиту. Цей метод використовуiться головним чином великими банками, оскiльки невеличкi банки звичайно не мають у своiму розпорядженнi квалiфiкований персонал для здiйснення настiльки складних розрахункiв.
Прогнозуючи рiвень внескiв i позичок, цi банки покладаються в основному на свiй минулий досвiд. Масштаби можливих коливань у рiвнi внескiв i кредитiв часто можуть пiдказати графiки i таблицi середньомiсячних даних за декiлька рокiв або за перiод економiчного циклу.
Але яким би не був банк, великим або невеликим, при прогнозуваннi його потреб у лiквiдних ресурсах необхiдно враховувати як мiсцевi, так i загальнонацiональнi аспекти. На мiсцевому рiвнi в увагу приймаються в першу чергу вид, джерело i ступiнь стабiльностi внескiв. Прийнято вважати, що ощаднi вклади бiльш стабiльнi в порiвняннi зi строковими вкладами, а строковi вклади - у порiвняннi з вкладами до запитання. Це, як правило, справедливо у вiдношеннi окремих рахункiв, але не завжди вiрно, коли мова йде про сукупнi внески банку. Вклади до запитання, що складаються з множини невеличких i середнiх рахункiв, у цiлому бiльш стабiльнi, чим тi ж внески, але складаються з рахункiв декiлькох великих дiлових фiрм або iндивiдуальних вкладникiв, тому що збiгу коливань залишкiв на рахунках бiльш ймовiрно лише для дуже небагатьох дiлових фiрм.
Причиною сезонних коливань внескiв i кредитiв i головним чином недостатня диверсифiкацiя економiчноi дiяльностi в районi операцiй банку. Не рiдкiсть, коли економiка окремого району майже цiлком залежить вiд однiii або деяких галузей, що виробляють сумiжнi товари.
Хоча бiльшiсть банкiв в У. вiдносяться до категорii дрiбних пiдприiмств i здiйснюють операцii в межах обмеженого економiчного району, на iхню дiяльнiсть впливають i чинники, що виникають далеко за його межами. Наприклад, мiри грошово-кредитноi i податковоi полiтики вiдчуваються спочатку у великих центрах грошового ринку, але рано чи пiзно вони торкаються всiх банкiв. Жодний банк, яким би малим i вiддалений вiн не був, не може уникнути впливу полiтики грошово-кредитноi рестрикцii. Отже, керiвництво кожного банку повинно бути в курсi загальнонацiональних тенденцiй, коли банкiвська система i кожний окремий банк зштовхуються з обмеженiстю вiльних коштiв, необхiдних для надання нових кредитiв. Проблема лiквiдностi може стати при цьому критичною, оскiльки попит на кредит у цей момент по темпах зростання звичайно обганяi внески. Процентнi ставки можуть зрости до надзвичайно високого рiвня. Якщо банк маi у своiму розпорядженнi достатню лiквiднiсть для задоволення попиту на кредит, вiн може з вигодою використовувати високий позичковий вiдсоток i збiльшити тим самим свiй прибуток. Якщо ж лiквiдних коштiв мало, банк змушений буде або вiдмовитися в наданнi кредитiв, що обiцяли високий прибуток, або ж реалiзувати менше лiквiднi цiннi папери з втратою на курсi, щоб покрити попит на кредит iз боку своiх клiiнтiв.
Таким чином, очевидно, що на рiвень банкiвськоi лiквiдностi впливають багато економiчних i iнших чинникiв, у зв'язку з чим питання розрахункiв, планування i управлiння стають найважливiшими напрямками в дiяльностi комерцiйних банкiв.
На пiдставi цих чинникiв, що формують полiтику, стратегiю i повсякденну дiяльнiсть комерцiйних банкiв, iсторично зароджувалася, розвивалася й удосконалювалася теорiя i практика управлiння банкiвською лiквiднiстю.
Теорii управлiння банкiвською лiквiднiстю з'явилися практично одночасно з органiзацiiю комерцiйних банкiв. В даний час розрiзняють чотири особливi теорii: комерцiйних позичок, перемiщення, очiкуваного прибутку - вони пов'язанi з управлiнням активами i теорiя управлiння пасивами.
Вiдповiдальнi за управлiння станом лiквiдностi спiвробiтники банку навряд чи усвiдомлюють те, що у своiй практичнiй дiяльностi вони перетворюють одну з теорiй лiквiдностi. На практицi в тiй чи iншiй степенi використовуються всi теорii, але в рiзних банках однiй з них надаiться бiльше значення.
У управлiннi станом лiквiдностi можна видiлити два крайнiх напрямки. Одне з них - полiтика пильного контролю за резервами. Вона зводиться до того щоб не припустити наявностi в банку коштiв, що не приносять прибутки, тобто фактично будь-якого надлишку коштiв щодо потреб у них. РЖнша протилежнiсть - полiтика постiйноi пiдтримки резервiв на рiвнi, достатньому для задоволення вимог щодо норм обов'язкових резервiв i в пiковi перiоди зростання депозитiв. Бiльшiсть банкiв притримуiться середини. Для всi великих банкiв i вигiдним строго контролювати наявнi кошти, а дрiбнi банки усе бiльше усвiдомлюють той внесок, що може внести вмiле управлiння касою в забезпечення загальноi прибутковостi операцiй.
Першим завданням планування потреб у лiквiдних коштах i управлiння готiвкою, тобто пiдтримка рiвня обов'язкових резервiв i забезпечення запасу банкнот i монет, достатнього для задоволення потреб клiiнтiв. З огляду на, що сума грошей у касi банку протягом його робочих годин постiйно змiнюiться в мiру притоку i вiдтоку грошей у результатi численних угод, то це завдання настiльки ж важке, як i важливе. Каса не приносить прибутку, отже, завданням керiвництва банку буде пiдтримка каси на мiнiмально допустимому рiвнi.
Управлiння готiвкою припускаi виконання банком багатьох розрахункiв i упорядкування звiтiв для Нацiонального банку, у тому числi щоденний звiт ВлНаявнiсть коштiв у касiВ».
Як уже говорилося, теорiя управлiння лiквiднiстю з'явилася i розвивалася практично одночасно з органiзацiiю i розвитком комерцiйних банкiв. Спочатку питання про банкiвську лiквiднiсть мало два теоретичних пiдходи. Перший пiдхiд був заснований на тому, що структура активiв банку по строках повинна точно вiдповiдати структурi його пасивiв, а це практично виключало можливiсть проведення комерцiйними банками активноi полiтики управлiння своiю лiквiднiстю. На данiй теоретичнiй основi було вироблено так називане золоте банкiвське правило, що полягаi в тому, що розмiр i термiни фiнансових вимог банку повиннi вiдповiдати розмiрам i термiнам його зобов'язань.
Другий пiдхiд базувався на реальнiй невiдповiдностi структур активiв i пасивiв балансу, оскiльки жодний навiть самий потужний комерцiйний банк не застрахований вiд наслiдкiв фiнансово-кредитних явищ, що постiйно вiдбуваються в соцiально-економiчних системах: економiчних криз, банкрутств, неплатежiв по позичках, кон'юнктури попиту i пропозицiй на ринках позичкових капiталiв коштiв, цiнних паперiв i iнших проявiв незбалансованостi ринкових вiдносин . Такi явища найбiльше характернi для краiн, що здiйснюють перехiд вiд планово-централiзованоi до ринковоi економiки.
Всi вищевказанi тай iншi трднощi, що реально виникали на рiзноманiтних етапах розвитку або перетворення соцiально-економiчних систем, потребували постiйноi турботи банкiвського керiвництва про пiдтримку визначеного рiвня лiквiдностi. Забезпечення цiii базисноi умови стiйкоi дiяльностi комерцiйних банкiв викликало об'iктивну необхiднiсть вирiшити проблему лiквiдностi через можливiсть управлiння структурою балансу, тобто можливiсть управлiння активами i пасивами комерцiйних банкiв.
У процесi еволюцiйних перетворень соцiально-економiчних систем, ускладнення й удосконалення свiтовоi практики банкiвськоi справи другий пiдхiд до питання лiквiдностi комерцiйних банкiв одержав подальший розвиток по двох основних напрямках: теорii управлiння активами i теорii управлiння пасивами комерцiйних банкiв.
Основнi напрямки аналiзу лiквiдностi балансу банку
У процесi аналiзу лiквiдностi балансу комерцiйного банку ставиться завдання визначення фактичноi лiквiдностi, вiдповiднiсть ii нормативам, виявлення чинникiв, що викликали вiдхилення фактичного значення коефiцiiнтiв лiквiдностi вiд установлених Нацiональним банком.
Основними якiсними чинниками, що визначають лiквiднiсть, i види залучених депозитiв, iхнi джерела i стабiльнiсть. Тому аналiз депозитноi бази служить вiдправним моментом в аналiзi лiквiдностi банку до пiдтримки його надiйностi.
Використовуючи методи порiвняльного аналiзу пасивних операцiй, можна виявити змiни в обсягах цих операцiй, визначити вплив iх на лiквiднiсть банку. Основне мiсце в ресурсах банку займають залученi депозити, розрахунковi i поточнi рахунки. залученi кошти по строках вимог, тобто ступеня лiквiдностi, можуть бути пiдроздiленi для аналiзу на такi пiдгрупи: 1. Термiновi депозити. 2. Депозити до запитання (кошти державного бюджету i бюджетних органiзацiй, розрахунковi i поточнi рахунки пiдприiмств, органiзацiй, кооперативiв, орендарiв, пiдприiмцiв, населення, а також кошти в розрахунках). 3. Кошти, що надiйшли вiд продажу цiнних паперiв. 4. Кредитори. 5. Кредити iнших банкiв. Питома вага окремих пiдгруп у загальнiй сумi притягнутих коштiв характеризуi мiсце i роль у кредитному потенцiалi кожного виду ресурсу i вiдповiдних економiчних контрагентiв.
У процесi здiйснення депозитноi полiтики комерцiйним банкам доцiльно використовувати такий математичний iнструментарiй.
1. При визначеннi середнього строку збереження вкладноi гривнi, що вiдбиваi в динамiцi стабiльнiсть внескiв, що особливо важливо для оцiнки внескiв у якостi ресурсiв короткострокового кредитування.
,
де: СД - середнiй строк збереження в днях;
Оср - середнiй залишок внескiв;
В - оборот по видачi внескiв;
Д - кiлькiсть днiв у перiодi.
2. При визначеннi рiвня осiдання коштiв, що надiйшли у внески:
,
де: Ок - залишок внескiв на кiнець року;
Он - залишок внескiв на початок року;
П - надходження у внески.
3. При визначеннi частки коштiв вiд плановоi виручки, що осiдаi на розрахунковому рахунку, що без збитку для пiдприiмства може бути розмiщена на термiновий депозитний рахунок:
,
де: Дос - частка коштiв вiд плановоi виручки пiдприiмства, що може бути примiщена на термiновий депозитний рахунок у планованому перiодi:
Оср - середнiй залишок коштiв на розрахунковому рахунку за вiдповiдний перiод минулого року (3, 6, 9,12 мiсяцiв), розраховуiться як середня хронологiчна на пiдставi фактичних залишкiв на мiсячнi або квартальнi дати;
Пфакт - фактичнi надходження на розрахунковий рахунок (фактична реалiзацiя за вiдповiдний перiод минулого року);
Ппл - очiкуванi надходження на розрахунковий рахунок (план по реалiзацii) у планованому перiодi.
Найважливiшим iнструментом депозитноi полiтики i вiдсоток. Чим надiйнiшi пасиви, тобто чим бiльший термiн i сума депозитiв, тим бiльший вiдсоток гарантуi банк. Крiм того, вiдсоток по депозиту повинний враховувати рiвень iнфляцii.
Депозитна полiтика вiтчизняних комерцiйних банкiв починаi застосовувати iнструменти закордонноi практики - це депозитний сертифiкат на пред'явника, що з'явився наприкiнцi 1990 р., що може обертатися на ринку як будь-який iнший цiнний папiр. Вiн маi двi переваги. По-перше, депозитнi сертифiкати на вiдмiну вiд iнших iнструментiв депозитноi полiтики i предметом бiржовоi гри, i, отже, покупець може розраховувати на одержання додаткового прибутку в результатi сприятливоi змiни кон'юнктури ринку. По-друге, у випадку здiйснення урядом намiрiв про заморожування депозитiв пiдприiмств придбання сертифiката, що маi вiльне обертання на ринку, дасть iхнiм власникам деяку свободу маневру. У цiй ситуацii сертифiкат стаi альтернативним засобом платежу.
Банки повиннi мати свою стратегiю пiдтримки стiйкостi депозитiв. Частиною такоi стратегii виступаi маркетинг - пiдвищення якостi обслуговування клiiнтiв, iз тим щоб вони залишалися вiрними банку i пiд час кризових ситуацiй. Пiдвищення термiну ощадних депозитiв, iхньоi середньоi суми також пом'якшуi коливання депозитiв пiд час криз.
У процесi аналiзу лiквiдностi балансу доцiльно виявити мiру дотримання принципiв лiквiдностi за допомогою пiдтримки оптимального спiввiдношення мiж термiнами депозитiв i термiнами коштiв, розмiщуваних в активних операцiях. Аналiз доцiльно проводити шляхом розрахунку таких коефiцiiнтiв:
К1 - коефiцiiнт лiквiдностi для ресурсiв з обмеженою лiквiднiстю (кошти на рахунках до запитання, кошти на строкових вкладах iз термiнами до 6 мiсяцiв);
К2 - коефiцiiнт лiквiдностi для ресурсiв iз середньою лiквiднiстю (кошти на термiнових рахунках iз термiном вiд 6 мiсяцiв до 1 року);
К3 - коефiцiiнт лiквiдностi для ресурсiв iз високою лiквiднiстю (кошти на термiнових рахунках iз термiном вiд року до 4 рокiв).
Всi три коефiцiiнти лiквiдностi можуть бути розрахованi по однiй формулi:
,
де: Кл - коефiцiiнт лiквiдностi (К1, К2, К3);
Зк - заборгованiсть за позикою, наданою вiдповiдно на 6 мiсяцiв, на рiк, вiд року до 4 рокiв;
Р - притягнутi депозити вiдповiдно з зазначеними коефiцiiнтами на термiн до 6 мiсяцiв, до року, вiд року до 4 рокiв.
Зазначенi коефiцiiнти повиннi бути, як правило, нижче 100%.
Додатковими чинниками пiдтримки лiквiдностi i обмеження розмiру кредиту, наданого одному позичальнику частиною власних коштiв установи банку, i видача кредиту можливо бiльшому числу клiiнтiв при зберiганнi загального обсягу кредитування, що мiнiмiзуi втрати банку вiд порушення умов повернення позичок.
Банки звичайно за участю держави практикують ВлтрансформацiюВ» лiквiдних грошових нагромаджень, насамперед депозитiв, у середньо- i довгостроковi кредити . Деякi банки скорочують короткостроковi позички при одночасному розширеннi середньострокового i довгострокового кредитування, зокрема, житлового будiвництва, домагаючись високого коефiцiiнта ВлтрансформацiiВ» ресурсiв короткострокових у довгостроковi. Коефiцiiнт розраховуiться по формулi:
,
де: R - короткостроковi ресурси;
S - короткостроковi позички;
К - трансформацiя ресурсiв по термiну може бути однiiю з причин загострення банкiвськоi лiквiдностi. Тому необхiдно регулювати трансформацiю ресурсiв шляхом страхування i резервування частини короткострокових ресурсiв на рiвнi 10-20%.
Досвiд закордонних i вiтчизняних комерцiйних банкiв свiдчить про те, що головними чинниками, що визначають лiквiднiсть, i тип притягнутих депозитiв (термiновий або до запитання), джерело iх походження i стабiльнiсть. Як вiдомо, Нацiональний банк для пiдтримки комерцiйними банками своii лiквiдностi, тобто спроможностi своiчасно, цiлком i безперебiйно робити платежi за своiми обов'язками, установлюi визначенi обов'язковi спiввiдношення мiж власними коштами банку i залученими ресурсiв. У процесi аналiзу балансу на лiквiднiсть можуть бути виявленi вiдхилення убiк як зниження мiнiмально припустимих значень, так i iхнього iстотного перевищення. У першому випадку комерцiйним банкам наказуiться в мiсячний термiн призвести показники лiквiдностi у вiдповiднiсть iз нормативними значеннями. Це можливо за рахунок скорочення насамперед мiжбанкiвських кредитiв, кредиторськоi заборгованостi й iнших видiв притягнутих ресурсiв, а також за рахунок збiльшення власних коштiв банку. Проте варто мати на увазi, що притягнення додаткового капiталу у формi випуску нових акцiй викликаi скорочення дивiдендiв i несхвалення пайовикiв.
Якщо фактичне значення основного нормативного коефiцiiнта лiквiдностi виявляiться набагато бiльше, чим встановлене мiнiмально допустиме. те дiяльнiсть такого банку буде негативно оцiнюватися його пайовиками, iз погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку . У цьому випадку варто зауважити, що аналiз лiквiдностi балансу повинний проводитися одночасно з аналiзом прибутковостi банку. Досвiд роботи комерцiйних банкiв показуi, що банки одержують бiльше прибутку, коли функцiонують на гранi мiнiмально допустимих значень нормативiв лiквiдностi, тобто цiлком використовують наданi iм права по притягненню коштiв у якостi кредитних ресурсiв. Стан лiквiдностi активiв аналiзуiться через вiдхилення фактичних значень вiд нормативно встановлених спiввiдношень рiзноманiтних груп активних статей балансу i капiталу банку, депозитних рахункiв, видiлення i порiвняння лiквiдних активiв iз загальною сумою активу балансу. Якщо спiввiдношення виданих кредитiв i суми розрахункових поточних рахункiв, внескiв i депозитiв систематично перевищуi нормативно встановлене, то банку варто змiнити свою стратегiю i тактику убiк активiзацii депозитноi полiтики, розвитку супутнiх залучень внескiв банкiвських послуг iз метою розширення ресурсного потенцiалу .
Повсякденна робота комерцiйного банку по управлiнню лiквiднiстю спрямована на самозбереження банку, умовою якого виступаi безперебiйне виконання зобов'язань перед клiiнтами. З органiзацiйноi точки зору вона припускаi дотримання спiввiдношень окремих груп i статей пасивiв i активiв балансу, зафiксованих у визначених показниках. Такi показники пiдроздiляються на зовнiшнi i внутрiшнi.
До зовнiшiх вiдносяться показники, що встановлюються, вiдповiдно до чинного законодавства, Нацiональним банком. Вони являють собою форму державного управлiння дiяльнiстю комерцiйного банку. Що стосуiться внутрiшнiх показникiв, то, вiдповiдно до державноi функцii, вони визначають найбiльше загальнi пропорцii, необхiднi для забезпечення фiнансовоi стiйкостi банку. Так, показник поточноi лiквiдностi розкриваi спiввiдношення загальноi суми лiквiдних коштiв до зобов'язань банку по рахунках до запитання. Його значення для банкiв, що здiйснюють розрахунково-касове обслуговування клiiнтiв, - 0,2 означаi, що 20% активiв, що вiдповiдають сумi залишкiв рахункiв до запитання, необхiдно тримати в найбiльше лiквiднiй формi: залишкiв грошей у касах банку, залишкiв на його кореспондентських рахунках, облiгацiй державних позик, виданих кредитiв термiном погашення до 1 мiсяця й iн. Конкретна частка кожного з цих активiв у iхньому загальному обсязi визначаiться самим комерцiйним банком. Причому вона не може укладатися довiльно. Пропорцii окремих видiв лiквiдних активiв установлюються комерцiйним банком самостiйно з урахуванням сформованих традицiй i специфiки його роботи, а також особливостей дiяльностi клiiнтури. Вони фiксуються у формi внутрiшнiх показникiв лiквiдностi i служать орiiнтиром в оперативнiй роботi вiдповiдних служб i спецiалiстiв банку.
При розробцi зазначених показникiв, а також роботi з управлiння лiквiднiстю враховуiться комплекс чинникiв, що можна згрупувати в чотири основнi групи:
1) випадковi i надзвичайнi, що виникають у зв'язку з особливостями дiяльностi клiiнтiв банку
2) ; сезоннi, що мають вiдношення до виробництва i переробки сiльськогосподарськоi продукцii;
3) циклiчнi, що вiдтворюють коливання дiловоi активностi
4) ; довгостроковi, що викликаються зрушеннями в споживаннi, iнвестицiйному процесi, розвитком науково-технiчного прогресу.
Данi показники виконують роль своiрiдних ВлобмежувачiвВ», що забезпечують вiдповiдну спрямованiсть дiяльностi комерцiйного банку; iхнi дотримання не i безпосередньою роботою комерцiйного банку. Цiльова ж функцiя управлiння визначаiться змiстом процесу. Оскiльки банк i комерцiйним пiдприiмством, то кiнцевою цiллю його дiяльностi виступаi одержання прибутку. Цим забезпечуiться ВлсамозбереженняВ» банку як установи, що функцiонуi в ринковому середовищi.
Для комерцiйного банку, як i будь-якого iншого пiдприiмства, загальною основою лiквiдностi виступаi забезпечення прибутковостi виробничоi дiяльностi (виконуваних операцiй). У той же час особливостi його роботи як установи, що засновуi свою дiяльнiсть на використаннi коштiв клiiнтiв, диктуi необхiднiсть застосування специфiчних показникiв лiквiдностi. Хоча загальна i специфiчна лiквiднiсть комерцiйного банку доповнюють один одного, спрямованiсть iхньоi дii взаiмно протилежна. Максимальна специфiчна лiквiднiсть досягаiться при максимiзацii залишкiв у касах i на кореспондентських рахунках стосовно iнших активiв. Але
Вместе с этим смотрят:
РЖнвестицiйна дiяльнiсть комерцiйного банку та ii вплив на його фiнансовий стан
РЖнвестицiйна полiтика банкiв в Украiнi
РЖнкорпорацiя та консолiдацiя як первиннi форми систематизацii банкiвського законодавства Украiни
РЖнструменти пiдтримки платоспроможностi та лiквiдностi комерцiйного банку (на прикладi АКБ "Приватбанк")
РЖпотечне кредитування як механiзм залучення фiнансових ресурсiв для пiдприiмницькоi дiяльностi